2

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра цивільного права

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

ПРОВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Виконала:

Студентка 305 групи, 3-го курсу

заочної форми навчання

Юрчак Людмила Миколаївна

Науковий керівник:

Орловський Олег Ярославович

м. Чернівці-2006 р.

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та особливості правовідносин у сфері соціального захисту

2. Класифікації правовідносин у сфері соціального захисту

3. Елементи правовідносин у сфері соціального захисту

· Суб’єкти та об’єкти правовідносин у сфері соціального захисту

· Зміст правовідносин сфері соціального захисту

· Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері
соціального захисту

Висновок

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Правовідносини в сфері соціального захисту є одним з
видів суспільних відносин і особливою формою реалізації права на
соціальний захисту Вони являють велику групу правовідносин в нашій
державі. На ранніх стадіях свого зародження об’єднання людей (роди,
племена, общини) мусили думати про непрацездатних, насамперед, про дітей
і жінок. Пізніше ця турбота поширилася на людей похилого віку та
інвалідів. З виникненням державності з’явилось і право, яке поступово
почало втручатися у природний процес взаємодопомоги людей у разі
настання складних життєвих ситуацій. До уваги бралися не разові, а
типові ситуації, що постійно повторювались. Найоптимальнішій варіант
такої поведінки оформлявся у звичай, а пізніше — у правові норми. За
допомогою норм права закріплюються позитивні елементи у суспільних
відносинах з матеріального забезпечення нужденних, моделюються нові
відносини з приводу державного соціального забезпечення, корегуються
існуючі. Правовідносини в сфері соціального захисту відражають специфіку
предмета та метода цієї галузі права. Правовідносини в сфері соціального
захисту мають свою структуру, набір елементів і розкривають через них, а
саме, через суб’єкта, об’єкт, зміст і юридичні факти.

Предметом дослідження є правовідносини в сфері соціального захисту.

Метою даної курсової роботи є дослідження особливостей та поняття
правовідносин в сфері соціального захисту, з’ясування їх правової
природи. Елементи, класифікації правовідносин у сфері соціального
захисту.

Визначена мета передбачає постановку та вирішення наступних основних
завдань:

• аналіз та узагальнення наявних наукових досліджень з даної
проблематики;

• аналіз чинних нормативно-правових актів, що регулюють трудові
відносини;

Методи дослідження. У процесі написання курсової роботи передбачається
використання таких методів дослідження: історико-правового,
порівняльного, діалектичного та ін.

Структурно курсова робота складається із вступу, трьох розділів,
висновків та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність теми курсової роботи, визначено
предмет, мету та завдання дослідження, а також структуру роботи.

У першому розділі автор розкриває поняття правовідносини в сфері
соціального захисту, їх особливості.

Другий розділ присвячений класифікації правовідносини в сфері
соціального захисту.

У третьому розділі розкривається поняття суб’єктів та об’єктів
правовідносин у сфері соціального захисту, а також характеризується
зміст, підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері
соціального захисту правовідносин.

1. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИІОСТІ ПРАВОВІДНОСИН В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Правовідносини розглядаються у двох розуміннях: широкому і вузькому. У
широкому розумінні під правовідносинами розуміється особлива форма
соціальної взаємодії, за якої учасники наділяються взаємними правами та
обов’язками. Здійснення правовідношення забезпечується самими його
учасниками, а не державою. Реалізація суб’єктивних прав і обов’язків у
цьому правовідношенні не може суперечити волі держави і відбувається в
особливому порядку. У цьому випадку правовідносини виникають не в
розумінні впливу норм права на суспільні відносини, а у зв’язку із
природно-історичною необхідністю. У такому правовідношенні реалізуються
природні права людини, до яких належить право на соціальне забезпечення.

У навчальній літературі з теорії права наводяться два визначення
правових відносин, що розглядаються у вузькому розумінні: 1) це
врегульоване нормами права суспільне відношення, учасники якого наділені
гарантованими державою суб’єктивними правами і юридичними обов’язками;
2) це суспільне відношення, що виникає на підставі норм права, учасники
якого, наділені суб’єктивними правами.

При висвітленні суті правовідношення зазначається, що воно: 1) є формою
здійснення права, а не формою права; 2) є засобом регулювання суспільних
відносин, а не регулятором їх (ним є норма права); 3) включає правомочну
та зобов’язану поведінку і не залишає її за своїми межами; 4) не змінює
характеру суспільних відносин за правового регулювання їх.

Правовідносинам у сфері соціального забезпечення, як і в інших галузях
права, притаманні такі риси:

1. Правовідносини є особливим різновидом суспільних відносин у сфері
соціального забезпечення. Правовідносини самі по собі не породжують
якихось нових суспільних відносини, а виступають лише як вид чи форма
самого реального відношення, а окремо від нього, поза цим відношенням
така форма взагалі існувати не може. Розподільчі відносини у сфері
соціального забезпечення після врегулювання їх нормами права не
втрачають своїх властивостей, а стають особливим різновидом цих
відносин, їх формою, тобто правовідносинами у сфері соціального
забезпечення.

