Професійна і державна служба. Державний службовець і працівник
приватного сектора. Посадова особа

Професійна служба — професійна діяльність осіб, що обіймають посади в
державних органах та їх апараті, об’єднаннях громадян, органах місцевого
самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням,
конкурсом, контрактом, що має своїм змістом реалізацію управлінських
функцій.

Професійна служба за ознакою її організації і порядком проходження може
бути поділена на такі види:

державна служба служба в органах місцевого самоврядування служба в
комерційних організаціях

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним
правом доступу до державної служби, а також до служби в органах
місцевого самоврядування.

Державна служба — врегульована законодавством професійна діяльність
осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з
практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну
плату за рахунок державних коштів.

Державна служба може бути поділена на два види:

цивільна мілітаризована

— у державних органах та їх апараті (законодавчої, виконавчої і судової
гілок влади) — у державних установах і органах управління державними
підприємствами — військова (у Збройних Силах) — воєнізована (в органах
міліції та ін.)

Службовими особами є службовці державних органів, організацій, органів
управління державними підприємствами, органів місцевого самоврядування,
комерційних організацій, що своїми діями створюють юридичні акти або
спроможні породжувати, змінювати чи припиняти конкретні правовідносини.

Службовець — учасник подвійних правовідносин:

— трудових, що залежать від професійного особистого становища, трудових
прав і обов’язків, від процесу праці;

— адміністративних, що залежать від виконання служби, управлінських
функцій (відносин влади).

Державний службовець — працівник державної організації, установи,
підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові
функції на професійних засадах на основі трудового договору (контракту),
що одержує заробітну плату з державних коштів відповідно до займаної
посади і підкоряється службовій дисципліні.

Власне (безпосередні) державні службовці — особи, що мають
виконавчо-розпорядницькі повноваження від імені держави. У багатьох
країнах даних осіб відносять до чиновників і відрізняють від простих
державних службовців (учителів державних шкіл, працівників пошти,
телеграфу та ін.). З юридичної точки зору відмінності між ними
кореняться в нормах галузі права, що визначає їх спеціальний (службовий)
правовий статус: правовий статус чиновників (безпосередніх державних
службовців) визначається нормами адміністративного права, а правовий
статус простих державних службовців — нормами трудового права (за
допомогою трудового договору). Не однаковими є й порядок їх прийняття на
службу (присяга), привілеї (незмінюваність) та ін.

У ряді країн, що належать до англо-американського типу правових систем,
найчисленнішу групу службовців розглядають як публічну службу, а власне
державних службовців — як цивільну, яка є різновидом публічної служби.
Крім цивільної служби виділяють ще такі галузі служби: поліцейську,
військову, судову, тюремну та ін.

Ознаки державного службовця як професіонала управління:

• має інформацію як особливий предмет праці, за допомогою якої впливає
на тих, хто управляються (обслуговуються);

• працює оплатно (одержує заробітну плату);

• працює в інтересах тих, хто оплачує роботу;

• працює на професіональній основі, обіймаючи посади відповідно до
кваліфікації та досвіду.

Обсяг і порядок використання державним службовцем владних повноважень
фіксуються в юридичному документі — посадовій інструкції, штатному
розкладі та ін.

Залежно від характеру здійснюваних функцій державних службовців можна
поділити на:

керівників;

спеціалістів;

технічний персонал;

допоміжний персонал.

Працівники комерційних організацій зайняті в приватному секторі; їх
колективи називають, як правило, персоналом.

Особа, що здійснює трудові функції на основі трудового договору
(контракту) у приватному секторі, одержує плату за свою працю залежно
від прибутку недержавної, комерційної організації.

Всі працівники комерційної організації відносно до власності на її майно
поділяються на дві категорії’.

Наймані працівники (службовці) Працюючі власники

— виконують роботу за винагороду, розмір і умови якої визначають
відповідні договори найму — володіють частиною майна і коштів
підприємства та одержують винагороду у вигляді частки прибутку, що
залишилася у розпорядженні підприємства

Якщо предметом інтересу найманих працівників є підвищення заробітної
плати, то працюючих власників — прагнення більше інвестувати, тобто
вкладати, із тим щоб розширити виробництво і надалі одержувати більший
прибуток за дивідендами.

Особливою групою службовців державних органів, підприємств, установ,
працівників недержавних (комерційних) організацій є посадові особи.

