ДОГОВІР ЗБЕРІГАННЯ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

І. Вступ

Загальні положення про зберігання

Договір зберігання має широке застосування у цивільному обороті. Він
укладається у випадках, коли у власника або іншої особи, яка правомірно
володіє належним йому майном, виникає потреба в отриманні з боку інших
осіб послуг по забезпеченню його схоронності. Послуги по зберіганню
чужих речей можуть надаватись як при здійсненні підприємницької
діяльності, так і у межах інших (зокрема побутових) відносин. За
договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов’язується зберігати
річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її
відповідно до його умов у схоронності.

Особливості правового регулювання договірних відносин, які виникають при
наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють
специфіку правової характеристики договору зберігання. Аналіз положень
ст. 939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним,
так і консенсуальним. Договір є реальним, якщо виникнення договірних
відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей
зберігачу на зберігання. У випадках, коли сторони визначають можливість
(саме можливість, а не обов’язок поклажодавця) передачі речей на
зберігання після його укладення, тобто у майбутньому — договір є
консенсуальним. Як правило, такий договір укладається тоді, коли на
стороні зберігача виступає особа, яка надає послуги по забезпеченню
зберігання чужих речей, здійснюючи підприємницьку діяльність
(професійний зберігач).

Положення ст. 946 ЦК визначають можливість укладення договору зберігання
як безоплатного або оплатного. Це у свою чергу визначає його
односторонній або двосторонній (взаємний) характер відповідно. Якщо
договір укладається як безоплатний, обов’язок повернути річ, що була
предметом зберігання, виникає лише у зберігача, тому договір є
одностороннім. Встановлення у договорі зустрічного обов’язку
поклажодавця оплатити послуги зберігача обумовлює його двосторонній
характер. Обов’язок зберігати річ на оплатних або безоплатних засадах
може виникати не тільки з договору, але й на підставі положень актів
цивільного законодавства. Наприклад, продавець зобов’язаний зберігати
проданий товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності на
нього переходить до покупця раніше його передання (ст. 667 ЦК). У свою
чергу покупець зобов’язаний відшкодувати необхідні для цього витрати,
якщо інше не встановлено договором. Таким чином, такі послуги за
загальним правилом є оплатними, але договором між продавцем та покупцем
може визначатися їх безоплатний характер.

Договір, умови якого не містять домовленості сторін щодо оплати послуг
зберігача, найчастіше укладається між фізичними особами у межах
відносин, що не є підприємницькими. Договір зберігання, за загальним
правилом, є строковим договором (ст. 938 ЦК). Якщо строк зберігання у
ньому не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов,
зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги
про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом
пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право
зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від
поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач, якими можуть
бути будь-які фізичні та юридичні особи. Виняток складають випадки
здійснення зберігання на засадах підприємницької діяльності, яку може
здійснювати тільки професійний зберігач (ч. 2 ст. 936 ЦК). У останньому
випадку прийняття речі на зберігання визначається як його обов’язок (ст.
940 ЦК). Зокрема професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у
камерах схову, інших пристосованих для їх зберігання приміщеннях)
загального користування, не має права відмовитися від укладення договору
зберігання за наявності у нього такої можливості.

Зберігач у будь-якому випадку повинен мати відповідні умови для
забезпечення схоронності переданих на зберігання речей. У випадах,
визначених актами цивільного законодавства, обов’язок зберігання речі
може бути покладено на одну із сторін договірних відносин, пов’язаних із
розглядуваними. Так, положення ст. 1021 ЦК окремо визначають обов’язок
комісіонера зберігати майно комітента. Виконання цього обов’язку не
обов’язково може здійснюватися особисто комісіонером. У випадку
відсутності умов для забезпечення схоронності майна комітента,
наприклад, майно, яке надійшло для комітента відповідно до умов
договору, громіздке і для нього у приміщенні комісіонера не вистачає
місця, воно може бути передане останнім на зберігання професійному
зберігачу. Суб’єкт обов’язку оплати його послуг визначається договором
комісії, а у разі виникнення спору судом.

Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Однак ним може бути
також особа, якій власник передав майно на підставах, визначених актами
цивільного законодавства. Майно може бути передане поклажодавцю
власником у довірче управління за договорами майнового найму (оренди),
позички тощо. Передача майна на зберігання є правом, а не обов’язком
поклажодавця. Але за умови попередньої домовленості про передання речі
на зберігання, поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві
збитки, завдані йому у зв’язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо
він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору.

Зберігання на товарному складі

Відносини, пов’язані зі зберіганням речей на товарному складі,
регулюються окремими положеннями ЦК (статті 956-966). Це обумовлено
особливостями даного виду зберігання, які полягають у наступному.
По-перше, договір у цьому випадку укладається стосовно речей, які мають
ознаки товару, тобто призначені для використання у сфері підприємницької
діяльності шляхом наступної їх реалізації (продажу або обміну).
По-друге, ст. 956 ЦК визначає товарний склад як організацію, яка
зберігає товар і надає пов’язані з цим послуги на засадах
підприємницької діяльності. Частина 2 цієї статті визначає статус складу
загального користування, якщо відповідно до закону, інших
нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) товарний склад
зобов’язаний приймати на зберігання товар від будь-якої особи. Згідно з
положеннями ч. 2 ст. 957 ЦК у цьому разі договір зберігання набуває
ознак публічного договору (ст. 633 ЦК). Підприємницька діяльність,
пов’язана зі зберіганням товарів, як правило, здійснюється товарними
складами з використанням власних або орендованих приміщень, спеціально
пристосованих для цього (зерносховищ, елеваторів, холодильників).
Товарний склад може надавати додаткові послуги, безпосередньо пов’язані
зі зберіганням товарів, наприклад, транспортні й
транспортно-експедиційні послуги. По-третє, і зберігачем, і
поклажодавцем за договором зберігання на товарному складі можуть бути
лише суб’єкти підприємницької діяльності.

За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за
плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути його у
схоронності (ст. 957 ЦК). Положення цієї статті дозволяють розглядати
його як реальний, оплатний та двосторонній договір. Разом з тим, залежно
від умов його укладення не виключена можливість визнання цього договору
консенсуальним. Договір складського зберігання підлягає обов’язковому
укладенню у письмовій формі. її дотримання має знаходити вираз у
складанні відповідних складських документів. Це, зокрема, складська
квитанція, а також просте і подвійне складські свідоцтва. Виходячи з
положень статей 962-966 ЦК, просте і подвійне складські свідоцтва,
підлягають розгляду як різновид цінних паперів, а саме товаророзпорядчих
цінних паперів (ч. 4 ст. 195 ЦК), оскільки володіння ними дає право
розпорядження товаром, що зберігається на товарному складі і зазначений
у їх змісті (ч. 1 ст. 963 ЦК). Стаття 962 ЦК визначає особливості
подвійного складського свідоцтва як ордерного цінного папера. Кожна з
двох частин цього складського документа повинна містити реквізити,
визначені ч. 2 названої статті. Документ, який не відповідає вимогам ст.
962 ЦК, не є подвійним складським свідоцтвом. Просте складське свідоцтво
видається на пред’явника і повинне містити реквізити, визначені
положеннями ст. 965 ЦК. Документ, який не відповідає вимогам,
встановленим ч. З цієї статті, не є простим складським свідоцтвом.

Положення ст. 959 ЦК визначає обов’язок товарного складу за свій
рахунок оглянути товар в момент прийняття його на зберігання з метою
визначення його кількості та зовнішнього стану. Дотримання цієї вимоги
зменшує вірогідність можливих у майбутньому між поклажодавцем і
зберігачем суперечок стосовно кількісних та якісних характеристик
переданих на зберігання товарів. Поклажодавець має право вимагати від
товарного складу надання йому можливості огля-

нути товар або його зразки протягом усього часу зберігання для
забезпечення впевненості у його схоронності та належності умов
зберігання. Якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими
ознаками, поклажодавець має право вимагати від товарного складу взяти
проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення схоронності товарів.
При поверненні товару кожна із сторін договору зберігання має право
вимагати огляду переданих за ним речей та перевірки їх якості. Витрати,
пов’язані з оглядом речей, покладаються на сторону, яка його ініціювала
(ч. З ст. 959 ЦК). Якщо при поверненні товару він не був спільно
оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, останній
має заявити про нестачу або пошкодження товару в письмовій формі
одночасно з його одержанням. Якщо ж ним були виявлені нестача або
пошкодження переданого товарному складу на зберігання товару, які не
могли бути виявлені при звичайному способі його прийняття, така заява
повинна бути передана зберігачу протягом трьох днів після його
одержання. При відсутності такої заяви вважається, що товарний склад
повернув товар відповідно до умов договору.

