.

Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
18 9660
Скачать документ

1

Реферат на тему

Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні
течії лінгвістики

План

1. Американський структуралізм (дескриптивізм)

2. Генеративізм

3. Використана література

1. Американський структуралізм (дескриптивізм)

На відміну від Празького лінгвістичного осередку і глосематики
американський структуралізм не є прямим продовженням запропонованих
Соссюром теоретичних положень.

Американський структуралізм, або дескриптивізм (від англ. descriptive
«описовий»), — мовознавчий напрям, для якого характерний формальний
підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в
мовленні стосовно інших одиниць тощо).

Виник у 30-ті роки XX ст. і розвивався до 50-х років. Між ним і
європейськими школами структуралізму існують відмінності, що зумовлено
специфікою суспільно-історичних, філософських і мовних умов розвитку
мовознавчої науки в США: поширенням філософій неопозитивізму,
прагматизму та біхевіоризму, актуальністю проблем, пов’язаних із
вивченням туземних мов американських індіанців і різнорідних етнічних
груп іммігрантів. Можна стверджувати, що це відгалуження структуралізму
виникло з суто практичних потреб. Згодом, переносячи свої методи на
вивчення англійської та інших індоєвропейських мов, мов семітської і
тюркської родин, дескриптивна лінгвістика прагнула зберегти свою
практичну спрямованість, передусім зв’язок із методикою викладання мов.

Зародження дескриптивізму пов’язане з іменем відомого антрополога і
лінгвіста Франца Боаса (1858— 1942). Він довів непридатність
опрацьованих на матеріалі індоєвропейських мов методів і принципів для
дослідження індіанських мов. Це пов’язано з тим, що цим мовам властиві
інші мовні категорії і до них не можна застосувати
порівняльно-історичний метод, бо вони «не мають історії», тобто
зафіксованих у писемних пам’ятках попередніх етапів свого розвитку. Саме
цим зумовлено те, що, по-перше, ці мови можна вивчати тільки на
синхронному зрізі, і, по-друге, потрібно створити такі об’єктивні методи
їх опису, які б ґрунтувалися на суто зовнішніх, формальних ознаках.

Ідеї Боаса розвинули у двох різних напрямах його учні Едуард Сепір
(1884—1939) і Леонард Блумфільд (1887—1949). Сепір зосередив свою увагу
на вивченні мови у зв’язку з культурою і таким чином заклав основи
етнолінгвістики, а Блумфільд обґрунтував принципи «механістичної
лінгвістики», яка розчленовує процес мовного спілкування на ряд стимулів
і реакцій (мову розумів як різновид поведінки людини і її вивчення
орієнтував на положення біхевіоризму — панівної на той час школи в
американській психології, яка вважала предметом психології не
свідомість, а поведінку як сукупність реакцій на певні стимули).
Блумфільд також сформулював у дусі біхевіористської психології
теоретичні положення синхронічного опису мови і запропонував
дескриптивний метод.

Дескриптивна лінгвістика не була однорідною течією. У ній чітко
виокремлювались дві школи: єльська (Л. Блумфільд, Б. Блок, Дж.-Л.
Трейджер, 3. Харріс, Ч. Хоккет та ін.), яка досліджувала лише проблему
структури мови, і анн-арборська (Мічиганський університет), яку цікавила
ширша проблематика, зокрема значення мовних одиниць (ця школа
зближувалася з етнолінгвістикою). Представники — Ч.-К. Фріз, К.-Л. Пайк,
Ю.-А. Найда та ін.

