Курсова робота

по предмету: “Теорія держави і права”

на тему: “Система права і система законодавства”

План.

1.
Вступ………………………………………………………….
……………….3

2. Співвідношення понять “система права” і “правова
система”……………………………………………………….
……………….4

Елементи системи
права…………………………………………….9

Предмет і метод правового регулювання……………………13

Система
законодавства………………………………………………19

Висновок……………………………………………………….
………….24

Література……………………………………………………..
………….27 1. Вступ.

Право, яке знаходиться в процесі творення України є засобом утвердження
держави, способом укріплення права українського народу на сучасну
державу, інструментом регулювання відносин між людьми, громадянами,
особою, державою, України з іншими державами. Тому сьогодні на перший
план вийшла гуманістична і культурно-творча місія, яка найбільш
проявляється в задоволенні духовних потреб людей, в забезпеченні прав і
свобод громадянина.

Вона відіграє важливу роль у формуванні демократичної, правової,
незалежної української держави. Система законодавства України є досить
недосконалою і потребує великої праці над нею. Наприклад, податкове
законодавство України є досить недосконале і тому гальмує розвиток
економіки країни. Щоб уникнути цієї проблеми потрібно вдосконалювати
себе та законодавчу базу України, а для цього потрібно виховувати молоде
покоління , котре до проголошення незалежності Української держави
виховувалось у тоталітарному режимі СРСР. Багато вчених стверджують щоб
перейти від тоталітарного режиму до демократичного потрібно не менш
трьох поколінь. Українська держава та інші держави котрі входили до
колишнього СРСР пішли таким шляхом демократизації, як ні одна країна
світу. Також в законодавстві України ще діють акти котрі застосовувались
в СРСР, і вони сприяють гальмуванню розвитку Української,
демократичної, незалежної, правової держави. Тому вивчаючи курс Теорії
Держави і Права і працюючи над темою цієї курсової роботи я буду
старанно досліджувати її , і робити все для удосконалення правової
системи України .

2. Співвідношення понять “Система права” і “Правова система”.

Державно правові явища здебільшого системні явища . Наприклад: Держава
це система явища яка утворює механізм держави , права,— систему права
і правову систему. Правова
система – це система усіх правових явиш , які існують в певні державі.
До правовой системи наприклад належить такі правові явища:правові акти
, норми права, галузі права , інститути права , правові відносини ,
право- свідомість та інші. В кожні державі складається своя правова
система яка формується продовж всього історичного розвитку . Правові
системи багатьох держав мають багато спільних рис , тому їх об?єднюють
у правові сім?ї . Наприклад сім?я мусульманського права ,
контенентального права , англосаксонського права та інші. Система права
понняття значно вужче ніж правова система . В кожні державі утворюються
і діє величезний масив норм права які тісно взаємодіють між собою і
одночасно поділенні на певні групи .

Система права — це об’єктивно зумовлена внутрішня організація і
структура права певної держави, яка виражає єдність і узгодженість
правових норм, правових інститутів, підгалузей, галузей, блоків галузей,
яка виражається в системі законодавства і інших нормативно-правових
актах, а також в інших формах права (правових звичаях, правових
прицидентах, правових договорах тощо). Для розмежування різних
структурних частин системи права є такі критерії: предмет правового
регулювання –правовідносини; методи правового регулювання –автономний
(диспозитивний), імперативний, дозволяючий, рекомендуючий; кількість і
якість нормативного матеріалу; актуальність або соціальне значення. В
сучасний період виділяють такі системи права світу: континентальна
система права Європи (система писаного права), прецидентна система права
(країни Бретанської співдружності і США), система мусульманського права,
система релігійного і традиційного права; перехідна система права,
змішані системи права так званого, соціалістичного права; можуть
виділитись і інші системи права.

Проголошення незалежності України поклало початок розбудови
національної правової держави. Відмова від старої однополярної
ідеології , в тому числі і пра — вавої , закономірно вплинуло і на
правову систему України та її складові елементи. Відповідні зміни
сталися не лише в правові ідеології, а і в юридичні практиці де- ржави
(правотворчий , правозастосовчий, правоохороній) , системі національного
права тощо. Розвиток національной правовой системи у всіх її проявах є
складним і тривалим процесом , що вимагає належного наукового
забеспечення , поміркованої апробації та виваженності в оцінках. Нажаль
сьогодні процесу формування націо- нальной провавой системи властива
тинденція до задоволення митєвих потреб у правовому регулюванні тієїй
чи іншої сфери суспільних відносин, без врахування теоритичного
підгрунтя цього багатограного процесу. Як наслідок цього ( правові
колізійв чиному законодавстві.

Основною структуроутворюючою ланкою правової системи є
система права .Саме система права як структурно організований вплив
права на суспільні відносини ви- значає особливості конкретної
національной системи права. Система права є історичним утворенням.
Кожному історичному типу права була притамана своя си- стема права,
свій поділ на системні підрозділи. Так у римському праві існував по-
діл права на публічне та приватне ,раньо фиодальне право поділялося
на ленне , церковне, домініальне та міські права. В срср, окрім
визначенной єрархічноц системи права , яка проявлялася в поділі на
галузі, інститути та норми права, актуальною була проблема
співвідношення загальносоюзної ( федеративної) та республіканської (на
рівні суб’єктів федерації ) система права.

