Кормчі книги як світові пам’ятки становлення української правової
свідомості

За сучасних умов набуває великого значення процесуальна орнаміка
правових рефлексій правової реальності (СІ. Максимов), що мають
парадигмальні риси того конкретно-історичного циклу правової свідомості,
що функціонально ідентифікують ментальну природу як статичного, так й
соціологічного права. За проведеними дослідженнями, для оптимального
розуміння істинної природи посттоталітарного українського права
важливими є такі джерела процесуального відбиття у правових рефлексіях
мети правового розвитку як типово ментального, що власною онтологією
презентують відповідні закономірності історичного здійснення
українського пізнання як україноментального права (А.А. Козловський) [7,
8]. Проблема істинного визначення джерел української правової свідомості
як світової форми українського державотворення (І. Ільїн, П.
Новгородцев, Г. Гегель) є актуальною, резонує, наприклад, з завданнями
наукового Проекту комплексної програми науково-дослідної роботи
Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка “Розбудова
державності України 1996-2005 pp.”, науковою темою Інституту міжнародних
відносин Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка
“Розробка міжнародних правових, політичних та економічних основ
розбудови Української держави” № 97128.

Зазначимо, що у нашому контексті позитивного розуміння сучасних правових
реалій (СІ. Максимов) ми зрівнюємо поняття “право” і “правова система”.
Тоді в нашому контексті найбільш важливим для вияснення істинного
коріння українського права є період Київської Русі, коли активно
формувались стійкі риси української державності та права, коли
відбувався історичний генезис джерел української правосвідомості як
соціологічного права. До числа таких джерел віднесемо насамперед ті, що
залишили серйозний слід у законодавчому києвському бутті як нормотворчі
офіційні документи, котрі презентують своєрідні писемні правові системи.
В цьому аспекті малодослідженими є саме ті аспекти національного
сучасного державотво-рення, що своїми вихідними джерельними параметрами
нагадують правові джерела державного будівництва Київської Русі,
зафіксовані у тих чи інших актах давнього законодавства, які певною
мірою досліджувались як такі, але у нашому контексті досліджень не було.
У попередніх роботах досліджувались певні питання знаково-матеріальних
проекцій девіантної правосвідомості як різновидів маргінального
соціального відбиття (В.О. Чефранов), але дослідженню історичного
аспекту джерельної бази української девіантної правосвідомості
посттоталітаризму як з нашого боку, та й з боку вітчизняної правової
науки мало приділялось уваги [4-8]. У загальнотеоретичному аспекті
зазначену проблему намагались досліджувати Е.З. Липшиц, Н.І. Соколов,
А.Й. Рогожин, Я.Н. Щапов, В.В. Яременко, але у нашому контексті проблема
не знайшла достатнього дослідження [1-5].

Виходячи з постановки проблеми та аналізу досліджень, зазначаємо, що
цілями статті є: порівняльно-історичний аналіз виникнення на території
Київської Русі правових збірок церковного і світського права —
спадкоємних писемних правових систем — як пам’яток конкретно-історичного
становлення й розвитку української правової свідомості, які увійшли в
історію під назвою “Кормчі книги”; виявлення можливих перспектив
зазначеного порівняльно-історичного аналізу “Кормчих книг” у зазначеному
контексті.

приїжджали до Візантії, які за цих часів остаточно набували форму
світського правового, міждержавно-правового договору, який репрезентує,
за нашими дослідженнями другий цикл соціальної активності правової
свідомості — світську форму спадкоємності у слов’янській правовій
свідомості. Існують різні версії стосовно форми і змісту права, на якому
базувалися русько-візантійські договори як типово правові. Сучасні
фахівці, як правило, називають їх основним джерелом візантійське право,
котре мало спільні риси з римським, елементи візантійського і
слов’янського права чи елементи вже існуючого, але мало поширеного
міжнародного договірного права.

Іншим джерелом, що свідчить про доцентрові тенденції в розвитку і
формуванні держави навколо Києва, є так звані “Уроки княгині Ольги”.
З’явились нові правові норми: “мити” — торгові мита, “віри” — грошові
сплати за правопорушення. Цією новою правовою системою замінювалася
попередня система полюддя — коли князь два рази на рік відвідував усі
міста, вирішував спірні питання, збирав різноманітні грошові збори.
Новим правовим кроком, спрямованим на посилення центральної влади, стала
нова релігійна політика. Перші митрополити, які з’явилися на Русі, були
візантійського походження. Вони принесли із собою правові, законодавчі
звичаї та принципи створення і функціонування церкви як типово правової
організації, які стали наслідком еволюційного розвитку християнства у
Візантії та мали підґрунтям видозмінене у візантійське римське право.
Правова система Київської Русі, зовсім не підготовлена для появи в межах
її територіальної юрисдикції такої високоорганізованої правової
структури як закону правових структур (або типово юридичного закону) з
власними принципами, вимогами та цілями, ані практично, ані теоретично
не була в змозі задовольнити потреби її існування. Зараз дуже важко
ідентифікувати, чи добре розумів усе це князь Володимир, але безперечно,
що ці перспективи побачив його син, Ярослав Мудрий. Собор єпископів усіх
єпископій Київської Русі, що відбувся 1051 р. в Києві і на якому
митрополитом усієї землі Руської був обраний ієрей Берестовської церкви
Святих Апостолів Іларіон, відкриває в історії православної церкви на
території майбутньої України нову сторінку — етап руських митрополитів,
який у нашому контексті презентує новий конкретно-історичний цикл
соціальної активності української правової свідомості, що мав високу
соціальну активність. Більшість населення Київської Русі повинно було
позитивно сприйняти рішення Ярослава через наявність певних
антивізантійських настроїв. їх існування можна пояснити тим, що,
по-перше, після поразки дружини Вишати (воєводи Володимира Ярославича) у
1043 р. під Варною близько тисячі руських військовополонених були
осліплені за наказом базилевса Костянтина Мономаха. По-друге,
християнізація Київської Русі як правова процедура світової соціалізації
українського права проходила не настільки мирно, як хотілося б князям та
церковним ієрархам. Багато людей не хотіли відмовлятися від віри
батьків, своїх традицій та звичаїв, які, безперечно, мали для них
правове значення та відповідний правовий інтерес як релігійний. Санкції
візантійських кодексів, за суттю, як типово правові, за злочини проти
християнської моралі та християнських цінностей, з погляду слов’ян, були
надто жорстокими — уже тривалий час смертна кара та членоушкодження в
руському звичаєвому та княжому праві застосовувалися — пальки за
найтяжчі злочини, а, наприклад, для візантійської Еклоги це були ледь не
найпоширеніші санкції. Здається сумнівним, що під час церковних судів
вихідці з Візантії враховували ці обставини у своїх вироках. Думаємо, що
такі саме моменти спроможні ідентифікувати історичну трансгресивну
видозміну релігійного права у світське, ментально опосередковане, а
разом з цим першу зміну релігійного лінійного, теологічного й
телеологічного принципу українського правового нормотворення на
нелінійний, візантійський, позитивний, більшою мірою світський.

Доказом існування традиційно актуальних проблем, які мають вихід на
соціально-правову поверхню сьогодення, що виникали з типово
законодавчо-правових розбіжностей руського та візантійського (як й
будь-якого іноземного) права, можна нагадати добре відому історію, що
була переказана Нестором [3, 36]. Християнські єпископи прийшли до князя
Володимира і стали запевняти його замінити розповсюджені ще з
дохристиянських часів у законодавстві Київської Русі вири (штрафи) за
розбійні напади прийнятою у візантійському законодавстві смертною карою.
Поява Кормчих книг на території Київської Русі була закономірним
процесом, який, безперечно, мав вплив на політичній арені тих часів. Сам
факт створення збірок Кормчих переводив історію держави і права України
на новий еволюційний виток.

Проведений нами методологічно-правовий зріз різночасово-просторових
передумов з’явлення на території Київської Русі Кормчих книг як
законодавчих документів світового зразка (за парадигмальними ознаками
типових писемних правових систем, які мали різноциклові характеристики
правового усвідомлення конкретно-історичних вимог і потреб
україно-ментального праворефлексивного пізнання у власній соціальній
активності), надає змогу ідентифікувати їх як законодавчі
знаково-матеріальні відбитки візантійсько-римського права як світової
писемної правової системи, що свідчать про цикловий характер розвитку
української правової свідомості як соціологічного українського права
(правової системи).

Думаємо, що, наприклад, дослідження віртуальних можливостей тексту
Кормчих книг допомогло б швидше визначити їх
міждисциплінарно-синерегтичні зв’язки з іншими сферами процесуального,
соціологічно опосередкованого правового буття тогодення, а це, в свою
чергу дозволило б ширше визначити істинну історичну базу хвилеподіного
формування правових рефлексій як циклового конкретно-історичного
тарнсформативного руху правової свідомості, створюючого здавна
традиційні риси сучасного статичного українського права.

Література

1. Липшиц Е.З. Очерки истории Византийского общества и культуры. (VIII —
первая половина IXв.) -М.-Л., 1961. — С. 229.

2. Соколовъ П. Овліяніи церкви на историческое развитіе права. — Б\м. —
С. 112

3. Рогожин А.Й. Становлення і розвиток держави і права Київської Русі.
(VI — початок XII cm.) //Історія держави і права України. -К, 1996. — С
37.

4. Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси. — М., 1989 — С. 14.

5. Повість времяних літ. Літопис (за Іпатським списком): Пер.
В.В.Яременка. — К., 1990 -654 с.

6. Дмитрієнко ЮМ. Маргінальна правова норма як акт девіантної
правосвідомості // Держава і право. Збірник наукових праць. Bun.18. —
Київ, 2002. — С. 12-17

7. Дмитрієнко ЮМ. Про нетрадиційну природу посттоталітарних правових
рефлексій як правової свідомості: теоретико-методологічні підходи до
ідентифікації актуального стану та проблем //Науковий вісник. Серія
“Філософія”. Bun. 13. -Харків: ОВС, 2002. -С 23-29

Похожие записи