24

“Підозрюваний в кримінальному процесі”

КИЇВ-2004

ПЛАН :

ВСТУП

1. Підозрюваний, його права та обов’язки

2. Затримання підозрюваного

3. Показання підозрюваного

4. Допит підозрюваного

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Суб’єкти кримінального процесу — це особи, які вступають у
кримінально-процесуальні правовідносини у зв’язку з подією злочину, чиї
права, повноваження та обов’язки регламентуються чинним законодавством.

Усі особи, які вступають в процесуальні правовідносини, незалежно від
підстав і обсягу їх прав, повноважень чи обов’язків, стадії
кримінального процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх
участі в процесі, є суб’єктами (учасниками) кримінального процесу. В
кримінально-процесуальні відносини різні особи втягуються по-різному.
Перші — в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси
(потерпілий, цивільний позивач та інші); другі — в силу своїх посадових
обов’язків (слідчий, прокурор, суддя та інші); треті — за дорученням чи
угодою (представник цивільного позивача, захисник та інші); четверті —
притягаються до участі в процесі в примусовому порядку (обвинувачуваний,
підозрюваний, підсудний).

Усі суб’єкти (учасники) процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених
кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за
яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені права та обов’язки (закон визначає порядок їх
реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та
обов’язків у встановленому порядку;

г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або порушення
прав інших учасників. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до
Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002

Усі без винятку суб’єкти кримінального процесу зобов’язані дотримуватись
чинного законодавства, поважати честь і гідність інших учасників процесу
і мають право на забезпечення-особистої безпеки.

За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесуального
статусу вони можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють
кримінально-процесуальне провадження: слідчий, начальник слідчого
відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя),
прокурор. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконання
функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони
наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не
заінтересовані в результатах справи.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: потерпілий,
підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми
досудової підготовки матеріалів, цивільний позивач, цивільний
відповідач. За слушною думкою деяких вчених, сюди слід відносити і
жертву злочину — особу, яка постраждала. від злочину, але до порушення
кримінальної справи ще не визнана потерпілим.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси «третіх осіб»:
захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного
відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб,
які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини
справи, що стали відомі їм у зв’язку з виконуваною ними функцією.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству; свідок, заявник про
злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового
засідання та інші. Ці учасники кримінального процесу сприяють
кримінальному судочинству виконанням завдань, покладених на них законом.

1.Підозрюваний, його права та обов’язки

Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано за підозрою у вчиненні
злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення
постанови про притягнення її як обвинуваченого. Див. ст. 43-1
Кримінально-процесуального кодексу України.

Підозрюваний має право:

· знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися
давати показання і відповідати на запитання;

· мати захисника і конфіденційне побачення з ним до першого допиту;

· подавати докази; заявляти клопотання і відводи;

· вимагати перевірки прокурором правомірності затримання;

· подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить
оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора,
користуватись рідною мовою та безплатною допомогою перекладача, а за
наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості підозрюваний має право
на поводження з ним як невинним у вчиненні злочину, на повагу до його
честі і гідності. Див. ст. 62 Конституції України.

Про роз’яснення прав підозрюваному вказується в протоколі затримання або
постанові про застосування запобіжного заходу.

Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому самому порядку,
що й реалізація прав обвинуваченим. Право підозрюваного знати, в чому
він підозрюється, забезпечується тим, що в протоколі затримання
обов’язково вказуються підстави та мотиви затримання, наводяться
пояснення затриманого, а сам протокол підписується затриманим; у
постанові про застосування запобіжного заходу має бути вказано на
злочин, у вчиненні якого особа підозрюється; перед допитом підозрюваному
має бути оголошено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що
зазначається в протоколі допиту.

Давання підозрюваним показань не може розглядатися як його процесуальний
обов’язок. У цьому аспекті підозрюваний повністю прирівнюється до
обвинуваченого. Допит його повинен вестися відповідно до правил допиту
обвинуваченого. Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за
відмову від давання показань та за давання завідомо неправдивих
показань.

Підозрюваному закон надає право мати захисника. При цьому захисник
надається підозрюваному або допускається до участі у справі з моменту
оголошення протоколу затримання або постанови про застосування
запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту
затримання. Захисник підозрюваного має ті самі права, що й захисник
обвинуваченого.

