Поняття законності

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове
явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і
держави на правових засадах.

Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним
поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні
закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність
відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя,
органічний зв’язок права і влади, права і держави, права і суспільства.
Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади,
інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції
підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів
— посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних
корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Законність характеризується поєднанням двох ознак.

зовнішньої (формальної) — обов’язком виконувати розпорядження законів і
підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами,
громадянами і різними об’єднаннями:

внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обгрунтованих і відповідних
праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі,
тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним
підґрунтям законності. Законність є не самоціллю. не виконанням заради
виконання, її призначення — додержання законів в ім’я торжества свободи,
справедливості. Законність — явище прогресивне і покликане сприяти
суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни
дододержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе
додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові
репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон
не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була
«правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні
адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У
сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який
відповідає праву. Конституції.

Законність — явище багатоаспектне і може виступати як принцип. метод,
режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських
організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип
законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є
антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов’язаність всіх органів
держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім’я їх реалізації. Разом
з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод
державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно
правовими засобами. Як метод державного управління суспільством
законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності,
розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги
законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі
своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників
суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують
правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного
управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він
припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом
підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфера)
відповідності суспільних відносин законам і підзаконним
нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати
принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Режим законності — неодмінний елемент демократії, тому що без законності
демократія може перетворитися на охлократію — владу юрби. Без законності
як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в
анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку
державної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити
законність. Законність і демократія — фактори побудови правової держави.

Що таке законність — принцип, метод чи режим ?

І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без
принципу законності як засадничого начала діяльності державних органів,
державних і громадських організацій, посадових осіб, громадян, без
законності як методу державного управління суспільством не відбудеться
режим законності. У широкому розумінні законність — це режим
суспільно-політичного життя, створюваний:

— державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і
підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність
потребам суспільного поступу;

— всіма суб’єктами права (державними органами, посадовими особами,
громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у
результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними
розпоряджень законів і підзаконних актів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї
права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа
захищена від сваволі влади, суспільство — від анархії, хаосу, безладдя і
насильства.

Принципи законності

Принципи законності — це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги,
які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки
учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність
як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі.

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає
виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів
(нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція
країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати
Конституції, підзаконні нормативні акти — законам, причому підзаконні
акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не
врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднормативними,
тобто відповідати нормативно-правовим актам — законам і підзаконним
актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи,
громадські організації, комерційні об’єднання, посадові особи, громадяни
перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні
для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії.
Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають
однакові вимоги до всіх суб’єктів, які перебувають в сфері їх часової та
просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів
забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість
застосування юридичних норм до всіх суб’єктів права. Єдність законів не
виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і
правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна
організація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого
функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація
і застосування відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна
відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої
доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування
враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною
доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в
рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням
суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з
реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання
суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є
найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи
злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у
рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному
конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень
незалежно від суб’єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена
презумпцією доцільності чинного закону.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне
розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи
покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу
з ними. У цьому полягає реальність законності — досягнення фактичного
виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і
невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе
додержання двох типів правового регулювання:

— спеціально-дозвільного — поширюється на владні державні органи і
посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»);

— загальнодозвільного — поширюється на громадян та їх об’єднання
(«дозволено все, крім прямо забороненого законом»);

а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає
безумовне право суб’єкта на судовий захист прав. Ось чому, крім
юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового
правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і додержанні принципу
поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака)
демократичного режиму.

Вимоги законності

Вимоги законності (те, чого вимагає законність) відображають її
спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відміну від принципів,
які виражають зміст законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх
видів діяльності будь-яких суб’єктів суспільних відносин, вимоги
законності пов’язані з окремими видами діяльності певних суб’єктів. Вони
є юридичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права.

Розглянемо вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права.

Вимоги законності в правотворчості:

1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього
необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і
узагальнень учених;

2) забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів, тобто
додержання субординації в нормативних актах (наприклад, укази президента
повинні відповідати законам, акти уряду — указам президента);

3) забезпечення своєчасного створення закону і його скасування з
додержанням певної процедури;

4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку їх
чинності, за винятком тих, які видаються на певні строки (наприклад,
закон про бюджет на рік);

5) видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, з усіма
необхідними для цього реквізитами. Вимоги законності у сфері реалізації
права:

1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують
реалізацію права (додержання і виконання обов’язків, наявність
можливостей для здійснення суб’єктивного права);

2) гарантоване якісне застосування права з урахуванням усіх обставин;

3) правильне тлумачення правових норм;

4) стабільність судової практики та ін.

