ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

К у р с о в а р о б о т а

на тему:

“Предмет та методологія теорії держави і права”

План

Вступ

1. Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних наук:

а) Поняття теорії держави і права;

б) Функції теорії держави і права;

в) Місце теорії держави і права в системі суспільних наук;

г) Теорія держави і права в системі юридичних наук

2. Предмет теорії держави і права:

a) Загальні теорії;

б) Правова свідомість;

в) Держава в її правовому оформленні.

3. Поняття та склад методології юридичної науки:

а) Поняття методології та її складові;

б) Метод – основна категорія методології;

в) Характеристика основних методів.

Вступ

Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх
функціонування ролі і значення в житті суспільства, державно-правової
дійсності й тенденцій її розвитку, політико-правових процесів і їх
відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і
ключових. Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна
умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло
теорію держави і права до числа фундаментальних наук.

Право, яке знаходиться в процесі творення в Україні є засобом
утвердження Української держави, способом укріплення права українського
народу на сучасну державу, інструментом регулювання відносин між людьми,
громадянами, особою, державою, України, як держави з іншими державами.
Тому сьогодні на перший план вийшла гуманістична й і культурно-творча
місія, яка найбільше проявляється в задоволенні духовних потреб людей, в
забезпеченні прав і свобод людини й громадянина.

Базовою основою державно-правового будівництва в Україні є українська
політико-правова доктрина, яка базується на гарантії прав людини й
нації.

На межі двох тисячоліть у світі проходять складні, заперечливі й глибокі
зміни й перетворення. Сказане відноситься перш за все до України, яка
лише десятиліття тому вирвалась з радянської імперії, відказавшись від
політики соціалістичної країни. Адже саме в нашій країні триває перехід
від командно-адміністративної до ринкової економіки, саме тут поступово
формується громадянське суспільство і правова держава. Подібні
перетворення потребують адекватних змін у державному управлінні і
правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються
суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. Усе це
ставить перед теорією держави і права непрості проблеми. Вона сама
мусить постійно розвиватися, вбирати в себе найновіші світові наукові
досягнення про державу й право, виробляти адекватні до реального життя
висновки й рекомендації.

Будь-яка теорія, тобто система ідей, понять суджень, набирає статус
науки, коли піднімається до вироблення узагальнених і достовірних
об’єктивних знань про визначені процеси і явища дійсності, пропонує
систему способів прийомів (механізм) використання цих знань у суспільній
практиці. Наука включає в себе творчу діяльність вчених для одержання
істинних знань, а також усю суму наявних знань як результат наукового
виробництва. На відміну від інших видів діяльності наука забезпечує
приріст знань, відкриває нові горизонти у відповідні сфери і тим самим
стимулює будь-яку іншу діяльність.

Таким чином, заглиблюючись у теорію держави і права, маємо чудову нагоду
здобути нові теоретичні знання і практичні навики юридичної науки, тим
самим збагатити свій світогляд майбутнього правника, підняти ще на одну
відмітку правосвідомість, збагатити правову культуру.

1. Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних наук

а) Поняття теорії держави і права

Для початку, щоб дати визначення поняттю теорії держави і права,
згадаємо, що таке сама держава, її поняття, що таке право, їх взаємне
поєднання.

Так, для держави характерні єдина всеохоплююча політико-територіальна
організація політичної влади у масштабі всієї країни, зовнішній та
внутрішній суверенітет, наявність системи права, публічної влади,
податкової системи, поділ людей за територіальною приналежністю
(підданство, громадянство), наявність власної символіки та атрибутів.
Держава, – за словами О.Р.Михайленка, — це “специфічна
політико-територіальна організація, основний засіб політичної влади
народу, воля якої є обов’язковою до всього населення країни”;
організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально
неоднорідному суспільстві, яка забезпечуючи цілісність і безпеку
суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї
частини, а також управління загальносуспільними справами. [9, 27c.]

Право ж визначимо як основний регулятор суспільних відносин у державі,
спосіб надання державній волі обов’язкового характеру.

Право (соціальне право) – це певні можливості суб’єктів суспільного
життя, які об’єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають
бути загальними та рівними для всіх однойменних суб’єктів.

Право, із практичної сторони, виражається у законах та інших нормативних
актах.