Зміна формації неодмінно веде до переосмислення гносеологічних поглядів
що до системи права. Історичні системи права та їх елементи часто
втрачають зміст свого існування. Але в окремих випадках , в рамках
національних правових систем, спрацьовує механізм права наступництва і
історичні системи права модернізуються чи проектуються на сучасні та
існують паралельно з ними. Такий процес відбувається і в Україні.
Формування національної системи права відбувається з врахуванням як
позитивних теоретичних розробок системи радянського права, так і з
врахуванням традиції римського права та романо-германської правовой
системи, що нехтувалися за радянських часів.

Втім формування нової системи права є процесом, і як засвідчує досвід,
волюнтаристський підхід у вирішенні цього питання призводить до
результатів протилежних очікуваним. Надмірна диференціація системи
права та ігнорування об(активних процесів інтеграцій її складових
елементів , а так само і галузей права, стали причиною недосконалості і
незбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в
цілому, що особливо яскраво виявляється в системі законодавства
України. На сьогодні нормативно правова база України нараховує понад
30 тис. Нормативно правових актів . З них в 1295 – закони, 26 – кодекси
, 58 – декрети кабінету міністрів України , що мають силу закону, 33 –
укази президента України, прийняті відповідно до п .4 розділу 15
“Перехідні положення” Конституцій України, що набули чинності та діють
як закони. Збереглася тинденція , властива радянському законодавству,
коли законодавчі акти співвідносяться с підзаконними в пропорцій 4,6 (
до 95,4 (. До того ж продовжують діяти 75 законів Української
РСР1,Потребують прийняття нові кодекси України. Не реалізованою
залишається Постанова Верховної Ради України” Про підготовку для видання
Зводу законів України “від 5 березня 1998р. Складна ситуація залишається
і в галузі конституційного законодавства. Безперечно , прийняття
конституцій України стало значним поступом у розвитку системи
конституційного законодавства. До того ж конституційне законодавство є
найбільш розвинутою галузь національного законодавства — в Україні
діє 650 законів , що регулюють конституційно правові відносини тоді як
бюджетно-фінансові відносини врегульовані 230 законами , сімейні
відносини – 5 законами. Але чи є наведені показники ознакою
досконалості, стабільності та системності конституційного законодавства
?

Після прийняття конституцій СРСР 1936р. , в зв(язку з потребою
кодифікацій постало завдання наукового обгрунтування системи
радянського права. Це завдання покладалося на провідні науково –
дослідні установи—Інститути права АНСРСР,. Всесоюзний інститут
юридичних наук та юридичні кафедри вищих закладів освіти .На перші
Всесоюзні нараді працівників науки радянського права в1938р. А
.Вишенський поставив питання про побудову якісно нової системи
радянсько соціалістичного права на основі принципів радянської
конституцій та обґрунтування правовой природи галузей радянського
права2 .Пізніше А.Вишенський визначив систематику, а вірніше –
номенклатуру галузей радянського права, чільне місце серед яких
відводилося

Державному праву1. В силу того , що основним джерелом державного права
була Конституція СРСР 1936рє, на державне право покладалося не тільки
регулювання певного виду суспільних відносин , а й ідеологічна
функція забезпечення. Класового характеру всього радянського права
І.Травкін визначав державне право як “сукупність юридичних правил ( норм
), виражаючи і закріпляючих суспільний і державний устрій СРСР, форми,
функцій і принципи діяльності радянської держави , що виходять із
суверенних прав трудящіхся , основні права і обов(язки громадян СРСР”2 .
При цьому сфера конституційно – правового регулювання, на думку вченого
, визначалася не предметом і методом регулювання , а віднесенням того
чи іншого питання до Конституцій СРСР чи до інших джерел державного
права. Такі теоретичні погляди об(активно знайшли своє відображення у
визначенні місця державного права в системі радянського права .
Державне право розумілося у вузькому розумінні як галузь права , що
регулює відносини державного володарювання, а в широкому розумінні—як
загальна частина адміністративного , судового , кримінального
,фінансового, військового та службового права3 . Але така “тотальність”
державного права несподівано породило нову проблему – проблему
розмежування галузей радянського права .Дискусій 1938-1940рр. Звелися до
пошуку критерію розмежування галузей права. Предмет і метод правового
регулювання як критерій диференціації системи права стали наріжним
каменем зазначених дискусії є в решті обидва критерій були визначенні
важливими та взаємнообумовленими, що автоматично скасувало точку зору І
.Трайніна що до державного права в широкому значені. Втім ця ідея не
була відкинута раз і назавжди. Деякі науковці повторювали тезу про
конституційне право як “загальну частину всіх інших галузей права «, що
є верхівкою піраміди системи права4. В подальшому вчені
визнавали “особливе місце державного права”5 ,”провідне місці
державного права”6 його фундоментальність. Але названі ознаки не можуть
не можуть бути кваліфікуючими, оскільки рівною мірою є і ознаками будь
якого іншого профілюючої (фундаментальної) галузі права – цивільного ,
адміністративного, кримінального права.

Тривалий період структура права розглядалася як жорстока централізована
, ієрархічна модель ,побудована за принципом поглинання простих
елементів більш складними. Визначалася читка і безальтернативна
вертикаль; галузь права – інститут права – норма права. Правознавство ,
всі його галузеві підрозділи покликані більш ґрунтовано впливати на
становлення сучасної правовой системи України , розвиток законодавства
, підвищення ефективності діяльності судових і правоохоронних органів
, зміцнення законності та правопорядку . Результатом таких досліджень
має стати всебічне обґрунтування особливостей національной правовой
системи , концептуальне бачення її основних параметрів , структури,
складових елементів , формування української правовой науки у повному
розумінні цього слова .

