Пошукова робота

Правова система держави і система права. Система законодавства і
систематизація нормативно-правового матеріалу. Поняття і структура
правової системи

Держава має свою національну правову систему. Історично склалося так,
що у кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство,
юрисдикційні органи, сформувалися особливості правового менталітету,
правової культури, що й об’єднується загальним поняттям «правова
система». У будь-якій державі правова система, будучи невід’ємним
елементом правової культури, детермінована історичними і географічними
чинниками, є частина соціальної системи держави.

Введене у вітчизняну юридичну науку на початку 80-х років XX ст. поняття
«правова система» формується за аналогією з «політичною системою» у
політології та «економічною системою» в економічній теорії. Як
комплексну характеристику юридичної сфери життя конкретного суспільства
правову систему слід відрізняти від системи права. За обсягом і змістом
вони не тотожні. Система права входить до правової системи.

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних
засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також
юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові
норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові
відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан
законності та її деформації, правопорядок та ін.).

Можна сказати, що це — обумовлена об’єктивними закономірностями розвитку
суспільства цілісна система юридичних явищ, що постійно діють унаслідок
відтворення і використання людьми та їх організаціями (насамперед
державою) для досягнення своїх цілей.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану
законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни.

Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової
системи, їх зв’язків, цілісності, зв’язків елементів із цілим.

Елементи правової системи суспільства:

• суб’єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без
громадянства та ін.), юридичні особи — комерційні і некомерційні
організації, держава, соціальні спільності та ін. Тривалий час правова
система характеризувалася як знеособлена структура, тоді як без особи
соціальна система не може відбутися. Звернення до людини як до такого,
що систематизує, чинника всіх суспільних явищ зажадало перегляду
попередніх підходів до структури правової системи і виділення суб’єктів
права як неодмінного її елемента;

• правові норми і принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим
функціонування правової системи;

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова
культура;

• зв’язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії
— законність, правопорядок.

Взаємодія елементів (компонентів) правової системи суспільства дозволяє
виділити п’ять підсистем її функціонування’.

1) інституційну — суб’єктний склад (суб’єкти права) як такий, що створює
систему, чинник усієї правової системи;

2) нормативну (регулятивну) — правові норми і принципи, що регулюють
відносини між суб’єктами права, що об’єктивовані та систематизовані в
нормативно-правових актах;

3) ідеологічну — праворозуміння кожної людини, її правосвідомість і
правова культура, можливість оцінити правове буття і вибрати варіант
поведінки — правомірної та неправомірної;

4) функціональну — правотворчість, правореалізація, правозастосування,
правове виховання, правовідносини, юридична практика. Через них
формується, змінюється, здійснюється дія норм права;

5) комунікативну — інтегративні (сумуючі) зв’язки всіх підсистем
функціонування правової системи суспільства в цілому, які визначають
ефективність правового регулювання, законність і правопорядок.

Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну
структуру, свої принципи організації і діяльності.

Таким чином, поняття «правова система» має узагальнюючий характер. Воно
містить у собі, по суті, усі правові явища: правотворчість,
правосвідомість, діяльність, що реалізує право,

правову ідеологію. Право — ядро і нормативна основа правової системи, її
цементуючий стрижень. Праворозуміння — концептуальний фундамент правової
системи. Законність і правопорядок — обов’язкові результативні елементи
правової системи, без яких вона не в змозі ефективно функціонувати.

Поняття, основні ознаки і структура системи права

Право є дуже складною цілісною системою. Як вже зазначалося, є два
поняття: «система права» і «правова система», які не є тотожними, їх
слід розрізняти. Правова система — поняття ширше, ніж система права.
Система права входить до правової системи, є засадною системою в
системі.

На відміну від правової системи система права — правова категорія, яка
означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни.
Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за
допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності.

Система права — це об’єктивно обумовлена системою суспільних відносин
внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм,
логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Можна сказати інакше: система права — це науково організована сукупність
правових норм, розподілених за групами — правовими інститутами,
зведеними у підгалузі, які у свою чергу утворюють галузі — цілісні
нормативні утворення.

Ознаки (риси) системи права:

1. Обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин. Вона не
може створюватися на суб’єктивний розсуд людей існує об’єктивно;

2. Органічна цілісність, єдність і взаємозв’язок правових норм, а не їх
випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не
можуть функціонувати ізольовано. Вони взаємно узгоджені та
цілеспрямовані;

3. Структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається
з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно
об’єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній
спрямованості.