Теорію держави і права можна розглядати як логічне узагальнення
державно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку держави
і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять
самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити як
систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності
розвитку держави і права, про їх сутність, призначення, функціонування й
розвиток. Теорія держави і права формулює поняття і визначення
державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації й висновки,
генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст і
форми держави і права, але й уміло використовувати їх у цілях
прогресивного розвитку суспільства.

б) Функції теорії держави і права

Сутність, зміст, призначення теорії держави і права виявляється у її
функціях. Вони визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю у
системі юридичних наук.

Теорія держави і права виконує, насамперед онтологічну функцію,
призначення якої пізнати пояснити державно-правові явища, що досліджує
теорія держави і права. Онтологічна функція властива кожній науці, бо
вона у повному обсязі виражає основне призначення кожної науки —
здійснення дослідження свого предмета й розкриття, пояснення результатів
цього дослідження.

Теорія держави і права в системі юридичної науки виконує методологічну
функцію, оскільки успіх будь-якого пізнавального пошуку юриста
здебільшого залежить від його теоретичної культури, глибини оволодіння
ним теорією держави і права, її понятійним апаратом, від того наскільки
теорія використовується юристом як настанова до дії. Теоретичні поняття
дозволяють правильно інтерпретувати факти, групувати факти за певними
зв’язками й відношеннями. Теоретичні знання й культура сприяють
безпомилковому відшуканню належної до виконання правової норми й
ефективного її здійснення. Ці знання є необхідною передумовою для
правильного вирішення будь якої правотворчої чи правоохоронної проблеми.

З онтологічною й методологічною функціями теорії держави і права тісно
пов’язана ідеологічна функція, що органічно випливає із самої природи
теоретичного мислення, кінцевим результатом є народження ідей.
Спираючись на певні засади, теоретичне мислення у системі юридичної
науки породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають
державно-правову дійсність і покликані обслуговувати правотворчу й
правоохоронну практику. Ідеї, як продукт теоретичного мислення,
реалізують себе як необхідний матеріал для творчої перетворювальної
діяльності у сфері державно-правового життя. Вони відображають цілі
державно-правової активності і тому стають засобом досягнення цих цілей.
Так, ідея «правової держави» є метою розвитку нашого суспільства й
засобом його досягнення. З цього випливає висновок, що ідеї,
продукуванні теорією держави і права, — є відображенням і передбаченням
реального буття державно-правової дійсності, спонуканням до дії, що
перетворює цю дійсність. [1, 15-16c]

Теорія держави і права виконує також евристичну функцію. Будь-яке
пізнавальне вирішення юриста-вченого й практика виявляється можливим
лише з позицій того чи іншого, а нерідко цілої сукупності теоретичних
положень. Теорія держави і права, в цьому розумінні, відкриває нові
закономірності, властиві державно-правовим явищам у нових соціальних
умовах. Їх відкриття дозволяє по-новому поглянути не лише на сучасність,
не тільки передбачити майбутнє, але й оцінювати минуле. Вони нібито
висвітлюють те, що було здійснено раніше, дозволяють виявити новий зміст
у тому, що передувало сучасності і що містить прообраз майбутнього.

Теорія держави і права має системотворчу функцію. У системі юридичних
наук теорія держави і права відіграє роль системотворчої науки. Сама
вона об’єднує всю юридичну науку в злагоджено гармонійну пізнавальну
систему, визначає її інтегральну єдність. Системотворча функція держави
і права виступає як процес, зумовлений властивостями єдності і
диференційності державно-правової надбудови суспільства.

Практично-прикладна функція теорії держави і права підвищує рівень її
престижності, бо якби глибоко абстрактні знання не відображали сутність
державно-правової дійсності, узяті поза практичним її виявом, вони мають
обмежене значення. І тільки застосування теорії держави і права на
практиці підвищує професійний рівень останньої. Практичний аналіз
будь-яких чинників і явищ державно-правового життя здійснюється не лише
на основі галузевих юридичних наук, але й з позицій державно-правової
теорії. Тому, чим вищий рівень теоретичної підготовки спеціаліста, тим
точнішим і глибшим буде рівень аналізу ним тих фактичних сполучень, з
якими він стикається за родом своєї професії, тим меншою буде
ймовірність юридичної помилки і більш результативною діяльність
правозастосовних органів. [1, 38c.]