Іноді, враховуючи особливості товару, може виникнути необхідність
негайної зміни умов його зберігання. У таких випадках товарний склад
зобов’язаний самостійно вжити невідкладних заходів для забезпечення
схоронності переданого на зберігання товару та повідомити про них
поклажодавця. У разі необхідності останній має відшкодувати зберігачу
пов’язані з цим відповідні витрати. Пошкодження товару під час
зберігання тягне за собою обов’язок товарного складу скласти відповідний
акт і того ж дня повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК).

Спеціальні види зберігання

Положення ЦК забезпечують правове регулювання відносин у сфері
здійснення зберігання речей не тільки товарними складами, а й іншими
спеціалізованими організаціями, а також визначають випадки обов’язкового
забезпечення схоронності речей. Ці види зберігання є спеціальними і
мають суттєві особливості.

Зберігання речей у ломбарді. Відповідно до ст. 1 Закону України від

12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг» ломбард є фінансовою установою, основним видом
діяльності якої є видача фізичним особам відповідних грошових сум під
заставу належного їм майна (заставні операції). Для гарантії виконання
грошових зобов’язань фізичної особи перед ломбардом вона може передавати
йому в заставу не тільки нерухомі, а й рухомі речі: ювелірні вироби,
побутову техніку тощо. Такі речі переходять ломбарду в заклад (ч. 2 ст.
575 ЦК) і передаються йому (як заставодержателю) у володіння, тому для
за-безпечення їх схоронності приміщення ломбарду повинне бути
відповідним чином обладнане. Це обумовлює можливість надання лом-бар-
дами додаткової послуги по зберіганню рухомих речей, які не є предметом
заставних операцій. Договір зберігання таких речей укладається у
письмовій формі, яка полягає у видачі іменної квитанції. У її змісті
обов’язково вказуються прізвище, ім’я та по батькові покла-жодавця,
фіксуються індивідуальні ознаки речей, переданих на зберігання,
визначається їх ціна, а також обумовлюється строк дії та інші умови
договору. Додатковою гарантією забезпечення майнових інтересів
поклажодавця є покладення на ломбард як зберігача обов’язку по
страхуванню переданих на зберігання речей (ч. З ст. 967 ЦК). Речі,
передані на зберігання, повинні бути застраховані ломбардом за власний
рахунок, виходячи з повної суми їх оцінки, яка визначається за
домовленістю сторін.

Ломбард зобов’язаний зберігати передані на зберігання речі протягом
визначеного законодавством строку. Якщо поклажодавець не забрав річ із
ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору
зберігання, вона підлягає продажу в порядку, встановленому законом (ч. 1
ст. 968 ЦК). Такі речі, як правило, підлягають реалізації через
комісійні магазини, а витрати покриваються за рахунок поклажодавця.
Законодавче закріплення такої можливості ломбарду пояснюється тим, що
площа належних йому приміщень, яка значно менша у порівнянні з товарним
складом не дозволяє забезпечувати зберігання невитребуваних своєчасно
речей протягом більш тривалих строків. Із суми виторгу, одержаної від
продажу речі, вираховуються плата за зберігання, а також відповідні
витрати ломбарду. Залишок суми виторгу підлягає поверненню
поклажодавцеві.

Зберігання цінностей у банку.

