– 11 –
План:
1. Види виборів і виборчих систем.
2. Мажоритарна виборча система.
3. Пропорційна виборча система.
4. Змішані виборчі системи.
5. Вибори в Україні.
Список використаної літератури.
Види виборів і виборчих систем
Усі види виборів в Україні, незалежно від того, за якою виборчою
системою вони відбуваються, ґрунтуються на загальних демократичних
принципах виборчого права, що закріплюються насамперед у Конституції, і
становлять конституційну основу всієї виборчої системи України.
Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне явище. Як зазначав німецький
державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це
наймасовіший процес, який знає право.
Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.
За територіальною ознакою вибори бувають:
1. загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території
всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента
України;
2. місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними,
адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого
самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах,
районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).
За об’єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які
обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:
1. вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;
2. вибори на посаду Президента України;
3. вибори представницького органу територіальної автономії — вибори
Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
4. вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських,
селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
5. вибори на посади сільських, селищних, міських голів.
За часом проведення вибори поділяють на:
1. чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку
повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України
для функціонування певного виду виборного органу або посади;
2. позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі
дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією
України і законами України для функціонування певного виду виборчого
органу або посади;
3. повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому
окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;
4. вибори, що проводяться в разі утворення нової
адміністративно-територіальної одиниці.
За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:
1. загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь
всі виборці держави;
2. частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради
України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або
визнання виборів недійсними.
З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:
1. дійсні — це вибори, проведеш у порядку, визначеному Конституцією
України і відповідному виборчому законі;
2. недійсні — вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого
законодавства, які вплинули на підсумки виборів.
За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі
системи:
1. мажоритарна;
2. пропорційна;
3. змішана.
Мажоритарна виборча система
Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її
походить від французького «majorite», що означає “більшість”.
Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки
якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки
ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі
інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується
мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді.
Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для
обрання кандидата, розрізняють:
1. мажоритарну систему абсолютної більшості;
2. мажоритарну систему відносної більшості;
3. мажоритарну систему кваліфікованої більшості.
При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають
одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В
одномандатних округах голосування, як правило, персоніфіковано, у
багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками.
Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Україні.
Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або
“перший обирається на посаду) являє собою найпростішу різновидність
мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається
кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система
досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома
або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством
використовується процедура жеребкування. За цієї системи голосування
відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов’язковий
мінімум участі виборців у голосуванні.
Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає
можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може
бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю
на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували
проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює
середні і малі партії.
Ще одним різновидом мажоритарних систем є мажоритарна система абсолютної
більшості: для обрання кандидата вимагається зібрати більше половини
голосів виборців, тобто діє формула 50% + 1 голос. Похідна, від якої
береться ця кількість голосів виборців, може бути різною:
1) загальне число зареєстрованих виборців;
2) загальне число виборців, які взяли участь у виборах (отримали виборчі
бюлетені);
3) загальне число виборців, які брали участь у голосуванні.
При застосуванні цієї системи, як правило, обов’язковий нижній поріг
участі в голосуванні. Також іноді встановлюється мінімум кількості
голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата. Перевага
означеної системи — у її потенційному демократизмі. Вона враховує
інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову
ж втрачаються. Разом з тим недоліком цієї системи є її
нерезультативність, оскільки за умов запровадження абсолютних показників
мажоритарної системи досить часто відбуваються повторні голосування або
повторні вибори. З метою подолання низької результативності виборів у
другому турі голосування на повторних виборах законодавством вже не
встановлюються бар’єри. Іншим способом, у який долається
нерезультативність системи абсолютної більшості вже в першому турі
виборів, є альтернативне голосування (або преференційне, або абсолютне
голосування), при якому виборці голосують тільки за одного кандидата,
але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з
кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то
той, хто отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку, і
підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію
повторюють, допоки один кандидат не набере абсолютну кількість у
результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена в
Австралії при виборах палати представників.