Допит підозрюваного про обставини справи та про обставини, пов’язані з
його затриманням, провадиться негайно, а якщо це неможливо, то не
пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. При допиті
присутність захисника є обов’язковою, за винятком випадку, коли
підозрюваний відмовляється від захисника. Див. ч. 1 ст. 46 КПК України

Перед допитом підозрюваному повинні оголосити, у вчиненні якого злочину
він підозрюється, а також роз’яснити його права.

Підозрюваний зобов’язаний:

1) з’являтися за викликом органів дізнання та досудового слідства. У
разі нез’явлення без поважних причин він може бути доставлений у порядку
приводу;

2) не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування протизаконними
методами. У разі, коли підозрюваний вдається до таких дій, до нього
можуть бути застосовані більш суворі запобіжні заходи.

Актуальна проблема сьогодні — вдосконалення поняття та статусу
підозрюваного. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України:
підручник. – К.: А.С.К., 2003 Відповідно до чинного законодавства
поняттям «підозрюваний» не охоплюється статус особи, стосовно якої
порушена справа, але вона ще не затримана і стосовно неї не застосовано
запобіжний захід, вона не визнана ще обвинуваченим. Нерідко вона
допитувалась як свідок. За таких умов вона під страхом кримінальної
відповідальності за відмову від давання показань (допит як свідка
супроводжувався попередженням свідка за таку кримінальну
відповідальність) примушувалась до давання показань стосовно самої себе.
Це викликало низку проблем і наукових пропозицій щодо їх розв’язання.

У значній мірі проблему розв’язує ст.63 Конституції України, згідно з
якою ніхто (в тому числі і свідок) не несе відповідальносгі за відмову
від давання показань стосовно самого себе. Але як бути допитуваному
підозрюваному стосовно показань щодо дій його співучасників? Чи вправі
вія відмовитись давати показання стосовно їх дій, якщо він допитується
як свідок, наприклад, по справі стосовно групової бійки чи іншого
подібного діяння? Безумовно, що якби він допитувався як підозрюваний, то
вправі був би відмовитись від давання будь-яких показань взагалі. Але
тут він допитується як свідок, бо не має статусу підозрюваного.

Проблема не тільки теоретична. Вона може тягнути значні практичні
наслідки. З одного боку, підозрюваний може дійсно забажати розказати всю
правду. Але суд може визнати його показання не здатними мати доказову
силу, так як вони одержані з застосуванням примусових заходів —
посиланням на відповідальність за відмову від давання показань. З
другого боку, підозрюваний може дійсно розказати правду, злякатись
відповідальності за відмову від давання показань — що в принципі буде
мати ті самі наслідки.

Нарешті розслідування може проводитись і стосовно особи, яка вчинила
злочин у стані неосудності, або захворіла психічною хворобою після
вчинення злочину, або ж стосовно особи в віці від 11 років до досягнення
нею віку, з якого можливе притягнення її до кримінальної
вадповідальності. Такі особи не мають статусу обвинуваченого, ні
підозрюваного, але ж мають певні права і мають якось називатись.

Шлях до розв’язання цієї проблеми ми вбачаємо в такому. Замість понять
«підозрюваний» і «обвинувачуваний» (у крайньому випадку наряду з ними)
ввести в теорію кримінального процесу, законодавство і правозастосовчу
практику поняття «підслідний». Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне
право України: підручник. – К.: А.С.К., 2003

Поняття »підслідний» може бути сформульоване таким чином: «Підслідною є
особа, щодо якої порушено кримінальну справу або винесено постанову про
визнання її перебуваючою піц слідством, особа, затримана за підозрою у
вчиненні злочину, або особа, до якої вжито запобіжний захід чи винесена
постанова про притягнення ц як обвинувачуваного, а також особа, стосовно
якої здійснюється процесуальне провадження для забезпечення застосування
примусових заходів медичного чи виховного характеру». Підслідному
необхідно надати всі права, які у даний час надані обвинувачуваному.

2. Затримання підозрюваного

Згідно зі ст. 106 КПК України орган дізнання, а також слідчий (ст. 115
КПК України) та прокурор (ст. 227 КПК України) має право затримати
особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено
покарання у вигляді позбавлення волі. Затримання є
кримінально-процесуальною дією та здійснюється в передбаченому законом
порядку.

Особа, яку підозрюють у вчиненні злочину, відповідно до ч. І ст. 106 КПК
України може бути затримана за наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після
його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу
як на таку, що вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його
помешканні будуть знайдені явні сліди злочину.