2. Правові відносини у сфері соціального забезпечення складаються на
підставі норм права. Норми права соціального забезпечення передбачають
умови виникнення, зміни та припинення правовідносин у цій галузі права.
Лише через правовідношення реалізуються норми права соціального
забезпечення. Немає норми права — немає і відповідного правовідношення.
У нормах права, крім юридичних фактів, закріплено коло осіб, які можуть
бути учасниками правовідносин, об’єкти таких правовідносин, права й
обов’язки, а отже і бажана поведінка суб’єктів цих відносин,
відповідальність за невиконання вимог норм права. Існує причинний
зв’язок між нормою права та правовідношенням. З цього приводу в
літературі висловлені дві точки зору, а саме: 1) правове відношення є
результатом регулятивного впливу правової норми на суспільне відношення;
2) правовідношення є не результатом, а засобом регулювання суспільних
відносин

3. Правовідношення є вольовим суспільним відношенням. Право регулює такі
вчинки людей, які контролюються свідомістю і волею індивіда.
Правовідношення у сфері соціального забезпечення виникає через
волевиявлення його учасників: фізична особа звертається до органу
соціального забезпечення з проханням призначити пенсію, допомогу чи
надати соціальну послугу, а компетентний орган, керуючись нормою права,
вирішує питання по суті. У правовідношенні реалізується як державна
воля, так і індивідуальна воля його суб’єктів (конкретна поведінка, яка
спрямована на досягнення певної мети).

4. Правовідносини у сфері соціального забезпечення характеризуються
індивідуальним зв’язком між його суб’єктами. Цей зв’язок проявляється в
такому: 1) учасники правовідношення персоніфіковані, тобто названі
поіменно.

Чітко визначені орган соціального забезпечення, який має певні
повноваження у сфері соціального захисту населення (названі його
реквізити), та фізична особа, яка має право на конкретний вид
соціального забезпечення (прізвище, ім’я та по батькові, місце
проживання, інші дані про неї); 2) суб’єкти права мають персональні
права й обов’язки. У правовідношенні точно визначені конкретні, тільки
їм належні, права й обов’язки його суб’єктів; 3) наявність
індивідуального об’єкта, з приводу якого виникло правовідношення. Ним
виступає: пенсія, допомога, соціальна послуга, компенсація, пільга.

5. Правовідносини у сфері соціального забезпечення охороняються
державою. Реалізацій цих правовідносин гарантується можливістю
державного примусу. Покладені на суб’єктів правовідносин обов’язки, як
правило, виконуються ними добровільно і відповідно до вимог норм права
соціального забезпечення. У випадку порушення диспозиції норми права
настає відповідальність, що передбачена санкцією правової норми. Лише
правовідносини знаходяться під контролем та захистом держави. Інші
відносини не забезпечуються заходами державного примусу. Закон гарантує
кожному учаснику правовідносин, у разі порушення його прав чи законних
інтересів у сфері соціального забезпечення, звернутись до компетентного
органу за захистом.

Отже, правовідносини у сфері соціального захисту — це врегульовані
нормами права соціального забезпечення соціально-забезпечувальні
відносини громадян (сім’ї) з органами соціального забезпечення,
соціального захисту з питань призначення і виплати пенсій, допомог,
соціальних компенсацій і наданню соціальних послуг у натуральному
вигляді. Це юридичні зв’язки суб’єктів права соціального забезпечення, в
яких один суб’єкт — громадянин (сім’я) — реалізує свої права на певний
вид соціального забезпечення, а другий суб’єкт — орган соціального
забезпечення — зобов’язаний забезпечити цю реалізацію.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОВІДНОСИН В СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Правовідносини у сфері соціального забезпечення можна класифікувати на
певні види за критеріями, що застосовуються у теорії права та праві
соціального захисту. Кожен вид цих правовідносин, у свою чергу,
поділяється на окремі групи, а останні на правовідносини щодо надання
конкретного виду матеріального забезпечення. З огляду на це,
соціально-забезпечувальні правовідносини групують:

1) за предметом правового регулювання (цільовим призначенням або
генетичним і функціональним зв’язком чи за місцем у механізмі правового
регулювання) —на матеріальні (основні) та процедурні (похідні). До
перших належать правовідносини з приводу призначення пенсій, надання
грошових допомог, компенсацій, пільг та соціальних послуг. До других —
правовідносини з приводу встановлення юридичних фактів, реалізації права
на той чи інший вид соціального забезпечення, щодо розгляду в
позасудовому порядку скарг з питань, що стосуються соціального захисту
населення;

2) за характером здійснюваних функцій (залежно від елемента юридичної
норми (диспозиції або санації), на основі якого виникають правовідносини
за змістом або способом реалізації прав чи характером впливу)-
регулятивні та охоронні. Регулятивними є такі правовідносини; які
виникають внаслідок правомірної поведінки фізичних осіб і органів
соціального забезпечення при реалізації належних їм прав і обов’язків.
Охоронні правовідносини, навпаки виникають у зв’язку з неправомірною
поведінкою суб’єктів соціальних відносин і спрямовані на примусове
виконання покладених на них обов’язків та поновлення порушених ними прав
і законних інтересів. У праві соціального забезпечення переважна
більшість правовідносин належить до регулятивних;

3) за ступенем визначеності учасників правовідношення (характером
індивідуалізації, конкретизації суб’єктів) — відносні й абсолютні. У
відносних правовідносинах точно визначені всі учасники — правомочні й
зобов’язані особи. В абсолютних правовідносинах відомий лише носій
суб’єктивного права, а всі інші особи зобов’язані не перешкоджати
здійсненню цього права. Соціальні правовідносини належать до відносних;

4) за характером дії зобов’язаної особи — активні й пасивні. У перших
зобов’язана особа мусить вчинити певні дії, а в других — утримуватися
від вчинення конкретних дій. Правовідносини у сфері соціального
забезпечення переважно входять у групу активних, оскільки орган
соціального захисту зобов’язаний призначити чи надати конкретний вид
соціального забезпечення, тобто вчинити активні дії щодо реалізації
суб’єктивного права фізичної особи;

