Правова культура суспільства

Правова культура суспільства — це різновид загальної культури, який
становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і
стосується правової реальності даного суспільства.

Система цінностей — це активність суб’єктів права у правовій сфері,
добровільність виконання вимог правових Норм, реальність прав і свобод
громадян, ефективність правового регулювання, якісні закони, досконала
законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна
юридична практика, стабільний правопорядок. Систему цінностей в галузі
права, що існують в реальному функціонуванні в суспільстві, називають
правовою реальністю, яка у структурному відношенні збігається з поняттям
«правова система».

Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової
системи):

— структурно-функціональний;

— аксеологічний (оцінний).

Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття статики
(структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспекту) правової
культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її
склад, внутрішню будову; функціональний (динаміка) — виникнення,
розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими
соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншою
культурами.

Аксеологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у
ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто
все те, що належить до правового прогресу.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Структура
правової культури суспільства включає:

1) культуру правосвідомості — високий рівень правосвідомості, що містить
оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

2) культуру правової поведінки — правову активність громадян, яка
виражається в правомірній поведінці;

3) культуру юридичної практики — ефективну діяльність законодавчих,
судових, правозастосовних, правоохоронних органів.

Функції правової культури — це основні напрямки осягнення правових
цінностей — вітчизняних і світових.

Основними функціями правової культури є:

1) пізнавальна — засвоєння правової спадщини минулого сьогодення —
вітчизняної та іноземної;

2) регулятивна — забезпечення ефективного функціонував всіх елементів
правової системи і створення непохитного правопорядку;

3) нормативно-аксеологічна — оцінка поведінки особи, рівня розвитку
законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права
держави і міжнародних стандартів.

Показником правового прогресу є високий рівень правової культури. Рівень
розвитку правової реальності як особливої системної якості і є правовою
культурою. Правова культура в кожен даний момент «присутня» у кожній
даній крапці правової реальності, не збігається з нею цілком, але існує
в ній як складова частина, здатна виступати у вигляді показника
(характеристики) рівня розвитку цієї реальності.

Правова культура особи

Правова культура особи — це обумовлені правовою культурою суспільства
ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які
забезпечують її правомірну діяльність.

Правова культура особи включає:

1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінфорваність була і
залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і
підзаконних актів {емоційно-психологічний зріз);

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими
актами — у практичній діяльності (поведінковий зріз).

Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена
суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал
державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки
знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про
соціальну цінність, і головне — активну роботу з його здійснення, зі
зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура
ocoби – це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає
перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі
правового досвіду.

Змістом правової культури особи є:

1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати
елементом культури кожної людини;

2) правомірна поведінка;

3) результати правомірної поведінки і правового мислення. Показником
правової культури особи є правова активність особи як вища форма
правомірної поведінки, що припускає:

1) наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної
правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення
до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм,
їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній
аспект);

2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціальне корисну діяльність
особи, що перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки,
спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку
(зовнішній аспект).

Правова активність — одна із змістовних характеристик особи. На відміну
від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської
поведінки, а від активної намагаються позбутися, у державах з
демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації
правових норм і принципів у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Форми прояву правової активності різноманітні: сумлінна службова
діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній
боротьбі як довірена особа кандидата в депутати та ін. Правомірна
активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільне
корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як
епізодичною (дії громадянина по затриманню підозрюваного у вчиненні
злочину), так і постійною (виконання функцій народного засідателя).

Правова культура особи (загальна і спеціальна — професійна) сприяє
виробленню стилю правомірної поведінки, який формується залежно від:

• ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури суспільства;

• специфіки професійної діяльності;

• індивідуальної неповторності творчості кожної особи.

Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю
додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою
вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору
варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.

Професійна правова культура

Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, —
одна із форм правової культури суспільства, притаманна тій спільності
людей, що професійно займаються юридичною діяльністю, яка потребує
фахової освіти і практичної підготовки. Як правило, це культура робочої
групи, члени якої є службовими особами і носіями службової правової
культури.

Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам
властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних
галузях професійної діяльності.

Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні
правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного,
демократичного і морального змісту.

Професійна культура юриста припускає:

1) знання законодавства і можливостей юридичної науки;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і
підзаконних актів;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими
правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання
всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні
рішень.

Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише
тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій
морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність,
опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.

Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й
особливості правової культури різних її представників (суддів,
прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ,
юрисконсультів, адвокатів і т.д.). Причому рівень професійної культури,
наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються
в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних
підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної,
державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції.
Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрізняється
від аналогічної культури співробітників підрозділу кримінальної міліції
і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної
культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони
до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна
характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом.

Виділяючи три види правової культури, слід пам’ятати, що в реальному
житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище
єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою
його членів (особи, групи); вона с умовою, формою і результатом
культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

Структура правової культури суспільства

Правова культура складається із низки взаємозалежних елементів.

1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян —

виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розуміння) права
громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон,
використання прав, виконання обов’язків. Кожен суб’єкт покликаний:
осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних
відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші
положення закону, з’ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти
застосовувати в практичній діяльності набуті правові знання,
використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних
інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д.

Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадянин
професійним юристом, працівником правотворчої або правозастосовної сфери
або він займається іншою діяльністю.

Професіонал-юрист повинен досконало знати правові розпорядження.
Громадянин-не юрист використовує мінімум правових знань, потрібний для
його роботи, поведінки в побуті, сім’ї. Це насамперед знання принципів
права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча
система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького
права, розуміння єдності прав і обов’язків, відповідальне ставлення до
здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді повинен знати
норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний
порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім
кримінально-правова відповідальність, для комерсантів — цивільно-правова
відповідальність.

Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону, що
означає припущення (умовність) про знання особою закону, яке прийняте з
метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає
неодмінною вимогою правової культури. Тому кожен громадянин має бути
зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних
знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень
правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й
проявляти правову активність.

2. Стан юридичної практики:

а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства — виражається в
досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості,
продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в
юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення
нормативно-правових актів, вирішенні процедурних законодавчих питань.
Усе це разом узяте — показник рівня правотворчої (в тому числі
законодавчої) культури;

б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозастосовноі
практики — виражається як робота правозастосовних, судових,
правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої
культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко
налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного
юридичного вирішення.

Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна,
нотаріальна та інші види юридичної практики являють собою специфічне
провадження, відповідним чином організоване і сплановане, її суб’єкти —
юристи-професіонали. Їх діяльність — показник рівня правозастосовної
культури.

3. Режим законності і правопорядку — стан фактичної впорядкованості
суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів,
змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єктів права. Непохитність
правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова
культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень
та їх додержання — основа режиму законності та правопорядку.

Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що
входять до правової системи суспільства.

Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів
внутрішніх справ

Професійна правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ
містить у собі структурні елементи, властиві всім громадянам (правову
психологію, правову ідеологію, правову поведінку), а так само функціонує
в єдності і взаємодії з політичним, естетичним, етичним та іншими видами
свідомості суспільства. Однак специфіка виконуваних завдань, прав і
обов’язків накладає своєрідний відбиток на правосвідомість і правову
культуру співробітників органів внутрішніх справ у цілому. Якість і
ефективність виконання співробітниками органів внутрішніх справ своєї
роботи створює імідж галузевої підсистеми державного управління і
впливає на правосвідомість і правову культуру суспільства. У свою чергу,
від рівня їх професійної свідомості і професійної культури залежить
поведінка населення відповідно до права і забезпечення особистої безпеки
кожної людини.

Правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ відображає
правову реальність крізь призму належного, з позицій сформованих у
суспільстві принципів і норм права. Робиться це в поняттях прав і
обов’язків відповідно до посадового становища. Їх правосвідомість
ціннісна, причому оцінці піддається не стільки саме право, скільки
правові вчинки на предмет їх відповідності законослухняності,
правомірності.

Особливості правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ
формуються в період навчання і становлять різнобічну підготовку. Це:

1) загальна правова підготовка — одержання фундаментальних правових
знань;

2) спеціальна правова підготовка — навчання майбутній професії
(оперативно-розшукова підготовка, підготовка слідчого та ін.);

3) загальна фізична підготовка;

4) бойова підготовка, в тому числі володіння табельною зброєю;

5) оволодіння засобами зв’язку;

6) уміння керувати транспортними засобами та ін. Для правосвідомості
співробітників органів внутрішніх справ особливого значення набуває
ставлення до злочинності і заходів боротьби з нею. До особливостей їх
правосвідомості у цій сфері слід віднести:

1) осуд посягань на охоронювані законом цінності і розуміння об’єктивної
необхідності вести з ними боротьбу;

2) суворе і неухильне додержання законності, недопустимість порушення
правових норм і принципів;

