КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Порядок формування та повноваження правоохоронних органів за чинною
Конституцією України

ПЛАН

Вступ

Поняття та види правоохоронних органів України

Органи прокуратури в системі правоохоронних органів України

2.1. Повноваження органів прокуратури

2.2. Структура та порядок формування органів прокуратури

Міністерство юстиції України як правоохоронний орган України

3.1. Система та повноваження органів юстиції України

3.2. Порядок формування та повноваження обласних управлінь юстиції

3.3. Формування та повноваження районних структур системи органів
Міністерства юстиції України

3.4. Організаційне забезпечення діяльності судів – один з основних
напрямків роботи Міністерства юстиції України і його органів

Порядок формування та повноваження органів служби безпеки України

Місце та роль Міністерства внутрішніх справ та його органів у системі
правоохоронних органів України

Адвокатура в системі правоохоронних органів

Висновки

Список нормативно-правових актів та використаної літератури

Вступ

Розбудова України як демократичної, правової, соціальної держави,
закріплення в Конституції України положення про найвищу соціальну
цінність людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і
безпеки вимагає формування нових підходів до захисту прав людини.

Віднині головним змістом і спрямованістю діяльності держави стають права
і свободи людини та гарантії їх здійснення. Утвердження та забезпечення
цих прав і свобод Конституція України покладає на державу як її головний
обов’язок. Діяльність щодо охорона прав та законних інтересів громадян,
фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань, забезпечення
неухильного дотримання законності та громадського порядку, боротьба зі
злочинами та іншими правопорушеннями прийнято називати правоохоронною
діяльністю. У широкому розумінні правоохоронна діяльність – це
діяльність усіх державних органів та недержавних організацій щодо
забезпечення дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації,
законності та правопорядку. У вузькому розумінні правоохоронна
діяльність – це діяльність спеціально уповноважених органів (державних
та недержавних) з охорони права від правопорушень, що здійснюється у
встановленій законом формі згідно з компетенцією того чи іншого органу.

Для здійснення цієї діяльності реалізуючи свою правоохоронну функцію,
держава створює систему правоохоронних органів.

У юридичній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття
правоохоронні органи. Одні науковці до їх складу відносять суди, органи
прокуратури, служби безпеки, органи внутрішніх справ, Міністерство
юстиції та його органи на місцях, органи пожежної безпеки, адвокатуру,
нотаріат, мотивуючи це тим, що всі вони охороняють права та законні
інтереси особи. На нашу думку, такий підхід є невиправданим, оскільки в
такому випадку до правохононних органів необхідно віднести всі органи,
які створюються та функціонують в державі, оскільки так чи інакше їх
діяльність спрямована на захист прав громадян. Однак, окермі з
перелічених органів виконують конкретизовано вузькі функції. Так суд є
перш за все органом правосуддя. Саме це його основне призначення. Тому
найбільш обґрунтованим, на нашу думку, є та позиція, згідно якої до
правоохоронних органів відносять: органи прокуратури, внутрішніх справ,
служби безпеки, юстиції, адвокатури.

На основі аналізу Конституції України, чинного законодавства і наукових
теоретичних положень в даній роботі окреслюється порядок формування та
компетенція правоохоронних органів на основі специфічних ознак, за
допомогою яких можна віднести їх до категорії правоохоронних.

1. Поняття та види правоохоронних органів України

Для реалізації функцій правоохоронної діяльності створюються певні
органи, які традиційно називаються правоохоронними. На сьогоднішній день
в законодавчому порядку чітко не визначено, які саме органи слід
віднести до правоохоронних. Тому серед науковців і практиків це питання
вирішується неоднозначно: різні автори відносять до правоохоронних різні
органи. Для віднесення того чи іншого органу до категорії
правоохоронних, слід враховувати роль, значення і питому вагу цього
органу в загальній масі повноважень з реалізації правоохоронної
діяльності. Наприклад, для органів пожежної охорони, командирів
військових частин, начальників виправно-трудових установ, капітанів
кораблів, що перебувають у далекому плаванні, функції дізнання є далеко
не основними в їх повсякденній діяльності, хоча за законом вони повинні
провести дізнання у випадку вчинення злочину [22, c. 8]. Виконання
функцій дізнання для цих органів є незначною, хоча і важливою, ділянкою
роботи у порівнянні з тими завданнями, які стоять перед ними. Тому
віднесення всіх цих та деяких інших органів до правоохоронних було б
неправильним.

З врахуванням висловленого до правоохоронних органів можна віднести
органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, юстиції,
адвокатури та ряд громадських формувань, основне завдання яких полягає в
сприянні успішній реалізації правоохоронної діяльності.

2. Органи прокуратури в системі правоохоронних органів України

2.1. Повноваження органів прокуратури

Основна мета діяльності органів прокуратури полягає в здійсненні вищого
нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів України,
спрямована на утвердження верховенства закону; зміцнення правопорядку і
має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

закріплених Конституцією України незалежності держави, суспільного і
державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних
груп і територіальних утворень;

гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними
правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і
свобод людини та громадянина;

основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих
Рад депутатів, органів територіального громадського самоврядування [26,
c. 27].

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій
чи рухів.

Під функціями розуміються основні напрямки діяльності того чи іншого
органу, в яких знаходять свій вираз сутність, завдання і цілі
конкретного органу. До основних функцій органів прокуратури відносяться:

нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами,
установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;

нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із
злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяльність, що
містять ознаки злочину;

розслідування діянь, що містять ознаки злочину;

підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах
кримінальних, цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення,
а також спорів у господарських судах;

нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього
ув’язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів
примусового характеру, які призначаються судом;

нагляд за додержанням законів органами військового управління,
військовими об’єднаннями, з’єднаннями, частинами, підрозділами,
установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами
Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Управління
державної охорони, Служби безпеки України та інших формувань,
дислокованих на території України [30, c. 11].

Прокуратура приймає участь у підготовці органами державної влади заходів
щодо запобігання злочинам та іншим правопорушенням, а також у роботі з
вдосконалення роз’яснення законодавства. На прокуратуру не можуть
покладатись функції не передбачені законами України.

