1

План:

Вступ

1. Провадження попереднього слідства в справах неосудних осіб і осіб,
які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору
кримінально – процесуального права .

2. Особливості призначення судово – психіатричної і судово –
психологічної експертизи .

3. Значення висновків судово – психіатричної і судово – психологічної
експертизи для провадження в кримінально–процесуальному праві України .

4. Розгляд кримінальних справ неосудних осіб і осіб , які захворіли
душевною хворобою після вчинення злочину в судах України .

Висновок

Література

Вступ

Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України не підлягає
покаранню особа , яка вчинила злочин у стані осудності , але до
винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавило її
можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними . До такої особи за
призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного
характеру , а після одужання вона може підлягати покаранню .

На відміну від неосудних осіб , що не підлягають кримінальній
відповідальності і чиї діяння не визнаються злочинами , особи , які
захворіли на глибокий психічний розлад після вчинення злочину ,
визнаються такими , що вчинили злочин , є осудними , ?щодо скоєного
ними діяння , але не підлягають покаранню до свого одужання .

З вищезазначеного можна зробити висновок , що діяння неосудних осіб і
осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину вимагають
застосування спеціальних знань і правил при кваліфікації та застосуванні
норм кримінального і кримінально-процесуального права .

Саме з’ясування цих особливостей і є основною метою даної роботи .

1. Особливості провадження попереднього слідства в справах неосудних
осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з
точки зору кримінально – процесуального права .

Відповідно до статті 111 КПК України у справах про суспільно небезпечні
діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також осіб , які захворіли
на душевну хворобу після вчинення ними злочину , провадження
попереднього слідства є обов’язковим .

Кримінальні справи про діяння душевнохворих порушуються на загальних
підставах і розслідуються в звичайному порядку .

Згідно ч. 3 ст. 44 КПК України захисник допускається до участі в таких
справах з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи ,
причому , відмова від захисника не може бути прийнята слідчим ( ч. 3
ст. 46 КПК ). Також треба враховувати, що з цих осіб не може бути
стягнута сума для оплати праці адвоката за здійснення захисту . Витрати
по захисту можуть відноситися на рахунок держави .

При попередньому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для
всебічного й повного з’ясування обставин вчиненого суспільно
небезпечного діяння й особи , яка його вчинила , обставин , які
характеризують цю особу та її душевне захворювання , причин та умов ,
які сприяли вчиненню цього діяння .

Психічний стан визначається судово психіатричною експертизою , яка
призначається після встановлення факту вчинення діяння даною особою.
Призначення вищевказаної експертизи , згідно п. 3 ст. 76 КПК , є
обов’язкове .

Після закінчення розслідування справи душевнохворого слідчий виносить
постанову про закриття справи за наявності обставин , передбачених ст. 6
КПК (обставини, що виключають провадження в кримінальній
справі), чи при недоведеності участі душевнохворого у вчиненні суспільно
небезпечного діяння або якщо ( згідно ч. 3 ст. 417 КПК ) на підставі
висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде
встановлено , що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння
була в неосудному стані або в подальшому захворіла душевною хворобою ,
яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними ,
складається постанова про направлення справи до суду для вирішення
питання про застосування примусових заходів медичного характеру .

В постанові про направлення справи до суду для вирішення питання про
застосування примусових заходів медичного характеру повинні бути
викладені всі докази , які підтверджують вчинення цією особою суспільно
небезпечного діяння , а також дані , які підтверджують , що вона
захворіла на душевну хворобу . До цієї постанови обов’язково додається
список осіб , які підлягають виклику в судове засідання , а також інші
додатки , аналогічні тим , що додаються до обвинувального вироку . Потім
ця постанова надсилається разам із справою надсилається прокуророві (ст.
226 , 417 КПК) .

Слідчий або прокурор не вправі закрити кримінальну справу на тій
підставі , що немає необхідності в застосуванні до душевнохворого
примусових заходів медичного характеру . Прийняти таке рішення може
тільки суд ( ч. 1 ст. 421 КПК).

Слід мати на увазі , що відповідно до статті 12 КК примусовий захід
медичного характеру може бути застосовано судом також до особи , у якої
в процесі попереднього слідства чи розгляду справи в суді встановлено
тимчасовий розлад душевної діяльності , який позбавляє її можливості
усвідомлювати свої дії або керувати ними , якщо за характером вчиненого
діяння і своїм психічним станом ця особа становить небезпеку для
суспільства і потребує лікування в примусовому порядку .