Мажоритарна система кваліфікованої більшості є третім видом мажоритарної
системи. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список
кандидатів), який отримав певну кваліфіковану більшість голосів
виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і, як
правило, перевищує більшість абсолютну, наприклад – 2/3, 70 відсотків
тощо. Ця система в практиці виборів застосовується рідко. Основна
причина цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в
Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.
Пропорційна виборча система
Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Уперше вона була
запроваджена 1889 року у Бельгії, і сьогодні 57 країн світу
використовують цю систему (Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія
тощо).
Пропорційна система передбачає визначення результатів виборів, за якими
депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості
голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу.
При застосуванні цієї системи округи завжди є багатомандатними.
Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної
системи підрахунку голосів: найбільш поширений спосіб, коли межі
виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних
одиниць; рідше застосовується спосіб, коли територія всієї держави
становить єдиний виборчий округ.
За впливом виборців на розташування кандидатів у бюлетенях для
голосування розрізняють:
§ пропорційну систему жорстких списків;
§ пропорційну систему преференцій;
§ пропорційну систему напівжорстких списків.
При застосуванні пропорційної системи жорстких списків виборець голосує
за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені
вказуються тільки назви, емблеми партії, іноді певна кількість перших
кандидатів у партійних списках. Пропорційна система з жорсткими списками
має свої переваги. При голосуванні обирається насамперед політична
платформа і програма майбутньої діяльності партії, — вона найпростіша за
формою здійснення і найдешевша. Недоліком цієї системи є те, що інколи
партійний список «витягує» в депутати, сенатори, тощо маловідомих,
некомпетентних, непопулярних політиків. Система жорстких списків
практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі.
При застосуванні пропорційної системи преференцій виборець не просто
голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку напроти номера
того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій
голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число
преференцій; у разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів
від партії перевагу віддають тому, хто посідає вище місце у партійному
списку. На відміну від системи жорстких списків, система преференцій дає
змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, оскільки голосується
окремо кожен кандидат у списку. Недоліком є її, так би мовити,
мажоритарність — виборець під час голосування орієнтується більше на
окремих політичних осіб, а не на інтереси і програми партії в цілому.
Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.
Пропорційна система напівжорстких списків передбачає можливість для
виборця голосувати за список у цілому; визначати преференції, помітивши
або вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку
голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому —
за системою преференцій. Система напівжорстких списків дає можливість
виборцю за власним бажанням проголосувати або за список кандидатів у
цілому, або за окремих персоналій у ньому. Ця система практикується у
Швейцарії, Австрії, Італії.
Загальними обтяжливими обставинами при запровадженні пропорційної
системи є досить складна її система обрахунку голосів виборців, яка
вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожний список отримує
стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнту.
Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, ніколи не
становлять загальну кількість голосів, отриманих за цим списком, завжди
залишаються кілька голосів. Ці голоси є залишком (або надлишком), який
долучається до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий
коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — це дільник, використовуваний
для визначення кількості місць, які отримає кожен список під час
розподілу. Найчастіше використовується простий коефіцієнт, що
отримується після голосування діленням в кожному окремому окрузі
загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення
(заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха —
Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний
коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.
Надлишки розподіляються за двома основними методами:
1. Метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має
найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого
розподілу, і так далі, доки всі місця не розподіляться.
2. Метод найбільшого середнього — за ним загальна кількість голосів,
отриманих за список, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим
списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином дістає
найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не
розподіляться.
Існують інші методи обрахування надлишків: метод д’Хонта, метод
Сен-Лагю, модифікований метод Сен-Лагю.
З метою певного обмеження надмірного зростання малих партій при
пропорційних системах виборів запроваджується виборчий поріг: для участі
в розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні
списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток
голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад, у Нідерландах — 0,67 %,
Ізраїлі — 1, Швеції, Росії, Німеччині — 5, Ліхтенштейні — 8, Туреччині —
10, в Україні за парламентським виборчим законодавством — 4 %.
Змішані виборчі системи
Існує досить широкий спектр змішаних систем, які поєднують мажоритарну
та пропорційну системи. Принаймні 20 країн світу використовують таку
систему.
