Поняття, ознаки і види правової поведінки

Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність)
свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і
спричиняє юридичні наслідки.

Юридичне нейтральна поведінка не є правовою. Правова поведінка — форма
вияву свободи особи.

Правовій поведінці властиві такі ознаки:

1) має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка)
або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані
суспільних відносин у ході соціального розвитку;

2) має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності. Дія
безпосередньо впливає на відносини між суб’єктами. Бездіяльність, як
правило, є вербальною (словесною), складається із різних висловлень,
суджень і оцінок, які виражають внутрішній стан суб’єкта;

3) має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин
і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати
своїми вчинками;

4) регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів,
які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають
будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову
поведінку від інших типів соціальної поведінки;

5) має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов’язана з:
а) реалізацією суб’єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей,
задоволення потреб, зазнання певних втрат);

б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання,
охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної
відповідальності за соціальне шкідливі дії).Види правової поведінки:

правомірна неправомірна (протиправна) — правопорушення зловживання
правом

— соціальне корисна, відповідає нормам права — соціальне шкідлива,
суперечить нормам права — відповідає нормам права, але є
соціально-шкідливою

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними до права,
такими, що не потребують якого-небудь правового виправдання.

Правова поведінка складається з елементів — правових вчинків.

Елементи правового вчинку (суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт,
об’єктивна сторона) називають складом правової поведінка.

За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути:

— фізичною (діяльність);

— усною (вербальною);

— письмовою (документальною).

Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія
або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і
охороняється державою.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує
організованість і гармонійність громадського життя, стійкий
правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій
держави і суспільства, задоволення інтересів суб’єктів права;

2) втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;

3) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії
або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права —
додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування
(посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти,
юридичні вчинки;

4) гарантується, охороняється державою.

Правомірна поведінка завжди містить два моменти:

— інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої юридичні
права і обов’язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного
механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне
практичне використання його громадянами;

— поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення своїх
юридичних прав і обов’язків.

Слід зважити на те, що правомірна поведінка складається із елементів —
правомірних вчинків, тобто таких, що мають суспільне корисний характер.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і
корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед
суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і
юридичної грамотності особи.

Через правомірну поведінку право діє, поза неї воно мертве. Вид і міра
правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Правомірна
поведінка виступає як загальна форма реалізації суб’єктивних юридичних
прав і суб’єктивних юридичних обов’язків.

Саме правомірна поведінка становить сутність правопорядку. Через
правомірну поведінку здійснюється управління суспільством, його
життєдіяльність. Основна маса виникаючих і діючих у суспільстві
правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві.

1. Економічні — процес руйнування старого господарського організму
(нежиттєздатного, але все-таки цілісного) значно випереджає становлення
української економіки як саморегульованої системи виробничих зв’язків і
матеріальних можливостей виробництва — на основі економічної волі.
Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через
неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати
на себе яку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до
нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія,
агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки
на межі між правомірною і неправомірною.

2. Соціальні — соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної
відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики.
Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги,
низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава
вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної
нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.

3. Політичні — розпад СРСР, скасування однопартійної системи,
утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування
політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість
демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень,
відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для
перехідного періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка
спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.

4. Ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень
правосвідомості як наслідок руйнування системи правового виховання, що
існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість
громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох
діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами,
приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін.), і
одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено
законом». Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа
між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.

5. Юридичні:

а) в галузі правотворчості — відсутність послідовності, логічності в
прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру
в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад,
нормативні акти про податки є неконкретними, неповними, казуїстичними);

б) в галузі правоохоронної діяльності — слабке розкриття злочинності,
корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують
хиткість правомірної поведінки.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної
більшості населення, необхідні розвинута економіка, достатня для
задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний
політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і
громадянами, високий рівень правової культури.

Склад і види правомірної поведінки

Склад правомірної поведінки — це система ознак поведінки, яка відповідає
розпорядженням права.

Склад правомірної поведінки

Суб’єкт Суб’єктивна сторона Об’єкт Об’єктивна сторона

— суб’єкти права: фізичні та юридичні особи, які визнані дієздатними і
деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов’язки та
нести юридичну відповідальність — внутрішнє ставлення (зацікавленість,
байдужість) суб’єкта права до своєї діяльності та її результатів,
визначення якості вчинків з яких складається поведінка, їх оцінка —
явища навколишнього середовища, на які спрямовані правомірні вчинки:
матеріальні та нематеріальні блага, суспільні відносини — зовнішня
форма вираження правомірних вчинків: дія чи бездіяльність; їх корисні
результати; причинний зв’язок між діяннями та їх наслідками

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види
правомірної поведінки:

Належна (соціальні) необхідна) Можлива

(соціальна допустима):

(захист батьківщини, виконання трудових обов’язків, додержання правил
дорожнього руху та ін.)