Одержавши справу із зазначеною постановою слідчого , прокурор згідно
ст. 418 КПК , вчиняє одну з наступних дій :

1. Погодившись із постановою , затверджує її і надсилає справу до суду
;

2. Повертає справу із своєю письмовою вказівкою слідчому для
проведення додаткового попереднього слідства , якщо визнає , що
психіатрична експертиза та інші докази , зібрані у справі , є
недостатніми для того , щоб зробити висновок про психічний стан особи ,
або що у справі не зібрано достатніх доказів про те , що суспільно
небезпечне діяння вчинено даною особою .

Слідчий і прокурор також мають право закрити кримінальну справу за
наявності обставин , передбачених ст. 6 і п. 2 ст. 213 КПК України .

Крім рішень , зазначених у ст. 418 КПК , прокурор вправі прийняти й інші
рішення:

1. Внести зміни в постанову слідчого або накласти нову , якщо вона не
відповідає матеріалам справи або вимогам закону ;

2. Доповнити чи скоротити список осіб , які підлягають виклику в судове
засідання ;

3. Закрити справу на тих же підставах , що і слідчий .

При розгляді справи в порядку ст. 418 КПК прокурор має дотримуватися
строку , передбаченого ст. 233 КПК , і орієнтуватися на питання ,
передбачені ст. 228 КПК.

2. Особливості призначення судово-психіатричної й судово-психологічної
експертизи.

Згідно ст. 75 КПК експертиза призначається у випадках, коли для
вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові ,
технічні або інші спеціальні знання . Стаття 76 КПК , також , визначає
підстави , при наявності яких призначення експертизи є обов’язковим
серед них є наступна : для визначення психічного стану підозрюваного або
обвинуваченого при наявності в справі даних , які викликають сумнів щодо
його осудності (п. 3 ст. 76 КПК) .

Питання про те , чи потрібно призначати експертизу , вирішують слідчі
органи , суддя й суд при провадженні справи . Стаття 76 КПК передбачає
винятки з цього правила , тому що перераховані в ній питання завжди
вимагають для їх вирішення спеціальних знань в галузі судової медицини
чи психіатрії .

Судово – психологічна експертиза призначається у випадках , коли для
з’ясування важливих по справі обставин вимагаються спеціальні
психологічні знання . Вона направлена на дослідження непатологічних явищ
психіки і тому проводиться переважно по відношенню психічно здорових
людей .

Призначення судово — психологічної експертизи доцільне , якщо психічне
здоров’я осіб , що направляються на експертизу не викликає сумнівів у
представників слідчих органів чи підтверджено висновком
судово-психіатричної експертизи . Тому судово — психологічна експертиза
не повинна передувати судово-психіатричній чи проводишся паралельно
їй .

Традиційно на сьогодні є поділ судово — психологічної експертизи на три
основні види :

1. Експертиза неповнолітніх (свідків , потерпілих , обвинувачених) ;

2. Експертиза властивостей особи , основних мотивів , що закріпилися в
життєдіяльності суб’єкта ;

3. Експертиза особливого стану , в тому числі і фізіологічного афекту
.[10;9]

Підставами звернення до судово-психологічної експертизи є наявність у
особи , щодо якої відбувається провадження в кримінальній справі , є :

1. Відставання рівня психологічного розвитку від вікової норми ;

2. Перенесення чи наявність психічного захворювання ;

3. Перенесення чи наявність соматичних захворювань , особливо
інфекційних , хронічних або невиліковних ;

4. Наявність особливостей , які свідчать про крайню неврівноваженість,
підвищену емоційність , або агресивність , порушення в таких
психологічних процесах , як сприйняття , увага, уява, пам’ять ,
запам’ятовування чи відтворення , мислення .

5. Асоціальна поведінка потерпілого , яка провокує до здійснення злочину
, наявність окремих ознак , що передбачають можливість сильного
душевного хвилювання правопорушника ;

6. Нерозуміння чи неналежна моральна оцінка соціальної суті й значимості
своїх дій ;

7. Сумніви в дійсності показань свідка і потерпілого , що базуються на
їх невідповідності характеру ситуації , інших даних ;

8. Невідповідність встановлених мотивів злочину характеру скоєного ;

9. Сумніви в дійсності авторства письмового тексту ;

10. Незвичайність , дивакуватість мотивації поведінки обвинуваченого ;

11. Різка відмінність поведінки обвинуваченого від традиційно властивої
відповідним віковим і статевим групам ;

12. Невідповідність характеру поведінки меті й мотивам здійсненого ;

13. Духовна “глухота” правопорушника ;

14. Явно несприятливі умови найближчого оточуючого середовища , в якому
довгий час знаходився правопорушник ;

15. Різко виражені характерологічні особливості об’єкта (надмірна
в’ялість чи активність , замкнутість чи ейфорія , сором’язливість чи
ейфорія , сором’язливість чи безсоромність і т. ін.) ;

16. Незвичайність поведінки суб’єкта в момент здійснення злочину ,
сивуватість в зовнішньому вигляді , міміці , жестикуляції , пантоміміці
,рухах тіла;

17. Дані , що свідчать про акумуляцію емоційних збуджень чи хвилювань .
[31-32;8]

Судово-пихологічна експертиза призначається при наявності обставин , у
відповідності з порядком , що встановлений ст.ст. 169 (Порядок
призначення експертиз), 310( проведення експертизи в суді) КПК України,
керуючись ст. 76( обов’язкове

Судово – психіатрична експертиза призначається у випадку необхідності
застосування знань із галузі психіатрії для вирішення питань , що мають
правове значення .

Згідно з чинним кримінально – процесуальним законодавством , а також
відповідно до Інструкції про проведення судово – психіатричної
експертизи ( на даний час діє Інструкція затверджена 27 жовтня 1970 року
Міністерством охорони здоров’я СРСР ) , судово – психіатрична експертиза
проводиться на підставі постанови слідчого , прокурора , органу дізнання
чи ухвали суду .

Сумніви щодо стану психічного здоров’я можуть викликати лише
обґрунтовані припущення про наявність в особи психічного розладу , який
здатний вплинути на юридично значущу поведінку.

Формальними підставами для направлення на судово – психіатричне
обстеження можуть бути відомості психічні порушення в минулому ,
перебування на лікуванні у психіатричній лікарні , звільнення від
строкової військової служби через психічне захворювання , перебування на
обліку у психоневрологічному диспансері , дані про психічні захворювання
у близьких родичів досліджуваного . Необхідно звертати увагу на такі
факти , як недоречності в поведінці , інтелектуальна неспроможність ,
спроби самогубства . Особлива жорстокість сама по собі не може свідчити
про наявність психічних відхилень , але її необхідно розглядати у
сукупності з іншими даними про особу й поведінку обвинуваченого .

Приводами для призначення експертизи може бути дивна, безглузда
поведінка затриманого у слідчому ізоляторі, скарги на порушення
психічного здоров’я . Під час допитів і бесід можуть з’явитись такі
ознаки , як неспроможність вірно осмислювати питання , непослідовність ,
нелогічність відповідей і роздумів, неможливість зосередитись й
зрозуміти сутність подій , страхи , неадекватні афективні реакції ,
прояви психічних розладів , розуміння хворобливого стану яких не
потребує спеціальних медичних знань (наприклад , припадки).

Відомості про дивацтва в поведінці особи можуть міститися у показаннях
свідків, рідних , знайомих або спостерігатись особисто слідчим або
суддею , виявлятись такі ознаки можуть на різних етапах кримінального
процесу .

Приводом для призначення вищезазначеної експертизи можуть бути , також,
повідомлення самого громадянина про наявність у нього хворобливого стану
, зорових чи слухових галюцинацій , дивних відчуттів .

За результатами вивчення зібраних матеріалів слідчий чи суд повинні
самостійно прийняти рішення про необхідність призначення судово –
психіатричної експертизи.

Своєчасність виявлення і направлення на експертизу осіб , щодо психічної
повноцінності яких виникають сумніви , свідчить про належну підготовку
юристів і є запорукою справедливого правосуддя , а також має суттєве
значення для профілактики суспільно небезпечних дій осіб із психічними
відхиленнями .

Юридичними підставами для призначення експертизи є постанова слідчого ,
прокурора , дізнавача чи ухвала суду або судді . Законодавством
передбачено лише процесуальний порядок призначення експертизи. Інші
юридичні документи ( доручення , супровідні листи ,
список питань для відповіді ) підставою для проведення експертизи бути
не можуть .

Від ретельності підготовки матеріалів для проведення експертизи залежить
її повнота й всебічність , надійність експертного висновку . Цілий ряд
дій має право проводити орган , що призначив експертизу , і заборонено
перекладати їх на експертів . Це в першу чергу стосується збирання
матеріалів , що підлягають дослідженню .[18;10]

Підготовча діяльність обумовлюється характером приводів і підстав для
призначення експертизи .Наприклад , якщо підставами є відомості про
перебуванні особи на лікуванні у психіатричній лікарні , то слідчий чи
суд зобов’язані витребувати відповідні документи з лікувального закладу.
Витребується і надається експертам також документація про знаходження
особи на лікуванні у психіатричній лікарні , то слідчий чи суд
зобов’язані витребувати відповідні документи з лікувального закладу
.Витребується і надається експертам також документація про знаходження
особи на диспансерному наркологічному обліку , оригінали медичних
документів , акти попередніх судово-психіатричних досліджень .

