.

Поняття англо-американського тилу правової системи. Загальне право Англії. Право справедливості. Судовий прецедент у системі джерела права. Принципи п

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3993
Скачать документ

Поняття англо-американського тилу правової системи

Англо-американський тип (сім’я) правової системи або системи загального
права — сукупність національних правових систем, які мають спільні риси,
проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі
норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінує як
форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право
справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою
практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним.

Географія поширення загального права англо-американського типу, крім
Англії і країн Північної Америки — деякі держави різних континентів.
Ступінь його впровадження в цих країнах неоднаковий.

Витоком цього типу правової системи є загальне право Англії (common
law), яке виникло і розвивалося після норманського завоювання 1066 p.,
затвердилося на початку XIV ст. і було доповнено у XV-XVIII століттях
правом справедливості (law of equity). За своєю природою загальне право
є казуїстичним, складеним із типізованих прецедентів.

На територію Північної Америки (США) англійське право було внесено
переселенцями з Англії. Проте воно зазнало значних змін, що було
обумовлено:

1) континентальним розташуванням, незалежним від безпосереднього
сусідства з Англією;

2) відсутністю феодального ладу, який пережила континентальна Європа,
розвитком буржуазних відносин;

3) наявністю республіканської форми правління і федеративного державного
устрою (Англія — монархія, її політичний режим парламентарного типу);

4) потребою (після проголошення незалежності США) створення самостійної
правової системи, що пориває зі своїм колоніальним англійським минулим.

Остання обставина виразилася в тому, що у деяких штатах ще до
проголошення незалежності США в 1776 p. були прийняті кримінальні,
кримінально-процесуальні кодекси, які забороняли посилання на англійські
судові рішення. Лише в штатах, що були раніше французькими та
іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси
романського типу. В решті штатів загальне право проголошено чинним, але
в узгодженні зі статутним (законодавчим) правом з пріоритетом прецеденту
— судового та адміністративного.

Загальне право Англії

Англо-американський тип правової системи розвивався поза істотним
впливом континентального права, яке стало творінням двох юридичних еліт
— римської і європейської. На відміну від нього загальне право
середньовічної Англії створювалося королівськими (вестмінстерськими)
суддями. Поступово затверджувалася однаковість підходів до вирішення
аналогічних справ для всієї країни. При розгляді справ прагнули
додержуватися раніше винесених судових рішень.

Вироблена роз’їзними королівськими суддями система норм права замінила
форми правосуддя, що використовувалися раніше: місцеві, канонічні,
міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним
правом і мала обов’язкову силу як для королівських, так і для нижчих
судів.

У Англії загальне право виникло на основі королівської влади і раніше,
ніж у країнах континентальної Європи. Це пояснюється тим, що тут раніше,
ніж в інших країнах Європи, затвердилася сильна централізована монархія.

У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право
активно рецепувалося (приблизно з 1400 p.), загальне право в Англії
сформувалося і укоренилося без випереджаючого впливу римського права —
завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було орієнтовано головним
чином на засоби правового захисту. На сто років загальне право
випередило континентальне право розробкою засобу захисту від
зловживання:

піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це
свідчить наказ про habeas corpus, що означає: «ви повинні пред’явити (у
суді) тіло (затриману особу)». Відповідно до habeas софт доставлена в
суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її затримання немає
юридичного виправдання.

Загальне право Англії було сформовано (і значною мірою функціонує й
зараз) як неписане право, яке грунтується на професійній традиції, а
пізніше — на міркуваннях суддів при вирішенні справ. Одним із
фундаментальних його засад було те, що кримінальні справи і більшість
цивільних справ (починаючи з XIII ст.) розглядалися судом присяжних.

Право справедливості

Суд справедливості виник як правомочність монарха здійснювати через
лорда-канцлера право пом’якшення суворих судових рішень, посилаючись на
загальні принципи права, поняття добра і гуманізму, а не на конкретні
прецеденти. Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права.
Наприклад, канцлер надавав силу зобов’язанню особи управляти майном на
користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не
порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що
одержала майно в результаті передача (довіри) його іншою особою для
управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна
(так звана довірча власність).

Лорд-канцлер втручався в розгляд справи «в ім’я справедливості». Він
брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача,
який порушив його розпорядження. Не претендуючи на зміну норм,
установлених судами, він по сутності виробляв додаткові норми, що
називалися нормами права справедливості. Був накопичений і
систематизований значний обсяг типових випадків, що грунтувалися на
юрисдикції канцлера, утворилися низка концепцій (концепція зловживання
впливом і введення в оману та ін.) та інститутів (основний із яких —
довірча власність).

Згодом лорд-канцлер позбавився можливості на власний розсуд вирішувати
справи. Його суд перейшов до вирішення спору на підставі прецеденту. Так
склалися дві рівнобіжні системи прецедентного права, що мали низку
відмінностей у нормах матеріального і процесуального права. Згодом це
ускладнило процедуру судового розгляду справ.

Судова реформа 1873-1875 pp. (Новий акт про судоустрій) фактично
поєднала загальне право і право справедливості, канцлерські суди із
судами загального права. Після 1875 p. норми загального права і права
справедливості стали застосовуватися тими самими суддями, при цьому
прецеденти права справедливості утворили органічну частину одного
прецедентного права Англії.

До сфери дії права справедливості входили спори про нерухомість,
відносини довірчої власності, справи про торгові товариства, про
банкрутство, спадкування. Предметом загального права стали договірні
відносини, інститути цивільно-правової відповідальності,
кримінально-правові справи та ін. Принципового розмежування між ними не
відбулося. Понятійно-категоріальний апарат у них спільний. Відбувається
взаємне сприйняття термінів, понять, норм, інститутів. Причина цього
полягала у тому, що суди в Англії мають загальну юрисдикцію, розглядають
різні категорії справ (цивільні, кримінальні, торгові тощо), зацікавлені
в однаковій термінології.

Судовий прецедент у системі джерела права

Серед юридичних джерелі англійського права (судовий прецедент, статут
/закон/, конституційний звичай /конституційна угода/, доктрина,
міжнародний договір) найзначущім є судовий прецедент. Право Англії було
і залишається прецедентним. Так, судовий прецедент обгрунтував
невідповідальність монарха («король не може бути неправий»),
санкціонував інститут контрасигнатури («король не може діяти один»).
Визнання судового прецеденту джерелом права означає, що судові органи
здійснюють не тільки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на
основі права), а й правотворчу.

Обов’язкові прецеденти створюються лише так званими вищими судовими
інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної Ради (у справах
держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.

Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту
носить імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було
вирішено раніше (правило «stare decisis»). Відповідно до цього правила,
кожна судова інстанція зобов’язана додержуватися прецедентів, вироблених
вищим судом, а також створених нею самою (якщо це вища судова
інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500
тисяч. У США вони обчислюються мільйонами.

Правовий звичай

Одним із давніх джерел англійського права є правовий звичай. У сфері
конституційного права сформувався звичай, який відіграє більшу роль, ніж
судовий прецедент. Це так звані конституційні угоди, що регулюють
важливі питання державного життя. Вони є своєрідним джерелом
конституційного права. Наприклад, відповідно до звичаю монарх
зобов’язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В
традиційний спосіб відбувається формування уряду лідером партії, яка
перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять
собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики. Їх слід
відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.

В інших сферах регулювання суспільних відносин роль правового звичаю
поступово зменшується. Непопулярним стає звичай залучення до вирішення
судової справи присяжних засідателів, тому що вони порівняно з
професійними суддями не мають необхідних знань норм права, раніше
ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація
справи.

У минулому присяжні засідателі відіграли значну роль у впровадженні
звичаїв і традицій в систему англійського права. При виробленні позиції
у конкретній справі вони спиралися на традиції, звичаї, норми поведінки,
які склалися в окремих графствах Англії. Звичаї минулого (до XIII ст.)
враховувалися суддями в процесі розгляду справ. Деякі із них (наприклад,
розвішування рибальських сіток на чужому березі незалежно від згоди
власника берегової смуги) збереглися й дотепер.

Через відсутність писаної конституції в Англії діє звичаєво-правовий
порядок парламентської процедури, взаємовідносин вищих державних
посадових осіб, ритуальної охорони королівського двору, традицій участі
монарха в офіційних церемоніях, етики поведінки монарха і членів його
сім’ї та ін. Англійські юристи вважають, що загальне право — це звичаєве
право.

Правова доктрина

До джерел англійського права слід віднести правову доктрину —
концептуально оформлену думку відомих учених із питань права. Деякі
доктрини, що знайшли відображення у працях авторитетних англійських
юристів, головним чином суддів (наприклад, «Інституція» Кока), були
визнані як їх сучасниками, так і згодом при вирішенні конкретних справ.
Провідне місце серед них посідають стародавні посібники з загального
права завдяки аналізу обов’язкових прецедентів, які не втратили свого
значення й зараз.

Доктринальними джерелами англійської конституції вважаються «Трактат про
закони Англії» Бректона (1250 p.), «Коментар законів Англії» Блекстона
(1565 p.), книга «Англійська конституція» Беджгота (1865 p.) та ін. Суди
звертаються до доктрини у разі прогалин у статуті (законі), судовому
прецеденті або звичаї, що регулюють певні відносини. Наприклад, у 1920
р. на підставі ідеї англійського конституціоналіста кінця XIX — початку
XX ст. А.В. Дайсі Палатою лордів була визначена королівська прерогатива.