Дослідження системи права варто розпочинати з попереднього вирішення
питання про структурні елементи і критерії побудови системи. Під
структурою системи розуміється єдність елементного складу системи і
взаємодія складових її елементів. Структура — це засіб зв’язку елементів
у системі, які забезпечують її спрямоване функціонування та усталеність
(стабільність). Структурні елементи системи права:

— норми права;

— інститути права;

— під галузі права;

— галузі права.

Норма права — «цеглинка» системи права, первинний компонент, із якого
складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка
не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є
найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права.
Цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право
та ін. — це галузі права.

Предмет і метод правового регулювання як підвалини формування системи
права

Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних критеріях. Такими
критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний
критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорідних суспільних
відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання
«що?»). Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних
відносин спрямований вплив норм права.

Предмет правового регулювання є умовне виділення певного відокремленого
кола (сукупності) суспільних відносин, що мають єдину якість. Це
дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло (сукупність)
суспільних відносин, у таку нормативну спільність, як галузь права.

Приміром, предметом екологічного права є відособлена група суспільних
відносин у раціональному використанні природних ресурсів й охороні
навколишнього середовища. Предмет аграрного права складають суспільні
відносини у сфері організації і діяльності сільськогосподарських
товаровиробників. Предмет земельного права — суспільні відносини у сфері
раціонального використання і охорони земель. Предмет адміністративного
права — управлінські відносини. Предмет трудового права — трудові
відносини і т.д. Кожна галузь права має свою, відносно відокремлену,
сферу регулювання.

Відмежування предмета правового регулювання однієї галузі від іншої
здійснюється на основі виявлення якісної однорідності складових його
елементів:

— суб’єктів,

— об’єктів,

— змісту,

— динамічних чинників.

Наприклад, у трудових суспільних відносинах суб’єктами виступають
робітники та службовці, об’єктом — предмети праці, змістом — трудова
діяльність, динамічними чинниками — потреби у робочій силі, що
змінюються. Інший склад елементів мають майнові відносини, управлінські
тощо.

Предмет правового регулювання зазвичай розглядають як визначальний
критерій системи права. Він — головна, об’єктивна підстава для розподілу
правових норм за галузями права. Його доповнює метод правового
регулювання.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і засобів правового
впливу на суспільні відносини (відповідає на запитання «як?»). Він несе
основне навантаження в динаміці, «роботі» права, показує, як регулюються
суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на
суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому
орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння,
зобов’язування, заборони.

Загальними є два методи правового регулювання

імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суворо обов’язковий,
побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах
субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обов’язки,
покарання.

диспозитивний — автономний, побудований на засадах автономії, юридичної
рівності суб’єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою
(метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Так, метод владних приписів (зобов’язування) є властивим, як правило,
адміністративному праву метод рівності сторін і вільного волевиявлення
(дозволяння) — цивільному праву, метод справедливої винагороди І
заохочення — трудовому праву, метод заборони (заборона недозволених дій)
— кримінальному праву, метод дозволяння — підприємницькому праву і т.д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до
якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін
«договір», скажімо, вживається в різних галузях права — конституційному,
міжнародному, трудовому, цивільному. Трудовий договір підпадає під дію
методу регулювання трудового права — методу супідрядності і тяжіє до
зобов’язувань, а договір як підстава виникнення зобов’язань — під дію
методу цивільного права — методу автономії і припускає дозволяння.

Публічне і приватне право

Предмет і метод правового регулювання, на яких ґрунтуються поділи
системи права на галузі, визначаються глибинним поділом права на дві
підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За
відомою формулою римського юриста Ульпіана, публічне право є стосовним
до становища держави, приватне — до користі окремих осіб.

Публічне і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого —
взаємозалежні грані права. Сьогодні правові системи багатьох
цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне й
публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука
визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але
необхідним.

Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета,
ознак, методу, які є стосовними до кожного з них:

Публічне право

Приватне право

— підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні
відносини.

— підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті
немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов’язані
з особистістю їх учасників.

Предмет регулювання публічного права

Предмет регулювання приватного права

— сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як
публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави,
адміністративних відносин, державної служби, кримінального
переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів
міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д.

— сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної
власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного
переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.

Ознаки публічного права:

Ознаки приватного права:

1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами
і державою; 2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на
заборонах, обов’язках людей (підданих) перед державою; 3) забезпечує
одностороннє волевиявлення суб’єктів права; 4) припускає широку сферу
розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають
нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується переваженням
директивно-обов’язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини
суб’єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує
новітні технічні прийоми.

1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує приватний
інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й
рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3)
забезпечує вільне волевиявлення суб’єктів при реалізації своїх прав; 4)
припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить
норми, які є зверненими до суб’єктивного права та забезпечують судовий
захист; 6) характеризується переваженням диспозитивних норм,
розрахованих на самовідповідальність за свої обов’язки та дії; 7)
зберігає класичну юридичну техніку.

Метод публічного права

Метод приватного права

імперативний диспозитивний

Галузі права, у яких началом є публічне право:

Галузі права, у яких началом є приватне право:

— конституційне, — адміністративне, — кримінальне, — фінансове, — що
включає бюджетне і податкове, — адміністративно-процесуальне; —
кримінально-процесуальне, — міжнародне публічне, — міжнародне
гуманітарне право та ін.

— цивільне, — сімейне, — авторське, — житлове, — трудове, — цивільне
процесуальне, — міжнародне приватне право та ін.

Критерії віднесення норм до приватного або публічного права:

1) інтерес (публічний, державний інтерес — галузь публічного права,
приватний — галузь приватного права);

2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які
регулюють майнові відносини, публічному — немайнові);

3) метод правового регулювання (у публічному праві — метод субординації,
у приватному — координації);

4) суб’єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із
державою або між державними органами, приватне — приватних осіб між
собою).

Таким чином, галузі права можна поділити на ті, у яких переважають
начала публічного права, і ті, у яких превалюють начала приватного
права. Для перших є характерним імперативний (супідрядності) метод
правового регулювання, для других -диспозитивний (автономії).

Переваження у галузі права начал публічного (або приватного) права не
виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і,
відповідно, певного суміщення імперативного і диспозитивного методів
регулювання, що свідчить про відсутність «чистих» галузей права.

Приміром, підприємницьке право — система норм, що регулюють майнові
(товарно-грошові) і управлінські відносини. Якщо методом регулювання
перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то
других — імперативний (у відносинах підприємців й органів управління він
передбачає обов’язкові управлінські акти, адресовані підприємцям — у
межах компетенції управлінського органу).

Екологічне, аграрне, земельне право внаслідок специфіки предмета
правового регулювання потребують суміщення кількох методів правового
регулювання.

В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод,
необхідний для забезпечення виконання екологічних приписів;
диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення, необхідний
для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів
регулювання якості навколишнього середовища.

Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів
(імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.

Процесуальним галузям права — цивільному процесуальному праву і
кримінальному процесуальному праву — властиві елементи як
диспозитивного, так й імперативного методу, з превалюванням одного з
них. Зрозуміло, що система методів правового регулювання перебуває у
постійному русі, динаміці.

Галузь права

Найбільшим елементом системи права є галузь права.

Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка
регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним
методом правового регулювання.

Провідна галузь права — конституційне (державне) право — система
принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і
державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм
здійснення державної влади, правове становище особи. Через призму
конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як
цілісного явища. Конституційне право у питанні взаємовідносин держави і
громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються
державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу як
особи. Призначення держави — створити належні умови для реалізації прав
і свобод людини.

Над конституційним правом як основною галуззю права всієї правової
системи нібито надбудовані:

— з одного боку, адміністративне та цивільне право — дві профілюючі
галузі, що втілюють у предметі та методі регулювання первинні начала
публічного і приватного права відповідно;

— з іншого боку, кримінальне право — профілююча галузь, спрямована
головним чином на виконання охоронних завдань.

Адміністративне право — система правових норм, які регулюють
управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади,
розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з
іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право — система правових норм, які регулюють майнові і особисті
немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами
як рівноправними.

Кримінальне право — система правових норм, які охороняють від злочинних
посягань на права і свободи людини і громадянина, конституційний лад,
усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності
за їх вчинення.

Особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право — система правових норм, які регулюють публічні
взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні
правові відносини між громадянами різних країн та їх об’єднань
(міжнародне приватне право). Міжнародне право розглядає всі держави
рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності. Воно
спрямоване на дотримання стабільності у міжнародному житті й на
заохочення торгових та інших контактів між державами. Міжнародне право
ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протиріч із нормами
національного права, тобто внутрішнього права держави, мають перевагу.

У міжнародному публічному праві головне місце посідають політичні
взаємовідносини: питання забезпечення миру та міжнародної безпеки,
суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи.

Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини
цивільно-правового характеру, що виникають у міжнародному житті і
пов’язані з розширенням міжнародного торгово-економічного,
науково-технічного і культурного співробітництва. В міру поглиблення
господарських міжнародних зв’язків, спілкування і співробітництва
організацій і фірм різних країн, окремих громадян зростає значення норм
міжнародного приватного права.

Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно пов’язані,
оскільки норми цих двох галузей права служать меті оформлення мирного
міжнародного співробітництва в різних галузях.

За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та
процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) — прямо регулюють суспільні
відносини. До них належать конституційне (державне), цивільне,
адміністративне, кримінальне та ін. право.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) — визначають процедуру
реалізації матеріального права і є похідними від нього.

Матеріальним галузям права — адміністративному, цивільному,
кримінальному відповідають процесуальні — адміністративно-процесуальне,
цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право.

Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює
порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто
таких, що складаються в сфері державного управління.

Цивільне процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок
розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання
судових рішень.

Кримінально-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок
діяльності правоохоронних органів і судів у зв’язку з розкриттям
злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й
винесенням вироку.

Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, який
відрізняється від предмета регулювання матеріальних галузей права. Ним є
так звані організаційні відносини, які формуються в результаті
діяльності уповноважених суб’єктів, пов’язаної із застосуванням норм
матеріального права. Ці організаційні відносини представляють особливий
прошарок, за рівнем не збіжний із предметом регулювання матеріального
права.

Інститут і підгалузь права

Якщо система права складається з галузей, то самі галузі складаються з
підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взаємозалежними елементами
галузі є інститути права.

Інститут права — система відносно відокремлених від інших і пов’язаних
між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних
суспільних відносин.

Інститути права — необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило,
кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний
підрозділ. Наприклад, галузь конституційного права — «інститут
громадянства», «інститут виборчого права» та ін. Галузь цивільного права
— інститути «купівлі-продажу», «представництва», «спадкування»,
«відшкодування шкоди», «дарування» та ін. Галузь кримінального права —
інститут «необхідної оборони», інститут «крайньої необхідності»,
інститут «затримання особи, яка явно вчинила суспільне небезпечне
діяння» та ін. Галузь екологічного права — інститут права власності на
природні ресурси і об’єкти, інститут природокористування, інститут
правової охорони природних ресурсів і навколишнього середовища і т.д.

Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей,
бути міжгалузевими. Головне призначення інститутів права — у межах своєї
групи однорідних суспільних відносин забезпечити суцільне, відносно
закінчене регулювання.

Наведемо класифікацію інститутів права.

Інститути права за сферою поширення (або за складом):

— галузеві (інститут спадкування);

— міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення,
інститут приватної власності).

Інститути права за функціональною роллю:

— регулятивні (інститут міни);

— охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за
субординацією у правовому регулюванні:

— матеріальні (інститут підряду);

— процесуальні (інститут порушення кримінальної справи). Родинні
інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права.

Підгалузь права — система однорідних предметно пов’язаних інститутів
певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад,
цивільне право має підгалузі: право власності, зобов’язальне право,
спадкове право, авторське право та ін.; фінансове право — банківське і
податкове право; екологічне — лісове, гірниче, водне.

Система законодавства. Співвідношення системи права і системи
законодавства

Можливі два трактування законодавства: широке і вузьке.

Широке трактування включає в поняття законодавства: акти законодавчих
органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.), вузьке —
акти законодавчих органів: закони і постанови парламенту про введення
цих законів у дію.

У СРСР під законодавством розумілися всі нормативно-правові акти
держави, чим знижувалася значимість закону, відбувалася його
девальвація. Закон «обростав» підзаконними, особливо відомчими,
нормативними актами, і його значення як основи законності і правопорядку
в державі нівелювалося.

Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства[1].

Законодавство держави — це система всіх упорядкованих певним чином
законів даної країни, а також міжнародних договорів, ратифікованих
парламентом.

Не обов’язково, щоб нормативні акти, що входять до складу законодавства,
мали форму закону. Важливо, щоб у конституції була вказівка на них як
таких, що мають силу закону. До складу законодавства припустимо включати
нормативно-правові акти президента, уряду, видані в порядку делегування
їм законодавчих повноважень, тобто переданих законодавчим органом
(парламентом) відповідно до конституції. Це так зване «делегування
законодавство» (Франція, Великобританія та ін.).

Законодавство — форма життя права. Саме законодавство надає нормам права
формальну визначеність (одна з ознак права).

Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст
і форма. Позаяк поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню
сторону об’єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його
зовнішню сторону — форму.

Між системою права і системою законодавства є відмінності. Вони
спостерігаються в структурних елементах, змісті, обсязі.

1. Система права є невидимою, оскільки відбиває внутрішню будову права,
а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.

2. Система права є сукупністю правових норм, а система законодавства —
сукупністю нормативно-правових актів.

3. В системі права норми права логічно розподілені за галузями,
підгалузями та інститутами. Як правило, норми галузей права —
будівельний матеріал, із якого (у різному наборі та різному поєднанні)
складається конкретна галузь законодавства. Можливим є варіант, коли
галузь права є, а галузі законодавства — немає (фінансове право, право
людини на соціальне забезпечення та ін.). У цьому випадку галузі права
не кодифіковані, а нормативний матеріал розосереджений по кількох
правових актах, які потребують на уніфікацію.

