КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Поняття та суть демократії

Зміст

Вступ………………………………………………………….
……………………………………………3

Розділ І. Теорія демократії

1.1. Поняття та ознаки демократії
…………………………………………………………….5

1.2. Принципи та функції
демократії……………………………………………………..
….9

1.3. Види
демократії……………………………………………………..
…………………………12

Розділ ІІ. З історії демократії

2.1. Виникнення
демократії……………………………………………………..
………………18

2.2. Демократія в історіях кран
світу………………………………………………………..20

Розділ ІІІ. Сучасний стан і проблеми демократії

3.1. Становлення сучасної
демократії……………………………………………………..
.24

3.2. Принципи сучасної дмократії
…………………………………………………………..28

3.3. Недоліки
демократії……………………………………………………..
………………….32

Висновки……………………………………………………….
……………………………………….36

Список використаних
джерел…………………………………………………………
…………………………………………38

Вступ

Що таке Демократія? Чи часто ми над цим замислюємся? Чи розуміють
поняття демократії однаково в усіх країнах світу? Чи однаково думають
про демократію презмдент держави, робітник на підприємстві, або
засуджений, що відбуває покарання в „зоні суворого режиму”? І взагалі –
чи є однозначне визначення демократії?

Поняття демократії існує вже дві з половиною тисячі років. У
різні часи історії політичної думки цьому терміну давалося неоднозначне
тлумачення. В міру багатовікової зміни й ускладнення політичної картини
і нашарування на неї політичних доктрин, що апелюють до демократії,
остання здобувала самі різні інтерпретації.

Класичне визначення демократії нерозривно зв’язано з його етимологічним
походженням. Термін походить від грецького слова, що складає у свою
чергу з двох слів: demos – народ і kratos – влада, правління.
Зародившись ще в античності, демократія дослівно перекладається як
“влада народу” або “народовладдя”

Мета

Метою роботи є дати відповідь на питання “що таке демократія”. Але щоб
краще зрозуміти суть демократії потрібно зазирнути у минуле, і добратись
до самих коренів цього поняття, та визначити його роль у суспільстві.
Необхідно також дослідити вплив демократії на суспільне життя людей, які
прагнули справедливості та рівноправності. В результаті розвитку
демократія розробила принципи які супроводжують її в сучасному
суспільстві.

Як і кожне суспільне явище демократія не є досконала, але щоб дальше
розвивати її, потрібно критично проаналізувати та визначити проблемні
питання демократії.

Актуальність

На даний час питання демократії дуже болюче. Та це й не дивно, адже
молода Українська держава ще стоїть на шляху розвитку правових
принціпів. Владні структури неохоче беруться за розвиток Української
демократії. Але перед черговими виборами політики знову починають
говорити про демократію, цим самим збільшують свій рейтинг на виборах.
Вже після виборів все затухає. Це і є помилки Української демократії.
Тому молодому поколінню потрібно добре знати проблеми, щоб ефективно їх
вирішувати, цим самим розбудовувати Українську демократичну державу.

Об’єкт

Об’єктом даної роботи є демократія як політичний режим зі всіма його
особливостями та недоліками

РОЗДІЛ І. ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ

1.1 Поняття та ознаки демократії.

Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з
грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в
Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид
організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при
монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а
всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.

Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і
рівності, зверталися найвидатніші вчені людства, розвиваючи це поняття:
Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Нідерланди, XVII ст.), Ж.-Ж.Руссо
(Франція, XVIII ст.), Т. Джеф-ферсон (СІЛА, XVIII ст.), І. Франко
(Україна, кінець XIX — початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А.
Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. Багато хто з них (наприклад, А. Токвіль)
акцентували увагу на необхідності «вчитися демократії». Ґете писав: «Лиш
той є гідним щастя і свободи, хто що не день іде за них на бій».

Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демократії і
розставляла свої акценти на їх значущості.

Слово «демократія» вживається в різному значенні:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських
організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі
наявність усіх цих значень. Демократія як форма Держави можлива в
країнах із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом
організації та діяльності всіх суб’єктів політичної системи суспільства
(органи держави, державні організації, громадські об’єднання, трудові
колективи), котрі одночасно є й суб’єктами демократії. Зрозуміло, що
суб’єктами демократії є насамперед громадянин і народ.

Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є
формою (різновидом) держави, яка характеризується, щонайменше, такими
ознаками:

1) визнанням народу вищим джерелом влади;

2) виборністю основних органів держави;

3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;

4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при

прийнятті рішень.

Будь-які демократичні держави будуються на підґрунті цих загальних
ознак, але ступінь розвитку демократії може бути різним. Демократизація
суспільства — це тривалий безперервний процес, що потребує не лише
внутрішньодержавних, але й міжнародних гарантій.

Сучасні демократичні держави (а бути демократичною державою є
престижним) доповнюються низкою інших ознак і принципів:

(1) додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;

(2) конституційне обмеження влади більшості над меншістю;,

(3) повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;

(4) верховенство закону;

(5) поділ влади та ін.

Виходячи із сучасного наповнення демократії якісним додатковим змістом,
можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть
цивілізовані держави.

Демократія — політична організація влади народу, при якій
забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державі ними і
суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у
функціонуванні всіх суб’єктів політичної системи суспільства;
забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних
стандартів. Розглянемо ознаки демократії.

1. Демократія має державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним
органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі
як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи.
Він не може здійснювати сам належні йому владу і делегує державним
органам частину своїх повноважень;

б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною
процедурою організації органів держави в результаті конкурентних,
вільних і чесних виборів;

в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та
діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними
справами.

2. Демократія має політичний характер:

а) передбачає політичне різноманіття. Демократія, як, утім, і ринкова
економіка, неможлива без існування конкуренції, тобто без опозиції і
плюралістичної політичної системи. Це знаходить вияв у тому, що
демократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі за
володіння державною владою. При демократії враховується різноманіття
політичних думок —партійних та інших, ідеологічних підходів до вирішення
суспільних і державних завдань. Демократія виключає державну цензуру та
ідеологічний диктат.

Законодавства розвинутих західних держав закріплюють низку принципів,
якими має гарантуватися політичний плюралізм:

1) загальне право голосу;

2) рівність при виборах;

3) таємне голосування;

4) прямі вибори тощо. Нагадуємо, що ст. 15 Конституції України
проголошує, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах
політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна
ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура
заборонена;

б) ґрунтується на політичній рівноправності громадян на участь в
управлінні справами суспільства і держави і, насамперед, рівності
виборчих прав. Така рівність надає можливість вибору між різними
політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.

3. Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення
прав громадян — економічних, політичних, громадянських, соціальних,
культурних, а так само — й їх обов’язки відповідно до міжнародних
стандартів, закріплених у Хартії Прав людини (Загальна декларація прав
людини 1948 p., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966
р. і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966
p. Набрали сили від 23 березня 1976 p., та ін.).

4. Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного
життя. Режим громадсько-політичного життя виражається у вимогах до
всього суспільства — до всіх суб’єктів політичної системи (вони ж — і
суб’єкти демократії) і, насамперед, до державних органів — засновуватися
і функціонувати на основі суворого і неухильного виконання правових
норм. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки
повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав
людини, їх охорони і захисту.

5. Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина,
що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх
взаємні права і обов’язки. У Конституції України наголошено: «Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Арбітром у можливих
конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд.

1.2. Функції та принципи демократії.

Функції демократії — основні напрямки її впливу на суспільні відносини,
метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в
управлінні суспільством і державою.

Оскільки демократія — не статичний, а динамічний стан спільства, її
функції в різні історичні періоди змінювалися, збагачувалися,
поглиблювалися.

Функції демократії можна поділити на дві групи:

• що розкривають зв’язок із суспільними відносинами;

• що виражають внутрішні функції діяльності держави.

До числа найзагальніших функцій демократії можна віднести такі.

1. Організаційно-політичну — організація політичної влади на
демократичних засадах. Вона містить у собі підфункцію самоорганізації
народу (самоврядування) як джерело державної влади і виражається у
наявності організаційних зв’язків між суб’єктам демократії: органами
держави, державними організаціями, громадськими об’єднаннями, трудовими
колективами.

2. Регулятивно-компромісну — забезпечення плюралізму діяльності
суб’єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і
компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо
інтересів громадянського суспільства і держави. Правовим засобом
забезпечення даної функції є врегульованість правових статусів суб’єктів
демократії.

3. Суспільно-стимулюючу — забезпечення оптимального служіння держави
суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і
активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв
тощо) при розробці та прийнятті державних рішень.

4. Установчу — формування органів державної влади і органів місцевого
самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).

5. Контрольну — забезпечення діяльності органів держави в межах їх
компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів;
підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату
(наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими органами,
звіт останніх перед першими).

6. Охоронну — забезпечення державними органами безпеки честі і гідності
кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм
власності, запобігання правопорушенням і припинення їх.

Останні три функції демократії виражають внутрішні функції держави.

Принципи демократії — незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх
учасників політичної діяльності, тобто до суб’єктів демократії.

Визнання міжнародною спільнотою основних принципів демократії
пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну політику.

Основні принципи демократії:

1) політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми
правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5
Конституції України), забезпечення захисту прав людини. Свобода має
первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і
нерівність, але вона допускає рівноправність;

2) рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом.

Рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист
перед судом.

Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або
обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та
інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового
становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Найважливіший аспект рівноправності — рівність прав і свобод чоловіка і
жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;

3) виборність органів держави і постійний контакт із ними населення —
допускає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом
народного волевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і
взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права.
У демократичній державі ті самі люди не повинні тривалий час безперервно
обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян,
призводить до втрати легітимності цих органів;

4) поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних
гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою
для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності;

5) прийняття рішень за волею більшості при обов’язковому дотриманні прав
меншості — означає поєднання волі більшості її гарантіями прав особи,
яка перебуває в меншості — етнічній, релігійній, політичній; відсутність
дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті
рішень;

6) плюралізм — означає багатоманітність суспільних явищ розширює коло
політичного вибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний
плюралізм — множинність партій, суспільних об’єднань тощо с різними
програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія
можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте
не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з
іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної
демократії.

1.3 Форми та інститути демократії.

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути.

Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна
назвати чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами
(народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій та непрямій:

Пряма — представницька демократія Непряма — безпосередня демократія

— форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі
представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого
самоврядування) — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через
безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп
(референдум, вибори)

2. Формування та функціонування системи органів держави на основі
демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності,
поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і
суспільним авторитетом:

3. Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод
і обов’язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до
міжнародних стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного життя:

— економічна;

— соціальна;

— політична;

— культурно-духовна та ін.

Наприклад, про значення економічної і соціальної демократії в розвитку
соціальної правової держави говориться в програмному документі
Соціалістичного Інтернаціоналу «Декларація принципів» (1989 p.).

Форми демократії знаходять свій прояву її інститутах (референдум,
громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.).

Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної
системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у
державі через втілення в них принципів демократії.

Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне
оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його
юридичне оформлення, узаконення.

За вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, та управління
відрізняють інститути демократії:

Структурні Функціональні

— сесії парламентів — депутатські запити

— депутатські комісії — накази виборців

— народні контролери тощо — громадська думка тощо

За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють інститути
демократії:

Консультативні

— мають дорадче, консультативне значення для державних органів,
посадових осіб, громадян:

— всенародне обговорення законопроектів;

— мітинги; анкетування та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце
належить виборам.

Вибори — форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою
шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого
самоврядування, їх персонального складу.

Громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути
обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
Громадянин може виражати свою волю вільно при додержанні рівності.
Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і
потребує встановлені гарантій проти тиску на нього.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого
самоврядування (сільської! селищної, міської ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною
(мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна система — система визначення
результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від
виборчого округу отримують лише кандидати, що одержали встановлену
більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські
мандати розподіляються між: партіями пропорційно кількості голосів,
відданих за партію в межах виборчого округи.

Так, вибори депутатів Верховної Ради України в 1998 р. проводилися за
змішаною системою: із 450 депутатів — 225 обиралося в одномандатних
виборчих округах на основі відносної більшості (мажоритарна система), а
225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих
блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на
основі пропорційного представництва (пропорційна система).

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів
демократичного управління державними справами.

Референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення
шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і
місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або
внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань).
Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії,
проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі
громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за предметом проведення:

• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект
конституції або конституційні поправки;

• законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або
чинний закон;

• консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо
принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов’язковості проведення: обов’язковий —
предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією до виключного
вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до
ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом
вирішуються питання про зміну території України);

• факультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо
конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону
(наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській
області).

Предметом референдуму можуть бути питання: — що мають істотне значення
для визначення політики держави ззовні (міжнародні-правові питання) —
входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства,
наприклад, про членство країни в Європейському Співтоваристві; — що
мають істотне значення для вдосконалення системи управління усередині
(адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського
характеру, наприклад, зміна адміністративно-територіального поділу.

Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні:

1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу
юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов’язковими
для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і
правозастосовної діяльності.

2. Результати консультативного референдуму не є обов’язковими для
винесення адекватного рішення з опитуваного питання.

Вони мають дорадчий характер, розглядаються і враховуються при прийнятті
рішень відповідними державними органами.

За територією проведення референдум може бути:

(1) Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усій країни. Доцільно
проводити перед референдумом всенародне або широке громадське
обговорення питань, що вирішуються референдумом.

Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціональний,
усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом.
Призначення всеукраїнського референдуму відбувається відповідно до
народної ініціативи за вимогою не менш як 3 мільйонів громадян України,
які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення
референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по
100 тисяч підписів у кожній області.

Референдум в Україні не допускається щодо законопроекти з питань
податків, бюджету та амністії. Як уже зазначалося, виключно
всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території
України.

(2) Місцевим — проводиться в межах окремих суб’єктів федерації (у
федеративній державі) або адміністративно-територіальних одиниць (в
унітарній та федеративній державах) із метою вирішення найважливіших
питань місцевого значення.

Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, перейменування
сіл, міст або дострокове припинення повноважень місцевої Ради, її
голови) мають вищу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад
народних депутатів.

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на
референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум —
через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих
питань.

У виборах і референдумах мають право брати участь громадяни України, які
досягли на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне
волевиявлення. Голосування під час виборів і референдумів є таємним:
контроль за волевиявленням громадян не допускається.

У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є
народне вече, народна законодавча ініціатива. У США референдум
застосовується нарівні з законодавчою ініціативою. У Франції через три
роки після проведення першого референдуму в 1789 р. почали
практикуватися плебісцити — всенародні опитування, які розглядаються як
синоніми референдумів.

РОЗДІЛ ІІ. З ІСТОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ

2.1. Виникнення демократії

Людям давно відкрилися помилки деспотичної влади, побудованої за
принципом військово-бюрократичної ієрархії. Вчені шукали спосіб як
організувати владу в державі, щоб вона залежала від народу і служила
йому.

Уперше демократія затвердилася в древніх Афінах у V столітті до н.е.
Афіни послужили прикладом для інших міст Древньої Греції.

Громадяни давньогрецьких міст-держав вважали основою основ волю людини,
невідчужувані права, що належать їй від народження. Цю волю гарантувала
приватна власність на майно, у тому числі на землю. Тому в Греції
розвився вільний ринок, що забезпечував її жителям більш високий рівень
життя, чим у сусідніх народів.

Почуваючи себе вільними, знаючи свої права і можливості, греки вірили у
свої сили, знали, що зможуть поліпшити життя своєю працею.

Громадяни почувались вільними, тому що могли безпосередньо впливати на
внутрішню і зовнішню політику свого міста-держави. Адже усі важливі
питання життя міста і його взаємин із сусідами вирішували збори
громадян. Воно приймало закони й обирало вищих посадових осіб.

Оскільки громадяни брали участь у роботі таких зборів особисто, а не
через своїх представників, демократія була безпосередня. У наш час пряма
демократія теж має місце, наприклад, у формі волевиявлення громадян на
референдумі.

Для виконання рішень, прийнятих загальними зборами громадян,
призначалися посадові особи, відповідальні за збір податків або
командування військом. Вони не обиралися, а визначалися по жеребу.
Афиняни думали, що будь-який громадянин здатний займати державну посаду.

Але при цьому тільки лише п’ята частина жителів мала громадянство. Цих
прав не було в жінок, вільновідпущеників і імігрантів, хоча вони були
особисто вільні і мали землю у власності.

Недоліком давньогрецьких демократій було те, що збори простою більшістю
голосів могли вирішити практично будь-яке питання без усяких правових
обмежень. Не було конституції, зводу законів, суди звершувались
присяжними (у складі 501 громадянина), більшістю голосів вирішували
винна людина чи ні. Не зв’язана рамками закону демократія в Афінах часом
приводила до парадоксальних результатів — демократичні Афіни за критику
на своїй адрес присудили до смерті філософа Сократа.

Інший класичний приклад демократії — республіка Древнього Риму. З
вигнанням з міста пануючого Тарквінія Гордого в 510 році до н.е. у Римі
була встановлена республіка. З тих пір Римом і його провінціями керували
виборні і щорічно змінювані консули, претори, народні трибуни і
квестори. Для прийняття законів скликались Народні Збори. Закони, що
виносились на рішення попередньо обговорював Сенат, що складався з 300
сенаторів. На відміну від давньогрецьких міст-держав, у Древньому Римі
була представницька демократія, при якій громадяни обирали в органи
влади людей, що представляють їхні інтереси.

Найбільшим внеском римлян у розвиток демократії стало римське право. У
450-451 роках був прийнятий перший в історії Риму звід законів —
Дванадцяти таблиць. Вони містили головні правила, за якими повинні були
здійснюватись угоди, дозволятися суперечки, установлюватися покарання за
карні злочини. Тексти цих законів відлили в бронзі і вивісили у виді
таблиць на центральній площі Риму — Форумі.

У європейських країнах у міру відмирання феодальних відносин і
становлення вільного ринку середньовічне феодальне право замінялося
класичним римським правом. Сьогодні його норми тією чи іншою мірою
включені в національні правові системи всіх розвинутих країн світу.

2.2 Демомократія в історіях країн світу

В історії демократії можна побачти злети і падіння. Історією зафіксовані
моменти встановлення та краху демократичного режиму. Можна навести деякі
моменти тріумфудемократії.

Англія – ХІІІ ст.

В англійській монархії, зрозуміло, влада зосереджувалася в руках короля,
але рицарі були зацікавлені в тому, щоб вона була обмеженою. Коли король
Джон Безземельний підвищив податки, мало не дійшло до відкритого бунту
баронів, духовенства й міщан. Король, якому загрожувало скинення з
трону, в 1215 році видав Велику Карту Свобод, яка стала фундаментом
англійської демократії. Вона забороняла впровадження нових податків без
згоди Великої ради, а, крім того, ув’язнення і кару конфіскацією майна
вільних людей без судового вироку. Отож, в цих ситуаціях королівська
влада повинна була уступати правопорядку. Велика Карта Свобод
підтримувала право протесту підданих правителю, який правив
несправедливо й нарушив признані привілеї. Майже через п’ятьдесят років
виник новий конфлікт між королем та його підданими. Його наслідком було
скликання перших зборів представників різних станів; збори мали
розширити свої уповноваження й стати двопалатним парламентом, який
складався б з Палати лордів і Палати громад.

Польща – ХVІ-ХVІІ ст.

Коли скінчилася ягелонська династія (1572), перед польською шляхтою
постала проблема престолонаступництва. Вирішили обрати короля шляхом
вільних виборів, у яких можуть взяти участь всі шляхтичі, незалежно від
їх багатства й суспільного становища. Новообраний правитель, Генрик
Валєзи, змушений був визнати зобов’язання щодо дотримання певних
устроєвих засад. “Генриківські статті” суттєво обмежили королівську
владу. Король повинен був раз на два роки скликати сейм, згодитися зі
всіма дотихчасовими привілеями й законами Речіпосполитої під загрозою
непослуху підданих. Його політика поточно котролювалася радою
шістнадцяти сенаторів. Шляхта зажадала також визнання права
віросповідання: боялися, що король, який походить із роздертої
релігійними війнами Франції, може проігнорувати цю чинну для Польщі
засаду. Шляхетська демократія істотно відрізнялася від інших відомих
демократичних режимів – грунтувалася вона не на волі більшості, а на
згоді всіх. На загальному сеймі рішення приймалося не більшістю голосів,
а згодою всіх трьох станів, що брали участь у сеймі. Спочатку цей
принцип не заважав роботі сейму, оскільки дотримувалися його не надто
суворо. Однак з часом висловлення відвертого заперечення (liberum veto –
“вільно, не дозволяю”) що раз частіше вело до зірвання сейму без
прийняття будь-яких рішень.

Франція – XVIII ст.

h\z‚

h

j

-^zAe#AE#O#?$?$?$?$ $c$¤$¦$?$?$¬$®$°$?$?$¶$/ieYYYYUeeUUUUUUUUUUUUUUU

:yyyynnaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa

HI8IlI?I°K?MhQpUIX?XOXOXOeX»Y$YoooooooooooooooooooeeeeUeo

[email protected]?nto-p4sUvnxAz?~?~o~ooooooooooooooooooooooooco

dh`„Aa$

’|“oooooooooooooooooooooooooooo

YeYp? ?aH®0°-±?b?O?T·e???v1/4″3/4 AiA?Aoooooooooooooooooooooooooon

dh^„`„Aa$

&

&

&

)й рівність перед правом. Потверджувала вона також, що метою правителів
мусить бути збереження натуральних прав людини – свободи, власності,
безпеки й протесту проти гноблення. Декларація формулювала також принцип
суверенності народу: вся влада мала походити тільки й виключно з надання
народом. Під час революції були прийняті дві конституції: перша давала
громадянам виборчі права, але робила їх залежними від майнового цензу,
друга поширювала їх на всіх чоловіків, незалежно, чи багатими були, чи
бідними.

Сполучені Штати – XVIII ст.

Англійські колонії в Америці, об’єднані в боротьбі за незалежність з
англійською монархією, утворили нову федеративну державу – Сполучені
Штати. Побоюючись, що така велика держава не буде тривкою, Отці
Засновники Сполучених Штатів залишили більшу частину влади в руках
окремих штатів (колишніх колоній). Федеральна влада, тобто центральна,
мала займатися лише необхідними справами. Їхні завдання й уповноваження
були записані в конституції. Було впроваджено принцип поділу влади на
три гілки, згідно з яким законодавча влада мала займатися насамперед
ухваленням законів, виконавча влада – дійсним правлінням, а суд повинен
був залишитися незалежним арбітром, який розв’язує всі спори. З часом
Найвищий суд почав виконувати ще одну, дуже істотну функцію: провіряв,
чи постанови законодавчої влади не суперечать конституції. Якщо виявляв,
що справді суперечать, вони втрачали свою чинність. Таким чином, влада
більшості стала обмеженою – вона не могла представляти довільних прав, а
лише такі, які узгоджувалися з конституцією. До прийнятої в 1787 році
конституції через рік було долучено десять поправок, у яких записані
фундаментальні права, що належать американським громадянам.

Суфражистки в Америці та Європі XIX-XX ст.

У ХІХ ст. поступово все більше людей діставали виборчі права, та завжди
вони стосувалися лише чоловіків. Суфражистки, які боролися за
рівноправність жінок, вважали це вкрай несправедливим. На їх думку,
переконання, що жінок не цікавлять суспільні справи і що вони не вміли
би прийняти розважних політичних рішень, було глибоко несправедливим.
Учасниці конференції в Сенека Фоллз у 1848 році оголосили декларацію про
елементарні права жінок. У кінці кінців їхня нелегка боротьба увінчалася
успіхом. Першими виборче право дістали мешканки Вайомінгу в Сполучених
Штатах. У Європі найраніше – бо в 1906 р. – допустила жінок до виборів
Фінляндія. Після здобуття незалежності Польща також впровадила (1919)
загальне виборче право для всіх громадян, незалежно від статі. Та не всі
країни прийняли таке рішення: найдовше опиралася Швейцарія, де жінки
здобули виборчі права на федеративнім рівні в 1971 р., а в однім з
кантонів – лише в 1991 р. Цікаво, що швейцарський парламент підготував
проект закону про загальне виборче право набагато раніше, але він був
відкинений референдумом, у якому могли брати участь лише чоловіки…

Загальна Декларація Прав Людини – 1948 р.

Трагічний досвід ІІ світової війни дав зрозуміти народам, якою важливою
річчю є визначення елементарних і необхідних прав кожної людини, які не
може скасувати жодна – навіть демократична – влада. У 1948 р. Генеральна
Асамблея ООН ухвалила Загальну Декларацію Прав Людини, в якій
потверджувалося, що кожна людина народжується вільною і рівною, має
право на життя, працю й відпочинок. Держави, які прийняли Декларацію,
задекларували цим самим, що запишуть ці права у своїх конституціях і
законах. Однак треба підкреслити, що Декларація не має правової сили, є
добровільною, а міжнародне спільнота не має засобів, щоб змусити
дотримуватися її засад державу, яка порушує права людини.