Правознавство, всі його галузеві підрозділи покликані більш ґрунтовно
впливати на становлення сучасної правової системи України, розвиток
законодавства, підвищення ефективності діяльності судових і
правоохоронних органів, зміцнення законності та правопорядку.
Результатом таких досліджень має стати всебічне обґрунтування
особливостей національної правової системи, концептуальне бачення її
основних параметрів, структури, складових елементів, формування
української правової науки в новому розумінні цього слова.

Визначення структури та механізмів функціонування національної правової
системи має спонукати науковців приділити значну увагу питанню системи
нормативно-правових актів, їх співвідношення, визначенню регулятивного
потенціалу та ефективності їх застосування. В умовах формування засад
правової державності в Україні особливого значення набуває теоретична
висвітлення проблематики законодавства як основного джерела
національного права, проблем формотворчої техніки як не відємної
складової якості його змісту

3. Елементи системи права.

Система права— об?єктивно зумовлена внутрішння організація права
певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженності усіх
юридичних норм та деференціації їх за галузями, інститутами, нормами.
Правова норма – певний елемент
системи права .Вона являє собою встановлене чи санкціоноване державою
загальнообов(язкове, формально–визначене правило поведінки, пред(являючи
учасникам регулюючих відносин суб(єктивні права та накладені на них
юридичні обов(язки . Правові норми регулюють лише ті відносини, котрі
на даний момент являються для держави найбільш важливими.

Галузь права — система юридичних норм , які регулюють певну сферу
суспільних відносин специфічними методами правового регулювання. Галузь
права є елементом системи права ( об(єктивно юридичного права ).Критерії
(підстави ) розподілу правових норм за галузями галузь права такі :
предмет правового регулювання ( сукупність суспільних відносин , які
врегульовані правом ) і метод правового регулювання( специфічний спосіб
владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за
допомогою правових норм та інших юридичних засобів.). Поняття предмета
правового регулювання дає уявлення про те , що саме регулює право, а
поняття методу правового регулювання дає відповідь на питання , як (
яким чином , засобом, способом) держава справляє нормативний вплив на
суспільні відносини. Предмет правового регулювання має такі властивості
: вольовий (ідеологічний) характер суспільних відносин, здатність
суспільних відносин бути об(єктом зовнішнього контролю, істотне
значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.
Метод правового регулювання характеризується колом суб(єктів, яких
держава визнає правоздатними і дієздатними, змістом і обсягом
правового статусу суб(єктів певних відносин, порядком формування
встановлення юридичних прав і обов(язків, способами (засобами)
примусового забеспечення їх . Вище наведенні чинники об(єднаня
юридичних норм у галузі права неоднозначні й нерівноцінні: першим і
визначальним серед них є предмет правового регулювання , який начебто
веде за собою метод; як регулювати залежить від того що слід
регулювати. Суспільні відносини, які суттєво відрізняються за їх
характером, змістом , взаємним положенням суб(єктів ( скажімо відносини
між слідчим та обвинуваченим ,та батьків і дітей ). Неможливо
врегулювати тим самим методом. Основні галузі сучасного права такі:
конституційне (державне), цивільне, сімейне, трудове, підприємницьке,
сільськогосподарське, соціально-забезпечувальне, екологічне
,адміністративне, фінансове, земельне, цивільно-процесуальне ,
кримінально – процесуальне .У різних країнах зміст , обсяг і назви
визначених галузей права можуть істотно відрізнятися. Зберігає певне
значення Європейський континентальній правові системі поділ системи
права на так зване публічне ( галузь права, що регулює відносини між
особою і владними органами держави) і приватне право ( галузь права, що
регулює відноcини між громадянами і різноманітними об?єднаннями,
невладними організаціями.) Галузь права поділяється, як правило, на
інститути права — системи юридичних норм, які регулюють певну групу
однорідних суспільних відносин . Серед інститутів права розрізняють
галузеві і між галузеві. Галузі права поділяють також на :а) Профілюючи
(традиційні);б) процесуальні; в) спеціальні.

Профілюючи галузі утворюють юридичну основу , обов?язкову частину
системи права ( державне , адміністративне , цивільне , кримінальне
право).Процесуальні галузі закріплюють порядок застосування
матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністративний та інші
процеси). Спеціальні галузі на базі профілюючих розвивають основні
галузі права, і забезпечують спеціальний правовий режим для того чи
іншого виду суспільних відносин ( трудове , сільськогосподарське,
екологічне , земельне, сімейне , фінансове право та інше.)

Підгалузь права— окрема частина галузі права, що об?єднує норми та
інститути , які регулюють спеціальні види суспільних відносин (авторське
право в межах цивільного).
Інститут
права — частина галузі права , яка складається із сукупності правових
норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини. Інститути
поділяються на галузеві та між галузеві, прості та складні, регулятивні
та охоронні.

Між інститутами в нутрі галузі можуть існувати відносини субординацій,
співпорядкування. Окремі інститути великого інституту утворюють не
рідко самостійні підрозділи, котрі називаються суб?інститутами.
Наприклад : Інститут фінансової дисципліни, дисципліни праці, майнова
відповідальність та інші.

