Види норм права
У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці
норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм
(ознакою).
Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права):
норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного,
трудового, екологічного права та ін.
Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення
бажаної поведінки суб’єктів права)
імперативні диспозитивні
Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави
чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного
переліку прав і обов’язків суб’єктів. Інакше: імперативні норми прямо
наказують правила поведінки.
Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які
дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й
обов’язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки
вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони
регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не
домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за
відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.).
Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.
Норми права за характером впливу на особу
заохочувальні рекомендаційні
Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант
поведінки суб’єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає
в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати
премій).
Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду
держави поведінки суб’єктів
Норми права по субординації в правовому регулюванні
матеріальні процесуальні
Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних
відносин: містить правило (права, обов’язки, заборони), на підставі
якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти
вбивство.
Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок
застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі
якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування
злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.
Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»
здійснення прав або виконання обов’язків, закріплених у матеріальних
нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою
матеріального права.
Норми процесуального права походять від норм матеріального права:
процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв’язки, що
склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до
життя потребою реалізації норм матеріального права.
Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:
— матеріальними умовами життя суспільства;
— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно
пов’язані і потреби якої обслуговують.
Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто
визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої,
правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової
діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають
порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.
Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб’єктам, які
наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального
права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).
Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм
матеріального права:
— змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;
— особливостями адресата;
— структурою побудови.
Норми права за суб’єктами правотворчості:
норми органів представницької влади норми глави держави норми органів
виконавчої влади норми громадських об’єднань, комерційних організацій,
трудових колективів підприємств
Про суб’єктів правотворчості див. главу 16 «Правотворчість».
Норми права за дією у просторі:
загальні місцеві
Норми права за дією у часі:
постійні тимчасові
Норми права за дією за колом осіб:
загальні — поширюються на все населення спеціальні — поширюються на
певне коло осіб виняткові— роблять винятки із загальних і спеціальних
норм
Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права):
регулятивні
(правила поведінки)
— встановлюють права і обов’язки суб’єктів (наприклад, норма, що
закріплює правомочності власника: володіння, користування,
розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу). охоронні
(сторожі порядку)
— встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і
невиконання обов’язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад,
норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).
Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них:
дозвільні (що надають правомочності) що зобов’язують заборонні
–– норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють
суб’єктів певними правами (наприклад, подавати позов до суду, одержувати
пенсію, розпоряджатися майном чи: право батьків вимагати повернення
дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі закону
чи судового рішення). Ці норми містять у своєму тексті слова: «вправі»,
«має право», «може». –– норми, що вказують на необхідність здійснювати
певні дії, наділяють суб’єктів певними обов’язками (наприклад,
представляти митниці необхідні для митного контролю документи;
заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про
доходи). Ці норми містять слова «зобов’язаний», «повинний». — норми, що
вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду,
встановлюють заборони (наприклад, не повідомляти стороннім особам про
факт усиновлення дитини; особам, що не досягли 18 років, забороняється
бути опікунами та попечителями; забороняється зловживати владою). Ці
норми супроводжуються словами «забороняється», «не має права», «не
може».
Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У
заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має
регулятивний характер, оскільки її дотримання, пов’язане з недоведенням
до правопорушення (злочину), із підтримкою правопорядку. Наприклад,
адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним
промислом, є заборонною нормою.
Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкретні злочини і
міри покарання, припускає заборону чинити злочини, але не містить
заборони, оскільки її застосування розраховане на факт скоєння
злочинного діяння, на порушення правопорядку. У разі злочину
відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а
регулятивної норми з іншої галузі права: зобов’язувальної, заборонної
або дозвільної. Охоронна правова норма не порушується, оскільки умовою,
що викликає її дію, служить акт злочину.
Заборона входить до змісту і зобов’язувальної норми. Встановлюючи
обов’язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов’язувальна норма
містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення
інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов’язувальної норми
відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на
позитивне зобов’язування.
Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному
поділу засобів регулювання: дозволяння, заборона, зобов’язування
(веління).
На схемі це виглядає так:
Дозволяння Заборони Зобов’язування (веління)
Дозвільні (що надають правомочностей) норми Заборонні норми Норми, що
зобов’язують
Спеціалізовані (нетипові) норми права
Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спеціалізовані
(такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — нетипові правові
розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких
відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об’єктивно притаманні класичній
моделі норми права.
Ознаки спеціалізованих норм:
І. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним
нормам додати праву вивершеність і повноту;
2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до
регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор.
Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;
3. Утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у
собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з
метою охоплення нової групи суспільних зв’язків. За характером утворення
вони є похідними від основних норм.
Якими є причини створення спеціалізованих норм права?
— Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин
через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання
і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких
принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об’єктивний момент).
— Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні
норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово
нові норми (суб’єктивний момент).
Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм
дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому
суперечностей і прогалин.
Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити
таким чином.
1. Ідея ? норма ? відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на
вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною
мірою правом;
2. Відносини ? ідея ? норма: тут необхідно охопити спеціалізованими
нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.
Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної,
або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або
(і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі
вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила
поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної,
вихідної) правової норми.
Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від
цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.
Розрізняють такі спеціалізовані норми:
Загальноза-кріпні норми, або норми-начала Установчі норми, або
норми-принципи Прогностичні норми, або норми-цілі Декларативні норми,
або норми-оголошення Дефінітивні норми, або норми-дефініції
Загальнозакріпні норми, або норми-начала — норми, що містять положення,
які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в
узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин.
Розвиток цього різновиду норм пов’язаний з ростом законодавчої культури,
законодавчих узагальнень, із «винесенням за дужки» деяких загальних
моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права
вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови звільнення
від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з
фундаторськими (установчими) нормами.
Установчі норми, або норми-принципи — норми, у яких сформульовані
незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або
більшості інститутів або норм галузі права. Наприклад, норми-принципи
функціонування соціально-економічного і громадсько-політичного ладу,
взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст.3
Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров’я, честь
і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю».
Прогностичні норми, або норми-цілі — норми, які містять прогнози
розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Норми-цілі можна
вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать
нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і
засобів конкретних правових розпоряджень об’єктивним закономірностям
суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить:
«Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою
державою».
Декларативні норми, або норми-оголошення — норми, які містять положення
програмного характеру, нормативні оголошення.
Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — норми, які містять
визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної
особи, злочину, угоди та ін. Такі визначення мають загальнообов’язкове
значення. Так, у ст. З Закону України «Про звернення громадян»
вказується: звертання — викладені в письмові або усній формі пропозиції
(зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Серед спеціалізованих норм слід виділити.
оперативні, або норми -інструменти колізійні, або норми -арбітри
Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми:
Оперативні норми, або норми-інструменти — норми, роль яких виражається у
встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в
силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк.
Вони мають назву «оперативних», тому що забезпечують регулювання
суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових
регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їх
зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто
регулюють їх рух.
Колізійні норми, або норми-арбітри — норми, які у разі наявності
протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета
регулювання, повинні застосовуватися вданому випадку, тобто це норми, що
регулюють вибір норми.
Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов’язані з
особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними
правовими актами):
1) між конституцією й іншими нормативно-правовими актами; між законами і
підзаконними актами; між актами того самого органа, виданими в різний
час; між загальним і спеціальним актом;
2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділеними
правотворчими повноваженнями — між загальнодержавними актами і актами
автономного утворення (наприклад, України і Автономної Республіки Крим);
у федеративній державі — між загальнофедеральними актами і актами
суб’єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану);
3) між різними державами.
Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного
права (наприклад, є колізійний механізм регулювання зовнішньоекономічних
договорів).
Колізійні норми мають такі структурні елементи:
гіпотеза (обсяг) диспозиція (прив’язка)
— вказує на суспільні відносини, що нею регулюються — вказує на
національне законодавство, що має застосовуватися при вирішенні справ у
межах даних суспільних відносин
Прив’язки колізійних норм визначаються за принципами:
— «власного закону» (закон громадянства та ін.);
— «закону місцезнаходження речі»;
— «закону, вибраного особами, що вступають в угоду»;
— «закону місця вчинення акта» (закон місця вчинення договору; закон
місця вчинення угоди; закон місця вчинення зобов’язання; закон місця
вчинення правопорушення, закон суду та ін.).
Покажемо всі види норм права на схемі:
Види норм права
Регулятивні: Охоронні:
дозвільні (що надають правомочності); заборонні зобов’язувальні.
Структура норми права і норми-розпорядження
Структура, або внутрішня форма норми права — це внутрішня побудова норми
права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов’язані між
собою.
Елементи норми права:
Гіпотеза
(припущення)
— частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію.
Відповідає на запитання: Де? Коли? У якому випадку? При яких умовах?
Диспозиція
(розпорядження)
— частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і
обов’язки Санкція
(стягнення)
— частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного
примусу, застосовувані у разі її порушення
Елементи класичної моделі норми права можна умовно змалювати за
допомогою такої схеми: «якщо — то — а у противному разі» або «якщо —то—а
інакше».
Приклади.
№ 1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він
зобов’язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб
(диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу,
спрямовані на захист прав покупця (санкція)”.
№ 2. Якщо адвокату у зв’язку з виконанням їм своїх професійних
обов’язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то
адвокат зобов’язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або
прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у
розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно
з чинним законодавством (санкція).
№ 3. (Ст. 364 КК України): «Зловживання владою або службовим становищем,
тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах,
використання службовою особою влади чи службового становища всупереч
інтересам служби (диспозиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду
охоронюваним законом інтересам або правам, свободам та інтересам окремих
громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам
юридичних осіб, (гіпотеза), — карається виправними роботами на строк до
двох років або арештом на строк до шести місяців. або обмеженням волі на
строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)».
На відміну від класичної (її називають логічною нормою), що має
трьохелементну структуру, частіше використовується норма-розпорядження,
що складається з двох елементів:
У регулятивних нормах В охоронних нормах
гіпотеза диспозиція 1 гіпотеза
У кримінально-правовій нормі називається той чи інший злочин і
вказуються його основні ознаки. Одні вчені називають це диспозицією,
інші — гіпотезою. Для компетентних правозастосовних органів держави це —
гіпотеза. Диспозицією вона є для громадян.
диспозиція санкція
Елементи норми-розпорядження можна розташувати за схемою «якщо — то».
Норма-розпорядження — це цілісне, логічно і граматично вивершене
імперативне судження загального характеру, формально закріплене в тексті
нормативно-правового акта. Норма-розпорядження, як правило, відповідає
структурній первинній частині тексту нормативного акта (статті, пункту,
абзацу статті тощо). Можлива і наявність кількох нормативних
розпоряджень в окремих частинах або абзацах. Розривання
норми-розпорядження на частини між статтями, пунктами статті тощо
виключається. Спеціалізовані норми, як правило, є
нормами-розпорядженнями.
Наприклад, ст. 10 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,
завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього
слідства, прокуратури і суду» є нормою-розпорядженням: «Якщо громадянин
у зв’язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших
звань, а також державних нагород, йому відновляються звання і
повертаються нагороди».
Слід пам’ятати, що не завжди норма права має двосторонній зобов’язуючий
характер. Не обов’язково в її структурі присутні всі елементи: гіпотеза,
диспозиція, санкція. Наприклад, конституційно-правові норми мають у
своїй структурі, як правило, одну диспозицію, рідше — гіпотезу і
диспозицію, в окремих випадках — і санкцію. Норми, що передбачають
адміністративну відповідальність, часто у своїй структурі не містять
гіпотези, що пояснюється їхнім відсильним характером. Санкція також не є
обов’язковим структурним елементом адміністративно-правової норми.
Частина кримінальної норми, яка є диспозицією для громадян (заборона
чинити небезпечні дії), одночасно є гіпотезою для держави і державних
органів, що розглядають справи про вчинення злочину. Кримінально-правова
норма як норма поведінки звернена до всіх індивідів до вчинення злочину,
як норма правосуддя — до учасників процесу після вчинення злочину, як
пенітенціарна (виправна) норма — до караного.