За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні
злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо вона намагалася
втекти, або якщо не має постійного місця проживання, або якщо не
встановлена особистість підозрюваного.

Для прийняття рішення про затримання підозрюваного поряд із вказаними в
законі підставами необхідна наявність відповідного мотиву. Мотивом
затримання у конкретному випадку може бути необхідність перешкодити
особі ухилитись від розслідування, сховавшись від органів розслідування,
або справити негативний вплив на його перебіг, виключити можливість
продовження злочинної діяльності, вчинення нових злочинів.

Затримані за підозрою у вчиненні злочину беруться під варту й
утримуються в ізоляторах тимчасового утримання на таких самих правах, як
і заарештовані. Однак для затримання, на відміну від арешту, санкція
прокурора не потрібна. Затримання оформляється протоколом затримання,
копія якого направляється прокурору.

Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненій злочину, обраховується з
моменту доставлення її в орган дізнання або до слідчого, а якщо
затримання провадиться на підставі постанови про затримання, винесеної
органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичного затримання.

Тривалість затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не може
перевищувати сімдесяти двох годин.

Слідчий або особа, яка провадить дізнання, зобов’язані роз’яснити
затриманому його права і обов’язки, встановлені чинним законодавством.
Про це робиться відмітка в протоколі затримання.

Затримання особи є процесуальним актом, який офіційно ставить особу в
стан підозрюваного. З моменту затримання особа одержує статус
підозрюваного.

При затриманні провадиться особистий обшук підозрюваного з додержанням
вимог ст.184 КПК України. Про обшук та його наслідки складається
протокол, який підписують усі особи, що брали участь у цій слідчій дії.

Згідно зі ст. 21 КПК України слідчий, особа, яка провадить дізнання,
прокурор зобов’язані до першого допиту підозрюваного роз’яснити йому
право мати захисника і скласти про це протокол. Доцільно складати окрему
декларацію прав затриманого, копію якої вручати підозрюваному.

Підозрюваний підлягає негайному допиту, а якщо цього зробити не можна,
то він має бути допитаний не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту
затримання. До першого допиту він має право на побачення зі своїм
захисником віч-на-віч, тобто в обмежений певними межами час і наодинці.
При допиті підозрюваного присутність захисника є обов’язковою, за
винятком випадку, коли підозрюваний відмовляється від захисника, а
відмова може бути прийнята, тобто закон для цього випадку не вимагає
обов’язкової участі захисника. Така відмова допускається лише з
ініціативи підозрюваного і не може бути перешкодою для провадження
участі у справі захисника інших підозрюваних. Тертишник В.М.
Кримінально-процесуальне право України: підручник. – К.: А.С.К., 2003.

Давати показання — це право, а не обов’язок підозрюваного. Кримінальної
відповідальності за відмову від давання показань або за давання
заздалегідь неправдивих показань підозрюваний не несе. Про затримання
особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, орган дізнання повідомляє
його сім’ю.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину,
орган дізнання зобов’язаний скласти протокол з зазначенням підстав,
мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень
затриманого, часу складання протоколу, про роз’яснення підозрюваному в
порядку, передбаченому ч.2 ст.21 КПК, права мати захисника та побачення
з ним до першого допиту.

Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим.

Протягом сімдесяти двох гвдин після затримання орган дізнання, слідчий
або прокурор:

1) звільняють затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні
злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання
було здійснено з порушенням вимог закону;

2) звільняють затриманого й обирають йому запобіжний захід не пов’язаний
з триманням під вартою;

3) доставляють затриманого до судді з поданням про обрання йому
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Суддя, згідно з ч. 8 ст. 165-2 КПК України, вправі продовжити,
затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого —
до п’ятнадцяти діб, якщо для обрання затриманому заяобіжного заходу є
необхідність додатково вивчити дані про особу затриманого чи з’ясувати
інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього
питання, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність
виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася,
суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити
заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або
своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання
сповіщає її сім’ю чи одного з її родичів.

Мета затримання («затримання на місці злочину», «затримання з речовим
доказом») — запобігання злочину та з’ясування причетності затриманого до
вчиненого злочину. Вона досягається шляхом вирішення таких завдань, як
захват злочинця, виявлення й закріплення слідів злочину та інших
фактичних даних, що мають значення у справі, перешкоджання спробам
підозрюваного приховатися від слідства або завадити встановленню
об’єктивної істини у справі.