Характерні риси системи права:

розкриває внутрішню побудову , організацію права , співвідношення його
структурних елементів;

має об?єктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин;

складові елементи системи права відповідають усім вимогам системності,
а також підлягають процесам інтеграцій та диференціацій;

як цілісне структурне об?єднання, система права має риси єдності,
відмінності , взаємодій , та узгодженості складових елементів, здатності
їх до поділу, обумовленості матеріальними умовами життя суспільства,
об?єктивними потребами та інтересами соціального прогресу.

Єдність правових норм , що об?єднюються у складну конструкцію, поділену
за принципом ієрархії на певні правові утворення ,пояснюється:

1)Єдність державної волі.

2)Єдністю правовой системи.

3)Єдністю механізму правового регулювання та принципів права.

4) Єдністю кінцевих цілей та завдань, які стоять перед суспільством.

Елемент – це складова частина складного цілого. З цього випливає що ,
система передбачає внутрішнє будівництво, структуру, зв’язок,
дефферанціацію. В той же час система є єдине ціле, яке складається з
окремих елементів.

Всяка система передбачає два основних компонента:

1)Структуру – уособлення і “набір” відносно самостійних елементів в
межах якогось більш загального цілого ( процеси , явища)

2)Взаємодія елементів структури.

Структура – це стійка єдність елементів , закон зв’язку елементів,
виражаючий упорядкованість , стійкість відносин: вона забезпечує
зберігання цілісності, єдність явища як системи , створює її каркас.

Конституція є нормативно-правовим актом, який має найвищу юридичну
силу, визначає демократичний вектор розвитку держави і суспільства,
правової системи; в її приписах втілено загальновизнані цінності та
ідеали, світового конституціоналізму.

Конституція має надзвичайно соціальну цінність і це повинно чітко
усвідомлюватися нашими державними і не державними інституціями,
пересічними громадянами. Її особлива цінність впливає передусім із того,
що конституційні норми системно випливають на весь комплекс суспільних
відносин, є базою поточного законодавства.

Досі діє частина нормативних актів, які дістались Україні у спадок від
Радянських часів, що заважає реформуванню правової системи, порушує
системність законодавства.

Незважаючи на збільшення кількості законів все ще незадовільне її
співвідношення з підзаконними, особливо відомчими, актами. Прийняття
останніх не рідко призводить до порушення принципу верховенства закону,
до збільшення колізій в законодавстві. Взагалі законодавчі колізії
–ієрархічні, темпоральні, змістовні –стали поширеним явищем.

У законодавстві України є чимало прогалин, недоліків законодавчої
техніки. Конче необхідним є нормативне врегулювання процесу
законотворення шляхом прийняття закону України про нормативно-правові
акти. Це сприяло б забезпеченню наукової обґрунтованості законів,
формуванню чітких правил щодо законодавчої техніки, ієрархічній,
супідрядності (співвідношення) нормативних актів, подоланню негативного
впливу на стан законодавства, що випливає з протистояння різних гілок
державної влади.

4. Предмет і метод правового регулювання.

Предмет і метод правового регулювання –це ті особливості які визначають
специфіку конкретної галузі, це “обличчя” даної галузі. Предмет і метод
лежить в основі поділу права на галузі та інститути.

Під предметом розуміються певні прийоми, способи, методи дії на право в
суспільних відносинах. Метод відповідає на питання як право втілити в
свою регулятивну роль, так як правові норми регулюють не лише різнобічні
відносини, але і різними методами. Від методів в значній мірі залежить
ефективність правового регулювання, досягнення при цьому цілі.

Предмет є головним, матеріальним критерієм розрізнення норм права по
напрямкам, оскільки він має об’єктивне значення, визначений характером
суспільних відносин і не залежить від волі законодавців. Метод служить
доповнюючим юридичним критерієм так як походить від предмета.
Самостійного значення він не має. Але в спорідненні з предметом сприяє
строгій і точній градації права на галузі і інститути. Тому наявність
різних видів суспільних відносин не творить само по собі систему права,
не породжує автоматично його гілок.

Саме цей предмет перш за все диктує необхідність виділення, тої чи іншої
галузі, а коли галузь виділяється з’являється і відповідний метод
регулювання, котрий в значній мірі залежить від волі законодавства.
Останні, находячись в межах необхідності і зазначаючи характер
регульованих відносин, може вибирати той чи інший спосіб правового
впливу на них. Він може варіювати ці способи, використовує їх в різних
комбінаціях. В цьому заключається суб’єктивність методу, відрізняючи
його від предмету. Вони або грають важливу роль в побудові системи
права, тісно взаємо функціонують один з одним. Слід пам’ятати що право
регулює не все, а лише найбільш принципіальні з точки зору інтересів
держави відношення. І при тім такі, котрі об’єктивно потребують в
правовім опосередкуванні. Держава не ставить своєю ціллю тотальну,
юридичну регламентацію суспільного життя, тому багато взаємовідносин між
людьми регулюються іншими соціальними нормами –мораллю, звичаєм,
традиціями і т. д. До того ж всякі відносини право здатне урегулювати, а
лишень такі, котрі піддаються зовнішньому контролю. Відносини підлягають
правовому регулюванню, набирають правової форми і виступають як правові.