5) за кількісним складом суб’єктів — прості (правовідносини тільки між
двома учасниками) і складні (правовідносини між трьома і більше
учасниками). Соціально-забезпечувальні правовідносини, як правило,
складаються між двома суб’єктами: фізичною особою, яка потребує
соціального захисту, та органом соціального забезпечення, до компетенції
якого входить надання конкретного виду матеріальної підтримки;

6) за розподілом прав і обов’язків між суб’єктами правовідношення —
односторонні (кожен з учасників щодо іншого має тільки право чи
обов’язки) і двосторонній (кожна із сторін має як права; так і
обов’язки). Останні переважають у праві соціального захисту.
Односторонні правовідносини виникають у процесі благодійницької
діяльності та при наданні гуманітарної допомоги;

7) за часом (строками) дії — правовідносини, що припиняються однократним
виконанням зобов’язань (протезування, надання транспортних засобів,
одноразова допомога), правовідносини з абсолютним встановленням терміну
існування в часі (пенсії дітям у зв’язку з втратою годувальника,
державні допомоги сім’ям з дітьми), правовідносини з відносно
невизначеним строком існування в часі (у зв’язку з інвалідністю,
допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, утримання підопічних у
інтернатах).

3а цим критерієм зазначені правовідносини поділяються на постійно
триваючі, періодичні та разові;

8) за характером правовідношення, що визначається метою правовідношення,
— для призначення чи надання конкретного виду соціального забезпечення
або для розгляду спору з питань соціального забезпечення;

9) за формами соціального забезпечення — правовідносини з приводу: а)
загальнообов’язкового державного страхування; б) державного соціального
забезпечення за рахунок бюджетних коштів; в) змішаного соціального
забезпечення окремих категорій громадян; ґ) недержавного соціального
забезпечення;

10) за видами соціального забезпечення-правовідносини щодо пенсійного
забезпечення, надання грошових допомог, компенсацій, субсидій і пільг та
соціальних послуг. Остання класифікація є найбільш поширеною, має значне
практичне і теоретичне значення.

3. ЕЛЕМНТИ ПРАВОДНОСИН У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Суб’єкти правовідносин сфері соціального захисту — це ті особи, за якими
державою визнана соціально-забезпечувальна правоздатність і які законом
наділені здатністю самостійно здійснювати належні їм права й обов’язки у
сфері соціального забезпечення. Ними, перш за все, є фізичні особи та
державні органи.

Усіх фізичних осіб об’єднує те, що вони підлягають соціальному
забезпеченню із спеціальних фондів, у зв’язку з настанням соціального
випадку або виконання певних професійних обов’язків. За правовим
зв’язком з державою вони поділяються на громадян України, іноземців та
осіб без громадянства. Залежно від видів соціального забезпечення,
підстав та принципів надання фізичні особи, зокрема, поділяються на такі
категорії:

— ветерани війни, тобто особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи
в бойових діях на території інших держав: учасники бойових дій, інваліди
війни, учасники війни;

— особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

— члени сім’ї загиблих учасників війни;

— особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

— громадяни, які постраждали від конкретного стихійного лиха;

— інваліди І, II та ПІ груп від загального захворювання, трудового
каліцтва, професійного захворювання, з дитинства;

— ветерани праці — громадяни, які сумлінно працювали в народному
господарстві, державних установах, організаціях та об’єднаннях громадян,
мають встановлений законом трудовий стаж і вийшли на пенсію;

— особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

— особи, які визнаються громадянами похилого віку — чоловіки у віці 60
і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення
загального пенсійного віку залишається не більше півтора року;

— ветерани військової служби — громадяни України, які бездоганно
прослужили на військовій службі 25 і більше років у календарному
обчисленні і звільнені в запас або у відставку відповідно до
законодавства України чи колишнього СРСР, а також інваліди І та II груп,
інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або
захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби;

— працівники промисловості, транспорту, зв’язку та агропромислового
комплексу, спеціальних економічних зон, науки, освіти, культури,
медицини;

— працівники органів державної влади й управління: народні депутати,
депутати місцевих рад, працівники ЦВК, працівники державної
контрольно-ревізійної служби, державної податкової служби, служби
захисту прав споживачів, працівники прокуратури, митних органів,
міліції, системи виконання покарань, пожежної охорони, державної,
відомчої та спеціальної служби охорони;

— військовозобов’язані, військовослужбовці, діти військовослужбовців та
осіб начальницького і рядового складу внутрішніх справ, діти гірників;

— діти-інваліди та хворі діти;

— жінки, жінки з числа військовозобов’язаних, жінки, які стали вдовами,
жінки з числа осіб, які відбувають покарання у зв’язку із засудженням до
позбавлення волі;

— молодь, молоді працівники та спеціалісти, наукові і творчі працівники
з числа молоді, спортсмени, учнівська молодь;

— малозабезпечені громадяни;

— біженці і переселенці;

— жертви політичних репресій і Холокосту.

Другим суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення є один
із державних органів, що зобов’язаний призначити і надати конкретний вид
соціального забезпечення. Компетенція таких органів визначається тією
метою і завданнями, заради яких вони створені. До таких: органів,
зокрема, належать такі:

1. Органи Пенсійного фонду України здійснюють: 1) призначення і виплату
пенсій, надбавок, підвищення та доплат відповідно до законів України; 2)
призначення і виплату щомісячної компенсації сім’ям у разі втрати
годувальника; 3) індексацію грошових доходів 4) підтвердження трудового
стажу на підставі показань свідків у разі, якщо документи про трудовий
стаж не збереглися.

2. Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків
виплачують: 1) допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до
відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 2) одноразову
допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті
потерпілого; 3) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати
працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку
потерпілого; 4) пенсію у зв’язку з інвалідністю внаслідок нещасного
випадку на виробництві або професійного захворювання; 5) пенсію у
зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку
на виробництві або професійного захворюваннями грошову суму за моральну
шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому; 7) допомогу
дитині за заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві
або професійного-захворювання жінки під час її вагітності, у зв’язку з
чим дитина народилася інвалідом.

3. Органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування
України на випадок безробіття надають такі види грошових допомог: 1)
допомогу у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразову виплату її для
організації безробітним підприємницької діяльності; 2) допомогу в разі
часткового безробіття; 3) матеріальну допомогу в період професійної
підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; 4)
матеріальну допомогу у зв’язку з безробіттям, одноразову матеріальну
допомогу безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його
утриманні; 5) допомогу на поховання в разі смерті безробітного або
особи, яка перебувала на його утриманні. Крім того, вони здійснюють: 1)
професійну підготовку або перепідготовку, підвищення кваліфікації та
профорієнтацію; 2) пошук підходящої роботи і сприяння у
працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на
створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та
фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;
3) інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з
працевлаштуванням.

4. Органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності надають: 1) допомогу у зв’язку з тимчасовою
непрацездатністю, включно з доглядом за хворою дитиною; 2) допомога у
зв’язку з вагітністю та пологами; 3) допомогу при народженні дитини; 4)
допомогу на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 5)
допомогу на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб,
які померли від нещасного випадку); 6) забезпечення оздоровчих заходів
(оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та
членам їхніх сімей до дитячих оздоровчих закладів, надання соціальних
послуг у позашкільній роботі з дітьми).

5. Комісія з встановлений пенсій за особливі заслуги перед Україною при
Кабінеті Міністрів України, а також аналогічні комісії при Раді
Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та
Севастопольській міських державних адміністраціях. Їхнім основним
завданням є призначення пенсій особам, які мають особливі заслуги перед
Україною, а в разі смерті цих осіб — членам їхніх сімей.

6. Органи Міністерства праці та соціальної політики України здійснюють:
1) призначення та виплату соціальної допомоги, встановленої
законодавством;

2) надання субсидій та відшкодування витрат на оплату
житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та
рідкого пічного побутового палива; 3) компенсаційні виплати інвалідам на
бензин, технічне обслуговування та ремонт автомобіля, транспортне
обслуговування інвалідів, а також вартості санаторно-курортного
лікування; 4) матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ветеранів
війни та праці, їх санаторно-курортне лікування, надання
протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення інвалідів транспортними
засобами у встановленому порядку; 5) влаштування до будинків-інтернатів
(пансіонатів) громадян похилого віку та інвалідів; 6) соціальне
обслуговування за місцем проживання пенсіонерів та інвалідів у
соціальних установах системи тощо.

7. Державна служба зайнятості (центри зайнятості): 1)забезпечує
працевлаштування безробітних, у тому числі, за бажанням, направляє їх на
сезонні та оплачувані громадські роботи; 2) виплачує допомогу у зв’язку
з безробіттям, матеріальну допомогу, в разі безробіття; 3) надає
одноразову матеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які
перебувають на їхньому утриманні, а також матеріальну допомогу
громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення
кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; 4) надає
безпроцентні позики безробітним для організації підприємницькою
діяльністю.

8. Органи Міністерства освіти і науки України здійснюють навчання і
виховання дітей з особливими потребами в спеціальних загальноосвітніх
школах-інтернатах, загальноосвітніх санаторних школах-інтернатах,
навчально-реабілітаційних центрах та інших закладах.

У правовій літературі розмежовуються два терміни: «об’єкти права
соціального забезпечення» і «об’єкти соціально-забезпечувальних
правовідносин». До перших належать суспільні відносини матеріального і
процедурного характеру, що виникають у зв’язку з розподілом частини
валового внутрішнього продукту через систему соціального забезпечення.
До других — матеріальні й нематеріальні блага у сфері соціального
забезпечення, з приводу яких фізичні особи ініціюють
соціально-забезпечувальні правовідносини з метою реалізації належних їм
суб’єктивних прав. Об’єкти виступають візуальним класифікатором
правовідносин у сфері соціального забезпечення залежно від його виду.

Об’єкт правовідносин у сфері соціального захисту — це те, заради чого
суб’єкти права вступають у юридичні зв’язки, або те, на що спрямовані,
суб’єктивні права і юридичні обов’язки його учасників, чи те, що хоче
отримати особа. Цей об’єкт існує зовні по відношенню до суб’єкта,
зв’язок між ними непрямий, він завжди знаходиться у сфері дії норм права
соціального забезпечення. Стосовно об’єктів соціально-забезпечувальних
правовідносин встановлюються юридичні права й обов’язки суб’єктів цих
відносин. Без об’єкта не буває прав і обов’язків.

Отже, розглянемо детальніше окремі об’єкти соціальних правовідносин.

1. Пенсія є найбільш поширеним видом соціального забезпечення. Це
щомісячна грошова виплата фізичним особам зі спеціально створених для
цього пенсійних фондів на умовах і в порядку, передбачених чинними
нормативними актами й договорами. Об’єктом пенсійних правовідносин є
пенсія (страхова, трудова, дострокова, додаткова). Саме на пенсію
спрямовані суб’єктивні права і юридичні обов’язки суб’єктів пенсійних
правовідносин.