Окрім збирання медичних документів необхідно допитати осіб , які знали
досліджуваного , спілкувались з ним , мали змогу спостерігати його
поведінку в побуті та на виробництві, були очевидцями дивної поведінки
чи вчинків . Такі допити необхідні навіть у випадках , коли особа
тривалий час знаходилась під наглядом у лікаря-психіатра або лікувалась
у психіатричному закладі . Необхідні відомості про особу повинні бути
систематизованими . Особлива увага приділяється поведінці напередодні та
відразу після вчинення суспільно небезпечного діяння , складання угоди
чи здійснення інших юридичних дій , із приводу яких проводиться розгляд
кримінальної справи . В самій постанові (ухвалі) повинні бути коротко
сформульовані ознаки поведінки досліджуваного , які дають підстави для
призначення експертизи . Наприклад , немотивована відмова давати
показання сама по собі не є приводом для призначення експертизи . В
той же час зазначення в постанові про те, що “підозрюваний постійно
перебуває в напруженому стані , на запитання не реагує , рухи скуті ,
погляд неосмислений , вигляд неохайний” свідчить про наявність певних
відхилень від психічної норми .

Після прийняття рішення про призначення експертизи слідчий (суд) повинен
прийняти рішення про те , в який судово-психіатричний експертний заклад
чи якому спеціалісту в галузі психіатрії буде направлено постанову
(ухвалу) і матеріали для проведення дослідження .

3. Значення висновків судово – психіатричної і судово – психологічної
експертизи для провадження в кримінально – процесуальному праві України

Висновок судово – психіатричної і судово – психологічної експертизи
підлягає оцінці органів розслідування й суду на предмет його
інформативності та вірогідності . У випадку сумнівів чи непогодженням із
висновком може бути призначено повторну експертизу , проведення якої
доручається іншому складу експертної комісії . При недостатній
зрозумілості окремих положень експертизи або в разі сумнівів щодо
повноти дослідження повторна експертиза може не призначатись , а наявні
недоліки можуть бути усунуті шляхом допиту експертів по матеріалах
експертизи та її висновках . При цьому допит експерта повинен
обмежуватись лише предметом експертного дослідження . При встановленні
додаткових обставин чи встановленні нових даних може бути призначено
додаткову експертизу .

Згідно статті 67 КПК суд , прокурор , слідчий і особа, яка проводить
дізнання , оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що
ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин
справи в їх сукупності , керуючись законом(ч.1 цієї статті ). Ніякі
докази для суду , прокурора , слідчого й особи , яка провадить дізнання
, не мають наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК) .

У вищевказаній статті закріплено принцип вільної оцінки доказів, тобто
суд , прокурор , слідчий , особа , яка проводить дізнання , начальник
слідчого відділу оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням і
жодні докази для них не мають наперед встановленої сили. Тобто, для
вищевказаних суб’єктів процесуальної діяльності висновок експерта не має
наперед встановленої сили , а є лише одним із джерел доказової
інформації по справі ; висновок про подальший хід справи вони приймають
, як це вже було зазначено , виходячи із внутрішнього переконання , що
ґрунтується на всебічному , повному і об’єктивному розгляді всіх
обставин справи в їх сукупності , керуючись законом .

4. Розгляд кримінальних справ неосудних осіб і осіб , які захворіли
душевною хворобою після вчинення злочину в судах України .

Питання про підслідність справ неосудних осіб і осіб, які захворіли
душевною хворобою після вчинення злочину, вирішується на загальних
підставах (Глава 2 КПК ) . Стадії віддання обвинуваченого до суду в цих
справах немає .

Згідно ст. 419 КПК справи , що надійшли до суду від прокурора в порядку
, передбаченому статтею 428 КПК(Дії прокурора в справах неосудних осіб),
суддя або голова суду , якщо погодиться з постановою слідчого , вносить
безпосередньо в судове засідання , а при незгоді з цією постановою –
вносить на розгляд розпорядчого засідання суду.

Розгляд зазначених справ проводиться у відкритому судовому засіданні з
обов’язковою участю прокурора та захисника за правилами передбаченими
главами 25( підготовча частина судового засідання ) і 26 (Судове
слідство) КПК України .

Участь особи , щодо якої розглядається справа , не є обов’язковою і може
мати місце лише в тому разі , якщо цьому не перешкоджає характер її
захворювання .

