Курсова робота

Форми держави та форми державного устрою

ПЛАН

Вступ

Поняття форми держави

Форма правління

Форма державного устрою

Державний режим

Форма Української держави та проблеми її удосконалення

Висновки

Список використаної літератури

ЗМІСТ

TOC \o «1-3» \h \z HYPERLINK \l «_Toc498726936» Вступ PAGEREF
_Toc498726936 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc498726937» 1. Поняття форми держави PAGEREF
_Toc498726937 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc498726938» 2. Форма правління PAGEREF
_Toc498726938 \h 10

HYPERLINK \l «_Toc498726939» 3. Форма державного устрою PAGEREF
_Toc498726939 \h 17

HYPERLINK \l «_Toc498726940» 4. Державний режим PAGEREF
_Toc498726940 \h 20

HYPERLINK \l «_Toc498726941» 5. Форма Української держави та проблеми
її удосконалення PAGEREF _Toc498726941 \h 25

HYPERLINK \l «_Toc498726942» Висновки PAGEREF _Toc498726942 \h 33

HYPERLINK \l «_Toc498726943» Література PAGEREF _Toc498726943 \h
34

Вступ

Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і
незалежної країни, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою
демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні
стандарти, приступила до формування державних інституцій, місцевого
самоврядування, системи національного права. Конституція України,
прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року,
визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну соціальну,
правову державу. Основоположними принципами такої держави об’єктивно
виступають верховенство Права, першочергова соціальна цінність прав і
свобод людини і громадянина. Саме тому ст. З Конституції України
підкреслює, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю.

Слід зазначити, що питання про форму держави набуває особливого
значення. Адже вона стосується найважливіших аспектів організації і
діяльності держави. Тому вірне розуміння відповідних теоретичних
положень, які почерпнуті з аналізу світового досвіду державного правого
будівництва, застосування їх адекватно до конкретних умов і національних
традицій може суттєво сприяти створенню життєздатної форм й держави, яка
забезпечить прогресивний розвиток і розквіт всього суспільства.

Оскільки Україна зараз знаходиться у перехідному становищі, а форма
нашої держави тільки набуває конкретних рис, то дана тема видається
актуальною.

Для детального розгляду теми зупинимось на таких питаннях:

поняття форми держави

форма правління

форма державного устрою

державний режим

форма української держави та проблеми її удосконалення.

1. Поняття форми держави

Історично держава постійно змінювала свою форму. Вона з’явилася ще в
рабовласницькому суспільстві і була всебічно охарактеризована древніми
мислителями — Полібієм, Сима-Цянем, Платоном, Арістотелем. Зокрема, в
серії книг «Політія» під керівництвом Арістотеля було описано 159
грецьких і варварських держав. Ще раніше Платон охарактеризував такі
форми влади, як монархія, аристократія, демократія та їхні деформовані
прояви — атропію, олігархію, анархію.

Проте ще в давні часи — у країнах Древнього Сходу, Греції та Римі —
дослідники державно-правових явищ відчували потребу у визначенні
поняття, яке було б достатньо містким і давало б загальну уяву про
основні характеристики тієї або іншої держави, про шляхи і особливості
здійснення в ній державної влади.

Таким широким поняттям стала категорія «форма держави». Який же зміст
відображає поняття «форма держави»? Будь-яка форма — це організація
предмету, явища. Причому слід розрізняти внутрішню і зовнішню форми.
Гегель так пояснює цю різницю:

«Візьмемо, наприклад, книгу: для її змісту напевно байдуже написана вона
чи надрукована, переплетена вона в картон чи в шкіру. Проте це не
означає, що (якщо відмежуватись від такої зовнішньої і байдужої форми)
саме зміст книги не має форми». І далі, торкаючись внутрішньої форми,
Гегель посилається на «Іліаду» Гомера і зазначає, що робить «Іліаду»
«Іліадою», — це та поетична форма, яка відображає зміст».

Таким чином, на відміну від зовнішньої, внутрішня форма органічно
пов’язана зі своїм змістом. В силу цього вона безпосередньо виражає і
втілює собою суть явищ.

Внутрішня форма визначається як побудова або спосіб взаємозв’язку
елементів явища.

Після цих попередніх пояснень поняття форми як такої, звернемось до
аналізу форми держави, в різні часи різні дослідники якої вкладали у неї
неоднаковий зміст.

Арістотель поділяв форми держави в залежності від двох ознак:

1) кількість тих, хто править (один, декілька, багато);

2) в інтересах кого (скількох) здійснюється правління.

За останньою ознакою він розділяв держави на правильні (правління
здійснюється в інтересах усіх) і неправильні (правління здійснюється в
інтересах тільки тих, хто править). Правильними формами Арістотель
вважав: монархію, аристократію і політію; неправильними: тиранію,
олігархію, демократію.

Французький просвітитель і правознавець XYIII ст. Шарль Монтеск’є під
формою держави розумів лише те, що сучасна наука визначає як державний
(політичний) режим, а саме — методи здійснення державної влади. Він
визначав такі конкретні форми держави: 1) республіку, в якій організацію
і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і
рівність; 2) монархію (основа влади — честь); 3) деспотію (основа влади
— страх).

Ж.-Ж. Руссо під формою держави розумів структурну організацію вищих
державних органів і на цій підставі виділяв: 1) монархію — влада в одних
руках; 2) аристократію — влада знаходиться у невеликої групи осіб; 3)
демократію — владу здійснюють всі.

Як бачимо, Руссо формою держави вважав ту категорію, яка в сучасному
правознавстві називається формою правління. Категорія «форма держави» є
одним з найважливіших і містких понять державознавства. Вона покликана
констатувати сукупність певного кола загальних ознак і взаємозв’язків,
що характеризують державу як суспільний феномен. Ознаки, які в своїй
сукупності розкривають найважливішу сутність форм держави, об’єднані в
групи, які характеризують її складові частини:

1. Ознаки, що характеризують способи організації державної влади,
включаючи порядок її утворення.

Сукупність цих ознак дає нам підставу говорити про форму державного
правління. Деякі дослідники, зокрема, царської Росії і перших років
після жовтня 1917р. визначали форму держави виключно на основі ознак
форми правління. Це давало їм можливість визначити значну кількість
державних форм:

а) деспотія — форма, за якої формально не існує державних органів, які б
сприяли монархові у здійсненні влади;

б) самодержавство — юридичне існує орган, який сприяє монархові у
здійсненні влади (наприклад, Державна Рада, Рада Міністрів);

в) дуалістична монархія — політику уряду визначає монарх;

г) парламентська монархія — політику уряду визначає парламент;

д) парламентська республіка — політику уряду визначає парламент;

е) президентська республіка — політику уряду визначає президент;

є) представницько-безпосередня республіка — здійсненню влади народу
сприяє парламент з остаточною законодавчою владою;

ж) чисто-безпосередня республіка — здійсненню влади народу сприяє
урядова Рада з законодавчими функціями.

Як бачимо, така класифікація є дуже складною і не виключає перехідних,
змішаних державних форм. Зрештою, зосереджуючи увагу тільки на питаннях
організації вищих органів державної влади, не враховують інші більш
важливіші характеристики держав, зокрема, державного устрою і державного
режиму. Тому викладені аргументи не можуть бути визнані основою для
визначення форм держави, але до певної міри їх можна використати в ході
вивчення особливостей різних форм державного правління.

2. Ознаки, що характеризують сукупність способів організації державної
влади з урахуванням внутрішнього поділу держави на частини (в межах її
території), взаємодію державних органів і її частин між собою.

Ця сукупність ознак розкриває форму державного устрою.

3. Ознаки, які розкривають сукупність засобів і методів здійснення
державної влади, характеризують державно-правовий режим.

Всі ці структурні частини форми держави складають органічну єдність. Це
не три форми, а три аспекти єдиної форми держави, які в кожному
конкретному випадку мають свої властивості. І все ж таки домінуюча роль
належить державно-політичному режиму, оскільки він має вплив на дві інші
сторони форми держави. Будь-які зміни в методах здійснення державної
влади — чи в бік демократії або, навпаки, автократії — неминуче
відображаються на формі правління (хоч і в меншій мірі), а також на
формі державного устрою.

Таким чином, форма держави — це складне поняття, що характеризує державу
з точки зору існуючих в ній форми правління, державного устрою та
державно-правового режиму. Інакше кажучи, кожна держава, які будь-яке
інше соціальне утворення, має бути певним чином організована,
побудована, сформована, а здійснення нею влади має відбуватися певними
способами, методами.

Сутність тієї чи іншої держави проявляється у різних її формах.

Сукупність суттєвих способів організації, побудови і здійснення
державної влади, які становлять її суть, відображає поняття «форма
держави».

Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її складові
елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) фіксуються
в конституції, законних і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що
зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру існуючих
відносин. Як уже було сказано, в юридичній літературі існують різні
думки щодо змісту категорії «форма держави». Одні зводять зміст форми
держави лише до характеристики форм правління, інші розглядають
сукупність форми правління та територіальної організації держави без
врахування державного режиму і т.д. Проте ці позиції не знайшли широкої
підтримки у більшості дослідників.

Завершуючи висвітлення цього питання, слід зазначити, що підчас розгляду
форм держави необхідно враховувати їх динамічну мінливість, чутливу
реакцію на зміни в соціально-економічній структурі суспільства. Форма
держави відображає єдність, взаємозумовленість об’єднаних в ній
елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива
жодній з цих окремо взятих складових частин.

2. Форма правління

Форма правління — спосіб організації вищих державних органів влади і
правління.

Серед основних форм правління кожен з нас, безумовно, може назвати
монархію та республіку. Але, мабуть, не всі чітко розуміють відмінність
між цими поняттями.

Сьогодні все ще існують монархії з високим соціальним та життєвим рівнем
і демократичними урядами (наприклад, Швеція, Нідерланди) і, з другого
боку, — республіки, де навіть в меншій мірі не помітна соціальна
демократія (наприклад, диктатури у Південній Америці).

Монархія — це форма правління, за якої посаду глави держави обіймає одна
особа — монарх в порядку спадкового трононаступництва. Особливі юридичні
властивості монархії:

1. Безстроковість влади монарха.

2. Спадкове трононаступництво.

3. Представництво монарха від імені держави не за дорученням, а за
власним правом. t

4. Непідпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб’єктам.

Крім цього, монарх має особливі почесні права: носити корону, скіптер, а
під час урочистостей одягає пурпуровий плащ.

Монархами у різних народів були королі, царі, імператори, султани, шахи,
правителі і т.д. За правління монархії вся вища законодавча, виконавча і
судова влади належить монарху. Влада монарха передається, як правило, у
спадок. Це основна властивість монархії як форми правління. Відомі такі
її форми: необмежені та обмежені.