Комунікативна функція держави і права дозволяє вирішувати, зокрема,
проблеми піднесення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому.
Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деяких галузей вчення теорії
держави і права “перекачують ” у юридичну науку, пристосовують до її
потреб. Теорія держави і права вирішує також проблеми забезпечення
найкращих умов для розвитку інших юридичних наук.

Теорія держави і права виконує й навчальну функцію. Як навчальна
дисципліна, що є першоосновною дисципліною в опануванні юридичних наук,
теорія держави і права викладається у більш чи менш популярній формі,
спрощеній до рівня можливостей її активного сприйняття особами, що не
мають попередньої юридичної підготовки. В такій якості вона стає ключем
до оволодіння юридичними знаннями. У той же час теорія держави і права є
завершальною складовою циклу дисциплін, необхідних для оволодіння
професією юриста.

І, нарешті, теорії держави і права властива прогностична функція.
Опановуючи закономірності розвитку держави і права, теорія держави і
права не лише спроможна дати пояснення їх минулого і правильно
зорієнтуватися в сучасному, а й передбачити шляхи їх розвитку в
майбутньому. Більше того теорія держави і права є системою знання, що
перебуває в стані розвитку й переосмислення на основі і в інтересах
сучасної соціальної практики.

в) Місце теорії держави і права в системі суспільних наук

Єдиність і цілісність матеріального й духовного світу обумовлюють
єдність всіх наук. Особливо тісний взаємозв’язок існує між суспільними
(гуманітарними) науками. Суспільні науки вивчають суспільство, людину,
людські відносини, створені людиною інститути і заклади, індивідуальну,
групову і суспільну свідомість. В центрі гуманітарних наук знаходиться
людина, її гідність, права й свободи.

Кореневе питання суспільного життя – питання про державу й право, їх
роль і місце в житті суспільства. Це питання не може бути монополією
якої-небудь одної науки. Усі гуманітарні науки в тій чи іншій мірі
зачіпають його, звідси тісна взаємодія теорії держави і права з
філософією, економічною теорією, соціологією, політологією та іншими
гуманітарними науками. Вона спирається на їх передові досягнення, займає
в теорії суспільних знань місце, яке визначається значенням держави і
права в життєдіяльності суспільства.

Теорія держави і права й економічні науки. Економічні науки вивчають
способи виробництва матеріальних благ, форми власності, господарське
життя людини і суспільства, існуючі в ньому розподілюючі відносини,
розкривають вплив економічного базису на політичний і соціальний
інститути.

Наука про державу й право виходить із наступної тези В.М.Корельського
“об’єктивна економічна обумовленість державно-правових явищ виражається
перш за все в тому, що кожен спосіб виробництва функціонує тим краще,
чим більше простору йому дають державно-правові механізми”.[3, 16c.]
Одним словом, економічні відносини будь-якого рівня розвитку потребують
для себе найбільш адекватних державних і правових інститутів. В цьому
смислі можна говорити про економічну заданість державних закладів і
правових норм, де безпосередньо дотикаються економічні й правові
проблеми. Держава й право, виникає у відповідь на економічні потреби.

Держава й право пов’язані з економічними відносинами безпосередніше,
тісніше, ніж інші частини суспільної надбудови. В нашій країні проблеми
відношення економіки і державно-правового управління набули в останні
роки особливу гостроту й актуальність.

Теорія держави і права й соціологія. Соціологія – одна з гуманітарних
наук, які займаються проблемами управління соціального життя й
функціонування соціальних систем. Тому вона зв’язана з управлінням, яке
здійснюється з допомогою держави і права. Соціологія вивчає також
закономірності соціальної поведінки людей, її мотивацію.

Опираючись на досягнення соціології, на конкретні соціологічні
дослідження, наука про державу й право може успішно вирішити проблеми
підвищення соціальної ефективності норм права, способів і гарантій
удосконалення державного апарату.

Теорія держави і права й політологія. Головне призначення політології –
вивчення політики, політичних інститутів систем і процесів. Держава й
право невіддільні від політики і політичного життя суспільства. Причому
держава, її діяльність зовсім не частковий випадок політики, не один з
окремих, рядових ділянок політичного життя. З державною владою, із її
складом і формами, методами діяльності напряму зв’язане політичне життя
в цілому. Політика, як вважали древні греки, — мистецтво управління
державою.

