КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу “Історія держави і права зарубіжних країн”

на тему:

“Салічна правда” –

пам’ятка ранньофеодального права 1. Характеристика джерел права

Найважливішим джерелом права у франкській монархії були так звані
варварські правди – записи звичаєвого права варварських племен.

З усіх “варварських правд” особливу цінність для історико-правової науки
являє Салічна Правда. Її зміст відображає соціально-економічні і
політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави
і права. Салічна Правда відображує дуже архаїчні відносини в середовищі
франків, які стоять на порозі класового суспільства. Це джерело свідчить
про сильну майнову диференціацію, про початок розпаду родових і общинних
зв”язків.

Крім того, вона є найважливішим документом для вивчення майнових
відносин ранньофеодального періоду, землеробської общини, прав і
обов”язків франків-общинників і членів родової спілки, стародавнього і
вкрай примітивного судоустрою і судової процедури. Але попри весь
примітивізм вона є справжньою історичною знахідкою; першоджерелом, з
якого беруть початок джерела права феодального суспільного ладу Європи.

Салічна Правда з”явилася наприкінці \/ століття або на початку \/І. Вона
має найважливіше значення в якості джерела права держави франків.
Упорядкування Салічної Правди відносять до царювання Хлодвіга. Цей
початковий текст був доповнений пізніше при королях Хільдеберті І і
Хлотарі І (\/І ст.).

Основний текст Салічної Правди являє собою розрізнений і безсистемний
запис звичаїв, які складалися в основному ще до утворення Франкської
держави, а також тих звичаїв, які виникли в період формування класового
суспільства й утворення держави. Тому її зміст відображає той соціальний
і правовий лад, який характеризує перехід від первіснообщинного ладу до
класового суспільства. Вона розкриває процес розкладу первіснообщинної
власності і виникнення приватної власності, ріст майнової нерівності.

Одне з головних її завдань – захист приватної власності, яка прийшла на
зміну колективній власності.

Салічна Правда – це судове керівництво для суддів. Водночас вона не є
збірником систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх
сторін ранньокласового суспільства. ЇЇ неповнота, фрагментарність,
безсистемність – результат тієї правової основи, на якій вона
укладалася.

Зафіксувати все розмаїття звичаїв було неможливо. Особливо якщо
врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів,
узятих безпосередньо з життя.

Найбільш яскраво соціально-класові розбіжності у ранньокласовому
суспільстві франків, як свідчить Салічна Правда, проявлялися у положенні
рабів. Рабська праця, проте, не набула широкого розповсюдження. Раба на
відміну від вільного франка рахували як річ. Його крадіжка
прирівнювалася до крадіжки тварини. Шлюб раба із вільним тягнув за собою
втрату останнім волі.

Салічна правда вказує також на наявність у франків інших соціальних
груп: служива знать, вільні франки (общинники) та напіввільні мети.
Відмінності між ними були не стільки економічними, скільки
соціально-правовими. Вони були зв”язані головним чином з походженням та
правовим статусом особи або тієї соціальної групи, до якої ця особа
належала. Важним фактором, який впливав на правові відмінності франків,
стала належність до королівської служби, королівської дружини, до
державного апарату, що тільки зароджувався.

Поряд з рабами існувала особлива категорія осіб – напіввільні мети. Мет
представляв собою неповноправного жителя общини франків, який знаходився
в особистій та матеріальній залежності від свого хазаїна. Літи могли
вступати у договірні відносини, відстоювати свої інтереси у суді, брати
участь у військових походах із своїм хазяїном. Літ, як і раб, міг бути
звільнений своїм хазяїном, але у останнього залишалося його майно.

Право франків свідчить про початок майнового розшарування франкського
суспільства. У Салічній Правді говориться про хазяйську челядь
(виноградарів, конюхів, свинопасів і навіть золотих справ майстрах), що
обслуговували хазяйські господи.

Разом з тим Салічна Правда свідчить про достатню міцність общинних
порядків, про общинну власність на поля, луки, ліси, пустощі, про парні
права общинників-селян на общинний земельний наділ. Саме поняття
приватної власності на землю у Салічній правді відсутнє.

До рухомих речей, які знаходилися у власності окремих осіб або сімей,
застосовувався термін “свій” (suus), на відміну від терміна – “чужий”
(alienus).

Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалися у
спадщину одному з членів сім”ї померлого або родичу з боку матері чи
батька. Більшість приписів Салічної Правди присвячено охороні права
власності на різні рухомі речі. У них з усіма подробицями розглядуються
випадки крадіжки крупної рогатої худоби, а також овець, кіз, собак та
ін.