Мовознавці єльської школи зосереджували свою увагу на описі зовнішніх
формальних елементів структури мови, уникаючи всього, що має якийсь
стосунок до логіки, психології та інших дисциплін. Вони розробляли не
загальну теорію мови, а лише методи синхронного опису мови. Так,
скажімо, Трейджер усе, що стосується наукового вивчення мови, визначив
як макролінгвістику, яка в свою чергу поділяється на пралінгвістику,
мікролінг-вістику і металінгвістику. Пралінгвістика вивчає проблеми
експериментальної фонетики (акустичні й артикуляційні властивості
звуків) і частково психологію мовлення. Мікролінгвістика — це власне
лінгвістика, яка є основним об’єктом дослідження дескриптивістів.
Металінгвістика вивчає значення мовних знаків, що не належить до власне
лінгвістичних явищ, а входить, за Блумфільдом, до «фізіологічної сфери
стимулів і реакцій». Дескриптивісти єльської школи свідомо відмежувалися
від значення. Пояснення мовних явищ через категорії мислення і психіки
людини Блумфільд назвав менталізмом (від лат. mentalis «мисленнєвий») і
вважав його головною перешкодою перетворення лінгвістики на точну науку.
Метою дескриптивістів є індуктивне встановлення на основі текстів мовної
системи як сукупності деяких одиниць і правил їх розташування.

Загальний метод дескриптивістів ґрунтується на структурних властивостях
мови, які можуть бути виражені в абстрактних термінах і поняттях. Звідси
їх прагнення до формалізації опису, до репрезентації його у вигляді
суворої й лаконічної системи постулатів і визначень, запозичених із
математики й математичної логіки.

Основними методиками дослідження мови дескрип-тивістами є дистрибутивна
й безпосередніх складників (див. розділ «Методи мовознавства»).
Очевидною є фетишизація дистрибутивної методики. Дистрибуція (сукупність
усіх оточень елемента, в якому він трапляється), за Блумфільдом, — це
єдина мовна універсалія (інші мовні універсали він не визнавав). Харріс
у праці «Метод у структуральній лінгвістиці» (1948) наголошує: «Головною
метою дослідження в дескриптивній лінгвістиці, а разом із тим і єдине
відношення, яке буде розглядатися в цій праці, є відношення порядку
розташування (аранжування) або розподілу (дистрибуція) в процесі
мовлення окремих її частин чи ознак стосовно один одного».

Американські структуралісти детально опрацювали методику дистрибутивного
аналізу, визначили його рівні та сфери застосування. Найуспішніше ця
методика «спрацьовувала» у застосовуванні до тих елементів мовної
системи, які не мають плану змісту (значення), тобто до одиниць
фонетичної системи. Однак дескрип-тивісти проголосили ізоморфізм
дистрибутивної методики, тобто придатність її застосування до всіх
мовних рівнів. Суть цієї методики зводилася до таких процедур:

1) членування тексту на мінімальні для певного рівня одиниці (фони,
морфи), встановлення їх дистрибуції і визначення на цій основі
структурних одиниць мови (фонем, морфем) з алофонів і аломорфів;

2) встановлення дистрибуції структурних одиниць і об’єднання їх у
дистрибутивні класи;

3) побудова моделей мови на певному рівні її структури;

4) побудова загальної моделі структури мови, яка б відображала взаємодію
всіх рівнів.

Дескриптивісти створили вчення про різні типи дистрибуції, сформували
загальні принципи ототожнення варіантів мовних одиниць. Вони вважали, що
можна повністю описати мову виключно на основі дистрибуції. Ними описано
фонологічні системи багатьох мов, досліджено суперсегментні явища (тон,
наголос, явища стику). Жоден структурний напрям не залишив стільки
фонологічних описів мов світу, як дескриптивізм. Створено чимало праць і
з морфології. Описано різні типи морфем, причому поняття морфеми
розширено внаслідок виокремлення суперсегментних, злитих, заперечних та
інших морфем. Особливо цінними працями з морфології багатьох мов є
студії Найди, Грінберга, Харріса, Хоккета, Гарвіна, Вьогліна. Якщо
традиційна морфологія йшла від слова, то дескриптивна — від морфеми.

Дескриптивісти слово як основну одиницю мови не виділяли і трактували
його як ланцюжок морфем. Синтаксис розглядали як продовження морфології:
конструкції описували через морфеми, що до них належали, як лінійну
модель, що складається з ядра й ад’юнктів (праці Фріза, Харріса, Найди).
У синтаксичних дослідженнях, крім дистрибутивної методики,
використовували аналіз за безпосередніми складниками (праці Чет-мена).
Одиниці, більші за речення, не розглядали, бо вважали, що вони
знаходяться за межами структури мови. Винятком було дослідження Харріса
«Аналіз дискурсу» (1952).