Політична (державна) влада представляє собою вінець політики, служить
основою порядку в суспільстві. З політичною владою напряму чи не напряму
зв’язані всі політичні партії і інші політичні інститути, а значить, всі
вони активно взаємодіють із державою і правом. [7, 53c.]

Теорія держави й права і соціальна психологія. Теорія держави і права,
яка досліджує специфічні форми й методи впливу на поведінку людей, не
може не цікавитись соціально — психологічними особливостями суспільного
життя. Більше того, вивчення формування всіх видів і рівнів
правосвідомості, правотворчості, змісту права, ефективності його впливу
на свідомість, волю і поведінку людей неможливе без врахування досягнень
соціальної психології.

Майже всі основні категорії держави і права (влада, авторитет,
суб’єктивні права і обов’язки, дисципліна, законність, корупція і інші)
не можуть бути по-справжньому глибоко розкриті без виявлення їх
соціально-психологічної сторони. [1, 55c.]

Збагачення державознавства й правознавства найновішими досягненнями всіх
гуманітарних наук допоможе їм розкрити природу, сутність і
закономірності руху свого предмета, вибирати вірні гуманістично
направлені пізнавальні орієнтири, більше наблизитись до потреб практики.

г) Теорія держави і права в системі юридичних наук

Складність, багатогранність, динамізм держави і права приводять до того,
що окремі їх сторони, аспекти вивчаються багатьма юридичними науками. А
будь-яка наука включає в себе пізнавальну діяльність людей, і чим
продуктивніші результати дослідницької роботи, тим більше знань
накопичує наука.

Систему юридичних дисциплін можна поділити на групи. Перевалов поділяє
їх наступним чином:

історико-теоретичні науки (теорія держави і права, історія держави і
права, історія політичних і правових знань);

галузеві науки (конституційне право, цивільне право, трудове право,
адміністративне право, кримінальне, екологічне і інші);

прикладні науки (криміналістика, судова статистика, судова медицина й
інші); особливе місце займає наука міжнародного права. [1, 58c.]

Історико-правові науки представляють собою своєрідне відгалуження теорії
держави і права. Вони також вивчають державу і право в цілому,
історичний розвиток політичної й правової думки, але акцентують увагу на
історичній конкретності держави і права. [4, 18c.] Теорія держави і
права використовує висновки й досягнення історичних наук, історичний
матеріал як опорний, базовий.

Галузеві юридичні науки складають найбільшу групу, в них проходять
найсуттєвіші зміни. Так, в наші дні значно виросла роль громадянського
права і відповідно науки громадянського права. Предметний, змістовний і
понятійний взаємозв’язок теорії держави і права з галузевими науками не
викликає сумнівів. По відношенню до них теорія держави і права виступає
як узагальнююча синтезуюча наука. По-перше вона вивчає державу і право в
цілому, виясняє загальні закономірності їх, виникнення, розвитку й
функціонування. Предмет же будь-якої галузевої науки заданий межами
визначених суспільних відносин, рамками відповідної галузі права.
По-друге теорія держави і права досліджує загальні для всіх галузевих
наук питання (вчення про правовідносини, правопорушення, юридичну
відповідальність, праворозуміння й інше). По-третє, вона відіграє
методологічну роль у юриспруденції. Без її висновків, наукових категорій
галузеві науки обійтися не можуть.

Значно менше теорія держави і права взаємопов’язана з прикладними
науками. Це зумовлено тим, що останні не повністю відносяться до
юридичних наук, оскільки включають у свій зміст дані природних,
технічних і інших наук.1

2. Предмет теорії держави і права

Кожна наука має свій предмет дослідження, під яким розуміється
досліджувана нею сторона об’єктивної дійсності. Іншими словами предмет
науки – це ті явища й процеси реального світу, які досліджуються нею. На
що направлене наукове пізнання. Наука вивчає перш за все закономірності
розвитку природи й суспільства. Предмет теорії держави і права не є
винятком.

