КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: ”Історія вчень про державу і право”
на тему:
«Політичні і правові погляди М.П.Драгоманова”
Значний внесок у розвиток політичної та правової ідеології ліберального
й демократичного рухів в Україні зробив Михайло Драгоманов (1841-1895) —
талановитий філософ, публіцист, історик і вчений.
Він створив концепцію суспільства, що ґрунтується на ідеї асоціації
гармонійно розвинених особливостей. Реалізація цього ідеалу, вважав він,
можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та
самоврядуванням громад і областей.
М. Драгоманов розробив проект конституційного перетворення Російської
імперії на децентралізовану федеративну державу. Він був переконаний, що
терор і диктатура не можуть бути засобами побудови прогресивного
суспільно-політичного ладу. У його проекті передбачався новий устрій
держави на засадах політичної свободи, яка гарантуватиме права людини і
громадянина, скасування тілесних і смертної кар, недоторканність житла
без судової постанови, таємність приватного листування, свободу слова,
друку, совісті й віросповідання. Церква відділялася від держави. На
сторожі прав і свобод стояв суд. Усі громадяни, які досягли 21-річного
віку, наділялися виборчими правами, а з 25-річного віку вони могли бути
обраними до складу зборів, а також на державні посади.
У державно-правовій концепції М. Драгоманова передбачалися три гілки
влади: законодавча, виконавча й судова. Законодавча влада належала двом
думам — державній і союзній. Зміни в основні закони мали вноситися в
разі згоди третин голосів членів обох дум і затверджуватися Державним
собором, обираним зі складу двох дум, а також делегатами від обласних
зборів.
Головою держави міг бути імператор з успадкованою владою чи обираний
голова Всеросійського державного союзу, Глава, держави призначав
міністрів, відповідальних перед обома думами.
Разом із державною ланкою влади на місцевому рівні передбачалося
самоуправління: громадське (в містах і селах), волосне, повітове та
обласне. Самоуправління репрезентували сходи і збори, яким були
підзвітні всі посадові особи, крім суддів. На рівні міст, волостей,
повітів та областей обиралися думи, а з їхнього складу — управи.
До функцій обласних дум та їхніх управ входили вирішення місцевих
господарських проблем, питання благоустрою, нагляд за економічною
діяльністю, організацією освіти і под.
Зносини місцевих органів самоуправління з загальносоюзними, зокрема з
міністрами, регулювалися законодавством. Можливі суперечності
розглядалися Верховним судом.
До третьої гілки влади — судової, окрім Верховного суду (сенату),
входили судові палати обласних, повітових і міських дум. Статус суддів
визначався законом. Члени Верховного суду призначалися довічно главою
держави, їм належало мати вищу юридичну освіту і практику роботи в
судових палатах.
Силові структури діяли на обох рівнях. На загальносоюзному рівні
утворювалася невелика армія, а в областях — ополчення. Поліція
підпорядковувалася думам у містах і повітах.
Центральне місце в суспільних поглядах Драгоманова посідає ідея поступу:
вищого ступеня соціальної справедливості та духовної культури [2].
Обґрунтування її вчений вважав найважливішим досягненням європейської
науки. І тут слід наголосити, що опинившись на еміграції, Михайло
Петрович прагнув здійснити введення справи українського визвольного руху
до загальноєвропейського контексту: зорієнтувати українську справу на
взірці європейської науки і культури [3].
Бачучи, “головним ділом” у людській історії – невпинний суспільний
розвиток, Драгоманов визнавав найважливішим “поступ людини й громади,
поступ політичний, соціальний… ” [4].
Соціальний устрій суспільства на думку мислителя гармонійно повинні
розвивати особистості, об’єднані в асоціації на добровільних засадах
[5]. Саме вільний індивід, з його нічим не обмеженою волею, є для
М.П.Драгоманова атомом соціуму, фундаментом соціального й міжнародного
порядку.
Функції держави, що є за Драгомановим чимось чужим і не притаманним для
людства, у суспільстві “вільних індивідів” має виконувати
“товариство-товариств”, що утворюється знизу з ініціативи самих таки
“індивідуальних особистостей – федеративна спілка з максимальною
децентралізацією та самоврядуванням громад. Найближчим до свого
ідеального соціального устрою Драгоманов бачив швейцарські кантони, де
він прожив 15 еміграційних років.
