.

Позиційна структура речень з предикатами вимушеності та змушуваності (реферат)

Язык: английский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3003
Скачать документ

Реферат на тему:

Позиційна структура речень з предикатами вимушеності та змушуваності

Речення з предикатами вимушеності / змушеності (далі – ПВ) передають
ситуацію мовлення, коли суб’єкт змушений (вимушений, зобов’язаний)
виконувати якусь дію під впливом об’єкта каузації (суспільних чи
соціальних обставин, обставин родинного життя; окремих осіб, які мають
каузативний вплив на суб’єкта) Цю семантичну пропозицію формують
компоненти, що займають певну позицію у формально-граматичній будові
двоскладних речень, які репрезентуються такими структурними схемами,
як-от. N -V Inf, N -auj Inf, N -Part Inf, N -V , V Inf. Напр.: Рід
їхній постійно мусить захищатися від інших^дів (Д1 Міще’нко). А^и
змуШ^ні були робити % від часу зупинки (Ю. Збанацький). Мадюді лишилося
тільки тягати меблі з кімнати в кімнату (А. Дімаров)… .Іруки заляпані
дьогтем, і ряса, і чоботи, а ти їдь з ним до чесних людей у старости (С.
Воробкевич). Речення, побудовані за тією чи іншою схемою, можуть мати
різну семантичну структуру.

Оскільки модальні кваліфікатори ПВ характеризуються різною
сполучуваністю (напр.: модальні модифікатори треба, потрібно – більш
активною, а модальні дієслова мати, мусити – менш активною, виключно з
інфінітивними предикатними актантами), то вони займають індиферентну
позицію у структурі двоскладних та односкладних речень. Синтаксична
валентність ПВ формує позиційну структуру речення, а також семантичну
(двокомпонентну та трикомпонентну). Отже, залежно від лексичного
наповнення речення із ПВ структурної схеми N -V Inf можуть бути двох
типів семантичних структур: двокомпонентні і трикомпонентні.

Двокомпонентна семантична структура, до якої входить складений предикат
вимушеної дії і суб’єкт вимушеної дії, може бути представлена
непоширеною моделлю S – Рг. Наприклад: Й мусила таки піти Густя (Є.
Гуцало). Ви мусите одружитися (М. Зарудний).

Трикомпонентна семантична структура включає суб’єкт вимушеної дії,
складений предикат вимушеної дії і об’єкт вимушеної дії. Наприклад: Ми
мусимо сповнити обіцянку (М. Кривоніс). …Мусила Ганка шукати пропажу
(Є. Гуцало).

По-різному виявляють себе у позиційній структурі речення компоненти:
суб’єкт, об’єкт та різноманітні кваліфікатори. Так, речення структурної
схеми N -V Inf- це конструкції з предикатом, утвореним шляхом поєднання
інфінітивної форми дієслова, що виражає””основне значення присудка, з
модальними дієсловами вимушеності мати, мусити. Дієслова мати, мусити у
реченнях із ПВ вживаються на означення того, що хтось є змушеним через
якісь обставини робити (зробити) що-небудь, як-от: – Тоді я і мушу, хай
зціпивши зуби, робити гроші, думати над тим, над чим не думали наші
предки, торгуватися за кожнукопійкуз дядьками (М. Стельмах). -Хоч би й
луснули, а маємо зробити це… (Д. Міщенко); або мовець переконує чи
змушує співрозмовника здійснити певну дію. Наприклад: – Ти [Семене]
мусиш нині кинути все, а скакнути на годинку-другу до Тернового (Г.
Колісник). – … Маєш, старий, коні, мусиш їхати, хоть би що було (М.
Черемшина).

У двох прикладах експлікація вимушеної модальності посилюється
семантичним інтенсифікатором (актуалізатором) – фразеологізованою
частиною речення (хоть би що було, хоч би й луснули).