Класифікація норм по галузям та інститутам залежить насамперед від
видової різноманітності суспільних відносин, їх якісної специфіки. Але
не завжди лишень по одній ознаці можна відрізнити одну галузь права від
іншої, так як існують такі відносини, які опосередковуються нормами ряду
галузей. Наприклад, відношення власності у всіх її формах регулюються
громадянським правом, кримінальним, адміністративним, конституційним
правом.

В таких випадках на допомогу приходить метод регулювання тому що кожна
правова галузь має свій, характерний для неї спосіб впливу на поведінку
суб’єктів (або їх спорідненості). Словом, одного матеріального орієнтира
не достатньо: якщо керуватися тільки ним, то важко було б розмежувати
галузі та інститути. Тим більше, що в праві не існує абсолютно
незалежних галузей, так як вони частина однієї системи, якщо б основою
для поділу права був лишень предмет то галузей було б дуже багато.

Спільне поняття методу правового регулювання входять наступні
компоненти, які дають уявлення про те, яким чином держава за допомогою
права впливає на соціальні процеси: а) встановлення границь регулюючих
відносин, що в свою чергу, залежить від ряду об’єктивних і суб’єктивних
факторів (особливості цих відносин економічні та інші потреби, державна
зацікавленість та інше); б) видавництво відповідних нормативних актів,
передбачаючи права та обов’язки суб’єктів, передбачення про можливу їх
поведінку; в) наділення учасників суспільних відносин (громадян та
юридичних осіб) дієздатністю і правоздатністю що дозволяють їм вступати
в різні правовідносини; г) виявлення міри відповідальності на випадок
порушення цих постанов.

В цілому правовий метод являє собою відомий набір юридичних інструментів
посередником якого державна влада надає необхідні дії на вольові
суспільні відносини в цілях надання їм бажаного розвитку.

Указана специфіка розрізняє даний вид соціального упорядкування від
інших форм нормативного регулювання суспільного життя. Значення
описаного правового механізму заключається в тому, що він у більшості
виділяє ефективність і результативність дій права. Але в одному ряді з
загальним існують конкретні методи правового регулювання, характерного
для тих чи інших галузей права і опосередковуваних ними відносинах.

До них належить:

імперативний і диспозитивний метод, який використовують головним чином в
кримінальному та цивільному праві. В різні степені вони властиві і
другим галузям. Тому що всяка правова норма –це власний припис, бажання
держави; в той час вона дає суб’єктам відому альтернативу можливості
вибору варіантів поведінки в межах закону.

Названі методи в якійсь мірі носять універсальний характер. Таке ж
сковзне значення мають дозвіл, обов’язок та заборона, властиві в різних
комбінаціях всьому правовому регулюванню. Дозволяє одній дії, переписує
в обов’язковому порядку другій, забороняє під загрозою санкцій третіх,
право тим самим придає поведінці суб’єктів строгий ціле направлений
характер, вводить суспільні відносини в потрібне русло.

В адміністративному праві діє метод субординації і власного наказу,
дозволяючи ефективно регулювати урядову, службову, оперативну та іншу
діяльність державних органів і посадових осіб. Виконуюча дисципліна,
строга підпорядкованість одних суб’єктів іншим, обов’язковість рішень і
розпоряджень вище стоячих ланок держапарату для не стоячих –характерні
властивості даного методу.

Нагороди властиві в основному трудовому праву, де діють різного виду
преміальні системи, направлені на стимулювання моральної та матеріальної
зацікавленості в зростанні продуктивності праці, підвищення робітниками
своєї кваліфікації, придбання нових професій і т. д. Норми, встановлюючи
порядок нагородження громадян преміями і медалями, присвоєння почесних
звань, також вважаються нагородами, але вони відносяться до
адміністративного права.

Метод автономії та рівності сторін властивий для процесуальних галузей
права, де позивач та відповідач, другі учасники судового процесу
знаходяться в однаковому процесуальному становищі один перед одним,
законом та судом, їх відношення характеризується самостійністю. Рівність
суб’єктів відрізняють також багато громадянських відносин.

В сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій,
обумовлений тим, що християнські господарства, колгоспи –не державні
організації і по відношенню до них власно імперативні засоби впливу
неприпустимо. Держава здійснює на них свій вплив лише шляхом дозволів,
співпрацювати, організаційної допомоги, рекомендованих актів, порад.

В якості особливих методів правового регулювання використовують
переконання та примус, характерні як до права в цілому, так і окремих
його галузей, розуміється, в різних співвідношеннях.

В останній час у зв’язку з розвитком ринкових відносин і підприємництва
все більшого розповсюдження отримує індивідуальний метод регулювання,
під яким розуміється форма самостійної юридичної діяльності суб’єктів,
направленої на упорядкованість одиничних соціальних відносин з допомогою
правових засобів не володіючи властивостями юридичної
загальнообов’язковості. Наприклад, шляхом прийняття не нормативних
актів, укладання різних договорів, узгодженість, угод, добровільного
установлення зобов’язань і таке інше 1.

Всі розглянуті вище методи тісно взаємопов’язані, діють не ізольовано, а
в спорідненості один з одним. Разом з тим вони відносно самостійні, що і
дозволяє їх класифікувати.

Механізм правового регулювання.

Механізм правового регулювання (М.П.Р) –єдина система правових засобів
за допомогою яких здійснюється результативне правове впорядкування
суспільних відносин.

