.

Види правопорушень. Правопорушність. Зловживання правом (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2050
Скачать документ

Види правопорушень. Правопорушність

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації
правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем
суспільної небезпечності (шкідливості), за об’єктами посягання, за
суб’єктами, за поширеністю, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної
сторін, а також за процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості)

Проступок Злочини

– відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності –
відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної
небезпечності

Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що
завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення
правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки
можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні,
цивільно-правові.

Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння,
які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди
порядку організації і діяльності органів влади і управління,
конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу
злочину.

Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння,
які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем,
студентом виробничих, службових, військових або учбових обов’язків,
порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової
дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ,
організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння,
які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на
суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і
охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що
заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності
державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний
або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та
інших галузей права і не пов’язані з виконанням службових обов’язків
(наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне
використання спеціальних технічних засобів негласного одержання
інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення в
митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного
забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів
без дозволу митниці, порушення зобов’язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки — суспільне небезпечні
протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб’єктів
податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична
відповідальність.

Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які
полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну
підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння,
які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і
особистих немайнових відносин, що складаються між суб’єктами права і
становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад,
невиконання зобов’язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток,
що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного,
фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки
не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова
відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний)
характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють’.

— договірні правопорушення — пов’язані з порушенням зобов’язань сторін
цивільно-правового договору;

— позадоговірні правопорушення — пов’язані з недодержанням або
невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди
або суб’єктивно-випадкову поведінку, об’єктивно-випадкову дію
непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій —
рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне
небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні
на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність,
особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а
так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним
законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство
людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним
законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві,
але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не
може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом
як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя:

у сфері соціально-економічних відносин у суспільно-політичній сфері у
сфері побуту і дозвілля

Правопорушення за колом осіб:

особисті групові(колективні)

Груповими називаються правопорушення, вчинені об’єднанням дій членів
групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей
і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення. Міжнародні правопорушення —
це дії або бездіяльність суб’єктів міжнародного права, які суперечать
нормам і принципам міжнародного права або власним зобов’язанням і
заподіюють шкоду іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права або
всьому міжнародному співтовариству.

Міжнародні правопорушення

міжнародні делікти (проступки) міжнародні злочини

(наприклад, порушення торгових зобов’язань) (наприклад, работоргівля,
піратство, міжнародний тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

– рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування
примусового заходу за перше правопорушення;

– повторність — вчинення нового правопорушення до застосування
примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання,
після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі).
Мають місце і приховані правопорушення. Їх безкарне вчинення негативне
впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і
тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Причини правопорушень:

1) фактори суб’єктивного характеру — низький рівень правової культури,
правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку
ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що
продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів,
підприємців і об’єкти охорони);

2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи,
хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних
сил і потреб суспільства;

3) недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності
нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність
правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів
власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту), (див.
докладніше в § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної
поведінки»).

Однією з характеристик суспільства є правопорушність Якщо правопорушення
— це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе,
крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні
характеристики, то правопорушність — соціальне явище, яке являє собою
систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів
соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку,
пов’язаного з ним прогресу або регресу виробництва і обумовленого ними
розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і
соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу
індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність
(розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий
суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб
«зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи
найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної
робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані
суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати
правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її.
Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних
рамках є юридична відповідальність

Зловживання правом

Зловживання правом — це особливий вид правової поведінки, який полягає у
використанні громадянами своїх прав у недозволений спосіб, що суперечать
призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству,
державі, окремій особі.

Можна назвати два види зловживання правом:

такі, що не характеризуються явною протиправністю такі, що
характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать

до розряду правопорушень

– виражається в соціально шкідливій поведінці уповноваженої особи, яка
спирається на належне їй суб’єктивне право – виражається у виході особи
за межі встановленого законом обсягу суб’єктивного права, що спричиняє
перекручення призначення права

Без суб’єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке
суб’єктивне право має межі, оскільки воно є мірою можливої поведінки
правомочної особи у правовідносинах. Зловживання правом, як правило, —
це використання суб’єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід за
встановлені законом межі дії суб’єктивного права спричиняє певні
юридичні наслідки, але лише у разі встановлення його компетентними
правоохоронними органами.

Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичайним, шкідливим,
аморальним) здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних
діях, які завдають шкоди іншій особі або загрожують чужому праву.
Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії громадянина, якому належить
будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення житлових
умов, з метою виселення наймача. Або інший приклад: член сім’ї наймача
жилого приміщення без будь-яких причин не дає згоди на обмін.
Зловживаючи своїм правом, він обмежує права інших членів сім’ї.

Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема
реєстрація шлюбу без наміру створити сім’ю, а з метою незаконного
придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує
громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата
заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень
спричиняє зловживання правом громадянами в їх трудових,
розрахунково-кредитних, податкових відносинах з державою. Але навіть у
цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно
«обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному
громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом.

Ознаки зловживання правом такі:

1) наявність в особи суб’єктивного права;

2) діяльність, спрямована на здійснення цього права;

3) використання цього права не за його соціальним призначенням, а з
заподіянням шкоди суспільним або особистим інтересам;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх
додержання) або невиконання обов’язків (тобто їх виконання):

5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними
органами;

6) настання юридичних наслідків.

Стримування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з
конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і
особі.

Протиправність поведінки як юридична ознака правопорушення при
зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні
кваліфікувати зловживання правом як правопорушення. Разом з тим його не
можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціально
корисною. Врешті-решт, зловживання правом — це феномен або правової
поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної
поведінки (тут критерієм оцінки є дух права).

Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності
не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника.
Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути
неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає.

У разі встановлення факту зловживання правом воно не захищається і не
охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут
відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення.

Залежно від обставин конкретної справи настають такі наслідки
зловживання правом: визнання їх недійсними (його наслідків), заборона
дій, припинення здійснення суб’єктивного права без його позбавлення
тощо. Запобігання і припинення зловживання правом входить до компетенції
всіх державних органів.

Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого
закріплення у деяких країнах (наприклад, у Росії), хоча в законодавчих
актах ще відсутнє поняття «зловживання правом», не названі його ознаки.
Лише у виняткових випадках — за наявності великого ступеня суспільної
небезпечності зловживання правом — законодавець визначає його як
правопорушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною
санкцією.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020