Суб’єктом вимушеності у дво-, трикомпонентних семантичних структурах
речень із ПВ виступають:

1) власні імена (суб’єкт – 3-я ос.): Лежанка іще гаряча, то Паня мусить
міняти боки (В. Земляк);

2) імена осіб за професією, родом занять, за соціальним статусом, за
національною належністю тощо:

. ..Бідний філософ ще мусив доплачувати сільраді за цю справді некорисну
скотину (В. Земляк). Віднині кожен хлоп мусить три дні на тиждень у пана
працювати (П. Наніїв);

3) займенники (я. ми) – S суб’єкт — мовець — “Але ж я мушу йти і жати її
конопельки”, — подумав Павлюк (В. Чемерис). —Ми мусимо багато про що
поговорити (В. Дрозд);

4) займенники (ти, ви) — S співрозмовник – Але передовсім ти мусиш
прослухати лекцію мого чоловіка… (О. Гончар); (хтось, всі, кожен, він
тощо) – S – особа, що участі в розмові не бере -Хтось же мусить
працювати (В. Чемерис). В такому ділі кожний своєї вигоди мусить шукати
(М. Стельмах);

5) збірні іменники -Шляхта муситиме братися за зброю (В.
Кулаковський),.. .Громада мусить орендувати в нього [пана] і прогін, і
берег (М. Сиротюк);

6) іменники – назви соціуму, організацій, установ -Трапляється часом і
таке, що одна держава мусить диктувати свою волю іншій (П. Наніїв).

Відсутність вербальне вираженого суб’єкта в реченні можливе за умови, що
суб’єкт відомий мовцеві з попереднього контексту, як-от: Аби не впасти,
мусив узятися за грубо витесаний шорсткий отвірок (В. Шевчук).

Означеність прямого об’єкта позначається:

1) власними іменами: .. .Ще й Мурку мусить волочити (В. Дрозд). …Тепер
він [Савка] мусить забрати ще йЯвтуха (В. Земляк);

2) загальною назвою особи чи осіб:-Мушузібрати всіх ліпшихмумсів Черна
та околій і порадитися… (Д. Міщенко);

3) артефактами: – Шаблю мусив зняти з пояса (Р. Андріяшик);

4) маніфестантами (тіло, серце тощо): – Мушу супроводжувати тіло князя
Добрита до Волина… (Д. Міщенко). Засилила голку в нитку й му сила
далеко відводити руку (Є. Гуцало);

5) зоонімами, натурфактами:. ..Я мусила худобу пасти на вигоні (С.
Пушик). -… Мусимо пирію призбирувати (Є. Гуцало);

6) абстрактними іменниками: -Іноді й злидні мусить купувати чоловік…
(М. Стельмах).

Найпродуктивнішими засобами вираження непрямого об’єкта у двоскладних
реченнях із ПВ є такі словоформи:

1) до + Род. в. — …Завтра в тебе горе чи лихо, мусиш бігти до нього
[пана], а він тобі дулю з маком (Є. Гуцало);

2) про + Зн. В. -Я мусив знати про нього [заступника директора] якомога
більше (В. Дрозд);

3) за + Зн. В. -Під часмитного оформлення ми мусимо сплачувати за них
[книги] гроші (Вітчизна, 1999, №7-8);

4) за+ Ор. в. – Найдосвідченіші з посланців, , му сили уважно
стежити за діями коронного й пального гетьманів (В. Кулаковський);

5) з + Ор. В. -З ним [батьком] я мусив порвати… (Р. Андріяшик). Чому
вони щасливі, а він мусить жити з ненависною старою жінкою9 (М.
Зарудний).

Семантика об’єктних конструкцій з прийменником до виражає спрямування до
об’єкта; з прийменниками про, за – вимушене (переважно негативне)
ставлення до об’єкта, піклування про нього; прийменник з вживається у
конструкціях із модальністю вимушеності на позначення об’єкта, з яким
перебуває “в соціативному зв’язку суб’єкт дії’ [СУЛМ 1972: 197].