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази , що
доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного
діяння , а також перевіряються інші обставини , які мають істотне
значення для вирішення питання про застосування примусових заходів
медичного характеру . В необхідних випадках в судове засідання
викликається експерт .

Якщо особа щодо якої розглядається справа , викликана в судове засідання
, суд вислуховує її пояснення , а потім висновок експерта . Після
закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор , потім
захисник .

У разі з незгодою з постановою слідчого (за наявності підстав для
закриття справи або повернення її на додаткове розслідування) суддя
вносить справу на розгляд розпорядчого засідання суду .

Постановою про внесення справи в судове засідання суддя зобов’язаний
вирішити питання , пов’язані з підготовкою її розгляду ( п. 4 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року “Про судову
практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру” ) :

1. Про день і місце слухання справи ;

2. Про виклик у судове засідання прокурора й захисника ;

3. Про список осіб , які підлягають виклику до суду ;

4. Про витребування додаткових доказів ;

5. Про можливість участі в судовому засіданні особи , щодо якої
розглядається справа ;

6. Про необхідність виклику в судове засідання експерта ;

7. Усі інші питання, які стосуються підготовчих до судового розгляду
дій.

Розгляд справи по суті провадиться у відкритому судовому засіданні з
обов’язковою участю прокурора та захисника .

Участь особи , щодо якої розглядається справа , не є обов’язковою і може
мати місце лише в тому разі , якщо цьому не перешкоджає характер її
захворювання . В судове засідання викликається законний представник
неосудного . Суд зобов’язаний забезпечити йому можливість знайомитися з
матеріалами справи , брати участь у дослідженні доказів , подавати
докази , заявляти відводи і клопотання і вправі , при необхідності ,
допитати його як свідка .

У необхідних випадках , коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла
або потрібно поставити експерту додаткові запитання , в судове
засідання викликається експерт-психіатр, який брав участь у проведенні
експертизи на попередньому слідстві.

Суд, також, правомочний призначити повторну судово-психіатричну
експертизу. При призначенні повторної експертизи постановка питання про
правильність висновків попередньої експертизи є некоректною , відповіді
на це питання експерти не дають . Питання обґрунтованості , правильності
, вірогідності експертних висновків правомочні вирішувати лише особи , у
провадженні яких знаходиться кримінальна справа .[22;10]

Ніякого спрощення під час судового розгляду справи суд не повинен
допускати. Необхідно виконувати всі процесуальні дії у підготовчій
частині судового засідання , а під час судового слідства в повному
обсязі дослідити всі докази .

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази , що
доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного
діяння , а також перевіряються інші обставини , які мають істотне
значення для вирішення питання про застосування примусових заходів
медичного характеру (ч. 4 ст. 419 КПК) . Висновок експертів-психіатрів
підлягає ретельній оцінці в сукупності з іншими доказами .

Якщо особа , щодо якої розглядається справа , викликана в судове
засідання , суд вислуховує її пояснення , а потім – висновок експерта
(ч. 5 ст. 419 КПК ). При цьому слід мати на увазі, що , відповідно до
статті 65 КПК , пояснення такої особи не можуть розглядатися як джерела
доказів у справі і на них не можна посилатися в постанові чи ухвалі суду
для обґрунтування рішення у справі .

Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор , а
потім захисник ( ч. 5 ст. 419 КПК ).

Отже , судові дебати в цих справах , на відміну від інших кримінальних
справ не відкриваються .

Заслухавши думку прокурора й захисника, суд виходить у нарадчу кімнату ,
де вирішує такі питання :

1. Чи мало місце суспільно небезпечне діяння , із приводу якого
порушена справа ;

Чи вчинене це діяння особою , щодо якої розглядається справа ;

2. Чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності , чи захворіла
вона після вчинення злочину на душевну хворобу , яка виключає
застосування покарання ;

3. Чи слід застосовувати до цієї особи примусовий захід медичного
характеру і якщо слід , то який саме (ст. 420 КПК) .

Закон передбачає , що такий захід застосовується лише до осіб ,які є
суспільно небезпечними ( ч. 2 ст. 416 КПК ) , і вид його обирається
судом залежно від душевного захворювання особи , характеру і ступеня
суспільної небезпечності вчиненого нею діяння ( ч. 2 ст. 13 КК ).

Про застосування примусового заходу медичного характеру суд виносить
ухвалу, а суддя постанову ( ч. 1 ст. 421 КПК ) . В описовій її частині
повинні бути викладені встановлені судом обставини вчиненого , наведені
докази дана юридична оцінка діям особи і наведені мотиви прийнятого
рішення .

