11

Реферат на тему

Роль політичних партій у розвитку демократії

ПЛАН

1. Вступ

2. Багатопартійність

3. Організаційні засади партійної діяльності та їх вплив на демократію

4. Партійна система України

5. Література

1. Вступ

Головна риса, що відрізняє політичні партії від усіх інших організацій,
— це прагнення до заміщення державних посад своїми представниками. В
сучасному розумінні перші політичні партії з’являються у другій половині
XIX ст. як наслідок буржуазних революцій, обмеження або ліквідації
абсолютних монархій, утвердження конституціоналізму, посилення ролі
представницьких органів влади, розвитку робітничого руху. Бурхливий
розвиток політичних партій у XX ст. був обумовлений поширенням виборчого
права, формуванням органів влади через вибори. Партії стали
організаційними засобами артикуляції та політичного просування інтересів
різних груп виборців, їх політичної мобілізації, важливою формою
рекрутування та добору політичної еліти. Політична боротьба партій
сприяла розвиткові плюралістичного характеру ліберальної демократії.

Сучасні демократичні системи значною мірою виникають і функціонують
завдяки діяльності та взаємодії політичних партій. Партії є головним
посередником і інструментом взаємодії між громадянським суспільством і
державною владою. Політичні партії в умовах демократії спрямовують
соціальні конфлікти в цивілізоване русло, забезпечують мирний
перерозподіл влади між різними політичними силами. Таким чином вони
сприяють легітимності демократичної політичної системи, тобто її
суспільному визнанню та виправданню прийнятих у її рамках політичних
рішень, кадрових чи функціональних змін у структурах влади, забезпечують
відповідальність урядових структур перед народом.

2. Багатопартійність

Через багатопартійність у політичному житті суспільства і держави
втілюються демократичні принципи ідеологічного й політичного плюралізму,
здійснюється конкуренція в боротьбі за місця в органах державної влади.
Водночас через велику кількість партій відбувається надмірне
розпорошення сил, складаються несприятливі умови для узгодження
інтересів, досягнення стійкої політичної структуризації суспільства і
представленості партій в органах законодавчої і виконавчої влади.

Наприклад, на теперішній час в Україні нараховується близько 100
політичних партій, які репрезентують практично увесь сучасний
ідеологічний спектр. Більшість із них або не користується жодною
підтримкою виборців, або навіть не претендує на участь у виборах.
Проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечисленність членів
партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій стосовно всіх
громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики залучається
відносно незначна частина українських громадян, але така ситуація є
типовою для багатьох країн, що переходять від тоталітарного до
демократичного політичного режиму.

3. Організаційні засади партійної діяльності та їх вплив на демократію

Соціальна база і впливовість партій. Якщо розглядати ступінь впливу
політичних партій у суспільстві, то одним з важливих критеріїв є
кількість прихильників партії. Але кого вважати прихильниками політичних
партій — тільки їхніх членів, чи й тих, хто за них голосує? Річ у тому,
що досить багато партій (за даними К. Джанди — 20% від загальної
кількості існуючих у світі) взагалі не практикують формальної процедури
прийому в партію. У США, наприклад, членами партії вважають тих, хто
голосує за її кандидатів на виборах. До складу Лейбористської партії
Великої Британії в якості колективних членів входять профспілки.

В Україні загальна кількість членів політичних партій напередодні
парламентських виборів 1998 р. оцінювалась в 1080 тис. осіб (приблизно
3% дорослого населення країни). Як свідчать дані досліджень, частка
членів політичних партій серед громадян України майже не відрізняється
від аналогічного показника в деяких країнах із міцними і довголітніми
партійними традиціями (Німеччина – 4,2%, Велика Британія – 3,3%,
Нідерланди – 2,8%).

Політичні партії підтримують не тільки їхні члени. Важливим критерієм
впливу партій у суспільстві є показник партійної ідентифікації. Він
відображає частку виборців, які ідентифікують, ототожнюють себе з тією
чи іншою політичною партією. Рівень партійної ідентифікації населення
України є нижчим, ніж у країнах ліберальної демократії, але не
настільки, аби стверджувати, наче громадяни України негативно ставляться
до політичних партій.

Для нормального функціонування демократії дуже важливим є право громадян
на об’єднання в політичні організації, добровільне членство в політичних
партіях. Водночас свобода членства в політичних партіях не є абсолютною.
Найпоширенішою підставою для її обмеження є належність громадян до
певних категорій державного апарату. Можливість і правомірність такого
обмеження визнається міжнародними актами про права людини (ст. 22
Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 11
Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод). Так, у
ст.11 Конвенції, яка декларує право на свободу мирних зборів і свободу
асоціацій, разом з тим вказується, що «ця стаття не заважає
запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, які
належать до складу збройних сил, поліції і державного управління».

