РЕФЕРАТ

з дисципліни “Теорія держави і права”

на тему:

“Правові форми діяльності держави”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття правової форми діяльності держави

2. Основні правові форми діяльності держави, їх характеристика

3. Основні методи і способи юридичної техніки зумовлені правовими
формами діяльності держави

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

1. Поняття правової форми діяльності держави

Правові форми діяльності держави як засіб функціонування механізму
правового регулювання

На шляху функціонування складових елементів і стадій механізму правового
регулювання виникають перешкоди, які усуваються за допомогою засобів, що
перебувають поза сферою правового регулювання. Ці зовнішні сторони
кваліфікуються як правові форми діяльності держави.

Правова форма діяльності — організаційно-управлінська форма діяльності
уповноважених на те суб’єктів, завжди пов’язана зі здійсненням юридичне
значущих дій (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом.

Юридична сутність правової форми діяльності держави: ґрунтується на
розпорядженнях права; завжди спричиняє певні правові наслідки.

На відміну від фактичної правова форма діяльності має чітко виражені
ознаки (риси):

1) припускає розгляд юридичної справи (прийняття нормативно-правового
акта, винесення вироку та ін.);

2) використовує норми матеріального або процесуального права як
спеціальний робочий інструментарій;

3) здійснюється виключно уповноваженими на те суб’єктами (правосуддя —
суддями, розслідування — слідчими);

4) закріплюється в офіційних процесуальних документах (вироку, протоколі
допиту, постанові про проведення обшуку та ін.);

5) у ході розгляду справи регламентує відносини, що складаються,
системою норм процесуального права;

6) при розгляді справ використовує досягнення юридичної опіки
(наприклад, при розгляді кримінальних справ широко застосовується
криміналістика).

2. Основні правові форми діяльності держави, їх характеристика

Основні правові форми діяльності держави: правотворча; правозастосовна;
правоохоронна; установча; контрольно-наглядова.

Правотворча діяльність — це правова форма діяльності держави, спрямована
на офіційне встановлення (санкціонування) і зміну норм права
компетентними органами, яка виражається в підготовці, прийнятті і
оприлюдненні нормативно-правових актів. Суб’єкти правотворчості — народ,
Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, Президент України, Кабінет
Міністрів України, міністерства і відомства, місцеві органи влади і
управління.

Правозастосовна діяльність — це правова форма діяльності держави, яка
забезпечує безперервність процесу здійснення нормативно-правових
розпоряджень через наділення одних учасників правових відносин
суб’єктивними юридичними правами, а інших — суб’єктивними юридичними
обов’язками; полягає у розгляді і вирішенні індивідуальних справ, що
мають юридичне значення.

Управлінська природа діяльності, пов’язаної з вирішенням
індивідуально-конкретних справ — глибинна і визначальна основа
правозастосування. Особливість правозастосовної діяльності полягає в її
владному характері, який проявляється в державній волі керуючих
(правозастосовних органів) суб’єктів стосовно керованого з метою
вирішення конкретних правових ситуацій. Владний вплив на поведінку
безпосередніх суб’єктів права відбувається в ході розгляду
індивідуальних справ і винесення щодо них конкретних
авторитарних-правових розпоряджень, а також у ході реального
перетворення в життя цих розпоряджень.

Юридичний зміст правозастосовної діяльності створюють відповідні один
одному права і обов’язки їх суб’єктів: право компетентного органу
вирішити справу і обов’язок зацікавлених у справі осіб виконати прийняте
рішення. Фактичний зміст правозастосовної діяльності полягає в
діяльності уповноважених органів і посадових осіб, пов’язаній з
вивченням обставин справи, її юридичною кваліфікацією і винесенням акта
застосування права, а також у діях зацікавлених у справі осіб у зв’язку
з її розглядом і ухваленням рішення.

Правоохоронна діяльність — це правова форма діяльності держави,
спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом, захист
індивіда від правопорушень і притягнення винних до відповідальності.