Детальний опис дескриптивної методики дано в підручнику Г. Глісона
«Вступ до дескриптивної лінгвістики» (1955). Процедуру формалізації
опису мови найповніше викладено у праці Харріса «Метод у структуральній
лінгвістиці», яку опубліковано в 1951 р. (у 1961 р. цю книжку перевидано
під назвою «Структурна лінгвістика»). Вона підсумовує розвиток
дескриптивної лінгвістики.

Дескриптивісти значно збагатили метамову лінгвістики, створили чимало
нових термінів, які відображали специфічні риси їх наукової парадигми.
Новим для мовознавства було введення тріад термінів для позначення
одиниць мовлення, одиниць мови та їх варіантів (фон — фонема — алофон,
морф — морфема — аломорф та ін.). Метаапарат дескриптивістів вичерпно
представлено у «Словнику американської лінгвістичної термінології» Е.-П.
Хемпа (1957).

Отже, американські дескриптивісти розвинули методику лінгвістичних
досліджень, стали активно застосовувати математичні методи, що
об’єктивізувало результати дослідження й наблизило лінгвістику до точних
наук. Водночас вони звузили лінгвістичну проблематику. Уже в 60-ті роки
XX ст. Н. Хомський, який був одним із структуралістів, та його
прибічники довели неспроможність дескриптивізму вирішити багато
теоретичних і практичних завдань. Прийоми сегментації й дистрибуції були
корисні на певних етапах фонологічного й морфологічного аналізу, однак
для розв’язання інших проблем мало що давали. Спрощене розуміння мови,
перебільшення значення дистрибутивного аспекту мови, ігнорування
соціально-історичних умов функціонування мови і людського чинника
взагалі призвели на початку 60-х років до кризи дескриптивної
лінгвістики. Однак методичні прийоми дескриптивістів не втратили свого
значення донині.

2. Генеративізм

У другій половині 60-х років виникає трансформаційна й породжувальна
граматика й дескриптивізм поступається генеративізму.

Генеративізм (від англ. to generate «породжувати»), або породжувальна
лінгвістика, — напрям у мовознавстві, який характеризується
проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над
індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й
опрацюванням формальних моделей процесів породження мовних конструкцій.

Основоположником генеративізму є американський мовознавець (родоводом з
України) Ноам Хомський1 (нар. 1928 p.). Був учнем дескриптивіста 3.
Харріса і починав свою наукову діяльність як дескриптивіст. сам Харріс
відчував обмеженість методики дистрибуції й аналізу за безпосередніми
складниками, тому разом із Хомським почав опрацьовувати методику
трансформаційного аналізу. У ключі трансформаційної граматики Хомський
написав свою першу книжку «Синтаксичні структури» (1957). У ній автор
багато в чому вийшов за межі дескриптивізму, виклавши ідеї, які стали
підґрунтям нової лінгвістичної парадигми. Науковці вважають, що часом
зародження генеративізму є саме 1957 рік — рік виходу «Синтаксичних
структур». Новим у цій книжці було звернення дослідника до синтаксису
(дескриптивісти синтаксис не вивчали), прагнення створити загальну
теорію мови, врахування в дослідженнях інтуїції носія мови. Завдання
мовознавства Хомський вбачав у моделюванні діяльності мовця.

Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта
(Картезіуса). Це засвідчують не тільки викладені в «Синтаксичних
структурах» деякі положення, які перегукуються з ідеями Декарта, а й
пізніша його праця «Картезіанська лінгвістика», яка своєю назвою вказує
на зв’язок із ученням Декарта. Крім того, інтуїція, якій так багато
уваги приділяє Хомський, була головним положенням картезіанського
раціоналістичного методу пізнання. Американський дослідник запозичив і
творчо застосував також декартівське вчення про вроджені ідеї.

1 Останнім часом у науковій літературі це прізвище передають як Чомський
або Чомські, що відповідає англійському написанню Chomsky.