Необмежені монархії — це монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не
обмежені. У такій країні відсутні будь-які державні органи, які б могли
обмежити повноваження монарха.

Різновиди необмеженої монархії:

а) деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам
визнається божеством. Цей різновид монархії був розповсюджений у
державах рабовласницького типу і перш за все на Древньому Сході;

б) абсолютна монархія характеризується відсутністю будь-яких
представницьких станів, повним безправ’ям народу і зосередженням всієї
повноти влади в руках монарха.

Прикладами абсолютної монархії можуть бути царська Росія, а у наш час —
Саудівська Аравія, Оман.

Обмежені монархії — це монархії, в яких влада монарха обмежена
конституцією, яка приймається парламентом в сфері законодавства, а також
в галузі контролю над діяльністю уряду.

Різновиди обмежених монархій:

а) дуалістична монархія являє собою форму правління, яка виникає в
перехідні періоди розвитку суспільства, а саме: коли клас феодалів вже
не в змозі одноособово панувати, а буржуазія ще заслабка і їй не під
силу взяти всю повноту влади в свої руки. Результатом цього буває
політичний компроміс між феодалами і буржуазією. В дуалістичній монархії
діє двопалатний парламент. Нижня палата формується виборним шляхом і
представляє інтереси буржуазії. Верхня палата складається з феодалів,
які призначаються монархом. Уряд підпорядковується монарху. Він на свій
розсуд призначає, переміщує і звільняє від посад членів уряду. Дуалізм
полягає в тому, що монарх, як правило, відстоює інтереси феодалів, а
парламент є виразником інтересів буржуазії і інших верств населення.
Монарх наділений правом вето на закони, які приймаються парламентом.

Вище наведено характеристику моделі дуалістичної монархії. Проте в силу
історичних обставин вона набуває й інших форм. Так, наприклад, в Марокко
діє не двопалатний, а однопалатний парламент — Палата представників.

б) парламентська (конституційна) монархія — на відміну від дуалістичної
є чисто буржуазною формою правління. Влада монарха обмежується
представницьким органом, що закріплюється, як правило, в конституції,
яка затверджується парламентом. Монарх не може її змінити. Виконавча
влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому
підзвітний.

Абсолютна більшість сучасних монархій — це монархії парламентарні, їх
існування зумовлено національними традиціями, живучістю певних символів
і т.п. (Швеція, Японія, Великобританія та ін.).

Зразком парламентської монархії буржуазного типу є Великобританія.
Королівська влада є пожиттєвою і передається в спадок прямим нащадкам
монарха. Монарх формально наділений широкими повноваженнями по
управлінню країною і є джерелом законодавчої, виконавчої і судової
влади. Фактично ж він не відіграє ніякої ролі у проведені внутрішньої і
зовнішньої політики держави. Він «царює, але не править».

Законодавча влада належить парламенту, який складається з двох палат:
палата общин (650 депутатів) і палата лордів. Право бути обраним до
палати общин має кожний британський підданий, який досягнув віку 21 рік
за умови, що він психічно здоровий і не є банкрутом. Законопроекти, як
правило, розглядаються спочатку у нижній палаті, а потім у верхній.
Право законодавчої ініціативи належить тільки членам парламенту.

Друга (верхня) палата лордів не обирається. Вона складається з осіб, які
наділені успадкованим дворянським титулом не нижче барона. В ній також
представлені піддані короля, яким дворянський титул барона або баронеси
був наданий за особливі заслуги, проте без права передачі його в спадок.

В палату лордів, окрім цих осіб, входять 26 «духовних лордів», які
рахуються членами палати до того часу доки, займають церковні посади. І,
нарешті, 20 лордів, які призначаються королівським актом пожиттєво.

Взагалі чисельний склад палати лордів не регламентований. Палата лордів
бере участь в законотворчому процесі, наділена владними повноваженнями в
бюджетно-фінансовій і судовій сферах, в галузі контролю за діяльністю
уряду. f

Уряд формує лідер партії, який переміг на парламентських виборах. Він
займає пост прем’єр-міністра. Уряд знаходиться при владі до тих пір,
поки користується підтримкою парламенту. Парламент може висловити вотум
недовір’я уряду, тоді він повинен піти у відставку. В сучасних умовах не
типовим є монархії, де глава держави обирається через відповідний
проміжок часу. Малайзія, Об’єднані Арабські Емірати проводять вибори
монарха раз на п’ять років.

Слід назвати ще одного монарха, якого обирають навіть сьогодні: папа
римський. Він виконує функції глави держави в рамках монархії, яку ми
називаємо церковною державою. Зважаючи на целібат духовенства, він не
може досягти свого сану через право спадковості. Тому його обирають
кардинали. Проте папа римський є монархом, він користується особливими
почесними правами, носить корону (тіару). У світі нараховується 44
парламентські монархії.

Республіка — це така форма правління, за якої повноваження верховної
влади здійснюють виборні органи, які обираються населенням на
відповідний термін. Вони періодично змінюються, звітують про свою роботу
перед населенням і за свою діяльність несуть юридичну відповідальність.

Республіка, наділена такими юридичними властивостями, як:

1. Обмеження влади глави держави, законодавчих і виконавчих державних
органів конкретним терміном.

2. Виборність глави держави та інших вищих органів державної влади.

3. Відповідальність глави держави у випадках, які передбачені законом.

4. Представлення інтересів держави на міжнародній арені.

5. Загальнообов’язковість рішень законодавчої влади для всіх інших
державних органів.

6. Захист прав та інтересів громадян, взаємна відповідальність особи і
держави.

Республіки існували ще в стародавньому світі і мали, як правило,
аристократичний характер (Спарта, Рим), в Афінах була демократична
республіка. В середні віки були республіки-міста — Флоренція, Генуя,
Венеція — в Італії; Новгород і Псков — в Росії. На Україні — Козацька
республіка (на Запоріжжі) в період національно-визвольної війни та
об’єднання з монархічною Росією.

Сучасні республіки поділяються на парламентські та президентські.

1) Парламентська республіка характеризується центральним становищем
парламенту (законодавча влада). Уряд формується парламентським шляхом з
числа депутатів, що належать до тих партій, які мають більшість голосів
у парламенті, він відповідальний перед ним. Уряд залишається при владі
до того часу, доки він користується підтримкою парламентської більшості.
В парламентській республіці при дотриманні режиму конституційної
законності управління завжди носить партійний характер, що зовсім не є
обов’язковим для президентської республіки. Уряд формується лідером
партії, яка перемогла на парламентських виборах. Члени уряду за свою
діяльність несуть відповідальність перед парламентом. Шляхом винесення
вотума недовіри парламент може відправити уряд або його члена у
відставку.

Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе існування
поста президента, який обирається парламентом, йому підзвітний і має
виключно представницькі функції. Іноді президент не обирається і главою
держави стає прем’єр-міністр (ФРН).

Прикладом парламентської республіки може служити Італія. «Італійський
парламент володіє розвинутими і багаточисленими формами контролю за
діяльністю уряду і адміністрації. Крім традиційних винесення вотуму
недовіри, прийняття резолюцій осудження і інше, палати мають право
заслуховувати на засіданнях або в комісіях керівників державної
адміністрації, вимагати від міністрів інформацію і документи». ‘

Парламентська республіка може мати як двопалатний, так і однопалатний
парламент.

Парламентська республіка менш поширена форма правління, ніж

республіка президентська. У наш час парламентська республіка існує в
Італії, Австрії, ФРН, Фінляндії, Ірландії, Індії, Ізраїлі, Греції та
деяких інших державах.

2) Президентська республіка являє собою таку форму правління, яка, перш
за все, характеризується поєднанням в руках президента повноважень глави
держави і глави уряду. Він обирається всім населенням так як і
парламент. Формально не підзвітний парламенту. Президент — глава
виконавчої влади. Уряд президентської республіки несе відповідність
перед президентом. Президент на свій розсуд призначає, переміщує і
відсторонює від посад членів уряду. Він має право вето на закони, які
прймаються парламентом. В якості глави держави він представляє державу
на міжнародній арені, може підписувати міжнародні угоди з наступною їх
ратифікацією парламентом. Президент є головнокомандувачем збройними
силами держави.

Історично президентська республіка вперше була створена в США на основі
Конституції 1787 року. Система вищих органів державної влади базується
на основі принципу «стримувань» та «противаг», згідно з яким президент,
конгрес, Верховний суд наділяються такими повноваженнями, які дозволяють
їм впливати один на одного.

Президентська республіка є досить гнучкою і пристосовується до різних
форм правління. Ця форма правління набула досить широкого поширення в
державах, що звільнились від колоніальної залежності. Не варто взагалі
абсолютувати оцінку тих чи інших політичних форм поза залежністю їх від
конкретного політичного змісту.

У практиці державного будівництва сучасних держав зустрічаються форми
правління, які не вкладаються в звичну для науки державного права
класифікацію. Мова йде про змішані форми правління, в яких поєднуються
різні елементи, часто досить суперечливі.

Форма державного устрою

Розглядаючи способи устрою державної влади, слід зазначити, що в
навчальній літературі частіше всього вживається термін «форма державного
устрою». Він, по суті, охоплює всю форму держави на даному етапі
розвитку в конкретній країні. Не випадково, що цей термін широко
використовується в курсі загальної історії держави і права. Мова уданому
випадку йде про те, яким чином держава організована як влада на
відповідній території.

Тому під формою державного устрою розуміємо територіальну організацію
державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого
управління суспільством: це взаємозв’язок окремих складових частин
держави між собою і її спільними вищими органами державної влади.

Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах.
Прикладами простої форми державного устрою є унітарні (єдині) держави.1

Унітарна держава — це єдина централізована держава, територія якої
поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак
суверенітету. Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави
вважають такі:

1) до складу унітарної держави не входять державні утворення, що
наділені ознаками суверенітету;

2) вона має єдину систему державних органів;

3) в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система
законодавства;

4) в ній існує єдине громадянство;

5) у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний
представник.

У сучасному світі більшість держав — унітарні.

Прикладом складної форми державного устрою є федерація і конфедерація.

Федерація — це складна держава (союзна держава), до складу якої входять
декілька державних утворень (суб’єктів федерації), що володіють
суверенітетом. Література наводить два різновиди федерації: а)
федерація, заснована на договорі, суб’єкти якої — суверенні держави, що
зберігають за собою значний обсягу повноважень, аж до права виходу із
складу федерації; б) федерація, заснована на автономії, суб’єкти якої —
державні утворення, що не мають ознак суверенітету, але мають певну
самостійність щодо вирішення питань місцевого значення. Юридичними
ознаками федерації є:

1) наявність конституції федерації в цілому і конституцій у кожного з її
суб’єктів і, відповідно, системи законодавства всієї федерації та
системи законодавства у її суб’єктів;

2) існування громадянства як усієї федерації, так і громадянства її
суб’єктів;

3) у міжнародних стосунках може виступати як федерація в цілому, так і
кожен з її суб’єктів.

Федераціями є США, Росія, ФРН та деякі інші країни. Конфедерація являє
собою союз держав, які oб’єднані для досягнення певних цілей одним або
декількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших
питаннях повної самостійності. Ознаками конфедерації є:

1) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавчих органів;

2) відсутність загальних для всієї конфедерації законодавства,
громадянства, судової та фінансової систем;

3) рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є
обов’язковими, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій;

4) наявність безумовного права виходу зі складу конфедерації у кожного з
її суб’єктів.

За абсолютною більшістю конфедерація — це досить нестійка, перехідна
форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або
до утворення нової унітарної держави. Через етап конфедеративних
відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і
нині офіційно називається конфедерацією. З 1981 по 1989 рік існувала
конфедерація Сенегамбія, що об’єднувала Сенегал і Гамбію.

4. Державний режим

Державний режим дуже тісно пов’язаний із формами правління. Державний
режим — це різновид політичного режиму, який посідає домінуюче місце в
суспільстві.

Державний режим — це спосіб реалізації державою свого призначення в
суспільстві. Він складається із системи методів, засобів здійснення
державної влади.

В залежності від того, які методи здійснення політичної влади
запроваджуються і практикуються в державі, можна виділити такі види
режимів: демократичний і терористичний.

Демократичний режим — це сукупність форм і методів здійснення державної
влади. Це поняття дає відповідь на питання про те, які методи панують в
процесі здійснення державної діяльності і досягнення тих цілей, що
стоять перед державою.

Поняття демократичного режиму не слід повністю ототожнювати з поняттям
«політичний режим», хоча вони і близькі між собою. Останнє поняття має
більш широке значення і характеризує не тільки методи діяльності
державних органів (це, власне, визначається поняттям «державний режим»),
але й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи —
політичних партій, рухів, інших об’єднань громадян.

Демократичний режим характеризується наступними ознаками:

а) за демократичного режиму вільно діють різні партії, об’єднання, рухи
за винятком тих, які ставлять за мету зміну конституційного ладу
насильницьким чином, порушення суверенітету і територіальної цілісності
держави, підрив її безпеки;

б) у державі з демократичним режимом не допускається панування жодної
ідеології як державної чи обов’язкової;

в) демократичний режим передбачає формування органів влади шляхом
виборів і без будь-якої фальсифікації;

г) за демократичного режиму права і свободи громадян реально
гарантовані;

д) свободою особи в економічній сфері;

е) плюралізмом у взаємодії з іншими елементами політичної системи;

є) максимальним врахуванням інтересів національних меншин,
індивідуальних потреб населення;

ж) правовим характером всіх державних і місцевих органів самоврядування.

Більшість країн світу мають нині демократичні режими. Про демократичний
режим мова йде тоді, коли у державі керує більшість, тобто коли сам
народ (у своїй спільності) здійснює владу.

Щодо ознак терористичного режиму, то вони наступні:

а) за терористичного режиму не допускається діяльність опозиційних
партій, об’єднань;

б) у державі встановлюється як державна єдина ідеологія;

в) у країні панує беззаконня і терор;

г) за терористичного режиму, як правило, відсутні органи влади, які б
формувалися шляхом виборів, їх формують недемократичним шляхом;

д) у державі відсутні демократичні права і свободи.

У свою чергу терористичний режим поділяється на такі різновиди:
фашистський, тоталітарний і авторитарний.

Фашистський режим являє собою найбільшу небезпеку для демократичних сил,
оскільки широко використовує демагогічні гасла з метою ввести в оману
маси. Завдяки цьому фашизм приходить до влади.

Показовим в цьому відношенні є італійський фашизм. На першій конференції
фашистів у березні 1919р. були висунуті такі демагогічні вимоги, як
скликання Представницьких зборів, прийняття закону про 8-годинний
робочий день, встановлення мінімальної оплати праці (життєвий мінімум),
запровадження робітничого контролю над виробництвом і т.п.

Навіть політичні противники фашизму були введені в оману подібними
гаслами — вимогами. Тому не дивно, що в 1921 р. робітники, селяни,
батраки, моряки торгівельного флоту складали більш 40 відсотків членів
фашистських партій. ‘

В основу фашистської держави закладені два основних завдання: нація
(тільки з великої літери) і узгодження класових протиріч шляхом
проголошення відміни класової боротьби.

Ось, наприклад, як італійські фашисти експлуатували категорію «нація» в
так званій «конституції», яка була прийнята другим з’їздом Союзу
Боротьби в травні 1920 р. «Устрій, — проголошувала вона, —
підпорядковується моральним і матеріальним інтересам Нації,
розглядається з позиції її реальності та історичної перспективи».

Беручи до уваги вплив, який здійснювали комуністичні ідеї на народні
маси в 20-х роках, фашисти вмонтували в свою програму демагогічний
вислів, який був сформований таким чином: «Фашизм є комунізмом,
повернутим в лоно Нації. Це — еволюційний комунізм».