Семантику змушуваності (присилування-за термінологією І. К. Кучеренка)
[Кучеренко 1964:64] передають каузативні дієслова змушувати, змусити,
примушувати, приневолити, присилити, силувати, заставляти, нав’язувати,
наказувати, веліти тощо. Каузативні дієслова не раз були предметом
лінгвістичних досліджень [Алисова 1971;Арутюнова 1976:19; Золотова
1982:166-168; Чудинов 1982:47-54; Dowty 1972; Kastovsky 1973;

Lyons 1996]. Оскільки існує два підходи щодо визначення меж даної групи,
ми притримуємось “вузького” розуміння каузативності, що позначає
причиново-наслідкові відношення між двома ситуаціями [Недялков,
Сильницкий 1969: 3; Онипенко 1983: 46-50]. За семантичною ознакою
каузативні дієслова змушуваності (ПЗ) репрезентують фактитивний вид
дієслівної каузації, коли імпульс каузації йде від агенса [Храковский
1973:

126]. Дієслова змушуваності “передбачають семантичну синтагму “модальний
суб’єкт (агенс) + спонукання (каузація агенсом дії пацієнса) +
диктальний суб’єкт (пацієнс) + дія (стан) пацієнса, що каузується
агенсом”, тобто вони семантичне тривалентні [Васильєв 1976: 21]. За
умови експліцитного вираження синтагматичних сем, які А. Греймас називає
классемами, а В. Г. Гак – синтагмемами [Greismas 1966: 53; Гак 1972:
376], ПЗ є й формально тривалентними, як-от: Він наказав, щоб я пішов =
Він наказав мені піти. Л. М. Васильєв вказує, що модальний і диктальний
предикати можуть передаватися одним дієсловом, тобто виражатися
імпліцитно: Він послав мене сюди = Він спонукав/заставив прийти/мене
сюди [Васильєв 1976: 21].

Каузативні дієслова змушуваності, сполучаючись з інфінітивами,
девербативами, деад’єктивами, іменами семантики події, виконують у
реченні специфічну функціональну роль – вони ускладнюють елементарне
речення, формуюючи таким чином поліпредикативність у структурно простому
реченні.

Як бачимо, у реченнях із модальними дієсловами каузативної семантики
типу змушувати, примушувати позиційна структура зовсім відрізняється від
тієї, де предикатом вимушеності виступають модальні дієслова мати,
мусити. Різниця ця полягає в тому, що в конструкціях з об’єктним
інфінітивом експлікується більше однієї ситуації, а позицію підмета,
займає не суб’єкт вимушеності (як це у реченнях з модальними дієсловами
мати, мусити), а суб’єкт-каузатор чи обставина-каузатор, що змушують
суб’єкта каузації виконувати якусь дію, яка займає дуплексивну позицію.
Цей суб’єкт посідає у формальній структурі речення позицію прямого
об’єктного поширювача, вираженого знахідним відмінком. “Назви особи чи
предмета, над якими відбувається дія, займають об’єктну позицію, але
разом з тіш вони називають суб’єкта, носія каузованого стану чи ознаки.
Ця подвійна семантако-синтаксична функція імен — свідчення ускладнення
його структури, введення другого суб’єктного плану” [Золотова 1973:109].
Напр.: Згодом інше примусить його [Ореста] повернутися назад… (Ю.
Мушкетик) де суб’єкт-каузатор виражений займенником інше, а
суб’єкт-каузації – зворотним займенником у знахідному відмінку його.

