1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА”

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни Господарське право

на тему: «Виконання господарських договорів та способи його
забезпечення»

Виконала:

Студентка V курсу

групи ЗПЗ №14

Бондар Олеся Василівна

Залікова книжка № 1407

Перевірив:

кандидат юридичних наук,

доцент Лебеденко В.І.

Київ — 2006

ЗМІСТ

1.ВСТУП

2. Господарські договори

3. Порядок укладання господарських договорів

4. Забезпечення виконання господарських зобов’язань

§ Неустойка

§ Порука

§ Гарантія

§ Застава

§ Притримання

§ Публічні гарантії виконання зобов’язань

5. Господарські правопорушення

6. ВИСНОВОК

7.Література

1.ВСТУП

Термін «зобов’язання» досить часто вживається в різних значеннях. В
одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в
інших — обов’язок, борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі
існує поняття «зобов’язальне право», котре можна визначити як сукупність
правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна,
виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми
зобов’язального права — найзначніша частина цивільного законодавства. У
Цивільному кодексі України (далі — ЦК) 1308 статей, з яких 706
безпосередньо присвячено зобов’язанням. Водночас загальні положення про
господарські зобов’язання містяться в розд. IV Господарського кодексу
України (далі — ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100
спрямовані на правове регулювання господарських зобов’язань.

Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути
зобов’язального права — інститут цивільно-правових зобов’язань і
інститут господарських зобов’язань.

Основними видами господарських зобов’язань вважаються
майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські
зобов’язання (ч. 2 ст. 173 ГК). Крім того, у ГК сформульовано поняття
соціально-комунальних зобов’язань (ст. 177 ГК), публічних зобов’язань
(ст. 178 ГК), а також господарсько-договірних зобов’язань (ст. 179 ГК).

Різновидом майново-господарських зобов’язань є господарсько-договірні
зобов’язання. Неодмінною ознакою господарсько-договірних зобов’язань є
чітко визначена підстава виникнення таких зобов’язань — господарський
договір. Відповідно до ст. 179 ГК майново-господарські зобов’язання, які
виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами
господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами на
підставі господарських договорів, є господарсько-договірними
зобов’язаннями.

Виконання зобов’язання являє собою завершальну стадію розвитку
зобов’язальних правовідносин, на якій виконуються обов’язки і
реалізуються суб’єктивні права. Головну роль у виконанні зобов’язання
відіграє боржник (зобов’язана сторона), проте й на кредитора (управнену
сторону) покладаються певні обов’язки – прийняти виконання
зобов’язання, здійснити дії, без яких боржник не може виконати своїх
обов’язків. Для боржника виконання зобов’язання полягає в здійсненні
дій, які він повинен виконати згідно зі змістом зобов’язання. Виконання
зобов’язання може виявлятись і в утриманні боржником від певних дій.
Виконанням зобов’язання досягається його мета, і зобов’язання
припиняється. Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських
відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином
відповідно до закону, договору, а за браку конкретних вимог щодо
виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що в певних умовах
звичайно ставляться.

Дана робота буде присвячена саме господарським договорам, а головне
способам їх забезпечення. Звернемо також увагу на правопорушення і
санкції які застосовуються у сфері господарювання за порушення
зобов’язання.

2.Господарські договори

Основною підставою виникнення цосподарсько-договірних зобов’язань є
господарський договір. Порядок укладання, зміни та розірвання
господарських договорів визначене в гл. 20 ГК.

Між тим самого поняття господарського договору у ГК бракує. В.С. Щербина
визначає господарський договір як майнову угоду суб’єкта господарювання
з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов’язання сторін у
сфері господарської (комерційної) діяльності під час виробництва і
реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг Щербина В.С.
Господарське право. – К., 2003. – С. 133 – 134..

Крім того, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі
змісту ст. 180 ГК, а саме: господарський договір є угодою його сторін,
спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських
зобов’язань як погоджених сторонами, так і тих, що беруться ними як
обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.При цьому треба
мати на увазі, що хоч господарські договори за загальним правилом і
укладаються відповідно до вимог, установлених ЦК, безпосереднє укладання
господарських договорів повинно здійснюватись насамперед з урахуванням
особливостей, передбачених ГК, а також іншими нормативно-правовими,
актами щодо окремих видів договорів.

Такий специфічний порядок укладання господарських договорів дозволяє
вести мову про деякі характерні особливості, що уможливлюють
відмежування господарських договорів від цивільно-правових.

По-перше, визначальна відмінність між цивільно-правовими і
господарськими договорами полягає в неоднаковому застосуванні принципу
свободи договору. Так, якщо відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними
в укладенні договору і виборі контрагента, то згідно з ч. 3. ст. 179 ГК
укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він
заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для
суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує
пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних
категорій суб’єктів господарювання чи органів державної впади або
органів місцевого самоврядування.

По-друге, сторони цивільно-правового договору (за браку заборони в ЦК)
вправі відступити від положень ЦК і врегулювати свої відносини на
власний розсуд. Сторони господарського договору також можуть відступити
від положень ЦК, аії? вони не мають права відступити від положень ГК
(наприклад, суб’єкти господарювання, що належать до державного сектору
економіки і виконують зобов’язання, фінансування яких здійснюється за
рахунок державного бюджету чи за кошти державного кредиту).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені
угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення
господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що беруться
ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Укладаючи господарські договори, сторони можуть визначати зміст договору
на підставі:

1) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій
розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

2) зразкового договору, рекомендованого органом управління суб’єктам
господарювання для використання за укладення ними договорів, коли
сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови,
передбачені зразковим договором, або доповнювати його зміст;

3) типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у
випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли
сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають
право конкретизувати його умови;

4) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших
можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти в разі вступу в договір не мають
права наполягати на зміні його змісту.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в
передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його
істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні
для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі
сторін повинна бути досягнута згода. Укладаючи господарський договір,
сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк
дії договору.Строком чинності господарського договору є час, протягом
якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на підставі
цього договору. Закінчення строку чинності господарського договору не
звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що трапилось
під час дії договору.

3.Порядок укладання господарських договорів

Загальний порядок укладання господарських договорів визначається ст. 181
ГК і є досить заформалізованим (порівняно з порядком укладання
цивільно-правових договорів), а також установлює завеликий строк для
врегулювання можливих розбіжностей між сторонами.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного
документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається
укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто через обмін
листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також
способом підтвердження взяття до виконання замовлень, якщо законом не
встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду
договорів.Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін.
У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається
другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами
оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні або
надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після
одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору
сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей,
про що робиться застереження в договорі, та у двадцятиденний строк
надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з
підписаним договором.Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до
договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей
самий строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою
стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті
розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей самий строк
до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами
згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей,
така згода повинна бути підтверджена в письмовій формі (протоколом
узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору,
заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є
обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона—виконавець за
договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному
ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не
передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що
залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються
прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського
договору, такий договір вважається неукладеним. (таким, що не відбувся).

Певні різновиди господарських договорів мають свої особливості укладання
(спрощений спосіб укладання договору, обов’язковість укладання договору,
відповідальність за неукладення договору, незастосування загального
порядку укладання договору взагалі тощо). ГК установлює особливості
укладання таких договорів: попередніх договорів (ст. 182 ГК), договорів,
що укладаються на підставі державного замовлення (ст. 183 ГК),
договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін,
зразкових і типових договорів (ст. 184 ГК), господарських договорів, що
укладаються на біржах, ярмарках та публічних торгах (ст. 185 ГК),
організаційно-господарських договорів (ст. 186 ГК), договорів, що
укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК).

· Попередній договір

За попереднім договором суб’єкт господарювання зобов’язується у певний
строк, але не пізніше одного року з моменту укладання попереднього
договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених
попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити
предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладання
попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладання
господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній
договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від
укладання основного договору, друга сторона має право вимагати укладання
такого договору в судовому порядку. Зобов’язання укласти основний
договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до
закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна
із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відносини щодо укладання попередніх договорів регулюються Цивільним
кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським
кодексом України. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не
визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

· Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням

Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом
суб’єктами господарювання — виконавцями державного замовлення та
державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати
договори (державні контракти), в яких визначаються господарські
зобов’язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо
виконання державного замовлення.

Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за
зобов’язаннями державних замовників. Укладання сторонами договору за
державним замовленням (державного контракту) здійснюється в загальному
порядку укладання господарських договорів (передбаченому статтею 181
Господарського кодексу України) з урахуванням особливостей, передбачених
законодавством державних контрактів. Державний контракт укладається
шляхом підписання сторонами єдиного документа.

Ухиляння від укладання договору за державним замовленням є порушенням
господарського законодавства і тягне за собою відповідальність,
передбачену Господарським кодексом України та іншими законами. Спори,
пов’язані з укладанням договору за державним замовленням, в тому числі
при ухилянні від укладання договору однієї або обох сторін, вирішуються
в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обов’язку укладання
державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі
визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

· Особливості укладання господарських договорів на основі вільного
волевиявлення сторін, примірних і типових договорів

При укладанні господарського договору на основі вільного волевиявлення
сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої зі
сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладання Договору на
основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб
або у формі єдиного документа з додержанням загального порядку укладання
договорів (встановленого статтею 181 Господарського кодексу України).

Укладання господарських договорів на основі примірних і типових
договорів повинно здійснюватися з додержанням загальних умов укладання
договорів, що породжують господарські зобов’язання (передбачених ст.197
ГК України), не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного
документа, оформленого згідно з вимогами загального порядку укладання
господарських договорів (передбаченими у ст.181 ГК України) та
відповідно до правил, становлених нормативно-правовими актами щодо
застосування примірного або типового договору.

· Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та
публічних торгах

До укладання господарських договорів на біржах, оптових ярмарках,
публічних торгах застосовуються загальні правила укладання договорів на
основі вільного волевиявлення з урахуванням нормативно-правових актів,
якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних
торгів.

Укладання організаційно-господарських договорів Договірне оформлення
організаційно-господарських зобов’язань може здійснюватися учасниками
господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і
на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів
передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб
укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

Укладання господарських договорів за рішенням суду Спори, що виникають
при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або
договорів, укладання яких є обов’язковим на підставі закону та в інших
випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні
спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено
угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний господарський
договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо
переддоговірного спору, вважається днем укладання відповідного
господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Порядок
зміни та розірвання господарських договорів Зміна та розірвання
господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо
інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає
за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції
про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала
пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк
після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її
розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору
або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу
поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на
вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано,
договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним
рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за
рішенням суду.

· Укладання господарських договорів за рішенням суду

Спори, що виникають під час укладання господарських договорів за
державним замовленням або договорів, укладання яких є обов’язковим на
підставі закону та в інших випадках, установлених, законом,
розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом
розгляду суду в разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони
зобов’язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного
між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо
переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного
господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

4. Забезпечення виконання господарських зобов’язань

Під забезпеченням виконання зобов’язань розуміють спеціальні правові
заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з
метою забезпечення належного виконання зобов’язань. У випадку
невиконання або неналежного виконання зобов’язання кредитор має право
вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд,
застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання
зобов’язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.

Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов’язань
забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників
господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За
погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі,
що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які
звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу.

У згаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпечення
виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються
відповідні положення ЦК.

У ЦК забезпечення виконання зобов’язань регламентується гл. 49, в якій
зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою,
порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

· Неустойка

Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник
повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання.

Штраф — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або
неналежно виконаного зобов’язання.

Пеня — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно
виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Зауважимо, що предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й
рухоме і нерухоме майно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки
способом (видом) забезпечення виконання зобов’язань, то в ГК неустойка
визнається також і заходом господарської відповідальності.

· Порука

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Договір
поруки укладається між кредитором за основним зобов’язанням і
поручителем для забезпечення виконання основного зобов’язання. У
договорі поруки повинна бути виявлена воля поручителя покладення на себе
відповідальності за невиконання зобов’язання боржником.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за
виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за
порушення зобов’язання боржником частково або в повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник
і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо
договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність
поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й
боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки,
відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

· Гарантія

Відповідно до ст. 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа,
страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром)
виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Водночас гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язань
визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфічним засобом
забезпечення виконання господарських зобов’язань способом письмового
підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою,
страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог
управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в
письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не
виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови,
передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її
видачі, якщо в ній не встановлено інше. Крім того, гарантія не може бути
відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант
зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов
гарантії.

· Застава

Відносини застави як способу забезпечення виконання зобов’язань
регулюються § 6 гл. 49 ЦК, Законом України «Про заставу» від 02.10.1992,
іншими актами законодавства.

На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі
невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого
заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно
перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено
законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону
або рішення суду. Виокремлюють такі види застав: іпотека і заклад.

Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у володінні
заставодавця або третьої особи.

Заклад — застава рухомого майна, що передається у володіння
заставодержателя або за його наказом— у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери,
майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути
звернене стягнення. Предметом застави також може бути майно, яке
заставодавець одержить після виникнення застави (майбутній урожай,
приплід худоби тощо).

Разом з тим предметом застави не можуть бути національні, культурні та
історичні цінності, які є об’єктами права державної власності і занесені
або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної
спадщини, а також вимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги,
застава яких заборонена законом.

· Притримання

Новим видом забезпечення виконання зобов’язань є притримання.
Притримання надає право кредитору, який правомірно володіє річчю, що
підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі
невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або
відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків,
притримати її в себе до виконання боржником зобов’язання.

Отже, особа яка притримує річ, має право задовольнити свої вимоги до
іншої особи за рахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна
здійснюватись відповідно до правил, установлених стосовно застави.

· Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань

Відповідно до ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків
від економічних злочинів законом може бути передбачено обов’язок
комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших
суб’єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян
і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного
страхового фонду публічної застави.

5.Господарські правопорушення

Як зазначається в ч.1 ст.126 ГК учасники господарських відносин несуть
господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання
через застосування до правопорушника господарських санкцій на підставах
і в порядку, передбачених законами. Дуже влучно визначила господарську
відповідальність А. Шпомер. Господарська відповідальність – це настання
несприятливих майнових наслідків (стягнення збитків, штрафу тощо) в разі
порушення правил функціонування господарського механізму, які
встановлюються державними органами в інтересах держави або сторонами в
договорі. Шпомер А. Особливості господарської відповідальності у сфері
економіки // Підприємництво, господарство та право. – 2002. — №6. – С.6.

Господарська відповідальність відрізняється сукупністю певних ознак – на
думку Д.Липницького та А.Болотова. Хозяйственное право: Учебник /
В.К.Мамутов, Г.Л.Знаменский, К.С.Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. –
К.;Юринком-Интер, 2002. – С.862 – 863. :

1) суб’єктами відповідальності є як суб’єкти господарювання та їх
структурні підрозділи, так і учасники господарських відносин, у тому
числі відповідні органи державної влади;

2) у разі притягнення до неї йдеться (в кінцевому підсумку) про
перетерпіння несприятливих наслідків економічеоно характеру (полягає у
зменшенні благ суб’єкта господарювання, однак спрямована не на саму
особу суб’єкта господарювання, а на його майнову базу та організацію
діяльності);

3) застосовується у формі певної системи економічних санкцій,
передбаченої і господарським законодавством, і укладеними договорами, і
локальними нормативними актами суб’єктів господарювання;

4) застосовується тільки в разі правопорушення;

5) на відміну від цивільно-правової, адміністративної відповідальності,
передбаченої нормами трудового права, вона настає незалежно від вини
правопорушника;

6) з погляду форми ця відповідальність є юридичною, тому що являє собою
вплив потерпілого (суб’єкта господарювання) або іншого учасника
господарських відносин (державного органу управління або контролю) на
правопорушника (суб’єкта господарювання) безпосередньо або за допомогою
господарського суду, суду загальної юрисдикції або третейського суду.

Гсподарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з
якими:

· потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від
того, чи є застереження про це в договорі;

· передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за
недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є
застереження про це в договорі;

· сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також
відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої
сторони від виконання взятих зобов’язань у натурі;

· у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення
або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Нині виділяють кілька основних функцій господарської відповідальності:
компенсаційно-відовлювальну, стимулюючу, попереджувальну, превентивну
(запобіжну), контрольно-інформаційну, сигналізаційну, регулюючу
(адміністративну). Шпомер А. Господарська діяльність як метод державного
регулювання економіки // Підприємництво, господарство та право. – 2002.
– №7. – С.8.

Підставою господарської відповідальності є скоєне учасником
господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Господарське правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність
суб’єктів господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм

господарського права, не узгоджується з юридичними обов’язками

зазначеного суб’єкта, порушує суб’єктивні права іншого учасника

відносин або третіх осіб. Так, згідно з ч.2 ст.193 ГК порушення
зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Саме тому правопорушення залежно від юридичної підстави можуть бути
договірні (належне виконання господарського зобов’язання) та
позадоговірні (порушення правил здійснення господарської діяльності,
всановлених компетентними державними органами).

Договірні , своєю чергою, поділяються на правопорушення Щербина В.С.
Господарське право: Підручник. – К.: Юрінком-Інтер, 2003. – С.143 – 144.
:

· на стадії виникнення договорів;

· пов’язані з порушенням строків виконання;

· пов’язані з порушенням зобов’язань щодо якості;

· пов’язані з порушенням державної дисципліни цін;

· пов’язані з порушеннями у сфері кредитних і розрахункових відносин;

· пов’язані з порушенням господарських зобов’язань щодо перевезення
вантажів.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне
виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення
господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від
нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо
інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за
порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову
відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання
виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних
і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської
діяльності.

Сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, через які

надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від

господарської відповідальності в разі порушення зобов’язання через

дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких
обставин.

У сфері господарювання застсовуються такі види господарських санкцій:

· відшкодування збитків;

· штрафні санкції;

· оперативно-господарські санкції;

Крім зазначених до суб’єктів господарювання за порушення ними правил
здійснення господарської діяльності застосовуються
адміністративно-господарські санкції.

6. ВИСНОВОК

За загальним правилом договір створює права та обов’язки для
контрагентів, які його уклали. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів,
необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси
другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не
допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім
випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або
відстрочення виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за
іншим договором не було виконано належним чином.

Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму
можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників — підприємств,
громадян — має свободу господарської діяльності та підприємства.
Результати цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на
договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням
планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже,
розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв’язках і
визначення змісту договірних зобов’язань. Це стосується насамперед
договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у
матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж,
поставка, контрактація, міна — бартер, постачання енергії тощо).

Світовий досвід показує, що можна значно мінімізувати підприємницький
економічний ризик шляхом аналізу та планування майбутньої господарської
діяльності та попереднього визначення з постачальниками необхідних в
майбутньому ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних тощо) та з
покупцями продукції та послуг що планується їм виробляти та
реалізовувати в майбутньому — асортименту, обсягів, цін та строків
поставок. Якщо після аналізу запланованої діяльності на основі
попередніх домовленостей (щодо асортименту, цін, обсягів, строків та
умов) є бажаний економічний ефект (в майбутньому), то одночасно
заключаються контракти (договори) як з постачальниками ресурсів, так і з
покупцями майбутнього товару. В такі контракти обов’язково включають
штрафні санкції за невиконання домовленостей — як гарантію компенсації
можливих збитків від недотримання умов контракту.

Таким чином, підприємці отримують взаємовигідні гарантовані ціни, обсяги
та строки постачання ресурсів, а також реалізації власних товарів
заздалегідь до початку господарської діяльності та вкладання капіталу у
виробництво товарів (продукції чи послуг) і не залежить від змін цін та
поведінки конкурентів і покупців на ринку. В економічно розвинених
країнах такі контракти складають до 90% від усіх гсподарських
взаємовідносин.

Література

Основна література:

1. Господарський кодекс України: 16 січня 2003 року.

2. Цивільний кодекс України:

3. Богатих Е.А. Гражданское и торговое право. – М., 1996.

4. Вінник О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове
становище: Монографія. – К.: Знання, 1998.

5. Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000.

6. Господарське законодавство України: Зб.нормативних актів/Уклад.
В.С.Щербина, О.В. Щербина. – К.: Атіка, 2001.

7. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для студентів
юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О.В. Дзери. – К., 1998.

8. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч.посібник. –
К.: Юрінком Інтер, 1999.

Додаткова література:

1. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991р. / ІЗВР, 1991
р. №14.

2. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991р. //
ВВР.-1991. — №14.

3. Агафонова Л.Г., Рога О.В. Підготовка бізнес-плану. Практикум.— ЦУЛ,
2001. — 158 с.

4. Барроу К., Бізнес-план. Практ. посібн. для ВНЗ, 2001.—285с.

5. Богуцький О.А., Кулаева Г.І., Дієперов В.С. та ін. Мотивація праці
та формування ринку робочої сили. / За ред. П.Т.Саблука, О.А.
Бугупського. — К.: Урожай, 1993.

6. Даниленко О. Власна справа. Навч. посібн.— ЦУЛ, 2002.— 144 с.

7. Гайдуцький П.І. Організація акціонерних і пайових товариств. — К.:
вид-во УСГА, 1992.

Похожие записи