У системі законодавства нормативно-правові акти об’єднані за галузями
законодавства, які поділені на інститути законодавства. Галузі
законодавства створюються як з урахуванням галузевого принципу, так і
без його врахування: галузь законодавства може містити норми різних
галузей права (комплексні галузі) або створюватися на підґрунті
інституту або підгалузі права. Можливим є варіант, коли галузь
законодавства існує без галузі права (митне законодавство та ін.).

4. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і
метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі
законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання
не завжди однорідний, як у галузей права.

5. Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система
законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеве), і вертикальну
(ієрархічне). У федеративних державах існує законодавство федерації і
законодавство її суб’єктів (вертикальна будова).

6. Первинний елемент системи права — норма права зі своєю структурою:
гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства
— стаття закону, яка містить нормативне розпорядження[2], котре, як
правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової
норми. Нормативне розпорядження нерідко складається лише з гіпотези і
санкції; диспозиція може міститися або в іншій статті даного закону
(відсильний спосіб викладу), або в іншому правовому акті (бланкетний
спосіб викладу). Закони, що включають норми різних галузей права,
забезпечуються санкціями, які викладені в інших нормативно-правових
актах (наприклад, закони про власність, про підприємницьку діяльність та
ін.).

7. Система права формується об’єктивно, відповідно до існуючих
суспільних відносин, а система законодавства створюється в результаті
цілеспрямованої діяльності уповноважених суб’єктів і тому включає
суб’єктивний момент.

8. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв
розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні
елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило,
мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули,
формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що
складають загальну частину тощо.

Система законодавства є головною, але не одною лише формою існування
системи права, оскільки:

1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки
звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою (т. зв.
«дозаконодавче право»);

2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий
характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «показаконодавче
право»).

До «позазаконодавчого права» належать й такі юридичні форми права, як
правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір (див. про них в §
«Юридичні джерела (форми) права»).

Поняття галузі та інституту законодавства. Причини розбіжності деяких
галузей права і галузей законодавства

Галузі законодавства — великі об’єднання нормативно-правових актів за
певними сферами правового регулювання суспільних відносин, які
характеризуються єдністю змісту, форми і мають системні зв’язки між
собою.

Зазвичай галузь законодавства «очолюється» кодексом, який визначає
юридичну цілісність галузі. Конституція служить нормативною базою
формування всіх галузей законодавства.

Інститут законодавства — система нормативних розпоряджень галузі
законодавства, які регулюють певну сукупність суспільних відносин.

Важливим елементом структури законодавства є комплексні інститути, що
об’єднують нормативні розпорядження кількох галузей законодавства.

Слід чітко розрізняти галузі права і галузі законодавства, які утворюють
комбінацію норм галузей права.

У недавньому минулому ці поняття нерідко змішувалися й ототожнювалися,
оскільки «правом» проголошувалися лише норми, які виражають державну
волю «панівного класу» або «народу», закріплену в законі. Тому й галузей
права існувало стільки, скільки було прийнято законодавцем нормативних
актів. Однак галузі законодавства аж ніяк не прямолінійно відбивають
відповідні галузі права. У деяких випадках вони збігаються з галузями
права (кримінальне, цивільне), в інших — із підгалузями права
(авторське, водне законодавство). Навіть інститути права (наприклад,
спадкування в цивільному праві) мають законодавство. Є й комплексне
законодавство (господарське, транспортне, військове та ін.), яке містить
норми кількох галузей права, які регулюють різні види суспільних
відносин, і тому не мають властивих лише йому предмета і метода.

Наприклад, повітряне законодавство регулює відносини, пов’язані з
використанням повітряного простору. Воно містить норми конституційного
права (встановлюється повний і виключний суверенітет України над її
повітряним простором), адміністративного права (встановлюється порядок
сертифікації — письмового посвідчення — і реєстрації повітряних суден й
аеродромів, правила безпеки польотів), цивільного права (регулюється
перевезення пасажирів і багажу, встановлюється цивільно-правова
відповідальність перевізника за цілість багажу і вантажу, а також за
збиток, заподіяний пасажирам та іншим особам), трудового права
(визначаються права членів екіпажа).

Інший приклад — аграрне законодавство як комплексна галузь, яка являє
собою органічну систему внутрішньо узгоджених правових норм, що
регулюють аграрні (земельні, майнові, трудові,
організаційно-управлінськІ) суспільні відносини в сфері
сільськогосподарської виробничої діяльності.

Число галузей законодавства перевищує число галузей права.