Здебільшого змішані виборчі системи застосовуються у тих країнах, де
відбуваються пошук і становлення виборчих систем або є необхідність
досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних
політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.
Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з
перевагою тої чи тої виборчої системи.
Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методу
голосування при застосуванні також і пропорційного методу голосування,
є:
§ система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в
тому, що у багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного
кандидата, а не за список кандидатів від партії. Така система
практикується у Японії, Китаї;
§ обмежене голосування. Передбачає, що виборці можуть обрати кількох
кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць
для заповнення;
§ кумулятивне голосування. Передбачає, що виборець має стільки голосів,
скільки мандатів в окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами,
а може й віддати всі свої голоси тільки за одного з кандидатів.
Існує також змішана система, що використовує переважно модифіковану
пропорційну систему представництва. Прикладом цього є система з єдиним
голосом, що передається. При її використанні виборці голосують за одного
кандидата, незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при
цьому віддають перевагу іншим кандидатам.
Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне
комбінування: певна частина представницького органу обирається за
мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Так у парламенті
Німеччини, де половина Бундестагу обирається за мажоритарною системою, а
інша половина — за пропорційною системою, яка передбачає використання
земельних списків, що формуються відповідно до кількості та меж
федеральних земель держави. Подібні чинники покладені в основу обрання
парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.
Вибори в Україні
Вибори народних депутатів. Вибори депутатів проводяться в єдиному
загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який включає в
себе всю територію України та закордонний виборчий округ. Для проведення
виборів депутатів територія України поділяється на 225 територіальних
виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі (далі – регіони) встановлюється
Центральною виборчою комісією з урахуванням їх
адміністративно-територіального устрою. Територіальні виборчі округи
утворюються з приблизно рівною кількістю виборчих дільниць, виходячи з
кількості виборчих дільниць, які були утворені під час попередніх
чергових виборів Президента України або народних депутатів України.
Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів,
міст. На території великих міст може бути утворено більше ніж один
територіальний виборчий округ. Не допускається включення до одного
територіального виборчого округу частин території двох чи більше
регіонів. Закордонний виборчий округ складають усі закордонні виборчі
дільниці, утворені відповідно до законодавства України.
Вибори Президента України. Вибори Президента України проводяться по
єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає
в себе всю територію України. Для проведення виборів територія України
поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких
округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням
їх адміністративно-територіального устрою та кількості виборців на
підставі даних центрального органу виконавчої влади з питань статистики.
Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів,
міст, районів у містах. Рішення про утворення територіальних виборчих
округів приймається Центральною виборчою комісією не пізніш як за сто
десять днів до дня виборів. Територіальні виборчі округи утворюються з
приблизно рівною кількістю виборців. Список територіальних виборчих
округів із зазначенням їх номерів, територіальних меж, а також центрів
округів публікується Центральною виборчою комісією в офіційних засобах
масової інформації у триденний термін від дня прийняття нею відповідного
рішення.
Для проведення голосування та підрахунку голосів по виборах Президента
України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до
складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі
дільниці. Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від двадцяти
до трьох тисяч осіб. Якщо на відповідній території, у відповідному
закладі чи установі налічується менше або більше від зазначеної
чисельності виборців і їх (або їх надлишок) неможливо віднести до іншої
виборчої дільниці або неможливо утворити додаткову виборчу дільницю на
цій території, у відповідному закладі чи установі, виборча дільниця може
бути утворена з меншою або більшою чисельністю виборців.
Список використаної літератури:
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 р. – К.: Велес, 2006.
2. Закон України «Про вибори народних депутатів» від 25 березня 20004
року зі змінами та доповненнями.
3. Закон України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 року
зі змінами та доповненнями.
4. Виборче право України. Навчальний посібник / За ред.. В.Ф. Погорілка,
М.І. Ставнійчук. – К.: Парламентське вид-во, 2003.
5. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних
закладів / За ред.. академіка АПрН України, доктора юридичних наук,
професора Ю.М. Тодика, доктора політичних наук, професора В.С.
Журавського. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