Слід звернути увагу на особливості структури процесуальних норм. Маючи
тричленну структуру, як і норми матеріального права, вони визначаються
гіпотезою, диспозицією і санкцією норм матеріального права і є формами
їхньої реалізації. Обставини реалізації гіпотези, диспозиції, санкції
матеріальної норми можуть стати умовами гіпотези процесуальної норми.
Норма матеріального права як би «є присутньою» у гіпотезі процесуальної
норми.
Класифікація структурних елементів норми права за ступенем визначеності
та складом
Дамо деякі пояснення структурним елементам логічної норми права і
наведемо їх класифікацію.
За ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції можуть
бути:
• абсолютно-визначені,
• відносно-визначені,
• альтернативні.
Гіпотеза надає рух юридичній нормі. За допомогою гіпотези абстрактний
варіант поведінки «прив’язується» до конкретного життєвого випадку, до
конкретної людини, часу і місця. Призначення гіпотези — визначити сферу
і межі регулятивного дії диспозиції і правової норми.
Наприклад, у відповідності з законодавством про шлюб і сім’ю для
одруження необхідна взаємна згода осіб, що одружуються, і досягнення
ними шлюбного віку. Лише за наявності зазначених обставин (позитивна
гіпотеза) норми діятимуть. Але дія норми, що розглядається, зв’язується
і з іншими обставинами: відсутністю вже зареєстрованого шлюбу, а також
визнаної судом недієздатності внаслідок душевної хвороби або слабоумства
(негативна гіпотеза).
В абсолютно-визначеній гіпотезі вичерпно визначаються обставини, з
наявністю або відсутністю яких пов’язується чинність юридичної норми.
Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство встановлює вичерпний
перелік обставин (умов), за яких вирок суду повинний бути безумовно
скасований: якщо вирок винесено незаконним складом суду, або порушена
таємниця наради судів, або вирок не підписаний будь-ким із суддів та ін.
Тут — абсолютно-визначена гіпотеза.
Відпоєно-визначена гіпотеза не містить достатньо повних даних про
обставини дії норми, обмежує умови застосування норми певним колом
формальних вимог.
Альтернативна гіпотеза ставить дію юридичної норми в залежність від
одного або кількох фактичних обставин (умов). Наприклад, норма, що
регламентує припинення шлюбу, встановлює, що шлюб припиняється через
смерть одного з подружжя, оголошення його або її померлим (померлою) у
встановленому порядку, а за життя подружжя — розлученням за заявою
одного з них або обох. Достатньо однієї з фактичних обставин, щоб
наступили передбачені нормою правові наслідки — припинення шлюбу.
Диспозиція — серцевина юридичної норми, яка вказує дозволену поведінку
суб’єкта, обов’язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму).
Диспозиція — основний елемент норми права, у якому формується модель
самого правила поведінки, тобто міститься розпорядження про те, як слід
діяти в ситуації, в умовах, передбачених у гіпотезі даної норми.
Абсолютно-визначена диспозиція — диспозиція, яка чітко визначає права і
обов’язки учасників відносин, точно називає варіант поведінки.
Наприклад, у кримінально-процесуальному праві абсолютно визначеною
диспозицією є розпорядження суду видаляти з залу судового засідання усіх
свідків, що прийшли до початку їх допиту.
Відиосно-визначена диспозиція — диспозиція, яка не містить істотних
ознак поведінки учасників відносин, достатньо повних відомостей про їх
права і обов’язки.
Альтернативна диспозиція — диспозиція, яка характеризується тим, що
вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання лише одного
з них.
Наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі є норма, яка передбачає,
що в результаті розгляду справи в касаційному порядку суд приймає одне з
таких рішень: (1) залишає вирок без зміни; (2) скасовує вирок і
направляє справу для нового розслідування або нового розгляду; (3)
скасовує вирок і припиняє справу; (4) змінює вирок.