В резолютивній частині вказується про звільнення особи від кримінальної
відповідальності ( якщо вона вчинила суспільно небезпечне діяння в стані
неосудності) або від покарання ( якщо особа захворіла душевною хворобою
після вчинення злочину , але до винесення вироку ) і про застосування
конкретного примусового заходу медичного характеру . В ухвалі (
постанові ) також повинно бути вказано , що питання про відшкодування
матеріальної шкоди , заподіяною цією особою , підлягає розгляду в
порядку цивільного судочинства . Вирішення цивільного позову в цих
справах не допускається .

Призначаючи примусове лікування , суду одночасно необхідно внести ухвалу
( постанову) про скасування з часу доставки неосудного
до лікувального закладу запобіжного заходу , якщо останній був до нього
застосований . Питання про речові докази вирішується в такому ж порядку
, як і в інших кримінальних справах ( ст. 81 КПК ) .

Суд також може винести ухвалу , а суддя-постанову про направлення справи
на додаткове розслідування або про закриття справи , якщо визнає
непотрібним застосувати примусові заходи медичного характеру або за
наявності обставин , передбачених ст. 6 КПК , а також у разі
недоведеності вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої
розглядається справа ( ч. 2 і 3 ст. 421 КПК) . При закритті справи щодо
неосудного суд повинен повідомити про це органам охорони здоров’я для
здійснення необхідного лікувального нагляду . Справу, закриту в зв’язку
з недоведеністю вчинення суспільно небезпечного діяння неосудним , суд
після набрання ухвалою законної сили надсилає прокурору для вжиття
заходів по встановленню особи яка вчинила це діяння .

При провадженні по застосуванню примусових заходів медичного характеру
слід мати на увазі і такі ситуації :

1. Вчинене неосудним діяння , яке відповідно до кримінального закону
може бути визнане суспільно небезпечним лише за умови застосування до
нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення , не може
бути визнане суспільно небезпечним , якщо при застосуванні таких заходів
він також перебував у стані неосудності , бо ці заходи щодо неосудних
застосовуватися не можуть , а помилково застосовані юридичного значення
не мають . Така справа підлягає закриттю .

2. Якщо при розгляді кримінальної справи , що надійшла до суду в
звичайному порядку буде встановлено , що підсудний під час вчинення
суспільно небезпечного діяння був у стані неосудності або в подальшому
захворів на психічну хворобу , яка позбавляє його можливості
усвідомлювати свої дії або керувати ними , суд повинен винести про це
мотивовану ухвалу , а суддя – постанову і продовжити розгляд справи за
правилами , встановленим в 34 главі КПК України для вирішення питання
про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст..КПК) .

3. В одному судовому засіданні може бути розглянута судом кримінальна
справа щодо підсудного , який притягується до кримінальної
відповідальності і відносно неосудного про застосування примусових
заходів медичного характеру , які разом вчинили суспільно небезпечне
діяння . Після закінчення в такій справі судового слідства , заслухавши
думку прокурора і захисника з питань , які суд повинен вирішити у
справах про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст.
420 КПК ) , суд переходить до судових дебатів , надає останнє слово
підсудному ( ст. 318 , 319 КПК ) і йде до нарадчої кімнати для
постановляння вироку щодо підсудного та ухвали щодо неосудного . В цьому
ж порядку можуть розглядатися справи , в яких окремі співучасники
групових злочинів захворіли душевною хворобою після вчинення злочину (
п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р.) .

Суд згідно зі статтею 13 КК України може застосувати як примусові заходи
медичного характеру поміщення в психіатричну лікарню :

1. Із звичайним наглядом – щодо душевно хворого , який за своїм
психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння
потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в примусовому
порядку ;

2. З посиленим наглядом – щодо душевно хворого , який учинив суспільно
небезпечне діяння , не пов’язане з посяганням на життя громадян і за
своїм психічним станом не являє загрози для оточуючих , але потребує
тримання у лікувальному закладі і лікування в умовах посиленого нагляду
;

3. Із суворим наглядом – щодо душевно хворого , який за своїм психічним
станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння є особливо
небезпечним для суспільства і потребує тримання в лікувальному закладі
та лікування в умовах суворого нагляду . Суд не вправі зазначати в
ухвалі назву конкретної психіатричної лікарні , в якій провадитиметься
примусове лікування , і його строк .