Останнім часом використання доктрини як джерела права помітно зросло.
Нерідко обгрунтування тієї чи іншої позиції при винесенні судового
рішення відбувається з урахуванням наукових посібників, а іноді й
наукових статей. Удаються до них не для використання як первинного
джерела, а для переконливості рішення.

Джерелом права в Англії є судові коментарі, узагальнення пре-цедентної
практики. Вони є практичним посібником для суддів. Юридична наука в
цілому або теоретико-правові ідеї та концепції юристів різних шкіл мають
додаткове значення.

Принципи права

Поняття загальних принципів права в Англії історично не склалося. За
наявності прогалин у праві справи вирішувалися на основі
правосвідомості. Лише пізніше англійські суди виробили принцип природної
справедливості як правової категорії. В історії англійського права він
мав подвійне призначення: 1) у судах канцлера служив засобом уточнення
рішень судів загального права при їх оскарженні; 2) був підставою для
вирішення справи у разі прогалин у законі, прецеденті, звичаї.

В англійських колоніальних судах принципи «природного правосуддя,
справедливості та доброго сумління» були критерієм застосування
місцевого права, а насправді засобом впровадження англійського права в
колоніальні правові системи.

У наші дні принцип природної справедливості спрямований насамперед на
забезпечення основних прав людини. Проте в Англії, як і в країнах
романс-германського типу правової системи, відсутні чіткі правові
підстави або конституційні рамки, спроможні визначати дії суду із
забезпечення справедливості.

Зі вступом Англії в Європейське Співтовариство виникла проблема
інтеграції загальних принципів права держав континенту — членів
Співтовариства і англійського права. Цей процес сприяє як уніфікації,
так і взаємозбагаченню правових систем.

Система англійського права

Особливість системи англійського права полягає у тому, що вона не має
точної класифікації галузей права, властивої континентальній системі.
Відбувається розмежування не стільки галузей права, скільки окремих
інститутів або проблем: договір, реальна власність, квазідоговір,
застава, шкода, придбання, процедури цивільні, кримінальні,
магістратських судів та ін. На цей час засадничі галузі права набувають
все більшого розвитку. Система англійського права поділена на чотири
категорії галузей по дві у кожній: право кримінальне і цивільне; право
публічне і приватне; право матеріальне і процесуальне; право
муніципальне і публічне міжнародне. Процесуальне право має явний
пріоритет над матеріальним правом. Панування прецеденту обумовило
підвищене значення процедурно-процесуальних правил.

В Англії під публічним правом розуміється система норм, які поширюються
на все населення країни, а під приватним — на окремих осіб і окремі
території держави. Таке розуміння не збігається цілком із традиційним
континентальним тлумаченням. Замість романс-германського поділу
публічного і приватного права правові системи англо-американського типу
керуються власним історичним поділом права на загальне право і право
справедливості. Є лише слабке сприйняття категорій і понять римського
права. Така відмінність у структурному поділі права два основних типи
правової системи (романс-германський та англо-американський) не є
історично випадковим. Вона обумовлена різними історичними умовами їх
становлення, особливостями культурного розвитку. Романс-германська
система склалася раціональним шляхом, англо-американська —
природно-еволюційним.

Основні категорії цивільного права:

• контракти — угоди, укладені між людьми (компаніями);

• делікти — правопорушення, вчинені фізичною особою проти людини, чужої
власності або репутації;

• кредити — угоди, за якими особа управляє власністю на благо іншої
особи;

• заповіт — угода про розпорядження власністю після смерті власника;

• сімейне право.

Основні категорії публічного права:

— злочини — правопорушення, які навіть у разі їх вчинення проти особи
можуть завдати шкоди нормальному життю суспільства;

— конституційне право — регулює сфери дії Основного закону взагалі і
взаємовідносини між особою і державою;

— міжнародне право — регулює відносини між державами і між громадянами
різних країн.

Традиційно англійську систему права відрізняє принцип стабільності і
додержання прецедентів навіть тоді, коли вони формально не мали
обов’язкової сили. Впевненість громадян, державних службовців і
посадових осіб в існуючому правовому порядку ґрунтувалася на минулій
прецедентній практиці, яка вважалася непорушною доти, доки не з’являвся
якийсь вагомий аргумент на користь її зміни. Суди завжди орієнтувалися
на однаковий розгляд аналогічних випадків. Дотепер не тільки прецеденти,
а й їх тлумачення залишаються незмінними.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020