Право банків надавати послуги з відповідального зберігання цінностей та
документів й надання в оренду сейфів для забезпечення їх схоронності і,
одночасно, вільного доступу поклажодавця до них визначається положеннями
ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У цьому
випадку документи та цінності передаються банку на зберігання з видачею
поклажодавцю іменного документа. У останньому зазначаються прізвище,
ім’я та по батькові поклажодавця, реквізити банку і умови зберігання та
повернення речей. Цей спеціальний вид зберігання може грунтуватись на
двох окремих договорах. За договором зберігання цінностей у банку
останній приймає на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні
метали, каміння, інші коштовності та цінності. Договір може укладатись
як на певний, узгоджений сторонами строк, так і бути безстроковим. Як
правило, такі речі зберігаються без визначення строку їх зберігання і
підлягають поверненню на вимогу поклажодавця. Якщо предметом зберігання
є цінні папери, банк, за уповноваженням поклажодавця, може вчиняти
правочини з речі на зберігання у звичайних камерах схову поклажодавцеві
видається квитанція або номерний жетон. їх наявність у особи дає їй
право вимагати видачі поклажі, здійснивши оплату часу її перебування на
зберіганні. ЦК передбачає обов’язок зберігача відшкодувати
поклажодавцеві збитки, завдані внаслідок втрати, нестачі або пошко-дженя
речі, зданої до камери схову. Вони відшкодовуються протягом доби з
моменту пред’явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки
речі, здійсненої при переданні її на зберігання. Правила зберігання
речей у камерах схову на відповідному виді транспорту, видані відповідно
до транспортних кодексів (статутів), визначають граничні строки
зберігання таких речей. Ці строки можуть визначатися також за
домовленістю сторін. Якщо пасажир або інша особа не забрали належну їм
поклажу у встановлені строки, камери схову організацій і підприємств
транспорту зобов’язані зберігати річ протягом трьох місяців. Після їх
спливу, річ може бути продана з відшкодуванням всіх поточних витрат, а
залишок суми виторгу повертається по-клажодавцю. ЦК визначає обов’язок
забезпечити схоронність валіз (сумок), інших особистих речей пасажира
(крім дорогоцінностей і грошей), які він перевозить у спеціально
відведеному місці (ст. 974). У поїздах таким спеціально відведеним
місцем є багажний вагон, у літаках — багажний відсік, у автобусах
міжміського перевезення — багажне відділення.

Зберігання речей у гардеробі організації.

Гардероб організації — це приміщення, спеціально пристосоване для
зберігання верхнього одягу і головних уборів її працівників та
відвідувачів протягом робочого дня або на час відвідування. Особливості
договірних відносин по зберіганню речей у цьому випадку полягають у
тому, що їх предметом можуть бути тільки вказані речі, а зберігачем
визнається організація, одне з приміщень якої виділене під гардероб.
Одночасно з передачею речей у гардероб поклажодавцю видається номерний
жетон або інший знак (ч. З ст. 937 ЦК), що посвідчує його право у разі
необхідності отримати речі. Як правило, зберігання речей у гардеробі
здійснюється безоплатно. Незалежно від оплатності або безоплатності
зберігання речей, що були передані поклажодавцем до гардеробу, зберігач
зобов’язаний вжити усіх необхідних заходів для забезпечення їх
схоронності. У випадку втрати жетона або іншого легітимаційного1 знака,
що посвідчує виникнення відносин по зберіганню речей у гардеробі,
поклажодавець може претендувати на повернення належних йому речей.
Однак, як правило, його вимога може бути задоволена по закінченні
робочого дня за умови надання ним доказів приналежності речі саме йому.
Такими доказами може бути надання працівнику гардероба інформації щодо
індивідуальних ознак речі, які можуть бути відомі лише власнику. Якщо
працівник гардероба відмовляється видати речі власнику, який втратив
номерний же-тон або інший легітимаційний знак, спір підлягає розгляду в
судовому порядку.

Зберігання речей у готелі.

Готель, як місце, призначене для тимчасового проживання осіб, відповідає
за схоронність речей, внесених ними до готелю. Річ вважається внесеною
до готелю за умови, якщо вона передана його працівникам або знаходиться
у відведеному для особи приміщенні (ч. 1 ст. 975 ЦК). Готель
зобов’язаний забезпечити схоронність особистих речей особи, яка проживає
у ньому, і за загальним правилом не відповідає за втрату грошей, інших
цінностей (цінних паперів, коштовностей). Така відповідальність
покладається на готель лише у випадку, коли речі окремо передані йому на
зберігання з детальним описом властивих їм індивідуальних особливостей.
Як правило, такі речі підлягають оцінці за домов- леністю сторін. У разі
втрати або пошкодження речей особа має негайно повідомити про це готель,
а останній — вжити заходів до їх розшуку або відшкодувати спричиені
збитки. Якщо особа заявила про пропажу речей або їх пошкодження після
закінчення строку проживання, готель відповідальності за це не несе.
Розглянуті положення застосовуються до випадків зберігання речей
фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах,
санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово
проживає (ч. 4 ст. 975 ЦК).