Так, у Росії в 1996 р. розроблений загальноправовий класифікатор. Він
охоплює 38 галузей законодавства, 7 галузей державного життя (суд,
прокуратура, юстиція та ін.), комплексні галузі законодавства, які
представляють собою норми кількох галузей, що регулюють різні за своїм
видовим змістом відносини, наприклад, законодавство про сільське
господарство, законодавство з загальних питань господарської діяльності
та ін.

Припини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства:

1. Об’єктивна неможливість висловити зміст кожної окремої галузі права в
одному нормативно-правовому акті. Збіг галузі права і галузі
законодавства є можливим тоді, коли галузь законодавства представлена
актами, однієї юридичної чинності — законами, і число актів невелике
(наприклад, Кримінальний кодекс). У більшості випадків зміст галузі
права виражений у численних нормативних актах. Навіть конституційне
право представлене за допомогою складної системи законів.

2. Залежність системи законодавства, формування його галузей від
цілеспрямованої діяльності суб’єктів, пов’язаної з його систематизацією,
від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку
юридичної науки, законодавчої техніки.

3. Переосмислення, відновлення, вдосконалення законодавства внаслідок
його переорієнтування на демократичні цінності: а) послідовна
демократизація порядку формування і функціонування законодавчих органів,
їх професіоналізація, забезпечення високої якості законів; б) формування
цивільного суспільства, правової системи в напрямку розвитку соціальної
правової держави, охорони і захисту прав і свобод людини та інші.
Результатом цього процесу є уплітання в правову тканину нових
теоретичних конструкцій, формування нових галузей та інститутів
законодавства, у тому числі на базі підгалузей та інститутів права,
покликаних створити оптимальну базу переходу до ринкових відносин, та
ін.

4. Орієнтування системи законодавства не лише на галузь права, але й на
галузь державної діяльності, на державний устрій. Це неминуче призводить
до появи галузей законодавства, які не відбивають галузі права, є
комплексними.

5. Обумовленість системи законодавства формою державного устрою країни
(федерація), що припускає наявність у кожній галузі нормативних актів на
рівні як федерації, так і суб’єктів федерації.

Розбіжність галузей права і галузей законодавства не виключає наявності
позитивної тенденції до їх відповідності, їх «вирівнюванню».

Структура системи законодавства. Види галузей законодавства

Структура системи законодавства — внутрішня організація упорядкованих
нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженні і поділі на
галузі та інститути законодавства.

Структуру системи законодавства можна класифікувати за такими
критеріями:

— предметом правового регулювання (галузева),

— юридичною чинністю актів (субординаційна),

— особливостями форми державного устрою (державно-організаційна).

Наведемо їх на схемі.

Структура системи законодавства

Галузева (горизонтальна) —

відображає предмет правового регулювання

Субординаційна, або ієрархічна (вертикальна) —

відображає юридичну чинність актів

Державно-організаційна (вертикальна) —

відображає особливості форми державного устрою

— поділ нормативно-правових актів за предметом регулювання: цивільне
законодавство, кримінальне законодавство, адміністративне законодавство
та ін.

— поділ нормативно-правових актів на певні групи за їх юридичною
чинністю: закони, укази, постанови уряду, нормативні акти місцевих
органів влади та ін.

— поділ нормативно-правових актів за територіальним значенням:
законодавство федеральне і законодавство суб’єктів федерації (наприклад,
у Російській Федерації).

Розбіжність низки галузей права і галузей законодавства обумовлює
необхідність провести класифікацію галузевої (горизонтальної) структури
системи законодавства, встановити види галузей законодавства з
урахуванням ступеня їх відповідності галузям, підгалузям, інститутам
права.

На схемі це виглядає так:

Галузева структура системи законодавства — види галузей

Галузеве законодавство

Спеціальне (внутрішньогалузеве) законодавство

Комплексне (міжгалузеве) законодавство

— містить норми однієї галузі права, предметом регулювання якої є певна
сфера (рід) суспільних відносин, яка вимагає юридичне однорідних
прийомів впливу.

— містить норми підгалузі (рідше інституту) права, предметом регулювання
яких є група (вид) чи сукупність груп (видів) суспільних відносин, яка
вимагає юридичне однорідних прийомів впливу.

— містить норми декількох галузей права, які регулюють різні види
суспільних відносин, що складають відносно самостійну сферу суспільного
життя, яка потребує юридичне різнорідних способів впливу, що складаються
у цілісний комплексний метод.