Гарантії законності

Гарантії законності — це умови суспільного життя і заходи, що вживаються
державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

— загольносоціольні;

— спеціально-соціальні — юридичні та організаційні. Загальносоціальні
гарантії законності:

1) економічні — ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності
роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і
обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності,
рівність економічних можливостей суб’єктів суспільних відносин.
Наявність економічної незалежності суб’єктів права створює об’єктивні
умови для їх зацікавленості в законності;

2) політичні — ступінь демократизму конституційного ладу, тобто
наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і
інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі
вільно самовизначатися, об’єднуватися в організації за різними
інтересами; додержання принципу поділу влади.

3) ідеологічні — ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і
правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки,
недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасне
протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав’язування державою
ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру.
Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси,
думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в
будь-якій сфері державного і суспільного життя.

Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності — це реальна
матеріальна основа для нормального функціонування громадянського
суспільства.

Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп:

юридичні — передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою
яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і
виконання;

організаційні — заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на
забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав
громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для
нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх
структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам
організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.

Юридичні гарантії законності створюються в результаті діяльності
законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади,
спрямованої на запобігання правопорушенням та їх припинення.

Діяльність законодавчих органів спрямована на видання якісних
нормативно-правових актів, якими встановлюється юридична
відповідальність за вчинення протиправних дій.

Завдяки діяльності конституційного суду забезпечується неухильне
додержання конституції держави. Розглядаючи справи про конституційність
нормативно-правових актів представницьких органів влади, правозастосовну
практику за скаргами громадян та ін., конституційний суд створює
додаткові і дійові гарантії їх досконалості. Це сприяє формуванню
гармонічної єдиної системи законодавства.

Виконавчі органи сприяють зміцненню законності своєю діяльністю,
спрямованою на втілення в життя правових норм основного і поточних
законів держави, охорону і захист прав і свобод громадян. їх обов’язок
полягає в прийнятті нормативно-правових актів, щоб виконувати і
розвивати закони. Суттєве значення має розвите почуття морально-правової
відповідальності посадових осіб і державних службовців за повне і
ефективне виконання обов’язків у рамках закону.

Судові і правоохоронні органи держави (прокуратура, арбітражний суд,
міліція) виконують безпосередню роботу з профілактики і припинення
правопорушень. Від них залежать процесуальне забезпечення норм
матеріального права, реальне життя формально закріплених прав і свобод
громадян. Прокуратура здійснює найвищий нагляд за додержанням і
правильним застосуванням законів. Діяльність судів виражається у формі
цивільного, кримінального, адміністративного судочинства. Будь-які
рішення і дії державних органів, установ, посадових осіб, приватних
підприємців, що порушують права і свободи, можуть бути оскаржені в суді.
Якісна та ефективна робота загальних і арбітражних судів — одна із
важливих гарантій стабільності і реальності законності.

Значна роль у зміцненні законності і правопорядку в державі належить
органам внутрішніх справ. Їх діяльність здійснюється в ім’я торжества
законності, спрямована на охорону суспільства від злочинних посягань,
забезпечує порядок у громадських місцях та ін. Законність є основою
діяльності цих органів: вони повинні діяти в цілях, установлених правом,
на основі права і у правових формах.

Державні інспекції (адміністрації) і контрольно-ревізійний апарат
здійснюють роботу з запобігання законності, їх виявлення і припинення у
різних сферах державного і суспільного життя.

Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:

1) превентивні (запобіжні) — полягають в запобіганні правопорушенням:
відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення
незаконного звільнення;

2) припиняючі (такі, що кладуть край) — спрямовані на припинення
виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;

3) відновлюючі — виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних
наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове
вилучення майна із чужого незаконного володіння;

4) каральні, або штрафні, — спрямовані на реалізацію юридичної
відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні
правопорушення.

Юридичні гарантії законності за суб’єктами застосування можуть бути
такими:

— парламентські;

— президентські;

— судові;

— прокурорські;

— адміністративні (управлінські);

— контрольні;

— муніципальні (місцеві).

Похожие записи