3) більш високий рівень оцінки права і забезпечуваного їм правопорядку і
законності, ніж у інших законослухняних громадян;

4) негативну реакцію на злочинність, неприйняття її, переконаність у
необхідності активної боротьби з нею;

5) збіг їх оцінки добра і зла з загальнодержавними правовими цінностями;
превалювання інтересів, що ведуть до мети відповідно до чинного
законодавства;

6) більш високий рівень вимог до санкцій за правопорушення порівняно з
іншими законослухняними громадянами: орієнтація на жорсткість покарання;

7) більш високу оцінку власної діяльності і діяльності свого відомства,
ніж інших;

8) недооцінку процесуальних гарантій порівняно з іншими, в тому числі
матеріальними;

9) наявність елементів правового нігілізму, що спричиняє обрання
варіанта правомірної поведінки не за переконанням, а внаслідок страху
покарання, побоювання настання небажаних наслідків та ін.

Як бачимо, правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ
притаманні позитивні і негативні тенденції з превалюванням перших.

В узагальненому вигляді належну правосвідомість співробітників органів
внутрішніх справ можна зобразити так:

1) переконаний у необхідності забезпечувати права і свободи громадян;

2) засуджує протиправну поведінку;

3) усвідомлює об’єктивну необхідність вести боротьбу з правопорушеннями
і додержуватися правопорядку;

4) переконаний у необхідності додержуватися законності під час виконання
службових обов’язків.

Усі ці якості правосвідомості дають можливість співробітникам органів
внутрішніх справ правильно орієнтуватися в складній ситуації та
оперативно обирати варіант дій.

Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ
припускає глибоке знання системи права і законодавства. переконаність у
необхідності їх додержання, уміння користати ся всією сукупністю
правових засобів під час виконання службових обов’язків у межах
компетенції, встановленої законом та іншими правовими актами. Правова
культура співробітників органів внутрішніх справ убачається також у
критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явиш з
погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Співробітник органу внутрішніх справ — це особа, покликана стати вище
своїх звичок, бажань: він повинен робити свою справу так, як цього
вимагають найвищі інтереси суспільства Правопорушники — часто особи
сильні, цілеспрямовані, вести двобій з якими не просто. Нерідко робота
над розкриттям і розслідуванням злочинів — сутичка між особистостями,
характерами.

Людина формується як особистість у процесі соціальної практики. Юридична
освіта — перший крок до утвердження себе як особистості в галузі
реалізації права. Юридична освіта повинна забезпечити знання і розуміння
мови і технічної майстерності, необхідних для практикуючого
співробітника органу внутрішніх справ, включаючи розуміння правових і
етичних обов’язків, прав і основних свобод людини, визнаних
законодавством країни і міжнародним правом.

Слід звернути увагу на систему деонтологічних вимог (грец. деон —
належне), які висуваються до випускника — майбутнього співробітника
органу внутрішніх справ у галузі культури:

— морально-етична (засвоєння гуманістичних принципів моралі, уміння ними
керуватися на практиці);

— політична (знання політичної стратегії та тактики держави, провідних
політичних партій і рухів, уміння користуватися інструментарієм
політичної діяльності і бути політичне активним);

— психологічна (знання психічного складу особи, уміння користуватися
психодіагностикою у ході вирішення юридичної справи);

— естетична (виражається в службовому етикеті, мові спілкування,
зовнішньому вигляді юриста, естетичному вигляді оформлюваних ним
документах та ін.).

Вони доповнюють його правову культуру і створюють кодекс його
професійної поведінки, стрижнем якої є внутрішнє веління службового
обов’язку.

Правова культура співробітників органів внутрішніх справ визначається не
тільки науковими знаннями про сутність, характер і взаємодію правових
явиш взагалі, механізм правового регулювання, правове полі держави, його
окремі напрямки. Вона передбачає й критичне творче осмислення правових
норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного
і морального змісту.

До культури співробітника органу внутрішніх справ належить знання
державної мови України, особливостей етичної культури і національних
традицій того регіону, де він здійснює професійну діяльність.

Виключне значення має проблема подолання правового нігілізму
співробітника органу внутрішніх справ, його некомпетентності, низького
професіоналізму, невміння розібратися в конкретних життєвих ситуаціях,
дати їм правильну юридичну оцінку, в результаті чого з’являються
незаконні і необгрунтовані рішення.

Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ
повинна бути вищою за правову культуру інших громадян.

Похожие записи