.

Перебудова державних органів УРСР на основі Конституції 1937 p.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 3138
Скачать документ

Перебудова державних органів УРСР на основі Конституції 1937 p.

Верховна Рада і Раднарком УРСР. Прийняття Конституції СРСР 1936 p. і
Конституції УРСР 1937 p. внесло важливі зміни до всієї системи вищих і
місцевих органів державної влади і органів державного управління.

Відтепер вищим органом державної влади СРСР ставала двопалатна (Рада
Союзу і Рада Національностей) Верховна Рада СРСР. Вищим органом
державної влади УРСР була Верховна Рада республіки, місцевими органами
державної влади — місцеві Ради депутатів трудящих.

12 грудня 1937 p. відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, які
провадилися під керівництвом та контролем Комуністичної партії. Від
України було обрано 102 депутата в Раду Союзу і 36 депутатів в Раду
Національностей.

Вибори до Верховної Ради УРСР відбулися, також під контролем партійних
організацій, вже в наступному році. 25 лютого 1938 р. ЦБК УРСР затвердив
Положения про вибори до Верховної Ради УРСР, які були призначені на 26
червня 1938 p. Виборча кампанія розпочалась дуже активно, особлива увага
приділялася парадним формам: грали оркестри, функціонували буфети,
безплатно транслювалися кінофільми тощо. Природно, під контролем
репресивних органів у голосуванні взяло участь 99,6% загальної кількості
виборців. Усі вони “голосували” одноголосно. Всього до Верховної Ради
УРСР було обрано 304 депутати.

До відання УРСР в особі її вищих органів державної влади було віднесено:
прийняття Конституції УРСР, утворення нових областей УРСР, встановлення
кордонів і районного поділу областей України, видання законів УРСР,
охорона державного порядку і прав громадян, затвердження
народногосподарського плану і бюджету УРСР, встановлення у відповідності
з законодавством СРСР державних і місцевих податків та ін. Верховній
Раді належали всі права, які мала УРСР. Вона була єдиним законодавчим
органом республіки.

Конституція СРСР 1936 p., а слідом за нею і Конституція УРСР 1937 p.
безапеляційно встановлювали, що закони СРСР обов’язкові на території
УРСР. Таке жорстке формулювання не допускало можливості опротестування
вищими органами державної влади і управління республіки тих чи інших
нормативних актів органів влади і управління СРСР, як це передбачалось
Конституціями СРСР 1924 p. і УСРР 1929 р. Усе це свідчило про подальшу
централізацію державного управління і втрату союзними республіками своїх
суверенних прав.

Президії Верховної Ради УРСР, склад якої (голова, його заступники,
секретар і члени) обирався Верховною Радою, було надано такі
повноваження: скасовувати постанови і розпорядження Раднаркому УРСР, а
також рішення і розпорядження обласних Рад депутатів трудящих, в період
між сесіями Верховної Ради УРСР увільняти з посад і призначати наркомів
УРСР за поданням голови Раднаркому УРСР та ін. Надання прав
громадянства, присвоєння почесних звань, помилування громадян,
засуджених судовими органами республіки, також увійшло до компетенції
Президії Верховної Ради УРСР. Усім значним актам представницьких органів
влади передували рішення відповідних партійних структур, які не тільки
контролювали, а часто й підміняли державні органи, здійснюючи їх
функції.

Перша сесія Верховної Ради УРСР відбулась 25—28 липня 1938 р. На сесіях,
що скликалися двічі на рік, приймалися законодавчі акти, затверджувались
державний бюджет республіки, укази Президії Верховної Ради УРСР.

Раднарком утворювався Верховною Радою і являв собою найвищий виконавчий
і розпорядчий орган державної влади УРСР. Він об’єднував і направляв
роботу наркоматів республіки, координував діяльність уповноважених
загальносоюзних наркоматів, керував виконкомами обласних Рад депутатів
трудящих.

У відповідності з Конституцією СРСР і Конституцією УРСР наркомати
поділялись на союзні, союзно-республіканські та республіканські. Їх
кількість у складі Раднаркому УРСР не залишалась незмінною. У червні
1938 p. було утворено наркомат харчової промисловості УРСР. У зв’язку з
появою наркомату промисловості будівельних матеріалів СРСР 1 квітня 1939
p. було утворено союзно-республіканський наркомат промисловості
будівельних матеріалів УРСР. 22 квітня 1939 р, наркомат легкої
промисловості республіки було розділено на два наркомати: текстильної
промисловості і легкої промисловості, а у травні 1939 р. з наркомату
харчової промисловості виділено наркомат молочної промисловості і
наркомат рибної промисловості. 11 липня 1939 р. утворений наркомат
автомобільного транспорту УРСР.

У 1940 р. з метою посилення державного контролю комісію радянського
контролю було реорганізовано в наркомат державного контролю СРСР. 29
листопада 1940 р. в Україні теж створено союзно-республіканський
наркомат державного контролю УРСР.

5 червня 1941 р. Раднарком СРСР прийняв постанову про утворення
державної штатної комісії. Урядам союзних республік і відомствам було
заборонено проводити без її дозволу будь-яку реорганізацію апарату,
утворювати нові установи і організації та ін. Така зайва централізація
негативно позначилася на розвитку ініціативи місцевих органів
управління.

Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) 13 березня 1938 р. прийняли постанову “Про
утворення колегій при Народних комісаріатах СРСР”. На цій основі при
наркоматах УРСР було знову утворено колегії, склад яких затверджувався
Раднаркомом УРСР. Рішення колегії наркоматів за своїм значенням
прирівнювались до наказу наркома.

Місцеві Ради депутатів трудящих. Наприкінці 1939 р. розпочалася нова
виборча кампанія. Необхідно було обрати місцеві органи державної влади.
Тут все також розпочалось з партійної директиви — постанови ЦК КП(б)У
“Про підготовку до виборів в місцеві Ради депутатів трудящих УРСР”,
прийнятої 28 серпня 1939 р. На основі Положення про вибори до місцевих
Рад депутатів трудящих УРСР розгорнулась підготовка до виборів:
утворювалися виборчі округи та дільниці, організовувались виборчі
комісії тощо. Відповідні парткоми намічали кандидатів в депутати.

Вибори до місцевих Рад депутатів трудящих відбулися 24 грудня 1939 р.
Було обрано 15 обласних, 583 районних, 164 міських, 10 863 сільських і
442 селищних Ради депутатів трудящих.

Відповідно до нової Конституції встановлювався сесійний порядок
діяльності місцевих Рад депутатів трудящих. Відразу зародилась і нова
організаційна форма — постійні комісії обласних, районних, міських,
сільських і селищних Рад.

Місцеві Ради депутатів трудящих обирали виконкоми у складі голови, його
заступників, секретаря і членів виконкому. За Конституцією УРСР
виконкоми Рад безпосередньо підлягали як Радам депутатів трудящих, що їх
утворювали, так і виконкомам вищих Рад. Вони керували
культурно-політичним і господарським будівництвом на своїй території,
Тому місцеві Ради утворювали органи управління — відділи та управління,
що підпорядковувались як самій Раді депутатів трудящих та її виконкому,
так і відповідному наркомату УРСР.

Військове будівництво. У передвоєнний час було вжито низку
державно-правових заходів з метою зміцнення Червоної армії та
Військово-Морського флоту. Але були в цей час і трагічні моменти.
Напередодні війни було репресовано майже всю керівну верхівку армії.
Тоталітарний режим шляхом репресій намагався усунути самостійно мислячих
військових та поставити на їх місце безликих людей з тим, щоб
перетворити армію в надійну опору тоталітарно-репресивної системи.

* 4 6 8 : Oe

U

-”0:>@J

R

?

-I

*ою ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 7 березня 1938 р. “Про національні
частини в РСЧА”. Ще більші зміни в структурі збройних сил відбулися на
підставі Закону Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1939 р. “Про загальний
військовий обов’язок”. Було розформовано військові частини і з’єднання,
що будувались на підставі територіально-міліцейського принципу, і
збройні сили цілком перейшли на становище кадрових. Таку реорганізацію
було проведено і в УРСР.

Усі питання організації збройних сил « керівництва ними повністю
знаходились в компетенції Союзу РСР. Тому державні органи УРСР тільки
виконували розпорядження уряду Союзу РСР і військового командування.

Одночасно із різними заходами по зміцненню Червоної армії Сталін завдав
відчутного удару по військовим командним кадрам. Зазнали втрат і
військові округи, розташовані в Україні. Були заарештовані і розстріляні
командуючі військами Київського військового округу І.Якір, Харківського
— І.Дубовий. Почалось винищення командних кадрів цих двох округів.
Повністю було знищено штаб КВО. У 1937—1938 pp. було репресовано тільки
по КВО і ХВО 150 чоловік командного складу вищого рангу (Думенко,
Ковтюх, Гаркавий та ін.).

Вражає свавілля, яке чинилося щодо людей, у тому числі до тих, хто
встановлював радянську владу. Характерною щодо цього є справа члена
ВЦВК, легендарного героя громадянської війни, тричі нагородженого
орденом Червоного Прапора, члена партії з 1918 p. комкора Є.Й.Ковтюха,
заарештованого у 1937 p. Ковтюх був звинувачений у контрреволюційному
заговорі. Усі його звернення до державних інстанцій і особисто до
Сталіна виявилися марними. На “слідстві” до нього було застосовано
жорстокі тортури. Без жодного доказу вини за вироком військової колегії
Верховного Суду СРСР він був розстріляний. І лише у 1956 p.—
реабілітований.

Судова система, прокуратура, НКВС. Зміни у державному механізмі,
викликані новою Конституцією, торкнулись як судової системи, так і
прокуратури. Перебудова цих органів була спрямована перш за все на
посилення репресій як головного засобу існування тоталітарно-репресивної
системи.

Принципові положення про організацію та діяльність судів і органів
прокуратури республіки були викладені в Конституції УРСР 1937 p., де
зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється Верховним Судом УРСР,
Верховним Судом Молдавської АРСР, обласними судами, судами
адміністративних округів, а також спеціальними судами СРСР, які
утворюватимуться за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

Подальший розвиток і конкретизацію конституційні положення одержали в
Законі про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік,
прийнятому Верховною Радою СРСР 16 серпня 1938 p.

Закон про судоустрій декларував найбільш важливі принципи судочинства,
як, наприклад, принцип гласності. Про це йшлося і в Конституції УРСР, де
в ст. 91 було сказано, що “розгляд справ в усіх судах Української РСР
відкритий, оскільки законом не передбачені винятки, з забезпеченням
звинуваченому права на захист”. В ст. 90 Конституції УРСР гакож було
зазначено, що “судочинство в Українській РСР провадиться на українській
мові з забезпеченням для осіб, що не володіють мовою більшості, повного
ознайомлення з матеріалами справи через перекладача, а також права
виступати а суді на рідній мові”.

В Законі одержав дальший розвиток принцип виборності суддів. Так,
Конституція УРСР визначала, що Верховний Суд республіки обирається
Верховною Радою УРСР строком на 5 років, обласні суди — обласними Радами
депутатів трудящих на такий же строк, народні суди — населенням строком
на 3 роки. Але реорганізацію судової системи в Україні у відповідності з
Законом про судоустрій і Конституцією УРСР здійснити до кінця не
вдалося, бо цьому перешкодив напад фашистської Німеччини.

Суттєві зміни відбулися в організації судового управління на місцях.
Обласні суди було звільнено від адміністративних функцій, які
передавались відтепер управлінням наркомату юстиції при обласних Радах
депутатів трудящих. В Україні вони діяли на основі Положення,
затвердженого постановою Раднаркому УРСР від 27 грудня 1939 p.

Введення по всій країні в основному єдиного законодавства, єдиного
керівництва судовою практикою, яке було зосереджено у Верховному Суді
СРСР, єдиного судового управління, що здійснювалось Наркоматом юстиції
СРСР, мало своєю метою дальше зміцнення єдності судової системи,
зростання централізації.

Демократичні принципи, закріплені в Конституції та Законі про
судоустрій, і перш за все принципи соціалістичної законності, не стали
гарантією її додержання. Навпаки, як раз у цей час мали місце дуже
серйозні порушення законності, практикувалась позасудова репресія. Право
застосування мір кримінального покарання надавалось не тільки судовим
органам, а й “трійкам”, особливій нараді при Наркоматі внутрішніх справ
СРСР.

Діяльність Прокуратури УРСР визначалась Конституцією СРСР 1936 p. і
Конституцією УРСР 1937 p., де було сказано, що вищий нагляд за точним
дотриманням законів усіма наркоматами і установами, як і окремими
посадовими особами і громадянами, на території республіки здійснює
Генеральний прокурор СРСР як безпосередньо, так і через Прокурора УРСР.
Прокурор республіки і обласні прокурори призначались Генеральним
прокурором СРСР на 5 років, прокурори районів і міські — Прокурором УРСР
на такий же строк.

Як Прокуратура Союзу РСР, так Прокуратура України в цей період не
забезпечували належного прокурорського нагляду за правоохоронними
органами. Керівництво Прокуратури СРСР само підтримувало застосування
недозволених методів слідства, проведення необгрунтованих масових
репресій.

Не було розроблено і нового положення про прокуратуру. Все ще
продовжувало діяти Положення про Прокуратуру СРСР, затверджене
постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 17 грудня 1933 p. Воно
регламентувало й діяльність республіканських прокуратур, у тому числі в
УРСР.

У другій половині 30-х років органи НКВС було остаточно виведено з-під
контролю уряду і вищих партійних органів. Фактично НКВС не
підпорядковувався нікому, крім Сталіна, проте, диктував свою волю усім,
нехтуючи правовими нормами, спираючись виключно на власні нормативні
акти — накази, директиви та розпорядження, що були цілком утаємничені
від суспільства. По країні прокотилася нова хвиля масових і жорстоких
репресій, яка захопила й Україну. Якраз у ці часи було знищено
українську автокефальну православну церкву.

Після усунення від керівництва П.Постишева в Україну в 1937 p. прибули
три особистих представники Сталіна — В. Молотов, М.Єжов і М.Хрущов.
Різко посилилися репресії. З вересня 1937 р, поряд з “трійками”
з’явились і “двійки” (участь перших секретарів обкомів партії у роботі
цих каральних органів була вже не обов’язковою)*.

У 1937 р. заарештовано і страчено 17 членів українського уряду. Голова
Раднаркому УРСР П.Любченко покінчив життя самогубством. Трохи пізніше
було розстріляно голову Раднаркому України у 1919 — 1923 pp.
Х.Раковського. Був розгромлений ЦК КП(б)У, обраний на XIII з’їзді КП(б)У
в 1937 р. З 11 членів політбюро загинуло 10, з 5 кандидатів у члени
політбюро — 4. Репресовано усіх 9 членів оргбюро та ін.

Наприкінці 30-х років проведено “чистку” апарату НКВС, що завершилася
зміною керівництва і основних кадрів наркомату. Розгрому було піддано
кадри зовнішньої розвідки і проведено їх реорганізацію. Після цього у
лютому 1941 р. НКВС був поділений на два наркомати: внутрішніх справ
(НКВС) і державної безпеки (НКДБ).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020