— закріплюється в імперативних нормах як обов’язки та забезпечується,
крім як в інші способи, державним примусом. — бажана (участь у виборах,
оскарження неправомірних дій посадових осіб, вступ до шлюбу); — небажана
(розлучення, страйк та ін.). — Закріплюється, як правило, у
диспозитивних нормах як права суб’єкта, а не як його обов’язки,
реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується
державою.

За об’єктивною стороною правомірна поведінка виражається в:

— дії;

— бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб’єктивної сторони розрізняють такі види правомірної
(законослухняної) поведінки:

• активну;

• звичайну (звичну);

• пасивну (конформістську — її різновид);

• маргінальну.

Активна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який
полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, посадових осіб,
пов’язаній з реалізацією своїх прав, обов’язків, компетенції в рамках
правових норм і пов’язаний з додатковими витратами часу, енергії, а
іноді й матеріальних коштів.

Звичайна (звична) правомірна поведінка — це вид законослухняної
поведінки, що являє собою повсякденну службову, побутову та іншу
діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала
звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність
здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини
звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка — це вид правомірної поведінки, який
виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб’єктом належних
йому прав і обов’язків: неучасті у виборах тощо. Пасивна позиція
призводить до конформістської поведінки, тобто пасивно-пристосовницької,
яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять
інші») — до підпорядкування суб’єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка — це вид поведінки, який характеризується
«проміжним» (прикордонним) між правомірним і протиправним станом особи.
Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій
у разі зменшення нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною,
не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності
(наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього
зайшов контролер).

Поняття і ознаки правопорушення

Правопорушення — це суспільне» небезпечне або шкідливо неправомірне
(протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи,
яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам
права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб’єкта; являє собою
порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання
обов’язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта
застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним
(посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і
суспільна небезпечність (злочин) — основна об’єктивна ознака, що
відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект
шкідливості виражається в порушенні суб’єктивних юридичних прав і
обов’язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні
учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп,
образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в
безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися,
не визнаються чинним законодавством об’єктом переслідування. Практика
переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного
режиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення
залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх
волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно.
Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не
визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.
Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи
(малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія,
яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів
людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і
державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого
діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи
тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника
заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді
позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру.
Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити
правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як
правопорушення.

Склад правопорушення

Склад правопорушення — це система ознак протиправної поведінки,
необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення:

суб’єкт суб’єктивна сторона об’єкт об’єктивна сторона

Суб’єкти правопорушення — фізичні і юридичні особи

Фізичні особи як суб’єкти правопорушення повинні володіти
деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік
настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що
визначено в окремих галузях законодавства.

Суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення
виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи,
адміністративного — переважно фізичні особи, а в окремих випадках,
встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил
пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення
законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб’єктом кримінального злочину. Ним може
бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка
виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і
повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі
спеціальним суб’єктом правопорушення. Вона може виступати суб’єктом
матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб’єктом якого є юридична особа, являє собою не що
інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння
певної шкоди. Хоча суб’єктом відповідальності в таких випадках виступає
юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків,
заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної
відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК
України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки,
завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної
особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не
встановлений законом.

Суб’єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, які
характеризують суб’єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею
протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив,
мета правопорушення. Обов’язковою серед них є вина — безпосередній вияв
психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її
негативних наслідків

Вина виражається у формі умислу чи необережності:

умисел: необережність:

прямий — усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання
настання шкідливих або небезпечних наслідків

непрямий — усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдужне
ставлення до настання можливих негативних наслідків протиправна
самовпевненість —

усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на
можливість запобігання негативним наслідкам

протиправна недбалість — усвідомлення протиправності своєї поведінки та
небажання настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та
посадового становища можна і треба було передбачити

Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета
(наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при
кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.

Об’єкт правопорушення — порушене матеріальне чи нематеріальне благо:
власність, життя, здоров’я громадян, суспільний порядок, суспільні
відносини, що захищаються нормами права

Об’єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що
характеризують дане правопорушення:

протиправне діяння шкідливий результат, що спричинився
причинно-наслідковий зв’язок між діянням і шкідливим результатом

Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, середньої тяжкості,
легким — відповідно до КК кожне з них утворює самостійний склад злочину.

Похожие записи