Складовими елементами МПР є: норми права, нормативно-правові акти,
юридичні факти, правові відносини, акти реалізації, тлумачення та
застосування норм права, законність, правосвідомість, і правова
культура.

Характеристика елементів МПР.

Норми права МПР утворюють нормативно-правову базу правового регулювання,
моделюють, закріплюють, регулюють чи охороняють суспільні відносини.

Нормативно-правові акти –це письмові документи, що їх прийняли
компетентні суб’єкти, в яких організується зміст правових норм,
виражаються правила поведінки ззовні та забезпечуються їх введення в
дію.

Юридичні факти –життєві обставини, що породжують, змінюють чи припиняють
суб’єктивні права та юридичні обов’язки персоніфікованих суб’єктів право
відносин.

Правові відносини –специфічні суспільні відносини, що виникають на
основі норм права, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав
та обов’язків. У МПР вони виступають як середовище здійснення прав та
обов’язків.

Акти реалізації правових норм –конкретні дії суб’єктів права, що
підлягають правовій регламентації та відповідають вимогам правових норм.

Акти застосування норм права –рішення право застосовних органів, у яких
відносно конкретних життєвих обставинах і конкретних суб’єктів права
закріплюються конкретні права та обов’язки, гарантовані можливістю
застосування владного примусу та авторитетом держави.

Акти тлумачення правових норм –це офіційні юридичні документи, які не
створюють нових норм, а є своєрідним додатком до нормативного акту,
норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони
відіграють загальноосвітню роль елемента, за допомогою якого
здійснюється єдине розуміння правової норми, а значить і правильне її
застосування чи здійснення в інших формах.

Законність –правовий режим точного виконання чинних законів усіма
суб’єктами права у сфері правотворчості і право реалізації, в інших
сферах життєдіяльності людей; режим за якого забезпечується права і
виконуються обов’язки людиною, державою і громадським суспільством.

Правосвідомість –вид суспільної свідомості, що містить у собі сукупність
поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенції, а також уявлень
і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і
суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів
правового регулювання.

Правова культура –це глибокі знання і розуміння права, високо свідоме
виконання його вимог як усвідомленої необхідності і внутрішньої
переконаності.

Законність, правосвідомість і правова культура беруть участь на всіх
стадіях правового регулювання і мають у механізмі правового регулювання
універсальний характер.

Правове регулювання діяльності правових органів.

Правове регулювання діяльності правових органів здійснюється у таких
напрямках та сферах: а) профілактичній; б) конституційно-юрисдикційній;
в) адміністративно-правовій та процесуальній; г) цивільно-правовій і
процесуальній; е) арбітражно-правовій і процесуальній; є)
оперативно-розшуковій; ж) виконавчій; з) охоронній та іншій.

Особливістю правового регулювання правовідносин за участю окремих
правоохоронних органів, зокрема прокуратури, органів внутрішніх справ,
служби безпеки, є те, що вони мають імперативний характер.

5. Система законодавства.

Система законодавства –цілісна сукупність усіх упорядкованих певним
чином нормативно-правових актів, що являють собою зовнішній вираз
системи права.

Структура законодавства –теоретична конструкція, що відображає внутрішню
побудову законодавства; сукупність взаємодіючих та змістовно узгоджених
елементів, яка визначається системою права, потребами впорядкування
суспільних відносин та рівнем розвитку юридичної техніки.

Розрізняють три основних види структурної організації законодавства:
галузеву, субординацій ну і федеративну.

Галузева (горизонтальна) –нормативно-правовий акт, галузевий інститут,
підгалузь, галузь, правовий комплекс (комплексна галузь).

Субординаційна (вертикальна) –зумовлено різною юридичною силою
нормативно-правових актів.

Федеративна –розглядається як організаційний принцип, що виходить із
федеративної форми державного устрою, який передбачає наявність двох
основних рівнів законодавства –федеративного (загальнодержавного) та
законодавства суб’єктів федерації.

Система законодавства України будується за галузевою і субординаційною
структурами. Враховуючи існування в Україні Автономної Республіки Крим,
можна зробити висновок про те, що у побудові українського законодавства
частково є ознаки федеративної структури. Такий висновок підтверджується
нормами розділу Х Конституції України. Автономна Республіка Крим
–невід’ємна складова частина України і в межах повноважень визначених
Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Вона має
свою Конституцію, яку приймає її Верховна Рада і затверджує Верховна
Рада України. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної
Республіки Крим та рішення її ради міністрів не можуть суперечити
Конституції і законам України та приймається відповідно до Конституції
України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів
України та на їх виконання.

Галузь законодавства –внутрішньо узгоджена сукупність
нормативно-правових актів та окремих приписів, що об’єднюються на
підставі предмета правового регулювання.

Співвідношення системи права і системи законодавства.

Система права і система законодавства –два аспекти однієї суті, які
виступають як зміст і форма. Система права –це внутрішня організація та
побудова права, система законодавства –це зовнішня форма виразу та
закріплення нормативного матеріалу, сукупність правових джерел. Проте,
це не просто сукупність, а логічно об’єктивно та суб’єктивно зумовлене
поєднанням компонентів (джерел, форм права) на принципах субординації та
координації. Одним із принципів формування системи законодавства є також
принцип врахування реальних потреб, що виникають у процесі державного
управління. Система права і система законодавства –не тотожні поняття.
Між ними існують деякі відмінності, що дають можливість стверджувати про
їх відносну самостійність.

Первісним елементом побудови системи права виступає норма права, а
первісним елементом побудови системи законодавств –нормативно-правовий
акт. Об’єднання на тій чи іншій підставі нормативно-правових актів у
певну сукупність дає підстави говорити про існування таких галузевих
утворень, яких немає у рамках системи права (фінансове, екологічне,
транспортне, господарське, банківське законодавство).

За обсягом система законодавства ширше, ніж система права, тому що зміст
включає в себе деякі нормативні положення (програмні цілі, мотиви та
причини прийняття документа, констатуючі положення).

Предмет системи права відрізняється більшим ступенем однорідності ніж
предмет системи законодавства.

Галузь системи законодавства формується лише за ознакою предмета
правового регулювання і не мають єдиного метода.

У системі права не враховується юридична сила правового матеріалу.

Побудова системи законодавства значною мірою залежить від волі
законодавців, яка в свою чергу детермінується об’єктивними умовами
соціально-економічного розвитку суспільства.

Систематизація законодавства –впорядкування та вдосконалення
нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої
узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників.
Існують такі види систематизації: кодифікація, інкорпорація і
консолідація.

Кодифікація –вид систематизації нормативних актів, що мають спільний
предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усунення
розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створення
зведеного нормативного акта. Характерні риси кодифікації:

кодифікація охоплює як зовнішню, так і внутрішню переробку нормативного
матеріалу. Відбувається таке об’єднання нормативних актів, яке дає змогу
підготувати до прийняття новий єдиний документ.

Зміст нового нормативного акту може бути істотно перероблений відповідно
до вимог державно правового регулювання. Вносяться додатки, скасовуються
застарілі норми, змінюються деякі положення, вимоги, правові принципи
тощо.

Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з
їх компетенцією і має офіційний характер.

Мета кодифікації –оновлення законодавства, усунення суперечностей,
прогалин, приведення до вимог сучасності.

Види кодифікаційних актів: кодекси, статути, регламенти, положення.

Кодекс –кодифікаційний акт, що забезпечує докладне правове регулювання
певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини,
розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи
іншої галузі законодавства.

У сучасному законодавстві існують кодекси: кримінальний,
адміністративний, про шлюб і сім’ю, кримінально-процесуальний,
земельний, водний, митний.

Статути, регламенти і положення –кодифікаційні акти, в яких визначається
статус певного виду державних організацій і органів. До них не належать
положення про індивідуально-визначені органи, що не мають загального
характеру.

Види кодифікації:

Загальна –підготовка зведених кодифікованих актів за основними галузями
права;

Галузева –систематизація нормативно-правових актів в межах однієї галузі
або підгалузі;

Спеціальна –передбачає об’єднання та переробку нормативного матеріалу в
межах одного або кількох інститутів.

Інкорпорація –вид систематизації нормативних актів, який полягає у
зведенні їх у збірники у певному порядку без зміни змісту. Критерії
систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності,
сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.

Види інкорпорації:

офіційна –передбачає затвердження збірників інкорпорованих актів
компетентним органам;

неофіційна –немає обов’язкового характеру, здійснюється науковими
установами, навчальними закладами, іншими суб’єктами юридичної
діяльності для зручності у користуванні нормативним матеріалом;

Хронологічна –здійснюється у певній послідовності за ознакою часу
видання нормативних актів;

Предметна –нормативні акти об’єднюються на підставі суспільних відносин
що становлять відокремлений предмет правового регулювання.

Існують також інші види інкорпорацій , які здійснюються за такими
критеріями : алфавітний порядок , галузь права , суб’єкт прийняття
нормативного акта, тематика наукового дослідження, сфера діяльності ,
тощо. Таким чином відбуваються об’єднання цілісних нормативно-правових
актів , у збірки правового матеріалу за критерієм , який обирає сам
систематизатор.

Консолідація – окремий вид систематизацій, в результаті якої створюються
збірники нормативних актів, їх окремих частин (розділи, глави, статі),
що об’єднюються за ознакою їх належності до певного виду діяльності
того чи іншого органу , посадової особи або структурного підрозділу. При
цьому припускається редакційні поправки (усунення повторів ,
суперечностей ), матеріали розміщується у логічному порядку, але до
змісту зміни не вносяться. Консолідовані акти використовується як
посібники, директивні документи для осіб, які працюють у відповідних
державних або громадських організаціях . На ці підставі консолідація
набуває актуальності у сфері відомчої нормотворчості.

Цілі консолідації –усунення множинності нормативних актів, їх
уніфікації, створення у структурі законодавства великих блоків
нормативного матеріалу як вихідної бази для проведення кодифікаційної
роботи.

Правоохоронні органи для полегшення право реалізації здійснюють
систематизацією як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів.
Систематизуючи закони та підзаконні нормативно-правові акти вище стоячих
органів, правоохоронні органи використовують інкорпорацію. Застосовують
різні види інкорпорації: а) за суб’єктами, що видали акти; б) за
терміном видання; в) за алфавітом; г) залежно від юридичної сили акту та
інше. Шляхом інкорпорації правоохоронні органи можуть систематизувати і
нормативно-правові акти. В деяких випадках вони можуть застосовувати
такий вид систематизації як кодифікація, зокрема при виданні інструкцій,
статутів та настанов.

6. Висновок.

