Галузь права

Найбільшим елементом системи права є галузь права. Галузь права —
відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно
однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового
регулювання.

Провідна галузь права — конституційне (державне) право — система
принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і
державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм
здійснення державної влади, правове становище особи. Через призму
конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як
цілісного явища. Конституційне право у питанні взаємовідносин держави і
громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються
державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу як
особи. Призначення держави — створити належні умови для реалізації прав
і свобод людини.

Над конституційним правом як основною галуззю права всієї правової
системи нібито надбудовані:

— з одного боку, адміністративне та цивільне право — дві профілюючі
галузі, що втілюють у предметі та методі регулювання первинні начала
публічного і приватного права відповідно;

— з іншого боку, кримінальне право — профілююча галузь, спрямована
головним чином на виконання охоронних завдань.

Адміністративне право — система правових норм, які регулюють
управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади,
розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з
іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право — система правових норм, які регулюють майнові і особисті
немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами
як рівноправними.

Кримінальне право — система правових норм, які охороняють від злочинних
посягань на права і свободи людини і громадянина, конституційний лад,
усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності
за їх вчинення.

Особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право — система правових норм, які регулюють публічні
взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні
правові відносини між громадянами різних країн та їх об’єднань
(міжнародне приватне право). Міжнародне право розглядає всі держави
рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності. Воно
спрямоване на дотримання стабільності у міжнародному житті й на
заохочення торгових та інших контактів між державами. Міжнародне право
ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протиріч із нормами
національного права, тобто внутрішнього права держави, мають перевагу.

У міжнародному публічному праві головне місце посідають політичні
взаємовідносини: питання забезпечення миру та міжнародної безпеки,
суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи.

Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини
цивільно-правового характеру, що виникають у міжнародному житті і
пов’язані з розширенням міжнародного торгово-економічного,
науково-технічного і культурного співробітництва. В міру поглиблення
господарських міжнародних зв’язків, спілкування і співробітництва
організацій і фірм різних країн, окремих громадян зростає значення норм
міжнародного приватного права.

Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно пов’язані,
оскільки норми цих двох галузей права служать меті оформлення мирного
міжнародного співробітництва в різних галузях.

За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та
процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) — прямо регулюють суспільні
відносини. До них належать конституційне (державне), цивільне,
адміністративне, кримінальне та ін. право.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) — визначають процедуру
реалізації матеріального права і є похідними від нього.

Матеріальним галузям права — адміністративному, цивільному,
кримінальному відповідають процесуальні — адміністративно-процесуальне,
цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право.

Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює
порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто
таких, що складаються в сфері державного управління.

Цивільне процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок
розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання
судових рішень.

Кримінально-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок
діяльності правоохоронних органів і судів у зв’язку з розкриттям
злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й
винесенням вироку.

Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, який
відрізняється від предмета регулювання матеріальних галузей права. Ним є
так звані організаційні відносини, які формуються в результаті
діяльності уповноважених суб’єктів, пов’язаної із застосуванням норм
матеріального права. Ці організаційні відносини представляють особливий
прошарок, за рівнем не збіжний із предметом регулювання матеріального
права.

Інститут і підгалузь права

Якщо система права складається з галузей, то самі галузі складаються з
підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взаємозалежними елементами
галузі є інститути права.

Інститут права — система відносно відокремлених від інших і пов’язаних
між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних
суспільних відносин.

Інститути права — необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило,
кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний
підрозділ. Наприклад, галузь конституційного права — «інститут
громадянства», «інститут виборчого права» та ін. Галузь цивільного права
— інститути «купівлі-продажу», «представництва», «спадкування»,
«відшкодування шкоди», «дарування» та ін. Галузь кримінального права —
інститут «необхідної оборони», інститут «крайньої необхідності»,
інститут «затримання особи, яка явно вчинила суспільне небезпечне
діяння» та ін. Галузь екологічного права — інститут права власності на
природні ресурси і об’єкти, інститут природокористування, інститут
правової охорони природних ресурсів і навколишнього середовища і т.д.

Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей,
бути міжгалузевими. Головне призначення інститутів права — у межах своєї
групи однорідних суспільних відносин забезпечити суцільне, відносно
закінчене регулювання.

Наведемо класифікацію інститутів права.

Інститути права за сферою поширення (або за складом):

— галузеві (інститут спадкування);

— міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення,
інститут приватної власності). Інститути права за функціональною роллю:

— регулятивні (інститут міни);

— охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за
субординацією у правовому регулюванні:

— матеріальні (інститут підряду);

— процесуальні (інститут порушення кримінальної справи). Родинні
інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права.

Підгалузь права — система однорідних предметно пов’язаних інститутів
певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад,
цивільне право має підгалузі: право власності, зобов’язальне право,
спадкове право, авторське право та ін.; фінансове право — банківське і
податкове право; екологічне — лісове, гірниче, водне.

Система законодавства. Співвідношення системи права і системи
законодавства

Можливі два трактування законодавства: широке і вузьке.

Широке трактування включає в поняття законодавства: акти законодавчих
органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.), вузьке —
акти законодавчих органів: закони і постанови парламенту про введення
цих законів у дію.

У СРСР під законодавством розумілися всі нормативно-правові акти
держави, чим знижувалася значимість закону, відбувалася його
девальвація. Закон «обростав» підзаконними, особливо відомчими,
нормативними актами, і його значення як основи законності і правопорядку
в державі нівелювалося.

Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства.

Законодавство держави — це система всіх упорядкованих певним чином
законів даної країни, а також міжнародних договорів, ратифікованих
парламентом.

Не обов’язково, щоб нормативні акти, що входять до складу законодавства,
мали форму закону. Важливо, щоб у конституції була вказівка на них як
таких, що мають силу закону. До складу законодавства припустимо включати
нормативно-правові акти президента, уряду, видані в порядку делегування
їм законодавчих повноважень, тобто переданих законодавчим органом
(парламентом) відповідно до конституції. Це так зване «делегування
законодавство» (Франція, Великобританія та ін.).

Законодавство — форма життя права. Саме законодавство надає нормам
права формальну визначеність (одна з ознак права).

Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст
і форма. Позаяк поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню
сторону об’єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його
зовнішню сторону — форму.

Між системою права і системою законодавства є відмінності. Вони
спостерігаються в структурних елементах, змісті, обсязі.

1. Система права є невидимою, оскільки відбиває внутрішню будову права,
а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.

2. Система права є сукупністю правових норм, а система законодавства —
сукупністю нормативно-правових актів.

3. В системі права норми права логічно розподілені за галузями,
підгалузями та інститутами. Як правило, норми галузей права —
будівельний матеріал, із якого (у різному наборі та різному поєднанні)
складається конкретна галузь законодавства. Можливим є варіант, коли
галузь права є, а галузі законодавства — немає (фінансове право, право
людини на соціальне забезпечення та ін.). У цьому випадку галузі права
не кодифіковані, а нормативний матеріал розосереджений по кількох
правових актах, які потребують на уніфікацію.

У системі законодавства нормативно-правові акти об’єднані за галузями
законодавства, які поділені на інститути законодавства. Галузі
законодавства створюються як з урахуванням галузевого принципу, так і
без його врахування: галузь законодавства може містити норми різних
галузей права (комплексні галузі) або створюватися на підґрунті
інституту або підгалузі права. Можливим є варіант, коли галузь
законодавства існує без галузі права (митне законодавство та ін.).

4. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і
метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі
законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання
не завжди однорідний, як у галузей права.

5. Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система
законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеве), і вертикальну
(ієрархічне). У федеративних державах існує законодавство федерації і
законодавство її суб’єктів (вертикальна будова).

6. Первинний елемент системи права — норма права зі своєю структурою:
гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства
— стаття закону, яка містить нормативне розпорядження, котре, як
правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової
норми. Нормативне розпорядження нерідко складається лише з гіпотези і
санкції; диспозиція може міститися або в іншій статті даного закону
(відсильний спосіб викладу), або в іншому правовому акті (бланкетний
спосіб викладу). Закони, що включають норми різних галузей права,
забезпечуються санкціями, які викладені в інших нормативно-правових
актах (наприклад, закони про власність, про підприємницьку діяльність та
ін.).

7. Система права формується об’єктивно, відповідно до існуючих
суспільних відносин, а система законодавства створюється в результаті
цілеспрямованої діяльності уповноважених суб’єктів і тому включає
суб’єктивний момент.

8. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв
розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні
елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило,
мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули,
формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що
складають загальну частину тощо.

Система законодавства є головною, але не одною лише формою існування
системи права, оскільки:

1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки
звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою (т. зв.
«дозаконодавче право»);

2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий
характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «показаконодавче
право»).

До «позазаконодавчого права» належать й такі юридичні форми права, як
правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір.

Похожие записи