Ведучи мову про фашизм, важливо підкреслити, що він породжує масове
зростання расистської, націоналістичної, шовіністичної пропаганди і
агітації.

Передусім слід відзначити, що він багато в чому нагадує фашистський
режим. Йому також властива соціальна демагогія. Особливо цим уславився
сталінський режим. Ось типовий приклад демагогії, який практикувався в
ту епоху: «Ни одна из прежних общественно-исторических формаций не может
идти ни в какое сравнение с социалистическим строєм по тем колосальньїм
возможностям, которьім он обладает для развития производительньїх сил, а
следовательно, и для зависящего от них развития науки». І далі:
«интеллигенция на собственном опьіте убедилась в великих преимуществах
социалистического строя перед капиталистическим. Интеллигенция
убедилась, что правда, прогресе — все будушее человечество стоит на
стороне Советской власти й только у нас, в Советском Союзе,
интеллигенция имеет все необходимое для своего материального й духовного
процветания».

Як у фашистській державі, так й в тоталітарній запроваджується
«вождизм», культ особи.

Тоталітарний режим характеризується повним пануванням держави над
суспільством і особою, одержавленням усіх легальних організацій, не
обмеженим законами, і законами, не підпорядкованими повноваженням влади,
контролем держави над усіма сферами суспільного життя, відсутністю
гласності, ліквідацією прав і свобод, репресіями щодо опозицій та
інакомислячих, мілітаризацією суспільного життя, диктатом однієї партії.

Авторитарний режим не настільки різкий, він «більш м’який» порівняно з
фашистським і тоталітарним.

Він представлений особою диктатора чи хунти, яка вдається до
систематичного насильства з метою зберегти своє панування.

Для авторитарного режиму соціальна демагогія не є притаманною. Як
правило, він не запроваджує державну ідеологію і не закріплює панування
однієї партії. Це якраз і виключає можливість зрощування державного і
партійного апарату.

Проте авторитарний режим не допускає формування і функціонування владних
структур держави на демократичній основі. Він може застосувати масові
позасудові і адміністративні репресії проти опозиційних сил.

Авторитарному режиму притаманна необмежена влада однієї особи або групи
осіб, які непідконтрольні народові, управління здійснюється, як правило,
централізовано, спирається на поліцейський та військові апарати.

Завершуючи тему, слід зазначити, що питання про форму держави набуває
особливого значення. Адже вона стосується найважливіших аспектів
організації і діяльності держави. Тому вірне розуміння відповідних
теоретичних положень, які почерпнуті з аналізу світового досвіду
державного правого будівництва, застосування їх адекватно до конкретних
умов і національних традицій може суттєво сприяти створенню життєздатної
форми держави, яка забезпечить прогресивний розвиток і розквіт всього
суспільства.

5. Форма Української держави та проблеми її удосконалення

Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною,
демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона
проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5),

Вихідним моментом демократизму держави є проголошення його на найвищому
конституційному рівні, що здійснюється Основним Законом і пов’язано з
конституційним визнанням державою статусу народу як єдиного джерела
влади, його права реалізовувати свою владу як через органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом
виборів, референдумів тощо), та закріпленням виключного за народом права
визначати й змінювати конституційний лад України.

Першочергове значення у становленні і функціонуванні демократичної
держави має порядок формування органів державної влади (державного
апарату), зокрема порядок виборів до органів державної влади та інші
засоби їх формування.

Відповідно до Конституції, шляхом вільних і справді демократичних
виборів обираються народні депутати України до парламенту — Верховної
Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України.

Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і
прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71
Конституції).

Ряд органів державної влади України формується окремо представницьким
органом державної влади — парламентом України (обираються безстрокове
судді судів загальної юриспруденції тощо) чи Президентом як главою
держави (перше призначення на посаду професійного судді на п’ять років
суду загальної юрисдикції) або спільно, за взаємною участю: за поданням,
згодою одного органу державної влади щодо іншого, на паритетних засадах
тощо.

Зокрема, Прем’єр-міністр і Генеральний прокурор призначаються
Президентом України за згодою Верховної Ради.

Судді Конституційного Суду України (18 суддів) призначаються
Президентом, Верховною Радою та з’їздом суддів України на паритетних
засадах (по шість суддів).

Основним показником демократизму держави є наявність виборних
представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування.

Виборними органами державної клади в Україні є Верховна Рада і
Президент.

Виборним представницьким органом державної влади є лише один орган
державної влади — Верховна Рада України.

Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські,
селищні та міські ради. Районні та обласні ради представляють спільні
інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, незалежно від порядку
їх формування.

Органом державної влади, який уособлює представницьку демократію в
Україні і є головним структурним елементом демократизму держави,
визначена Верховна Рада. Лише вона має право представляти Український
народ — громадян України всіх національностей — і виступати від його
імені. Верховна Рада є єдиним, загальнонаціональним, колегіальним,
постійно діючим органом законодавчої влади України.

Президент України, який також обирається безпосередньо народом,
представляє державу у відносинах з іншими державами і міжнародними
організаціями, а також у внутрішніх (внутрідержавних) відносинах і
виступає від її імені.

Демократизм держави виявляється також у принципах діяльності її органів
і в основних засадах здійснення державної влади в цілому. Зокрема, він
виявляється в гласності, відкритості роботи парламенту та інших органів
державної влади, періодичності сесій і пленарних засідань парламенту, в
системності роботи інших органів державної влади тощо.

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в
політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших
відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна
єдність. У Конституції щодо цього зазначається, що територія України у
межах існуючою кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий
поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має
політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці
мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна
Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення
(міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на
визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Тривалий час у ході підготовки нової Конституції перед Україною стояла
проблема вибору форми держави за характером державного устрою.
Пропозиції щодо федералізації України, поділу на землі за рахунок
об’єднання ряду областей були відкинуті. Це закономірно. Адже в умовах,
коли наша держава і суспільство, економіка й культура переживають кризу,
вкрай необхідне об’єднання на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і
зусиль. До того ж федералізація держави вважається доцільною лише тоді,
коли вичерпані можливості місцевого самоврядування та інших регіональних
інститутів. В Україні нині відбувається лише становлення системи
місцевого самоврядування й інших регіональних інститутів (державних
адміністрацій, спеціальних, вільних економічних зон, прийняття статутів
міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, утворення різних
асоціацій та державних і самоврядних органів
адміністративно-територіальних одиниць).

Принцип республіканської форми держави полягає в такій організації
державної влади (форми правління), за якої глава держави (Президент)
обирається народом або парламентом, шляхом прямих або непрямих виборів
на певний строк (4, 5, 6, У років). Україна відповідно до ст. 5
Конституції є республікою, оскільки глава держави — Президент обкрається
громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого
права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Відповідно до змісту Конституції наша держава за своїми основними рисами
вважається президентсько-парламентською республікою, оскільки Президент
обирається громадянами України, формує Кабінет Міністрів (уряд) з який
відповідальний перед ним, але не очолює уряд, не є главою виконавчої
влади, Верховна Рада — парламент України — може прийняти резолюцію
недовіри Кабінетові Міністрів, яка веде до відставки Кабінету Міністрів,
За відповідних умов Президент має право розпуску парламенту.

Названа форма нашої держави не є випадковою.

Сучасні держави в переважній більшості є республіками: президентськими,
парламентськими або змішаними — президентсько-парламентськими чи
парламентсько-президентськими (статус інституту президентства в них
неоднаковий).

Вибір форми держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій,
ментальності народу, рівня розвитку демократа, суспільства і держави,
економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від
зовнішніх факторів.

Так, президентська республіка утвердилася у США і країнах Латинської
Америки в результаті прагнення їх народів до сильної, міцної, але
демократичної влади і держави як противаги монархії, монархічної форми
правління.

У Європі ж президентська республіка, за окремими винятками, практично не
утвердилася. Адже європейські демократії (політичні системи) і
відповідні держави сформувалися у жорстокій і часто безкомпромісній
боротьбі з абсолютизмом, а потім з диктатурою і тоталітаризмом. Тому
народи Європи обирають, як правило, такі форми держав (республік), які
не носять загрози повернення до диктатури, тоталітаризму, а саме —
парламентські республіки або змішані види республік.

Серед держав Європи парламентські республіки утвердилися переважно у тих
країнах, які нещодавно пережили диктатуру (фашистську диктатуру,
диктатуру «чорних полковників» тощо), зокрема у Німеччині, Італії,
Австрії, Греції та ін, Ці факти варті на увагу. Парадоксальними в цьому
відношенні є прагнення окремих держав колишнього Союзу РСР та держав
колишньої соціалістичної співдружності будувати президентські
республіки.

Для України на даному етапі її розвитку об’єктивно є найбільш прийнятною
президентсько-парламентська республіка, що закріплена в новій
Конституції.

Звернемо увагу на деякі проблеми формування Української держави.

По-перше, Українська держава і державний лад України мають у багатьох
відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії
становлення.

Україна рішуче й безповоротно відходить від свого колишнього статусу —
суб’єкта федерації Союзу РСР; від статусу держави (фактично
напівдержави, квазідер-жави), в якій керівництво органами державної
влади та іншими інститутами здійснювала тривалий час партія; від
статусу, за якого Українській державі (колишній союзній республіці) не
підпорядковувалася більшість державних підприємств, установ і
організацій (з числа союзних), від статусу держави, в якій порушувались
права людини і громадянина, в якій навіть не існувало ряду органів
державної влади або вони мали наддержавний (союзний) характер; від
статусу держави, в якій більшість органів мали формальний, символічний
характер і яка була фактично усунута від зовнішньої політики, роль та
значення якої всіляко принижувались — до держави у власному сучасному
розумінні цього слова. Розвиток України спрямований на утвердження
дійсно суверенної, незалежної держави, повноправного і рівноправного
суб’єкта світового співтовариства, до держави, яка не визнає у своїй
країні ніякої влади над собою, окрім влади свого народу, до держави, яка
служить народу і вважає утвердження й забезпечення прав і свобод людини
своїм основним обов’язком, до держави, яка визнає право на існування
різних політичних партій, форм власності, в тому числі приватної
власності, різноманітних ідеологій, вчень, теорій, до держави, яка
сприяє підприємництву і розвитку ринкових відносин.

За сім років незалежності в українській державі відбулися істотні
зрушення майже у всіх сферах — політичній, економічній, соціальній,
культурній, — але, на жаль, в жодній з них остаточно не сформувались
нові суспільні відносини.

Це дає підстави стверджувати, що нині Українська держава має перехідний
і змішаний характер. Конституція 1996 р. підбила певний підсумок
розвитку нашої держави та створила необхідні передумови для її
подальшого поступу, розбудови й утвердження в ній якісно нових рис,
притаманних істинно суверенній, демократичній, соціальній, правовій
державі, і відповідно, якісно нового державного ладу.

По-друге, державний лад України утверджує в Україні національну державу.
Це обумовлено передусім тим, що сучасне державотворення в Україні має в
своїй основі реалізацію багатовікової української ідеї створення
(поновлення, відродження) самостійної (незалежної, суверенної), соборної
(єдиної, унітарної), вільної, демократичної, справедливої, правової,
соціальної, розвинутої держави. Разом з тим держава, формуючи політичну
українську націю — Український народ, дбає про розвиток етнічної
української нації та інших етносів.

Відповідно до Конституції, держава, яка виникла на основі здійснення
українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної
свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної,
культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і
національних меншин України.

В той же час Україна дбає про задоволення національно-культурних і
мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Державна мова в Україні, державні символи та інші інститути є за своїм
походженням переважно національними інститутами етнічних українців.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки,
Українська держава утверджується як європейська держава, якій притаманні
істотні риси більшості європейських держав та держав світу.
Підтвердженням тому є Конституція України 1996 р.

Вона сприйняла значною мірою, хоча й критично, багатовікові досягнення
європейської наукової конституційної думки і практики в галузі
державотворення. Зокрема, вчення, ідеї, положення про правову державу,
про верховенство права, про розподіл державної влади на законодавчу,
виконавчу і судову, про демократію, парламентаризм, місцеве
самоврядування, вибори, референдуми та інші форми прямого народовладдя,
про конституційне судочинство, правосуддя тощо. Форми нашої держави як
за характером правління, тобто організацією державної влади., так і за
характером державного устрою обирались при підготовці Конституції 1996
р. з максимальним урахуванням досвіду європейських держав.

По-четверте, Україна з моменту проголошення своєї незалежності виступає
як важливий міжнародний фактор, який виливає на інші держави і
міжнародні організації й зазнає відповідно значного впливу з їх боку. Це
зумовлено, зокрема, її роллю в розпаді колишнього Союзу РСР, її колишнім
фактичним статусом: ядерної держави, Чорнобильською катастрофою і
ліквідацією її наслідків, поділом Чорноморського флоту, статусом
Севастополя та ситуацією в Автономній Республіці Крим, успішною
миротворчою місією на території колишньої Югославії, бурхливими і
неординарними внутріполітичними і внутріекономічними подіями в Україні,
відносинами України зі Сходом і Заходом, з усіма державами та
міжнародними і регіональними організаціями: СНД, НАТО, Радою Європи;
геополітичним становищем в Європі і світі, тобто статусом України як
великої європейської держави та іншими факторами.

Будівництво української держави, утвердження її державного ладу зазнає
постійного впливу цих факторів як щодо державних структур, так і щодо їх
функцій та завдань.

Висновки

Таким чином, форма держави — це складне поняття, що характеризує державу
з точки зору існуючих в ній форми правління, державного устрою та
державно-правового режиму. Інакше кажучи, кожна держава, які будь-яке
інше соціальне утворення, має бути певним чином організована,
побудована, сформована, а здійснення нею влади має відбуватися певними
способами, методами. Сутність тієї чи іншої держави проявляється у
різних її формах.

Сукупність суттєвих способів організації, побудови і здійснення
державної влади, які становлять її суть, відображає поняття «форма
держави».

Форма правління — спосіб організації вищих державних органів влади і
правління. Серед основних форм правління можна назвати монархію та
республіку.

Під формою державного устрою розуміємо територіальну організацію
державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого
управління суспільством: це взаємозв’язок окремих складових частин
держави між собою і її спільними вищими органами державної влади.
Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах.

Державний режим — це спосіб реалізації державою свого призначення в
суспільстві. Він складається із системи методів, засобів здійснення
державної влади. В залежності від того, які методи здійснення політичної
влади запроваджуються і практикуються в державі, можна виділити такі
види режимів: демократичний і терористичний.

Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною,
демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона
проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5).

Література

Алексеев С.С. Теория права. – 2-е изд. перероб. и доп. – М.: Бек, 1995.
– 312 с.

Венгеров А.Б Теория государства и права: Учебник. – М.: Новвый юрист,
1998. – 624 с.

Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / Ред. В.В.
Копейчиков. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.

Кельман М.С. Теорія держави. Навчальний посібник. Тернопіль, 1997. – 330
с.

Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Ф. Погорілка. – К.:
Наукова думка. – 1999. – 735 с.

Нерсесянц В.С. Юриспунденция. Введение в курс общей теории права и
государства: Для юр. Вузов и фак-тов. – М.: Норма: Инфра – М, 1999. –
282 с.

Теория государства и права: Учебник для вузов / Ред. М.М. Рассалов, В.О.
Лучин, Б.С. Эбзеев. – М.: Юнити, 2001. – 640 с.

Теорія держави і права / Навчальний посібник. – К.:. Юрінформ, 1995. –
190 с.

Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.:
Юрайт, 2001. – 432 с.

Кельман М.С. Теорія держави. Навчальний посібник. Тернопіль, 1997. –
С.104

1 Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / Ред. В.В.
Копейчиков. – К.: Юрінком, 1997. – С.81.

Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Ф. Погорілка. – К.:
Наукова думка. – 1999. – С.164

PAGE

PAGE 35

Похожие записи