Ф Тут формування галузі йде від юридичного начала — методу: галузь
законодавства, як правило, збігається з галуззю права (кримінальне,
трудове, адміністративне законодавство)

Ф Тут формування галузі йде від юридичного начала — методу: підгалузь чи
інститут права складають законодавство, яке є частиною певної галузі
законодавства (гірниче, водне, лісове законодавство як
внутрішньогалузеві елементи екологічного законодавства)

Ф Тут формування галузі йде не від юридичного начала — методу, а від
соціального начала — предмета, і галузь законодавства складається із
норм різних галузей права (законодавство про приватизацію, місцеве
самоврядування, господарське /підприємницьке/ та ін.)

Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов’язана з
упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших
нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену
систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

— усунення суперечностей між нормативними актами;

— підвищення якості та ефективності законодавства;

— забезпечення доступності його використання громадянами, державними
органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових
актів’.

— кодификацію;

— інкорпорацію;

— консолідацію.

Технічною передумовою трьох способів (форм) систематизації є облік
нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових
актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп’ютері).

Кодифікація[3] — спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який
полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження)
юридичних норм, пов’язаних загальним предметом правового регулювання, і
об’єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами,
кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які
заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали
себе, так і нові нормативні розпорядження.

Результати кодифікації

Конституція

Кодекс

Основи законодавства

Статут

Положення

Правила

Про конституції — кодифіковані і не кодифіковані — див. § «Види
законів».

Кодекс — єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо
узгоджений нормативний акт. Він має складну структуру і великий обсяг,
поділяється на частині: загальну і особливу, розділи та глави
(Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс, Адміністративний кодекс та ін.).

Основи законодавства — кодифікований акт, що містить концептуальні
поняття, цілі і завдання правового регулювання, принципи, які
встановлюють основні напрямки регулювання певної сфери суспільних
відносин. Як правило, такий акт складається з нетипових норм —
норм-цілей, норм-принципів, норм-дефініцій і забезпечує зв’язок і
узгодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права (в Україні —
Основи законодавства про культуру від 14.02.92, Основи законодавства про
охорону здоров’я від 19.11.92, Основи законодавства про
загальнообов’язкове соціальне страхування від 14.01.98).

Статут — кодифікаційний акт, що регулює діяльність певних відомств,
міністерств, організацій, ту чи іншу сферу управління (Статут
автомобільного транспорту, Статут залізниць, Статут підприємства).

Положення — кодифікаційний акт, що визначає правовий статус, завдання і
компетенцію державних органів і установ (Положення про службу в органах
внутрішніх справ).

Правила — кодифікаційний акт, що визначає не правовий статус, а правовий
порядок якогось виду діяльності (Правила дорожнього руху).

За обсягом розрізняють кодификації:

— загальну;

— галузеву;

— міжгалузеву (комплексну);

— спеціальну (внутрішньогалузеву).

Загальна кодификація припускає створення зведених кодифікованих актів
для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним
актом конституційного права є Конституція.

Галузева кодификація припускає об’єднання правових норм певної галузі
права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний
кодекс та ін.). Галузева кодификація посідає провідне місце серед інших
видів кодификації, тому що розподіляє нормативний матеріал відповідно до
предмета і методу правового регулювання (відповідає галузі права).

Міжгалузева (комплексна) кодификація припускає об’єднання правових норм
не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної
сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі
господарства або соціально-культурного будівництва (Повітряний кодекс,
Кодекс торгового мореплавства та ін.). Міжгалузева (комплексна)
кодификація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають
істотне значення.

Спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація припускає об’єднання
правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі
(Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.). Як і комплексна кодификація,
спеціальна (внутрішньогалузева) кодификація є напрямком кодифікаційних
робіт, що доповнюють галузеву кодификацію.

Робота з кодификації законодавства є складною й відповідальною. Тут має
місце не лише зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу, його
розташування у певному порядку, але й перегляд норм, що містяться в
законах та інших нормативних актах, скасування застарілих і
неефективних, виробка нових, надолуження прогалин, усунення дублювання,
розбіжностей і суперечностей, їх узгодження. Кодификації найчастіше
піддаються норми, розраховані на тривалий проміжок часу. Більш динамічні
сфери регулюються поточним законодавством.

Кодификація сприяє посиленню стабільності законодавства. Кодекси, що
розробляються, представляють собою нові законодавчі акти, які заміняють
закони, що діяли раніше, і акти, що регулюють те саме коло суспільних
відносин. При всій широкості кола норм , що містяться в кодексі, він
характеризується цілісністю, внутрішньою єдністю і власною системою.
Кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. На
відміну від інкорпорації кодификація завжди має офіційний характер.

Інкорпорація — спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає
у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже
наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в
них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в
хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з
урахуванням юридичної чинності об’єднуваних актів тощо.

При інкорпорації нормативний акт опрацьовується: із нього викидаються
положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і
доповнення; виключаються положення, що не містять норм права;
викидаються відомості про осіб, які підписали нормативний акт.

Інкорпорація може бути:

— офіційною — здійснюється від імені компетентних державних органів
(наприклад, «Відомості Верховної Ради України»)[4];

— неофіційною — здійснюється видавництвами, науковими і навчальними
закладами, практичними органами, окремими спеціалістами.

Позаяк в першому випадку збірники, що видаються, є офіційною формою
опублікування і на них можна посилатися при розгляді юридичних питань, в
другому вони мають лише довідково-інформаційний характер.

Найпоширеніші види інкорпорації:

хронологічна

систематична

— спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування
нормативно-правових актів провадиться за часом їх опублікування і вступу
в дію

— спосіб (форма) систематизації, в який упорядкування
нормативно-правових актів провадиться за предметною ознакою: за галузями
права, їх інститутами, сферами державної діяльності

Консолідація — спосіб (форма) систематизації, який полягає в об’єднанні
кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері
суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без
зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті
укрупнених актів на основі об’єднання норм розрізнених актів, виданих з
одного питання.

Вона використовується там, де відсутня можливість кодифи-кації; є
уніфікацією нормативних актів; усуває їх численність; позбавляє їх
надмірної роздробленості; сприяє об’єднанню загальних положень поточної
правотворчості в родинні групи; є проміжною ланкою між поточною
правотворчістю і кодификацією.

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання Зводу законів.
Історії законодавства відомий Звід законів Юсти-ніана. Є й вітчизняна
практика їх створення: Збори місцевих законів західних губерній — в
Україні XIX ст., Звід законів Російської Імперії в 16-ти томах, Звід
законів СРСР. Звід законів видано у Російській Федерації, запланована
його підготовка в Україні. Консолідовані акти в Україні доцільно
підготувати з питань податкової, пенсійної, приватизаційної політики
держави (до структури консолідованого акта, як правило, входять окремі
однопрофільні статті, глави, параграфи, розташовані у певній
послідовності).

Останнім часом консолідовані збірники законів набули популярності в
країнах Заходу: Звід законів США, Зібрання федерального права ФРН та ін.

[1] Згідно з тлумаченням Конституційного Суду України від 9 липня 1998
г. поняття законодавства включає закони, міжнародні договори,
ратифіковані Верховною Радою, а також постанови Верховної Ради, укази
Президента, декрети і постанови Кабінету Міністрів, прийняті у межах їх
повноважень і відповідно до Конституції і законів України.

[2] Нагадуємо, що нормативне розпорядження — текст граматично і логічно
завершених частин нормативного акта, в якому безпосередньо виражаються
зміст і структура правових норм.

[3] Термін «кодифікація» введений до наукового обігу І.Бентамом (XIX
ст.).

[4] Указом Президента України від 22 січня 1996 р. «Про видання актів
законодавства України» визнано за необхідне видавати, починаючи з 1996
p., збірники актів законодавства України. Встановлено, що до збірників
актів законодавства України вносяться закони, постанови Верховної Ради,
укази і розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів України,
що мають нормативний характер; нормативні акти міністерств, інших
центральних органів державної виконавчої влади, що підлягають державної
реєстрації. Офіційне видання збірників актів законодавства покладено на
Міністерство юстиції України.

Література

1. Абрамов А.И. «Слово о законе и благодати» киевского митрополита
Илариона как русская историософская реакция на
христианско-идеологическую экспансию Византии // Идейно-философское
наследие Иллариона Киевского. — М., 1986. — 4.2. — 42-54.

2. Автобіографія Івана Франка // Культура. — 1926. — 4.4-9. — С.42-54.

3. Актуальні проблеми суспільно-політичного розвитку України. — Львів,
1992.-118 с.

4. Андрусяк М. Генеза й характер галицького русофільства ХІХ-ХХ ст. —
Прага, 1941.-19 с.

5. Андрусяк Т.Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини).
— Львів, 1998.-189 с.

6. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і
реальність.—К., 1994.—96 с.

7. Барка В. Правда Кобзаря. — Нью-Йорк, 1961. — 289 с.

8. Бачинський Ю. Большевицька революція і Українці. Критичні замітки. —
Берлін, 1925.—48с.

9. Бачинський Ю. Україна irredenta. — Берлін, 1924. — 237 с.

10. Бегей І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник. — К., 2001.
— 256 с.

11. Бегей І.І. Політичні інститути суспільства в теоретичній спадщині
Юліана Бачинського. — Львів, 1999. — 67 с.

12. Бегей І.І. Юліан Бачинський: з життєпису, політичної та наукової
діяльності. —Львів, 1998. —51с.

13. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту / за.ред. Юрія Книша.
— Вінніпег, 1993.- 166 с.

Похожие записи