Необхідною об’єднуючою між собою умовою для асоціацій індивідів
розглядуваний нами мислитель вважав національне, що “живе в людині”.
Національне, національність є сукупністю спільних людських ознак. І не
брати до уваги національного, у прагненні людства об’єднатися, не можна
– бо людство і є “лише сукупністю націй” [6]. Та все ж “громаду”
Драгоманов ставить понад національні елементи асоціацій, вважаючи
національність лишень ґрунтом, формою та способом, що мали би послужити
в першу чергу “добробутові” [соціальному. – В. Б.], “…й просвіті нашого
народу, а вкупі з ним й його національності” [7]. А саме лише припущення
про те, що питання національності й усього, що з нею пов’язане – “є
перше, головне діло” у справі майбутнього українського народу,
Драгоманов характеризує як примарну та регресивну [8].
Щодо втілення своїх суспільних ідей у життя, то вчений виступав
противником загальної соціальної революції, котра не могла би на його
думку витворити новий лад суспільного життя [9]. Надія на соціальну
революцію, вважав мислитель, веде у глухий кут. “Не революція, еволюція”
– було девізом Драгоманова. Новий суспільний устрій повинен органічно та
поступово сформуватися із попередніх йому ладів.
Отже, своєю державно-правовою концепцією М. Драгоманов пропонував
парламентську державу з засадами самоуправління, яка впливала б на
соціальну та економічну сфери суспільства, надавала б великого значення
просвітництву й законодавству, які уможливили б реформаційні зрушення.
Пріоритет прав особи. Цей класичний принцип розвиває Михайло Драгоманов
у своєму конституційному проекті під назвою “Вільна спілка”. На перше
місце ставиться ідея формування держави на засадах політичної свободи,
витлумачуючи останню як систему прав людини і громадянина,
недоторканність особи, життя, приватного листування, національності
(мови); як свободу совісті, друку, об’єднань, носіння зброї, вибору
житла і занять, а також право позову на посадову особу чи відомство та
спротиву незаконним діям чиновників. Рівність усіх у громадянських
правах та обов’язках не може бути скасована жодним законодавчим актом.
Концептуальна домінанта такого співвідношення громадянин – суспільство –
держава, постійно присутня у всіх політологічних працях Драгоманова. Не
випадково для обгрунтування цього принципу він активно залучає досвід
демократичних країн (зокрема, праця “Швейцарська спілка”).
Самоврядування. Самоврядування – основа демократичного суспільства. Саме
тому інститут самоврядування – це не лише форма децентралізації держави,
а й механізм суспільно-політичного ладу. Цих засад притримується М.
Драгоманов, у концепції якого ключове місце посідає громадянин та
громада. Організація влади будується за принципом “знизу догори”, де всі
інститути самоврядні та діють за схемою: громадянин – громада – волость
– повіт – область – держава (лише державні органи не є самоврядними),
тобто у схемі організації місцевого само-врядування закладена так звана
громадянська модель, що згодом стає основою Європейської хартії
місцевого самоврядування.
Національна ідея. Михайло Драгоманов у своїй праці “Чудацькі думки про
українську національну справу” переконує, що сама по собі думка про
націю не може привести людство до свободи та правди для всіх. Необхідно
шукати чогось іншого – загальнолюдського, що було б вище над усіма
національностями та згармонізувало їхні відносини. Проте ця ідея
“космополітизму і людства” зовсім не суперечить ідеї національності, а
лише творить її вищий порядок.
Підсумовуючи, слід зазначити, що вбачаючи оптимальним варіантом
суспільства спільноту асоціацій вільних особистостей, зі щонайменшими
елементами примусу і на федералістських засадах, Драгоманов такий
соціальний устрій не уявляв без “повної особистої волі” кожного окремого
індивіда, та ідеї поступу на основі еволюції, як необхідної умови
встановлення “справедливого ладу”. Розуміючи, вочевидь на прикладі
тісної єдності соціального та національного рухів у історії,
взаємопов’язаність і цих абстрактних теоретичних понять; у своїх
суспільних поглядах М.П.Драгоманов саме у поступі соціальному,
політичному вбачав запоруку і національно-просвітницького розвитку, де
національність є лише своєрідним ґрунтом соціальної еволюції.
Використана література:
Дорошенко Д. “Спогади про давнє минуле”. – Вінніпег,1948.
Драгоманов М. Вибране.- К.,1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