Новим етапом у становленні генеративізму був вихід книжок Хомського
«Аспекти теорії синтаксису» (1965) та «Мова і мислення» (1968).
Центральним поняттям цих праць є ідея породжувальної граматики.
Породжувальна граматика, за Хомським, — це «своєрідний механізм, який
породжує всі граматично правильні послідовності мови і не породжує
жодної граматично неправильної». Поняття граматичної правильності в
нього не збігається з поняттям осмисленості. Так, фраза в устах дитини
На мене «Візьми мене на руки» осмислена, але граматично неправильна,
тоді як фраза Круглий квадрат випив гіпотенузу безглузда, але цілком
правильна граматично.

У праці «Аспекти теорії синтаксису» викладено концепцію породжувальної
моделі, тобто «правил, які визначають правильно побудовані ланцюжки
мінімальних синтаксичних функціональних одиниць», уведено поняття
компетенції (competence) і вживання (performance). Під компетенцією
автор розуміє знання своєї мови мов-цем-слухачем, а під вживанням —
реальне використання мови в конкретних ситуаціях. Компетенція і вживання
не завжди збігаються; іншими словами, вживання не завжди відображає
компетенцію (у мовленні людей, які добре ознайомлені з літературними
нормами, трапляються обмовки, обривки фраз, ковтання слів, відхилення
від правил тощо).

Дослідник намагається побудувати модель діяльності реального носія мови.
Завдання лінгвіста, за Хомським, «як і дитини, яка оволодіває мовою, є
виявити з даних уживання систему правил, що лежить у їх основі, якою
оволодів мовець-слухач і яку він використовує в реальному вживанні.
Граматика мови прямує до того, щоб бути описом компетенції, притаманної
ідеальному мовцеві-слухачу». Хомський застерігає, що компетенція — це не
те саме, що мова в соссюрівсько-му розумінні. Вона є динамічною і являє
собою «систему породжувальних процесів».

Недоліком традиційної й структурної граматики Хомський вважає те, що
вони «не йдуть далі класифікації конкретних прикладів і не доходять до
стадії формулювання породжувальних правил». Перспективу лінгвістики він
вбачає у виявленні цих правил.

Хомський запозичив і розвинув ідею граматики Пор-Рояля і Гумбольдта про
творчий характер мови, яка полягає в тому, що мова має засоби для
вираження

необмеженої кількості думок, які виникають у найрізноманітніших
ситуаціях. Людина здатна породжувати цілком нові речення й розуміти
речення, яких вона ніколи раніше не чула. Першочерговим завданням
лінгвістики є розкриття сутності цих творчих процесів.

У праці «Мова і мислення» Хомський всупереч де-скриптивістам трактує
мову як особливу гілку психології пізнання. З огляду на це його теорію
можна назвати менталістською. Критика дослідника спрямована проти
дескриптивізму і біхевіоризму як «неадекватних у фундаментальному плані
концепцій», бо в їх межах не можна вивчати мовну компетенцію.
Лінгвістику, резюмує автор, не можна зводити до сегментації й
класифікації та до синтагматики й парадигматики.
Трансформаційно-генеративна граматика вивчає структуру механізму, яка
уможливлює процес мовленнєвого спілкування. Сутність цього механізму
полягає в трансформації глибинних структур у поверхневі. Поняття
глибинних і поверхневих структур співзвучне з ідеями граматики
Пор-Рояля, де «на передній план висувалась проблема пояснення фактів
використання мови на основі пояснювальних гіпотез, пов’язаних із
природою мови і, в кінцевому підсумку, з природою людського мислення».
Так, зокрема, увагу Хомського в граматиці Пор-Рояля привернуло вже
згадуване в темі «Європейське мовознавство епохи середньовіччя і
Відродження» речення Невидимий Бог створив видимий світ. На думку
вченого, Арно і Лансло розмежовують поверхневі й глибинні структури,
коли стверджують, що ця фраза містить три судження: 1) Бог невидимий; 2)
Бог створив світ; 3) світ видимий. Поверхневою структурою є все речення,
а глибинною — наведені три судження.

Глибинна структура формує зміст речення, визначає його семантичну
інтерпретацію, а поверхнева є звуковим втіленням цього змісту. Глибинна
структура співвідноситься з поверхневою за допомогою граматичних
трансформацій. Граматика повинна опрацювати систему правил, які б
охарактеризували глибинні й поверхневі структури та трансформаційні
відношення між ними. Необхідно сформулювати правила, за якими
породжується необмежена кількість пов’язаних між собою глибинних і
поверхневих структур.