Санкція — частина правової норми, яка забезпечує здійснення її
диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства,
держави, особистості до порушників правової норми (охоронна санкція). У
санкції може виражатися схвальне ставлення у вигляді заохочення —
премії, підвищення в посаді до осіб, що виконують диспозицію (корисні
варіанти поведінки) на рівні, що перевищує загальні вимоги
(заохочувальна санкція). Ми говоримо про санкції охоронного характеру
Абсолютно-визначена санкція — санкція, у якій точно зазначені вид і міра
юридичної відповідальності за порушення норми права. Санкції норм про
майнову відповідальність у переважній більшості є абсолютно визначеними.
Абсолютно визначеними можуть бути санкції та інших норм, наприклад,
адміністративних — штраф у 20-кратному розмірі за безквитковий проїзд у
трамваї.
Відносно-визначена санкція — санкція, у котрої межі юридичної
відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до
максимальної або лише до максимальної. Правозастосовним органам
надається можливість вирішувати справу, зважаючи на конкретні обставини.
Відносно-визначений характер має більшість санкцій кримінального права,
які встановлюють нижчі та вищі межі покарання (наприклад, позбавлення
волі від 1 до 5 років).
Альтернативна санкція — санкція, у якій названі або перелічені через
з’єднально-роз’єднувальний сполучник «чи» («або») кілька видів юридичної
відповідальності, із яких правозастосовник обирає лише один —
найдоцільніший для випадку, що вирішується. Наприклад, пошкодження
полезахисних та інших насаджень караються виправними роботами на строк
до одного року або штрафом, або покладенням обов’язку відшкодувати
заподіяну шкоду.
За характером наслідків для правопорушника розрізняють санкції:
• штрафні (або каральні) — передбачають позбавлення волі, штраф, догану,
стягнення матеріального збитку та ін. Основна задача каральних санкцій —
загальна і приватна превенція (запобігання) правопорушення, виправлення
і перевиховання правопорушників.
Штрафні санкції характерні для заборонних норм;
• відновлювальні (компенсаційні) — передбачають усунення завданої людині
шкоди і відновлення її прав: відновлення на старому місці роботи
незаконно звільненого; стягнення аліментів та ін. Їх основне завдання —
відновлення порушеного права. Відновлювальні санкції характерні для
дозвільних норм. За складом гіпотези, диспозиції санкції можуть бути:
прості складні
Проста гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність
від якоїсь однієї умови, однієї фактичної обставини.
Складна гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність
від певної сукупності умов, сукупності фактів (тобто передбачає
фактичний юридичний склад).
Проста диспозиція — диспозиція, що передбачає один конкретний правовий
наслідок, який настає за наявності певних фактичних обставин.
Складна диспозиція — диспозиція, що передбачає кілька правових
наслідків, які одночасно настають за наявності певних фактичних
обставин.
Проста санкція — санкція, що визначає одну міру державного стягнення до
порушника правил, передбачених диспозицією.
Складна санкція — санкція, що визначає одночасно два (і більше) заходи
державного стягнення з порушника правил, передбачених диспозицією.
Способи (форми) викладення норм права у статтях нормативно-правового
акта
За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів
розрізняють форми (способи):
• повну (пряму),
• відсильну,
• бланкетну.
• Повна
У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до
інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначено: у
разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно
припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім’ї (а
також тимчасові мешканці) зобов’язані негайно звільнити приміщення, що
займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а
з будинків, що погрожують обвалом, — в адміністративному порядку.
• Відсильна
У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших
статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138
«Оголошення розшуку обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодексу
України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена
постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не
встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених
у ст. 155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношенні до
розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді утримання під
вартою.
• Бланкетна
У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне
розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду
стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права.
Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» зазначається: відносини
застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами
законодавства України. Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не
сказано, і у загальний «бланкетний» спосіб передбачена можливість
регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.
Виходячи з форм викладу правових норм у статтях нормативно-правових
актів їх класифікують як повні, відсильні, бланкетні.
Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів
за рівнем узагальнення:
— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями,
через певні факти, випадки, ознаки та ін.;
— абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не
індивідуалізовані поняття.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