2.2. Структура та порядок формування органів прокуратури

Відповідно до Конституції України (статті 121, 122) [1] і Закону України
“Про прокуратуру” (стаття 6) органи прокуратури становлять єдину
централізовану систему з суворим підпорядкуванням нижчестоячих
прокурорів вищестоячим. Органи прокуратури будуються, як правило, за
ознакою адміністративно-територіального устрою. Винятки складають
військові, транспортні та природоохоронні прокуратури. Очолює
прокуратуру Генеральний прокурор України, який призначається на посаду
за згодою Верховної Ради України Президентом України строком на п’ять
років. Генеральний прокурор України має першого заступника і
заступників, які ним же і призначаються [6].

Вищою ланкою в системі органів прокуратури є Генеральна прокуратура
України, яку очолює, як уже відмічалось, Генеральний прокурор України. В
Генеральній прокуратурі України є головні управління, управління і
відділи. Наприклад, головне слідче управління; головне управління
військових прокуратур; управління нагляду за додержанням конституційних
прав і свобод, управління кадрів; відділ криміналістики,
організаційно-методичний відділ тощо.

Крім Генеральної прокуратури України в систему органів прокуратури
входять прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя (на правах обласних), транспортні прокуратури, а також
військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Чорноморського
флоту та Військово-Морських Сил України (на правах обласних).

Нижчою ланкою системи органів прокуратури є міські, районні, міжрайонні
та інші прирівняні до них прокуратури – транспортні, природоохоронні,
військові прокуратури гарнізонів, прокуратури по нагляду за додержанням
законів у виправно-трудових установах тощо.

Генеральна прокуратура може створювати відомчі наукові і навчальні
заклади для наукових досліджень, підвищення кваліфікації прокурорських
працівників та ін. Нині у м. Києві (був у м. Харкові) діє інститут
підвищення кваліфікації працівників прокуратури [25, c. 103-104].

Штатна чисельність органів прокуратури в межах фонду заробітної плати
затверджується Генеральним прокурором України.

До осіб, які призначаються на посаду прокурорів і слідчих, ставляться
певні вимоги. Відповідно до статті 46 Закону України “Про прокуратуру”
прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають
вищу юридичну освіту, досвід практичної роботи за спеціальністю та
необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду
практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури
стажування строком до одного року.

Особи, які вперше призначаються на посади помічників прокурорів,
прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають “Присягу
працівника прокуратури”, текст якої затверджується Верховною Радою
України.

На посади районних, міських і прирівняних до них прокурорів, крім
зазначених вище вимог, призначаються особи віком не молодше 25 років, із
стажем роботи в органах прокуратури або на посадах судді не менше трьох
років; на посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів – особи віком не
молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на
судових посадах не менше семи років.

Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз у п’ять
років. Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на
підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким
підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної
діяльності. На посади прокурорів та слідчих не можуть бути прийняті
особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком
реабілітованих [23, c. 79-82].

Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України із
числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі
і мають вищу юридичну освіту.

3. Міністерство юстиції України як правоохоронний орган України

Міністерство юстиції України як правоохоронний орган повинно
забезпечувати в межах своїх повноважень виконання вимог чинного
законодавства,

Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади.
Діяльність його спрямовується і координується Кабінетом Міністрів
України.

Мін’юст України є головним (провідним) органом у системі центральних
органів виконавчої влади в забезпеченні реалізації державної правової
політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та
міграційних відносин. Міністерство у встановленому порядку в межах своїх
повноважень вирішує питання, що випливають із загальновизнаних норм
міжнародного права та міжнародних договорів України, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Міністерство юстиції України очолює Міністр. Призначає його на посаду
Президент України за поданням Прем’єр-міністра України. Міністр несе
персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом
Міністрів України за виконання покладених на Міністерство завдань і
здійснення ним своїх функцій. Міністр має заступників, які призначаються
відповідно до законодавства, і виконують за дорученням Міністра окремі
його функції та заміщують Міністра у разі його відсутності або
неможливості здійснення ним своїх повноважень.

До структури Міністерства юстиції також входить колегія та департаменти,
серед яких департамент правової політики, департамент державної
виконавчої служби, департамент громадянства і реєстрації фізичних осіб,
департамент міжнародного права та співробітництва та інші. Колегія
утворюється для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції
Мін’юсту України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності.
До її складу входить Міністр (голова колегії), заступники Міністра за
посадою, Голова Державного комітету України у справах релігій, керівники
урядових органів державного управління, а також інших керівних
працівників Міністерства. До складу колегії можуть також входити
керівники управлінь юстиції. Членів колегії затверджує та звільняє від
обов’язків Кабінет Міністрів України за поданням Міністра. Рішення
колегії проводяться в життя наказами Міністра [21].

З метою забезпечення конституційних прав і свобод людини й громадянина
відповідно до міжнародних стандартів при Міністерстві юстиції України
створено інститут Уповноваженого в справах додержання Конвенції про
захист прав і основних свобод людини. Виконання Уповноваженим своїх
функцій забезпечується Національним бюро в справах додержання Конвенції,
створеним у складі центрального апарату та регіональними відділеннями
Національного бюро при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та
Севастопольському міських управліннях юстиції.

У Міністерстві юстиції України можуть бути утворені наукова,
науково-консультативна ради та інші органи дорадчого і координаційного
характеру. Їх завданням є розгляд наукових рекомендацій та інших
пропозицій щодо головних напрямів розвитку правової системи України.
Склад цих рад і органів та положення про них затверджує Міністр.

У складі Мін’юсту України Кабінетом Міністрів України можуть бути
утворені урядові органи державного управління.

Граничну чисельність працівників Мін’юсту України затверджує Кабінет
Міністрів України. Структуру центрального апарату Міністерства
затверджує Міністр.

3.1. Система та повноваження органів юстиції України

Систему органів юстиції складають:

центральний орган юстиції – Міністерство юстиції України;

місцеві органи – Головне управління юстиції Міністерства юстиції України
в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське
міські управління юстиції, районні, районні у містах, міські (міст
обласного підпорядкування) управління юстиції;

підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління
Мін’юсту.

Для здійснення покладених завдань Міністерство юстиції може утворювати
підпорядковані йому підприємства і організації.

Структура і гранична чисельність місцевих органів затверджуються
Міністерством юстиції. Граничну чисельність працівників Міністерства
юстиції України затверджує Кабінет Міністрів України. Керівництво
місцевими органами здійснюють їх начальники, які призначаються на посаду
та звільняються з посади Міністром юстиції України.