Мета таких обмежень цілком очевидна — запобігти втручанню політичних
партій в діяльність важливих державних органів. Особливо це актуально
для країн, де нещодавно монопольно домінувала одна партія, а державний
апарат був цілковито їй підпорядкований. Ст. 37 Конституції України
забороняє створення і діяльність організаційних структур політичних
партій в органах виконавчої і судової влади, виконавчих органах
місцевого самоврядування, військових формуваннях, на державних
підприємствах, у навчальних закладах, а також інших державних установах
і організаціях. А ст. 103 містить заборону на обіймання Президента
України посад в об’єднаннях громадян, різновидом яких є політичні
партії.

Фінансування й організаційна структура партій. Суттєвим чинником
олігархизації політичних партій може бути характер фінансування їх
діяльності. Діяльність політичних партій, особливо в період виборчих
кампаній, потребує значних коштів. Партії намагаються отримувати їх із
різних джерел. У зв’язку з цим постійно виникає небезпека політичної
корупції, а також залежності партій від великого бізнесу.

З точки зору організаційної структури політичні партії суттєво
відрізняються між собою. Партії європейських країн, як правило, є
централізованішими, мають чітку ієрархічну організацію, сильний керівний
центр, єдину програмну лінію і сувору дисципліну. У США, навпаки,
Демократична і Республіканська партії мають слабку внутрішню структуру,
їм притаманна відсутність жорсткої партійної дисципліни.

Централізація внутрішньої структури політичної партії не означає, що
вона є недемократичною. Централізація сприяє ефективності діяльності
партії. Але підвищення рівня централізації партії посилює ризик її
олігархизації та бюрократизації.

Організаційна природа політичних партій головним чином залежить від
політичного і конституційно-правового середовища, а також від політичної
культури, що панує в суспільстві. Розвиток суспільства на принципах
ліберальної демократії сприяє демократизації політичних партій і,
навпаки, посилення авторитаризму підсилює вождистські тенденції в
політичних партіях. Впливають також ідеологічні орієнтації партії та її
політичне минуле. В Україні (як, утім, і в багатьох інших країнах) ліві
партії значно централізованіші, ніж, скажімо, центристські.
Централізованість зазвичай зростає в міру просування від центру до
крайніх позицій (як лівих, так і правих).

4. Партійна система України

Політичні партії в Україні вперше виникають на зламі XIX-XX ст. як на
території Російської імперії (Наддніпрянська Україна), так і в
Австро-Угорщині (Галичина): Українсько-Руська радикальна партія (Львів)
заснована в 1890 році; Революційна українська партія (РУП) (Харків) в
1900 році; Українська народна партія в 1902 році; Українська
демократична партія в 1904 ; Українська партія
соціалістів-революціонерів в 1907 році та ін. Після утвердження
радянської влади в Україні багатопартійна система була зруйнована і
розпочалася (як і на всій території СРСР) епоха однопартійної системи. В
той же час у 20-30-х pp. XX ст. у Галичині, Буковині і Закарпатті діяло
близько 100 політичних партій.

Відродження політичних партій в Україні почалось в період перебудови і
було пов’язане з боротьбою проти тоталітаризму, за демократію і
незалежність української держави. Головною і наймасовішою політичною
силою, яка протистояла монополії КПРС, був Народний Рух України — широке
об’єднання політичне активних громадян, які прагнули змін. Саме Народний
Рух і став своєрідною колискою для більшості нових політичних партій
України, їх створення почалось ще до проголошення незалежності України:
Українська республіканська партія (УРП) заснована у 1990 р.; Українська
селянська демократична партія (УСДП) у 1991 р.; Народна партія України
(НПУ) у 1991 р.; Соціал-демократична партія України (СДПУ) у 1991 р.;
Українська християнсько-демократична партія України (УХДП) у 1991р.
Соціалістична партія України (СПУ) у 1991 р. та ін. За 10 років
існування незалежної української держави створено і зареєстровано
міністерством юстиції України більше 100 нових політичних партій. Така
кількість партій не є чимось незвичайним. Для молодих демократій це
достатньо закономірне явище. Наприклад, в Грузії існує більше 300
політичних партій, в Росії — близько 300 загальнофедеральних і
регіональних партій.

Майже всі нові політичні партії виступали під загальнодемократичними
гаслами і разом з Рухом сприяли розповсюдженню демократичних ідей в
українському суспільстві, проголошенню та юридичному затвердженню
державного суверенітету і незалежності України. Але політичні партії
України ще не набули тієї ролі і ознак, які мають партії у країнах
розвинутої і стабільної демократії.