РОЗДІЛ ІІІ. СУЧАСНИЙ СТАН І ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТІЇ

3.1 Становлення сучасної демократичної держави

Основні етапи і фактори, що визначали процес формування та розвитку
демократичної держави, були спільними й у становленні та розвитку
громадянського суспільства і правової держави. Розвинене громадянське
суспільство і правова держава складають основу сучасної демократії.
Становлення сучасної демократії пов’язане з утвердженням у процесі
капіталістичного розвитку нового, у порівнянні з Середньовіччям,
світогляду, в основі якого лежить ідея вроджених невідчужуваних прав
людини. Така нова система світогляду утверджувалась у процесі реалізації
у всіх сферах суспільного життя ліберального вчення. Саме тому сучасна
демократія часто йменується ліберальною демократією. І хоча сучасна
демократія не зводиться цілком до лібералізму, його роль, як домінуючої
ідеології, що визначає ключові принципи організації і здійснення
державної влади, у всіх сучасних розвинених країнах залишається
незмінною.

Пряма демократія, як форма політичної організації суспільства, у своїх
первісних формах спостерігалась ще у примітивних суспільствах періоду
родового ладу. У західній політичній традиції виникнення ідеї демократії
асоціюється з містами-державами (полісами) Стародавньої Греції.
Давньогрецька демократія в багатьох своїх аспектах суттєво відрізнялась
від демократії наших днів. Вона являла собою насамперед систему прямого
правління, за якої весь народ, а точніше, сукупність вільних громадян,
був ніби колективним законодавцем і якій не була відома система
представництва. Таке положення було можливим у силу обмежених розмірів
давньогрецької держави, яка охоплювала місто і прилеглу до нього
сільську територію з населенням, як правило, не більше десяти тисяч
громадян.

У давніх демократичних містах-полісах кожен громадянин був наділений
правом участі у прийнятті рішень, що стосувались його життя і
діяльності. За деякими оцінками, рядовий громадянин протягом свого життя
принаймні один раз мав можливість зайняти виборну посаду з числа тих, що
існували в місті-державі. Це було можливо тому, що основним способом
вибору громадян для виконання суспільних обов’язків був жереб, і всі,
хто володіли виборчими правами, мали рівні шанси бути обраними на той чи
інший пост. У силу активного використання жеребкування при призначенні
громадян на виборні посади в античній демократії не зміг знайти
належного розвитку інший важливий атрибут сучасної демократії – інститут
виборів.

Відсутність системи представництва в античних європейських державах
упродовж усієї їх історії перетворило пряму демократію на цілком
відносний інститут.

Така антична система призначення громадян на ті чи інші пости за
жеребкуванням не використовувалась у подальшому в якості альтернативи
виборам.

Античній демократії був також невідомий розподіл між законодавчою і
виконавчою владою – обидві гілки зосереджувались у руках активних
громадян. Референдум і громадянська законодавча ініціатива, які
передбачені в чинних конституціях таких країн як, наприклад, Швейцарія й
Італія, можна розглядати як елементи прямої демократії, успадковані
сучасною демократією від минулого.

Інша важлива відмінність між античною демократією і сучасною полягає у
тлумаченні принципу рівності. Антична демократія не тільки була сумісна
з рабством, але й передбачала його в якості умови звільнення від
фізичної праці вільних громадян, які присвячували себе вирішенню
суспільних проблем. Сучасна демократія не визнає в політичній сфері
відмінностей (дискримінації чи привілеїв), які б ґрунтувались на
соціальному походженні, класі, расі чи статі.

Формування основ сучасної демократії відбувалось у Новий час у контексті
формування ідей свободи особистості, громадянського суспільства,
народного суверенітету, національної держави тощо, коли феодальні хартії
і вольності змінюють законодавчі механізми обмеження одноосібної влади
монарха. В епоху буржуазних революцій кінця ХVIIІ ст. у Західній Європі
й на Північноамериканському континенті остаточно утверджується ідея про
те, що нація, яка є колективним сувереном, не може порушувати вроджені
права окремої особистості, які є цінністю вищого порядку і які передують
самій державі. Більше того, правові акти, прийняті законодавчим органом,
повинні не лише не посягати на вроджені права, але й слугувати гарантією
їх реалізації, забезпечуючи дійсне користування цими правами.

Основоположне значення для формування й утвердження демократії мала
проголошена в Новий час ідея про вроджені, невідчужувані права кожної
людини на життя, свободу, гідність, недоторканність і безпеку, опір
пригніченню.

Важливою передумовою демократії є високий рівень політичної та правової
культури суспільства, як і його культури взагалі. Зокрема, сучасна
демократія передбачає інтелектуальну, моральну і психологічну
компетентність громадян у прийнятті політичних та правових рішень.
Важливим засобом формування такої компетентності народу є його реальна
систематична участь у прийнятті конкретних рішень політичного і
правового характеру. Це також означає, що демократична держава несе
відповідальність за те, щоб усі її громадяни мали змогу отримати освіту,
яка б дозволяла їм брати участь у суспільно-політичному житті.

Таким чином, демократія набуває реального характеру лише тоді, коли вона
ґрунтується на відповідних їй формах свідомості та культури суспільства,
а її життєздатність безпосередньо залежить від психологічної готовності
громадян відстоювати її принципи перед лицем тих, хто посягає на неї.
Влада держави реально простягається настільки далеко, наскільки
громадяни усвідомлюють себе залежними від неї. Тому усвідомлення
громадянами їх особистої чи суспільної свободи обумовлює відповідне
обмеження державної влади.

У сучасній демократії політичні права доповнюються соціальними правами,
які передбачають надання всім членам суспільства визначеного
законодавством мінімуму соціальних благ. Вводиться принцип соціальної
відповідальності приватних корпорацій; так само державні соціальні
програми стають невід’ємною частиною державної практики.

3.2 Принципи сучасної демократії

Основні принципи сучасної ліберальної демократії зводяться до
наступного: народне представництво (парламентаризм), яке здійснюється з
допомогою виборів, поділ влади та зумовлена ним дія системи стримувань і
противаг між окремими гілками влади; верховенство права (будь-який закон
повинен мати правовий характер, тобто бути формальним вираженням свободи
і рівності людей) та верховенство закону (діяльність держави
здійснюється строго на підставі й у межах закону, у суспільних стосунках
панує не чиясь суб’єктивна воля, а закон) та ін.