Основними завданнями органів юстиції є забезпечення реалізації державної
правової політики, державної політики з питань громадянства,
міжнаціональних та міграційних відносин, забезпечення захисту прав і
свобод людини та громадянина, формування у громадян правового
світогляду, здійснення міжнародно-правового співробітництва,
забезпечення діяльності судів.

Основні напрямки діяльності Міністерства юстиції України відповідають
тим завданням, які покладені перед системою органів юстиції, і є тими
функціями, які відображають цілі, завдання і сутність відповідного
органу. До них відносять:

підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи,
сприяння розвитку правової науки;

забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній
сфері;

підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його
систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та
міжнародних договорів України з правових питань, проведення правової
експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація
нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких
актів;

планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади
законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності
центральних органів виконавчої влади та контроль за здійсненням такої
діяльності;

забезпечення реалізації державної правової політики, державної політики
з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин;

організаційне, матеріально-технічне забезпечення судів загальної
юрисдикції (крім Верховного Суду України, господарських та вищих
спеціалізованих судів), організація виконання рішень судів та інших
органів відповідно до законів України, робота з кадрами, експертне
забезпечення правосуддя;

організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського
стану;

розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового
світогляду;

здійснення міжнародно-правового співробітництва [21].

Під час виконання покладених на нього завдань, Міністерство юстиції
України взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої
влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого
самоврядування, об’єднаннями громадян, а також з відповідними органами
інших держав. Для здійснення даних напрямків діяльності Міністерство
юстиції України повинне бути наділеним певним колом повноважень.
Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого
Указом Президента України від 30.12.1997 року №1396/97 центральний орган
системи органів юстиції:

готує разом з відповідними міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади, науковими установами проекти концепцій напрямів
розвитку законодавства та їх наукове обгрунтування з урахуванням
світового досвіду;

розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України
та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових
актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і
державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин
органів державної влади, судоустрою та судочинства, цивільного і
кримінального законодавства, або разом з іншими органами державної влади
бере участь у їх підготовці;

готує зауваження і пропозиції до прийнятих Верховною Радою України
законів України при підготовці їх на підпис Президентові України;

розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України
пропозиції щодо усунення суперечностей між актами законодавства та
заповнення прогалин у ньому;

здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативних
актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів
господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і
законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр
цих актів;

веде Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, надає інформацію
з бази даних цього реєстру;

координує роботу з проведення судової реформи;

реалізує організаційне забезпечення діяльності судів;

організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає
заходів до її поліпшення, контролює законність вчинення нотаріальних дій
державними і приватними нотаріусами;

здійснює підготовку нотаріально оформлених документів для їх
консульської легалізації, надає допомогу консульським установам з питань
вчинення нотаріальних дій;

реєструє адвокатські об’єднання, забезпечує фінансування щодо оплати
праці адвокатів за рахунок коштів державного бюджету в разі участі
адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадян
від оплати юридичної допомоги, веде реєстр адвокатських об’єднань;

видає суб’єктам підприємницької діяльності ліцензії на здійснення
юридичної практики, контролює дотримання ліцензійних умов при здійсненні
зазначених видів діяльності, веде реєстр ліцензій на здійснення
юридичної практики;

здійснює заходи щодо вдосконалення роботи органів реєстрації актів
громадянського стану, контролює їх діяльність;

координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади,
підприємств, установ та організацій щодо правової освіти населення;

готує в межах своїх повноважень пропозиції з питань міжнародно-правових
відносин та приєднання України до міжнародних договорів і конвенцій;

укладає угоди про правове співробітництво з відповідними органами
іноземних держав і міжнародними організаціями, організовує в межах своїх
повноважень взаємодію з ними;

забезпечує виконання зобов’язань, взятих за міжнародними договорами
України з правових питань, здійснює у встановленому порядку
опублікування міжнародних договорів, що набрали чинності;

бере участь у розробленні пропозицій щодо підготовки юридичних кадрів;

здійснює на основі та на виконання Конституції України, законів України,
актів Президента України і Кабінету Міністрів України інші повноваження
[22].

Мін’юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через
створені у встановленому порядку Головне управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та
Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні у містах,
міські (міст обласного підпорядкування) управління юстиції,
підприємства, установи і організації, що належать до сфери його
управління.

Міністерство юстиції України в межах своїх повноважень на основі та на
виконання актів законодавства України видає накази, організовує і
контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством,
нормативно-правові акти Міністерства юстиції є обов’язковими для
виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями
незалежно від форм власності та громадянами [28, c. 152].

3.2. Порядок формування та повноваження обласних управлінь юстиції

До обласних управлінь юстиції прирівнюються Головне управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Київське та
Севастопольське міські управління юстиції. Вони підпорядковані
Міністерству юстиції України і є його територіальними органами. Очолюють
дані управління начальники, які мають заступників. Начальник Головного
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим призначається на посаду та звільняється з посади Міністром юстиції
України за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим.
Начальники обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром
юстиції України за погодженням з головою відповідно обласної, Київської
та Севастопольської міської державної адміністрації.

Заступники начальника є відповідно начальником відділу реєстрації актів
громадянського стану і начальником відділу державної виконавчої служби.
При потребі можуть бути заступники начальника з інших напрямків роботи
управління. На одного із заступників начальника управління покладаються
обов’язки Голови Регіонального відділення Національного бюро у справах
дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Заступники начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим призначаються на посаду та
звільняються з посади Міністром юстиції України за погодженням з Головою
Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Головою Ради міністрів
Автономної Республіки Крим. Заступники начальників обласних, Київського
та Севастопольського міських управлінь юстиції призначаються на посади
та звільняються з посад Міністром юстиції України за поданням начальника
відповідного управління юстиції [22].

З метою координації діяльності місцевих органів виконавчої влади, інших
організацій та методичного забезпечення правової освіти населення
управління юстиції вносить місцевим державним адміністраціям та органам
місцевого самоврядування пропозиції про створення міжвідомчої
координаційно-методичної ради з правової освіти з представників
відповідних органів, установ та організацій, про склад цієї ради, та
проект положення про неї; бере безпосередню участь у роботі ради.