Із цієї курсової роботи я зрозумів, яке важливе місце займає система
права у правовому житті суспільства. Розуміючи це, я вирішив вивчити та
дослідити тему: “Система права і система законодавства”. В своїй роботі
хочу розповісти вам про актуальність цієї теми. В ній розповідається про
систему права, її структуру, систему законодавств та їх важливість для
України.

Під системою права розуміють історично створену, об’єктивно зумовлену
внутрішню структуру права, що полягає в єдності та узгодженості
юридичних норм, зосереджених у відносно самостійних їхніх комплексах
–галузях, підгалузях та інститутах. Тобто система права –це система всіх
чинних юридичних норм певної держави.

Структурними елементами системи права є:

норма права;

Інститут права;

Підгалузь права;

Галузь права.

Не може існувати жодної юридичної норми, яка б не входила до певного
інституту і до певної галузі права. На формування і розвиток системи
права впливають система джерел, форма права, правові ідеї, принципи,
політичні цілі і завдання. Тому в різних країнах при одному типі держав
можуть скластися різі системи права.

Правова система суспільства –це система всіх юридичних явищ, що існують
у певній державі або в групі однотипних держав.

До правової системи входять:

найрізноманітніші правові акти;

різні види і прояви правосвідомості, правової культури;

режим законності та правопорядку і їхня реформація (будь яка правомірна
чи не правомірна поведінка).

Можна виділити такі правові системи сучасності:

Континентальна або романо-германська модель правової системи.

Англосаксонська або англо-американська (прецедентна) правова система.

Система мусульманського права.

Система релігійного і традиційного права.

Система соціалістичного права в цілому виражала партійну ідеологію
компартії.

Елементами системи права є галузь права –це така система якісно
однорідних юридичних норм, яка регулює певну сферу суспільних відносин,
специфічним методом правового регулювання. Галузь права можна
класифікувати за різними підставами:

Залежної від предмету і методу правового регулювання.

За місцем, яке галузь права займають у правовій системі:

а) основні –конституційне, цивільне, трудове і т. д.

б) комплексні –екологічне, господарське право.

Крім того, основні галузі права поділяються на: а) профілюючі; б)
процесуальні; в) спеціальні.

Критеріями розподілення норм по галузях права є:

Предмет правового регулювання.

Метод правового регулювання .

В науці немає чіткого і вичерпного визначення системи галузей права у
зв’язку з різними підходами до того, що є предмет, а що є метод
правового регулювання у тій чи іншій сфері суспільних відносин.

Інститут права –це частина норм певної галузі чи підгалузі права, яка
регулює конкретний вид чи сторону однорідних відносин.

Залежно від підстав правовий інститут поділяється:

за галузями права –на державні, кримінальні і т. д.

Залежно від ролі яку вони виконують, — предметні і функціональні;

Залежно від відносин, що вони регулюють, — матеріальні та процесуальні.

Система законодавства –це система всіх упорядкованих певним чином
нормативно правових актів певної держави, насамперед законів. На відміну
від системи права система законодавства характеризує її форму, зовнішній
вираз, тобто це внутрішня структура законодавства, що складається з
взаємопов’язаних нормативно-правових актів в тій чи іншій сфері
суспільного життя.

Вона формується шляхом видання та систематизації правових актів.

Система законодавства має як і систему права певну структуру, яка
визначається інтересами держави, необхідністю правового регулювання,
певними узгодженістю і єдністю між інститутами права.

Ця тема надзвичайно складна, і потребує ретельного розвитку, тому я її
вибрав.

Література.

1. ОлійникА.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. “ Теорія Держави і Права”
\ навч. посібник.\ К., 2001.

2. Матузов Н.З., Малько А.В., “Теория Государства и Права”\ курс
лекцій\ М., 2001.

Малько А.В., Комаров С.А., “Теория Государстваи Права”\ навчальний
посібник .\ М., 2000.

Общая теория права и государства: Под ред. В.В. Лазазарева. –М. :Юрист
1994.

Агальна теорія держави і права : Навчальний посібник / За редакцією В.В.
Копєйчикова. – К.: Юрінком. 1997.

Хропанюк В.Н. Теория государства и права : Под ред. В.Г. Стрекозова.-М.:
“Дабахов , Ткачев”. 1995.

1 Пришков В.Фі систематизація законодавства України новий етап його
вдосконалення(паоритичні та практичні проблеми) \Конституція України та
проблеми систематизації законодавства: 3б. Наук.пр. Вип. 5. —К .,1999.
–с. 6—7 .

2 Вишинський А. Основные задачи науки советскогоправа Советсоое
государство. – 1938. —№4. –с. 29.

1 Вышинский А. XVII Съезд ВКП(б) и задачи науки социалыстичного права
Советское государство. –1939. — №3 –с. 26.

2 Трайнин Н . О содержаний и системе государственого права\\Советское
государство. –1939. – №3. –с.36.

3 Тамже .—с. 40-41.

4 Чхиквадзе В. М.,Ямпольская Ц.а. Система советского права\\ Советское
государствои право.—1967.—№9.—с. 34.

5 Мешерав В.Ф. О делений советского права на отрасли .\\Советское
государство. –1957. –с.17.

6 Советское право : учеб. Пособ.\Подре .А. С. Пашкова, Л. С.Явыча. –М.,
1982. – с.

1 детальніше див. Кашанін Г. В. “Индывидуальное регулирование в правовой
сфере” .\\ Государство и Право. 1992. №1.

PAGE 11

Похожие записи