У Салічній Правді нічого не говориться про купівлю-продаж землі.
Інститут спадкування землі тільки зароджувався. Земля передавалася в
спадщину чоловічим нащадкам померлого.

Про існування у франків общинної власності на землю свідчать і інші
титулі Салічної Правди, зокрема “про переселенців”. Переселитися на
територію общини “чужому” можна було лише за згодою всіх членів общини.
Якщо хоча б один із них висловлювався проти, переселенець повинен був
покинути общину.

2. Майнові та шлюбні сімейні відносини

за “Салічним правом”

Сім”я у франків мала патріархальний характер, але влада батька не була
безмежною. Вона нагадувала більше сувору довічну опіку над дружиною,
дочкою або сином. Опіка над сином припинилася по досягненні ним 12
років.

Шлюбу і сім”ї в Салічній Правді присвячене значне число статей. Шлюбу
передувала угода між сім”ями нареченого і нареченої. Обов”язково була
потрібна згода батьків. Заборонялися шлюби з родом родичів і свояками.
Такі шлюби об”являлися недійсними. Шлюби з рабами тягли за собою утрату
свободи. Салічеська Правда нічого не говорить про розлучення.

Салічна Правда виділяє характерні риси злочинів і покарань:

Як правило, кровна помста і вигнання з общини у вигляді основного засобу
примусу при первіснообщинному ладі замінюється системою штрафів. Проте
ще зберігаються пережитки первіснообщинного ладу:

а) якщо вбивця не в змозі сплатити штраф за вбивство, то він
розплачується своїм життям;

б) найближчі родичі беруть участь у сплаті “вергельду” (штрафу) і в його
одержанні;

в) у випадку оголошення людини поза законом, вона підлягає вигнанню з
общини із забороною кому б то не було приймати її.

Розмір штрафу встановлюється в залежності від соціального і правового
становища злочинця і постраждалого, а також від статі і віку
постраждалого.

Салічна Правда не встановлює загальних принципів для кваліфікації
злочинів і призначення покарань. Проте аналіз її статей дозволяє
виділити деякі принципи:

а) суб”ектами злочинів є не тільки вільні, але й залежні люди (мети) і
раби;

б) відповідальність перед королем за порушення наступала з 12-річного
віку;

в) покарання, як правило, не залежало від провини і призначалося лише за
кінцевий результат дії, яка спричиняє шкоду особистості або майну.

Але в ряді випадків при призначенні покарання враховувався характер
наміру і тяжкість заподіяної шкоди. Заподіяння “злого” наміру тягло за
собою тяжке покарання. Наприклад, за крадіжку із закритого приміщення
передбачався штраф утричі більший, ніж за крадіжку з відкритого
приміщення.

Звертає на себе увагу надмірна тяжкість матеріального покарання.

Найнижчий штраф за крадіжку складав 3 соліди, а за вбивство – 200
солідів. Якщо мати на увазі те, що вартість бика становила 2 соліди, а
корови – 3 соліди, то ці штрафи були надто обтяжливі.

Виникнувши при родовому ладі, штрафи в умовах переходу від колективної
власності до приватної стають ефективним засобом захисту приватної
власності й особи імущих людей, знаті, яка феодалізувалася.

Аналіз Салічної Правди дозволяє виділити такі види злочинів і покарань.

Злочини проти особи.

До них відносяться вбивства, згвалтування, нанесення каліцтв, обмова,
образа, викрадення вільних людей, зазіхання на честь, гідність і
свободу:

“Х\/. Про вбивства або якщо хто вкраде чужу дружину

Якщо хто позбавить життя вільної людини або вкраде чужу жінку від живого
чоловіка, присуджується до сплати 8000 динарів, що складає 200 солідів*.

ХХІ\/. Про вбивства хлопчиків

Якщо хто позбавить життя хлопчика до 10 років включно та буде впійманий,
присуджується до сплати 24000 динарів, що складає 600 солідів.

Якщо хто позбавить життя хлопчика з довгим волоссям, присуджується до
сплати 600 солідів.

4.Якщо хто позбавить життя дитини в утробі матері раніше, ніж він
отримає ім”я, і це буде доказано, присуджується до сплати 4000 динарів,
що складає 100 солідів.

Якщо хто позбавить життя вільну жінку після того, як вона почала мати
дітей, присуджується до сплати 24000 динарів, що складає 600 солідів.

7. Якщо хто позбавить життя вільну жінку після того, як вона вже не може
більше мати дітей, присуджується до сплати 8000 динарів, що складає 200
солідів.