Повноваження Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського
міських управлінь юстиції передбачені в Положенні про Головне управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції,
затвердженому наказом Міністерства юстиції України 30.08.2000 р. № 36/5,
зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 30 серпня 2000 року за №
558/4779. Відповідно до нього кожне з управлінь:

бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики,
державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних
відносин;

узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до
його повноважень, готує пропозиції щодо вдосконалення законодавства,
проведення в Україні правової реформи та подає їх до Мін’юсту України;

здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію
нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів
Автономної Республіки Крим, обласних, Київської, Севастопольської
міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших
структурних підрозділів, а також місцевих органів господарського
управління і контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси
громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і
законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює у випадках,
передбачених законодавством, державну реєстрацію юридичних осіб;

забезпечує функціонування та розвиток системи правової інформатизації;

здійснює контроль та координацію управлінської діяльності начальників
районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь
юстиції;

вносить пропозиції з питань організації діяльності місцевих судів та
щодо змін у мережі цих судів та їх штатів;

організовує в порядку, встановленому законодавством України, роботу з
кадрового забезпечення місцевих судів та вирішує інші питання, пов’язані
з організацією роботи судів;

спільно з органами суддівського самоврядування, місцевими органами
виконавчої влади здійснює заходи щодо забезпечення незалежності суддів,
соціального захисту суддів та інших працівників судів;

вивчає і узагальнює роботу з виконання рішень судів та інших органів,
уживає заходів до усунення причин порушення законів при здійсненні цієї
роботи;

за дорученням Мін’юсту України організовує, забезпечує та контролює
виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в
цивільних, сімейних, кримінальних справах, а також конвенцій і угод щодо
діяльності судів та установ юстиції;

у встановленому порядку здійснює легалізацію місцевих громадських
організацій, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських та
міжнародних об’єднань громадян, реєстрацію місцевих благодійних
організацій, відділень (філій, представництв) всеукраїнських та
міжнародних благодійних організацій та здійснює контроль за додержанням
своїх статутів;

організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає
заходів щодо її поліпшення, здійснює контроль за законністю вчинення
нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, нотаріального
архіву, забезпечує роботу кваліфікаційної комісії нотаріату;

здійснює оплату праці адвокатів, судових експертів, перекладачів за
рахунок коштів державного бюджету в разі участі у кримінальній справі
адвоката, судового експерта, перекладача за призначенням;

контролює діяльність підвідомчих органів реєстрації актів громадянського
стану щодо додержання ними чинного законодавства при реєстрації актів
громадянського стану, перевіряє їхню роботу;

перевіряє стан правової роботи в місцевих органах виконавчої влади, на
державних підприємствах, в установах, організаціях, вносить рекомендації
щодо поліпшення цієї роботи;

здійснює інші повноваження.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління
юстиції здійснюють свої повноваження як безпосередньо, так і через
утворені в установленому порядку районні, районні в містах, міські (міст
обласного значення) управління юстиції [13].

3.3. Формування та повноваження районних структур системи органів
Міністерства юстиції України

Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління
юстиції підпорядковуються Мін’юсту України та безпосередньо Головному
управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці
Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням
юстиції.

Загальну чисельність працівників, структуру управлінь юстиції нижньої
ланки затверджує відповідно Головне управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та
Севастопольське міські управління юстиції у межах, визначених Мін’юстом
України.

Керівництво діяльністю даних управлінь здійснюють їх начальники, які
призначаються на посаду та звільняється з посади Міністром юстиції
України за поданням начальника Головного управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції за погодженням з головами
відповідних місцевих державних адміністрацій. Начальники районних,
міських (міст обласного значення), районних у містах управлінь юстиції
затверджують положення про структурні підрозділи і функціональні
обов’язки працівників цих управлінь юстиції та організовують контроль їх
виконання.

Вони мають у підпорядкуванні: заступника – начальника відділу реєстрації
актів громадянського стану, заступника – начальника відділу державної
виконавчої служби та, при потребі, заступників начальника за іншими
напрямками роботи управління. Заступники начальників управлінь юстиції
нижньої ланки призначаються на посаду та звільняються з посади
начальником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, начальниками обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників
районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь
юстиції.

Начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у
містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та
звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням
начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь
юстиції.

Відповідно до Положення про районні, районні у містах, міські (міст
обласного значення) управління юстиції, затвердженому наказом
Міністерства юстиції України 30.08.2000 р. № 36/5, зареєстрованому в
Міністерстві юстиції України 30 серпня 2000 року за № 559/4780 нижча
ланка системи органів юстиції:

здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів районних,
районних у містах, містах Києві та Севастополі державних адміністрацій,
їх управлінь, відділів, інших структурних підрозділів, що зачіпають
права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий
характер, веде реєстр цих актів;

бере участь у розвитку системи правової інформатизації;

забезпечує через відділи державної виконавчої служби в порядку,
встановленому законодавством України, своєчасне, повне і неупереджене
примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб),
виконання яких покладено на державних виконавців;

узагальнює практику виконання судових рішень;

організовує та контролює відповідно до своєї компетенції виконання
міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних,
сімейних, кримінальних справах, а також конвенцій і угод з питань,
пов’язаних з діяльністю судів та установ юстиції;

сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і
законних інтересів громадян та юридичних осіб;

здійснює згідно з чинним законодавством легалізацію місцевих громадських
організацій, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських,
міжнародних об’єднань громадян та місцевих громадських організацій,
реєстрацію місцевих благодійних організацій, відділень (філій,
представництв) та об’єднань громадян; здійснює контроль за дотриманням
суб’єктами підприємницької діяльності ліцензійних умов щодо провадження
підприємницької діяльності з юридичної практики та судово-експертної
діяльності;

забезпечує повну, правильну та своєчасну реєстрацію актів громадянського
стану;

вивчає та узагальнює практику застосування чинного законодавства при
реєстрації актів громадянського стану;

перевіряє дотримання вимог чинного законодавства посадовими особами
виконавчих органів сільських і селищних рад, які реєструють акти
громадянського стану, та надає їм методичну допомогу;

забезпечує підвищення рівня кваліфікації працівників, що здійснюють
реєстрацію актів громадянського стану, та посадових осіб виконавчих
органів сільських і селищних рад, які реєструють акти громадянського
стану;

перевіряє стан правової роботи в місцевих органах виконавчої влади, на
державних підприємствах, в установах та організаціях;

координує діяльність місцевих органів виконавчої влади, державних
підприємств, установ, організацій щодо правової освіти населення,
формування у громадян правового світогляду

забезпечує, у межах своєї компетенції, реалізацію державної політики
стосовно державної таємниці, організовує її зберігання в управлінні
юстиції;

здійснює інші повноваження передбачені положенням [13].

3.4. Організаційне забезпечення діяльності судів – один з основних
напрямків роботи Міністерства юстиції України і його органів

Організаційне забезпечення діяльності судів – одне з головних завдань
Міністерства юстиції України і його органів, виконання якого органічно
пов’язане з правоохоронною діяльністю. Основне призначення реалізації
цього завдання полягає в сприянні судам у здійсненні важливої функції –
правосуддя. Органи юстиції при організаційному забезпеченні діяльності
судів повинні суворо дотримуватися принципу принципу незалежності
суддів та підкорення їх лише законові. Це означає, що при здійсненні
будь-якого зі своїх повноважень органи юстиції на мають права втручатися
в прийняття судами рішень щодо конкретних справ. В тому числі,
виключається можливість будь-якої перевірки діяльності судів, пов’язаної
з відправленням правосуддя.

Організаційне забезпечення діяльності судів здійснюється з врахуванням
компетенції органів юстиції різних рівнів:

Міністерством юстиції України – щодо апеляційних судів Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, місцевих судів,
військових судів регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів;

Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим – щодо місцевих судів Автономної Республіки Крим;

обласними, Київське та Севастопольське міськими управліннями юстиції –
щодо місцевих і апеляційних судів.

При виконанні даного завдання Міністерство юстиції України:

вносить Президентові України пропозиції з питань організації апеляційних
і місцевих судів, їх мережі і кількості в них суддів;

здійснює у встановленому законодавством порядку заходи щодо
матеріально-технічного забезпечення апеляційних і місцевих судів та
соціального захисту працівників судів;

забезпечує в порядку, встановленому законодавством України, добір та
підготовку кандидатів у судді, готує за рекомендаціями відповідних
кваліфікаційних комісій суддів матеріали для призначення або обрання
суддів, голів судів, заступників голів судів, їх переведення на посади в
інші суди та звільнення з посад (крім Верховного Суду України та
господарських судів), формує резерв на посади суддів, голів і
заступників голів місцевих і апеляційних судів;

здійснює нормування та методичне забезпечення управлінської діяльності
голів судів;

організовує в порядку, встановленому законодавством України, своєчасне,
повне і неупереджене примусове виконання рішень судів, виконання яких
покладено на державних виконавців;

організовує експертне забезпечення правосуддя, формує державне
замовлення на науково-дослідні роботи в галузі судової експертизи,
спрямовує і контролює діяльність підвідомчих науково-дослідних
інститутів судових експертиз, координує роботу відповідних державних
органів з питань розвитку судової експертизи, здійснює ліцензування
судово-експертної діяльності та контроль за нею і веде реєстр
атестованих судових експертів;

організовує ведення діловодства в судах (крім Верховного Суду України та
господарських судів);

забезпечує ведення судової статистики.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління
юстиції з метою організаційного забезпечення діяльності судів:

організовує в порядку, встановленому законодавством України, роботу з
кадрового забезпечення місцевих судів; готує за рекомендаціями
відповідних кваліфікаційних комісій суддів для подання Мін’юсту України
матеріали щодо призначення або обрання суддів, переведення їх на посади
в інші суди та звільнення з посад; формує резерв на посади суддів, голів
судів і заступників голів судів; організовує навчання, стажування і
підвищення кваліфікації суддів, голів судів і заступників голів судів та
інших працівників судів;

вносить подання до відповідної кваліфікаційної комісії суддів про
порушення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих і апеляційних
судів;

готує для подання до Мін’юсту України матеріали щодо заохочення та
нагородження державними нагородами суддів місцевих і апеляційних судів;

здійснює перевірки з питань, віднесених до компетенції управління, в
місцевих і апеляційних судах, у разі потреби, проводить цю роботу у
взаємодії з апеляційним судом;

спільно з органами суддівського самоврядування, місцевими органами
виконавчої влади здійснює заходи щодо забезпечення незалежності суддів,
соціального захисту суддів та інших працівників судів;

сприяє вирішенню питань, пов’язаних із забезпеченням належної
організації в місцевих судах щодо оформлення та ведення діловодства,
архівної справи, роботи з речовими доказами, довідкової роботи із
законодавства та судової статистики;

організовує в порядку, встановленому законодавством України, своєчасне,
повне і неупереджене примусове виконання рішень судів, виконання яких
покладено на державних виконавців [22].

Отже, організаційне забезпечення діяльності суду органами юстиції
направлене на досягнення загальної цілі – належне здійснення правосуддя.

4. Порядок формування та повноваження органів служби безпеки України

На органи безпеки України покладаються завдання захисту державного
суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності,
економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України,
законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної
діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій,
груп та осіб. Крім того, Служба безпеки України займається попередженням
та розкриттям злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції
і організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та
інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво
важливим інтересам України. У своїй діяльності Служба безпеки України
керується Конституцією України, Законом України “Про службу безпеки
України”, іншими актами законодавства України, міжнародними правовими
актами, визнаними Україною.

Організаційну структуру СБУ визначає Президент України. Систему Служби
безпеки України складають центральне управління СБУ, підпорядковані йому
регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи
військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні,
науково-дослідні та інші заклади СБУ. Центральне управління СБУ
відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність
інших органів СБУ. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки
України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової
контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і
організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний,
оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового
зв’язку по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський,
фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною
структурою СБУ [31, c. 62].

Центральне управління видає положення, накази, розпорядження,
інструкції, дає вказівки, обов’язкові для виконання в системі СБУ.
Частиною другою статті 10 Закону України “Про службу безпеки України”
визначено, що ці акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються
не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і
співробітників Служби безпеки або антиконституційні обмеження прав та
свобод громадян. При необхідності центральне управління вносить
Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження
державної таємниці, які є обов’язковими для виконання органами
державного управління, підприємствами, установами, організаціями і
громадянами. Службою безпеки України створюються її регіональні органи:
обласні управління СБУ, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи,
розміщення та територіальна компетенція яких можуть не збігатися з
адміністративно-територіальним поділом України.

В інтересах державної безпеки органи і підрозділи СБУ можуть
створюватися на окремих державних стратегічних об’єктах і територіях та
у військових формуваннях.

Керівництвом всією діяльністю СБУ, її центральним управлінням здійснює
голова Служби безпеки України, який призначається Верховною Радою
України за поданням Президента України і несе персональну
відповідальність за виконання завдань, що покладаються на СБУ.
Заступники голови СБУ за його поданням призначаються Президентом
України.

Для визначення шляхів виконання покладених на СБУ завдань, прийняття
рішень з основних напрямків і проблем оперативно-службової діяльності та
роботи з кадрами в СБУ створюється колегіальний дорадчий орган –
колегія. Персональний склад колегії призначає Президент України за
погодженням з Верховною Радою України.

Начальники підрозділів центрального управління СБУ, а також начальники
регіональних органів – обласних управлінь СБУ призначаються Президентом
України за поданням Голови СБУ.

Кадри СБУ складають співробітники – військовослужбовці,
військовослужбовці строкової служби, а також працівники, які уклали
трудовий договір із Службою безпеки України.

До органів СБУ приймаються на конкурсній, добровільній і договірній
основі громадяни України, які за діловими та моральними якостями,
освітнім рівнем та станом здоров’я здатні ефективно виконувати службові
обов’язки. Критерії професійної придатності, зокрема юридичної
обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які
затверджуються Головою СБУ

Кількісний склад працівників СБУ визначається Президентом України за
поданням Голови СБУ, виходячи з потреб надійного захисту державної
безпеки і в межах встановленого бюджету. На
співробітників-військовослужбовців та військовослужбовців строкової
служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних
Силах України. Вони приймають присягу на вірність народу України [7].

Трудові відносини працівників, які працюють в СБУ за трудовим договором
регулюється законодавством України про працю.

5. Місце та роль Міністерства внутрішніх справ та його органів у
системі правоохоронних органів України

Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) та його органи
володіють значними повноваженнями, які пов’язані переважно з
правоохоронною діяльністю. Одними з найосновніших функцій МВС України,
як правоохоронного органу, є боротьба із злочинністю, охорона прав та
законних інтересів громадян, сприяння зміцненню законності і
правопорядку.

МВС України є центральним органом виконавчої влади, зі спеціальним
статусом діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом
Міністрів України. МВС України є головним (провідним) органом у системі
центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації
державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів
суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із
злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської
безпеки, безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки, охорони та оборони
особливо важливих державних об’єктів.

МВС України та його органи організовують та здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, забезпечують провадження дізнання та
попереднього (досудового) слідства в справах, які віднесені до
компетенції органів внутрішніх справ тощо [31, c. 186].

У своїй діяльності МВС України керується Конституцією України, законами
України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також
Положенням “Про Міністерство внутрішніх справ України”, затвердженим
Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року №1138/2000. У межах
своїх повноважень МВС України організовує виконання актів законодавства
України і здійснює контроль за їх реалізацією.

МВС України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що
належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення
законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд
Президентові України, Кабінету Міністрів України.

Як суб’єкт права МВС України є юридичною особою, має самостійний баланс,
печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

МВС України, як центральний орган виконавчої влади, має право:

1) представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у
міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів;

2) одержувати в установленому законодавством порядку від центральних та
місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій інформацію, документи і матеріали,
необхідні для виконання покладених на нього завдань;

3) залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої
влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми
керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

4) перевіряти додержання центральними та місцевими органами виконавчої
влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і
організаціями та громадянами правил пожежної безпеки, безпеки дорожнього
руху, дозвільної системи;

5) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його
компетенції;

6) займатися відповідно до законодавства господарською діяльністю [21,
c. 136].

Під час виконання покладених на нього завдань МВС України взаємодіє з
іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних
держав.

МВС України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання
актів законодавства накази, організовує і контролює їх виконання.
Нормативно-правові акти МВС України підлягають реєстрації в порядку,
встановленому законом. У випадках, передбачених законодавством, рішення
МВС України є обов’язковими для виконання центральними та місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,
підприємствами, установами і організаціями та громадянами. У разі
потреби МВС України видає спільні акти разом з іншими центральними та
місцевими органами виконавчої влади.

Очолює МВС України Міністр. Міністр внутрішніх справ України
призначається на посаду Президентом України за поданням
Прем’єр-міністра України. Президент України також звільняє з посади
Міністра внутрішніх справ України (припиняє його повноваження на цій
посаді).

Міністр внутрішніх справ України входить до складу Кабінету Міністрів
України. Також Міністр внутрішніх справ України за посадою входить до
складу Ради національної безпеки і оборони України (частина п’ята статті
107 Конституції України) [1].

Міністр внутрішніх справ України має заступників, які призначаються на
посаду і звільняються з посади, як і сам міністр, Президентом України за
поданням Прем’єр-міністра України. Міністр розподіляє обов’язки між
заступниками, визначає ступінь відповідальності заступників Міністра та
керівників структурних підрозділів центрального апарату Міністерства
[24, c. 49-52].

На органи внутрішніх справ України покладено виконання особливих завдань
у сфері правоохоронної діяльності. Реалізацію цих завдань здійснює
Міністерство внутрішніх справ України та підпорядковані йому структурні
підрозділи.

До основних завдань МВС України належать:

організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо
захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від
протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення
громадської безпеки;

участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із
злочинністю;

забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і
розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до
усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих
державних об’єктів;

забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;

організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху
та пожежної безпеки;

здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності;

визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх
справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і
начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і
військовослужбовців системи Міністерства;

підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції
України до Європейського Союзу [23, c. 117-119].