Отже, поняття глибинної структури пов’язане з семантизацією теорії
Хомського. Положення про глибинні й поверхневі структури є одним із
основних у його вченні.

Концепція Хомського за своєю суттю є психологічною. Проблеми мови він
пов’язує з проблемами людського знання і водночас вважає, що через
вивчення мови можна глибше пізнати людську природу. У зв’язку з цим
згадує положення Декарта про вродженість мисленнєвих структур, у тому
числі мовної компетенції. Вроджені структури — це поняття, які не
набува-ються через досвід, навчання, а народжуються разом із людиною й
існують у кожного індивіда в потенції. їх можна також розуміти як
вроджену здатність до засвоєння мови. Про вродженість мовних структур,
зауважує вчений, свідчить той факт, що володіння мовою в основному не
залежить від розумових здібностей людини. Варто взяти до уваги й те, що
всі нормальні люди оволодівають мовою, а людиноподібна мавпа на це не
здатна, хоч є розумною з інших поглядів. Положення про вроджені
структури викликало бурхливі дискусії в науці. Більшість учених, які
взяли участь в обговоренні цього положення, не сприйняли його.

Хомський вважав, що дослідження мови відкриває перспективу для вивчення
розумових процесів людини, тому повинно посідати центральне місце в
загальній психології. Учений відносить мовознавство до психології й
теорії пізнання (це положення широко використовує сучасна когнітивна
лінгвістика). Завданням психології є виявлення вродженої системи, яка
визначає суть мови. Психологічне спрямування концепції Хомського стало
приводом для звинувачення його в поверненні лінгвістики в лоно
психології, внаслідок чого лінгвістика втрачає свою самостійність, за
яку боролись багато поколінь мовознавців.

Як бачимо, Хомський запропонував багато оригінальних і сміливих ідей,
які знайшли і щирих прихильників, і жорстоких опонентів. Його вчення
отримало такий резонанс, що в наукових колах почали говорити про
«хомськіанську революцію» в мовознавстві. Після виходу праць Хомського
мовознавство змінилося. Воно знову стало антропоцентричним, посилився
його зв’язок із психологією. Мову почали досліджувати з погляду мовця, а
не слухача, як це було раніше (аналітичний підхід до мови змінився
синтетичним: від смислу до тексту). Увага дослідників була перенесена з
фонології й морфології на синтаксис і семантику, а також на
комунікативний аспект мови (замість проблеми «Як влаштована мова?»
поставлена проблема «Як функціонує мова?»).

Безумовно, генеративна лінгвістика не розв’язала всіх проблем
мовознавства. Понад те, в ній виявлено чимало слабких сторін:
апріорність у виділенні вихідних синтаксичних одиниць, недооцінка ролі
прагматичних чинників, невелика здатність для опису різно-структурних
мов тощо. Однак багатьма положеннями концепції генеративізму
скористалася найсучасніша лінгвістична парадигма — когнітивна
лінгвістика. Помітним є також вплив генеративної лінгвістики на
створення моделі «смисл — текст» російського мовознавця І. О. Мельчука.
Термінологічний апарат генеративної лінгвістики ввійшов у науковий обіг
сучасного мовознавства (поверхнева структура, глибинна структура,
трансформація, мовна компетенція, породжувальна граматика та ін.).

Використана література

Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974. — С. 78—96.

Звегинцев В. А. История языкознания XIX—XX веков в очерках и
извлечениях. — М., 1960. — Ч. 2.

Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики. — М.,
1966.

Засорина Л. Н. Введение в структурную лингвистику. — М., 1974. — С.
5—45, 82—157.

Мельничук А. С. Глоссематика // Философские основы зарубежных
направлений в языкознании. — М., 1977.

Хауген Э. Направления в современном языкознании // Новое в лингвистике.
— М., 1960. — Вып. 1.

Трансформационно-генеративная грамматика в свете современной научной
критики. — М., 1980.

Звегинцев В. А. Предисловие //Хомский Н. Аспекты теории синтаксиса. —
М., 1972.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020