Посадова особа — фахівець з управління, що обіймає посаду в державному
органі, підприємстві, установі, комерційній організації і постійно або
тимчасово виконує організаційно-розпорядчі та інші функції, пов’язані з
владним впливом на підлеглих і зі здійсненням юридичне значущих дій,
спрямованих на породження, зміну чи припинення правовідносин.

Ознаки державної посадової особи:

1) виконує функції публічного характеру;

2) є юридичне наділеною державно-владними повноваженнями;

3) має право видавати правові акти, обов’язкові для інших осіб
(підлеглих і/або не підлеглих по службі);

4) виступає носієм і представником державної влади;

5) може бути притягнена до підвищеної юридичної відповідальності.

У Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян»
закріплено право громадян на оскарження дій посадових осіб державних
органів і громадських організацій. У ст. 55 Конституції України
наголошується, що кожному гарантується право на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.

Класифікація посадових осіб держави може бути різною.

Категорії посадових осіб залежно від їх статусу.

1. Недержавні службовці, що обіймають державні посади і мають
владно-розпорядчі повноваження щодо осіб, не підпорядкованих по службі
(представники влади). Це виші посадові особи (суддя, прокурор та ін.).
їх статус визначається Конституцією та іншими законами.

2. Державні службовці, тобто особи, що перебувають на службі в державних
органах та їх апараті. Вони діють відповідно до Закону України «Про
державну службу», інших законів про організацію і діяльність окремих
державних органів.

3. Особи, що обіймають керівні посади в органах управління державних
органів і організацій (глави міністерств, відомств та ін.).

4. Особи, що мають виборчий мандат (депутати, Президент). Категорії
посадових осіб залежно від обсягу посадових повноважень:

— повноваження яких мають внутрішньоорганізаційний характер —
повноваження яких мають публічний характер, тобто поширюються за рамки
державних органів на організації і громадян, безпосередньо не
підпорядкованих їм по службі — наділені повноваженнями застосовувати
засоби примусу щодо осіб, їм не підпорядкованих

керівний склад підприємств, установ, організацій міністри, глави
державних комітетів, голови місцевих Рад народних депутатів та ін.
судді, працівники міліції та ін.

Посадовими особами в комерційних організаціях (господарських
товариствах) України не можуть бути:

• члени виборних органів громадських організацій;

• військовослужбовці;

• посадові особи органів прокуратури, суду, служби державної безпеки,
внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату;

• посадові особи органів державної влади і управління, покликані
здійснювати контроль за діяльністю комерційних організацій.

Вищою посадовою особою в Україні є Президент.

Служба в органах внутрішніх справ

Служба в органах внутрішніх справ — різновид державної служби, що
протікає в спеціалізованому органі виконавчої влади і здійснюється
спеціально уповноваженими суб’єктами з метою реалізації функцій держави
в практичній юридичній діяльності. Вона має всі риси і принципи
державної служби як різновиду професійної служби.

Співробітник органів внутрішніх справ відповідає за свою діяльність
перед особою і суспільством, що означає забезпечення простору для
самоорганізації і становлення інститутів громадянського суспільства. Він
виступає у відносинах із населенням як професійний управлінський
робітник, безпосередній представник державної влади, носій
державно-владних повноважень. Організована і функціонуюча на
демократичних правових засадах державна служба є найважливішою
державно-правовою гарантією забезпечення прав і свобод людини і
громадянина.

Кожна із структур системи ОВС та їх співробітники мають певне службове
призначення. Специфіка цілей і завдання служби, правового статусу
співробітника підрозділів органів внутрішніх справ, характер
службово-трудової функції, правове регулювання праці державних
службовців органів внутрішніх справ, їх повноваження і відповідальність
визначені в законодавстві.

Співробітник органів внутрішніх справ у кожному державному органі
повинен працювати на однаково високому професійному рівні, застосовувати
однакові засоби і методи вирішення правоохоронних завдань, мати рівні
соціально-економічні і трудові права (при різних посадових повноваженнях
і зарплаті), поступати на службу, проходити і припиняти її на підставі
єдиних організаційно-правових норм і правил.

Правову основу служби в органах внутрішніх справ складають Конституція
України, закони та інші нормативно-правові акти, у тому числі нормативні
акти Міністерства внутрішніх справ України, акти органів місцевого
самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, Положення про
проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх
справ, статути органів внутрішніх справ.