Крім цього, МВС України відповідно до покладених на нього завдань:

1) забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби із
злочинністю;

2) визначає основні напрями діяльності підпорядкованих йому органів,
підрозділів, установ та ефективні засоби і методи виконання покладених
на них завдань;

3) організовує роботу органів внутрішніх справ, пов’язану з охороною
громадського порядку, запобіганням адміністративним правопорушенням, їх
припиненням та забезпеченням провадження у справах про ці
правопорушення, розгляд яких законом покладено на ці органи;

4) організовує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і
оперативно-розшукових заходів щодо запобігання злочинам, їх виявлення,
припинення і розкриття, провадження дізнання і попереднього (досудового)
слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на
ці органи;

5) здійснює у випадках, передбачених законодавством України, спеціальні
заходи щодо забезпечення безпеки працівників суду, органів прокуратури,
внутрішніх справ, митних органів, органів державної податкової служби,
державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової
охорони, Антимонопольного комітету України, їх близьких родичів, а також
осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

6) виявляє, розкриває і розслідує злочини, що мають міжрегіональний і
міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю,
наркобізнесом і злочинами у сфері економіки;

7) забезпечує профілактику правопорушень, вносить центральним і місцевим
органам виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям
подання щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню
правопорушень, організовує проведення серед населення роз’яснювальної
роботи з питань охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю;

8) бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях,
розробленні на основі їх результатів державних програм боротьби із
злочинністю і охорони громадського порядку;

9) вживає разом з іншими державними органами заходів щодо запобігання
дитячій безпритульності та правопорушенням серед неповнолітніх;

10) організовує і проводить розшук громадян у випадках, передбачених
законодавством України та міжнародними договорами;

11) організовує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів
внутрішніх справ, формує центральні довідково-інформаційні фонди, веде
оперативно-пошуковий та криміналістичний облік, у межах своїх
повноважень складає державну статистичну звітність;

12) організовує проведення усіх видів експертизи у кримінальних справах
та криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової
діяльності, забезпечує в установленому порядку участь спеціалістів
експертної служби у слідчих діях, організовує проведення на договірних
засадах відповідних видів експертизи і досліджень на замовлення фізичних
і юридичних осіб;

13) бере участь у ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць
позбавлення волі;

14) забезпечує функціонування дозвільної системи, здійснює контроль за
придбанням, зберіганням, носінням і перевезенням зброї, боєприпасів,
вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, щодо
зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, за
відкриттям і функціонуванням об’єктів, де вони використовуються;

15) організовує роботу Державної автомобільної інспекції, забезпечує
реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, разом з іншими
державними органами вживає заходів до забезпечення безпеки дорожнього
руху; контролює проведення іншими центральними органами виконавчої влади
і транспортними організаціями роботи, спрямованої на запобігання
дорожньо-транспортним пригодам;

16) забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежну охорону
населених пунктів і об’єктів, координує діяльність інших центральних
органів виконавчої влади у питаннях, пов’язаних з удосконаленням справи
пожежної охорони;

17) забезпечує охорону дипломатичних представництв і консульських
установ іноземних держав на території України;

18) здійснює контроль за додержанням громадянами паспортних правил,
правил в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через
її територію іноземців та осіб без громадянства;

19) бере участь у розробленні проектів міжнародних договорів України з
питань боротьби із злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень
виконання укладених міжнародних договорів України, відповідно до
законодавства укладає з відповідними органами іноземних держав угоди про
співробітництво у сфері боротьби із злочинністю та з інших питань, що
належать до його компетенції;

20) вживає заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з
Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання
Українською стороною зобов’язань за Угодою про партнерство та
співробітництво між Україною та Європейським Союзом, іншими міжнародними
договорами України, адаптацію законодавства України до законодавства
Європейського Союзу, здійснює інші заходи щодо інтеграції України до
Європейського Союзу;

21) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної
таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті
Міністерства, в органах внутрішніх справ і внутрішніх військах;

22) проводить іншу, визначену законодавством діяльність [19].

6. Адвокатура в системі правоохоронних органів.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням,
покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та
представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб
без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу
[1].

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, Законом України
«Про адвокатуру», іншими законодавчими актами України і статутами
адвокатських об’єднань [2].

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту,
стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох
років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на
заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті,
органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.
Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які
мають вищу юридичну освіту. Умови роботи визначаються контрактом між
адвокатом (адвокатським об’єднанням) і помічником адвоката з додержанням
законодавства про працю.

Адвокатська діяльність є різноплановою і визначається загальним
завданням, яке ставиться перед адвокатурою Конституцією України.

З метою забезпечення права на захист від обвинувачення та надання
правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах
в Україні, адвокати займаються такими видами діяльності:

дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові
довідки щодо законодавства;

складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;

посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;

здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед
громадянами та юридичними особами;

подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної
діяльності громадян і юридичних осіб;

виконують свої обов’язки відповідно до кримінально-процесуального
законодавства у процесі дізнання, попереднього слідства та в судовому
розгляді.

Адвокат надає правову допомогу клієнтові на підставі угоди про надання
правової допомоги або за призначенням особи, що здійснює дізнання,
слідчого чи суду в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним
законодавством України. У випадках надання правової допомоги таких
видів, як консультації та роз’яснення з правових питань, довідки щодо
законодавства, складення окремих правових документів, угода може
укладатися в спрощеній письмовій формі (рядок у відомості тощо) або в
усній формі, коли правова допомога надається безкоштовно. Стосовно
надання правової допомоги інших видів, угода може укладатися в усній
формі лише в ситуації, коли укладення письмової угоди є неможливим, а
клієнт потребує невідкладного надання правової допомоги. В таких
випадках угода підлягає наступному письмовому оформленню. У всіх інших
випадках доручення клієнта про надання йому адвокатом правової допомоги
підлягає оформленню у формі письмової угоди [2].

Висновки

Законодавче визначення правоохоронного органу на сьогодні відсутнє, а
тому питання щодо включення того чи іншого органу до системи
правоохоронних органів вирішується по-різному. Однак, виходячи
викладених у роботі положень необхідно вказати на ряд істотних ознак
правоохоронної діяльності та органів, які її здійснюють:

Реалізація правоохоронної діяльності покладається на спеціально
уповноважені органи, які комплектуються відповідним чином підготовленими
службовцями, в основному юристами, а для здійснення цієї діяльності
держава виділяє відповідні кошти та матеріальні ресурси.

За своїм змістом правоохоронна діяльність багатогранна і складається з
кількох основних напрямків (функцій), серед яких: забезпечення виконання
судових рішень, прокурорський нагляд, виявлення, розкриття та
розслідування злочинів, надання юридичної допомоги та захисту в
кримінальних і цивільних справах, охорона громадського порядку і безпеки
громадян, боротьба зі злочинністю тощо.