Будь-які органи держави тією чи іншою мірою здійснюють правоохоронну
діяльність, тому її можна вважати одним з різновидів правозастосовної
діяльності. Разом з тим існують і такі органи, для яких ця діяльність є
основною — органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, митні
органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової
служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної
лісової охорони.

Контрольно-наглядова діяльність — це правова форма діяльності органів
держави, що виражається в здійсненні юридичних дій у справі
спостереження і перевірки відповідності виконання і додержання
підконтрольними суб’єктами правових розпоряджень і припинення
правопорушень певними організаційно-правовими засобами. Контрольні
структури України: Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд,
Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокуратура, Рахункова
палата законодавчого органу, аудиторські структури Національного банку
України, податкова адміністрація та ін. Контрольну діяльність здійснюють
органи законодавчої, виконавчої і судової влади, однак вона провадиться
як у різному обсязі, так і в різних питаннях і сферах правового
регулювання.

На цей час у світі склалися декілька видів контрольно-наглядової
діяльності. Це — контроль за конституційністю законів та інших
нормативно-правових актів (здійснюється Конституційним Судом або
загальними судами; прокуратурою, спеціальними посадовими особами —
омбудсменами та ін.). Це — фінансовий контроль як складова частина
загального контролю (здійснюється фінансовими палатами (Австрія),
генеральними контролерами (Колумбія), генеральними аудиторами (Нігерія)
та ін.). Слід зазначити, що контрольно-наглядова діяльність держави
набуває все більш важливого характеру. Поряд із законодавчою,
виконавчою, судовою владою в демократично розвинутих державах
контрольно-наглядова діяльність держави оформляється в нову галузь
влади.

Юридичним результатом контрольно-наглядової діяльності є
контрольно-правовий акт (рішення, постанова, подання, застереження,
ухвала, повідомлення та ін.), який містить розпорядження констатуючого
порядку, тобто встановлені внаслідок перевірки позитивні моменти, а
поряд з ними правоохоронні розпорядження про усунення виявлених
правопорушень.

Стадії контрольно-наглядової діяльності (наприклад, прокурорського
нагляду, судового і арбітражного контролю, державного контролю
інспекцій): організаційно-підготовча; встановлення фактичних обставин
справи та їх аналіз; вироблення і ухвалення рішення у справі; перевірка
виконання рішення.

Установча діяльність — це правова форма діяльності держави, яка
виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень
на формування, перетворення або скасування органів держави, їх
структурних підрозділів, посад.

Безпосереднє призначення установчої діяльності — кадрове забезпечення
всіх ланок державної влади і управління. Визначальною стадією установчої
діяльності є виборчий процес, який полягає у реалізації виборчих прав
громадян на формування представницьких органів держави і вищих посад.

До неправових форм діяльності держави відносять насамперед суто
організаційну роботу, яка не потребує суворого юридичного оформлення, не
пов’язана зі здійсненням юридичне значущих дій, що спричиняють правові
наслідки, наприклад, культурно-масова, технічно-виконавча,
організаційно-економічна, збройний захист країни. Однак це не означає,
що організаційна діяльність ніяк не регулюється правом. Вона є
підзаконною, здійснюється в рамках чинного законодавства і у межах
компетенції того чи іншого органу. Правом тут регулюється лише загальна
процедура здійснення дій. Здійснення організаційних дій — це повсякденні
і різноманітні прояви управлінської діяльності, позбавлені юридичної
оболонки.

3. Основні методи і способи юридичної техніки зумовлені правовими
формами діяльності держави

Правова форма діяльності безпосередньо пов’язана з необхідністю
використання різних методів і способів юридичної техніки.

Юридична техніка — це система засобів, правил і прийомів підготовки
компетентними органами юридичних актів.

Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правозастосовній
діяльності.

Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти
(техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних
актів), а в правозастосовній діяльності — індивідуальні акти
(техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів,
договорів).

Для забезпечення верховенства закону і його ефективної дії необхідний
високий рівень законодавчої техніки.