Зберігання речей, що є предметом спору.

У разі виникнення між особами спору про право на річ, до його
розв’язання вона може бути передана на зберігання третій особі, яка
зобов’язується повернути її особі, визначеній за рішенням суду або за
погодженням осіб, між якими виник спір. Підставою виникнення відносин
секвестру може бути договір або рішення суду. Домовленість про секвестр,
за якою річ передається на зберігання третій особі за погодженням сторін
спору, називається договірною. Якщо рішення про передачу речі на
зберігання третій особі до моменту вирішення спору приймає суд, має
місце судовий секвестр. Зберігачем може бути особа, призначена судом або
визначена за домовленістю сторін, спір між якими розглядається. Річ, яка
є предметом спору, передається на зберігання третій особі за її згодою,
якщо інше не визначене законом. Оплату послуг за зберігання переданих за
секвестром речей здійснюють сторони, між якими виник спір.

Зберігання автотранспортних засобів.

Спеціальним видом зберігання положення ЦК визначають забезпечення
схоронності автотранспортних засобів. У разі надання такої послуги
суб’єктом підприємницької діяльності, договір зберігання
автотранспортних засобів є публічним. Публічний характер, зокрема,
носить договір зберігання автотранспортних засобів, який укладається у
випадках їх розміщення у боксах, гаражах або на спеціальних
автомобільних сто-янках. За таким договором зберігання зобов’язується не
допускати проникнення в них сторонніх осіб і повинен видати транспортний
засіб за першою вимогою поклажодавця за умови здійснення останнім оплати
наданої послуги. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання і
виникнення договірних відносин посвідчується квитанцією або номером чи
жетоном.

Ці відносини не слід плутати з платним паркуванням автомобілів у місцях,
визначених рішенням місцевих органів державної влади. Цими рішеннями
муніципальна служба паркування уповноважена отримувати визначену плату
за надання послуг по паркуванню автомобілів на вулицях центральної
частини міста, поряд з ринками, іншими місцями їх масового скупчення,
але не несе відповідальності за їх схоронність.

Відносини за договором зберігання автотранспортних засобів виникають
також між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та його членами,
якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу. Зокрема
положення статуту гаражно-будівельного або гаражного кооперативу можуть
передбачати, що останній не несе відповідальності за схоронність
автомобілів, які розміщені у належних його членам боксах.

Договір охорони.

Договір охорони є окремим спеціальним видом надання послуг по
забезпеченню недоторканності особи або майна. За цим договором охоронець
зобов’язується забезпечити недоторканність особи або майна, які
охороняються. До особливостей, що дозволяють розглядати цей договір як
окремий різновид договорів про надання послуг, зокрема слід віднести
його предмет забезпечення саме недоторканності особи або майна, а також
покладення обов’язків за договором не тільки на охоронця, а й на його
контрагента — особу, яка охороняється, або власника майна, яке є
об’єктом охорони. Володілець переданого під охорону майна або особа, яку
охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила
особистої або майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю
встановлену плату.

Вписок використаної літератури:

1. Цивільний кодекс України за станом на 15 серпня 2006 року, Харків
«Одісей» 2006

2. Е. А. Мичурин, Гражданское право Украины в схемах, учебное пособие,
Харьков Юрсвит 2006

3. Цивільне право України за загальною редакцією В. І Борисової, І. В.
Спасибо-Фатеевої та В. Л. Яроцького, Київ Юринком Интер 2007.

4. Цивільний процесуальний кодекс України із змінами та доповненнями
станом на 1 січня 2007 року. Харків «Право» 2007 р.

5. Черняков В. М. монографія «Реформація цивільного права» К. 1995р

Похожие записи