Р??я?ю? ??? ?о ?????ня ??у??х ???в ????о ????у, ?? ??н? ?????и, ?
?? ??? у ??я? ????я в ??і???у ???ю з ????м, ????м ?о з ???м ??я?м,
?????і ?. 13 КК У??? , ??? ?с?????ся ???? ?іб, я? ???и ??і?? ?????
?я?я в ??і ?????і ?о ???и ?? ?я?я в ??і ????і, ?е ???і? ? ????я ???
? ???у ???у, ? ???ляє їх ????? ??до?ю?? ?? ?ї ?о ???? ??. П?я?к
?????я у ?х ???х ?????? ??ою 34 КПК У??? . П??ня, ?в’я?? із
?????ням ????? ???в ????о ????у ???? ?іб, я? ???і? ? ??і?у
???у ?о?? ?д ?с ???тя ????я, ???ю?ся у ???і??? з ???? ст. 411 КПК
У???.

С?? ????о ?? ? ??і, ? ????? ??? ???? ?я???і ??и, я?й ???ляє її ?????
????ю?? ?? ?ї ?о ???? ??, ? ??? ??я ???ня ???у, ?е ? ????я ??м ???,
? ??? ????? ?????ня ? ?ї ?????о ??? ????о ????у.

Р?? із ?м ????? ??? ???? ?я???і ??и, я?й ??? ??я ????я ??? ?о ?д ?с
ві??тя ????я, ? є ????ю ?я ?????ня ??м ?????о ??? ????о ????(п.3
постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року “Про
судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру”
).

Поміщення в психіатричну лікарню завідомо психічно здорової особи є
злочином, що передбачений ст. 1232 КК України . Суб’єктами цього
злочину є лікарі , які прийняли рішення про поміщення в психіатричну
лікарню (відділення) завідомо для них психічно здорової людини або
тримання в ній людини , котра вилікувалася : лікар-психіатр , члени
комісії лікарів-психіатрів , головний психіатр. Родичі потерпілого ,
працівники органів внутрішніх справ, інші особи , які сприяли поміщенню
в психіатричну лікарню за відомо здорової для них психічно здорової
людини , є співучасниками злочину . Обов’язковою ознакою суб’єктивної
сторони -є прямий умисел .[359-360;7]

Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевнохворого
примусових заходів медичного характеру , а також у разі припинення їх
застосування суд може передати його на піклування родичам чи опікунам
при обов’язковому лікарському нагляді (ч. 7 ст. 13 КК ) .

Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру можливе лише
за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду
за місцем лікування , коли особа , яка вчинила суспільно небезпечне
діяння у стані неосудності , видужала або коли в результаті змін у стані
її здоров’я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного
характеру .

Розгляд судом цього питання провадиться в такому ж порядку , як і про
застосування примусових заходів медичного характеру ( ст..419 КПК ) за
поданням головного психіатричного органу охорони здоров’я , якому
підпорядкований медичний заклад , де тримають дану особу . До подання
додається висновок комісії лікарів-психіатрів ( ст. 422 КПК) .

За наявності сумніву в правильності висновку комісії , суд може
викликати в судове засідання члена цієї комісії і самого неосудного .
Повідомлення адміністрації психіатричної лікарні і головного психіатра ,
який вніс подання до суду , про час розгляду справи є обов’язковим .

Особи , до яких судом застосоване примусове лікування , комісійному
переосвідуванню не рідше як один раз за шість місяців .

Одночасно із скасуванням примусового заходу медичного характеру щодо
видужалої особи , яка захворіла на душевну хворобу після вчинення
злочину , суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи .
Пори цьому у випадках закінчення строку давності притягнення до
кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону ,
наявність акта про амністію та з інших підстав , передбачених законом ,
за згодою особи , щодо якої розглядається справа , коли така згода
необхідна , кримінальна справа закривається . Якщо підстав для закриття
справи немає , кримінальна справа відносно особи , неосудність якої була
встановлена в судовому засіданні , надсилається відповідному суду першої
інстанції для розгляду по суті , а в усіх інших випадках – прокуророві
для проведення попереднього слідства .

Час перебування в медичній установі , якщо ця особа, засуджена до
позбавлення волі або виправних робіт , зараховується в строк відбування
покарання ( ст.. 423 КПК) .

На ухвалу суду і постанову судді про застосування , скасування чи зміну
примусових заходів медичного характеру може бути подано касаційну скаргу
чи внесено касаційне подання прокурора в загальному порядку (ст. 424
КПК). Суд касаційної чи наглядової інстанції може скасувати чи змінити
ухвалу суду першої інстанції , в тому числі замінити вид застосованого
заходу медичного характеру.

Якщо особа , засуджена до позбавлення волі або направлення до
виховно-трудового профілакторію , під час відбування покарання захворіла
на хронічну душевну хворобу, суддя районного (міського) суду за поданням
адміністрації виправно-трудової установи або виховно-трудового
профілакторію на підставі висновку лікарської комісії вправі винести
постанову про звільнення цієї особи від подальшого відбування покарання
і застосувати до неї примусовий захід медичного характеру або передати
на піклування органам охорони здоров’я .

Якщо душевною хворобою захворів засуджений до виправних робіт або штрафу
, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення йог від
подальшого відбування покарання (ст. 408 КПК ) .

Тимчасовий розлад душевної діяльності засудженого , який настав після
винесення вироку або під час відбування покарання , не є підставою для
застосування судом примусового заходу медичного характеру .

Питання, пов’язані із застосуванням примусових заходів примусового
характеру, щодо засуджених , які захворіли на душевну хворобу під
час відбування покарання , вирішуються суддею районного (міського) суду
за місцем відбування покарання незалежно від того , який суд виніс вирок
(ч. 4 ст. 409 КПК) . У судовому засіданні бере участь прокурор ; як
правило , викликається засуджений , а за його клопотанням і захисник .
Присутність представника лікарської комісії , яка дала висновок про стан
здоров’я засудженого , є обов’язковою .

Розгляд справи починається доповіддю судді , після чого суд заслуховує
пояснення осіб , що з’явилися в судове засідання , і думку прокурора .

Потім суд виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови (ст. 411
КПК ).

Висновок

В даній роботі була дана спроба висвітлити тему “Особливості
провадження в справах неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною
хворобою після вчинення злочину” і розглянуті такі питання: провадження
попереднього слідства в справах неосудних осіб і осіб , які захворіли
душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору кримінально –
процесуального права ; особливості призначення судово – психіатричної і
судово – психологічної експертизи ;значення висновків судово –
психіатричної і судово – психологічної експертизи для провадження в
кримінально–процесуальному праві України ; розгляд кримінальних справ
неосудних осіб і осіб , які захворіли душевною хворобою після вчинення
злочину в судах України .

В процесі розкриття даної теми було з’ясовано наступне :

Відповідно до статті 111 КПК України у справах про суспільно небезпечні
діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також осіб , які захворіли
на душевну хворобу після вчинення ними злочину , провадження
попереднього слідства є обов’язковим .

Кримінальні справи про діяння душевнохворих порушуються на загальних
підставах і розслідуються в звичайному порядку

Після закінчення попереднього розслідування справи душевнохворого
слідчий виносить постанову про закриття справи за наявності обставин ,
передбачених ст. 6 КПК чи при недоведеності участі душевнохворого у
вчиненні суспільно небезпечного діяння або якщо на підставі висновку
судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено , що
особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному
стані або в подальшому захворіла душевною хворобою , яка позбавляє її
можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними , складається
постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про
застосування примусових заходів медичного характеру .

Слідчий або прокурор не вправі закрити кримінальну справу на тій
підставі , що немає необхідності в застосуванні до душевнохворого
примусових заходів медичного характеру . Прийняти таке рішення може
тільки суд .

Для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при
наявності в справі даних , які викликають сумнів щодо його осудності
призначення експертизи є обов’язковим .

Розгляд зазначених справ проводиться у відкритому судовому засіданні з
обов’язковою участю прокурора та захисника за правилами передбаченими
главами 25і 26 КПК України .

Завдяки розгляду даної теми , я отримав важливі теоретичні знання , які
знадобляться у моїй майбутній професії слідчого .

Література :

1. Конституція України 1996 року. //Юрист-плюс , версія від 25.04.2001
р.,№853.

2. Кримінально – процесуальний Кодекс України //Юрист-плюс , версія від
25.04.2001 р.,№853.

3. Закон України “ Про судову експертизу ” від 25.02.1994 р. № 4038-12.

4. Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22.02.2000р.№1489-3.

5. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року
“Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного
характеру”

6. Інструкція про проведення судово-психіатричної експертизи в СРСР .-
Міністерство охорони здоров’я СРСР , 1970.

7. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу
України .-К .:Юрінком , 1997.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України .-К.:
Юрінком, 1994.

9. Анікіна Н.В., Біленчук П.Д., Зубань М.А., Ромашко А.В. Психологічна
експертиза в слідчій практиці : Навчальний посібник .-К.: Українська
академія внутрішніх справ , 1993 .

10. Колесник В.А.Судова психіатрія: курс лекцій .-К.: Юрінком Інтер .
2000 .

11. Найдьонов В.В., Олейник П.А.Керівництво для слідчих (Частина
перша).- М.: Юридична література , 1981.

Похожие записи