У реченні Казимир вдруге змушував її жити… (Г. Колісник) іменний
компонент «має подвійне значення, оскільки поєднує в собі значення
об’єкта впливу каузації і суб’єкта каузованої дії. У даному прикладі
суб’єкт головного предиката (S ) впливає на суб’єкт (S ) залежного
предиката, репрезентованого інфінітивом, так що S виконує дію,
передбачену суб’єктом головної предикації. Отже, структурно просте
речення, крім основного, має додаткове предикативне ядро, тобто містить
дві ситуації: перша позначає реальну каузуючу дію, а друга— ірреальну
каузовану дію, суб’єкт якої позначається іменником або займенником
непрямого відмінка, а сама дія— об’єктним інфінітивом. Таким чином,
словосполучення “”її жити” [тобто “вона повинна жити”] – це вторинна
предикація, семантичне і граматично обумовлена основною предикацією.

Очевидно, що досліджувані каузативні дієслова мають семантику “змушувати
когось виконувати якусь дію” (інфінітив при них означає дію, спрямовану
на об’єкт, а не на суб’єкт (пор.: Вороги змусили дівчину замовкнути). У
ситуації, вираженій каузативним дієсловом, об’єкт (дівчину) є одночасно
суб’єктом некаузованого дієслова, тобто наявність однієї дії передбачає
існування іншої дії чи стану як наслідок першої. Напр.: Вороги змусили
дівчину. -Дівчина замовкла.

Каузативні дієслова змушуваності / присилування можуть виражати
результативну дію суб’єкта основної предикації, як-от: Нарешті Шишига
змусив себе замовкнути (В. Дрозд) // Шишига замовк. Незабаром вона
[Марійка] й справді примусила себе забути все навколишнє і вникнути в
роботу (О. Донченко). Зазначені конструкції моносуб’єктні, однак суб’єкт
має одночасно два значення: значення експерієнсива і результатива.

У сучасній українській мові можна виділити такі значення каузації у
конструкціях із ПЗ:

:

V

\

^

v

?

¤

?

E

i

u

$U%-(F)\*ue+P,H-&.????????aeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeae

r?s?u®vcwoooooooooooooooooooooooooooo

@Тарасов примусив його вийняти пістолет і буквально Програти епізод з
піднятими руками (В. Земляк);

2) значення каузації такої дії, коли S і S збігаються (власне каузація):
Відчувши, що дубіє, змусив себе підвестися, скинути штани та сорочку ‘й
пробігтися берегом (Ю. Мушкетик);

3) значення каузації, коли S каузує стан S : -А президент нашого
магістрату всім нам наказав бути його вухами й очима (П. Наніїв);1

4) значення каузації власного стану: …Амбал змусив себе запертись у
себе і думати, шукати вихід… (Д. Мішенко);

5) значення каузації, коли S перешкоджає § перебувати в якому-небудь
стані: Отож, сестра змусила мене довго не спати (В. Земляк).
2 У реченнях із ПЗ суб’єктом-каузатором виступають:

1)назви осіб за професією, родом занять, соціальним статусом тощо,
як-от: …В коваля хоч і руки тремтіли, і плакав він, а пан таки змусив
його (В. Чемерис). Саме інженери примусили вчених думати, як втрутитися
в найглибші тайни кристалів… (В. Собко);

2)збірні іменники: Але турки примушували своїх бранців жити далі (П.
Загребельний). Гусарня примушувала її [Олену] танцювати (В. Чемерис);

3)подвійні суб’єкти, коли S і S збігаються : …Не відповідаючи, він
змусив себе пальцями поголубити її плече (В. Дрозд);

4)абстрактні іменники, що позначають явища, властивості, поняття,
процеси, пов’язані з відчуттями: Воно [відчуття] з дитинства змушує
соромитись себе і думати; думати (Г. Колісник). – Кревна образа змусила
мене [Барабаша] до цього (В. Кулаковський). Хвилювання <...> примусило
Лизавету примовкнути й наче задуматись над почутим (Є. Гуцало). …Страх
<...> примусить стенутися дух (Д. Міщенко);