Для здійснення названих напрямків (функцій) правоохоронної діяльності
створюються конкретні органи, які називаються правоохоронними.

Правоохоронними органами називаються державні та недержавні (громадські)
органи, установи та організації, основним завданням діяльності яких є
забезпечення законності, боротьба зі злочинністю та іншими
правопорушеннями.

До ознак правоохоронних органів відносяться їх державно-владний,
юрисдикційний характер; підзаконність та точна регламентованість
діяльності; правозастосовна суть рішень, що приймаються ними,
застосування державного примусу в процесі виконання покладених на них
завдань.

Нормативно-правові акти

Конституція України (від 28 червня 1996 р.). – К., 1996. – 47 с.

Закон України „Про адвокатуру” // Відомості Верховної Ради України
(ВВР), 1993, № 9, ст. 62

Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року.

Закон України “Про державну виконавчу службу від 24 березня 1998 року.

Закон України “Про міліцію” від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної
Ради України, 1991, № 4, ст. 20.

Закон України ”Про прокуратуру” від 5.11.1991 р. // Відомості Верховної
Ради України, 1991, № 53, ст. 793 (із змінами, внесеними законами
України від 22.04.1993, 26.11.1993, 21.03.1995, 5.10.1995.

Закон України ”Про Службу Безпеки України” від 25.03.1992 р. //
Відомості Верховної Ради України, 1992, № 27, ст. 383.

Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / за
ред. В.П.Шибіко. – К., Юрінком Інтер, 2000. – 840 с.

Наказ Генерального прокурора України № 4 “Про організацію прокурорського
нагляду за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу із
злочинністю” від 4 квітня 1992 року.

Наказ Генеральної прокуратури України “Про діяльність прокурорів по
представництву інтересів громадян і держави у судах” від 28 жовтня 1998
року № 8.

Наказ Генеральної прокуратури України “Про заходи щодо поглиблення
ділових зв’язків із засобами масової інформації” від 6 жовтня 1998 року
№6.

Наказ Генеральної прокуратури України “Про підслідність кримінальних
справ військовим прокуратурам” від 5 серпня 1994 р. № 16.

Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Положення “Про
Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, обласні, Київські і Севастопольські міські управління
юстиції” від 1 червня 1998 р. № 359/2799.

Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Положення “Про
районні, районні в містах, міські (міст обласного значення) управління
юстиції” від 1 червня 1998 р. № 360/2800.

Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Дисциплінарного
статуту прокуратури // Відомості Верховної Ради України, 1992, № 4, ст.
15.

Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Положення про класні
чини працівників органів прокуратури” // Відомості Верховної Ради
України, 1992, № 4, ст. 14.

Постанова Верховної Ради України “Про надання Генеральному прокурору
України повноважень на підписання договорів (угод про передачу
засуджених)” від 17 листопада 1993 року № 3611-ХІІ.

Постанова Верховної Ради України “Про підпорядкування військових
прокуратур” від 30.01.1992 р. // Відомості Верховної Ради України, 1992,
№ 18, ст. 228.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок обліку, зберігання,
оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність
держави, і розпорядження ним” від 25 серпня 1998 року.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про систему органів юстиції” від
30 квітня 1998 року.

Указ Президента України „Про затвердження Положення “Про Міністерство
внутрішніх справ України” від 17 жовтня 2000 року №1138/2000.

Указ Президента України “Про затвердження Положення “Про Міністерство
юстиції України” від 30 грудня 1992 року.

Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. – К.:
“ЮрінкомІнтер”, 2001. – 350 с.

Список використаної літератури

Басай В.Д. Судові та правоохоронні органи України. Підручник. У 2-х кн..
Книга 2. Правоохоронна діяльність та правоохоронні органи в Україні. –
Івано-Франківськ, 2004. – 366 с.

Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи.
Правоохоронна діяльність: закони і коментарі. Навчальний посібник. – К.:
“Атіка”, 2000. – 512 с.

Молдован В.А. Правоохоронні органи. Курс лекцій. – К.: “Юмана”, 1998. –
160 с.

Организация судебных и правоохранительных органов Украины. Методическое
пособие. / Афанасьев В.В., Марочкин И.Е., Толочко А.Н. и др. – Никополь,
1995. – 336 с.

Організація судових та правоохоронних органів / за ред. І.Є.Марочкіна,
Н.В.Сибільової, О.М. Толочка. – Харків: “Право”, 2000. – 269 с.

Організація судових та правоохоронних органів / І.Є.Марочкін,
Н.В.Сибільова, О.Б.Зозулинський та ін. – Харків: Національна юрид. акад.
України, 1996. – 138 с.

Судебные и правоохранительные органы Украины. Учебник / под ред. проф.
А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. Дел, 1999. – 350 с.

Юзикова Н.С. Система судебных и правоохранительных органов органов
Украины. Учебное пособие. – Днепропетровск: УкО ИМА-пресс, 2000. – 280
с.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………….
…………………………….с. 3

Поняття та види правоохоронних органів України…………..с. 5

Органи прокуратури в системі правоохоронних органів
України………………………………………………………..
……………………………….с. 6

2.1. Повноваження органів
прокуратури…………………………………………с. 6

2.2. Структура та порядок формування органів
прокуратури……………с. 7

Міністерство юстиції України як правоохоронний орган
України………………………………………………………..
……………………………..с. 10

3.1. Система та повноваження органів юстиції
України…………………с. 11

3.2. Порядок формування та повноваження обласних управлінь
юстиції………………………………………………………..
………………………………..с. 15

3.3. Формування та повноваження районних структур системи органів
Міністерства юстиції
України………………………………………………………..
.с. 19

3.4. Організаційне забезпечення діяльності судів – один з основних
напрямків роботи Міністерства юстиції України і його
органів………………………………………………………..
………………………………….с. 22

Порядок формування та повноваження органів служби безпеки
України………………………………………………………..
……………….с. 25

Місце та роль Міністерства внутрішніх справ та його органів у системі
правоохоронних органів України……………………………….с. 28

Адвокатура в системі правоохоронних органів……………….с. 35

Висновки……………………………………………………….
………………………с. 37

Список нормативно-правових актів та використаної
літератури……………………………………………………..
……………………………с. 38

PAGE

PAGE 2

Похожие записи