Реферат на тему:

Право. Загальне вчення про право

План

1. Визначення поняття права.

Значення загального поняття права.

Різні підходи до визначення поняття права.

2. Право як соціальне явище.

3. Соціальні норми та їхні види.

4. Ознаки права та його відмінність від інших

соціальних норм.

1. Визначення поняття права.

Значення загального поняття права.

Різні підходи до визначення поняття права.

Першим і найголовнішим завданням теорії права є визначення самого
поняття, дефініції права, тобто визначення, що таке право взагалі. Але
це завдання, яке, на перший погляд, може видатися доволі простим, бо
кожен думає, що він знає, що таке право, насправді, є однією з найважчих
і найскладніших проблем. Ще римські юристи підкреслювали, що кожна
дефініція в цивільному праві є небезпечна тому, що коротке визначення
містить у собі замало, щоб противник не міг його заперечити. А відомий
німецький філософ Іммануїл Кант писав, що “дійти до дефініції дуже
приємно, але, разом з тим, і дуже важко. Юристи ось і досі шукають
дефініції для свого поняття права.” Проте, він сам згодом в іншій своїй
праці дав відому дефініцію права: “Право є сукупність норм, що
встановлюють і визначають межі свободи особи”.

Для чого ж все-таки необхідне визначення поняття права? Перш за все, для
того, щоб визначити межі самої науки про право, межі правознавства, як
комплексу наук про право. Тільки визначення меж науки дає можливість
охопити дослідженням увесь комплекс явищ, який складає предмет цієї
науки, і, разом з тим, це є запорукою того, що ми в рамках вивчення
правознавства не будемо займатися тим, що є предметом вивчення інших
наук, чужих змісту і методам правознавства. Але неможливо визначити
предмет науки про право, не визначивши, що таке право. Це зовсім не
означає, що можна обмежитися тільки цією дефініцією, але, власне, беручи
її за основу можна і слід давати визначення окремим інститутам права.

Кожне наукове поняття складається з типових ознак того явища, що є
предметом вивчення. Ці ознаки мають бути, з одного боку, найпростіші, а
з другого, — за змогою, непохитні, сталі, безспірні. Але предмет
дослідження соціальних наук, до яких належить і правознавство, є дуже
складний та різноманітний. Це пояснюється тим, що соціальні явища
виникають не лише внаслідок загальних об’єктивних тенденцій, але також
зумовлюються, значною мірою, діяльністю людини. А кожна людина є
індивідуальною і неповторною і власне ця її індивідуальність виявляється
у суспільній діяльності, оскільки, як член суспільства, людина впливає
своєю індивідуальною поведінкою, рисами, властивостями на розвиток і
функціонування суспільства. “Кожний історичний факт, кожне соціальне
явище, які б однорідні та аналогічні з іншими вони не були, завжди
відзначаються індивідуальними моментами, що специфічно відрізняють їх
від усіх інших явищ, навіть найбільш з ними споріднених”, — підкреслював
Г.Єллінек. Це змушує соціальні науки, у тому числі і право, шукати у
соціальних явищах, тотожні або однорідні риси та елементи, усуваючи
елементи індивідуальні, як менш важливі, і виявляти найхарактерніші,
типові ознаки того чи іншого явища. Саме ці ознаки знаходять закріплення
в дефініціях понять.

Розглядаючи право або, навіть, проаналізувавши, коли і в яких випадках
ми вживаємо це слово, стає очевидною багатогранність та складність цього
явища. Його творять різні причини, на нього перехресно впливають
численні елементи та умови суспільного життя; у свою чергу, важко знайти
аспект суспільного життя, на який би право не мало визначального або,
принаймні, суттєвого впливу. Виходячи з позицій формальної логіки,
визначення взагалі всякого поняття полягає у тому, щоб виявити родову
ознаку явища та видові його різновиди. Родовою ознакою права у такому
випадку будуть правові явища, оскільки вони виявляються у соціальних
відносинах, тож можна визначити право, як соціальне явище. Це такі
явища, які виникають й існують виключно серед людей і пов’язані з їхнім
спілкуванням та боротьбою. У той же час, право тісно пов’язане з
існуванням і функціонуванням правових установ й інститутів у державі,
тому, з певного погляду, право — це сукупність норм, встановлених і
забезпечуваних державою. Можливі й інші підходи при визначенні вихідної
позиції при розумінні права.

Визначний український вчений-правознавець Богдан Кістяківський зводить
всі можливі визначення до чотирьох основних понять, підходів до
розуміння права:

1) державно-організаційне, або державно-наказове поняття права. Це
поняття права можна спрощено виразити так: право є те, що держава
наказує вважати правом. Або, більш повно, право є сукупність норм,
виконання яких вимагається, охороняється та гарантується державою.

Саме з цих позицій визначається право рядом сучасних вчених. Так,
П.М.Рабінович дає таке визначення: “Право — це система
загальнообов’язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм,
встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої
частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання
суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також до
загальносоціальних потреб і забезпечуються державою”.

Санкціонування, в даному випадку, — це надання звичаєвому правилу або
моральній нормі рішенням держави загальнообов’язковості, забезпеченої
примусовою силою держави.

Французький теоретик права П’єр Сандевуар дає таке визначення права:
“Право — це сукупність норм і приписів, які видаються державними
органами і санкціонуються ними за допомогою засобів матеріального
примусу, яка регулює відносини між людьми та групами людей в даному
політичному суспільстві і яка має на меті створення єдиного, загального
соціального порядку в рамках цього суспільства”.

Таке поняття, хоч ним і послуговуються досить широко, не є повним,
оскільки не охоплює звичаєвого права, церковного права та, значною
мірою, міжнародного права. Хоча в аспекті законодавства такий підхід є
виправданим, і, коли розглядаються законодавча діяльність держави,
юридичні норми, правопорушення, юридична відповідальність і т.д., то
саме таке розуміння права є для нас визначальним.

2) соціологічне поняття права, під яким розуміється саме те право, що
здійснюється в житті: як писане, так і не писане. Тут можна дати таке
визначення: право — це сукупність правових відносин, що здійснюються в
житті і в процесі яких постають й утверджуються правові норми. Тобто,
правові норми є тільки формою виразу правових відносин між членами
суспільства; саме ж право — це правові відносини, а ці відносини є
соціальними, оскільки відбуваються у суспільстві. Власне це поняття
права охоплює як писане, так і неписане право, як національне право, так
і міжнародне, взагалі право в усіх його формах, які існують у
суспільстві. Недоліком цього підходу є те, що він охоплює тільки діюче
на даний момент право, тобто те, яке фактично існує, залишаючи поза
увагою перспективу розвитку як законодавства, так і права в цілому.

3) психологічне поняття права. Суть цього підходу полягає у тому, що
реально існуюче право виявляється не у статтях законів або інших
нормативних актів чи рішеннях компетентних державних органів, а у
свідомості цілого суспільства і його окремих членів. Ряд вчених вважали,
що право є явищем психологічним, як певна сукупність уявлень, почуттів,
емоцій. Власне у зв’язку з правом у свідомості зароджується поняття
обов’язку. Проте, це поняття права, яке фактично залишає поза увагою
значну частину об’єктивного юридичного права, такого як, наприклад,
законодавство про організацію вищих органів державної влади і
управління, інших суспільних відносин, з якими людина безпосередньо не
стикається. З другого боку, тут відсутня чітка межа між правом і етикою.
Проте, з іншого боку, значення цього напрямку полягає у тому, що він
підкреслює важливий, а подекуди визначальний, вплив психіки як окремого
індивіда, так і спільностей у процесі правотворення та реалізації і
здійснення права.

4) нормативне поняття права, суть якого полягає у тому, що право — це
сукупність норм, які містять у собі ідею належного функціонування
суспільства, тобто визначають, що і як повинно бути. Тобто, правові
норми повинні визначати (нормувати) зовнішні стосунки людей між собою.
Норма права, з цього погляду, є правилом належної поведінки людей у
соціальному середовищі. Тобто, право встановлює форму шлюбу, визначає
взаємовідносини між членами сім’ї, забезпечує право власності, визначає
обов’язки індивіда перед державою, його право на допомогу з боку держави
і т.д. Це поняття права підкреслює у праві зобов’язуючий елемент, тобто
елемент нормативний, який залишався поза увагою у попередніх поняттях.

Прикладом такого визначення права є визначення Євг.Трубецького, який,
слідом за Кантом, підкреслював, що “право — це сукупність норм, що, з
одного боку, надають, а з другого боку, обмежують зовнішню свободу людей
у їхніх взаємних стосунках”. Тобто, тут право поставлене на сторожі
особистої свободи, або, іншими словами, прав людини, у чому вчений
вбачав родову ознаку права, бо “там, де зовсім нема свободи, там взагалі
не може бути і жодного права”, як нема права і там, де свобода індивіда
не обмежена жодними правилами, де панує анархія і свавілля. З цим не
можна не погодитися. Але тут в основу права покладено тільки одну з
функцій права — охорону свободи. Проте, ця функція не є характерною для
всього права. Скажімо, закон про державний бюджет не має нічого
спільного зі свободою, а дає тільки суто фінансово-організаційні
вказівки.

Наведені підходи і дефініції права ще раз наочно дають можливість
пересвідчитися у складності та багатоаспектності цього соціального
явища. На сьогоднішній день, коли для науки, у тому числі і юридичної,
характерні методологічний і світоглядний плюралізми, необхідно
усвідомлювати, що можливе існування кількох визначень права, які не
заперечують, а взаємодоповнюють одне одного. Це, жодною мірою, не
означає, що ці визначення характеризують різні явища. Право — єдине. Тут
можна провести паралель з точними науками. Скажімо, поняття води інакше
у фізиці, інакше у хімії, інакше в іншій науці. Проте, це не заперечує
єдність самої води, просто різні науки вивчають її в різних аспектах. Те
ж саме стосується і поняття права. Користуватися різними науковими
поняттями необхідно з метою систематизації нескінченно великої кількості
правових явищ.

2. Право як соціальне явище.

Соціальна природа права полягає як у тому, що воно існує у суспільстві,
так і у тому, що право діє у суспільстві. Право, яке не реалізується, не
діє, не є правом.

Формально право існує у вигляді сукупності норм — правил, що мають
обов’язкову силу, встановлені законодавчим органом або іншим способом.
Те, що сукупність таких норм існує, є об’єктивним фактом. А отже,
потрібно досліджувати зміст існуючих правових норм. При цьому, можна
навіть не звертати увагу на те, як ці норми діють у кожному конкретному
випадку стосовно до конкретного носія того чи іншого права. Тобто, в
даному випадку йдеться про абстрактне право, тобто об’єктивне право, як
сукупність правових норм. Творцем об’єктивного права є, здебільшого,
держава. Проте, у той же час, необхідно мати на увазі, що чинне право не
тотожне з законодавством. Реальні суспільні відносини є набагато
складніші і різноманітніші, ніж передбачені законодавством. Закон лише
закріплює те, що вже існує у суспільстві, або те, у чому виникла
потреба, яка вимагає свого оформлення в законі. В житті все постійно
змінюється, одні правові відносини появляються, інші змінюються та
зникають. З іншого боку факт нетотожності діючого права із
законодавством збільшується в силу наявності частини формально існуючого
законодавства, яке не застосовується в житті чи то тому, що певна
правова норма вже пережила себе і стала непотрібною, або через зміну
суспільної ситуації, і чинність деяких нормативних актів або їхньої
частини призупиняється. У принципі, неможливо досягнути такого стану, за
якого реальне право і чинне законодавство будуть на 100 відсотків
збігатися.

3. Соціальні норми та їхні види.

У суспільстві повинні існувати норми, які регулюють функціонування
даного суспільства, тобто соціальні норми. Право не є єдиним регулятором
суспільних відносин, тобто стосунків, які виникають між людьми; ці
стосунки регулюються також й іншими соціальними нормами.

Соціальні норми — це норми, які визначають поведінку людини у
суспільстві і, відповідно, її ставлення до інших людей.

Основні види соціальних норм:

моральні норми — це вид соціальних норм, які визначають ставлення людини
до людини, як індивіда, і визначають у цих стосунках поняття добра і
зла, обов’язку, справедливості і забезпечуються моральними факторами,
такими як громадська думка, моральний осуд тощо;

звичаї — це норми, які склалися історично, закріпилися у суспільній
практиці у результаті багаторазового застосування в регулюванні певного
роду суспільних відносин;

релігійні норми — це норми, встановлені для регулювання суспільної і
особистої поведінки прихильників певного віровчення, як правило,
закріплюються у відповідних канонічних текстах;

корпоративні норми — норми різного виду об’єднань та спілок —
громадських організацій, професійних спілок, політичних партій;

Можливі й інші види соціальних норм.

4. Ознаки права та його відмінність

від інших соціальних норм.

нормативний характер;

загальнообов’язковий характер;

владнодержавний характер;

формальна визначеність;

гарантоване та забезпечене державою;

системність;

формулювання правил поведінки у вигляді прав і обов’язків.

Похожие записи