КОЛОМИЙСЬКИЙ КОЛЕДЖ ПРАВА І БІЗНЕСУ
РЕФЕРАТ
на тему:
“ПОДІЛ НА СКЛАДИ. НАГОЛОС. БУКВОСПОЛУЧЕННЯ.”
Виконала студентка групи Ю-22
Кінащук Оксана
Викладач:
Сікорська М. В.
КОЛОМИЯ’99
Поділ на склади
Число складів у слові визначається кількістю голосних. У слові стільки
складів, скільки є голосних. У латинській мові існують правила поділу
слів на склади:
Між двома голосними, наприклад: me-us (мій), su-us (свій), le-o (лев);
Перед деякими приголосними, сполученням “qu”: na-tu-ra (природа),
fu-tu-rus (майбутній), au-rum (золото), a-qua (вода);
У групі з двох приголосних, як правило, в середині слова, наприклад:
oc-to (вісім), cen-tum (сто), es-se (бути), але pa-tri-a (батьківщина);
У групі з трьох приголосних у середині слова, між дрегим і третім
приголосним: sanc-tus (священний), punc-tus (крапка).
Префікс виділяється: ab-la-ti-vus (аблатив), de-scen-do (сходжу вниз),
ab-es-se (бути відсутнім)
Дифтонги і диграфи на склади не розбиваються:
Eu-cli-des – Евклід
При поділі на склади приголосний, головним чином, належить до наступного
складу: li-ber, do-mi-nus, bo-nus. Якщо за голосним іде два або більше
приголосних, то при перенесенні останній, а іноді й передостанній
приголосний належить до наступного складу: in-su-la, in-dig-nus,
in-fec-tus, im-bres, cas-tra.
Наголос
У латинській мові кожне самостійна слово має свій наголос. Часто від
наголосу залежить значення слова: occido – вбиваю і occido – падаю,
incido – падаю і incido – вирізаю.
У латинських словах склади рахуються від кінця слова:
4 3 2 1
ab – la – ti – vus
Наголос у латинській мові ніколи не буває на першому складі від кінця.
Він може стояти або на другому, якщо цей склад довгий, або на третьму,
якщо другий – короткий.
Таким чином, наголос у латинській мові залежить від довготи і короткості
складів, а склад вважається довгим або коротким залежно від довготи чи
короткості його голосного звука.
ПРИМІТКА. Довгота голосного звука позначається горизонтальною рискою ( –
) над голосним: а, е, і, а короткість – дужкою ( ): а,е,і.
Склади можуть бути довгі за природою і за положенням.
Довгим за природою ( natura longa ) є склад, що містить у собі дифтонг
(еа, ое, au, eu): causa(причина), coetus (збори, рада).
Довгі за природою монофтонги у другому складі від кінця звичайно у
текстах позначають знаком довготи: natura (природа), futures
(майбутній), fectino (поспішаю), amicus (друг), abduco (відводити).
Довгим за положенням (positione longa) є голосний другого складу, якщо
за ним іде два або більше приголосних: columna (стовп, колона),
instrumentum (знаряддя), silvestris (лісовий), cupressus (кипарис).
Буквосполучення
За традицією “ti” читається як “ці”, якщо перед “t” немає букв “s”, “t”,
“x”. Наприклад: natio (націо) – нація, ratio (раціо) – розум; але ostium
(остіум)- отвір, гирло, mixtio (мікстіо) – змішувати, Attius (Аттіус) –
Аттій.
Якщо на “ti” падає наголос або перед ним стоїть “n”, то читається “ті”,
наприклад: totius (тотіус) – родовий відмінок однини від totus (тотус) –
цілий; montium (монтіум) – родовий відмінок множини від mons (монс) –
гора; mentium (ментіум) – родовий відмінок множини від mens (менс) –
мислення, розум.
“Ngu” перед наступним голосним вимовляється як “нгв”, а перед наступним
приголосним – як “нгу”: lingua (лінгва) – мова, sanguis (сінгвіс) –
кров, але lingula (лінгуля) – язичок.
“Q” вживається тільки у сполученнях з “u” і вимовляється як “кв”: aqua
(аква) – вода ecuus (еквус) – кінь, quattor (кватор) – чотири.
“Su” читається як “св”, якщо після нього стоїть голосний, який становить
з ним один склад, і як “су”, якщо не становить з ним одного складу:
suavis (cвавіс) – приємний, suadeo (свадео) – раджу, suesсo (суеско)
– звикаю, але suus (суус) – свій.
Буква “х” може читатися як “кс” (mixtio – змішувати ) або “кз”
(exercitus – військо).
Ch читається як “х”: schola (схоля) – школа;
Ph читається як “ф”: philosophus (філософус) – філософ;
Rh читається як “р”: rhetor (ретор) – ритор;
Th читається як “т”: theatrum (театрум) – театр.
Ці буквосполучення вживаються у словах, запозичених з грецької мови.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter