ЗМІСТ

Вступ.

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого.

2. Пред’явлення обвинувачення і допит обвинуваченого,

3. Тактичні особливості допиту обвинуваченого.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин,
реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади
виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і
вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні
розробляти і формувати правові основи державності і законності право
застосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту
конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань
та державних структур України.

Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов’язує
органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах
своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку
виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до
встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх
покарання ( ст. 4 КПК ).

Поспішне, безпідставне , помилкове притягнення особи до відповідальності
може мати не сприятливі для неї наслідки, завдати незаслужені моральні
страждання, заподіювати матеріальну шкоду. Порушення закону і помилки,
що допускаються при притягненні осіб як обвинувачених, призводять до
істотного обмеження прав і свобод громадян, викликають обурення та
обґрунтовані скарги.

Сучасний стан боротьби зі злочинністю вимагає розробки нових
аспектів організації розслідування, зокрема щодо провадження окремих
слідчих дій. Одним із найпоширеніших серед них є допит як спосіб
одержання інформації, який має величезне доказове значення.

Допит обвинуваченого – слідча дія, спрямована на отримання та перевірку
інформації стосовно обставин, які мають для встановлення істини у
справі. Суть допиту полягає в особистому спілкуванні слідчого з
допитуваним для одержання відомостей, які є необхідні для встановлення
обставин справи, що розслідується. Особливість одержання інформації про
обставини вчиненого злочину під час допиту полягає в тому, що її
джерелом є людина. Тому одержання такої інформації пов’язано з низкою
процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних
положень проведення допиту ( ст. 143, 145, 146, 166-173 КПК України).

Завданням допиту є одержання достовірності інформації стосовно обставин
злочину, що розслідується.

Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивних
показань, які відображують їх дійсність. Ці показання є джерелом
доказів, а дані, що в них знаходяться, – доказами.

Формування внутрішньго переконання слідчого при оцінці, отриманій у ході
допиту, істотно полегшує те, що в його розповсюдженні є сукупність
доказів, що поступово накопичуються. Визначення місця того факту, що
оцінюється, у цій сукупності дозволяє дійти правильного висновку.

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого.

Згідно зі ст. 43 КПК обвинуваченим є особа, щодо якої у встановленому
законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого.
Обвинуваченим особа може стати лише після порушення кримінальної справи
і з моменту винесення слідчим (ст..131, 132 КПК ) або прокурором ( п.5
ч.1 ст. 227 КПК ) постанови про притягнення до відповідальності особи як
обвинуваченого. Винесення такої постанови є юридичним фактом. У справах
з протокольною формою досудової підготовки матеріалів обвинуваченим
особа стає з моменту складання прокурором обвинувального висновку, а в
справах приватного обвинувачення – з моменту порушення суддею
кримінальної справи і призначення її до розгляду.

Підставою для притягнення особи як обвинуваченого є достатність доказів,
які вказують на вчинення злочину. В ст. 62 Конституції зазначено, що
обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих не законним
шляхом, а також ґрунтуватися на припущеннях. При цьому притягнення як
обвинуваченого повинно базуватися не на простій сукупності доказів, а на
їх системі, під якою розуміється внутрішня несуперечливість множини
взаємопов’язаних доказів.

Визначення достатності доказів для притягнення як обвинуваченого
пов’язано з їх оцінкою. Слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об’єктивному
розгляді всіх обставин справи в їх сукупності( ч.1 ст. 67 КПК ).
Перевірку доказів не можна ототожнювати з оцінкою доказів, тому що
оцінку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього
процесу з практичними діями складає перевірку доказів. Отже, виходячи зі
змісту ст. 131 КПК можна зробити висновок, що для притягнення особи як
обвинуваченого у розпорядженні слідчого мають бути достовірні вагомі
докази, які переконують його в тому, що:

а) подія (діяння), що розслідується, справді мала місце;

б) її вчинено умисно або необережно саме даною особою;

в) у цьому діянні є всі передбачені кримінальним законом ознаки складу
певного злочину;

Виявивши особу, яка підлягає притягненню як обвинувачений, слідчий
повинен перевірити, чи містяться в її діях ознаки складу злочину і якого
саме.

Докази, в більшості випадків належать до ознак, які характеризують
об’єкт та об’єктивну сторону злочину, що розслідується.

Об’єкт злочинного діяння та ознаки, що його характеризують, важливо
встановити не тільки для визначення кваліфікації злочину, у деяких
випадках без цього неможливо встановити й особу, яка вчинила злочин.
Відомо, наприклад, що по справам про вбивство докази, що характеризують
особу потерпілого, зв’язки, характер взаємовідносин з людьми та його
минуле часто є основою для попереднього висновку про суб’єкта злочину.

Щодо об’єктивної сторони діяння при визначенні підстав для пред’явлення
обвинувачення необхідно з’ясувати: в чому конкретно полягало суспільно
небезпечне діяння, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення
злочину, шкідливі наслідки, а в деяких випадках і причинний зв’язок між
діями особи і шкідливими наслідками, що настали.

Встановлюючи підстави, достатні для притягнення конкретної особи як
обвинуваченого, слідчий повинен перевірити, чи немає обставин, які
виключають кримінальну відповідальність цієї особи, зокрема:

— чи досягла особа, яка підлягає притягненню як обвинувачений, віку, з
якого настає відповідальність за злочин, що інкримінується, а також чи
осудна ця особа;

— чи немає вироку, що набрав сили і потім був скасований, ухвали або
постанови суду про закінчення справи;

— чи не збігли строки давності кримінального переслідування;

— чи не скасовано застосування покарання за вчинене діяння актом
амністії;

—- чи не має в даному випадку місце необхідна оборона і крайня
необхідність (статті 36 і 39 КК).

За наявності хоча б однієї із вказаних обставин слідчий не має права
пред’явити обвинувачення.

Проте, як свідчить практика, всупереч ст. 132 КПК у ряді випадків
слідчий пред’являє обвинувачення, формулювання якого не відображає
обставин вчинення злочину. В окремих випадках у постановах про
притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальних висновках не
зазначаються кваліфікуючі ознаки злочину, є суперечності.

Важливе значення для проведення повного, всебічного й об’єктивного
розслідування справи має вибір моменту притягнення особи як
обвинуваченого. Передчасне притягнення як обвинуваченого, як правило,
пов’язане з невмінням оцінити наявність підстав для такого рішення.
Небезпечність передчасного притягнення полягає в тому, що воно може
призвести до необґрунтованого здійснення цієї процедури, неправомірного
застосування щодо обвинуваченого заходів процесуального примусу,
оскільки після пред’явлення особі обвинувачення слідчі, як правило,
обирають обвинуваченому той чи інший вид запобіжного заходу. Запізніле
притягнення особи як обвинуваченого найчастіше викликано намаганням
встановити всі без винятку обставини, що їх потрібно доказати по справі,
а потім пред’являти обвинувачення. Це значною мірою обмежує право особи
на захист, бо вона не знає, в чому конкретно її обвинувачують, і, не
володіючи правами обвинуваченого, не має можливості активно захищатися
від обвинувачення.

Разом з тим закон передбачає певні гарантії проти самовільного
затягування моменту притягнення як обвинуваченого. КПК зобов’язує
слідчого вирішити питання про притягнення підозрюваного як
обвинуваченого протягом десяти діб з моменту застосування запобіжного
заходу (ст. 148 КПК). Якщо це не буде зроблено, запобіжний захід
автоматично відміняється, а особа переходить у ранг свідка.

2. Пред’явлення обвинувачення і допит обвинуваченого.

Слідчий зобов’язаний пред’явити обвинуваченому сформульоване ним
обвинувачення, причому не пізніше двох днів з моменту винесення
постанови про притягнення як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше
дня явки обвинуваченого або його приводу.

Встановлення строку у два дні зумовлене, з одного боку, потребою у
швидкому розслідуванні кримінальних справ, а з іншого, необхідністю
якомога скоріше довести до обвинуваченого про існуючу у нього
можливість реалізувати комплекс передбачених ст.142 КПК прав. Короткий
проміжок часу між винесенням слідчим постанови про притягненням
особи до відповідальності як обвинуваченого та пред’явленням
обвинувачення і роз’ясненням обвинуваченому прав на слідстві пояснюється
тим, що всі ці дії підпорядковані єдиній меті — формуванню законного та
обґрунтованого обвинувачення при обов’язковій умові забезпечення особі,
яка стала обвинуваченим, можливості захищатися усіма дозволеними законом
способами та засобами.

Обвинувачення пред’являється пізніше дводенного строку тоді, коли
обвинувачений: а) не може з’явитися з поважних причин (через несвоєчасне
одержання повістки, хворобу, стихійне лихо та інші обставини, які
позбавляють його можливості своєчасно з’явитися до слідчого); б) без
поважних причин не з’являється за викликом слідчого. Тоді слідчий
застосовує до нього привід (ст. 136 КПК), а якщо місце його перебування
не встановлено, то оголошує розшук (ст. 138, 139 КПК).

Зміст пред’явлення обвинувачення полягає в тому, що слідчий,
переконавшись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про
притягнення як обвинуваченого і роз’яснює суть пред’явленого
обвинувачення: встановлені слідством фактичні обставини вчиненого
злочину та їх юридичну оцінку, спеціальні терміни.

Виконання цих дій засвідчується підписом обвинуваченого на постанові і
підписом слідчого із зазначенням дати пред’явлення обвинувачення . Ст.
142 КПК зобов’язує слідчого при пред’явленні обвинувачення роз’яснити
обвинуваченому також його процесуальні права на попередньому слідстві
Про роз’яснення обвинуваченому його прав слідчий відмічає на постанові
про притягнення як обвинуваченого, що засвідчує своїм підписом
обвинувачений. Практично на постанові після засвідчення факту
пред’явлення обвинувачення наводиться повний перелік цих прав.

Якщо при пред’явленні обвинувачення і роз’ясненні обвинуваченому його
прав брали участь інші особи: перекладач, захисник, педагог або лікар,
законний представник обвинуваченого, прокурор, то й вони повинні
поставити свої підписи на постанові (ст. 85, 144, 438 КПК).

У разі відмови обвинуваченого поставити підпис на зазначеній постанові
слідчий робить на ній відмітку про

оголошення її тексту обвинуваченому і про таку відмову, про що сповіщає
прокурора (ч. 2 ст. 140 КПК).

Якщо обвинувачений або інша особа, що брала участь у пред’явленні
обвинувачення, через фізичні вади або з інших поважних причин не може
поставити свій підпис, то для засвідчення факту роз’яснення
обвинувачення і процесуальних прав запрошується стороння особа, тобто
застосовуються правила, які діють при оформленні протоколу слідчої дії
(ч. 4 ст. 85 КПК).

Пред’явлення обвинувачення і роз’яснення обвинуваченому його
процесуальних прав може бути оформлене й окремим протоколом.Згідно КПК
обвинувачений має такі права :

1. Право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують. Винісши
мотивовану постанову про притягнення особи як обвинуваченого з
викладенням конкретних дій, що ставляться в вину, та їх юридичної
кваліфікації, слідчий не пізніше двох днів з моменту винесення такої
постанови зобов’язаний пред’явити її обвинуваченому та вручити йому
копію постанови про притягнення як обвинуваченого. Останній у такий
самий строк має бути повідомлений про всі зміни обвинувачення.
Обвинувачений має бути допитаний не пізніше однієї доби після висунення
обвинувачення та мати можливість дати свої пояснення і зробити
зауваження. Під час пред’явлення обвинувачення та допиту
обвинуваченого обов’язковою є присутність захисника, крім випадків, коли
він не бере участі у справі взагалі. В суді в разі зміни обвинувачення
прокурором копія відповідної постанови прокурора має бути вручена
підсудному та його захиснику й іншим сторонам, а розгляд справи
відкладається на три доби з тим, щоб у підсудного було достатньо часу
для ознайомлення з новим обвинуваченням і підготовки до захисту.

2. Право обвинуваченого давати показання або відмовитися давати
показання та відповідати на запитання. Згідно зі ст. 63 Конституції
України ніхто не може примушуватись давати показання відносно самого
себе і не несе відповідальності за відмову від давання показань стосовно
самого себе.

Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від давання
показань або за давання хибних показань. Давання показань — його право,
а не обов’язок.

Згодившись на давання показань, обвинувачений має знати, що його
показання можуть бути використані для доказування його винуватості.

Допит обвинуваченого провадиться негайно і в усякому разі не пізніше
доби після пред’явлення обвинувачення. На початку допиту слідчий повинен
запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред’явленому
обвинуваченні, після чого запропонувати йому дати показання по суті
обвинувачення. Обвинувачений має право викласти свої показання
власноручно, а також скористатися послугами перекладача. Доводи
обвинуваченого мають бути ретельно та всебічно перевірені.

3. Право обвинуваченого мати захисника та побачення з ним до першого
допиту. Захисник допускається до участі на будь-яких стадіях процесу. В
певних випадках участь захисника в справі обов’язкова, незважаючи на
наявність клопотання особи про це. В цих випадках, а також в разі заяви
клопотань затриманим, арештованим чи обвинуваченим щонайменше захисник
має бути допущений до справи з моменту пред’явлення обвинувачення, а в
разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, або
застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з моменту
оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування
запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту
затримання.

Як захисники допускаються фахівці у галузі права (тобто особи з
юридичною освітою), які за законом мають право на надання правової
допомоги особисто чи за дорученням, а також особи, які мають свідоцтво
про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. З моменту
пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового
слідства та при розгляді справи в суді як захисники допускаються близькі
родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його
опікуни або піклувальники.

Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

1) адвоката — ордером відповідного адвокатського об’єднання;

2) адвоката, який не є членом адвокатського об’єднання, — угодою, інших
фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової
допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням
юридичної особи — угодою або дорученням юридичної особи;

3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою
обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до
участі в справі як захисників.

У випадках, коли відповідно до вимог ст. 45 цього Кодексу участь
захисника є обов’язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни
або піклувальники як захисники можуть брати участь у справі лише
одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права,
який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за
дорученням юридичної особи.

Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання,
слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Згідно зі ст. 45 КПК України участь захисника при провадженні дізнання,
досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої
інстанції є обов’язковою:

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні
злочину у віці до 18 років, — з моменту визнання особи підозрюваною чи
пред’явлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади
(німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на
захист, — з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення
або з моменту встановлення цих вад;

3) у справах осіб, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство, — з
моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає
довічне ув’язнення — з моменту затримання особи чи пред’явлення їй
обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного
характеру — з моменту встановлення факту наявності в особи душевної
хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного
характеру — з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту
поміщення його до приймальника-розподільника.

У суді апеляційної інстанції участь захисника у передбачених випадках є
обов’язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища
засудженого чи виправданого.

Відповідно до приписів ст. 47 КПК України захисника запрошують сам
обвинувачений чи підозрюваний, його законні представники, родичі або
інші особи за дорученням або на прохання обвинуваченого чи
підозрюваного. У тих випадках, коли з’явлення для участі у справі
захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом 72 годин, особа,
яка провадить дізнання, або слідчий відповідно мають право запропонувати
обвинуваченому запросити іншого захисника або забезпечують йому
захисника.

Обвинувачений має право на побачення з захисником наодинці до першого
допиту, а після першого допиту — без обмеження кількості та тривалості.

Замінити одного захисника іншим можна тільки за клопотанням або за
згодою обвинуваченого.

При виконанні даних приписів виникає низка проблем. Наприклад, на
підставі ч. 5 ст. 47 КПК України в тих випадках, коли з’явлення для
участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом 72
годин, слідчий, суд мають право запропонувати обвинуваченому запросити
іншого захисника або призначають йому захисника своїм рішенням.

Займатися запрошеннями у слідчого просто немає процесуального часу,
оскільки на підставі ст. 133 КПК України він зобов’язаний вже протягом
48 годин пред’явити обвинувачення, а згідно зі ст. 140 КПК України
присутність захисника при пред’явленні обвинувачення обов’язкова. Вихід
один: суворо додержувати строки пред’явлення обвинувачення та
забезпечувати присутність при пред’явленні обвинувачення захисника, який
виконуватиме свої повноваження до прибуття захисника, обраного
обвинуваченим.

Проте і тут не без проблем — держава покладає на адвокатуру завдання
забезпечення обвинувачуваному права на захист. Але адвокатура є
добровільним професійним об’єднанням, яке не підпорядковане державним
органам влади, об’єднанням, яким держава фактично не керує, закон
відносить адвокатуру до громадських об’єднань, що працюють на принципах
самоврядування.

Де гарантії, що з’явиться захисник з колегії адвокатів, якщо у
обвинуваченого немає коштів на оплату його послуг. Слідчому пропонується
розв’язати дуже складне завдання: забезпечити участь захисника в справі
за призначенням, наприклад, при небажанні його мати самим обвинуваченим
і відсутності зацікавленості в здійсненні захисту малозабезпечених
обвинувачуваних з боку адвокатів, відсутності можливості вплинути на
адвокатські об’єднання, які працюють на засадах самоврядування і по суті
«некеровані».

Обвинувачений (підсудний) має право в будь-який момент провадження у
справі відмовитися від захисника. Така відмова допускається тільки за
ініціативою обвинуваченого або підсудного і не може бути перешкодою для
продовження участі у справі прокурора або громадського обвинувача, а
також захисників інших підозрюваних, обвинувачених або підсудних.

При відмові від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий
складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову.

Слідчий може звільнити обвинуваченого від оплати послуг захисника, якщо
останній брав участь у справі за призначенням та в разі
малозабезпеченості обвинуваченого.

Участь захисника в судовому розгляді обов’язкова також у справах осіб,
між інтересами яких є протиріччя, та якщо хоч одна з них має захисника.
Ці положення логічно випливають зі ст. 261 КПК України, що проголошує
рівність прав та можливостей учасників судового розгляду щодо надання та
дослідження доказів.

Зауважимо, що порушення права обвинуваченого на захист не тільки може
мати процесуальні наслідки — повернення справи на додаткове
розслідування тощо, а й тягти більш негативні наслідки, навіть
притягнення винних до кримінальної відповідальності.

4. Право подавати докази обвинувачений здійснює: безпосередньо передаючи
особі, у провадженні якої перебуває справа, речові докази, що є в його
розпорядженні, сліди злочину, матеріали відеозапису, звукозапису,
кінозйомки, фотознімки, інші матеріали технічного документування
своєї діяльності, комп’ютерні дискети, факси, телетайпограми, а також
письмові документи та інші докази; даючи показання та пояснення у
справі; заявляючи клопотання про провадження слідчих дій або про
поставлення додаткових запитань перед експертами; особисто беручи участь
у слідчих діях, а також у судовому слідстві та ставлячи запитання
свідкам, експертам й іншим учасникам процесу.

Беручи участь у судових дебатах або виступаючи з останнім словом,
обвинувачений (підсудний) може піддати докази аналізу, дати їм оцінку,
звернути увагу на прогалини, сумніви, алібі або недоброякісність тих чи
інших доказів.

Подання доказів — право, а не обов’язок обвинуваченого. Органи та особи,
які ведуть кримінальний процес, не мають права перекладати обов’язок
доказування на обвинуваченого.

5. Право обвинуваченого заявляти клопотання. Письмові або усні
клопотання обвинуваченого приймаються до розгляду та підлягають
перевірці у строк не більше доби. Обвинувачений має право заявити
клопотання на будь-якій стадії кримінального процесу.

Усні клопотання підлягають занесенню до протоколів відповідних
слідчих, судових або інших процесуальних дій. Клопотання або
задовольняються, або ні. У разі відмови у задоволенні клопотання слідчий
виносить про це мотивовану постанову (ст. 129 КПК України), з якою
ознайомлює обвинуваченого.

6. Право обвинуваченого заявляти відводи. Обвинувачений має право
заявити відвід слідчому, особі, яка провадить дізнання, прокурору,
судді, присяжному засідателю, захиснику та секретарю судового засідання,
якщо за будь-якими обставинами вони будуть зацікавленими в результаті
справи. Заявлений відвід розглядається та розв’язується в порядку ст.
54-62 КПК України.

7. Право обвинуваченого подавати скарги. Дії слідчого оскаржуються
прокурору, а в окремих випадках — до суду. Постанова про закриття справи
оскаржується прокурору протягом семи днів з дня отримання письмового
повідомлення або копії постанови про закриття справи. Поряд з цим
рішення як слідчого, так і прокурора може бути оскаржене обвинуваченим
до суду.

Згідно зі ст. 110 КПК України дії та постанови органів дізнання
оскаржуються прокурору та розглядаються ним протягом десяти днів.

Скарга, що подана на слідчого, розглядається прокурором протягом трьох
днів (ст. 235 КПК України).

Вирок суду оскаржується в апеляційному порядку протягом п’ятнадцяти діб
з моменту проголошення вироку, а якщо засуджений тримається під вартою,—
протягом п’ятнадцяти діб з моменту вручення йому копії вироку.

8. Право обвинуваченого на ознайомлення з матеріалами справи. Слідчий
зобов’язаний пояснити обвинуваченому його право знайомитися з усіма
матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника. Обмежувати
час для ознайомлення зі справою не можна, за винятком випадків, коли
обвинувачений явно намагається цим шляхом затягувати закінчення
розслідування.

Але 3 квітня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про
внесення змін в Кримінально-процесуальний кодекс України (відносно
приведення положень Кодексу до відповідності з Конституцією)”. Після
чого при обчисленні строків тримання під вартою враховується час
ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної
справи. Крім того, матеріали розслідування кримінальної справи повинні
бути пред’явлені обвинуваченому та його захиснику не пізніше ніж за
місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, а якщо цього
часу не вистачить для ознайомлення з ними, строк може бути продовжено,
але не більше ніж на два місяці. Продовжити строк може суддя
апеляційного суду за поданням слідчого, яке повинно бути погоджене з
Генеральним прокурором України або його заступником, а також за поданням
самого Генпрокурора або його заступника. Закон набуває сили через 90
днів після його офіційного опублікування.

Ознайомлення з усіма матеріалами справи — право обвинуваченого; відмова
його скористатися цим правом не означає, що у справі допущено порушення
процесуального закону, і не тягне за собою затримки подальшого
провадження у справі,

Непред’явлення обвинуваченому всіх матеріалів справи повинно
розглядатися як суттєве порушення прав обвинуваченого на захист.

9. Право обвинуваченого брати участь у розгляді справи в суді. Після
закінчення досудового слідства обвинуваченому вручається копія
обвинувального висновку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи
в суді.

Розгляд справи в суді першої інстанції проходить за участю підсудного.
За відсутності підсудного розгляд справи допускається лише в тому разі,
якщо він перебуває за межами держави і ухиляється від з’явлення до суду
або просить розглянути справу, за якою не передбачається покарання у
вигляді позбавлення волі, за його відсутності.

Беручи участь у розгляді справи в суді, обвинувачений (підсудний)
використовує всі свої права, що передбачаються ст. 43 КПК України. Крім
того, він має право: просити про оголошення доказів, що є у справі, а
суд зобов’язаний прохання задовольнити; ставити запитання іншим
підсудним, свідкам, потерпілому, експерту, спеціалісту, перекладачу,
цивільному позивачу та цивільному відповідачу; брати участь у судових
дебатах сторін; звертатися до суду з останнім словом (ст. 263 КПК
України).

10. Право на забезпечення безпеки реалізується за наявності відповідних
підстав відповідно до ст. 52-1 КПК України шляхом переведення
арештованого в іншу камеру, тимчасове переведення із слідчого ізолятора
в ізолятор тимчасового утримання і навпаки, зміни місця роботи і
проживання та інших заходів, передбачених Законом України «Про
забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві».

Допит обвинуваченого є слідчою дією, спрямованою на одержання від
обвинуваченого показань по пред’явленому йому обвинуваченню, а також з
приводу всіх інших відомих Йому обставин, що мають значення для
правильного вирішення кримінальної справи. Загальними правилами
будь-якого допиту є наступні:

— виклик особи на допит здійснюється ні шляхом направлення йому
повістки, телеграми або телефонограми. Обвинувачений, що перебуває під
вартою, викликається через адміністрацію місця досудового
ув’язнення. Неповнолітні особи викликаються через законних
представників. Обвинувачений, підозрюваний, підсудний, свідок
чи потерпілий, які не з’явилися за викликом без поважних
причин, можуть бути піддані приводу;

— місцем проведення допиту є місце провадження досудового слідства або
місце перебування того, кого допитують;

— викликані в одній і тій же справі особи допитуються порізно і не
повинні мати можливості спілкуватися між собою. Вони також не
повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи та знати до
початку судового слідства показання інших учасників процесу;

— як правило, допит не можна проводити в нічний час (з 22.00 до 6.00
годин), крім випадків, коли його неможливо відкласти;

— забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, брехні,
шантажу та інших незаконних заходів;

— будь-який допит починається з того, що слідчий насамперед встановлює
особу того, кого допитує, з’ясовує її взаємовідносини з іншими
учасниками процесу, роз’яснює допитуваному його процесуальні права і
обов’язки та інформує, у якій справі і у зв’язку з якими обставинами
особа буде допитана. Допитуваному пропонується в довільній формі
викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені
запитання. При цьому забороняється ставити запитання, у формулюванні
яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні
запитання);

— хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний
має право власноручно викласти свої показання. Відповідність
записів у протоколі фактичному ходу та результатам допиту
засвідчується підписом допитуваного, слідчого та осіб, які були
присутніми при допиті. Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями
повністю і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання
допитуваного записуються від першої особи і по можливості дослівно;

— якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйомка,
відеозапис та інші технічні записи документування, то про це
слідчий зобов’язаний сповістити допитуваного, повідомивши йому
найменування, загальні технічні характеристики та мету застосування
даного засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати
застосування технічних засобів надаються допитуваному для
ознайомлення;

— допитуваний має право відмовитися давати показання щодо
самого себе, членів своєї сім’ї та близьких родичів (батьків, чоловіка
або дружини, дітей, братів та сестер, діда, баби, онуків);

— допитуваний має право заявити відвід особі, яка провадить допит,
знайомитися з протоколом допиту, вимагати доповнення до протоколу і
внесення до нього поправок. Він також зобов’язаний засвідчити
своїм підписом правильність записів у протоколі допиту.

Основною метою допиту обвинуваченого є одержання від нього правдивих
показань. Допит є також важливим засобом забезпечення його
права давати показання щодо пред’явленого обвинувачення і
подавати докази з метою захисту від обвинувачення.

Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відповідати вимогам
законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості
впливу, відсутності психічного насильства (наявність можливості
вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та спрямованості
па встановлення об’єктивної істини. При допиті обвинуваченого слід
мати на увазі, що давати показання — це його право, а не обов’язок.
Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства,
погроз та Інших незаконних заходів (див. ч.З стп.22 КПК). Якщо
обвинувачений відмовляється давати показання, слідчий повинен з’ясувати
причини відмови і роз’яснити йому значення показань для встановлення
істини у справі і захисту його законних інтересів. Наступний допит
такого обвинуваченого в окремих випадках доцільно провести за участю
прокурора.

Передбачені ч.і ст.143 КПК строки допиту обвинуваченого спрямовані
на забезпечення швидкого, повного і об’єктивного розслідування
справи. Одержані від обвинуваченого показання дають можливість
слідчому перевірити обґрунтованість обвинувачення та визначити
додаткові заходи по збиранню доказів для з’ясування обставин справи.
Допит обвинуваченого відразу ік після пред’явлення обвинувачення сприяє
одержанню від нього правдивих показань, бо обмежує можливість
підготувати неправдиві показання. Одночасно з цим такий допит надає
останньому можливість захищатися від пред’явленого обвинувачення шляхом
викладення своїх показань.

Допит обвинуваченого, як правило, повинен проводитися вдень. Слідчий
має починати допит з таким розрахунком, щоб його можна було закінчити
до настання нічного часу. Ця вимога спрямована на створення нормальних
умов для допиту та виключення можливості використання допиту
в нічний час як засобу незаконного психологічного впливу на
обвинуваченого для одержання від нього зізнання у вчиненні злочину.
Лише в тих випадках, коли обвинувачений наполягає на негайному
допиті або коли його відкладення до настання денного часу
може призвести до втрати важливих доказів, допит може проводитися в
інший час доби.

При допиті обвинуваченого може бути присутнім захисник, а у
випадках, передбачених ч.і ст.45 КПК, його присутність при допиті є
обов’язковою.

Питання про допит обвинуваченого в місці його перебування (за місцем
проживання, навчання, лікування тощо) вирішує слідчий, виходячи Із
тактичних міркувань, стану здоров’я обвинуваченого та інших обставин.

Незалежно від того, чи могли обвинувачені в одній і тій же справі до
їх допиту спілкуватися між собою, кожен з них допитується окремо
від інших. Яких саме заходів треба вжити для того, щоб обвинувачені в
одній справі не могли зноситися між собою, вирішує слідчий. Так,
він може викликати їх для допиту на різний час, дати розпорядження
адміністрації місця попереднього ув’язнення тримати їх роздільно (див.
ч.4 ст.8 Закону України «Про попереднє ув’язнення» від ЗО червня 1993
р.) тощо. Виконання вимог, викладених у ч.5 ст.143 КПК, сприяє отриманню
правдивих показань від обвинувачених у справі групи осіб.

Допит традиційно починається з виконання вимог закону про роз’яснення
учасникам слідчої дії їх прав та обов’язків. Про це робиться відмітка в
протоколі, яка засвідчується підписами учасників.

На початку першого допиту слідчий відповідно до вимог ч. ст.143 КПК
повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у
пред’явленому йому обвинуваченні і в якій мірі — повністю, частково, чи
взагалі не визнає своєї вини. Цим відразу ж з’ясовується ставлення
обвинуваченого до пред’явленого обвинувачення, що враховується
потім при допиті. Відповідь обвинуваченого на поставлене
запитання заноситься до проколу і засвідчується його підписом.
Після цього слідчий пропонує обвинуваченому в довільній формі викласти
свої показання по суті пред’явленого обвинувачення. Якщо в
подальшому показання обвинуваченого будуть серйозно суперечити
висловленому ним на початку допиту ставленню до обвинувачення, слід ще
раз повернутися до з’ясування цього питання.

У разі відмови обвинуваченого підписати протокол допиту це відмічається
в протоколі і засвідчується підписом слідчого (ч. 5 ст. 85 КПК).

До протоколу допиту обвинуваченого можуть додаватися різні схеми,
замальовки та пояснення до них, виконані обвинуваченим у ході допиту І
підписані обвинуваченим і слідчим.

3. Тактичні особливості допиту обвинуваченого.

Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у
постанові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не
зобов’язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний
порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми,
слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування
істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом
доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен
надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. ст. 143—
146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої
особливості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного
обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких
необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не
перевірені, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде
передчасним і не принесе бажаного результату. Коли у справі є кілька
обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання
— кого з них допитувати у першу чергу вирішуючи це питання, слідчий
повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у
спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений
злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваченими; які є
докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отримання
правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливого умовою
допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає
допитуваний свою вину? Тактика проведення допиту обвинуваченого
визначається ставленням обвинуваченого до пред’явленого йому
обвинувачення. Можливі такі три ситуації: обвинувачений визнає себе
винним повністю; обвинувачений визнає себе винним частково;
обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо їх більш детально.

1. Обвинувачений визнає себе винним

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають
іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у
перевірці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань, або
проведенням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення
самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не
відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється
шляхом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про
які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням
повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин,
з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко
відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися
тактичними прийомами актуалізації забутого.

2. Обвинувачений визнає себе винним частково

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать
матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

— почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов’язану з
розслідуваним злочином;

— вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та
ретельно їх зафіксувати;

— шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз’яснити їх суть
обвинуваченому;

— поступово пред’являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали,
що викривають його неправдиві свідчення.

Пред’явлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом
здійснення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним
прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно
зазначити, що для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть
бути використані тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми
пред’явлення доказів під час допиту можуть бути: згадування про докази;
перелік доказів;

надання можливості допитуваному оглянути окремі докази; демонстрація
доказів, яка може здійснюватися шляхом: а) пред’явлення доказів у
порядку зростання їх важливості у справі; б) пред’явлення сукупності
доказів; в) пред’явлення найбільш важливого (головного) доказу.
Необхідно однак мата на увазі, що пред’явлення доказів з великими
проміжками часу та без певної логічної послідовності, як правило,
позитивного результату не дає. Наявні матеріали необхідно використати
таким чином, щоб у обвинуваченого склалася думка про повну обізнаність
слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень, слідчому
доцільно роз’яснити обвинуваченому зміст розділ IX ст. 45 КК України
стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є
обставинами, що пом’якшують кримінальну відповідальність.

3. Обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання. При
підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи
обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних
кримінальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його
життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту
обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:

— поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у
справі;

— максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві
показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах,
схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання
викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має
алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього
питання для подальшої об’єктивної перевірки алібі;

— запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в
цілому або окремих її обставинах;

— оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно
оголошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх
достовірності;

— пред’явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що
свідчать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину,
або спростовують його алібі.

Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. ст. 107,
134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або до
нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його
допит проводиться негайно, у разі неможливості негайного допиту — не
пізніше 24 годин після затримання.

Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особа була
затримана, або до неї було обрано запобіжний захід до пред’явлення
обвинувачення.

Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно; визначити
предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх
послідовності; визначити, які докази та матеріали можуть бути
використаними під час допиту для викриття підозрюваного; визначити
послідовність проведення допитів за наявності кількох підозрюваних.
Допит підозрюваного проводиться з використанням тактичних прийомів, які
застосовуються під час долиту обвинуваченого. Тактика допиту залежить
від моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє
слідчий.

Особливості тактики допиту неповнолітніх:

Тактика проведення допиту цієї категорії осіб обумовлюється віковими
особливостями її психіки, що впливають на характер сприйняття,
запам’ятовування та відтворення допитуваними обставин кримінальної
справи. Слідчий, обираючи тактичні прийоми допиту, повинен враховувати
рівень розвитку неповнолітнього, відсутність життєвого досвіду та
професійних знань, недостатнє логічне мислення, схильність до навіювання
та фантазування.

При підготовці до проведення допиту, насамперед необхідно визначити, хто
саме буде присутнім під час допиту неповнолітнього (батьки, педагог,
близькі родичі, лікар тощо) та найбільш доцільне місце проведення допиту
(вдома, у школі, в кабінеті слідчого). Обстановка проведення допиту
повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним. До
виклику на допит необхідно ретельно вивчити наявні дані, що
характеризують особу неповнолітнього (рівень розвитку; інтереси та
схильності; особливості характеру, схильність до навіювання та
фантазування; поведінка вдома та в школі або в іншому учбовому закладі;
побутові умови тощо).

Для встановлення психологічного контакту доцільно розпочати допит з
бесіди на загальні теми, що становлять інтерес для допитуваного,
продемонструвати знання його інтересів та потреб.

При допиті неповнолітніх більш доцільно користуватися формою вільної
розповіді показань, так як вона забезпечує їх більшу достовірність, ніж
форма запитання — відповідь. Запитання допитуваному повинні бути
простими, зрозумілими, короткими та конкретними. Якщо допитуваний не
розуміє запитання, необхідно змінити його формулювання або зробити більш
простим.

Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися на допитах
неповнолітніх, є: роз’яснення важливості повідомлення правдивих
показань; демонстрація поінформованості про обставини життя
допитуваного, його інтереси та потреби; роз’яснення сутності і значення
пред’явлених і оголошених матеріалів; роз’яснення неправильно зайнятої
позиції, помилкового розуміння «геройства» та «товариськості».

Протокол допиту складається, як правило, після закінчення усної бесіди з
неповнолітнім. Бажано, щоб у протокольному запису показань були
збережені мовні особливості неповнолітнього, його своєрідний лексикон.

Висновок

У кримінальному процесі обвинувачений є центральною фігурою, навколо
якої концентруються процесуальні дії органів дізнання, слідства,
прокуратури, і суду та інших учасників процесу.

Сучасний стан боротьби зі злочинністю вимагає розробки нових
аспектів організації розслідування, зокрема щодо провадження окремих
слідчих дій. Одним із найпоширеніших серед них є допит як спосіб
одержання інформації, який має величезне доказове значення.

Допит під час проведення розслідування – це процес отримання показань
від особи, яка має дані, що мають значення для розслідування
кримінальної справи. Але місце та значення допиту у забезпеченні якості
та результативності розслідування визначається не стільки кількісними
показниками, скільки умінням слідчого грамотно побудувати і провести
допит. Різний соціальний і професійний статус допитуваних, особливості
їх психіки потребують від слідчих знань психології, які зумовлюють
характер спілкування та тактику проведення допиту.

Допит під час проведення розслідування – це процес отримання показань
від особи, яка має дані, що мають значення для розслідування
кримінальної справи. Допит – це одна з найбільш складних слідчих дій.
Складність допиту полягає в тому, що в багатьох випадках перед слідчим
стоїть особа, яка не бажає говорити правду або взагалі давати показання.

Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивних показань, які
відображують їх дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а дані, що в
них знаходяться, – доказами. Якщо говорити про показання підозрюваного
та обвинуваченого, то це ще й засіб захисту від підозри чи
обвинувачення, який необхідно враховувати під час оцінки допиту як
слідчої дії.

Методи і прийоми допиту обвинуваченого повинні відповідати вимогам
законності, етичності, пізнавальної ефективності, вибірковості
впливу, відсутності психічного насильства (наявність можливості
вільного вибору допитуваним лінії поведінки) та спрямованості
на встановлення об’єктивної істини.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що підготовка, планування і
проведення допиту обвинуваченого повинні допомогти слідчому вирішити
такі завдання:

– по-перше, дати можливість перевірити правильність та законність
притягнення особи до кримінальної відповідальності;

– по-друге, перевірити правильність застосування запобіжного заходу;

– по-третє, допит обвинуваченого та підозрюваного повинен забезпечити
реальну можливість захищатися від підозри та обвинувачення і дати
можливість пояснити обставини, що пом’якшують їх відповідальність;

– по-четверте, допит цих осіб може бути ефективним засобом отримання як
нових обвинувальних, так і виправдовувальних доказів, які були невідомі
слідчому до проведення цієї слідчої дії.

Вдала підготовка, планування та професійне проведення допиту повинні
допомогти слідчому вирішити ці завдання під час допиту обвинуваченого.

Від формування запитань та обрання правильного моменту для їх постановки
залежить ефективність допиту обвинуваченого чи підозрюваного. Одне вдале
питання може вирішити все.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. — К.: ІВА, 1996.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: А.С.К., 2002.

3. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2003

4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. –
К.: Либідь, 1999.

5. Коваленко Є.Г., Кримінальний процес України. – К. Юрінком Інтер,
2003.

6. Криміналістика за ред. Біленчука П.Д. –К. Атіка 2001.

7. Удалова С. — “Деякі проблеми допиту обвинуваченого у кримінальному
процесі”.

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ДОПИТУ ОБВИНУВАЧЕНОГО ТА ПІДОЗРЮВАНОГО У
КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Похожие записи