РЕФЕРАТ

на тему:

“Правове становище населення

за Соборним уложенням 1649 року”

ПЛАН

Вступ

1. Передумови виникнення Соборного Уложення 1649 року

2. Правовий фундамент Соборного Уложення 1649 р.

3. Правове становище населення

за Соборним Уложенням 1649 року

4. Правові особливості Соборного Уложення 1649 р.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

До середини XVІ ст. остаточно склалась багатонаціональна російська
держава. На вершині державної ієрархічної піраміди знаходилась царська
влада, не обмежена ні політично, ні юридично. Цар видавав статути, укази
тощо. Він був вищим джерелом державної влади.

У XVІ ст. московська держава приєднує до себе нові і нові землі.
Відбувається подальше юридичне оформлення станів (обов’язків і
привілей). Правлячий клас чітко ділиться на феодальну аристократію –
бояр і дворян.

За часів другого московського царя (1645-76) Олексія Михайловича
(19.3.1629 -29.1.1676) з династії Романових державний устрій Московської
держави став набирати характеру абсолютизму, а Соборне Уложення 1649
року остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і
купецтва.

Існуюча раніше в Росії юридична практика, яка спиралася на судебники,
укази, думські вироки і т.д., носила розрізнений і часто суперечливий
характер. З прийняттям Соборного Уложення в 1649 році вперше в історії
російської державності була зроблена спроба створити єдине зведення
усіх діючих правових норм, охопити ним усі сторони суспільно–політичного
й економічного життя, а не окремі групи суспільних відносин. У
результаті кодификації Соборне Уложення було зведено в 25 розділів і 967
статей, намітився поділ норм по галузях і інститутам. І хоча основна
мета не була досягнута, та й не могла бути досягнута в тих умовах,
Соборне Уложення зміцнило правову систему Росії і стало фундаментом, на
якому в наступному вона розвивалося і доповнювався як звід законів
феодально–кріпосницької Росії.

1. Передумови виникнення Соборного Уложення 1649 року

Наслідки війни Росії з Шведами, які виразилися в занепаді і руйнуванні
господарства країни, вимагали термінових заходів для його відновлення,
але вся вага лягла головним чином на чорносошенних селян і посадських
людей. Уряд легко роздає землі дворянам, що приводить до безупинного
росту кріпосництва. На початку, з огляду на руйнування села, уряд трохи
зменшив прямі податки, зате виросли різного роду надзвичайні збори
(«п’ятий гріш», «десятий гріш», «козачі гроші», «стрілецькі гроші» і
т.д.), більшість яких уводилося майже безупинно.

Однак скарбниця залишається порожньою і уряд починає позбавляти грошової
винагороди стрільців, пушкарів, городових козаків і дрібний чиновний
люд, вводиться руйнівний податок на сіль. Багато хто з посадських людей
починають іти на «білі місця» — звільнені від державних податків землі
великих феодалів і монастирів, — експлуатація ж іншої частини населення
збільшується.

У такій ситуації неможливо було уникнути великих соціальних конфліктів і
протиріч.

1 червня 1648 року спалахнуло повстання в Москві — Соляний бунт.
Повсталі протягом декількох днів утримували місто у своїх руках,
розоряли будинки бояр і купців. Слідом за Москвою влітку 1648 року
розгорнулася боротьба посадських і дрібних служивих людей у Козлові,
Курську, Сольвичегорську, Великому Устюзі, Воронежі, Нариму, Томську й
інших містах країни.

Практично протягом усього правління Олексія Михайловича (1645-1676 р.)
країна була охоплена дрібними і великими повстаннями міського населення.
Необхідно було зміцнити законодавчу владу країни, і на початку 1649 року
був прийнятий новий звід законів — Соборне Уложення.

Якщо безпосередньою причиною створення Соборного Уложення 1649 р.
послужило повстання 1648 р. у Москві і загострення класових і станових
протиріч, то глибинні причини лежали в еволюції соціального і
політичного ладу Росії і процесах консолідації основних класів — станів
того часу: селян, холопів, посадських людей і дворян, — а також почався
переході від станово-представницької монархії до абсолютизму.

Зазначені процеси супроводжувалися помітним ростом законодавчої
діяльності, прагненням законодавця піддати правовій регламентації
максимальний обсяг сторін і явищ суспільного і державного життя.

Восени 1948 р. у Москві відкрився Земський собор, а в січні 1649 р.
комісія Н.І.Одоєвського представила собору новий кодекс законів, що
одержав найменування Соборного Уложення. Як значилося в царському
наказі, укладачі Уложення повинні були випливати апостольським правилам
і законам «грецьких царів» (Візантійському кодексу). Але все-таки їхня
головна задача полягала в тому, щоб упорядкувати закони, видані в Росії
при новій династії, і разом з тим задовольнити вимогам станів, висунутим
у дні заколоту в Москві.

На відміну від попередніх рукописних Судебників Уложення було
першим друкованим зводом законів. Його видали в кількості 2000
екземплярів (величезний тираж по тим часам) і розіслали по містах.
Уложення 1649 р. служило основним зводом законів Росії аж до 1830 р. і
було головним інструментом установлення посилення і збереження
домінуючої політичної системи.

По клопотанню служивих людей «усіх міст» Земський собор прийняв
закон, по якому землевласники одержували право шукати своїх селян і
повертати їх на свої землі без обмеження терміну давності. Дворяни
одержали можливість повернути не тільки селянина, записаного в книзі,
але і його синів і онуків. Поверненню підлягала вся родина селянина
разом із усім нажитим майном.

2. Правовий фундамент Соборного Уложення 1649 р.

Соборне Уложення 1649 року увібрало в себе багато традицій, вироблених
законодавчою і судовою практикою в сфері кримінального права протягом
попереднього часу – XV-XVI століть. Воно стало підсумком розвитку
головних тенденцій кримінального права даного періоду.

Укладачі Соборного Уложення 1649 p. використали як одне з його джерел —
Литовський статут. Вони це зробили не тільки тому, що він у свою чергу,
мав своїм джерелом Руську Правду, а тому, що статут офіційно діяв в
Україні. Використання норм Литовського статуту як одного з джерел
Соборного уложення мало на меті зміцнити зв’язки України та Росії.

Соборне Уложення 1649 року, узагальнивши і всотавши в себе попередній
досвід створення правових норм, спирався на:

— судебники;

— книги наказів;

— царські укази;

— думські вироки;

— рішення Земських соборів (велика частина статей була складена по
чолобитних голосах собору);

— “Стоглав”;

— литовське і візантійське законодавство;

— новоуказні статті про “розбої і душогубство” (1669 р.), про маєтки і
вотчини (1677 р.), про торгівлю (1653 і 1677 р.), що ввійшли в Уложення
вже після 1649 року.

У Соборному Укладенні глава держави – цар, визначався як самодержавний
і спадкоємний монарх. Усякі дії, спрямовані проти персони монарха,
вважалися злочинними і підлягали покаранню.

Уложення містило комплекс норм, які регулювали найважливіші галузі
державного управління. Ці норми можна умовно віднести до
адміністративного. Прикріплення селян до землі (гл.11 “Суд про селян”);
посадская реформа, що змінила положення “білих слобод” (гл.14); зміна
статусу вотчини і маєтки (гл.16 і 17); регламентація роботи органів
місцевого самоврядування (гл.21); режим в’їзду і виїзду (ст.6) — усі ці
міри склали основу адміністративно-поліцейських перетворень.

3. Правове становище населення

за Соборним Уложенням 1649 року

Уложення уперше вводило суворе покарання (аж до страти і тюремного
ув’язнення терміном на рік) за поселення в себе селян-утікачів. Винний
землевласник повинен був платити по 10 карбованців за кожний рік
приховування чужого селянина. (При розрахунку вихідна оцінка складала 4
карбованці «за голову» селянина і 5 карбованців за «глухий» живіт —
неописане майно селянина ).

