Реферат з хімії
ОСНОВИ АГРОХІМІЇ
Агрохімія – наука, яка вивчає живлення рослин та застосування добрив з
метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Вона охоплює
проблеми підвищення родючості ґрунтів, взаємозв’язку між рослинами,
ґрунтом, добривами.
Завданням агрохімії є вивчення кругообігу речовин в землеробстві,
виявлення впливів на хімічні процеси, що відбуваються в ґрунті та
рослині, які можуть підвищувати врожай або змінювати його склад.
Агрохімія розвивається в тісному взаємозв’язку з хімією, фізикою,
різними галузями біології. Вона тісно пов’язана з ґрунтознавством,
рослинництвом, метеорологією, загальним землеробством.
На початку свого розвитку агрохімія користувалася ненауковими прийомами.
Наприклад, внесення добрив за фазами Місяця; живлення рослин в основному
водою (Я.Б.Гельмонт); розпиленим ґрунтом, водою, повітрям (Жетро Тулль),
жирним гумусом та перегноєм (Валлеріус, А.Т’єр та ін.).
Значний вклад в розвиток агрохімії внесли праці Буссенго (1834), який
підкреслював першочергове значення азоту в житті рослин, а також праці
Ю.Лібіха – теорія мінерального живлення рослин та повернення їх в грунт
у вигляді мінеральних речовин.
Вченими всього світу поступово було виявлено, чим і як живиться рослина.
Так, у 1859 році Н.Кноп, Ю.Сакс створили штучні поживні суміші солей,
які дозволили вирощувати у воді рослини до повного отримання врожаю.
В розвитку агрохімії значне місце посідають праці російських вчених М.В.
Ломоносова, І.М. Комова, О.Т. Болотова, Д.І. Менделєєва, К.А.
Тімірязєва, К.К. Гедройца та інших. Зокрема, М.В.Ломоносов створив
дослідне поле з різними ґрунтовими умовами. О.Т.Болотов розробив прийоми
внесення органічних добрив. О.М. Ельгельгард застосував вапно,
фосфорити, калійні солі (1883). К.К.Гедройц розробив теорію хімії
ґрунтів.
Основоположником сучасної агрохімії був Д.М. Прянишніков, який вважав
головним у підвищенні врожайності внесення органічних і мінеральних
добрив, носів бобових культур.
КОРЕНЕВЕ ЖИВЛЕННЯ РОСЛИН
Живлення рослин – це перехід речовини з середовища (ґрунту, повітря) в
живу рослинну тканину у вигляді складних органічних сполук, які
синтезують самі рослини та виведення їх з рослинного організму.
Мінеральне живлення — це переміщення елементів в рослині та їх вторинне
використання. Елементи мінерального живлення є чинником зовнішнього
середовища.
Рослина через листя засвоює понад 95 % СО2, тобто, шляхом позакореневого
живлення. Але основну кількість азоту, води та зольних елементів вона
вбирає з ґрунту через кореневу систему.
Граничною концентрацією елементів мінерального живлення в ґрунтовому
розчині можна вважати на 1л ґрунтового розчину 20-30 мг азоту і калію,
10-15 мг фосфору. Мікроелементів потрібно: бору – 1-2 мг/л, марганцю та
цинку – 5-7 мг/л.
Корінь рослини – це орган живлення. Найбільш активні кореневі волоски
молодих коренів. Довжина кореневих волосків може досягати 10мм, але у
деяких рослин, наприклад злакових, вони коротші – 4.2-1.5мм.
Коріння може проникати на значну глибину:
озима пшениця – 1.8 – 2.3м; кукурудза – 1.6-1.7м; цукрові буряки –
2.2-2.5м; картопля – 1.6-1.8м; конюшина – Зм; помідори – 2м.
Розвиток кореневої системи залежить від біологічних особливостей
культур, типу ґрунту.
Поглинаючий комплекс поживних речовин. Існує декілька теорій поглинання.
Автором дифузно-осматичної теорії є Є.О.Пфеффер. Вона полягає в тому, що
поглинання – чисто фізичне явище: різниця концентрацій клітинного соку
та зовнішнього розчину.
Ліпоїдна теорія базується на тезі про здатність ліпоїдів пропускати
поживні речовини в клітину внаслідок розчинення в ліпоїдному компоненті
мембрани. Ця теорія передбачає роздільне поглинання води і поживних
речовин корінням рослин. Запропонована вона Овертоном у 1897 році.
Існує значна кількість інших теорій та гіпотез щодо кореневого живлення
рослин. Найбільш поширеною можна вважати електрохімічну теорію. Суть її
полягає в тому, що іони несуть електричний заряд. Зони, на відміну від
нейтральних молекул, відчувають вплив двох сил – градієнта хімічних
потенціалів та градієнта електричного потенціалу. Активним рахується
тільки перенесення іонів, яке відбувається проти градієнта електричного
потенціалу. Пасивними – які проходять вздовж градієнта.
