Трудові ресурси України

Найбільш активною частиною населення є трудові ресурси. Це — населення у
працездатному віці (чоловіки 16-60 років та жінки 16-55 років), крім
інвалідів І і ІІ груп, а також підлітки та пенсіонери, які працюють.
Вони є основною продуктивною силою суспільства, одним з головних
чинників його територіальної організації. Але позаяк одні і ті самі
трудові і ресурси в різних умовах можуть виробляти різну кількість
продукції з неоднаковою якістю, тим самим по різному впливаючи на
соціально-економічний розвиток регіону; можливості людей щодо праці
можуть бути різними в умовах неоднакових виробничих відносин. Тому поряд
з поняттям “трудові ресурси” вживають термін “трудоресурсний (або
працересурсний) потенціал”. Під останнім розуміють поряд з трудовими
ресурсами можливості людей до праці. Працересурсний потенціал
визначається як кількістю та якістю (статево-віковий, професійний склад)
трудових ресурсів, так і особливостями соціально-економічного розвитку
території, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу,
матеріальними і духовними потребами населення регіону, екологічними
особливостями її діяльності. Людей із їх знаннями, професійною
підготовкою і навичками до праці ще називають “трудовим капіталом” або
“людським капіталом”.

Все ширше у науковій літературі та у практиці поширюється термін
“економічно активне населення”. Ним позначають працездатне населення,
яке впродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для
виробництва товарів та послуг. До складу економічно активного населення
відносяться люди, які зайняті господарською діяльністю, що приносить
прибуток, та безробітні люди. Із цього виходить, що економічно неактивне
населення включає людей, які зайняті в домашньому господарстві, учнів та
студентів, осіб, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись.
Економічно активне населення становить в Україні 22.8 млн. осіб (2001
р.), а економічно неактивне населення – 13.5 млн. осіб. Значну частку
серед осіб останньої групи становлять студенти та люди пенсійного віку
(за методикою обчислення економічно активного і неактивного населення
враховуються люди у віці 15-70 років).

Усе зайняте населення ще називають робочою силою, або самодіяльним
населенням. За методикою ООН самодіяльне населення поділяється на такі
категорії: 1) підприємці, які володіють засобами виробництва і
користуються найманою працею; 2) дрібні власники, орієнтовані на сімейну
працю; 3) члени сімей власників засобів виробництва, які працюють без
фіксованої заробітної плати; 4) наймані робітники і службовці; 5) люди,
які не мають визначених місць у суспільному виробництві.

Населення, яке не належить до самодіяльного, відноситься до т.з.
“утриманців”.

Величина і структура працересурсного потенціалу, особливості його
розміщення значною мірою впливають на галузеву і територіальну структуру
господарства, процес природокористування. В тих регіонах, де трудових
ресурсів не вистачає, розміщують трудодефіцитні виробництва, а там, де
їх надлишок – трудомісткі. До трудових ресурсів тяжіють виробництва
легкої промисловості, точного машинобудування, вирощування технічних та
овочевих культур та ін. Певні вимоги до статевого складу ресурсів
висувають галузі важкої промисловості (чоловіча праця), легкої і
харчової промисловості, сфери послуг (переважно жіноча праця). Високі
вимоги до кваліфікації працівників постають у приладобудуванні, електро-
і радіотехнічній промисловості, літако- і ракетобудуванні та ін.

Особливо значна роль трудових ресурсів у розвитку господарства
густозаселених регіонів, які недостатньо забезпечені трудовими
ресурсами: тут вони визначають провідний розвиток трудомістких галузей в
структурі господарства, значною мірою обумовлюють потужність і структуру
потоку продукції, яка вивозиться за межі даної території, розвиток
виробництв внутрішньорегіонального значення та ін.

За забезпеченістю працересурсним потенціалом всі регіони України в
сучасний кризовий період відносяться до праценадлишкових, але за умови
соціально-економічного піднесення багато з них належали до
працедефіцитних. Про це свідчать показники, що характеризують сучасний
працересурсний потенціал (частка працездатного населення, рівні
зайнятості, освіченості, безробіття), а також природний і механічний рух
населення (табл.1).

Найбільшу чисельність трудових ресурсів мають відповідно ті області,
які мають найбільшу кількість населення і високу частку працездатних
людей. В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх
структурі переважають працездатні люди – 91.2%, незначну частку
становлять зайняті особи старшого віку (8.7%) та підлітки (0.1%).

Таблиця 1

Показники працересурсного потенціалу регіонів України за 2004 р.

Регіони  Всього трудових ресурсів, тис.осіб Рівень зайнятості населення,
в % Частка працездатного населення, в % Рівень безробіття населення, в %

Україна 29918.3 62.8 56.6 9.1

АР Крим 1262.7 59.2 59.3 6.7

області:  

Вінницька 1044.7 73.8 65.1 5.6

Волинська 570.4 60.5 60.0 12.1

Дніпропетровська 2254.0 58.6 59.6 7.4

Донецька 2979.5 65.7 57.3 8.0

Житомирська 772.2 65.2 50.5 12.8

Закарпатська 769.1 57.9 60.5 7.0

Запорізька 1218.0 53.1 55.0 10.4

Івано-Франківська 908.8 59.5 46.8 12.1

Київська 2861.5 73.5 55.9 9.9

Кіровоградська 669.5 65.1 56.2 10.0

Луганська 1540.5 55.6 51.3 9.2

Львівська 1672.0 66.9 56.6 10.5

Миколаївська 798.9 59.2 54.1 12.8

Одеська 1509.9 67.0 57.5 5.4

Полтавська 1001.1 60.8 56.5 8.3

Рівненська 697.1 57.5 59.1 12.5

Сумська 821.9 70.0 45.9 11.9

Тернопільська 677.1 61.8 59.4 13.0

Харківська  1837.3 59.3 52.8 9.6

Херсонська  732.5 61.8 52.9 11.7

Хмельницька  917.0 76.0 53.5 13.3

Черкаська  798.4 64.6 49.6 11.2

Чернівецька  557.8 52.8 59.9 10.0

Чернігівська  797.3 63.0 51.7 10.2

*Статистичний збірник України за 2004 рік. — К.: Техніка. — 2005. —
С.352-355.

За забезпеченістю працересурсним потенціалом всі регіони України можна
поділити на три групи:

1) із значною часткою працездатного населення, але дуже низькими
показниками природного руху, значним механічним відтоком людей
(Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Київська області).;

2) із значною часткою працездатних людей, високими показниками
“старіння” населення, від’ємними або незначними додатними показниками
природного приросту населення, значним механічним відтоком населення
(Одеська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Львівська,
Тернопільська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька,
Закарпатська області, Автономна Республіка Крим;

3) з найнижчою в Україні часткою працездатного населення, дуже низьким
(від’ємним) природним приростом населення, найвищою часткою осіб
пенсійного віку, із значним відтоком населення (Хмельницька,
Житомирська, Вінницька, Черкаська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська,
Чернівецька області).

Найгірший стан щодо збільшення працересурсного потенціалу в областях
третьої групи, тому реструктуризація їх господарства повинна відбуватись
у напрямі розвитку непрацемістких галузей.

Рівень зайнятості населення (відношення зайнятого населення до всього
працездатного) в Україні постійно знижувався, в 2004 р. він становив
56.6% (в 1996 р. – 70.4%) внаслідок згортання виробництва в період
загальної економічної кризи. Про особливості зайнятості населення у
різних галузях господарства свідчить таблиця 2.

???$???A??

???$???A??

@ми у галузях матеріального виробництва, ніж у сфері послуг. Збільшення
кількості і частки зайнятих відбулося тільки у сфері управління та у
галузях фінансування, кредитування і страхування (див. табл. 2).
Склалася в сучасних умовах така ситуація, що на 1000 працівників
виробничої сфери припадає 71 управлінець (в 1990 р. – 23), на кожну 1000
працівників взагалі – 42 управлінців (в 1990 р. – 16), що в умовах
загального падіння виробництва зовсім не є виправданим.

Таблиця 2

Кількість зайнятого населення у галузях господарства України*

Галузі 1990 р. 1999 р. 2001 р. 2005 р.

Всього зайнято, млн.осіб В % до всього зайн. населення Всього зайнято,
млн.осіб В % до всього зайн. населення Всього зайнято, млн.осіб В % до
всього зайн. населення Всього зайнято, млн.осіб В % до всього зайн.
населення

Всього 25.4 100.0 21.8 100.0 20.9 100.0 20.3 100.0

У галузях економіки 25.4 100.0 18.8 86.1 18.8 71.5 20.3 100.0

Промисловість 7.8 30.8 4.4 19.9 3.9 18.8 4.0 19.7

Сільське та лісове господарство 5.0 19.8 4.9 22.6 2.4 11.5 4.0 19.7

Будівництво 2.4 9.4 1.0 4.5 0.8 3.7 0.9 4.4

Транспорт і зв’язок 1.8 7.2 1.2 5.6 1.1 5.4 1.4 6.9

Торгівля, громадське харчування, мат.-тех. збут та постачання заготівлі,
готельний бізнес  1.9 7.3 1.5 6.9 1.2 5.6 1.4 6.9

Охорона здоров’я, фізкультура та спеціальне забезпечення 1.5 5.9 1.4 6.6
1.4 6.5 1.3 6.8

Освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування 3.0 11.9
2.2 10.3 2.1 9.9 2.0 9.5

Фінансування, кредитування, страхування 0.1 0.4 0.2 0.7 0.2 0.8 0.2 1.0

Аппарат органів державного та господарського управління 0.4 0.2 0.8 3.4
0.9 4.2 1.1 5.4

Інші сфери економічної діяльності 1.5 4.2 4.2 17.5 6.9 33.6 4.0 19.7

*Статистичні збірники України за 1990, 1999, 2004 р.

Якщо подивитись на особливості зайнятості населення у регіонах України,
то побачимо, що найнижчий рівень зайнятості населення спостерігається в
тих областях, де найбільші темпи спаду виробництва, де обмежена сфера
прикладання праці. Одночасно збільшується кількість безробітних людей.
Безробітними в Україні вважають працездатних громадян, які не мають
заробітку або інших передбачених законодавством прибутків, зареєстровані
у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та
здатні приступити до роботи. Вони становлять 8.7% (в 1995 – 5.6%) від
працездатного населення. За визначенням Міжнародної організації праці,
безробітними вважаються особи працездатного віку, зареєстровані і
незареєстровані у державній службі зайнятості), які або не мають роботи
(прибуткового заняття), або шукали роботу та намагались організувати
власну справу на обстежуваному тижні, або готові приступити до роботи
впродовж двох наступних тижнів. До безробітних також відносяться, за
оцінками цієї організації: 1) особи, які приступають до роботи впродовж
найближчих тижнів; 2) ті, що знайшли роботу і чекають відповіді; 3) ті,
що шукають роботу і зареєстровані у службі зайнятості; 4) які навчаються
за направленням служби зайнятості.

Крім офіційно зареєстрованих безробітних, близько 30-40% працездатного
населення регіонів тимчасово не працюють, або зайняті неповний тиждень
чи декілька днів на місяць (т.з. “приховане безробіття”). Ці люди разом
з офіційно визнаними безробітними реально відображають рівень зайнятості
трудових ресурсів (цей рівень майже в 3 рази нижчий від офіційного).

Серед безробітних людей у 2004 р. переважали ті, що були звільнені у
зв’язку із реструктуризацією виробництва та скороченням штату (60.2%) та
непрацевлаштовані після закінчення навчальних закладів (17.7%).
Більшість із вивільнених займали робочі місця та місця, які не
потребують професійної підготовки (62%). Близько 63% звільнених людей –
жінки. У цьому році найбільше вивільнено працівників у промисловості,
причому із підприємств державної форми власності. Найменше вивільнення
спостерігалось із установ та закладів сфери послуг, яка вже
переорієнтовується на ринкові засади господарювання. Найбільше поповнили
ряди безробітних у 2004 році люди із Донецької, Дніпропетровської,
Львівської, Харківської, Київської областей.

В умовах постійно зростаючого безробіття відбувається формування ринку
праці. Ринок праці — це співвідношення між попитом і пропозицією на
робочу силу.

Таблиця 3

Попит і пропозиція робочої сили на ринку праці у регіонах України на
1.01.1999 р., 1.01.2005 р.

Регіони Кількість зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою
діяльністю, тис.осіб Потреба у працівниках, тис.осіб Навантаження на
одне вільне робоче місце, осіб

1999 2005 1999 2005 1999 2005

Україна 1039.3 998.8 34.6 166.5 30 6

АР Крим (з м.Севаст.) 40.1 41.3 2.2 4.8 31 9

області:

Вінницька 30.6 42.2 0.9 2.6 35 16

Волинська 33.9 27.1 0.2 2.1 137 13

Дніпропетровська 72.4 64.9 2.8 16.3 26 4

Донецька 83.4 65.7 6.2 33.4 13 2

Житомирська 44.0 39.0 0.6 2.8 76 14

Закарпатська 38.3 28.6 0.5 2.7 74 11

Запорізька 31.7 37.6 1.2 5.8 27 6

Івано-Франківська 58.0 35.8 0.2 1.3 329 27

Київська 60.0 30.3 3.3 5.8 52 5

Кіровоградська 30.9 31.7 0.9 3.5 32 9

Луганська 46.3 37.5 3.7 8.9 12 4

Львівська 91.4 60.9 0.9 4.6 103 13

Миколаївська 27.1 28.8 0.9 3.9 31 7

Одеська 13.5 31.9 1.0 4.7 13 7

Полтавська 38.7 40.9 1.3 5.0 29 8

Рівненська 36.3 40.2 0.5 1.9 76 21

Сумська 39.7 31.8 0.8 3.4 48 9

Тернопільська 34.0 48.9 0.4 1.6 85 31

Харківська 56.7 53.2 3.0 11.2 19 5

Херсонська 17.1 34.5 0.5 2.0 31 17

Хмельницька 23.7 32.5 0.6 3.9 38 8

Черкаська 28.7 44.5 0.8 1.8 36 25

Чернівецька 19.6 32.7 0.3 1.8 75 18

Чернігівська 43.2 26.6 0.9 2.8 46 10

Зміна економічних відносин, реструктуризація економіки та інші чинники
сприяють, з одного боку, появі дедалі більших резервів працездатного
населення, а з іншого, наявність таких резервів є основою для подальшого
розширення виробництва, розвитку нових галузей. Для того, щоб встановити
шляхи раціонального використання резервів праці, необхідно виявити не
тільки їх кількісні, але й якісні параметри (віковий, освітній та
професійний склад). Важливе значення при цьому має
професійно-кваліфікаційний рівень незайнятого населення і виявлення
потреби господарства у працівниках різних спеціальностей, тобто попит і
пропозиція на робочу силу.

Потреба у працівниках різних галузей господарства на 1.01.2005 р. в
Україні становила 166.5 тис.осіб, найбільше – у промисловості. Але попит
і пропозиція робочої сили не є збалансованими ні за професіями, ні за
регіонами. Співвідношення між попитом і пропозицією працівників на ринку
праці у регіонах України показує таблиця 3.

Найбільше навантаження працівників на одне вільне робоче місце
спостерігається у тих областях, які мають невисокий рівень
диверсифікації виробництва, в яких ринкові перетворення в економіці
відбуваються повільно (Івано-Франківська, Полтавська, Рівненська,
Тернопільська та ін., див.табл.3).

В сучасних умовах важливою проблемою, яка постала перед працересурсним
потенціалом, є припинення його виснаження та забезпечення найбільш
економічно ефективної його зайнятості (на відміну від забезпечення
повної зайнятості у період планової економіки). Її вирішення не
передбачає повністю ліквідації безробіття, бо наявність безробіття у
певних межах (1-3%) стимулює певним чином виробництво. Необхідне
створення механізму підвищення рівня і ефективності зайнятості трудових
ресурсів, регулювання ринку праці та ін.

В умовах переходу економіки до ринкових відносин важливою є проблема
підвищення якості робочої сили. Велика кількість працівників втратили
високу кваліфікацію внаслідок тривалого простоювання підприємств, багато
із них змінили професію, або виїхали на заробітки за кордон. А значна
частина тих, що здобувають вищу та середню професійну освіту, зовсім не
працевлаштовані. Із країни, яка відзначалася донедавна одним із найвищих
показників освіченості населення, Україна поступово зійде до рівня
відсталих країн, якщо не буде здійснено реформування економіки.

На 1.01.2002 р. у господарстві країни працювало 21.5% працівників із
вищою освітою, найвища частка таких людей – у науці (51.2%), освіті
(44.6%), державному управлінні (48.9%), інформаційно-обчислювальному
обслуговуванні (40.9%), культурі (30.5%) та ін. Найнижча частка
спеціалістів з вищою освітою – у сільському господарстві (5.8%),
житловому господарстві (8.5%), транспорті (12.7%).

Внаслідок невисоких розмірів зарплат та несвоєчасного їх виплачування у
підприємствах та установах державного сектора економіки значна частина
працівників (причому висококваліфікованих) переходять на роботу у інші
галузі, займаються невиробничою діяльністю (торговельним бізнесом та
ін.), поступово втрачаючи свою кваліфікацію. Цьому сприяє також міграція
“умів” – висококваліфікованих спеціалістів, науковців – за межі України.

Похожие записи