Зміст затримання обумовлюється його завданнями та об’єктом, на
дослідження якого воно спрямоване. Слідча дія «затримання на місці
злочину» («затримання з речовим доказом») містить у собі великий
комплекс заходів: переслідування та захват підозрюваного, запобігання
або попередження злочину, знайдення й закріплення слідів та інших
фактичних даних.

На органи дізнання покладається обов’язок вжиття всіх необхідних заходів
для попередження та запобігання злочину. Запобігання злочину неминуче
пов’язане з безпосереднім сприйняттям дій злочинця, які утворюють ті чи
інші елементи об’єктивної сторони складу злочину. Оскільки запобігання
злочину може відбуватися у формі затримання підозрюваного на місці
злочину (ч речовим доказом), то в процесі такого затримання можуть
спостерігатися, вивчатися й фіксуватися окремі факти або епізоди
злочинної діяльності затримуваного, а отже й активно використовуватися
методи технічного документування. Під час затримання підозрюваного
органи дізнання та досудового слідства можуть мати можливість
безпосереднього пізнання різних обставин події злочину та повинні
використовувати всі можливості дня того, щоб закріпити отримані
відомості й забезпечити можливість використання в доказуванні у
кримінальній справі всіх фактичних даних, що мають доказову перспективу.

Безперечно, що з метою забезпечення безпеки оточуючих громадян та самих
себе особа, яка провадить затримання, повинна мати право огляду одягу
затриманого та предметів, які знаходяться при ньому, а також вилучення
знайденої холодної та вогнепальної зброї.

Таким чином, затримання підозрюваного об’єднує в собі досить широкий
комплекс методів пізнання. Воно містить і елементи безпосереднього
візуального спостереження, і елементи огляду, і елементи особистого
обшуку. Однак слід враховувати, що затримання підозрюваного — дія, яка
здійснюється в екстремальній обстановці.

З метою запобігання злочину та з’ясування причетності підозрюваного до
вчиненого злочину орган дізнання, слідчий або прокурор мають право
провести його затримання, тобто захват та доставлення до місця свого
розташування. Затримані можуть перебувати у приміщенні правоохоронного
органу не більше чотирьох годин. Протягом чотирьох годин з моменту
доставлення в орган дізнання або в орган досудового слідства та
прокуратури підозрюваний має бути звільнений або взятий під варту.

Затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, може бути
проведене за наявності однієї з таких підстав:

1) коли ця особа захоплена під час вчинення злочину або безпосередньо
після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу
як на таку, що вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його
помешканні будуть знайдені явні сліди злочину;

4) коли в процесі огляду місця події, безпосереднього спостереження або
виконання інших слідчих дій органом дізнання, слідчим або прокурором
отримані інші фактичні дані, які вказують на дану особу як на таку, що
вчинила злочин. Див. ст. 106 Кримінально-процесуального кодексу України.

У здійсненні затримання можуть брати участь представники громадськості,
а також особи, які мають необхідні спеціальні пізнання. Під час
проведення затримання органи дізнання зобов’язані вжити необхідних
заходів до фіксації обстановки та обставин затримання, охорони місця
події, здійснити невідкладні дії з виявлення, закріплення та вилучення
слідів злочину й інших фактичних даних.

Для виявлення і закріплення фактичних даних, які мають доказове
значення, при затриманні можуть застосовуватися кінозйомка, відеозапис
та інші науково-технічні засоби. Дії затриманого й обстановка затримання
можуть бути зафіксовані за допомогою фотозйомки та інших засобів
технічного документування.

Про проведене затримання орган дізнання, слідчий або прокурор
зобов’язані скласти протокол з додержанням встановлених вимог. У
протоколі затримання мають бути відображені дії підозрюваного,
обставини, які є підставою затримання, фактичні дані, які мають значення
у справі, отримані під час затримання, а також обставини їх знайдення та
закріплення.

З метою припинення злочинної діяльності та запобігання спробам
приховатися від слідства, а також вчинення дій, спрямованих на
перешкодження встановленню об’єктивної істини у справі, особа,
підозрювана у вчиненні злочину, може бути до обрання щодо неї
запобіжного заходу — арешту — попередньо ув’язнена під варту на строк не
більше сімдесяти двох годин.

Підозрюваний може бути ув’язнений під варту лише за наявності достатніх
доказів вчинення ним злочину, за який за законом може бути призначене
покарання у вигляді позбавлення волі.

