Боспорське царство

У V ст. до н.е. склався союз ряду грецьких держав-полісів, котрі були
розташовані по обох берегах Керченської протоки. Виникло Боспорське
царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної
Європи.

У середині IV ст. до н.е. після об’єднання ще кількох грецьких міст
Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала
весь Керченський півострів, Таманський півострів з береговою смугою до
Новоросійська, а також прилеглу до Тамані територію низу Кубані і
східний берег Азовського Игоря. До її складу увійшли великі
міста-держави Північного Причорномор’я (Фанагорія, Гермонасса,
Феодосія), невеличкі міські центри (Мір-мекій, Німфей, Кіммерік та ін.),
а, крім того, — землі, заселені численними племенами синдів, торетів,
дандарієв і псесів, які не мали ще своєї державності. Процес становлення
держави у скіфських племен — основної частини населення Керченського
півострова, тільки починався. Центром цієї території було місто
Панті-капгй (сучасна Керч), яке займало дуже вигідне місце в
економічному і воєнному відношеннях. Воно й стало столицею Боспорського
царства .

Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV—III ст. до н.е. Саме до
цього часу відноситься спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все
узбережжя Чорного моря. Але вже з 111 ст. до н.е. Боспор вступає в смугу
поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства,
країна зазнає важку фінансову кризу, загострюються класові суперечності,
спалахують повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а
повстання рабів і підкорених скіфських племен, що спалахнуло у
Пантікапеї у 107 р. до н.е., жорстоко придушено, колишнього процвітання
Бос-пору повернути не вдалося.

На початку І ст. до н.е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об’єднав
під своєю владою більшість держав Північного Причорномор’я у тому числі
і Боспорське царство. Щоправда, Боспор знаходився у складі Понтійської
держави недовго. Після поразки і загибелі Мітрідата VI у боротьбі з
Римом у середині І ст. до н.е. він опинився під владою римлян. Поступово
залежність від Риму стала слабшати. Боспорське царство накопичувало
сили. Однак у середині III ст. н.е. на нього нападають готські племена.
Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських
поселень, розорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був
завданий гуннами. Кочові орди гуннів і підвладних їм племен вторглися
сюди в останній чверті IV ст. і учинили жахливий погром. Боспорське
царство було зруйновано. З VI ст. Боспор увійшов як безпосереднє
володіння до складу Візантії. На ньому його існування припинилося.

Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, як
і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі
входили до його складу.

Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке не
тільки давало продукти харчування для власного населення, а й
забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських
продуктів . Густа мережа сільських поселень покривала його територію.
Родючий грунт сприяв веденню зернового господарства, садів і городів.
Жителі Боспору до III ст. до н.е. перетворили виноградарство в одну з
основних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне
виробництво. Розвивалося також тваринництво, однією з важливих галузей
боспорського господарства було рибальство.

У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох
галузях високого рівня. Одним з првідних ремесел стало керамічне. Серед
боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо і бронзу,
каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій.
Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі
нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у
Північному Причорномор’ї.

Різноманітними були торгові зв’язки Боспору. Основу боспор-ської
торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та інші міста
материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив солону і
в’ялену рибу, худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції
відправляли до Боспору вино, оливкову олію, металеві вироби, дорогі
тканини, дорогоцінні метали та ін.

З IV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником античних товарів у
північночорноморські степи.

Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, вимагала створення
власної монетної системи. Пантікапей почав карбувати срібну монету вже в
VI ст. до н.е., інші боспорські міста — у V ст. до н.е. Надалі право
власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм, срібна та
золота монети якого стали загальнодержавними .

Основним класовим поділом в Боспорському царстві був розкол на
рабовласників і рабів, вільних і невільників.

Пануючий клас складався з правителів з їх оточенням, чиновників
державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок,
ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів було чимало із
скіфської та меотської знаті, які засвоїли грецьку культуру і
перетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи. Саме
ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала
вирішальну роль у житті Босіюрського царства.

Основною формою соціальної залежності у Боспорській державі було античне
рабство. Рабами ставали полонені, яких захоплювали у сутичках із
сусідніми племенами. Босіюрські купці купували рабів у кочівників.
Рабська праця використовувалась у ремісничих майстернях, у виноробстві,
на різних промислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у
домашньому господарстві. Працювали вони і у сільському господарстві, але
тут їх кількість будь незначною.

Раби становили основну продуктивну силу боспорського суспільства. Однак
у землеробстві були й інші форми залежності і експлуатації. Поряд з
рабською тут використовувалася праця залежного населення. Звичайно — із
залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за
право обробки земель, власниками яких були боспорські правителі та
великі землевласники. 1 все ж основною соціальною суперечністю
Боспорського царства було протистояння рабів і рабовласників.
Найяскравіший вираз воно одержало у повстанні в Пантікапеї у 107 р. до
н.е., коли прапор повстанців підняв «раб, якого вигодували у палаці
Перісада», Савмак — скіф за походженням.

’»o%e(?)P,,-?0J4r9cK

Похожие записи