.

Німецький федералізм (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 3980
Скачать документ

Німецький федералізм

Основний закон ФРН (1949 р.) визначає п’ять принципів державного устрою:
Німеччина є республіканською, демократичною, федеральною, правовою і
соціальною державою.

Устрій федеральної держави у Німеччині має тривалу конституційну
традицію, яка була перервана лише націонал-соціалістами у 1933-1945 pp.
Німеччина належить до класичних країн із федералістичною державністю.
Федералізм виправдав себе. Він дає змогу набагато краще враховувати
регіональні своєрідності і проблеми, ніж це могла б зробити центральна
урядова влада.

Подібно до США чи Швейцарії, німецький федералізм поєднує зовнішню
єдність із внутрішньою різноманітністю, збереження якої належить до
традиційних завдань федералізму.

Вже у самій назві “Федеративна Республіка Німеччина” виражена її
федеративна структура. Статус держави має не лише федерація, але й 16
окремих федеральних земель. Вони мають свою власну, обмежену певними
сферами, суверенну владу, яку виконують через власне законодавство,
виконавчу владу і юрисдикцію. За розподілом державних завдань і
компетенцій між федерацією і землями основну увагу законодавству
приділяє центральна держава, федерація, а землі відповідальні насамперед
за управління. Такий розподіл завдань є суттєвим елементом у системі
поділу і балансу влади.

Федеральні землі – це не провінції, а держави із власною державною
владою. Вони мають свою власну земельну конституцію, яка повинна
відповідати принципам республіканської, демократичної, соціальної і
правової держави у відповідності до Основного закону. В гармонії з
принципами федералізму права земель щодо самоорганізації в інституційній
сфері обмежено лише потребою дотримання “фундаментального демократичного
і ліберального порядку”. Щодо всього іншого в створенні власної
конституції землі мають необмежені права.

В Основному законі повноваження федерації були встановлені відповідно до
того, чи положення для земель повинні бути єдиними, чи бажана власна
сфера компетенцій. Це чітко спостерігається при розділенні повноважень
федерації на виключне, конкуруюче і загальне законодавство. При
конкуруючому законодавстві землі мають право приймати закони, якщо
федерація не почне сама вирішувати ті ж самі питання за допомогою
законів.

Землям передані певні сфери законодавства в рамках федеральних приписів.
Сюди належать, наприклад, система вищої освіти, охорона природи і
ландшафтів, планування місцевості і водний баланс. Ряд інших
надрегіональних, орієнтованих на майбутнє завдань, які не наводяться в
Основному законі, плануються, регулюються відповідно до законів і
фінансуються сьогодні спільно федерацією і землями.

У законодавстві землям належать сфери дій, які федерація не виконує або
які не наведені в Основному законі. Так, переважна частина системи
освіти і культурної політики як вираз “культурного суверенітету”
належить до законодавчої компетенції земель. Сюди входять також
комунальне право і поліцейська система.

Принцип федеральної держави належить до непорушних конституційних
принципів. Але склад сьогоднішніх земель не є незмінним. Для нового
розчленування федеральної території в Основному законі містяться
відповідні положення.

Сила земель полягає в управлінні та участі у федеральному законодавстві
через Бундесрат. Бундесрат -представництво 16 федеральних земель – бере
участь у законодавстві та управлінні федерацією. На противагу сенатським
системам таких федеральних держав, як США чи Швейцарія, Бундесрат не
складається з обраних представників. Сюди входять члени земельних урядів
або їх уповноважені.

@BX`’

p B”

тобто вони не можуть бути прийняті без або проти волі Бундесрату;
передусім, коли йдеться про основні інтереси земель.

А от федеральні закони виконує найчастіше адміністрація земель, і лише
одна. У зв’язку з цим координація у втіленні національної та
регіональної політики проводиться всередині однієї адміністрації –
земельної, яка опосередковано бере участь у визначенні державної
політики через членів свого уряду, присутніх на засіданнях Бундесрату.

У Бундесраті інтересам земель завжди надається перевага над партійними
інтересами. Тому голосування може привести до інших результатів, ніж при
співвідношеннях більшості політичних партій. Це говорить про дійовий
федералізм. Федеральний уряд не завжди може покластися на те, що
земельний уряд, очолюваний тією ж самою партією, дотримуватиметься у
всьому його лінії. Кожна земля представляє там саме свої інтереси й
іноді шукає союзу з іншими землями, що прагнуть до однакової мети,
незалежно від того, яка партія утворює там уряд. Це приводить до змін
більшостей. Завжди доводиться йти на компроміс, коли партії, які
утворюють федеральний уряд, не мають у Бундесраті більшості.

Серед особливих наслідків федералізму слід відзначити, що у Німеччині
регіональні структури мають власні суди. Конституційний суд кожної землі
має розглядати суперечки щодо відповідності земельного права її
конституції. Інші судові органи, навпаки, мають уніфікований характер
внаслідок їх прямої (а не паралельної, як у Сполучених Штатах Америки)
ієрархічної підпорядкованості. Тут будь-які суди є органами земель, крім
вищих судів кожної інстанції, які мають федеральний характер.

За дотриманням Основного закону слідкує Федеральний конституційний суд у
Карлсруе. Він вирішує, наприклад, суперечки між федерацією і землями або
між окремими федеративними органами. Цей суд перевіряє федеральні і
земельні закони з погляду їх узгодженості із Основним законом: якщо суд
вважає певний закон антиконституційним, то останній не має права більше
застосовуватися. У таких випадках конституційний суд втручається, якщо
його закликають до цього такі органи, як федеральний уряд, земельні
уряди, парламент або суди.

Федералізм в Німеччині підкреслює і те, що вищі органи державної влади
знаходяться в різних містах. Після об’єднання Німеччини Бундестаг
ухвалив перенести парламент і уряд з Бонна в Берлін. Бундесрат, згідно з
ухвалою від 5 липня 1991 року, тимчасово залишатиметься у Бонні; вісім
міністерств взагалі не переїжджають, а матимуть в Берліні лише свої
представництва. Аналогічні установи збережуться у Бонні за тими
міністерствами, які переберуться до Берліна. Крім того, залишаються 18
федеральних органів влади, зокрема Федеральне картельне відомство і
Федеральна лічильно-ревізійна палата. Бонн отримав статус “федерального
міста” і став центром науки і культури європейського значення.

Подробиці переїзду регулює “Закон про закінчення процесу об’єднання
Німеччини” від 3 березня 1994 року який коротко називають “Закон
Бонн-Берлін”. Конкретного терміну переїзду не встановлено: передбачено,
що він має закінчитися під час літніх парламентських канікул 1999 або
2000 року.

1 Німеччина у фактах. – Франкфурт-на- Майні: вид-во “Societats-Verlag”,
1996.

2ЖакЗіллер. Політико-адміністративні системи країн ЄС: порівняльний
аналіз. – К.: Основи, 1996.

3 Черниловский 3. М. Всеобщая история государства и права. – М., –
Юристь, 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020