Юридична техніка в правотворчості містить у собі методики роботи над
текстами нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу
думки законодавця (інших суб’єктів правотворчості) у статтях
нормативно-правових актів, вибір найдоцільнішої структури кожного з них,
термінології і мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або
часткового скасування, об’єднання нормативно-правових актів тощо. Вона
забезпечує юридичну досконалість нормативних документів.

Істотне значення має зведення до мінімуму кількості нормативних актів з
одного й того ж питання, а також наявність спеціальних правових засобів,
що забезпечують додержання нормативно-правового акта (організаційні
заходи, заходи заохочення, контролю та ін.).

Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є:

1) юридична термінологія;

2) юридичні конструкції;

3) форма нормативного акта, прийоми і правила викладу його змісту.

Юридична термінологія — це система юридичних термінів, тобто словесних
позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого
нормативного акта.

Вона припускає так звану термінологічну уніфікацію: однозначність,
загальновизнаність, стабільність і доступність термінів, визначеність і
чіткість у викладі нормативно-правового матеріалу, які виключають різне
розуміння думки законодавця.

Однозначність — уживання терміна в даному законі в тому самому значенні.

Загальновизнаність — уживання термінів відомих, а не вигаданих
законодавцем для даного закону.

Стабільність — усталеність термінології, а не зміна її з прийняттям
кожного нового закону.

Доступність — простота і адекватність терміна змісту норм права.

Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в
нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же
термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою,
понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні
термінологічне стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції,
єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх
галузей права повинен мати «модельні» терміни і визначення, що виражають
найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або явища. Поняття
можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак
уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову)
дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне
розуміння правової норми.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за
особливими типами зв’язків його елементів, їх типовими схемами,
моделями, в які втілюється «юридичний матеріал». Тобто юридичні
конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю,
перевірені практикою типові схеми правовідносин. Особливі юридичні
конструкції дозволяють включати в дію — залежно від обставин — різні
юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій — показник досконалості
законодавства. Такими юридичними конструкціями є «кримінальна
недоторканність», «необхідна оборона», «суб’єктивні права» та ін.

В юридичній техніці поряд з важливістю правильного застосування
юридичної термінології і юридичних конструкцій не менше значення має
форма нормативно-правового акта.

Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового
акта стосуються:

1) способів викладу;

2) формулювання заголовних назв статей і частин тексту;

3) юридичного стилю;

4) юридичної мови.

Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:

• абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, незважаючи на їх
різноманіття, подаються в узагальненому виді, виражаються абстрактними
поняттями;

• казуїстичний — характеризується урахуванням індивідуальних ознак явищ,
їх видів, фактів; перелічуються ті чи інші випадки — казуси.

Абстрактний спосіб (прийом) викладу свідчить про вищий рівень юридичної
техніки. Однак казуїстичний спосіб (прийом) дозволяє з більшою
визначеністю і чіткістю регулювати суспільні відносини, точно визначати
кількість випадків відповідальності тощо. Абстрактний і казуїстичний
способи викладу юридичних норм доповнюють один одного у разі їх
правильного застосування.

Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв
статей і частин тексту, юридичного стилю, юридичної мови)’.

1) логічна послідовність і компактність викладу нормативних
розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповідність змісту
закону його найменуванню;

2) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також
суперечностей з іншими нормативними актами; заповнення прогалин;

3) наявність формальних реквізитів у нормативних актах:

найменування акта; органу, що його видав; місця видання; дати видання;
підписів офіційних осіб; порядкового номера;

4) наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і
частин — у великих законах; статей — у всіх законах;

пунктів — у підзаконних актах; заголовків у кожній статті — у законах,
переважно в кодексах, а також можливість преамбул в окремих законах;
додатків — у підзаконних нормативних актах.

5) стислість викладу і разом з тим ясність, логічність, граматична
правильність мови нормативного акта — без художньої красивості і
декларативних положень: метафор, епітетів, порівнянь, абревіатур,
ненормативних слів і словосполучень та ін.

Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу.