5)іменники із значенням процесів мовленнєво-мисленнєвої діяльності
людини, як-от: Думка про смерть примусила Стефу оглянутися на своє життя
(Г. Колісник). Згадка про зустріч з Євгенам змусила забігати по кімнаті,
нагримати на Олену Петрівну (Н. Рибак). А те німування примусило
уклякнути й Каломелу (Д. Міщенко);

6)іменники, що позначають явища природи, натурфакти (ніч, день, зима,
сніг, злива тощо): Безсонна ніч <...> примусила не раз, не два обдумати
похід на Крим… (В. Шевчук). Холодна зима, глибокі сніги <...>
примусили сидіти в хаті (Ю. Збанацький). Гарячі висівки змусили застиглу
кров швидше зануртувати в ногах… (В. Малик);

7)іменники, що позначають зовнішні подразники, і представлені мовцем як
каузатори: …Тоді постріл примушував озиратись весь натовп (В. Земляк).
Настирливий зумер польового телефону примусив Нерчина одірватись від
своїх думок (Н. Рибак). …Її тонкий укол змусить забитися серце швидше,
пристрасніше (Ю. Мушкетик). Гомін, біганина по коридорах, іржання коней
на подвір’ї змусили ректора звестися з крісла і рушити до дверей… (І.
Ле). Кожен дзвінок у коридорі примушував здригатись: вона! (А. Дімаров);

8)назви неістот (новина, вість, справи, обставини тощо): …Ця новина
змусила Єпіфанія зупинитися й задуматися… (Р. Іваничук). – Вість. Вона
змусила мене [Ясена] гнати без передиху день і ніч і потривожити твій
сон.. .(В. Малик). …Обставини змусили мужів градських скликати його
[віче] негайно… (Д. Міщенко);

9)іменники – назви соціуму, установ: … Кожна партія <. .-> примушує
собі служити і, примушуючи, каже, що так треба в ім’я народу (Р.
Федорів). ~ Суд змусив повернути йому 150 злотих (В. Кулаковський);

10) маніфестант (тіло, душа, серце): Серце <...> змусило розщедритися
на ласку та умовляння (Д. Міщенко).

У реченнях із ПЗ каузація спрямована на суб’єкта, що стоїть в позиції
об’єкта і виражається:

1) власними іменами: А він [Іслам-Гірей] змусить її [Польщу] платити не
тільки упоминки… (В. Кулаковський);

2) загальною назвою особи чи осіб: Заверган не примушував господаря
просити вдруге (Д. Міщенко). Коб’як та інші хани ще примушували ординців
іти вперед.. (В. Малик);

3) особовими та зворотними займенниками: / все ж якась велика сила
традиції, селянський інстинкт примушують його зупинитися, подумати…
(В. Земляк). Рвонувся бігти в монастир, але примусив себе спинитися (В.
Шевчук);

4) маніфестантами: Загорний змушує працювати кожен м’язик, найменший
суглобик… (В. Собко);

5) зоонімами: Циган <...> примушував звіра танцювати, ревіти, вклонятися
публіці (П. Наніїв). Прямий об’єкт, що вживається при об’єктному
інфінітиві, передається:

1) артефактами: Клим Синиця примусив написати заяву (В. Земляк).
Веліїмужі галицькі змусили його поцілувати хрест (В. Малик);

2) абстрактними іменниками: —…Саме це примусило просити вашої
аудієнції, — пояснила Гагаріна (П. Наніїв);

3) натурфактами: Староста примушує молоти борошно тільки в його млинах
(В. Кулаковський). Найпродуктивнішими засобами передачі непрямого
об’єкта у реченнях із ПЗ є словоформи: до + Род. в., від + Род. в., про
+ Зн. в„ за •+• Зн. в., з + Ор. в. Непрямий об’єкт у реченнях із ПЗ може
стояти на місці об’єктного інфінітива, як-от: – Честь і політичні
прожектори імперії нашої примушують мене [Потьомкіна] до дій (П.
Наніїв). У більшості ж випадків непрямий об’єкт зумовлюється
семантико-синтаксичною валентністю інфінітива, напр.: – Несхибний
інстинкт життя примушував ‘їх [молодих] утекти від мертвого людського
мозку… (Ю. Щербак). Ніжні парфуми <.> на якийсь час змусили комісара
поліції забути про все (Г. Колісник). Сковорода примусив себе засісти за
творчий труд (В. Шевчук). – Ці боягузи змушують мене миритися з лотрами
(В. Чемерис).

Як відомо, детермінанти характеризуються автономністю у
семантико-синтаксичній структурі речення. Однак, вважаємо, що у деяких
випадках саме детермінанти відіграють вагому, а подекуди й визначальну
роль у диференціації модальних значень дебітивності. Так, у реченнях із
ПВ та ПЗ розрізняються такі локальні кваліфікатори:

1) власне місця перебігу подій -…А мусили стояти в тійбагнюці довго
(В. Дрозд). …Мусив пересидіти [Явтушок] решту дня під возом (В.
Земляк);

2) напрямку руху – Мав сам їхати [Білоус] до жандармерії в Гуклю (Г.
Колісник)…. Мусили ми до берега пристати неподалік наших місць (В.
Дрозд);

3) джерела руху -Ітакимусив Терентій вискочити з господи… (М.
Стельмах). …Кутригурськікомодники <...> змусили оборонців вийти із
схованок (Д. Міщенко).

Не менш рельєфно у реченнях із ПВ та ПЗ вживаються: темпоральні
синтгксеми, синтаксеми мети, причини таін.

Темпоральні синтаксеми виражаються прислівниками чи нерозкладними
словосполученнями, як-от:… Мусили цілеліто [матері] ходити на всі
шарварки й гвалти (В. Кулаковський). -…Нині ж іншим мусиш клопотатися
(Д. Міщенко). Колись не брав цього на карб, а зараз мусить визнати (Д.
Міщенко).

Темпоратив, що вказує на кінцевий відрізок часу і виражається
синтаксемою до + Род.в., передається здебільшого абстрактними іменами
темпоральної і процесуальної семантики, як-от: – До Різдва вся Східна
Україна мусить опинитися в наших руках (В. Чемерис). До світанку мусить
перебратися на полтавський берег (В. Дрозд). Темпоральна синтаксема за +
Зн. в. вказує на часові рамки здійснення певної дії, як-от: -Ніч
місячна. Мусимо за ніч перекопати ріку… (С. Пушик).

Синтаксеми причини передаються конструкціями з прийменниками з, за,
із-за (з-за), від (од), через: “за + Зн. в.”, “за + Ор. в.”, “з + Род.
в.”, “від (од) + Род. в.”, “через + Зн. в.”, “з-за (із-за) + Род. в.”.
Наприклад: За таку провину порушника <...> примушували каятися в тому…
(Р. Іваничук)… Цап дивився, сповнений презирства до тих, через кого
мусив залишити такого вгрітого коша (В. Земляк).

Цільові синтаксеми виражаються прийменниково-відмінковими формами “для +
Род.в.”, “на знак (у знак) + Зн. в.”, “заради + Род. в.”, “ради + Род.
в.”, “задля + Род. в.”, “в ім’я + Род. в.”, “в інтересах + Род. в.”),
як-от: -В інтересах держави Російської він [Радожицький] мусить
замовчати (П. Наніїв). Не задля себе, задля люду кутригурського маємо
йти і добувати землю (Д. Міщенко). -Але для того ми спершу мусимо вбити
в собі полковника Носа.. (Р. Іваничук).