Надходження окремих елементів живлення відбувається по-різному. Так,
кальцій не пов’язаний з диханням рослин. Загальна кількість іонів
кальцію визначається числом сорбційних місць, які регулюють обмінні
процеси.
Рослини по-різному поглинають іони нітратів (NO3). Це залежить від
частки участі коріння в поглинанні нітратів.
Фосфорне живлення вивчав Л.Ру, який встановив, що вміст фосфору в
тканинах листя збільшується на фоні аміачного живлення. При цьому вміст
мінерального фосфору зростає, ліпоїдного, нуклеїнового та білкового –
зменшується.
Щодо інших елементів живлення існує численна кількість теорій та
гіпотез, які подаються в спеціальних працях і вимагають уважного
вивчення спеціалістами відповідного профілю.
ЕЛЕМЕНТИ МІНЕРАЛЬНОГО ЖИВЛЕННЯ ТА ЇХ ВЛАСТИВОСТІ
АЗОТ – головна складова частина білка. Він входить до складу простих та
складних білків, а також до складу нуклеїнових кислот (РИК –
рибонуклеїнова, ДНК – дезоксирибонуклеїнова).
Останні відіграють важливу роль в обміні речовин і передачі спадкових
ознак рослин.
Складна молекула білка складається з 20-23 амінокислот. Вона є в складі
хлорофілу. Брак азоту призводить до зміни забарвлення на світло-зелене,
а потім до повного пожовтіння.
Без азоту не утворюються вітаміни групи В. Азотне голодування впливає на
ріст рослин. Листя, стебло дрібні.
Азот з ґрунту надходить у вигляді азоту гумусу. Внаслідок мінералізації
органічної речовини утворюється азотний фонд грунту. Цей фонд
складається з наступних компонентів: азот у формі NH4, NO3, NO2 , який
доступний для рослин; легкогідролізований азот – найближче поповнення
мінеральних форм азоту. Це азот амідів, амінокислот, мінеральні форми
його – NO3, NH4. Важкогідралізований азот білків, гумінів, не
гідролізований азот гумінів, меланів, бітумів, необмінного амонію
практично не доступні для живлення рослин.
ФОСФОР в живих організмах представлений органічними сполуками. Значна
кількість фосфору концентрується в насінні (0.6-0.8%). Фосфор є джерелом
енергії для рослин.
За участю фосфору здійснюється вуглеводний обмін. Фосфор бере участь у
фазах розвитку рослин. При його нестачі в рослинах утворюється нітратний
азот, а синтез білка затримується.
Вміст фосфору в ґрунтах пов’язаний з особливостями самих ґрунтів. Так, у
піщаних ґрунтах його найменше, більше в чорноземах. За доступністю для
рослин виділяють наступні форми фосфору:
1. Водорозчинний – однозаміщений фосфор кальцію, магнію, фосфорно-кислі
однозаміщені катіони калію, натрію, NH4 – доступний для рослин;
2. Солі фосфорної кислоти, розчинні в мінеральних кислотах – менш
доступна форма для рослин;
3. Солі фосфорної кислоти, розчинні в мінеральних кислотах ґрунту
(трьохзаміщений фосфор катіонів заліза, алюмінію) – важкодоступна форма.
КАЛІЙ впливає на морозостійкість рослин, а також на стійкість до зміни
водного режиму. Нестача калію при вирощуванні картоплі зменшує вміст
крохмалю в бульбах. Він сприяє синтезу простих вуглеводів і переміщенню
цукрів.
Зниження рівня калійного живлення спричиняв непропорційність між листям
і корінням рослин, появу на листі бурих плям, утворення листя
неправильної форми.
В ґрунті калій знаходиться головним чином в трьох формах:
1. Водорозчинній – доступний для рослин;
2. Обмінній, або адсорбованій – доступний для рослин;
3. Входить до складу ґрунтотворних порід – далекий резерв для рослин.
ДІАГНОСТИКА ГРУНТІВ ЗА ПОЖИВНИМИ РЕЧОВИНАМИ
Вміст окремих елементів мінерального живлення визначають лабораторним
шляхом. Залежно від застосовуваного методу ґрунти формують за вмістом
поживних речовин. На підставі цих градацій формуються і розробляються
картограми забезпеченості ґрунтів елементами живлення (табл.1).
Таблиця 1. Групування ґрунтів за вмістом азоту, мг/кг ґрунту
№ групи
Колір на картограмі
Вміст азоту
Метод
Тюрітіа та Кононової (легко-
гідролізований) Корифільда
(лужногідролізо-
ваний)
1 Лимонний Дуже низький 200
5 Зелений Високий 71-100 –
6 Темно-зелений Дуже високий > 100 –
Вміст фосфору переважно визначають за методами Чирікова, Кірсанова та
Мачигіна (табл. 2).
Таблиця 2. Групування ґрунтів за вмістом фосфору, мг/кг ґрунту
№
групи Колір на картограмі Вміст рухомого фосфору Метод
Кірсанова Чирікова Мічигіна
1 Блакитний Дуже низький 250 > 200 > 60
За тією ж витяжкою, за якою визначали вміст фосфору, можемо встановити
кількість калію за допомогою полум’яного фотометра, через який
пропускаємо витяжку. За відповідною шкалою визначаємо кількість
обмінного калію. Для групування ґрунтів використовуємо існуючі методи
(мал. 3.)
Таблиця 3. Групування ґрунтів за вмістом обмінного калію,
мг/кг ґрунту (для зернових культур)
№
групи Колір на картограмі Вміст рухомого фосфору Метод
Кірсанова Чирікова Мічигіна Маслова
1 Жовтий Дуже низький 250 > 180 > 400 > 300
Важливою щодо раціонального використання ґрунтів є реакція ґрунтового
середовища, що визначає науково обґрунтоване введення виробництва,
підтримання родючості ґрунту, збереження природної родючості ґрунтів. З
цією метою складається картограма реакції ґрунтового середовища
(табл.4.)
Таблиця 4. Групування ґрунтів за рН
№ п/п Колір на картограмі Ступінь реакції рН (КСІ)
1 Червоний Дуже сильно кисла МІНЕРАЛЬНІ ДОБРИВА Мінеральні добрива - це сполуки, призначені для поліпшення живлення рослин та підвищення родючості ґрунту. Термін "добриво" походить від слова "одобрювати", зробити грунт добрим, багатим. Добрива містять поживні речовини, посилюють їх мобілізацію в ґрунті, дозволяють активізувати біохімічні процеси в рослинах, змінюють властивості грунту і рослин, позитивно впливають на збільшення врожаю, поліпшують якість продукції і сприяють підвищенню родючості ґрунту. За способом виготовлення всі добрива діляться на промислові та місцеві. Місцеві добрива — гній, гноївка, пташинний послід, фекалії, торф, зелені добрива. За хімічним складом добрива поділяються на мінеральні та органічні. Мінеральні добрива отримують з мінеральних речовин шляхом хімічного або механічного обробітку. Добрива діляться на прості (містять один поживний елемент), комплексні (декілька елементів живлення). В свою чергу, комплексні добрива поділяються на змішані, складні та комбіновані. Складні добрива містять не менше двох елементів (діамофос, амофос). Комбіновані добрива отримують шляхом змішування простих і введення в суміш рідких та газоподібних (нітрофос, нітрофоска). Змішані добрива виготовляють методом змішування простих і складних. Поживний елемент - основний елемент мінерального живлення. Для азотних добрив це азот, для фосфорних - фосфор (Р2О5), для калійних - калій (К2О). Вид мінерального добрива - характеристика вмісту в добриві поживних речовин. Форма мінерального добрива - характеристика його хімічного складу (сульфат амонію, хлористий калій, суперфосфат тощо). Коефіцієнтом використання поживних речовин добрив називають відношення кількості поживних речовин, винесених врожаєм, до загальної кількості поживних речовин, внесених з добривами. За характером добрива бувають прямої та побічної дії. Добрива побічної дії вносять в грунт для впливу на фізико-хімічні та мікробіологічні властивості ґрунту (вапно, дефекат, мергель, гіпс). За фізичним станом добрива діляться на тверді та рідкі. Тверді бувають гранульовані та порошкоподібні. За характером дії на грунт виділяють фізіологічні лужні добрива (підлужують реакцію ґрунтового розчину - нітрати натрію, кальцію , калію) і фізіологічне кислі, які підкислюють ґрунтовий розчин, - сульфат амонію, хлорид амонію, аміачна селітра. Добрива бувають також хімічно кислі (суперфосфат), біологічно кислі (сечовина, рідкі азотні добрива, коли в перетворенні азоту амід-ної або амонійної форми в нітратну бере участь мікрофлора грунту) та фізіологічне нейтральні. Способи внесення добрив: основний - внесення добрив до посіву; рядковий - внесення під посадку в рядки або в гнізда; підживлення - внесення добрив в період негетації рослин; позакореневе підживлення - обприскування або спилювання рослин; локальне внесення добрив - внесення добрив, яке забезпечує їх розміщення в ґрунті скопиченнями різної форми; внесення добрив в запас - разове внесення добрив на декілька років. Вносять добрива залежно від потреби рослин і вмісту їх у ґрунті. При цьому визначають норму внесення. Доза - це кількість добрива, яке вноситься під сільськогосподарську культуру за декілька прийомів. Найкращим співвідношенням поживних речовин в добривах вважається 1:1:1. Його змінюють залежно від вмісту поживних елементів в ґрунті, сорто-генетичних особливостей культури, а також періоду онтогенезу рослини. АЗОТНІ ДОБРИВА. Сировиною для виготовлення азотних добрив є азотна кислота. Аміак отримують каталітичним шляхом з азоту повітря та водню під тиском 30-32 МІІА при температурі 50оС. Азотні добрива з вмістом азоту менше 35% називаютьсяпростими, а більше 35% - концентрованими. Залежно від форм азоту, який вони містять, їх поділяють на групи: 1) аміачні (амонійні) добрива, які містять азот в формах аміачній та амонійній (NН3- та NH4+); 2) нітратні - містять азот у нітратній формі (NO3+); 3) аміачно-нітратні - добрива, які містять азот в аміачній, амонійній та нітратній формах (NH3-, NH4+, NO3-); 4) 4) амідні - містять азот в амідній формі (NH2+). При великій кількості вологи в грунті аміак (NH3) з аміачних добрив розкладається: NH3 + H2О = NH4- + ОН-. АМІАЧНІ добрива поглинаються мікроорганізмами та адсорбуються колоїдами ґрунту, а тому менше вимиваються опадами, ніж нітратні. При постійному застосуванні вони підкислюють грунт. На піщаних та супіщаних ґрунтах можуть виникати порушення живлення рослин внаслідок токсичної дії іонів амонію та марганцю. Сульфат амонію (NH4)2SO4 містить 20.5 - 21% азоту. В ґрунті швидко розчиняється, буває білого, сірого кольору (може бути сіро-зелений, блакитний або жовтуватий). Порівняно з іншими добривами (азотними), сульфат амонію менше гігроскопічний, не злежується. Добре зміщується з калійними та фосфорними добривами. Це фізіологічне кисле добриво. Вносять його на провапнованих або нейтральних за реакцією ґрунтах. Негативним є те, що це добриво має мало азоту. Хлорид амонію NH4СІ містить 24-26% азоту. Це гігроскопічна сіль білого забарвлення. Вносять на провапнованих ґрунтах, лужних або нейтральних. Є фізілогічно кислим добривом. Через великий вміст хлору (66.6%) його вносять восени під зяблеву оранку, щоб вимивався хлор. Чутливими до хлору є картопля, тютюн, виноград, конюшина, овочі; менш чутливі - однорічні трави, зернові культури та цукровий буряк. Рідкі азотні добрива - це перш за все водний розчин аміаку NH3 (висококонцентрованe азотне добриво з вмістом азоту 82.3%); газ згущений під тиском 15.8МШ при температурі 40 °С, який в суміші з повітрям а,о киснем є вибухово небезпечною речовиною, безколірною. Вартість цих добрив на 40% менша, ніж твердих, однак внесення їх вимагає значних витрат. Аміачна вода NH4OH - водний розчин аміаку. Це жовта рідина із запахом нашатирного спирту. Перший сорт містить 20%, а другий 16.5% азоту. Останній знаходиться у формі NH4+ та вільного аміаку. Аміачну воду вносять на глибину 12-16см, на легких ґрунтах, 8-12см - на ґрунтах важкого складу. Викликає корозію техніки. Використовують перед посівом для підживлення. НІТРАТНІ добрива - це добрива, які містять азот у формі нітратів (NO3-). Часто їх називають селітрами. При сухій погоді краще вносити нітратні форми, ніж аміачні, тому що при надмірному зволоженні нітрати легко рухаються і вимиваються з ґрунту. Рекомендується використовувати на кислих ґрунтах. Натрієва селітра NaNO3 містить 15.6-16% азоту та 26% натрію. Це біла або рудувато-жовта дрібнокристалічна речовина, добре розчинна у воді. При несприятливих умовах злежується. Вносять на ґрунтах з підвищеною кислотністю для підживлення, при посіві або перед ним. Кальцієва селітра Ca(NO3)2 містить 15-16% азоту. Випускається у вигляді гранул. Фізіологічне лужне добриво. Використовують на кислих ґрунтах. Цінне для овочевих культур та ягідників. Аміачна селітра NH4NO3 містить 34-35% азоту. Половина його знаходиться у рухомій формі (нітратній), швидко засвоюється, а друга половина - повільно. Це біла речовина, з високою гігроскопічністю, сильно злежується, твердіє. Аміачну селітру не можна змішувати з органічними, добривами, може статися вибух, самозапалювання. Вапняково-аміачна селітра містить 18-26% азоту. Нейтральне, цінне добриво для кислих ґрунтів. Недоліком є низький вміст азоту. Нітрат-сульфат амонію містить 25-27% азоту. Це гранульоване добриво жовто-бурого забарвлення. Має меншу гігроскопічність, ніж інші аміачні добрива, не злежується, є фізіологічне кислим добривом. Використовують при вирощуванні бобів, зернових культур. АМІДНІ добрива - це добрива, які містять азот в амідній формі. До них належать карбамід (сечовина), ціанамід кальцію. Сечовина, або карбамід CO(NH2)2 - висококонцентроване добриво з вмістом азоту 46%. Карбамід (сечовина) - біологічно кисле добриво. Аміакати - це розчини аміачної або кальцієвої селітри в аміачній азоті. Мають жовте забарвлення, сильно різкий запах. Амікати містять 30-35% азоту. Вуглеаміакати містять 18-35% азоту, 12% вугільної кислоти. Це прозора зеленувато-сіра або коричнева рідина без кристалів. Вносять на глибину 10-12см. Недоліком є невисокий вміст азоту. Плав - це розчин аміачної селітри та сечовини. ЕФЕКТИВНІСТЬ АЗОТНИХ ДОБРИВ. Немає культури, яка б це відзивалась на азотні добрива, немає ґрунтів, на яких азот не давав би ефекту. Застосування низьких норм азотних добрив веде до недобору врожаю, а завищені - порушують обмін речовин, спричиняють вилягання рослин. Дози азотних добрив залежать від генетичної особливості культури, від світла, тепла, води та забезпеченості іншими чинниками життя рослин. Коефіцієнт використання азотних добрив з ґрунту - 80-70%. Вносити азотні добрива в запас не дозволяється через забруднення навколишнього середовища. За токсичністю для людини азотні добрива діляться на три групи: 1. Безводний аміак, аміачна вода, вуглеаміакати, ціанамід кальцію, сульфат амонію. Необхідно суворо дотримуватися техніки безпеки. 2. Сечовина, аміачна, кальцієва, натрієва селітри викликають подразнення шкіри у робітників. 3. Всі інші азотні добрива малошкідливі для людини. ФОСФОРНІ ДОБРИВА. До фосфорних добрив відносять продукти переробки природних фосфатів (апатитів, фосфоритів). Апатити містять 7-28% Р2О5. Збагачена сировина містить до 40% Р2О5. Фосфорити (Са3(РО4)2) містять до 38% Р2О5. За ступенем доступності фосфорні добрива діляться на три групи: 1) воднорозчинні та легкодоступні - всі види суперфосфатів; 2) нерозчинні у воді, а розчинні в слабких органічних кислотах -преципітат, фосфатшлаки, обезфторений та плавлений фосфат; 3) важкорозчинні (нерозчинні у воді та майже не розчинні у слабких кислотах) - фосфоритне та кісткове борошно. Фосфорне добриво, яке містить близько 25% P2O5, відноситься до концентрованого. Суперфосфат - містить фосфор у вигляді монокальциту Са(Н2РО4)2 фосфату - Са(Н2РО4)2. Найбільш поширене фосфорне добриво, містить 14-20% Р2О5. Відноситься до хімічно кислого добрива. Речовина сірого кольору (простий суперфосфат). Як баласт 40% гіпсу (CaSO4 • 2Н2О). Для зниження ретроградації, тобто переведення ноднорозчинної форми в менш розчинну, суперфосфат гранулюють. Він містить 20% Р2О5 і має поліпшені фізичні властивості. Простий суперфосфат містить до 19% Р2О5, концентрований суперфосфат містить 38-54% фосфору. Суперфосфат містить 35% P2О5 (60% воднорозчинного і 40% важкорозчинного). Фосфорні добрива розчинні у слабких органічних кислотах. Преципітат СаНРО4 2Н2О - містить 27-35% Р2О5. Порошок білого кольору. Добриво високої якості для основного внесення, рекомендується на кислих ґрунтах. Обезфтореиий фосфат - містить 28-32% Р2О5. Сірого забарвлення, легко розсівається. Рекомендується для основного внесення. Термофосфати містять 11-15% Р2О5 і 30% кальцію. Дуже, ефективне мінеральне добриво для основного внесення на кислих ґрунтах. ВАЖКОРОЗЧИННІ ФОСФОРНІ ДОБРИВА. Фосфоритне борошно - 16-22% Р2О5) - порошок темно-сірого або коричневого забарвлення. Фізіологічне лужне добриво. Застосовують тільки на кислих ґрунтах. Рекомендується вносити з органічними добривами. Найефективніше під люпин, гречку, бобові культури. З внесених фосфорних добрив в перший рік рослина використовує лише 10-25% фосфору, протягом декількох наступних років - до 60%. Родючі ґрунти в середньому містять 2500-3000 кг/га фосфору. Внесення фосфорних добрив, особливо розчинних його форм, приводить до їх ретроградації. Для послаблення цього процесу необхідно проводити вапнування кислих ґрунтів. Отриманню високих врожаїв всіх сільськогосподарських, культур сприяє високий вміст фосфору в ґрунті. КАЛІЙНІ ДОБРИВА. Сировиною для калійних добрив служать галіт (NaCl), сильвін (КСl), карналіт, каїніт, шеніт та ін. В Україні значні поклади їх знаходяться в Стебнику, Калуші. За вмістом поживних речовин калійні добрива ділять на дві групи: прості - містять до 30 % К2О; концентровані - > 30 % К2О.
ПРОСТІ КАЛІЙНІ ДОБРИВА.
Сильвініт КСІ • NaCl має 12-18% К2О, багато натрію, тому краще
використовувати на пасовищах, під кормові культури та цукрові буряки.
Вносять восени під зяблеву оранку з метою вимивання хлору.
Каїніт – КСІ • MgSO4 • ЗН2О містить до 10-12%, а збагачений – до 18%
К2О. Це грубокристалічна речовина сірого, білого або оранжевого
забарвлення. Недоліком є те, що містить багато хлору. Вносять його під
зяблеву оранку, щоб створити сприятливі умови для вимивання хлору.
Полігаліт K2SO4 MgSO4 CaSO4H2О – 12-15% K2O, безхлорне добриво, цінне
для картоплі, льону, зернових. Вносять восени.
Калій магнезія містить 24-27% К2О та 11-18% MgO. Цінне добриво під
культури, чутливі для хлору (картопля, овочі, плодові, гречка, льон).
Каліймаг містить 18-19% К2О. Має добрі фізичні властивості,
негігроскопічнt, не злежується. Цінне добриво на легких ґрунтах під
картоплю, овочі.
КОНЦЕНТРОВАНІ КАЛІЙНІ ДОБРИВА.
Хлористий калій – містить 52-60% К2О. Добриво білого забарвлення, має
домішки червоних кристалів. Застосовують під всі культури і на всіх
ґрунтах.
Калійна сіль – 30-40%. Отримують шляхом змішування хлористого калію із
сильвінітом або каїнітом. Добриво сірого або світло-сірого забарвлення,
малогігроскопічне. Рекомендують під всі культури, під всі способи
внесення, на всіх ґрунтах.
Калій-електроліт – має до 32% К2О. Отримують як побічний продукт при
виготовленні магнію з карналіту. Містить багато хлору.
Сульфат калію – безхлорне добриво, містить 48-50% К2О.
Рекомендується під більшість сільськогосподарських культур.
Поташ – містить до 60% К2О. Отримують як відходи при виробництві
алюмінію з нефеліну. Використовують при компостуванні.
ЕФЕКТИВНІСТЬ КАЛІЙНИХ ДОБРИВ. Використання калійних добрив найбільш
ефективно на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Калій у ґрунті
може знаходитися в різних формах – калій ґрунтового розчину, обмінний
калій, фіксований калій, силікатний калій невивітрених мінералів.
Нагромадження калію в ґрунтах відбувається при внесенні органічних
добрив. Гумус зв’язує калій тільки в обмінну форму і не фіксує його.
Внесення високих доз калійних добрив перед застосуванням азотних, які
містять останній в амонійній формі, забезпечує підвищення ефективності
азоту. На піщаних ґрунтах дозу калійних добрив необхідно збільшувати на
20-ЗОкг/га. Ефективність калійних добрив зростає при їх сумісному
внесенні з азотними та фосфорними добривами.
КОМПЛЕКСНІ ДОБРИВА. Комплексні добрива аналогічні звичайним, але в роки
підвищеного зволоження вони мають свою перевагу. Випускають 8-10 марок
при різному співвідношенні N:P:K (l:l:l; 1:0,5:1; 1:2:0; 2:1:1; 2:1:1,5;
1:1,5:1,1 та інші). Особливо важливим є застосування комплексних добрив
в районах з радіонуклідним забрудненням території, де перевагу необхідно
надавати калійним, фосфорним над азотними для зменшення надходження в
рослини цезію та стронцію, які є аналогами калію, кальцію та фосфору.
Комплексні добрива діляться на тверді та рідкі, їх застосовують на всіх
ґрунтах, під всі культури, у різні строки і різними способами.
Амофос містить 10-12% N та 46-50% Р2О5. Використовують на ґрунтах з
низьким вмістом фосфору. Недоліком є великий розрив між азотом та
фосфором.
Діамофос містить 20-21% N та 46-50% Р2О5, є добрим компонентом для
виготовлення тукосумішок.
Калійна селітра містить 13% N, 46% К2О. Білий порошок, застосовують під
культури, чутливі до хлору. Значна різниця між вмістом калію та азоту
(1:3,5) дозволяє використовувати її для підживлення картоплі та
коренеплодів, коли необхідно мало азоту, але багато калію.
Нітрофоска – 11:10:11 – містить азот та калій водорозчинний, а фосфору
25-60% водорозчинного, а решта – цитраторозчинний. Використовують на
всіх ґрунтах, за винятком солонців.
Нітрофос – складне добриво, містить 23% азоту, 17% фосфору (60%
водорозчинного). Використовують на всіх ґрунтах під рослини, яким не
потрібно калію.
Діамонітрофоска – потрійне складне добриво, містить 17-18% NPK у
співвідношенні 1:1:1. Цінне добриво для всіх ґрунтів і всіх рослин.
Нітроамофос – містить близько 24% азоту та 24% водорозчинного фосфору.
Використовують на ґрунтах, забезпечених калієм.
Нітроамофоска – містить NPK у співвідношенні 17:17:17. Добрі фізичні
властивості. Є цінним добривом на всіх ґрунтах, під усі культури.
Кристалін – складне добриво, містить від 41 до 66% NPK. Загального
засвоюваного фосфору – 10-20%. Це добриво безхлорне. Широко
використовується в теплицях. Випускають чотири марки (1-4). Можна
застосовувати в теплицях у вигляді розпиленого водного розчину.
Суперфоска – складне добриво, містить 11-16% Р2О5 та 12-21% К2О.
Використовується на ґрунтах з підвищеним вмістом азоту.
ФОСФОРНО-КАЛІЙНІ СКЛАДНІ ДОБРИВА. Метафосфат кальцію містить 65-74%
Р2О5. Вміст кальцію – 22-27%. Використовують на кислих ґрунтах.
Метафосфат калію містить до 60% Р2О5 та 33% К2О. Вносять під зяблеву
оранку на ґрунтах, забезпечених азотом.
Метафосфат амонію містить до 60% Р2О5 та 17% N2O. Вносять, як основне
добриво.
РІДКІ КОМПЛЕКСНІ ДОБРИВА. Застосування рідких комплексних добрив (РКД) у
сільському господарстві дає економію капітальних вкладень в середньому
27%. Вони є розчинами, які містять макро- та мікроелементи. В РКД немає
вільного аміаку, тому їх внесення може бути поверхневим з наступним
загортанням. Вихідним матеріалом для РКД є фосфорна кислота, розчини
азотних добрив (сечовина, аміачна селітра, аміак), солі калію,
мікроелементи. При використанні сечовини отримують більш концентроване
РКД.
Випускають також РКД із суспензаторами, які вводять з метою, щоб основне
добриво не випадало в осад. Як суспензатор використовують глину (22
кг/т).
Рідкі комплексні добрива є різних співвідношень: 12:12:12; 10:30:10;
10:34:0 та інші. Вносять їх восени або весною.
МІКРОДОБРИВА. Найбільш поширеними мікродобривами є марганцеві, борні та
мідні. Застосовують їх з врахуванням вмісту мікроелементів у ґрунтах.
Марганцеві добрива. Не вистачає марганцю в лужних, нейтральних,
збагачених на органічну речовину, провапнованих ґрунтах. Як добриво
використовують відходи металургійної промисловості: марганцевий тилам,
які містять 9-15% марганцю; сульфат марганцю, який містить 24,6%
марганцю. До недостачі марганцю чутливі картопля, буряк, овес, плодові,
овечі, лучні культури.
Борних добрив вимагають ґрунти легкого гранулометричного складу,
карбонатні, а також провапновані, особливо у вологих зонах, їх доцільно
вносити під буряк, картоплю, овочі, плодові культури, кукурудзу та
багаторічні трави.
В якості цих добрив застосовують буру, борну кислоту, борний концентрат
(3,5% бору); суперфосфат з бором (0,2-0,4% бору); борно-доломітне
борошно (до 2,3% бору) та інші. Вносять в грунт з мінеральними добривами
(2-3 кг бору на гектар).
Молібденові добрива – в якості добрив використовують молібдат амонію,
який містить до 49% молібдену; молібдат амонію – натрію – містить до 36%
молібдену, відходи електролампової промисловості – 8-12% молібдену. В
середньому в сільськогосподарських рослинах міститься від 0,3 до
1,0мг/кг молібдену.
Цинкові добрива. На ґрунтах зі значним вмістом фосфору та високим
показником рН часто проявляється цинкова нестача, яка спричиняє
карликовий ріст, деформацію плодів, листя, стебла. Чутливі до нестачі
цинку квасоля, кукурудза, хміль, льон, плодові культури. Цинк вносять у
вигляді промислових відходів ZnSO4; суперфосфот містить 0,8-1% цинку.
Мідні добрива. Міді не вистачає у ґрунтах легкого гранулометричного
складу, карбонатних, з високим вмістом органічних речовин. Нестача міді
викликає в’янення рослин, листя стає блідо-зеленим, відмирає точка
росту. Мідні добрива – це насамперед сульфат міді (до 25,5% міді);
піритні недогарки (0,3-1% міді).
Позитивно відкликаються на внесення мідних добрив кормові, зернові
культури, особливо, які вирощуються за інтенсивними технологіями.
ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА
Основними органічними добривами є гній, торф, гноївка, пташиний послід,
фекалії, солома, сапропель, відходи сільськогосподарського виробництва,
промисловості та міст.