Сучасна демократія вимагає: межами дозволеного законом влада
застосовуватись не може, оскільки за цими межами починається свавілля.
Тому у владно-правових відносинах державні органи та посадові особи
діють за принципом “заборонено все, що прямо не дозволено правом”
(інакше “дозволено лише те, що прямо передбачено правом”). Відповідно
такі дозволи носія владних повноважень також окреслюють максимальну межу
свободи підпорядкованих владним суб’єктам суб’єктів підвладних. Останні
є вільні в тому, в що влада втручатись не може (оскільки це протиправно)
і діють за іншим принципом: “дозволено все, що не заборонено законом”.
Стає очевидним, що для захисту максимальної правової свободи приватних
осіб необхідно встановити мінімум правової свободи для органів державної
влади. Саме таким чином і будується в умовах демократії система
юридичних гарантій прав і свобод людини. Отже, взаємозв’язок принципів
верховенства закону та верховенства права в умовах демократії
простежується у правовій формі функціонування державних структур та
визнанні прав людини пріоритетною цінністю перед усіма іншими можливими
політичними цінностями, що, між іншим, означає створення максимального
простору і можливостей для вільних дій і самореалізації особи.

Однією з ключових характеристик демократії є політична рівність усіх без
виключення громадян перед законом та дотримання принципу: одна людина –
один голос.

Це насамперед означає, що органи державної влади повинні формуватись і
діяти у відповідності з чітко фіксованими в законі процедурами, які б
дозволяли без будь-яких перешкод виражати і захищати позиції, інтереси,
прагнення усіх зацікавлених осіб і груп. Демократія передбачає, що всі
особи, які контролюють політичні владні структури, мають бути
відповідальні перед своїми виборцями і періодично, через строго
встановлений термін переобиратись. Виборці повинні мати можливість
організовуватись у партії для реалізації своїх цілей.

Основоположне значення для теорії демократії мало формування й
утвердження сучасної ідеї народного представництва, у відповідності з
якою представницькі органи влади обираються не пожиттєво, а на певний,
строго визначений конституцією строк. Важливим елементом сучасної
демократії є періодична підзвітність виборного представника перед
виборцями. Якщо демократія дійсно означає самоуправління народу, то
недостатньо, що на державні пости посадові особи тільки обирались
народом, навіть загальним голосуванням, вони повинні також періодично
звітуватись перед народом за свої дії. Сутність принципу представництва
полягає в тому, що в політичній сфері виборці визначають мету, а обраний
ними представник вибирає найбільш придатні, на його погляд, засоби для
її досягнення.

Одним із принципів демократії є утвердження принципу плюралізму в усіх
сферах суспільного життя. Такий плюралізм гарантує умови для боротьби
між різними соціально-політичними силами, розв’язання конфліктів, які
виникають між ними, досягнення рівноваги і компромісу в суспільстві.
Принцип плюралізму разом із принципом стримувань і противаг утворюють
головний механізм досягнення балансу сил, який забезпечує
найоптимальніший режим для підтримки демократії.

Виключаючи монополію на владу зі сторони певної особи, соціальної групи,
партії, тощо, ліберальна демократія пропагує ідею самого широкого вибору
у всіх сферах суспільного життя. Основоположне значення з даної точки
зору має свобода економічного вибору та відповідно, наявність
альтернативних засобів існування, як матеріальна передумова людської
свободи. Ліберальна демократія в якості самоочевидних, таких, що самі
собою розуміються принципів проголошує ідеї приватної власності,
вільного ринку, вільного підприємництва і т.д.

Демократія покликана створити умови для безперешкодної конкуренції
різних соціально-політичних сил за свою долю влади. Вона існує тільки
там, де керівники політичної системи відбираються у процесі такої
відкритої справедливої конкурентної боротьби, в якій можуть приймати
участь у якості активних чи пасивних суб’єктів основні категорії
дорослого населення.

Сучасна демократія включає принцип “права не погоджуватись” із думками і
позиціями інших членів чи груп суспільства.

Там, де відсутнє право незгоди чи панує принцип однодумства, там не має
і не може бути демократії. Демократія відкидає можливість вольового
нав’язування позицій однієї частини суспільства іншій його частині. З
цієї точки зору суттєвою ознакою демократії, як форми правління
більшості, є дотримання інтересів і прав меншості, адже там, де зникає
меншість, там зникає і більшість, яка підмінюється просто масою.

Це, зокрема, виражається в наявності лояльної і конструктивної опозиції
в якості законного партнера в демократичному процесі. Відкидаючи
будь-яку монополію окремої партії, демократія характеризується власним
методом прийняття взаємоприйнятних рішень, який ґрунтується на діалозі,
відкритості, терпимості, критичному дослідженні та компромісі.

Демократія вимагає, щоб усі учасники політичного процесу: влада,
опозиція, партії, зацікавлені групи тощо дотримувались демократичних
принципів співробітництва, що передбачає загальноприйняту згоду на
мирний перехід влади від однієї партії (переможеної) до іншої, яка
перемогла в ході виборчого процесу, в ротації державних службовців на
всіх рівнях влади. Різним незалежним як від держави, так і одна від
одної організаціям, асоціаціям, групам тиску повинні бути надані
конституційні гарантії мирної конкуренції за доступ до влади.

Якщо в тоталітарних і авторитарних системах держава домінує над
суспільством, то в умовах демократії, навпаки, суспільство домінує над
державою чи принаймні суспільство користується значною автономією
відносно держави.

Особливо важливе значення має те, що на відміну від тоталітарної і
авторитарної моделей, де сила займає статус першого, чи головного
аргументу, покликаного вирішувати конфлікти, що виникають у суспільстві
шляхом нанесення супротивній стороні поразки, в демократичній моделі
сила – це останній аргумент, який може використовуватись лише в тому
випадку, коли альтернативи відсутні.

3.3 Недоліки демократії

Демократія являє собою винятково актуальний і одночасно складний і
суперечливий об’єкт дослідження Те, що демократія — це одне з
найвидатніших досягнень людства, не викликає в більшості дослідників
особливих заперечень. Але те, що вона вкрай недосконала звичайно також
не викликає сумнівів.