Конституційно-правові засади державної служби співробітника ОВС — ті
самі, що і будь-якого державного службовця. Підвищення рівня правових
засад державної служби до конституційного закріплення свідчить про
зростання її ролі і значення для формування громадянського суспільства і
побудови демократичної, соціальної, правової держави. Державна служба
співробітника органів внутрішніх справ споконвічне покликана бути
соціальною і правовою, орієнтованою на принципи гуманізму і
відповідальності.

У Конституції України не названий співробітник внутрішніх справ як носій
державної служби. Це не означає, що система ОВС позбавлена
конституційності. Її конституційність оцінюється насамперед двома
критеріями: відповідністю ОВС тим положенням, що закріплені в
Конституції України; законністю процедури заснування ОВС. Більше десяти
статей Конституції України, присвячені безпосередньо питанням
організації і функціонування державної служби, мають на увазі усіх її
носіїв, у тому числі і співробітників органів внутрішніх справ. Отже,
служба в ОВС ґрунтується на правах, обов’язках і відповідальності,
однаково загальних для всієї системи державної служби.

Водночас службі в ОВС властива низка специфічних ознак. Тут служба є не
цивільною, а воєнізованою, що накладає відбиток на професійну працю
співробітника ОВС. Воєнізований характер служби значною мірою визначає
її спеціальний статус.

Специфічні ознаки служби співробітника органів внутрішніх справ:

1) виконує особливі, охоронні завдання;

2) застосовує державний примус;

3) виконує службову роботу зі зброєю в руках;

4) при вступі на службу має відповідати низці спеціальних вимог;

5) суворо дотримується ієрархії по службі.

Так, ст. 20 Закону України «Про міліцію» чітко встановлює: «Робітник
міліції при виконанні покладених на нього обов’язків керується лише
законом, діє в його межах і підкоряється своїм безпосереднім і прямим
начальникам. Ніхто не вправі зобов’язати працівника міліції виконувати
обов’язки, не передбачені чинним законодавством»;

6) має спеціальний правовий статус з широким переліком обмежень і
компенсацій.

Змістом державної служби в органах внутрішніх справ є виконання
співробітниками від імені та за дорученням держави конкретних службових
обов’язків із забезпечення особистої безпеки громадян, охорони
суспільного порядку, боротьби зі злочинністю, роботи з засудженими, що
відбувають покарання в місцях позбавлення волі, надання допомоги
громадянам у здійсненні їх прав та ін.

Співробітник ОВС проводить профілактичну роботу в суспільстві, «лікує»
його, викорінює пороки, допомагає людині у вирі-ійенні життєвих питань,
надає їй правові послуги. Сьогодні необхідно зробити все, щоб ОВС з
органів переважного примусу перетворилися на органи соціального
обслуговування (органи сервісу).

У сучасних цивілізованих країнах визнано, що життєздатність і
легітимність політичної системи держави багато в чому залежать від того,
наскільки державні інститути і вищі посадові особи відповідають
домінуючим у суспільстві цінностям і ідеалам, а їх поведінка — нормам
суспільної моралі.

Особлива увага приділяється деонтології юридичних професій, у тому числі
поліції. Наприклад, Декретом № 86592 уведено «Кодекс деонтології
національної поліції Франції». В Англії діє «Положення про етичні
принципи поліцейської служби Великої Британії», у ФРН — «Етика
поліцейського ФРН», у США — «Морально-етичний кодекс поліцейського США».
У Росії також затверджено «Кодекс честі рядового і командного складу
органів внутрішніх справ Російської Федерації», в Україні — «Кодекс
честі працівника органів внутрішніх справ». Присягаючи на вірність
професійному обов’язку, співробітник ОВС має пронести цю вірність
протягом усіх етапів його службової діяльності.

Розвинуте почуття обов’язку, внутрішня прихильність йому підвищують
рівень професійної відповідальності за доручену справу.

Основні принципи служби в органах внутрішніх справ:

• пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

• пов’язаність діяльності органів ОВС та їх співробітників законом;

• гласність;

• підконтрольність і підзвітність відповідним органам державної влади;

• професійна компетентність;

• службова дисципліна;

• ієрархічність — сувора підлеглість по вертикалі;

• соціальна справедливість — винагорода за працю у відповідності зі
здібностями, кваліфікацією та якістю виконання.

Всі співробітники системи ОВС виконують обов’язки відповідно до штатної
посади. Це — посади рядового і командного складу. Крім того, є посади
службовців і робітників. Особовий склад органів внутрішніх справ
утворюють співробітники, що обіймають штатні посади.

Особи командного складу як представники державної влади мають
адміністративно-владні повноваження, і їх законні вимоги є обов’язковими
для виконання усіма громадянами, посадовими особами та організаціями.

Співробітники органів внутрішніх справ виконують обов’язки і
використовують права в рамках своєї компетенції в порядку, встановленому
законами та іншими правовими актами (поточне законодавство, Присяга,
Положення про проходження служби рядовим і командним складом органів
внутрішніх справ, контракт), застосовуючи, у разі потреби, засоби
державного примусу.

У разі вчинення протиправних дій або бездіяльності при виконанні
службових обов’язків співробітник внутрішніх справ несе дисциплінарну,
адміністративну, матеріальну і кримінальну відповідальність відповідно
до чинного законодавства, відшкодовує заподіяну шкоду в порядку, ним
передбаченому.

Вимоги до порядку проходження служби співробітником в органах внутрішніх
справ.

1. Оволодіння деонтологічними вимогами — основами культури: правової
(професійна майстерність), психологічної (навички і прийоми
психологічних знань), політичної (політична поінформованість), етичної
(моральна стійкість) і естетичної (уміння естетично оформляти документи,
правильно носити форму та ін.).

2. Організація та здійснення служби на основі єдиноначальності, що
забезпечує чіткість і злагодженість дій усього штатного складу
співробітників.

3. Дотримання службової дисципліни — суворе виконання наказу, порядку і
правил при виконанні покладених обов’язків і здійсненні прав
(повноважень).

4. Присвоєння командному і рядовому складу спеціальних звань (рядовий,
молодший, середній, старший і вищий командні склади) із чітко визначеним
обсягом повноважень, переліком особистих прав і пільг, спеціальним
порядком проходження служби, установленою формою одягу і знаками
розрізнення.

5. Укладення індивідуального договору (контракту) про службу між
громадянином і Міністерством внутрішніх справ в особі начальника
відповідного органу внутрішніх справ, уповноваженого Міністром
внутрішніх справ країни. У разі фінансування посади за рахунок коштів
місцевих бюджетів контракт укладається між громадянином і начальником
органів внутрішніх справ, що є уповноваженим Міністром внутрішніх справ
і місцевим органом виконавчої влади.

6. Обов’язок (зобов’язання) громадянина відповідно до контракту
виконувати обов’язки, дотримуватися Присяги, внутрішнього розпорядку,
Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів
внутрішніх справ. Міністерство внутрішніх справ України і місцевий орган
виконавчої влади зобов’язані забезпечити співробітника ОВС усіма видами
постачання, прав, пільг, створити умови для служби, передбачені чинним
законодавством і контрактом.

7. Настання юридичних наслідків, передбачених контрактом, у разі
невиконання умов його сторонами. Проте умови контракту не можуть бути
гіршими, ніж це записано в чинних законодавчих актах.

8. Просування по службі осіб рядового і командного складу, як правило,
на конкурсній основі.

9. Встановлення вікових меж прийняття на службу для громадян України —
не молодше 18 років і не старше 45 років — для чоловіків, 40 років — для
жінок.

10. Прийняття на службу співробітників із числа рядового і командного
складу в індивідуальному порядку.

11. Проходження службової атестації особами рядового і командного
складу, порядок якого визначається Міністром внутрішніх справ України.

12. Проходження служби відповідно до регламентуючого нормативного акта
(в Україні це Положення про проходження служби рядовим і начальницьким
складом органів внутрішніх справ України).

13. Дотримання принципу позапартійності служби і неучасті у страйках.
Відповідно до ст. 18. Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію»
працівникам міліції заборонено бути членами політичних партій, рухів та
інших громадських організацій, які мають політичну ціль, а також
організовувати страйки і брати в них участь. Будучи політичне
нейтральними, співробітники ОВС мають право на об’єднання в профспілки,
можуть висловлювати керівникам рекомендаційні пропозиції щодо поліпшення
організації служби, з кадрових питань та ін. Співробітник ОВС може
обиратися народним депутатом за мажоритарною системою.

14. Заборона особам рядового і командного складу займатися
підприємницькою діяльністю.

Служба особового складу органів внутрішніх справ має особливості, які
дозволяють кваліфікувати її як особливий вид державної служби.

Похожие записи