РЕФЕРАТ

з курсу “Теорія держави і права”

на тему:

“Механізм правового регулювання

та його елементи”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття правового регулювання та основні напрямки і межі правового
регулювання

2. Поняття механізму правового регулювання

3. Елементи механізму правового регулювання та їх призначення

4. Стадії механізму правового регулювання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через
використання влади, а право — через нормативне регулювання. Останнє
споконвічне покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором
завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і
сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх
юридичне закріплення, охорона і розвиток. Відмітна риса правового
регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття
механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття
взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких
здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх
впорядкування.

Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових
засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права
переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються
інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок
(«належне» у праві стає «сущим»).

Поняття правового регулювання

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через
використання влади, а право — через нормативне регулювання. Останнє
споконвічне покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором
завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і
сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх
юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

1) правове регулювання — різновид соціального регулювання;

2) за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають
певної правової форми, яка має споконвіч-но державно-владний характер,
тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної
поведінки;

3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов’язане
з реальними відносинами;

4) правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямоване на
задоволення законних інтересів суб’єктів права;

5) правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які
забезпечують його ефективність;

6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін
«регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і
означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у
відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за
допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є
близьким, частково збігається, але не є однозначним.

Сфера правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, яку
можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів.
Інакше: сфера правового регулювання — галузь соціального простору, яка
охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини — економічні,
політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини,
функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не
регулюються правом: в галузі економічних відносин — процеси виробництва;
в галузі політичних відносин — розробка програм і статутів партій; в
галузі духовно-культурних — релігійні відносини та ін. Скласти сферу
правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому
регулюванню. Право регулює конкретні, найсутнісніші, глобальні
відносини, що проходять через волю і свідомість людей.

При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки із
класифікації суспільних відносин (економічних, політичних тощо), скільки
із матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість
якого — порядок у суспільстві.

Основні напрямки правового регулювання:

1) закріплення і охорона нових суспільних відносин. Наприклад, в Україні
на конституційному рівні закріплені право на свободу об’єднання в
політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку
діяльність, право приватної власності; охорона ювкілля, винаходу,
авторства тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання
на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків
посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових
формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток
фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад,
стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою
кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових
відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом України про референдум
уводиться нове суспільне явище — ініціативна група всеукраїнського
референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть
участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Межі правового регулювання — межі владно-вольового впливу держави в
особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони
відокремлюють галузь правового від неправового, встановлюють рамки
поширення права, визначають характер впливу права на свідомість і
діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і
особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб’єктів
права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними,
культурно-національними, релігійними та іншими факторами [6].

Меж у правовому регулюванні важливо додержувати:

1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхідно лише ті
суспільні відносини, які об’єктивно потребують такого регулювання. Не
повинно бути вторгнення в галузь автономної свободи особи: у політичну
сферу діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію
духовно-культурних потреб;

2) у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових правових
відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не
дозріло суспільство або які суперечать правосвідомості і культурі особи
та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали
економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і
сприяли прогресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню
потреб та інтересів особи;

3) у використанні державою способів правового регулювання. Необхідне
застосування державою правомірних способів регулювання: встановлення не
карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку
особи. Превалювати мають дозволяння; зобов’язування і заборони повинні
встановлюватися таким чином, щоб забезпечувати в суспільстві демократію,
стабільний правовий порядок, права і свободи громадянина.

2. Поняття механізму правового регулювання

Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має
специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання
використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів
правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на
суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових
засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права
переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються
інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок
(«належне» у праві стає «сущим»).

Основні ознаки (риси) механізму правового регулювання такі:

1. Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова
діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншим
видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними.

2. Будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино всі явища
правової дійсності:

— засоби (норми права, суб’єктивні права і юридичні обов’язки, рішення
судів тощо, об’єктивовані в правових актах);

— способи (дозволяння, зобов’язування, заборона);

— форми (використання, виконання, додержання, застосування).

3. Становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у
взаємозв ‘язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового
регулювання знаходиться на своєму місці (як годинний механізм), виконує
специфічні функції. Якість виконуваних ними функцій впливає на роботу
інших частин і результат функціонування механізму в цілому.

4. Є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух
виражається в стадіях, яким відповідають свої механізми дії. Як і
правова система суспільства, механізм правового регулювання являє собою
цілісність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції
суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення
полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи,
забезпеченні ‘їх «роботи». Від механізму залежать ефективність правового
регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин
розпорядженням юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

5. Результатом його діяльності є встановлення правопорядку в
суспільстві.

3. Елементи механізму правового регулювання

та їх призначення

Механізм правового регулювання складають елементи, обов’язкові на
окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження
(спеціалізовані норми права), об’єктивовані в нормативно-правових актах;

2) правовідносини, суб’єктивні юридичні права і обов’язки в їх
індивідуалізації (конкретизації);

3) акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків;

4) акти застосування норм права.

Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності
суб’єктів і суспільних відносин, що виникають на їх основі.

Розглянемо коротко кожний з елементів.

1. Норма права в механізмі правового регулювання.

Норма права — це споконвічний елемент і нормативна основа механізму
правового регулювання.

Норма права являе-еобою загальне обов’язкове правило (модель) поведінки,
яке встановлює для суб’єкта як можливий варіант поведінки — суб’єктивні
юридичні права, так і необхідний варіант поведінки — суб’єктивні
юридичні обов’язки.

Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулювання
полягає в тому, щоб:

а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб’єкта), а
також об’єкти правовідносин;

в) визначити обставини, в яких особа повинна керуватися даним правилом
поведінки;

г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов’язки
учасників відносин, що регулюються, характер їх зв’язку між собою, а
також державно-примусові заході, що застосовуються до осіб у разі
невиконання ними юридичних обов’язків.

Зобов’язуючі норми регламентують активну поведінку зобов’язаних осіб.

Дозвільні та заборонні норми покладають пасивні обов’язки на
зобов’язаних осіб і дозволяють вчинення активних дій носієм
суб’єктивного права.

Характер регулюючого впливу нормативної основи механізму правового
регулювання залежить від того, як впливає право:

шляхом зобов’язуючого розпорядження, або шляхом дозволяння чи заборони.

Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті,
який забезпечує її дійовість.

Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму
правового регулювання. Функції нормативно-правових актів полягають
головним чином у тому, щоб увести в правову систему нові юридичні норми,
забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії.

До нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів) приєднуються
акти, в яких дається їх офіційне роз’яснення, тлумачення.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційні акти) не містять нових
правоположень, а є засобом, який забезпечує однакове розуміння і
застосування чинних нормативних актів. Чіткість і ефективність механізму
правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

2. Правовідносини у механізмі правового врегулювання. Правовідносини —
необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь
здійснення програм, закладених у нормах права. У правовідносинах
індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються
суб’єктивні юридичні права і обов’язки певних суб’єктів, їх повноваження
і юридична відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей
поведінки стосовно конкретних осіб — другий рівень правового
регулювання.

Особливості прав, обов’язків, повноважень і відповідальності (а звідси й
особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру
регулюючого впливу норм права, у результаті якого складаються різні види
правовідносин — регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні.

Отже, правовідносини в механізмі правового регулювання утворюють певну
систему і лише так вони забезпечують переведення загальних розпоряджень
норм права в суб’єктивні юридичні права і суб’єктивні юридичні
обов’язки, повноваження і юридичну відповідальність для конкретних осіб,
дозволяють досягти виконання їх волі, задоволення інтересів.

При цьому центром загальних юридичних зв’язків, що складають основу
правовідносин, є правовий статус, у тому числі правосуб’єктність, як
перший крок у конкретизації розпоряджень норм права на цій стадії.

Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції:

а) визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права
у цей момент;

б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть
додержуватися особи;

в) служать умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних
засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення
суб’єктивних прав, обов’язків, відповідальності.

Таким чином, правовідносини в механізмі правового регулювання — це засіб
«переведення» загальних розпоряджень юридичних норм у площину
суб’єктивних прав і обов’язків для даних суб’єктів.

3. Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків у механізмі
правового регулювання.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків — це фактична поведінка
суб’єктів правовідносин, повязана зі здійсненням (реалізацією) своїх
прав і обов’язків.

Можливі два результати реагування на правове регулювання:

• активний — вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у
виборах органів влади);

• пасивний — утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати
шкоди довкіллю).

Якщо активними діями реалізуються права — має місце використання
правових норм.

Якщо активними діями реалізуються обов’язки — має місце виконання
правових норм.

Якщо реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в
утримуванні від їх вчинення — має місце додержання норм права.
Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадяни
не вчиняє протиправних дій.

Отже, акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих
нормами права можливостей, виконання зобов’язуючого правового
розпорядження, додержання правових заборон посідають особливе місце у
механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву
мету.

4. Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання.

У процесі правового регулювання можлива (але не обов’язкова) стадія
застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта —
акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або
припинення правових відносин. Якщо суб’єкти права не в змозі самі
реалізувати суб’єктивні права і юридичні обов’язки, держава в особі
компетентних органів здійснює застосування норм права (наприклад,
стягнення податків, призначення пенсій, відправлення правосуддя).

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів,
вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов’язки, а
також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта
застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється
від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана
і примусово.

Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання
використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і
обов’язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не
учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток
робітникам і службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі
надається згідно з наказом адміністрації;

2) коли суб’єкти відносин, що регулюються, поводяться протиправне:
порушують права, не виконують обов’язки. У цьому разі актом застосування
норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена
нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна
відповідальність правопорушників.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав
і обов’язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається
«переведення» розпоряджень юридичних норм (спочатку виражених у правах і
обов’язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин,
на які було спрямовано правове регулювання.

4. Стадії механізму правового регулювання

Використання у певному порядку тих чи інших елементів механізму
характеризує процес правового регулювання. Він може бути простим і
складним.

Простий процес правового регулювання припускає використання лише одного
державно-владного акта — нормативно-правового. Індивідуалізацію прав і
обов’язків здійснюють самі суб’єкти, до яких цей акт звернений.

Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів
державно-владного характеру, один із яких — нормативно-правовий, а інший
— акт застосування норм права (індивідуальний акт). Його стадії залежать
від правової поведінки суб’єкта — правомірної чи неправомірної.

Зобразимо у вигляді схеми три стадій механізму складного процесу
правового регулювання:

1. Механізм правотворчості

Основним елементом цієї стадії є норма права, то виступає як
“рег-ламентатор” суспільних відносин. Регулятивні (дозвільні,
зобов’язува-льні, заборонні), охоронні та спеціалізовані норми —
складові елементи нормативної основи правового регулювання — це стадія
існування права поза правовідносин, стадія розробки юридичних норм,
встановлення моделі поведінки, правового статусу осіб, установ, органів
держави

2. Механізм реалізації суб’єктивних прав і суб’єктивних юридичних
обов’язків

Основними елементами цієї стадії є правовідносини, акт безпосередньої
реалізації прав і обов’язків (додержання заборон, виконання обов’язків,
використання прав), акт опосередкованої реалізації прав і обов’язків
(застосування права). Правовідносини виступають як “конкретчзатор”
загальних вимог юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів, а акт
реалізації суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних
обов’язків — як «реалізатор» конкретних розпоряджень правових норм
стосовно конкретних суб’єктів — це стадія переходу від загальних
дозволів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних
суб’єктів. Виражається у здійсненні дій, шо дозволяються, і в
утримуванні від заборонених дій (активний і пасивний варіанти
правомірної поведінки). Це активна сторона правового регулювання, при
якій можливі два процеси реалізації суб’єктивних юридичних прав і
суб’єктивних юридичних обов’язків: 1) вступ у правовідносини за бажанням
і волею їх учасників (укладення договору) — простий;

2) вступ у правовідносини на основі правозастосу-вального акта, нерідко
поза волею та бажання учасників (рішення суду про стягнення аліментів на
утримання неповнолітніх дітей) — складний

3. Механізм покладання юридичної відповідальності (чи державного
примусу)

Основними елементами цієї стадії є акти застосування норм права, що
встановлюють юридичну відповідальність конкретної особи за конкретне
правопорушення. Це охоронні пра-возастосовні акти. Реалізатором примусу
до конкретних суб’єктів на підставі санкцій правових норм ви- ступає
держава в особі уповноважених органів — це стадія реалізації конкретних
заходів юридичної відповідальності, що застосовуються у разі здійснення
протиправної поведінки. Вона настає за таких правових підстав: фактична
підстава (правопорушення) нормативна підстава (норма права що встановлює
санкцію за вчинене правопорушення), процесуальна під става (покладання
юридичної від повідальності, її вид і міра)

Стадії механізму правового регулювання (варіант правомірної поведінки)
можна представити і в більшій кількості, розбивши другу стадію в
запропонованій схемі на такі:

• виникнення суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних
обов’язків;

• безпосередня реалізація суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних
юридичних обов’язків;

• застосування права (як факультативна — можлива, але не обов’язкова
стадія).

Елементами, що забезпечують динамічну сутність механізму правового
регулювання, визначають рух реальних правовідносин, виступають юридичні
факти.

Режим сприяння механізму правового регулювання забезпечується
законністю, державною дисципліною, які разом із правосвідомістю і
правовою культурою є обов’язковими протягом усієї його дії.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і
сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх
юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових
засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права
переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються
інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок
(«належне» у праві стає «сущим»).

Механізм правового регулювання складають елементи, обов’язкові на
окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження
(спеціалізовані норми права), об’єктивовані в нормативно-правових актах;

2) правовідносини, суб’єктивні юридичні права і обов’язки в їх
індивідуалізації (конкретизації);

3) акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків;

4) акти застосування норм права.

Використання у певному порядку тих чи інших елементів механізму
характеризує процес правового регулювання. Він може бути простим і
складним.

Простий процес правового регулювання припускає використання лише одного
державно-владного акта — нормативно-правового. Індивідуалізацію прав і
обов’язків здійснюють самі суб’єкти, до яких цей акт звернений.

Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів
державно-владного характеру, один із яких — нормативно-правовий, а інший
— акт застосування норм права (індивідуальний акт). Його стадії залежать
від правової поведінки суб’єкта — правомірної чи неправомірної.

Список використаної літератури

Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 2000.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк – М., 2000.

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.
Юрист, 1996.

Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А.
Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 2000.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 2001.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.

Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред.
Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 2002.

Теория права и государства: Учебник для вузов /Под ред. Профессора
Г.Н.Манова – М. БЕК, 1996.

PAGE

PAGE

PAGE 15

Похожие записи