До складу органічних добрив входять макро- і мікроелементи, а також
ростові речовини, антибіотики, вітаміни.
Для бездефіцитного балансу гумусу в орних ґрунтах необхідно щорічно
вносити 1429 млн. т добрив в перерахунку на підстилковий гній.
Оптимальним вмістом гумусу в ґрунтах слід вважати 2,5-3% для зернових
культур, 3,5-4% для просапних, для капусти – 4,5-5,5%. Для збільшення
кількості і підтримання бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті
підвищення родючості останнього необхідно вносити на Поліссі не менше
18т, у Лісостепу – 14 т, Степу – 8 т органічних добрив на гектар.
Тільки органічні добрива переводять гербіциди, пестициди, важкі метали
та радіонукліди в недоступні для рослин сполуки і дають змогу отримувати
високоякісну продукцію.
Найпоширенішим серед органічних добрив є гній, тобто суміш твердих та
рідких виділень сільськогосподарських тварин з підстилкою або без неї.
Розрізняють підстилковий гній (твердий) та безпідстилковий (напіврідкий
і рідкий).
Підстилковий гній має вологість 81%. Отримують його при стійловому
утриманні худоби з використанням підстилки з 4-6кг соломи або 8-14кг
торфу на 1 голову в добу.
Напівперепрілий гній містить: 75% води, 21,7% органічних речовин 0,5%
загального азоту, 0,15% аміачного азоту, 0,25% фосфору, 0,60% калію,
0,35% кальцію, 0,15% магнію та ін.
За ступенем розкладу розрізняють свіжий, напіврозкладений, перепрівший
гній та перегній.
Масу гною визначають шляхом множення щільності на об’єм. Щільність
свіжого гною без ущільнення дорівнює 0,3-0,4т/м3; свіжого ущільненого –
0,5-0,6т/м3; напівперепрілого – 0,7-0,8; перегною – 0,9т/м3.
Вносять гній восени, а на ґрунтах легкого гранулометричного складу
весною – 30-40т/га. Зимою вносять на легких ґрунтах, якщо були виключені
втрати при його зберіганні.
Дія гною на важких ґрунтах продовжується протягом 12 років, а на легких
– 4 роки. В перший рік внесення з нього використовується 8-38% азоту,
головним чином аміачного, 30-35% фосфору, 46-80% калію.
Вносять гній, в першу чергу, під овочеві, картоплю, просапні т; зернові
культури. Кількість органічних добрив для зони Полісся – 30-80 т/га; для
Лісостепу – 30-50 т/га; Степу – 15-30 т/га.
Під зернові культури рекомендується гною 30 т/гa, під всі інші 30-80
т/га.
Дуже концентрованими органічними добривами є фекалії. В чистому вигляді
їх використовувати небажано, краще компостувати з торфом і після 2-3
місяців (для знищення інфекційних збудників) можна вносити. На 1 т торфу
необхідно давати 0,25-0,5т фекалій. Вносять суміш з розрахунку 5-25т/га.
Торф – це напіврозкладені в умовах надлишкового зволоження залишки
рослин, в основному болотних. Найбільш ефективно торф використовують як
підстилку для виготовлення компостів з гноєм, гноївкою, фекаліями,
люпином, мінеральними добривами та курячим послідом. Для цього беруть
торф, який відповідає стандартам, а саме: зольність не більше 25%,
ступінь розкладу – не менше 20, абсолютна вологість не більше 60; вміст
дерев’янистих частинок – не більше 10%, розмір частинок торфу та
дерев’янистих частинок – не більше 60мм.
Торф необхідно використовувати дуже обережно, тому що це природне
утворення формується надзвичайно довго, так на торфову масу потужністю
їм витрачається приблизно тисячоліття, а при некваліфікованому
використанні торфомасиву внаслідок швидкої мінералізації цей шар може
зникнути через 15-20 років.
Сапропель – це мул прісноводних озер та водоймищ. Містить 15-30%
органічних речовин, а також макро- та мікроелементи, біостимулятори,
вітаміни, антибіотики.
Використовують у чистому вигляді і у вигляді компостів з гноєм,
гноївкою, фекаліями. Для повного окислення речовин його провітрюють.
Норма внесення складає від 30-40 т/га під озимі та до 70 т/га – під
просапні культури.
Зелені добрива – свіжа рослинна маса, яку заорюють в грунт для
збагачення його органічними речовинами та азотом. Як зелене добриво
використовують переважно бобові культури (люпин, доник, серадела, озима
вика, хмелевидна чина та інші).
Зелена маса люпину містить 0,45% азоту, 0,1% фосфору, 0,17% калію, 0,47%
кальцію. Це добриво особливо ефективне для ґрунтів Полісся. Приорюють
зелені” добрива в період максимального цвітіння.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