Боротьба за позиції у виборчих органах влади. Партіям доводиться
завойовувати авторитет у виборців, долаючи негативні стереотипи й
недовіру до інституту політичних партій, які склалися ще в радянські
часи як у пересічних громадян, так і у представників елітних верств
населення. Багатьом політичним партіям України також заважає відсутність
розвиненої організаційної інфраструктури, насамперед у регіонах. Але
поступово роль політичних партій у виборчому й законодавчому процесі
зростає.

Участь у політичному управлінні. Головними завданнями політичних партій
України з точки зору їх участі в політичному управлінні є:

— формування політичної більшості, а через це і органів усіх рівнів
влади;

— формування конструктивної опозиції.

До складу політичної опозиції відносять партії, що виступають проти
політичного курсу Президента України і Кабінету Міністрів.

Ситуація, коли вибори до парламенту (Верховної Ради) не впливають на
зміну уряду, певним чином деформує відносини політичної відповідальності
уряду перед виборцями і роль політичних партій як механізму такої
відповідальності.

Добір політичних лідерів і еліт. Процес формування політичної еліти,
добір тих людей, які беруть безпосередню участь у затвердженні та
здійсненні політичних рішень, пов’язаних з використанням державної влади
або впливом на неї, головним чином здійснюється через вибори і
починається з висування та призначення політичними партіями кандидатів
для участі у виборах в органи державної влади та місцевого
самоврядування.

Закон України «Про вибори народних депутатів України» 1997 р.
запровадив, а Закон 2001 р. підтвердив та удосконалив змішану виборчу
систему. Внесенням змін до цього закону у 2004 році введено пропорційну
систему виборів народних депутатів. Формування списків кандидатів у
депутати від політичної партії, виборчого блоку партій здійснюється
вищим представницьким керівним органом політичної партії, виборчого
блоку партій у визначений ними спосіб.

Слід відзначити, що політичні партії можуть висувати кандидатами не
тільки своїх членів, але й позапартійних, особливо, якщо йдеться про
відомих і авторитетних у суспільстві людей. Це допомагає партіям
ефективніше виконувати функцію добору політичної еліти.

Представництво інтересів через посередництво партій в Україні. В Україні
є багато партій, які і за назвою, і за програмними принципами
намагаються репрезентувати інтереси сільського населення, жінок, молоді,
деяких інших соціальних груп. Але більшість із них не мають реальної
підтримки з боку тієї соціальної групи, репрезентацію інтересів якої
вони декларують. Слабким місцем у діяльності політичних партій України є
також виконання ними функції узгодження інтересів, особливо в стінах
парламенту. Це утруднює створення стійких парламентських коаліцій.

Тільки уряд, утворений з партій урядової коаліції може бути і стійким, і
представницьким водночас. А партії більшості через нього зможуть
виконувати свої передвиборні програми. У такому разі має об’єднатися й
політична опозиція), яка отримає шанс боротися за владу на наступних
виборах, а у міжвиборчий період — критикувати політичний курс правлячої
коаліції, уряду та виробляти альтернативний курс.

На виборах 2002 р. партії приділили більшу увагу утворенню виборчих
блоків, причому останні стали водночас складнішими і організаційно більш
продуманими. Виборці також стали більш досвідченими і голосували за
більші об’єднання, що встигли показати себе у практичній політиці, а не
за дрібні, часто віртуальні партії та блоки. Тому за результатами
виборів до Верховної Ради пройшло шість суб’єктів виборчого процесу (із
зареєстрованих 32) подолали 4-х відсотковий бар’єр і отримали місця в
парламент проти дев’яти на виборах 1998 р. (із зареєстрованих ЗО).

Усього ж на теперішній час в Україні нараховується близько 100
політичних партій, які репрезентують практично увесь сучасний
ідеологічний спектр. Саме через них у політичному житті України
втілюються принципи ідеологічного й політичного плюралізму, здійснюється
конкуренція в боротьбі за місця в органах державної влади. Водночас
через таку велику кількість партій відбувається надмірне розпорошення
сил, складаються несприятливі умови для узгодження інтересів, досягнення
стійкої політичної структуризації Верховної Ради і представленості
партій в органах виконавчої влади.

Ще однією проблемою молодої багатопартійності в Україні є нечисленність
членів партій та слабке виконання ними соціалізуючих функцій стосовно
всіх громадян. Безпосередньо через політичні партії до політики
залучається відносно незначна частина українських громадян, але така
ситуація типовою для багатьох країн.

Література

1. Артемов Г.П. Политическая социология: Курс лекций. — С.-Петербург,
2000.

2. Голосов Г.В. Сравнительная политология: Учебник. — Новосибирск, 1995.

3. Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії
політологічного центру «Генеза». — 1997. — №2.

Похожие записи