Виплачуються пенсії у грошовій формі. Виплата пенсії натурою
(продуктами, товарами) є порушенням прав людини і має розцінюватися як
незаконна.

За системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування
можливі такі виплати: 1) солідарна система: а) пенсія за віком; б)
пенсія у зв’язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання (у
тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з
дитинства);1 в) пенсія у зв’язку з втратою годувальника; г) допомога на
поховання пенсіонера; 2) накопичувальна система: а) довічна пенсія з
установленим періодом; б) довічна обумовлена пенсія; в) довічна пенсія
подружжя; г) одноразова виплата.

Передбачено два види виплат: а) пенсії у зв’язку з інвалідністю
внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного
захворювання; б) пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер
внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного
захворювання.

В Україні поступово складається недержавна пенсійна система.1
Відповідним законом визначається, зокрема, виплата пенсії на визначений
термін та одноразова пенсійна виплата. Недержавне пенсійне забезпечення
здійснюється: 1) пенсійними фондами шляхом укладання пенсійних
контрактів; 2) страховими організаціями шляхом укладання договорів
страхування довічної пенсії та страхування ризику настання інвалідності
або смерті; 3) банківськими установами шляхом укладання договорів про
відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних
заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом
гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

2. Допомоги серед видів матеріального забезпечення посідають друге місце
після пенсій. Одні фахівці під ними розуміють усі види соціального,
забезпечення, крім пенсій, інші — певні грошові виплати. Допомоги — це
короткотермінові, щомісячні, періодичні чи одноразові грошові виплати,
що призначаються фізичним, особам за рахунок страхових фондів чи
бюджетних коштів з метою заміщення втраченого доходу або надання
соціальної підтримки у, складних життєвих обставинах, що мають
тимчасовий характер.

Між допомогами і пенсіями є суттєві відмінності. Допомоги: 1)
встановлюються законами й підзаконними актами на загальнодержавному і
місцевому рівнях, підстави надання та перелік їх не є вичерпними; 2)
метою надання є повна або часткова компенсація тимчасово втраченого не
зі своєї вини заробітку (доходу) та понесених додаткових витрат; 3)
належать до короткотермінових чи одноразових виплат; 4) підставою
надання є складні життєві обставини,які людина не може подолати
самостійно;

5) розраховані як на працюючих, так і на непрацюючих осіб. З іншого
боку, пенсії: 1) встановлюються лише законами на загальнодержавному
рівні, підстави надання та перелік їх є вичерпними; 2) метою надання є
заміщення втраченого основного джерела існування; 3) належать до
довгострокових виплат; 4) підставою призначення є постійна чи
довгострокова непрацездатність тих, хто вже або ще не працює; 5)
розраховані, як правило, на непрацюючих.

У правовій літературі допомоги мають різні назви: соціальна допомога,
соціальні виплати, матеріальна допомога, державна допомога, державна
соціальна допомога, грошові виплати тощо.

Залежно від джерела надходження коштів, за рахунок якихвиділяються
допомоги, розрізняються страхові соціальні допомоги та державні
соціальні допомоги.

Страхові соціальні допомоги — це короткотермінові чи разові
оплатно-нееквівалентні грошові виплати, що призначаються відповідно до
законодавства про загальнообов’язкове держав: не соціальне страхування
особам за рахунок страхових фондів з метою відшкодування їм втраченого
заробітку (трудового доходу) або часткової компенсації понесених
додаткових витрат у передбачених законом випадках.

Державні соціальні допомоги — це щомісячні, періодичні чи разові грошові
виплати, що безплатно надаються за рахунок, бюджетних коштів фізичним
особам, які перебувають у скрутному матеріальному становищі на умовах і
порядку, передбачених правовими актами. Ними є: 1) державні допомоги
сім’ям з дітьми (у зв’язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога
при народженні дитини; у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею
трирічного віку; на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; на
дітей одиноким матерям);2)державна соціальна допомога малозабезпеченим
сім’ям; 3) допомога на поховання; 4) державна соціальна допомога
інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам; 5) одноразова грошова допомога
біженцям на придбання товарів першої необхідності; 7) щомісячна державна
допомога дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту
людини або хворим на СНІД; 9) допомога особам, які потерпіли від
стихійного лиха й техногенних катастроф (за окремими постановами
Кабінету Міністрів України); 10) одноразові допомоги найбільш вразливим
категоріям осіб, що надаються з нагоди державних, місцевих і релігійних
свят за рішенням місцевих органів влади тощо.

3.Субсидія — де цільова, безповоротна матеріальна допомога для
відшкодування витрат на оплату послуг чи придбання життєво необхідних
споживчих товарів у переліку та обсягах, визначених законодавством.
Зараз встановлені субсидії для відшкодування витрат на оплату
житлово-комунальних послуг і придбання скрапленого газу, твердого та
пічного побутового палива. Термін субсидія вводився для визначення
адресної безготівкової допомоги населенню на оплату окремих видів,
послуг, що надаються йому житлово-комунальними органами. З 1 січня 2002
р. готівковою надаються субсидії на придбання скрапленого газу та
твердого пічного побутового палива.