Відступ від цих вимог призводить до юридичних помилок: прогалин у
нормативному акті, суперечностей між його статтями, нечітких
формулювань, стилістичних погрішностей та ін., які знижують якість акта,
ускладнюють його усвідомлення і роз’яснення (тлумачення), реалізацію
норм права в конкретних відносинах.

Види юридичних (правотворчих) помилок такі.

1. Власне юридичні — прийняття декларативних норм, тобто норм, не
забезпечених матеріальними ресурсами і необхідними юридичними засобами;
наявність колізійних норм, тобто норм, що суперечать одна одній;
відсилання до неіснуючих нормативно-правових актів або неповне
закріплення життєвих обставин, що мають істотне значення для
застосування норм права; прогалини та ін.

2. Логічні — наявність логічних суперечностей між окремими нормативними
розпорядженнями, порушення домірності визначення понять; тавтологія —
повторення одного терміна в іншому, наприклад, «живі тварини», «ліс як
деревна рослинність»;

визначення одного невідомого терміна через інший невідомий, наприклад,
визначення оперативно-розшукової діяльності як виду діяльності,
здійснюваної шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, та ін.

3. Граматичні — наявність ненормативних словосполучень, громіздких
конструкцій, що ускладнюють розуміння змісту статті нормативного акта,
та ін.

Юридична техніка в правозастосовній діяльності містить:

1) методики роботи над текстами правозастосовних актів;

2) прийоми найдосконалішого викладу думки правозастосувача (суду,
адміністрації та ін.) у судовому рішенні, рішенні арбітражних судів та
інших актах;

3) вибір найдоцільнішої структури правозастосовного акта, термінології і
мови та ін.

Виносячи правозастосовний акт, суб’єкт застосування повинен указати
орган, що застосовує право, і відповідальну особу (якщо орган
колегіальний, то вказується його склад), осіб, що беруть участь у
розгляді справи (якщо ця участь є обов’язковою). Правозастосовник
зобов’язаний описати діяння, що стало предметом розгляду, навести докази
вчинення діяння конкретною людиною. У тексті документів слід навести і
норми законодавства. Правозастосовний акт має таку структуру: вступна
частина, констатуюча частина, мотивувальна частина, результативна
частина.

Висновок

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки:

Правова форма діяльності — організаційно-управлінська форма діяльності
уповноважених на те суб’єктів, завжди пов’язана зі здійсненням юридичне
значущих дій (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом.
Юридична сутність правової форми діяльності держави: ґрунтується на
розпорядженнях права; завжди спричиняє певні правові наслідки.

Основні правові форми діяльності держави: правотворча; правозастосовна;
правоохоронна; установча; контрольно-наглядова.

Правотворча діяльність — це правова форма діяльності держави, спрямована
на офіційне встановлення (санкціонування) і зміну норм права
компетентними органами, яка виражається в підготовці, прийнятті і
оприлюдненні нормативно-правових актів.

Правозастосовна діяльність — це правова форма діяльності держави, яка
забезпечує безперервність процесу здійснення нормативно-правових
розпоряджень через наділення одних учасників правових відносин
суб’єктивними юридичними правами, а інших — суб’єктивними юридичними
обов’язками; полягає у розгляді і вирішенні індивідуальних справ, що
мають юридичне значення.

Правоохоронна діяльність — це правова форма діяльності держави,
спрямована на охорону суспільних відносин, урегульованих правом, захист
індивіда від правопорушень і притягнення винних до відповідальності.

Контрольно-наглядова діяльність — це правова форма діяльності органів
держави, що виражається в здійсненні юридичних дій у справі
спостереження і перевірки відповідності виконання і додержання
підконтрольними суб’єктами правових розпоряджень і припинення
правопорушень певними організаційно-правовими засобами.

Установча діяльність — це правова форма діяльності держави, яка
виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень
на формування, перетворення або скасування органів держави, їх
структурних підрозділів, посад.

Список використаної літератури

PAGE

PAGE 13

Похожие записи