Демократія реалізує свої функції дуже неефективно. По суті справи вона
виступає політичним вираженням ринкового принципу організації
суспільства. Демократія – це форма існування політичного ринку, що
перебуває в дуже сильній залежності від економічного ринку, що обмежує
свободу вибору, конкуренцію політиків і ідей, а також захист прав і
свобод, стабільність суспільства й ефективність влади.

Політичний аспект демократії означає, що вона виступає формою здійснення
влади на основі вільного й рівноправного вибору представника в орган
влади. Вона являє собою єдність прямої й представницької форм. Основна
її проблема полягає в тім, що демократичні вибори схильні до популізму.
Вони досить часто забезпечують перемогу тому кандидатові на владну
посаду, що вміє багато обіцяти й подобатися виборцям. При цьому цілком
імовірний вибір непрофесійного, некомпетентного й аморального політика,
що неминуче призводить до деформації управлінської діяльності.

Утилітарний аспект демократії полягає в її здатності забезпечувати
раціональну, корисну для громадян форму громадської організації. Мова
йде про те, що вона дозволяє різним соціальним і політичним групам
об’єднана свої інтереси, являє собою механізм відбору соціальних
альтернатив, робить суспільство сприйнятливим для будьяких ідей або
варіантів розвитку. Утилітарна недосконалість демократії проявляється в
її бюрократизації, більшість обіцянок, які були дані на виборах, негайно
забуваються при владі, відбір соціальних альтернатив здійснюється не
відповідно до принципу суспільного блага, а для задоволення інтересів
політико-олігархічних груп. Демократія при всій її високій цінності
повинна забезпечувати задоволення утилітарних потреб людей в одержанні
якісних і своєчасних послуг від органів державної влади й місцевого
самоврядування, захисту прав і свобод, реалізації можливості впливати на
органи влади. Для цього вона повинна мати всебічне технологічне
забезпечення, реалізовуватися в конкретні технологічні процедури
задоволення політичних і соціальних потреб людей.

Інституціональний аспект демократії полягає в тім, що вона являє собою
різновид цілераціональної діяльності, реалізованої через розвинену
систему інститутів, серед яких особливо важливу роль відіграють закони,
владні інститути, організації, що здійснюють управління й
самоврядування, різноманітні символи. Основна проблема демократії в
цьому аспекті полягає в нерозвиненості її інститутів, у слабкій
інституціональній можливості для регуляції прав і свобод людей. Нерідко
інституціональна нездатність демократії обумовлена тим, що її інститути
досить сильно відстали у своєму розвитку від досягнень передових країн і
народів. Демократична модернізація одна із серйозних тенденцій нашого
часу, що пробиває собі дорогу в життя через традиційність, консерватизм
і тоталітаризм.

Гносеологічний аспект демократії полягає в тім, наскільки пронизуюча її
інформація є об’єктивною. Насправді ця інформація є дуже часто
необ’єктивною. Мова йде про тотальну необ’єктивність інформації про
характеристики кандидатів, програми політичних партій, про діяльність
органів і посадових осіб державного управління та місцевого
самоврядування. Проблема тут у тім, що найчастіше ця інформація являє
собою специфічний різновид омани. Ті характеристики претендентів, за які
вибирають, принципово не збігаються з реальними їхніми характеристиками.

Причина відсутності істини зумовлена тим, що вона ідентифікується за
допомогою масового вибору. Однак у суспільстві всі люди не можуть бути
однаково компетентними. Компетентним завжди у всіх країнах і у всіх
народів була меншість. Більшість не може добре розбиратися у всіх
проблемах управління. Але саме вона виносить рішення щодо прийнятності,
а отже, правильності й об’єктивності вибору. Тому чим складніше рішення,
що має бути прийняте більшістю, тим імовірніше помилка вибору. Ще гірший
може бути вибір, якщо свідомість виборців піддається масовому
маніпулюванню. Таким чином, у демократію споконвічно закладена
схильність до помилок і омани.

Класичною гносеологічною проблемою демократії є закритість від
громадськості діяльності органів і посадових осіб, неповнота інформації,
що використовується в системі зв’язків із громадськістю не для
максимально об’єктивного інформування населення, а для прикрашання
ситуації.

Сучасна демократія має потребу в підвищенні її компетентності. У ХХІ ст.
ключові політичні рішення не повинні забезпечуватися майданними й
вуличними її формами. Необхідний усебічний розвиток національного
інтелекту, формування експертних рад, груп й інших інституцій з учених і
досвідчених керівників з ключових питань суспільного розвитку й
забезпечення популяризації їхньої думки.

Гендерний аспект демократії пов’язаний з необхідністю дотримання
гендерної рівноваги в органах управління й самоврядування. Проблема
полягає в тім, що жінки недостатньо представлені у вищих органах і на
високих посадах. Демократія в пострадянських країнах значною мірою є
демократією чоловіків. Без забезпечення гендерного паритету шляхом
установлення спеціальних квот на представництво жінок в органах
державної влади й місцевого самоврядування демократія залишиться
неефективним інструментом реалізації інтересів жінок.

Технологічний аспект демократії полягає в тім, що демократичні процеси
обов’язково реалізують технології, серед яких найбільш важливими є
виборчі технології, технології прийняття управлінських рішень,
конкурсних відборів на посаду та інші. Під впливом
інформаційно-комп’ютерної революції ці технології здобувають
електронний, мережевий характер. Сьогодні вихід на сайт органу
державного управління не тільки для одержання інформації, а й для оцінки
його роботи стає поширеною процедурою, доступною сотням тисяч
користувачів Інтернет. Що буде завтра важко передбачити. Ймовірно, у
найближчі десятиліття відбудеться повна електронізація демократичних
процедур. Проблемне поле демократії в цьому питанні містить у собі:
недостатню електрону технологізацію демократичних процесів, повільність
волевиявлення, незахищеність технологій від стороннього втручання.
Необхідне технологічне пророблення всіх форм, напрямів і аспектів прояву
демократії. Прийняті органами влади рішення не повинні зависати в
повітрі, а забезпечуватися не тільки законодавчо, але й технологічно,
опиратися на детально пророблені механізми їхньої реалізації.

Ресурсний аспект демократії часто не враховується. Мова йде про те, що
сучасна демократія вимагає значних витрат на створення й підтримку
функціонування демократичних інститутів, на розробку та
техніко-технологічне оснащення технологій демократії, навчання громадян
як активних суб’єктів державного управління й місцевого самоврядування.
Розвинена, оснащена технікою й забезпечена ресурсами демократія можлива
тільки у високорозвиненому суспільстві. У бідному суспільстві з його
обмеженими ресурсами демократичні акти й процеси занадто дорогі. Вони
виснажують суспільство, підривають економіку.

Актуальною проблемою нині є необхідність зниження економічності витрат
на демократію, особливо невиправдані великі витрати на парламентські й
президентські вибори. Гроші тут виявляються витрачені даремно, тому що в
більшості випадків вибір буває невдалим. Оскільки в парламентське або
президентське крісло потрібно посадити людину, яка не має навіть
мінімальних гідностей, то витрати повинні бути просто колосальними.
Повторні вибори знекровлюють суспільство, прохолоджують економіку,
знижують темпи економічного зростання, змушують брати й навіть
намагатися виконувати завищені зобов’язання щодо соціальних виплат
населенню, що сприяє наростанню його утриманства.

Висновки

Підбиваючи підсумки роботи можна сказати що демократія це— політична
організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і
кожного в управлінні державі ними і суспільними справами; виборність
основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб’єктів
політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і
меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Демократія існує в різних значеннях:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських
організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі
наявність усіх цих значень.

Існують дві форми демократії Пряма — представницька демократія і Непряма
— безпосередня демократія

Пряма — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення
волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи
місцевого самоврядування).

Непряма — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через
безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп
(референдум, вибори)

Уперше демократія затвердилася в древніх Афінах у V столітті до н.е.
Афіни послужили прикладом для інших міст Древньої Греції.

Громадяни Афін почувались вільними, тому що могли безпосередньо впливати
на внутрішню і зовнішню політику свого міста-держави. Адже усі важливі
питання життя міста і його взаємин із сусідами вирішували збори
громадян. Воно приймало закони й обирало вищих посадових осіб.

Інший класичний приклад демократії — республіка Древнього Риму. З
вигнанням з міста пануючого Тарквінія Гордого в 510 році до н.е. у Римі
була встановлена республіка. З тих пір Римом і його провінціями керували
виборні і щорічно змінювані консули, претори, народні трибуни і
квестори. Для прийняття законів скликались Народні Збори. Закони, що
виносились на рішення попередньо обговорював Сенат, що складався з 300
сенаторів. На відміну від давньогрецьких міст-держав, у Древньому Римі
була представницька демократія, при якій громадяни обирали в органи
влади людей, що представляють їхні інтереси.

Можна побачити що з встановленням демократичного режиму влада в державі
переходила до рук простого народу, який міг обиратись до органів
державної влади.

Сучасна демократія від античної суттєво не відрізняється, хоча під час
свого розвитку виробила принципи з якими ісує в наш час.

Основні принципи сучасної ліберальної демократії зводяться до
наступного: народне представництво (парламентаризм), яке здійснюється з
допомогою виборів, поділ влади та зумовлена ним дія системи стримувань і
противаг між окремими гілками влади; верховенство права (будь-який закон
повинен мати правовий характер, тобто бути формальним вираженням свободи
і рівності людей) та верховенство закону (діяльність держави
здійснюється строго на підставі й у межах закону, у суспільних стосунках
панує не чиясь суб’єктивна воля, а закон) та ін.

Отже, ящо б небуло суттевих недоліків у демократії її можна було б
назвати ідеальною політичною організацією влади народу.

Список використаних джерел

Конституція України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР // Відомості
Верховної Ради України, 1996, №30 (23.07.96), ст. 141.

Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В.
Зайчука, Н.М.Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних
спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В.Цвік, В.Д.Ткаченко,
Л.Л.Богачова та ін.; За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. –
Харків: Право, 2002. – 432 с.

Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харков: Консул; Ун-т
внутр. дел, 2000.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків:
Консум, 2001. – 656 с.

Теорія держави і права (опорні конспекти). Навч. пос. для студ. вищ.
навч. закл. / Авт.-упоряд. Кравчук М.В. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.

Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для вузов. –
М.: Издательство НОРМА, 2002. – 552 с.

Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.Ю.Олійник, С.Д.Гусарєв,
О.Л.Слюсаренко. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.

Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. пос. – К.: МАУП, 2003. – 240
с.

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те,
зі змінами. Навчальний посібник. – К.: Атіка. – 2001. – 176 с.

Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ.
ред. Академика РАН, д. ю. н., проф. В.С.Нерсесянца. – М.: Издательство
НОРМА, 2002. – 832 с.

HYPERLINK
«http://www.ua-pravda.com/index.php?Itemid=3&id=201&option=com_content&t
ask=view»
http://www.ua-pravda.com/index.php?Itemid=3&id=201&option=com_content&ta
sk=view

Махновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське
суспільство: єдність і обумовленість // Право України. — 2005. — №7. –
С.25-29.

О.Скрипник. Забезпечення часті народу у формуванні органів влади як
фактор функціонування демократичної системи державного управління //
Право України. — 2006. — №6. – С. 3-6.

О. Скрипник.Актуальні проблеми демократії,Управління і брократії //
Юридична України. – 2007. – №5. – С. 34-39.

HYPERLINK «http://www.nobel.mksat.net/gazeta/anal/8/31_08.htm»
http://www.nobel.mksat.net/gazeta/anal/8/31_08.htm

HYPERLINK «http://narodna.pravda.com.ua/politics/481859816bca6/»
http://narodna.pravda.com.ua/politics/481859816bca6/

HYPERLINK «http://mega-biznes-invest.ru/8.1.html»
http://mega-biznes-invest.ru/8.1.html

HYPERLINK «http://www.man.gov.ua/news_more.php?id=146&x=1»
http://www.man.gov.ua/news_more.php?id=146&x=1

HYPERLINK «http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Демократія»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Демократія

HYPERLINK «http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Форми_демократії»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Форми_демократії

HYPERLINK «http://www.yur-gazeta.com/article/105/»
http://www.yur-gazeta.com/article/105/

HYPERLINK «http://edu-navigator.ru/res/13804/»
http://edu-navigator.ru/res/13804/

HYPERLINK «http://readbookz.com/books/176.html»
http://readbookz.com/books/176.html

HYPERLINK «http://www.humanities.edu.ru/db/msg/31356»
http://www.humanities.edu.ru/db/msg/31356

HYPERLINK
«http://www.pravda.com/index.php?Itemid=3&id=201&option=com_content&task
=view»
http://www.pravda.com/index.php?Itemid=3&id=201&option=com_content&task=
view

PAGE

PAGE 15

Похожие записи