4. Компенсація — це грошова виплата, що має на меті відшкодування
громадянам проведених ними витрат або за нестриману соціальну послугу у
випадках, зазначених у законодавстві. Ним, зокрема, передбачені: 1)
виплата інвалідам компенсації на бензин, ремонт і технічне
обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування; 2) грошові
компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям
громадян; 3) витрати, пов’язані з проїздом дитини, яка постраждала
внаслідок Чорнобильської катастрофи, й особи, яка супроводжує дитину, до
спеціалізованих медичних та оздоровчих закладів на всіх видах транспорту
(крім таксі) в межах України; 4) компенсація громадянам втрати частини
доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (пенсій, соціальної
виплати, стипендії, заробітної плати та ін.).

5. Соціальні пільги — це закріплені законодавством переваги, додаткові
права і гарантії для окремих категорій осіб у сфері соціального
забезпечення відповідно до принципів рівноправності громадян та
соціальної справедливості з метою полегшення умов їхньої
життєдіяльності. Пільги встановлюються, у першу чергу, для найбільш
вразливих верств населення, громадян, які мають заслуги перед
Батьківщиною, осіб, які виконують у суспільстві особливі функції. Вони є
елементом спеціального правового статусу окремих категорій громадян:
пенсіонерів, інвалідів, дітей, молоді, жінок, сімей з дітьми,
малозабезпечених сімей та ін. З їхньою допомогою створюються рівні
можливості для розвитку осіб, які перебувають у нерівних умовах
унаслідок біологічних чи соціальних причин. Пільги, таким чином,
виконують компенсаційну та стимулятивну функції.

Пільги слід відрізняти від соціальних привілеїв, які часто
встановлюються всупереч принципам рівноправності, й соціальної
справедливості.

До найбільш поширених пільг належать: 1) безплатне користування
внутрішньоміським транспортом (трамваєм, тролейбусом, метрополітеном,
водними переправами, автобусом) і поїздами приміського сполучення, а в
сільській місцевості-автобусами внутрішньообласних ліній; 2) безплатний
проїзд один раз на рік чи на два роки (туди і назад) залізничним,
водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом; 3)
підвищення чи надбавки до пенсії або щомісячного довічного грошового
утримання, що виплачується замість пенсії; 4) звільнення повністю чи
частково від квартплати незалежно від форм власності житлового фонду,
від сплати комунальних послуг; 5) безплатне користування домашнім
телефоном; 6) безплатне чи зі знижкою отримання ліків за рецептами
лікарів; 7) безплатне зубопротезування, забезпечення протезами,
слуховими апаратами; 8) щорічне медичне обстеження і диспансеризація із
залученням необхідних спеціалістів; 9) безплатне чи зі знижкою надання,
соціальних послуг тощо.

6. Соціальні послуги — це комплекс правових, економічних, освітніх,
психологічних, методичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих
на окремі соціальні групи чи інвалідів, які перебувають у складних
життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою
поліпшення або відтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації
та повернення до повноцінного життя.

Вони, у свою чергу, поділяються на такі види:

— соціально-побутові послуги — забезпечення продуктами харчування,
м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними
послугами, засобами легкої механізації, здійснення соціально-побутового
патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

— психологічні послуги — надання консультацій з питань психічного
здоров’я та поліпшення взаємин з навколишнім соціальним середовищем,
застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення
соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її
психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання
методичних порад;

— соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприяння розвитку
різнобічних інтересів і потреб, осіб, які перебувають у складних
життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного
та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та,
художньої діяльності тощо, а також залучення до, роботи різноманітних
закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

— соціально-медичні послуги — консультації щодо запобігання виникнення
та розвитку можливих органічних розладів у особи, збереження, підтримка
та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних лікувально-оздоровчих
заходів, працетерапія;

— юридичні послуги — надання консультацій з питань чинного
законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які
перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню
державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, які
вдаються до протиправних дій (оформлення правових документів,
адвокатська допомога, особи тощо);

— послуги з працевлаштування — пошук підходящої роботи, сприяння у
працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштування особи;

— інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для розв’язання
складної життєвої ситуації (довідкові послуги); поширення просвітницьких
та культурно-освітніх знань (про освітні послуги); поширення об’єктивної
інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг.

Зміст правовідносин у сфері соціального захисту

Компонентами змісту соціального-забезпечувальних правовідносин є:

1) суб’єктивні права у сфері соціального забезпечення;

2) суб’єктивні юридичні обов’язки учасників правових відносин у сфері
соціального забезпечення;

3) реальні дії (поведінка, вчинки) суб’єктів цих правовідносин при
реалізації належних їм прав і дотриманні покладених на них обов’язків. З
огляду на це, під змістом правовідносин у сфері соціального забезпечення
слід розуміти сукупність конкретних суб’єктивних прав і обов’язків та
реальних дій суб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин.

Суб’єктивне право у сфері соціального захисту — це визнана або надана
законом та гарантована державою міра (норма) дозволеної поведінки
суб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин у зв’язку з наявністю
конкретних юридичних фактів.

Найбільш характерні ознаки суб’єктивного юридичного права у сфері
соціального забезпечення:

1. Виникають на підставі норм права соціального забезпечення і ними
обумовлене. Норми права визначають вид і міру дозволеної поведінки
суб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин. Особа вправі діяти у
межах, окреслених правовою нормою.

2. Здійснюється з метою задоволення інтересів правомочного. Ці інтереси
стосуються матеріального забезпечення в разі непрацездатності чи
настання іншого соціального випадку, отримання компенсації чи певних
пільг, взяття на соціальне обслуговування тощо. Вони й спонукають особу
до реалізації належного їй суб’єктивного права.

3. Персоніфікує і конкретизує об’єктивне право. Об’єктивне і суб’єктивне
право співвідносяться як абстрактне і конкретне. У диспозиції норми
права соціального забезпечення деталізується зміст суб’єктивного права,
наповнюється певною конкретикою відповідно до визначеного
(персоніфікованого) суб’єкта соціально-забезпечувального право
відношення.

4. Виникає за наявності конкретних юридичних фактів. Дії і події,
зазначені в гіпотезі норми права, у разі вчинення чи настання їх дають
можливість реалізувати належне особі право, стимулюють її до активних
дій. Закріплене у правовій нормі право перетворюється в суб’єктивне
право, яким правомочна особа може скористатися.

5. Існує в соціально-забезпечувальних правовідносинах. Як правило, норма
права реалізується у правовідношенні, коли є конкретні його учасники,
визначені їхні суб’єктивні права й обов’язки, є всі необхідні юридичні
факти та встановлений об’єкт, з приводу якого виникає правовідношення.
Поза правовідношенням суб’єктивне право не може бути здійснене. У
правовідношенні об’єктивне право оживає, дістає всі ознаки суб’єктивного
права.

6. Забезпечене заходами державного примусу в разі його порушення.
Санкція норми права соціального забезпечення передбачає наслідки
невиконання обов’язків учасниками соціально–захисних правовідносин,
тобто юридичну відповідальність. Право соціального забезпечення
встановлює певну систему гарантій прав людини у сфері соціального
забезпечення.

7. Можливість його використання правомочною особою на свій розсуд.
Диспозиція норми права у встановлених межах дозволяє особі різні
варіанти дій щодо належного суб’єктивного права у сфері соціального
забезпечення. Вона може його реалізувати негайно чи відкласти реалізацію
на невизначений час або зовсім не скористатися ним.

Суб’єктивне право у сфері соціального захисту поділяється на складові,
що називаються правочинами. До них належить такі:

1. Правона свої дії (право використання). Спрямоване на використання
корисних властивостей об’єкта права соціального забезпечення (пенсії,
допомоги, компенсації, субсидії та ін.). Фактична поведінка спрямована
на виникнення процедурних юридичних фактів (подання заяви, прийняття
бажаного рішення), які ведуть до призначення конкретного виду
соціального забезпечення. Правомірна поведінка пов’язана з позитивними
діями правомочної особи. Право на свої дії має не тільки фізична особа,
а й орган соціального захисту населення.

2. Право на чужі дії. Означає можливість вимоги відповідної поведінки
від правозобов’язаної особи, тобто вчинення на її користь відповідних
юридичних дій чи прийняття певних юридичних рішень.
Соціально-забезпечувальні правовідносини належать до відносних, а це
означає, що інтереси правомочної особи задовольняються через дії
зобов’язаної особи. Фізична особа подає в орган соціального забезпечення
заяву про надання соціального забезпечення і тим самим ставить перед ним
вимогу розглянути її та прийняти відповідне рішення.

3. Право на примусове виконання обов’язку (право домагання, право на
захист суб’єктивного права з боку держави). У нормах права соціального
забезпечення подано не лише бажані правила поведінки, а й можливі заходи
державного впливу на правопорушників. Правозахист означає можливість
правомочної особи звернутися до вищого органу соціального захисту із
заявою про порушення її прав чи оскаржити ці дії в суді. У разі
незаконного отримання конкретного виду, матеріального забезпечення орган
соціального захисту населення може стягнути з фізичної особи незаконно
отримані суми або добитися відшкодування винним завданої державі шкоди.
Суб’єкт правовідносин у сфері соціального забезпечення в разі
правомірної поведінки завжди перебуває під захистом державного апарату.

Другим компонентом змісту соціально-забезпечувальних правовідносин є
суб’єктивні юридичні обов’язки у цій сфері, що виступають зворотним
боком суб’єктивного права. Суб’єктивні юридичні права й обов’язки не
можуть існувати одне без одного.

Суб’єктивний юридичний обов’язок у сфері соціального захисту — це
передбачена нормами права соціального забезпечення при наявності
відповідних юридичних фактів міра належної поведінки правозобов’язаної
особи по відношенню до правомочної, яка забезпечена можливістю примусу
(негативних наслідків) з боку держави. Цей обов’язок характеризується
такими рисами:

1. Виникає на підставі норм права соціального забезпечення та конкретних
юридичних фактів. У нормі права чітко виписана належна поведінка одного
учасника правовідношення при реалізації суб’єктивного права іншим
учасником. Така поведінка здійснюється у рамках норми права за наявності
зазначених у правовій нормі юридичних фактів.

2. Встановлюється в інтересах правомочної особи. У праві соціального
забезпечення правомочна особа може реалізувати наявне суб’єктивне право
при вчиненні активних дій у відповідь зобов’язаною особою. Так, орган
соціального захисту населення зобов’язаний призначити пенсію чи
допомогу, надати соціальну послугу, визначити, які пільги має певна
особа тощо. Фізична особа в разі потреби повинна подати документи, які
вимагає орган соціального забезпечення.

3. У зобов’язано’ігособи немає вибору щодо виконання обов’язку.
Передбачений нормою права соціального забезпечення обов’язок має бути
без будь-яких попередніх умов виконаний. Тут варіантів належної
поведінки набагато менше, ніж при дозволеній поведінці. Невиконання
суб’єктивного юридичного обов’язку є порушенням правової норми.

4. Існує у правовідношенні й лише відповідно до суб’єктивного юридичного
права. Будь-яке право передбачає відповідний обов’язок. ІІраво на
конкретний вид соціального забезпечення кореспондує, обоз’язок
перевірити наявність умов для його надання та: прийняття відповідного
рішення. Виконується обов’язок тільки в конкретному
соціально-забезпечувальному правовідношенні.

5. Забезпечується (гарантується) державою. Невиконання або несумлінне
виконання юридичного обов’язку веде до вжиття санкцій з боку держави,
передбачених правовою нормою.

Структуру суб’єктивного юридичного обов’язку у сфері соціального захисту
складають два елементи: здійснення прававозобов’язаною особою певних дій
або утримання від них та своєчасне реагування правозобов’язаної особи на
законні вимоги правомочної особи. Суб’єктивні юридичні права та
обов’язки органів соціального захисту населення виражаються через їх
повноваження.

Третім компонентом змісту соціального забезпечення правовідносин
виступають реальні дії суб’єктів цих правовідносин. Суб’єктивне право і
юридичний обов’язок — це те, що дозволено, або те, що слід вчинити. Вони
приводяться в дію через фактичну поведінку учасників соціальних
правовідносин. Лише в результаті конкретних дій (подання заяви,
прийняття рішення) і виникають правовідношення у сфері соціального
захисту.

ВИСНОВОК

При написанні курсової роботи, проаналізувавши положення нормативних
актів та дослідивши наукову літературу автор дійшов наступних висновків.

Актуальність теми, яка визначена у вступі підтверджується результатами
висвітлення даного питання у курсовій роботі.

У роботі автор намагався якнайповніше розкрити поставлені завдання, а
саме: проаналізувати наукові дослідження з даної проблематики, розкрити
поняття джерел трудового права, їх особливості та види;

Сучасні економічні умови розвитку суспільства здійснюють істотний вплив
на формування трудового права. Фактично спостерігається створення нової
моделі правового регулювання трудових відносин. Змінюються не лише межі
правового регулювання, а й внутрішня структура трудового права.

Джерела трудового права – це нормативно-правові акти, прийняті
компетентними державними органами або на договірному рівні, у тому числі
й безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах, за
допомогою яких здійснюється правове регулювання трудових відносин.

Варто зазначити, що джерела трудового права розглядаються у
матеріальному і формальному розумінні. Крім того джерела трудового права
мають свої особливості, які відрізняють їх від джерел інших галузей
права України:

• у трудовому праві , крім актів, виданих на державному рівні, широко
застосовуються локально-правові акти;

• значне місце серед джерел трудового права належить актам, прийнятим
Міністерством праці та соціальної політики України;

• для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів, які
мають так званий конститутивний характер;

• трудове право має значний ступінь диференціації у правовому
регулюванні трудових відносин.

Джерела трудового права України класифікуються за різними підставами.
Безперечно визначальне значення для розвитку трудового законодавства має
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. Конституція України
забороняє використання примусової праці, визначає за громадянами право
на безпечні та нешкідливі умови праці, на заробітну плату, не нижчу від
визначеної законом, а також право на відпочинок. Усім працюючим
Конституція гарантує захист від незаконного звільнення.

Важливе значення для регулювання трудових відносин мають також КЗпП
України, закони, підзаконні та локальні нормативно-правові акти.

Особливістю трудового права є диференціація у правовому регулюванні
трудових відносин. Диференціація трудового законодавства не суперечить
ідеї соціальної рівності, оскільки встановлені відмінності у змісті та
обсязі прав і обов’язків працівників та роботодавців мають своєю метою
не створення привілеїв відповідним соціальним прошаркам, а досягнення
більшої відповідності норм трудового права особливостям трудових
відносин. Диференціація дозволяє досягти більш реальної рівності у
порівнянні з тією, що встановлюється загальним законодавством про працю,
яке поширюється на всіх працюючих.

Таким чином, можна зробити висновок, що дослідження джерел трудового
права є необхідним і досить актуальним. З розвитком ринкової економіки
виникають нові трудові відносини, які вимагають детального правового
регуулювання. А це в свою чергу призводить до необхідності прийняття
нормативно-правових актів, а також внесення змін до чинних.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України – Закон України від 28 червня 1996 р. //
Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. — №30. – С.141.

2. Цивільний кодекс України / від 16січня 2003 року // Відомості
Верховної Ради України. – 2003. – №№40-44. – С.356.

3. Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”
від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № №
49-51 – С. 376.

4. Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003
року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47-48 –С. 372

5. Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року// Відомості
Верховної Ради України. – 1992. – №49. – С. 668

6. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року N 1533-III (Відомості
Верховної Ради (ВВР), 2000, N 22, ст.171 )

7. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня
1991 року N 1282-XII» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 42,
ст.551)

8. Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства
та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 року N 2109-III ( Відомості
Верховної Ради, 2001, N 1, ст.2 )

9. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21
листопада 1992 року N 2811-XII ( Відомості Верховної Ради, 1993, N 5,
ст.21 )

10. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня
2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №37 –С. 308

11. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов
соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування від 13 січня 2005 року N 2342-IV(Відомості Верховної Ради
-2005, N 6, ст.147 )

12. Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають
права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 року N 1727-IV (
Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 33-34, ст. 404)

13. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції
Закону України від 22 травня 1997року // Відомості Верховної Ради
України. – 1997. – №27 –С. 181

14. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг” від 12 липня 2001 року// Відомості Верховної Ради
України. – 2002. – №1 –С. 1

15. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002р. №497 «Про
забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій
організації Пенсійного фонду»

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250
«Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної
допомоги малозабезпеченим сім’ям»

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1998 р. N 119 «Про
розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання
скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива у разі
надання житлової субсидії»

18. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. N 562 «Про
щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи»

Похожие записи