Перелік злочинів проти особи дуже різноманітний, безсистемний. Є
випадки, коли кожна стаття навіть містить зовсім не зв”язані ані за
змістом, ані за ступінню вини, ані за видом злочини. До злочинів проти
особи, окрім декількох наведених прикладів також відносяться: про рани
(Х\/ІІ), про порчу (ХІХ ), про те, хто схопить вільну жінку за кисть або
за палець (ХХ ), про нанесення каліцтв (ХХІХ ), про зв”язування вільних.

Карається підбурювання до покарання.

Обставиною, що обтяжує покарання, є вбивство “юрбою”, тобто групове:

ХLI. Про людиновбивство юрбою.

1. Якщо хто позбавить життя вільного франка або варвара,

що живе по Салічному закону, і буде впійманим, присуджується до сплати
8000 динарів, що складає 200 солідів.

2. Якщо ж труп його вкине в колодязь або у воду, або

прикриє його гілками або чим іншим, присуджується до сплати 24000
динарів, що складає 600 солідів.

Приб. 1-е. Якщо не приховає, присуджується до сплати 8000 динарів, що
складає 200 солідів.

Серед них особлива увага приділяється крадіжці, пограбуванню, підпалу і
заподіянню шкоди майну.

Особливим захистом користується майно, що знаходиться в будинку і на
обгородженій ділянці. Крадіжка зі зломом або з обгородженої ділянки
каралася підвищеним штрафом. При встановленні розміру штрафу
враховується також вартість викраденого. Аналіз статей Салічної Правди
дає змогу виділити деякі злочини проти власності та передбачені за це
покарання: про крадіжку свиней (ІІ), про крадіжку рогатих тварин (ІІІ),
про крадіжку вівць (І\/), кіз (\/), собак (\/І), птахів (\/ІІ), про
крадіжку бджіл (\/ІІІ), про шкоду, заподіяну ниві або якому-небудь
огородженому місцю (ІХ), про підпали (Х\/І) та ін.

Штрафи за злочини проти власності різноманітні, але достатньо високі,
інколи у декілька разів перевищують заподіяну шкоду:

III. Про крадіжку рогатих тварин

1. Якщо хто вкраде молочне теля, і буде впійманим ,

присуджується до сплати 120 динарів, що складає 3 соліди.

2. Якщо хто вкраде однорічну або дворічну тварину,

і буде впійманим присуджується до сплати 600 динарів, що складає 15
сол.

3. Якщо хто вкраде бика або корову з телям,

присуджується до сплати 1400 динарів, що складає 35 солідів.

Приб. 1-е. Якщо хто вкраде корову без теляти, присуджується до сплати 30
солідів, не рахуючи ціни вкраденого.

Злочини проти порядку відправлення правосуддя.

До цих злочинів належить: неявка в суд, лжесвідчення та ін.:

І. Про виклик на суд

1. Якщо кого буде викликано на суд (ad mallum) по законам

короля, і той не явиться, присуджується до сплати 600 динарів, що
складає 15 солідів.

2. Якщо ж хто,викликавши іншого на суд, сам не явиться, і якщо його
не затримає яка-небудь законна перешкода, присуджується до сплати
15 солідів на користь того, кого він викликає на суд.

3. І той, хто визиває іншого на суд, у супроводі свідків повинен
прийти до його будинку і, якщо останній опиниться у відсутності, мусить
викликати дружину або кого-небудь з його домашніх з тим, щоб вони
повідомили його про виклик на суд.

Якщо ж (відповідач) буде зайнятий виконанням королівської служби, він
не може бути викликаним на суд.

Порушення приписів короля.

Порушення приписів короля каралося дуже жорстоко, воно прирівнювалося до
такого злочину, як вбивство.

Отже, основним видом покарання, що застосовувався до вільних людей був
штраф. Він ділився на дві частини: одна йшла потерпілому, або найближчим
родичам, а друга, в розмірі третини штрафу, надходила на користь держави
в особі короля.

У випадку покарання у вигляді оголошення поза законом передбачалася
також конфіскація майна.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

История государства и права зарубежных стран: [Учеб. для студентов
юридических вузов и факультетов]/[О. А. Жидков, Н. А. Крашенинникова, В.
А. Савельев и др.].- М.: НОРМА-ИНФРА. Ч. 1.- 1998.

Всеобщая история государства и права: Учеб. для вузов по
спец.»Юриспруденция»/[Батыр К. И., Филиппова Т. П., Черниловский З. М.];
Под ред. К. И. Батыра.- М.: Былина, 1999.

Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Під заг.
ред. д.ю.н., проф. Джужи О.М. – Київ: НАВСУ, «Правові джерела», 2000.

Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб.пособие/Под
ред. З. М. Черниловского; Сост. В. Н. Садиков.- М.: Гардарика, 1996

Похожие записи