У семантико-синтаксичній структурі речень із ПВ та ПЗ вживаються також
кваліфікаїори якісної характерне гики дії, які виражаються:

а’і прислівниками, як-от: Той [погляд] примусить кожного відповідати
сповна… (В. Дрозд). – Мусимо якнайшвидше захопити побільше простору
(В. Чемерис). Не страх примушував їх [людей] крастись тишком-нишком…
(В. Шевчук);

б) нерозкладними словосполученнями, як-от: кров з носа, з гріхом пополам
тощо, напр.: …/ тепер кров з носа [Данько] мав виконати свою обіцянку
(А. Дімаров). І я мушу тепер стоять на повен культурний зріст (В.
Дрозд);

в) іменниками в орудному відмінку (напр.: Їх [ромеїв] тільки силою можна
примусити розмовляти з варварами (Д. Міщенко). -І ми її [чернь] вогнем і
мечем примусимо до покори (В. Чемерис). -Пан їх [жінок] гвалтом
примушував з ним спати (В. Чемерис);

г) різними прийменниково-відмінковими формами (“з + Ор. в.”, “на + Зн.
в.”, “під + Ор. в.”, “в +Д. В”, “через + Зн. в.”, “над + Зн.в.”).
Наприклад: Він [Лука] <...> над силу примусив себе не просто впасти на
ліжко, а роздягнутися… (В. Собко). …А вранці під вартою <...>
примушують розбирати будиночки… (В. Земляк). Отже, щось було таке в
Пароконеві, що й зараз змушувало ставитись до нього з повагою (Ю.
Мушкетик).

Всі зазначені синтаксеми підсилюють або й зумовлюють вимушеність
ситуації, стану, певного положення справ.

Речення з предикатами вимушеності (ПВ) та змушуваності (ПЗ) передбачають
необмежену кількість детермінантів. Наприклад: Марійка сама себе питала:
<...> що примушувало її [матір] цілі ночі просиджувати в лабораторії з
лупою в руках над купкою колосків або зерна? (О. Донченко).

Таким чином, речення з ПВ та речення з ПЗ характеризуються різною
позиційною структурою, що складається з облігаторних, напівоблігаторних
та факультативних компонентів. Специфіка семантико-синтаксичного
значення структур із каузативними дієсловами змушуваності полягає в
тому, що, на відміну від речень з предикатами вимушеності, вони
двосуб’єктні: S так впливає на S , що той змушений здійснити дію, яка
йому приписується. Крім того, ці речення характеризуються модальною
двоплановістю.

Література:

Алисова 1971 -Алисова Т. Б. Очерки еинтаксиса современного итальянского
язьїка: Семантическая й грамматическая структур» простого предложения –
М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. – 293с.

Арутюнова 1976 – Арутюнова Н. Д. Предложение й его смьісл:
Логико-еемантические проблемм. – М.: Наука, 1976. – 383е.

Васильєв 1976 – Васильєв Л. М. Модальньїе глагольї й их отношение к
структуре предложения // Синтаксис й иитонация: Межвуз. научньїй
сборник. – Уфа, 1976. -С. 14-25.

Гак 1972 – Гак В. Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблему
структурной лингвистики. – М.: Наука, 1972. – 367-396е.

Золотова 1973 – Золотова Г. А. Очерк функционального сннтакеиса русского
язика. – М.: Наука, 1973. – 351с.

Золотова 1982 – Золотова Г. А. Коммуникативньїе аспекта русского
сиитаксиса. – М., 1982. – 367с.

Кучеренко 1964 – Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики
української мови. Морфологія. – Ч. II. – К.: Вид-во Київського ун-ту,
1964,- 157с.

Недялков, Сильницкий 1969 – Недялков В. П., Сильницкий Г. Г. Типология
морфологических й лексических каузативов // Типология каузативних
конструкций. – Л.: Наука, 1969. – С. 20 -50.

Онипенко 1983 – Онипенко Н. К. Каузативнеє осложнение простого
предложения (на материале каузативних синтаксем шимени
существительного). – НДВШ ФН. – 1983. – №6. – С. 46-50.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020