Теорія держави і права вивчає загальні закономірності виникнення,
розвитку, призначення й функціонування держави і права. Вона, так би
мовити, виділяє державу і право з усієї системи суспільних явищ і
досліджує їх внутрішні закономірності. Але тоді держава й право
розвивається у взаємозв’язку з економікою, політикою, мораллю, культурою
й іншими суспільними феноменами. Причому теорію держави і права цікавить
не тільки соціально-економічна обумовленість державних і правових явищ,
але й зростаючий вплив останніх на економіку, соціальне й духовне життя
суспільства.

Предметом науки теорії держави і права служать багатосторонні і складні
взаємодії суспільства й держави, роль і місце держави і права в
політичній системі суспільства. Вона вивчає не тільки державно-правові
явища й процеси, але й представлення людей у них. В її предмет входить
суспільна, групова і індивідуальна політична й Необхідною умовою
нормального розвитку і функціонування суспільства є його внутрішня
організованість, певний рівень впорядкованості існуючих у ньому
відносин. Це й обумовлює появу та існування держави і права. Ці два
суспільні феномени підпорядковуються загальним законам розвитку
суспільства, проте для них характерні і свої специфічні, тільки їм
притаманні, закономірності. Саме тому, необхідна юриспруденція, або
система юридичних наук, які вивчають ці специфічні властивості держави і
права, а також мають своїм завданням вивчення, переосмислення та
отримання нових знань про різноманітні державно-правові явища і процеси.
Юридична наука, вивчаючи певну сторону суспільного життя, користується
своїми власними поняттями та категоріями, в яких знаходять своє
закріплення здобуті нею знання про різні сторони державно-правового
життя суспільства, про виникнення, розвиток і функціонування таких
суспільних інститутів, як держава і право. Оскільки і держава, і право у
своїй появі, існуванні і розвитку проходять складний процес, який
характеризується цілим рядом загальних і специфічних особливостей,
юридична наука складається з цілого ряду окремих, відносно самостійних,
наук (однією з яких є теорія держави і права), кожна з яких має свій
предмет.

Предметом науки є сукупність закономірностей та особливостей явищ
об’єктивної дійсності чи теоретичних знань, які вивчаються цією наукою.

Теорію держави і права можна розглядати, як логічне узагальнення
державно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку держави
і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять
самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити, як
систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності
розвитку держави і права, про їхню суть, призначення, функціонування і
розвиток. Тобто, предметом теорії є найбільш загальні закономірності
виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Предмет теорії держави і права створюється практично всією системою
юридичних наук, що пояснюється тим, що галузеві й інші юридичні науки
вивчають окремі аспекти держави і права, їхню історію і не дають
узагальнених теоретичних знань про елементи і складові держави і права.

Вивчення закономірностей зародження, розвитку і функціонування держави і
права є предметом вивчення теорії держави і права. При цьому, маються на
увазі стійкі, характерні зв’язки, які виражають сутність даних
соціальних явищ, тобто держави і права.

Закономірності розвитку і функціонування держави і права розглядаються у
нерозривному зв’язку з розвитком суспільства в цілому. Тому, предметом
вивчення теорії держави і права будуть також загальні закони і
закономірності розвитку та функціонування людського суспільства, тією
мірою, якою вони є визначальними для держави і права.

Теорія держави і права також вивчає теоретичні основи і загальну
характеристику певних державно-правових явищ (правовідносини,
правопорушення), які вивчаються галузевими науками тільки у певному
аспекті. Наприклад, правопорушення (злочин, адміністративний,
дисциплінарний проступки). На відміну від кримінального,
адміністративного чи трудового права, теорія держави і права вивчає
сутність та загальні моменти, які характеризують будь-яке
правопорушення.

Отже, теорія держави і права має своїм предметом, тобто вивчає, не
окремі суспільні закони, що стосуються окремих сторін функціонування
держави і права, а вивчає всю систему цих законів, взятих у комплексі в
найбільш узагальненому вигляді.

Предметом теорії держави і права є загальні та специфічні закономірності
виникнення, розвитку і функціонування держави і права, їхніх окремих
елементів, а також органічно пов’язані з ними інші соціальні явища і
процеси.

А сама теорія держави і права як юридична наука є системою об’єктивних
знань про ці загальні та специфічні закономірності, їхні окремі елементи
та органічно пов’язані з ними соціальні явища і процеси.