Соборне Уложення складалося з 25 розділів, що включали в себе 967
статей. У ньому були систематизовані на більш високому в порівнянні з
попереднім законодавством рівні юридичної техніки правові норми, що
діяли і раніше. Крім того, малися і нові правові норми, що з’явилися
головним чином під тиском дворянства і чернотяглих посадів. Для
зручності главам передує докладний зміст, що вказує зміст глав і статей.

Як кодекс права, Уложення 1649 р. у багатьох відносинах відбило
тенденції подальшого процесу розвитку феодального суспільства. У сфері
економіки воно закріпило шлях утворення єдиної форми феодальної
земельної власності на основі злиття двох її різновидів — маєтків і
вотчин.

У соціальній сфері Уложення відбило процес консолідації основних
класів — станів, що привело визначеної стабілізації суспільства й у той
же час викликало загострення класових протиріч і посилення класової
боротьби, на яку безумовно впливало встановлення державної системи
кріпосництва. Недарма з XVII ст. відкривається ера селянських воєн.

Консолідація феодального стану супроводжувалась закріпленням його
привілеїв: монопольного права володіння землею, звільнення від
повинностей, переваги в судовому процесі і права займати чиновницькі
посади. Міське населення в XVІІ ст. одержує стійку назву “посадські
люди”. Склалась певна ієрархія: гості і гостинна сотня (купці, що
торгували за межами держави), суконна та чорна сотні (середні, дрібні
торгівці) і слободи (ремісничі квартали та цехи).

Гості об’єднувались у корпорації, користувались приві-леями. Виконуючи
фінансову службу, завідували таможнями, розподіляли статті доходів і
розходів, займали місця голів і дяків у присутніх місцях, стягували
торгове мито з іноземних купців, торгували державними товарами.

Люди гостинної і суконної сотень служили збирачами при таможнях і
перевозах, старостами торгових ларків. Вони не звільнялись, як “гості”,
повністю від тягла, але несли загальні для посадських людей повинності.

“Чорні” посадські люди жили на землі, що була власністю державної казни,
і у повному об’ємі несли державне “тягло”, що накладалось на міську
общину.

Значна частина дворів у місті, що належали духовним і світським феодалам
звільнялась від державного “тягла” і називалась “білими слободами”. З
1550 р. розпочинається політика скорочення “білих слобод”, приймаються
законодавчі акти, які передбачають обмеження переходу посадських людей у
“білі слободи”.

Соборне Уложення 1649 р. закріпило монопольне право, посаду на ремесло і
торгівлю, включивши в державне “тягло” “білі слободи”. За посадом було
закріплено все його населення, були повернені втікачі, а перехід з
посаду в посад заборонявся.

Прикріплення селян до землі розпочалось значно раніше. Вже в XІV ст. у
між князівських договорах записувалось зобов’язання не переманювати один
у одного горнотяглових селян.

Першим юридичним актом, який обмежив право переходу селян від одного
феодала до іншого, був Судебник (1497 р.). Стаття 57 Судебника 1497 р.
обмежувала право переходу селян тільки на Юріїв день і встановлювала
порядок виплати “потилого” (плата за проживання селянина на землі пана).
З 1581 р. вводиться “заповідні літа”, протягом яких навіть встановлений
перехід селян заборонявся. З кінця XVІ ст. почали видаватись укази про
“урочні літа”, що встановлювали строки розшуку і повернення
селян-втікачів (5 – 15 р.).

Заключним актом процесу закріпачення стало Виборне Уложення 1649 р., яке
відмінило “урочні літа” і встановило безстроковість розшуку.

До середини XVІІІ ст. майже все землеволодіння “чорних” (державних)
волостей центральних повітів держави було в руках феодалів, і селяни, що
в них проживали, перетворювались на кріпаків. На відміну від
“чорносошних” владельгеські селяни (ті, що належали вотчинникам,
поміщикам, монастирям) всі повинності несли безпосередньо на користь
власника.

Прикріплення розвивалось двома шляхами – позаекономічним і економічним.
У XV ст. існувало дві основні категорії селян: старожильці і
новоприходці. Перші вели своє господарство і в повному обсязі несли свої
повинності, складаючи основу феодального господарства. Інші, які тільки
що прибули, не могли повністю нести повинності, тому користу-вались
певними пільгами, одержували позики і кредити. Їх залежність від
власника була борговою, кабальною. У формі залежності селянин міг бути
“половником” (працювати за половину врожаю) або “серебрянником”
(працювати за проценти).

Основним документом, який закріпив права землевласників на селян
втікачів і бобилів (одиноких безземельних селян), стали переписні книги
1626 р.

Позаекономічна залежність у чистому вигляді виявлялась в інституті
холопства. Розвиток кабального холопства (холоп не міг передаватися по
заповіту, його діти не ставали холопами) призвело до зрівняння статусу
холопів з кріпаками.

4. Правові особливості Соборного Уложення 1649 р.

Соборне Уложення остаточно сформувало систему державного кріпосного
права в Росії. Для підтримки державного фонду земель законодавці
заборонили землевласникам переводити селян з помісних земель на вотчинні
.

По Укладенню встановлювалися спадковість фортечного стану і право
землевласника розпоряджатися майном кріпака . Землевласникам
заборонялося насильно позбавляти селянина майна, але борги неспроможного
землевласника погашалися за рахунок його селян і холопів.

Соборне Уложення зобов’язувало дворян здійснювати поліцейський нагляд за
селянами, збирати з них і вносити в скарбницю податі, відповідати за
виконання ними державних повинностей. Селяни позбавлялися права
самостійно відстоювати свої інтереси в суді.

Законодавче визнання податної відповідальності землевласників за
своїх селян було завершальним етапом у юридичній будові кріпосної неволі
селян. У цій нормі зійшлися інтереси скарбниці і землевласників, які
раніше суттєво розходилися. Приватне землеволодіння стало розсіяною по
всій державі поліцейсько-фінансовою агентурою державного казначейства, з
його суперника перетворивши в співробітника. Примирення могло відбутися
тільки на шкоду інтересам селянства. У тій першій формації селянського
кріпосництва, яке закріпило Уложення 1649 р., вона ще не зрівнялася з
холопьєю, по нормах якої будувалася. Закон і практика впроваджувала
також риси, їх що розділяли:

1) кріпак залишався казенним тяглечем, зберігаючи деякі ознаки
цивільної особистості;

2) власник зобов’язаний був обзавести селянина земельним наділом і
землеробським інвентарем;

3) він не міг бути збезземелений узяттям у двір, а помісний і
відпусткою на волю;

4) його животи (майно), хоча і знаходилося тільки в його
підневільному володінні, не могли бути в нього відняте «насильством»;

5) він міг скаржитися на панські побори «через силу і пограбування»
і по суду повернути собі насильницький перебір.

Погано вироблений закон допоміг стерти ці роздільні риси і повів
фортечне селянство убік холопства.

У частині цивільних справ, що стосуються особистих майнових прав, і
в кримінальних справах селяни залишалися суб’єктом права. Селянин міг
брати участь у процесі як свідка, бути учасником повального обшуку.

Уложення 1649 р. включає великий звід законів холопського права, що
складає найважливішу частину права феодальної Росії. Кодекс відбив
завершення процесу відмирання колишніх категорій холопства і витиснення
їхнім кабальним холопством.

А це останнє, будучи також приречено на відмирання у відносно
близькому майбутньому, у XVII ст. продовжувало бути ціною мобілізації
феодальною системою вільних елементів суспільства. Разом з тим кодекс
холопського права був створений у ту пору, коли холопство вже проробило
помітний крок у напрямку злиття з фортечним селянством. І все-таки
домінуючої залишалася лінія Уложення на консолідацію холопського стану,
на зміцнення його станових рамок в епоху найбільшої консолідації
основних класів-станів феодального суспільства. Цим визначалося
відособлене положення кабальних холопів, що продовжували відігравати
важливу роль у соціальній структурі суспільства.

Уложення закріплювало права і привілеї пануючого класу феодалів під
егідою дворянства. Інтереси дворянства зіграли важливу роль у формуванні
багатьох законів щодо землеволодіння, селянства, судочинства.

Ще дослідник В.О.Ключевський відзначив, що в Укладенні «головна
увага звернена на дворянство, як на пануючий військово-служивий і
землевласницький клас: без малого половина всіх статей Уложення прямо чи
побічно стосується його інтересів і відносин. Тут, як і в інших своїх
частинах, Уложення намагається удержатися на ґрунті дійсності».

Уложенням узаконена ціла система документальних основ кріпосницької
залежності і розшуку збіглих селян.

У той же час визнання економічного зв’язку феодального володіння із
селянським господарством знайшло вираження в захисті законом майна і
життя селянина від сваволі феодала.

Соборне Уложення 1649 р. у багатьох відносинах відрізняється від
попередніх йому законодавчих пам’ятників. Судебники XV-XVI вв. являли
собою звід постанов переважно процедурної, процесуальної властивості.
Уложення 1649 р. значно перевершує попередні пам’ятники російського
права насамперед своїм змістом, широтою охоплення різних сторін
дійсності того часу — економіки, форм землеволодіння, класово-станового
ладу, положення залежних і незалежних шарів населення,
державно-політичного ладу, судочинства, матеріального, процесуального і
карного правий.

Друга відмінність — структурне. В Укладенні дана досить визначена
систематизація норм права по предметах, що розташовані таким чином, що
легко можуть бути об’єднані по різновидах права — державне, військове,
правове положення окремих категорій населення, помісне і вотчинне,
судочинство, цивільні правопорушення і карні злочини.

Третя відмінність, як прямий наслідок перших двох, складається в
незмірно великому обсязі Уложення в порівнянні з іншими пам’ятниками.
Нарешті, Укладенню належить особлива роль у розвитку російського права
взагалі. І Російська Правда, і судебники припинили своє існування,
зробивши на Уложення в порівнянні з іншими його джерелами (наприклад,
указними книгами наказів) досить скромний вплив, Уложення ж як діючий
кодекс, хоча і доповнювалося багатьма новими встановленнями, проіснувало
понад двісті років.

Висновок

Соборне Уложення 1649 року було першим друкованим пам’ятником
російського права, саме, будучи кодексом, історично і логічно воно
служить продовженням попередніх кодексів права – Руської Правди і
судебників, знаменуючи разом з тим незмірно більш високу ступінь
феодального права, що відповідало новій стадії в розвитку
соціально-економічних відносин, політичного ладу, юридичних норм,
судоустрою і судочинства Російської держави.

Як кодекс права Уложення 1649 р. у багатьох відносинах відбило тенденції
подальшого процесу в розвитку феодального суспільства.

У сфері економіки воно закріпило шлях утворення єдиної форми феодальної
земельної власності на основі злиття двох її різновидів — маєтків і
вотчин.

У соціальній сфері Уложення відбило процес консолідації основних класів
— станів, що привело визначеної стабілізації суспільства й у той же час
викликало загострення класових протиріч і посилення класової боротьби,
на яку безумовно впливало встановлення державної системи кріпосництва.
Недарма з XVII ст. відкривається ера селянських воєн.

Список використаної літератури

1. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Киев, 1905.

С. 348.

2. Соборное Уложение 1649г. / Под ред. Л И. Ивиной. Л., 1987.

3. Евреинов Н. История телесных наказаний в России. Харьков, 1994. С.
23.

4. Тихомиров М.Н., Епифанов П.П. Соборное Уложение 1649г. // Учебное
пособие для высшей школы. М., 1961. С. 14.

5. Софроненко К.А. Соборное Уложение 1649г. – кодекс русского
феодального права. М., 1959. С. 10.

6. Чистяков И.О. История отечественного государства и права. М., 1993.

7. Павлов-Сильванский Н.П. Феодализм в России. М., 1988. С. 52

8. Скрипилев Е.А. Развитие русского права второй половины XVII-XVIII
вв. М., 1992. С. 28.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи