Реферат на тему:

Нормативно-правові акти,

види та характеристика

План

1. Правотворчість. Принципи правотворчості. Стадії правотворчості.

2. Властивості та види нормативно-правових актів.

Поняття юридичної сили нормативно-правового акту.

3. Закон, загальне поняття та види законів.

4. Підзаконні нормативно-правові акти та їхні види.

5. Дія нормативно-правових актів у часі (пряма, зворотна, переживаюча),
просторі та за колом осіб.

1. Правотворчість. Принципи правотворчості.

Стадії правотворчості.

Правотворчість — це діяльність компетентних державних органів або самого
народу зі встановлення, зміни чи скасування правових норм. Результатом
правотворчості є нормативно-правовий акт.

Правотворчість базується на таких принципах:

гуманізм. Цей принцип означає, що завданням правотворчого процесу є
забезпечення і захист прав індивіда, їхньої пріоритетності у системі
інших соціальних цінностей;

демократизм, який означає, що у процесі правотворчості повинні
враховуватися і втілюватися воля й інтереси переважної більшості
суспільства при забезпеченні прав й інтересів меншості;

поєднання національного і загальнолюдського. Цей принцип означає, що
процес правотворчості повинен опиратися на правові традиції того чи
іншого народу, відповідати тим поняттям про право, які склалися в даного
народу у процесі його історичного розвитку, і, разом з тим, врахування
національних традицій та особливостей не повинно суперечити
загальнолюдським цінностям та ідеалам;

науковість. Суть цього принципу полягає у тому, що у процесі
правотворчості повинні використовуватися і враховуватися досягнення та
рекомендації юридичної та інших наук, а також те, що нормативно-правові
акти повинні відповідати рівню реально існуючих правових відносин,
об’єктивним потребам правового регулювання;

законність. Цей принцип передбачає, що процес правотворчості повинен
проходити у тих рамках та за тією процедурою, яка передбачена в
законодавстві, нормативно-правові акти приймаються відповідними
державними органами відповідно до їхньої компетенції і у суворій
відповідності до всього раніше прийнятого законодавства і, перш за все,
Конституції;

техніко-юридична досконалість. Суть цього принципу полягає у тому, що
при розробці і прийнятті відповідних правових норм необхідно
використовувати розроблені юридичною наукою та випробувані юридичною
практикою засоби правотворчої техніки.

Стадії правотворчості. Правотворчість, як процес, у результаті якого
створюються нові нормативно-правові акти (норми права), складається з
певних стадій. Першою стадією є підготовча стадія, яка включає у себе
такі етапи: 1) виявлення потреби у прийнятті, зміні чи скасуванні
правової норми чи нормативно-правового акту; 2) прийняття рішення про
необхідність підготовки проекту нормативно-правового акту; 3) визначення
кола осіб, які повинні готувати проект, та його підготовка; 4)
обговорення тексту проекту, його узгодження з зацікавленими органами та
особами та остаточне доопрацювання проекту. Друга стадія — це прийняття
нормативно-правового акту (правової норми). Вона складається з наступних
етапів: 1) внесення проекту нормативно-правового акту на обговорення
відповідного компетентного органу (або подання на розгляд відповідної
посадової особи); 2) обговорення проекту (можливо, у кількох читаннях);
3) прийняття нормативно-правового акту та його підписання. Третя стадія
— це надання нормативно-правовому актові юридичної сили, або введення
його в дію. Ця стадія складається, по суті, з одного етапу —
обнародування, тобто доведення змісту нормативно-правового акту або
правової норми до відома тих суб’єктів, дії яких він повинен регулювати.

2. Властивості та види нормативно-правових актів.

Поняття юридичної сили нормативно-правового акту.

Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт.
Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу
держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та
забезпечувані державою формально обов’язкові правила фізичної поведінки
суб’єктів суспільного життя. Порівняно з іншими джерелами права,
нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов’язки
суб’єктів суспільного життя;

дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до
суб’єктів суспільного життя;

дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового
розуміння норм права;

дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання,
змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;

нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути
систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони
дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм.

Юридичні властивості нормативно-правових актів наступні:

вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються
тільки державними або іншими органами, які мають відповідні
державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім
волевиявленням;

містять у собі правові норми;

мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;

володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими
нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та
правового регулювання.

Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична
сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні
нормативно-правові акти.

Юридична сила — це специфічна властивість нормативноправових актів, яка
відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною
обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті
держави.

3. Закон, загальне поняття та види законів.

Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або
самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку,
регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу
щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Юридичні властивості закону:

він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого
представницького органу держави або самого народу. В Україні право
приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо
народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і
державного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного
договору: “Виключно законами визначаються: 1) регулювання питань про
права та свободи людини і громадянина, громадянство” і т. д. (всього 12
пунктів);

він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це
знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні
відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути
скасований або змінений лише тим суб’єктом, який його встановлював;

для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і
введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних
законах.

Закріплена в законах обов’язкова послідовність певних дій зі створення
законів називається законодавчим процесом.

Його порядок та стадії в Україні закріплені в Регламенті Верховної Ради
України.

Стадії законодавчого процесу:

законодавча ініціатива, суть якої полягає у внесенні до Верховної Ради
пропозиції про необхідність прийняття того чи іншого закону;

розробка проектів законів;

розгляд законопроектів у комісіях Верховної Ради України;

розгляд законопроектів на сесії Верховної Ради у першому, другому та
третьому читаннях;

прийняття закону;

опублікування закону;

набрання законом чинності, або вступ закону в силу.

За значенням і місцем законів у системі законодавства вони поділяються
на:

конституційні, або основні. Це Конституція та закони з питань,
безпосередньо врегульованих Конституцією, наприклад “Про громадянство”,
“Про загальний військовий обов’язок” та ін. Конституція є основним
законом держави, саме в цьому законі закріплюються основи суспільного,
економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її
права та обов’язки, форма правління та форма державного устрою, порядок
організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової
влади. Положення, закріплені у Конституції, конкретизуються у
конституційних законах.

звичайні, або біжучі. Це всі інші чинні в державі закони.

надзвичайні, тобто закони, які приймаються у певних, передбачених
Конституцією, випадках, наприклад надзвичайний стан, війна тощо.

4. Підзаконні нормативно-правові акти

та їхні види.

Підзаконні нормативно-правові акти — це нормативні акти компетентних
органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для
його виконання.

Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні: Укази Президента
України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету
Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств,
державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та
районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих
Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації
підприємств, установ, організацій.

5. Дія нормативно-правових актів у часі

(пряма, зворотна, переживаюча),

просторі та за колом осіб.

Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні
відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання
певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною
умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів,
які складають зміст цього акту.

Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами: а) дією у
часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий
акт має юридичну силу; б) простором, на який розповсюджується дія
нормативно-правового акту; в) колом осіб, які підпадають під дію
нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього
нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та
обов’язки.

Дія нормативно-правового акту у часі обмежена моментом набрання ним
юридичної сили та моментом втрати останньої. Тобто, слід розрізняти: 1)
введення в дію; 2) припинення дії; 3) зворотну силу дії.
Нормативно-правові акти починають діяти: а) з часу, що зазначений у
самому нормативно-правовому акті чи спеціально прийнятому акті; б) після
10 днів з моменту його опублікування; в) якщо нормативно-правовий акт не
публікується, то з моменту одержання його виконавцями.

Нормативно-правові акти втрачають чинність в силу: а) закінчення
терміну, на який видавався акт; б) відміни даного нормативно-правового
акту іншим; в) зміни обставин, для врегулювання яких був призначений
нормативно-правовий акт.

Дія нормативно-правових актів у часі є:

пряма, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набрання
ним чинності, та на факти, які виникли до набрання ним чинності, але
продовжують існувати, проте тільки з моменту набрання ним чинності;

зворотна дія, яка має місце тоді, коли нормативно-правовий акт
поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з
моменту їхнього виникнення, тобто відбувається перегляд попередніх
рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом;

переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт
поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і
продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт.

Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу
тільки у випадках, спеціально передбачених законом.

Темпоральна чинність нормативно-правових актів, тобто їхня дія у часі,
звичайно, встановлюється законодавством відповідної держави. Знання цих
правил — неодмінна передумова належного законного застосування і
здійснення норм юридичного права.

Дія нормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на
певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається підлеглістю
осіб вимогам нормативно-правових актів. Згідно зі загальним правилом,
дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають
на певній території.

Похожие записи