РЕФЕРАТ

на тему:

“Поняття, ознаки та види

правомірної поведінки” ПЛАН

1. Поняття правомірної поведінки

2. Склад і види правомірної поведінки

3. Список використаної літератури

1. Поняття правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія
або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і
охороняється державою.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує
організованість і гармонійність громадського життя, стійкий
правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій
держави і суспільства, задоволення інтересів суб’єктів права;

2) втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;

3) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії
або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права —
додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування
(посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти,
юридичні вчинки;

4) гарантується, охороняється державою.

Правомірна поведінка завжди містить два моменти:

— інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої юридичні
права і обов’язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного
механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне
практичне використання його громадянами;

— поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення своїх
юридичних прав і обов’язків.

Слід зважити на те, що правомірна поведінка складається із елементів —
правомірних вчинків, тобто таких, що мають суспільне корисний характер.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і
корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед
суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і
юридичної грамотності особи.

Через правомірну поведінку право діє, поза неї воно мертве. Вид і міра
правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Правомірна
поведінка виступає як загальна форма реалізації суб’єктивних юридичних
прав і суб’єктивних юридичних обов’язків.

Саме правомірна поведінка становить сутність правопорядку. Через
правомірну поведінку здійснюється управління суспільством, його
життєдіяльність. Основна маса виникаючих і діючих у суспільстві
правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку.

Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, характеризується
соціальною корисністю, відповідністю моделям, відображення у правових
нормах, позитивними юридичними наслідками. Основною юридичною ознакою
правомірної поведінки є, з формального боку, її адекватність правовим
нормам, а з погляду правової природи «правомірність».

Під» нею розуміється:

а) відповідність поведінки нормам права, праву взагалі; б) одиниця
виміру, за допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як
такої, що має правову природу; .в) здатність права регулювати певну
поведінку суб’єктів, а також властивість цієї поведінки бути
врегульованою правовими засобами.

Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов’язана з
правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами
розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна
поведінка є їх соціальним змістом, засобом втілення суб’єктивних прав і
обов’язків у життя. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної
поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому.
Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб’єктивних
прав і обов’язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення
юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

Як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків правомірна
поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються,
здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також
правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального
змісту реалізації норм права.

Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується у
нормах права як модель;

у юридичних фактах — як конкретні життєві обставини;

у правовідносинах — як суб’єктивні права і обов’язки;

в їх реалізації — як загальна форма і засіб, і насамкінець, в
правопорядку — як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як
явище, що об’єднує елементи механізму правового регулювання в єдине
ціле.

За різними критеріями правомірна поведінка поділяється на види:

1) в аспекті юридичних фактів — на юридичні вчинки та індивідуальні
акти; правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі діяння;

2) у плані реалізації норм права — на дотримання, виконання,
використання і правозастосування;

3) як зміст правовідносин — на здійснення суб’єктивних прав,
обов’язків, законних інтересів суб’єктів;

4) за зовнішньою формою виразу — на дії і бездіяльність;

5) за способом детермінації — на активну, зумовлену внутрішніми
причинами, і пасивну, відповідно до зовнішніх обставин;

6) за способом формування в текстах правових документів — на прямо чи
безпосередньо передбачену правовими нормами;

7) за характеристиками суб’єктів — на індивідуальну і колективну,
посадову, професійну та іншу.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її
відповідно до особливостей суб’єктивної сторони на активно правову,
звичайну, конформну і маргінальну.

Правова активність полягає у добровільності здійснення правових норм,
переконаності в їх необхідності і справедливості, доброму знанні права,
всебічної участі у правовій діяльності.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її
здійснення стала притаманною суб’єкту властивістю і може навіть не
усвідомлюватись ним в усіх її аспектах.

Основу конформної поведінки становить пасивно-пристосовницьке ставлення
до правового середовища, яке здійснюється за принципом «робити так, як
роблять інші».

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху перед юридичною
відповідальністю. Такий стан суб’єкта характеризується готовністю до
протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві.

1. Економічні — процес руйнування старого господарського організму
(нежиттєздатного, але все-таки цілісного) значно випереджає становлення
української економіки як саморегульованої системи виробничих зв’язків і
матеріальних можливостей виробництва — на основі економічної волі.
Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через
неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати
на себе яку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до
нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія,
агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки
на межі між правомірною і неправомірною.

2. Соціальні — соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної
відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики.
Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги,
низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава
вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної
нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.

3. Політичні — розпад СРСР, скасування однопартійної системи,
утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування
політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість
демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень,
відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для
перехідного періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка
спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.

4. Ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень
правосвідомості як наслідок руйнування системи правового виховання, що
існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість
громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох
діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами,
приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін.), і
одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено
законом». Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа
між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.

5. Юридичні:

а) в галузі правотворчості — відсутність послідовності, логічності в
прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру
в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад,
нормативні акти про податки є неконкретними, неповними, казуїстичними);

б) в галузі правоохоронної діяльності — слабке розкриття злочинності,
корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують
хиткість правомірної поведінки.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної
більшості населення, необхідні розвинута економіка, достатня для
задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний
політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і
громадянами, високий рівень правової культури.

2. Склад і види правомірної поведінки

Склад правомірної поведінки — це система ознак поведінки, яка відповідає
розпорядженням права.

Таблиця 1

Склад правомірної поведінки

Суб’єкт Суб’єктивна сторона Об’єкт Об’єктивна сторона

— суб’єкти права: фізичні та юридичні особи, які визнані дієздатними і
деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов’язки та
нести юридичну відповідальність — внутрішнє ставлення (зацікавленість,
байдужість) суб’єкта права до своєї діяльності та її результатів,
визначення якості вчинків з яких складається поведінка, їх оцінка —
явища навколишнього середовища, на які спрямовані правомірні вчинки:
матеріальні та нематеріальні блага, суспільні відносини — зовнішня
форма вираження правомірних вчин

ків: дія чи бездіяльність; їх корисні результати; причинний зв’язок між
діяннями та їх наслідками

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види
правомірної поведінки:

Належна (соціальні) необхідна) Можлива

(соціальна допустима):

(захист батьківщини, виконання трудових обов’язків, додержання правил
дорожнього руху та ін.)

— Закріплюється в імперативних нормах як обов ‘язки та забезпечується,
крім як в інші способи, державним примусом. — бажана (участь у виборах,
оскарження неправомірних дій посадових осіб, вступ до шлюбу); — небажана
(розлучення, страйк та ін.). — Закріплюється, як правило, у
диспозитивних нормах як права суб’єкта, а не як його обов’язки,
реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується
державою.

За об’єктивною стороною правомірна поведінка виражається в:

— дії;

— бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб’єктивної сторони розрізняють такі види правомірної
(законослухняної) поведінки: активну; звичайну (звичну); пасивну
(конформістську — її різновид); маргінальну.

Активна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який
полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб,
пов’язаній з реалізацією своїх прав, обов’язків, компетенції в рамках
правових норм і пов’язаний з додатковими витратами часу, енергії, а
іноді й матеріальних коштів.

Звичайна (звична) правомірна поведінка — це вид законослухняної
поведінки, що являє собою повсякденну службову, побутову та іншу
діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала
звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність
здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини
звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах. Пасивна правомірна
поведінка — це вид правомірної поведінки, який виявляється в
бездіяльності, умисному невикористанні суб’єктом належних йому прав і
обов’язків: неучасті у виборах тощо. Пасивна позиція призводить до
конформістської поведінки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не
відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші»)
— до підпорядкування суб’єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка — це вид поведінки, який характеризується
«проміжним» (прикордонним) між правомірним і протиправним станом особи.
Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій
у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною,
не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності
(наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього
зайшов контролер).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За редакцією
В.В.Копєйчикова. — К.: Юрінком, 2002.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. — М.,
1999.

Основи теорії права: Навчальний посібник / А.А.Нечитайленко — Харків,
2000.

Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник /
П.М.Рабінович. – К.: ШСДО,1995.

Павлюк М.І. Правознавство. Підручник. – К., 2002.

Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:
Консум, 2001. – 656 с.

Словник-довідник юриста. – Харків, 2001.

Теорія держави: Навч. посібник/ М.С.Кельман -Тернопіль, 2002.

Теория государства и права: Підручник / під ред. В.М.Корельского і
В.Д.Перевалова — М., 2001.

Теория права: Підручник / С.С.Алексєєв — видавництво БЕК, Харьков, 2001.

Шульженко Ф. П. Держава і право в суспільно-політичній думці України:
основні етапи розвитку. — К., 1995.

Теорія держави: Навч. посібник/ М.С.Кельман -Тернопіль, 2002. – С. 187.

Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:
Консум, 2001. – С. 208.

Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:
Консум, 2001. – С.210.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи