Компетенція державного органу як вираз його спеціальної
правосуб’єктності

У кожної юридичної особи є два блоки компетенції. Перший блок складає її
правосуб’єктність як юридичної особи — некомерційної або комерційної
(визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації
вона може бути змінена протягом діяльності: а) добровільно за її
рішенням; б) примусово за рішенням уповноваженого державного органу).

Другий блок — спеціальна компетенція (лат. competentia — здатність,
відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах
провадити професійну діяльність.

Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається
у два способи:

через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть
здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;

через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.

Спеціальна компетенція комерційної організації виражається у праві
провадити професійну підприємницьку діяльність з метою одержання
прибутку.

Інша справа — компетенція державного органу: в ній виявляється
спеціальна правосуб’єктність державного органу як колективного суб’єкта
правовідносин. Встановлюючи компетенцію кожного із органів, держава
здійснює не тільки «поділ праці» між ними, а й поділ державно-владних
повноважень.

Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парламенту, органів
суду, міліції, прокуратури та ін.) — це закріплена законом (або іншим
нормативним актом) сукупність його владних повноважень (прав і
обов’язків), юридичної відповідальності і предмета відання.

Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:

Владні повноваження Предмет відання Юридична відповідальність

а) юридичні права для здійснення державних функцій (щодо об’єктів
управління);

б) юридичні обов’язки, що на нього покладаються (перед державою); Тут
права — можливості щодо виконання покладених функцій — збігаються з
обов’язками — необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в
єдину правову категорію повноважень — головний напрямок діяльності,
тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції — безліч
прав і обов’язків, а предмет відання — охорона громадського порядку) —
настає за результатами роботи, за неналежне виконання повноважень або
перевищення їх обсягу; разом з повноваженнями юридична відповідальність
є елементом спеціального правового статусу державного службовця, зокрема
посадової особи

Юридичні повноваження (правообов’язкн) державного органу або його
посадової особи — вид і захід владного впливу на учасника правових
відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного
соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення
домагань уповноваженого суб’єкта або на винну особу.

Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одне лише право або
один лише обов’язок. З одного боку, при здійсненні повноважень державним
органом і посадовими особами центр ваги у співвідношенні прав і
обов’язків припадає на обов’язки, оскільки за їх невиконання настає
притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, державний
орган і посадові особи мають право вимагати відповідної поведінки від
інших органів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції,
встановлену державою. Тому юридичні повноваження постають як певні
правообов’язки (поєднання прав і обов’язків) — покладені обов’язки
виконуються через користування наділеними правами. При формулюванні
повноважень законодавець в одних випадках може перенести центр ваги лише
на права, в інших — лише на обов’язки.

Владні повноваження державного органу виражаються, наприклад, у праві
видавати правові акти — нормативні та індивідуальні, підписувати
цивільно-правові договори, у можливості забезпечувати виконання і
додержання правових актів примусовими засобами (див. § «Державна
служба…» глави «Механізм і апарат держави»).

У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають
компетенцію, яка визначається в нормативно-правових актах, і зобов’язані
діяти в її межах. Так, компетенція глави держави, вищих органів влади і
управління визначається конституцією, а інших державних органів —
законами і положеннями про ці органи.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для
всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать
від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган —
законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін.

На відміну від індивідуальних суб’єктів правовий статус колективних
суб’єктів — державних органів як суб’єктів правовідносин обмежується
тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються.

Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що
вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне
право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної
субординації і підпорядкованості. З одного боку, це питання компетенції
державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в
одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначенням прав
і обов’язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку —
питання пасивної правосуб’єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх
обов’язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для
індивідуального акта, що видається.

Об’єкти правовідносин

Об’єкти правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу
яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні
юридичні права і суб’єктивні юридичні обов’язки.

Розрізняють такі види об’єктів правовідносин:

1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. Речі —
предмети природи в їх природному стані, а також створені в процесі
трудової діяльності. До них належать засоби виробництва, предмети
споживання. Цінності — гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи
(диплом, атестат). Купівля-продаж продуктів, промислових товарів, міна,
дарування, спадкування — це лише деякі правовідносини, де об’єктом є
предмети матеріального світу;

2) послуги виробничого і невиробничого характеру — виконання роботи,
обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення,
підряд на капітальне будівництво, виконання пісні на святковому концерті
та ін.;

3) продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва,
літератури, живопису, кіно, інформація, комп’ютерні програми та інші
результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом
(наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права»). З їх
приводу виникають правовідносини у суб’єктів права — громадян, які
відвідують музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори, а також купують
книги, комп’ютерні програми тощо. Тут у суб’єкта інтерес до об’єкта
духовний, інтелектуальний;

4) особисті немайнові блага — життя, здоров’я, честь, гідність, право на
освіту та інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом
школи виникають правовідносини. Їх об’єктом є не атестат, а освіта. Між
громадянином, що придбав путівку в санаторій, і адміністрацією санаторію
виникають правовідносини, їх об’єкт — здоров’я громадянина; у будинку
відпочинку об’єктом правовідносин є відпочинок власника путівки тощо.

Об’єкт правовідносин — це те, заради чого вони виникають. Якщо об’єкт
права — суспільні відносини, що можуть бути предметом регулювання і
вимагають такого регулювання, то об’єкт правовідносин — вужче,
конкретніше — частинка суспільних відносин, елемент (одиниця
загального), з приводу якого взаємодіють суб’єкти, те, на що спрямовані
суб’єктивні юридичні права і обов’язки осіб. Людина не може бути
об’єктом правовідносин.

Види правовідносин

Види правовідносин за функціями права:

регулятивні охоронні

— виникають із фактів правомірної поведінки суб ‘єкта, тобто такої
поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових,
сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності
норм права та юридичного факту, а також можуть виникати на основі
договору між сторонами — виникають із фактів неправомірної поведінки
суб’єкта, тобто такої поведінки, яка вимагає певної реакції держави
(кримінальні, адміністративні правовідносини). Вони пов’язані з
виникненням і здійсненням юридичної відповідальності, передбаченої в
санкції охоронної норми

Види правовідносин за характером обов’язку:

активного типу пасивного типу

обов’язок здійснити певні дії на користь іншої сторони обов’язок
утриматися від небажаних для іншої сторони дій

Складні правовідносини можуть бути змішаними: тут поєднуються
правовідносини пасивного і активного типу, відносні і абсолютні.

Види правовідносин за ступенем визначеності суб’єктів:

абсолютні відносні

визначена лише одна сторона — носій суб’єктивного права, а всі інші
зобов’язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів
(відносини власності: точно визначений власник, а всі інші зобов’язані
не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов’язані з
реалізацією політичних свобод /свобода слова, зборів, друку/:
недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини
авторства та ін.) точно визначені права і обов’язки всіх учасників, як
таких, що наділені правом (правомочних), так і право-зобов’язаних
(покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент; будь-яке
цивільно-правове зобов’язання, що виникає із договорів, із заподіяння
шкоди)

Види правовідносин за галузями права:

— конституційно-правові (відносини громадянства);

— адміністративно-правові (відносини, пов’язані зі стягненням і сплатою
податків);

— цивільно-правові (відносини купівлі-продажу речі або цінних паперів);

— трудові (відносини за трудовим договором) та ін.

Види правовідносин за субординацією в правовому регулюванні:

матеріально-правові процесуально-правові

— виникають на основі норм матеріального права: адміністративно-правові,
цивільно-правові, кримінально-правові та ін. — виникають на основі норм
процесуального права і похідні від норм матеріального права:
адміністративно-процесуальні, цивільні процесуальні,
кримінально-процесуальні та ін.

Процесуально-регулятивні (процес укладання договору)
Процесуально-охоронні (кримінальне провадження) — типові правовідносини,
пов’язані з реалізацією юридичної відповідальності

Види правовідносин за суб’єктами:

між суб’єктами федерації (у федеративній державі);

• між громадянами держави;

• між громадянином і державою;

• між юридичною особою — суб’єктом приватного права і державним органом;

• між державними органами;

• між органом держави і службовими особами, у рамках яких вони
зобов’язані виконувати розпорядження керівника даного органу, та ін.
Види правовідносин за кількістю суб’єктів:

• прості — не поділені на складові частини (як правило, між двома
суб’єктами);

• складні — містять у собі систему самостійних правовідносин (як
правило, між трьома і більше суб’єктами). Види правовідносин за
розподілом прав і обов’язків між суб’єктами:

• односторонні — кожна із сторін має або права, або обов’язки (договір
дарування, договір позики);

• двосторонні — кожна із сторін має як права, так і обов’язки (договір
купівлі-продажу). Види правовідносин за волевиявленням сторін:

• договірні — виявляється воля як правомочної, так і зобов’язаної
сторін. Мають місце головним чином у сфері приватного права
(горизонтальні правовідносини);

• управлінські — досить виявлення волі лише правомочної сторони. Мають
місце головним чином у сфері публічного права (вертикальні
правовідносини). Останнім часом стали відрізняти комплексні
правовідносини—у підприємницькому праві, в яких поєднуються засади
публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні
правовідносини).

Види правовідносин за строком дії:

• короткочасні;

• довгочасні.

Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад

Юридичний факт — це життєва обставина, з якою норми права пов’язують
виникнення, зміну або припинення правовідносин. За наявності норм права
без юридичного факту правовідносини неможливі.

Юридичний факт — передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм
права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив
у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання
певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права.

Функції юридичних фактів:

• функція залучення суб’єкта права до правовідносин;

• функція породження правосуб’єктності, її набуття або виникнення
(наприклад, з народженням дитини виникає громадянство; для створення
підприємства необхідна реєстрація).

Отже, юридичні факти не тільки служать підставою для виникнення, зміни і
припинення конкретних правовідносин, а й цілеспрямований рух останніх є
головним наслідком юридичних фактів.

Юридичні факти класифікуються за різними підставами.

Види юридичних фактів за юридичними наслідками:

правоутворюючі правозмінюючі правоприпиняючі

— юридичні факти, з якими норми права пов’язує виникнення правовідносин
(наприклад, наказ ректора про зачислення абітурієнта К. до вузу) ––
юридичні факти, з якими норми права пов’язує зміна правовідносин
(наприклад, наказ ректора про переведення студента К. з очної на заочну
форму навчання) –– юридичні факти, з якими норми права пов’язує
припинення правовідносин (наприклад, наказ ректора про видачу студенту
К. диплома про закінчення вузу)

Слід зважити на те, що один і той самий юридичний факт може бути
правоутворюючим, правозмінюючим, правоприпиняючим для суб’єктів, які є
сторонами у правовідносинах. Так, факт смерті громадянина — обставина,
що припиняє правовідносини між померлим і його дружиною, дітьми.
Одночасно це є і правоутворюючим фактом, тому що після закінчення
певного строку з дня смерті громадянина виникають правовідносини,
пов’язані з реалізацією права дружини, дітей на спадщину.

Види юридичних фактів за вольовою ознакою:

дії події

— вольова поведінка суб’єктів права, з якою пов’язані виникнення, зміна
та припинення правовідносин (наприклад, угода, постанова слідчого,
рішення суду) — юридичні факти, що виникають, змінюються і припиняються
поза волею людей (напри клад, природне стихійне явище, смерть)

обставини

— складні юридичні факти, які охоплюють своїм змістом дії та події
(наприклад, безвісна відсутність, місце проживання, недієздатність). їх
використання об’єктивно необхідне в трудовому, сімейному, кримінальному
праві та ін.

Дії

правомірні неправомірні

— відповідають вимогам норм права (договір) — не відповідають вимогам
норм права (правопорушення)

Правомірні дії

юридичні акти юридичні вчинки

— дії, пов’язані зі вступом особи в конкретні правовідносини з наміром
досягти певного юридичного наслідку (наприклад, звернення громадянина з
заявою до державного органу про прописку) — дії, що не пов’язані зі
вступом особи в конкретні правовідносини і незалежно від їх наміру
спричиняють юридичні наслідки (наприклад, фіктивний шлюб породжує у разі
народження дітей всі юридичні обов’язки, пов’язані з утриманням і
вихованням дітей)

Неправомірні дії

злочини проступки

— передбачені законом суспільне небезпечні винні діяння (дії або
бездіяльність), що спричиняють за чинним законодавством, кримінальну
відповідальність. Злочин відрізняється від проступку більшим ступенем
суспільної небезпечності один із видів правопорушень, який полягає у
винній дії або бездіяльності, що спричиняють за чинним законодавством,
дисциплінарну чи адміністративну відповідальність. Проступок
відрізняється від злочину меншим ступенем суспільної небезпечності

(див. главу «Правова і правомірна поведінка. Правопорушення і юридична
відповідальність»).

Події

абсолютні відносні

(наприклад, смерть людини породжує наслідки: майно переходить до
дружини, дітей, тобто виникають спадкоємні правовідносини, змінюється
склад учасників правовідносин, суб’єктом яких був померлий) (наприклад,
смерть застрахованої особи в результаті вбивства спричиняє наслідки
незалежно від того, з якої причини відбулося позбавлення життя —
виплачується страхова премія сім’ї; у спадкоємців убитого виникають
правовідносини з органом страхування)

Види юридичних фактів за складом:

прості складні (фактичні склади)

Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків
потрібен не один юридичний факт, а сукупність фактів. Сукупність
юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків,
передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення
правовідносин), називається фактичним (юридичним) складом.

Приклад. Для зачислення до вищого навчального закладу необхідні:
загальна середня освіта, підкріплена документом; успішна здача вступних
іспитів; документ, що свідчить про внесення певною суми за навчання
(якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зачислення до
вузу.

Фактичні склади

прості складні

— включають факти, що належать до тієї ж самої галузі законодавства.
Наприклад, для укладення шлюбу необхідна сукупність фактів: взаємна
згода осіб, що вступають до шлюбу; досягнення ними шлюбного віку;
відсутність у кожного з них зареєстрованого в органах РАГСу шлюбу;
відсутність між ними родинних відносин, дієздатність осіб, що вступають
до шлюбу. Всі ці факти передбачені однією галуззю законодавства —
шлюбно-сімейним — включають факти, що належать до різних галузей
законодавства. Наприклад, пенсійні правовідносини можуть виникнути лише
за наявності трьох фактів: досягнення встановленого законом віку,
наявності виробничого стажу, рішення органу соціального забезпечення про
нарахування пенсії. Тут досягнення встановленого законом віку та
наявність необхідного виробничого стажу передбачені нормами трудового
законодавства, а рішення органу соціального забезпечення — це сфера
адміністративного законодавства

Фактичний склад не слід плутати з подіями — складними юридичними
фактами.

Презумпції

У правовій дійсності є феномен, який, не будучи юридичним фактом, може
породжувати правовідносини. Це — презумпція.

Види презумпцій за фактом правового закріплення:

фактичні (загальножиттєві) законні

— правдоподібне знання про розвиток природи, суспільства, мислення;
можуть використовуватися суб’єктами судової, слідчої діяльності без
звернення до доказів — певний логічний засіб, який використовується у
судовому процесі внаслідок того, що він передбачений законом або
випливає із його змісту

У законі не виражені і юридичного значення не мають У законі виражені і
мають юридичне значення

Ми ведемо мову про законні презумпції.

Презумпція (лат. praesumptio — припущення) — закріплене в законі
припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне
значення.

Презумпції — важливий і досить гнучкий інструмент регулювання
правовідносин, завдяки якому зникають сумніви в існуванні певного
юридичного факту, оскільки в них:

— відображаються вихідні, принципові засади прав;

— закладений механізм реалізації цих засад. Законні презумпції бувають
двох видів:

• неспростовні презумпції — не потребують доведення, тому що не
підлягають сумніву;

• спростовні презумпції — можуть бути спростовані в результаті
встановлення іншого щодо цих фактів, (див. ще про презумпції у §
«Основні стадії застосування норм права»).

Види презумпцій за субординацією в правовому регулюванні та їх риси:

матеріально-правові Процесуально-правові

— містять правоположення про наявність (відсутність) певного юридичного
факту при існуванні інших фактів, які можуть мати відношення до іншого
суб’єкта даних правовідносин або неозначеного кола осіб виключають
необхідність доказів для винесення рішення або вказують на суб’єкта, на
якого покладається тягар доведення під час розгляду юридичної справи,
чим встановлюється порядок застосування норм процесуального права

— служать передумовою для існування процесуальної презумпції — мають
передумовою матеріально-правову презумпцію

— вступають у дію лише за доведеності умов їх застосування — завжди
випливають із правової норми і розподіляють тягар доведення суворо
визначено, а не приблизно

–– завжди можуть бути спростовані через доказ про відсутність фактів, за
наявності яких вони застосовуються –– не можуть бути спростовані, якщо
матеріально-правова презумпція є незаперечною

Слід зважити на те, що в більшості правових норм матеріальні і
процесуальні види презумпцій тісно переплітаються.

Кожна галузь права має чималий «набір» презумпцій. Наприклад, у
Цивільному кодексі України закріплено таку презумпцію, як презумпція
вини. Вина визнається обов’язковою умовою для застосування заходів
цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов’язань
або у разі заподіяння шкоди. Правда, із презумпції вини є винятки. І все
ж таки загальним правилом у країнах континентальної Європи є таке:
неодмінною передумовою договірної відповідальності є вина боржника.

Іншим прикладом презумпції може бути закріплена в Цивільному кодексі
Російської Федерації презумпція розумності і добросовісності учасників
цивільних правовідносин (ч. З ст. 10). Це означає, що: 1) операції
юридичної особи, які виходять за межі її правоздатності, визнаються
недійсними; 2) учасник цивільних правовідносин визнається добросовісним,
а доводити його недобросовісність має той, хто з такими діями пов’язує
певні юридичні наслідки.

Щоб не виникало потреби у розширювальному тлумаченні презумпцій — ні
судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в законах і
чітко формулюватися.

Правовідносини, що виникають при виконанні обов’язків

Правовідносини органів внутрішніх справ та їх співробітників виникають,
як правило, в галузі публічного права, тобто є субординаційними
відносинами (влада — підвладність) — відносинами по вертикалі.

Правовідносини органів внутрішніх справ за сферою поширення можна
поділити на дві категорії:

— зовнішні;

— внутрішні.

Зовнішні правовідносини — це відносини між органами внутрішніх справ і
громадянами, організаціями, підприємствами, установами, які виникають у
ході забезпечення громадського порядку і безпеки особи, суспільства,
держави.

Внутрішні правовідносини — це відносини усередині системи органів
внутрішніх справ між: а) службами і підрозділами різних рівнів; б) між
ними і вищими посадовими особами; в) по лінії «начальник — підлеглий» у
службі, підрозділі.

Органи внутрішніх справ можуть вступати й у нетипові для них
правовідносини. Вони виникають між несупідрядними органами і мають, як
правило, договірний характер.

Нетипові правовідносини органів внутрішніх справ, що виникають у
результаті договору:

— договори на охорону об’єктів підрозділами позавідомчої охорони МВС;

— договори на супровід;

— договори на організацію охорони громадського порядку на комерційній
основі при проведенні масових заходів;

— договори, пов’язані з реалізацією права засуджених на свободу
віросповідання в місцях виконання покарання у виді позбавлення волі та
ін.

Види правовідносин у діяльності органів внутрішніх справ за галузями
права:

— конституційно-правові;

— адміністративні правові;

— адміністративно-процесуальні;

— кримінально-правові;

— кримінально-процесуальні;

— кримінально-виконавчі;

— цивільно-правові;

— цивільні процесуальні та ін.

Види правовідносин у діяльності органів внутрішніх справ за функціями
права:

охоронні — основні;

регулятивні.

Суб’єкти правовідносин системи органів МВС:

• органи внутрішніх справ у цілому;

• органи міліції як складова частина органів внутрішніх справ:

• інші структурні підрозділи органів внутрішніх справ;

• окремі посадові особи органів внутрішніх справ.

Компетенція органів внутрішніх справ включає:

1. Повноваження (правообов’язки):

а) забезпечення особистої безпеки громадян;

б) попередження і припинення злочинів та адміністративних правопорушень;

в) розкриття злочинів;

г) охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки,
надання допомоги громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам,
організаціям і громадським об’єднанням у здійсненні їх законних прав і
інтересів.

2. Предмет відання — головний напрямок діяльності, тобто основне
функціональне призначення (наприклад, у міліції це охорона громадського
порядку).

3. Відповідальність за результати своєї роботи. Діяльність органів
внутрішніх справ визначається законами та іншими нормативно-правовими
актами.

Об’єкти правовідносин системи органів МВС — діяльність (поведінка)
учасників правовідносин:

а) адміністративно-правових відносин — поведінка громадянина і
конкретного співробітника міліції;

б) кримінально-процесуальних відносин — поведінка учасників
кримінального судочинства;

в) цивільно-правових відносин, низки адміністративно-правових відносин
(організаційно-майнових) — поведінка учасників цих відносин і майно.

Юридичні факти можуть бути класифіковані залежно від правовідносин, в
які вступає співробітник органів внутрішніх справ.

Загальні правовідносини органів внутрішніх справ та їх співробітників
виникають, змінюються і припиняються на підставі їх компетенції,
визначеної нормативно-правовими актами (організація охорони громадського
порядку, охорона безпеки, боротьба зі злочинністю, організація роботи
особового складу та ін.).

Юридичними фактами в процесі загальних відносин є:

1) заяви, повідомлення, скарги громадян, організацій у зв’язку з
правопорушеннями, що готуються або вже вчинені, які органи внутрішніх
справ та їх співробітники зобов’язані вирішити і за наявності законних
підстав задовольнити інтереси замовників;

2) звернення громадян до співробітників органів внутрішніх прав при
реалізації ними своїх прав або виконанні обов’язків, наприклад, при
одержанні паспорта, дозволу на прописку, на приїзд у прикордонну зону,
на придбання зброї;

3) виявлення або встановлення фактів правопорушень (злочинів,
проступків) і осіб, що їх вчинили;

4) договори, які укладають органи внутрішніх справ.

Похожие записи