Від предмету науки необхідно відрізняти об’єкт вивчення цієї науки.
Об’єкт науки — це об’єктивна реальність явища, що вивчається. Стосовно
теорії держави і права, це державно-правові суспільні відносини, самі
держава і право. Натомість, предметом науки, як вже було сказано, є
закономірності та особливості цієї реальності, межі та зв’язки, в яких
вона вивчається.

Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності
виникнення, розвитку і функціонування держави і права, виробляє свою
систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є
самостійною юридичною наукою у системі правознавства, яка має для інших
юридичних наук загальнотеоретичне і методологічне значення.

правова свідомість. [6, 64c.]

Єдиність предмету держави і права обумовлюється її практичною й
науково-понятійною єдністю. Держава й право нероздільно зв’язані одне з
одним. А тому теорія держави і права не ізольовані галузі знань, а єдина
наука. Але залишаючись цілісною наукою, вона поділяється на дві відносно
самостійні структурні частини:

теорію держави – державознавство;

теорію права – правознавство.

Саме зазначені єдність і диференціація дозволяють вивчати державу в її
правовому оформленні і юридичному закріплення, а право – в його
державному забезпеченні, гарантуванні, не мішаючи при цьому поглибленому
і детальному аналізі й держави і права. Тим більше недопустимим є
протиставлення держави і права один до одного.

Предмет теорії держави і права складає практично ,вся система юридичних
наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають
лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового
життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про
державно-правову організацію суспільства.

Отже, предметом теорії держави і права виступають такі явища суспільного
життя, як держава і право, основні і специфічні закономірності їх
розвитку і виникнення , їх сутність, призначення й функціонування
державно-правової організації суспільства, що розглядаються як цілісні
соціальні інститути, а також особливості політичної й правової
свідомості і правового регулювання.

Але, звернемо увагу, як стверджує В.М.Корельський: “Теорія держави і
права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності
держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке
завдання виконує вся система наук про державу й право.”1

Крім того, предмет теорії держави і права перебуває в постійному
розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і
спеціальної науки, де предмет включає у сферу наукового пізнання нові
явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої
сутності явищ, насамперед держави і права.

3. Поняття та склад методології юридичної науки

а) Поняття методології та її складові

П.М.Рабінович визначає методологію юридичної науки з дох сторін. За ним
методологія юридичної науки — це:

“система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження” –
з одної сторони;

“вчення (теорія) про їх використання при дослідженні державно-правових
явищ” – з іншого. [2, 25c.]

А, взагалі, сучасна юридична наука поняття методології тлумачить
по-різному. Під методологією розуміють сукупність певних теоретичних
принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета
науки; розуміють її як система певних теорій, принципів, законів і
категорій, що відображають процес пізнання. Зважаючи на це, методологію
теорії держави і права слід визначити як складне утворення, що включає в
себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та
інших можливих засобів пізнання й удосконалення державно-правових явищ.

Основними складовими методології є:

філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний,
діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об’єктивних
соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості
їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);1

загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у
більшості наук (наприклад структурний, функціональний методи, сходження
від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо,
аналіз, синтез і т.ін.);

групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише в певній групі
наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод
конкретно-соціологічного дослідження);

спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті лише для дослідження
предмету однієї науки (наприклад, в юриспруденції – способи уяснення
(тлумачення) юридичних норм, своєрідні прийоми узагальнення юридичної
практики).2

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні
(способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про
факти і явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних
даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т.ін.).

б) Метод – основна категорія методології

Рівно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного
пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію
методології. Під терміном “метод” розуміють спосіб пізнання явищ природи
і суспільного життя. Продуктивність наукового пошуку, степінь і глибина
пізнання реальної дійсності багато в чому залежить від методів, які
використовуються дослідниками. Самі методи – продукт творчої,
інтелектуальної роботи людини, вони нерозривно зв’язані з предметом
вивчення.

Теорія держави і права — не зібрання готових істин, канонів і догм. Це
жива наука, яка постійно розвивається, знаходиться в неперервному
пошуку.

Таким чином, методи теорії держави і права – це прийоми, способи,
підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмету й
отримання наукових результатів. Вчення про методи наукового пізнання
називається методологією.

В нашій науці багато десятиліть хазяйнував моністичний –
марксистсько-ленінський — підхід до вивчення державно-правових явищ.
Усі інші теорії й доктрини вважались невірними і піддавались критиці.
Сьогодні в нашій країні свобода вибору методів, способів, підходів до
вивчення держави і права, плюралізм вчень і думок.

Методи теорії держави і права тісно пов’язані з її предметом. Останній
відповідає на питання, що вивчає теорія держави і права, методи і як,
якими способами вона це робить. В основі методів лежить предмет теорії,
бо без теорії метод залишається безпредметним, а наука – беззмістовною.
У свою чергу лише теорія, озброєна адекватними методами, може виконувати
поставлені перед нею задачі й функції.

Теорія й методи виникають одночасно, до них висуваються схожі вимоги: не
тільки результати, але й шлях до них повинен бути істинним. Але теорія й
методи не є тотожними, не можуть і не мусять замінювати одне одного.

Найбільш поширеним є таке визначення методу – це спосіб побудови й
обґрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного
й теоретичного освоєння дійсності. Залежно від визначеності предмета
дослідження всі методи поділяються на загальні й окремі. Теорія держави
і права сама є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук і
розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ і в той же
час активно використовує загальні методи, які вироблені суспільними й
природними науками.

в) Характеристика основних методів

На протязі довгого часу в науці йде боротьба між ідеалістичним і
матеріалістичним методом пізнання, метафізикою й діалектикою.
Філософською основою теорії держави і права служить діалектичний метод.
До філософських законів і категорій безпосередньо близькими є: метод
відштовхування від абстрактного до конкретного і від конкретного до
абстрактного. Існує ще історичний метод і системний метод. Далі
детальніше розглянемо конкретні методи.

Порівняльний метод останнім часом набув особливої актуальності.
Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й
фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах
Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд
пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в
державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених
явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування
властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати
державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні
зв’язки між ними.

Основними об’єктами порівняння вважають системи й галузі права,
інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму
державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали
юридичної практики й положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється
у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості
тільки в тому випадку, коли порівнюються невипадкові, а типові факти,
враховується взаємозв’язок із конкретною обстановкою, причинами
виникнення, динамікою розвитку. Порівнювані факти мають бути
достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права.
Порівняльний метод не слід ототожнювати з порівняльним правознавством і
порівняльним державознавством.

Спеціально-юридичний метод полягає в описі державно-правової практики,
юридичних норм тощо. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки
правових явищ, їх відмінності, виробляються поняття та їх формулювання.
Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства й практики
його застосування державними органами.

Системно-функціональний метод необхідний в юридичній науці через
системно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні
відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими
системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького
порядку і входять у системи більш широкі. І право, і держава
функціонують у них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу,
визначає актуальність використання системно-функціонального методу в
пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права – його норма –
є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна
пізнати з необхідною глибиною й повнотою лише в тісному логічному
зв’язку з іншими нормами.

Статистичний метод полягає у вивченні кількісних змін у
державно-правовому житті й опрацюванні цих спостережень у наукових і
практичних цілях. Такі статистичні вимірювання дають можливість виявити
певні тенденції у розвитку державно-правових явищ.

Історичний і логічний методи. Суть історичного методу полягає в тому, що
процес розвитку державно-правових явищ відтворюється у всій
багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним
досвідом. При логічному дослідженні держави і права необхідно
відволікатись від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей,
несуттєвого.1

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом
пізнання здійснюється у два етапи. На першому етапі пізнання об’єкт
сприймається як єдине ціле. На другому – за допомогою аналізу об’єкт
явно розділюється на частини й описується за допомогою багатьох
абстрактних визначень.2

І насамкінець, відзначимо, що розробка нових методів і оволодіння ними –
питання нелегке, але розвиток теорії держави і права в Україні слід
починати саме з методології цієї науки.

Усі названі методи безумовно необхідні для проведення повноцінного,
всебічного завершеного державно-правового дослідження; кожен з них може
знадобитись на якомусь етапі – тому навіть з цієї причини методологія
мусить бути множинною, плюаристичною, хоча і їх роль у науковому
неоднозначна.

Висновки

Враховуючи все вищесказане і, беручи до уваги, що сучасна українська
національна ідея має бути зорієнтована на соціальну активність
особистості, у тому числі на правову активність, без якої суверенну,
демократичну і соціальну державу побудувати просто неможливо. Адже
становлення і розвиток новітньої української держави не можливі за
умов, коли, на превеликий жаль, сьогодні зростає кількості правопорушень
і злочинів (причому число протиправних діянь тяжкого характеру складає
більший відсоток), низький рівень правової культури населення, не те що
зростає чи хоча б залишається на місці, а невпинно й стрімко паде,
важкий економічний і політичний стан держави, низький життєвий рівень
країни тільки підсилюють ці негативні сторони; підняття України
немислимо без глибоких знань прав і обов’язків людини і громадянина,
діючого законодавства кожним представником суспільних відносин. І в
цьому може й мусить допомогти саме теорія держави і права як навчальна
дисципліна. А, так як це справа не лише сьогоднішнього дня, але й
майбутнього, то вагомість підняття теорії держави і права в умовах
України є ще більшою.

Отже, теорія держави і права вивчає активні процеси розбудови суверенної
Української держави, діяльність, спрямовану на створення національної
системи права; дає пояснення не тільки змісту чинного законодавства, але
його основних принципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку
основоположних державно-правових явищ.

Теорія держави і права досліджує загальні і специфічні закономірності
виникнення, розвитку й функціонування держави і права, виробляє свою
систему наукових понять, визначень і принципів, внаслідок чого є
самостійною юридичною наукою в системі юридичних наук, що має для цих
наук загальнотеоретичне й методологічне значення.

Сьогодні українська громадськість потребує демократичної держави, в якій
забезпечувалися б права і свободи, вона прагне брати участь у здійсненні
влади, можливості відстоювати і пропагувати свої погляди й переконання,
вимагає свободу слова й преси і т.п. Це можливе лише за умов високого
рівня правової й політичної культури, розвинутого громадянського
суспільства, що у свою чергу потребує існування правової держави.

Тому, в наш час теорія держави і права стає більш демократичною, як у
попередні роки, відкритою для сприйняття і класичного наслідування
минулого і новітніх ідей. Вона приділяє все більше уваги духовним і
матеріальним потребам людини, його цінностям, правовому й політичному
світогляду, правам і свободам людини й громадянина. Зі сприйняттям ідей
правової держави значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення
про державу й право. Цим самим даний предмет створює базисний фундамент
для навчання та практичної діяльності майбутнього юриста.

Гарантом такої позиції теорії держави і права є в майбутньому
високостабільне суспільство з високою правовою свідомістю і правовою
культурою, кожен член якого володіє знаннями основних ідей, понять та
положень правової науки.

Список використаної літератури

1.Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією
В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

2.Основи держави і права: Навчальний посібник/ С.Д.Гусарєв,
Р.А.Калюжний, А.М.Колодій та інші; За редакцією А.М.Колодія і
А.Ю.Олійника.-К,:Либідь, 1997

3.Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М.Корельського і
В.Д.Перевалова — М., 1999.

4.Право:підручник/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская і ін.,
під ред. Н.А.Тепловой і М.В.Малинкович. -М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

5. Основи конституційного права України: Підручник/ За редакцією
В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

6. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/
П.М.Рабінович. – К.:ШСДО,1995.

7.Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко — Харків,
1998.

8.Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995.

9.Основи держави і права України: Навчальний посібник/ М.О.Навроцький,
М.І.Костюк, П.М.Рабінович та інші; За редакцією Д.С.Карпина-Львів,
«Вільна Україна» 1994

Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/
П.М.Рабінович. –К.:ШСДО,1995. c.20

1 Право:підручник/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская і ін.,
під ред. Н.А.Тепловой і М.В.Малинкович. -М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
c.16

1 Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М.Корельського і
В.Д.Перевалова — М., 1999. c.10

1 Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко — Харків,
1998. c.9

2 Основи конституційного права України: Підручник/ За редакцією
В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997 c.15

1 Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995.
c.21

2 Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. – Львів: Світ, 1995.
c.23

PAGE 1

PAGE 3

PAGE 1

PAGE 30

Похожие записи