Про досудове ув’язнення під варту орган дізнання або слідчий виносять
мотивовану постанову і протягом двадцяти чотирьох годин повідомляють
прокурора та місцевий суд.

Підозрюваному мають бути роз’яснені його процесуальні права, про що
складається декларація прав затриманого, копія якої вручається особі,
яку взяли під варту.

Протягом сорока восьми годин з моменту отримання повідомлення про
ув’язнення підозрюваного суд зобов’язаний дати санкцію на арешт
підозрюваного або звільнити його.

Порядок тримання під вартою осіб, які підозрюються у вчиненні злочину,
визначається Законом «Про досудове ув’язнення».

Затримання на місці злочину (затримання з речовим доказом) як слідча дія
може бути дозволено до провадження перед порушенням кримінальної справи.
Це випливає як з логіки доказування, так із змісту закону. Не випадково
ч. 1 ст. 106 КПК України називає як підставу затримання факт, «коли
особу застали при вчиненні злочину», що може бути реальним до порушення
кримінальної справи. Крім того, п. 2 ст. 94 КПК України називає як
привід до порушення кримінальної справи повідомлення представників
влади, «які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину».

Таким чином, «захват та затримання підозрюваного на місці злочину
(затримання з речовим доказом)» слід відносити, по-перше, до числа
слідчих дій, а тим самим і до числа засобів отримання доказів, по-друге,
до числа дій, які дозволяються до провадження перед порушенням
кримінальної справи, по-третє, до числа приводів до порушення справи.
Взяття під ватру слід відносити до числа запобіжних заходів, яке може
здійснюватись лише за мотивованою постановою органу дізнання, слідчого
чи прокурора, за умови судового контролю за законністю його проведення.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: підручник. – К.:
А.С.К., 2003.

Підстави та порядок звільнення затриманих. Звільнення затриманого
здійснюється за мотивованою постановою слідчого або особи, яка провадить
дізнання.

Постанову про звільнення затриманого має право винести прокурор (або
його заступник), який здійснює контроль за діяльністю органу
розслідування. Він же може дати письмову вказівку про звільнення
затриманого особі, яка провадить дізнання, або слідчому.

Прокурор може відмінити затримання за будь-якою справою, яку розслідує
орган дізнання або слідчий, у будь-який момент, якщо вважатиме
затримання незаконним або безпідставним.

Особа, яка провадить дізнання, або слідчий має право звільнити
затриманого тільки у справі, яка знаходиться в її провадженні.

Підстава «непідтвердження підозри у вчиненні злочину» з’являється в тих
випадках, коли до закінчення встановленого законом строку затримання
з’ясовується, що затримана особа не причетна до злочину або в її діях
немає складу злочину. Встановити дані обставини можуть слідчий або
особа, яка провадить дізнання, до звернення до прокурора за санкцією,
або прокурор при здійсненні нагляду за діяльністю органу розслідування.

Якщо підозра у вчиненні злочину не підтвердилась, то дана підстава
звільнення, як реабілітуюча затриманого, має бути чітко відображена в
постанові про звільнення.

У разі перекваліфікації злочину в процесі розслідування на менш тяжкий,
який не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, слідчий негайно
повинен звільнити підозрюваного.

Підставою звільнення підозрюваного є закінчення встановленого законом
строку затримання.

3. Показання підозрюваного

Показання підозрюваного — це повідомлення інформації особою, яка
затримана чи стосовно якої застосований запобіжний захід до пред’явлення
обвинувачення, зроблені в процесі здійснюваного на законних підставах
допиту. Оскільки не пізніше десяти днів з моменту застосування
запобіжного заходу відповідній особі повинно бути пред’явлене
обвинувачення або запобіжний захід підлягає скасуванню, то статус
підозрюваного особа може мати тільки впродовж цього часу — не більше
тринадцяти діб (сімдесяти двох години (три доби) як затримана та плюс
десять діб як особа щодо якої застосований запобіжний захід).

Підозрюваний може визнати або не визнати висунуті проти нього підозри і
давати свої показання. Його показання можуть містити фактичні дані про
відомі йому обставини справи, а також посилання на докази, які
спростовують виниклу підозру.

Підозрюваний має право давати показання з приводу обставин, які були
підставою для його затримання або взяття під варту, а рівно з приводу
інших відомих йому обставин у справі.

Слідчий зобов’язаний допитати підозрюваного негайно після затримання або
обрання до нього запобіжного заходу. Проте якщо провести допит негайно
неможливо, підозрюваний має бути допитаний не пізніше двадцяти чотирьох
годин з моменту затримання.

Підозрюваний, як і обвинувачений, вправі відмовитися давати показання,
про що йому повідомляється в момент затримання, обрання запобіжного
заходу і перед кожним допитом. Це може бути зроблено за аналогією з
відомим «правилом Міранди» в такій формі: «Попереджаємо: давання
показань — ваше право, а не обов’язок; ви не несете ніякої
відповідальності за відмову від давання показань і відповіді на
запитання, чи давання неправдивих показань, все що ви повідомите може
бути використано як докази, в тому числі і при доказуванні вашої вини».

У разі відмови від давання показань підозрюваному слід роз’яснити, що
цим він може обмежити себе у здійсненні свого права на захист шляхом
давання пояснень по справі.

Оскільки підозрюваний зацікавлений у результатах справи, остільки до
оцінки його показань слід ставитися з осторогою, ретельно їх зіставляти
з іншими доказами і з усіма обставинами справи.

Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу
обвинувачення, судового вироку й інших висновків по справі лише при
безсумнівному підтвердженні цих показань сукупністю непорушних
достовірних доказів.

4. Допит підозрюваного

Допит підозрюваного — це слідча дія, яка провадиться шляхом опитування
особи, що має статус підозрюваного, з метою одержання даних з приводу
обставин, які стали підставою для й затримання або застосування
запобіжного заходу, а також для отримап ня іншої інформації, яка має
доказове чи інше значення для справи

Підозрюваним у кримінальному процесі згідно зі ст. 43-1 КПК України
визнається особа, затримана по підозрі у вчиненні злочину, або особа, до
якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення
її як обвинуваченого.

Допит підозрюваного провадиться з додержанням ваног ст. 43-1, 44-48,
107, 134-136, 143-146 КПК України.

Підозрюваний допитується негайно, а за неможливості негайного допиту —
не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання або арешту. При
допиті підозрюваного присутність захисника має обов’язковий характер,
крім випадків, коли підозрюваному надане право відмовитися від
захисника.

Перед допитом підозрюваному має бути надана можливість побачення із
захисником наодинці.

До початку допиту підозрюваному роз’яснюються його процесуальні права
(він не несе відповідальності за відмову давати показання або за давання
заздалегідь неправдивих показань), а також повідомляється, у вчиненні
якого злочину він підозрюється із зазначенням статті Кримінального
кодексу, її частини, пункту, про що зазначається в протоколі допиту.

Для сприяння результативності допиту, захисту прав і свобод допитуваного
слідчий може роз’яснити підозрюваному положення ст. 62 Конституції
України щодо дії принципу презумпції невинуватості, вказати на
обставини, які можуть бути враховані на його користь як пом’якшуючі, а
саме: щире розкаяння у вчиненому, сприяння розкриттю злочину,
добровільне відшкодування завданих злочином матеріальних збитків.

Допит підозрюваного, як і інших осіб, складається з двох частин: вільної
розповіді про обставини, які стосуються предмета допиту, і відповідей на
запитання слідчого та захисника, якщо він брав участь у допиті.

Процес допиту підозрюваного здійснюється за правилами допиту
обвинувачуваного.

Хід і результати допиту підозрюваного відображаються в протоколі допиту,
який складається з додержанням вимог закону, викладених щодо протоколу
допиту обвинуваченого.

ВИСНОВОК

Таким чином підозрюваний відноситься до осіб, які мають та відстоюють
самостійний інтерес.

Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано за підозрою у
вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до
винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання
або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати
захисника і конфіденційне побачення з ним до першого допиту; подавати
докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором
правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка
провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора,
користуватись рідною мовою та безплатною допомогою перекладача, а за
наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Підозрюваний зобов’язаний:

1) з’являтися за викликом органів дізнання та досудового слідства. У
разі нез’явлення без поважних причин він може бути доставлений у порядку
приводу;

2) не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування протизаконними
методами. У разі, коли підозрюваний вдається до таких дій, до нього
можуть бути застосовані більш суворі запобіжні заходи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Конституція України. — К.: ІВА, 1996.

2.Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: А.С.К., 2002.

3.Кримінальний кодекс України. — К.: ЮрІнком Інтер, 2001.

4.Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. –
К.: Либідь, 1999.

5.Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003.

6.Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: підручник. –
К.: А.С.К., 2003.

7.Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до
Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002.

Похожие записи