Реферат на тему:

Сільське господарство України

Індивідуальний телефонний зв’язок завжди був слабкою ланкою вітчизняних
телекомунікацій. За рівнем телефонізації (кількістю апаратів на 100
мешканців), якістю міжміського зв’язку, технологією передачі сигналу
Україна поступається багатьом країнам. Дуже слабкою була і залишається
телефонізація сільських поселень.

Останніми роками ситуація в галузі телекомунікацій різко змінюється на
краще, а сама галузь належить до найбільш динамічних у національній
економіці. Розвиваються традиційні і нові види зв’язку, обласні центри,
курортні міста, багато райцентрів підключені до Інтернету — всесвітньої
комп’ютерної телекомунікаційної системи. Цьому сприяє поява нових
компаній, створених з участю іноземних інвестицій.

Україна має добре розвинений науковий комплекс. У державі є понад 1300
наукових установ, їх мережу складають інститути Національної Академії
наук, галузеві науково-дослідні інститути, проектно-конструкторські та
технологічні бюро великих підприємств, наукові підрозділи університетів
та інших ВНЗ. Науковою діяльністю займаються також наукові бібліотеки,
асторономічні обсерваторії, державні заповідники, ботанічні сади тощо.

Наукові заклади виконують як теоретичні, так і прикладні дослідження,
втілюють наукові розробки у національне господарство, удосконалюють
організацію виробництва та управління. Найбільшими осередками
української науки є ті самі міста, що виступають як найбільші освітні
центри країни.

У багатьох галузях науки Україна посідає провідне місце у світі, але
незначне фінансування зумовлює, в цілому, її відставання порівняно з
високорозвиненими країнами світу.

Сільське господарство — галузь матеріального виробництва, що займається
вирощуванням сільськогосподарських культур та розведенням
сільськогосподарських тварин для забезпечення населення продуктами
харчування, а промисловості — сировиною. Воно включає дві
взаємопов’язані великі галузі — рослинництво (його ще називають
землеробством) і тваринництво, які поділяються на менші галузі,
підгалузі, виробництва.

Сільське господарство є первинною ланкою агропромислового комплексу
(АПК), а разом із харчовою і деякими галузями легкої промисловості
(текстильною, шкіряною, хутровою) складає його основу.

Сільське господарство належить до найдавніших видів господарської
Діяльності людини. На території України на рубежі V і IV тисячоліть До
н. е. розвинулося осіле землеробство (трипільська культура). З давніх
часів Україна відома своєю сільськогосподарською продукцією серед інших
народів і країн. І зараз сільське господарство належить до важливих
галузей міжнародної спеціалізованої держави.

Розвиток сільського господарства залежить від природно-географічних і
соціально-економічних передумов. До перших належать земельно-ґрунтові й
агро-кліматичні ресурси, які загалом дуже сприятливі на території
України.

Сільськогосподарські угіддя займають 42 млн. гектарів, або 70%
загального фонду країни. Структура сільськогосподарських угідь така:
78,9% — орні землі (рілля) і багаторічні насадження, 13,0% — пасовища,
8,4% — сіножаті. Найвища частка орних земель — у степових районах (70 —
80%) і лісостеповій зоні. Пасовища зосереджені, в основному, в Карпатах,
на Поліссі та в південно-східних степових областях, сіножаті — в долинах
рік лісової і лісостепової зон.

Серед соціально-економічних передумов сільськогосподарського виробництва
важливу роль відіграють трудові ресурси (сільські райони України ними
забезпечені достатньо), особливості землеволодіння, тобто відносини
власності на землю, й аграрна політика держави.

В Україні тривалий час землею володіли держава і великі колективні
господарства, зараз вона — у власності селянських спілок і фермерів.
Зміни у землеволодінні відбуваються дуже повільно. Новим поштовхом для
подальшого реформування селянського господарства стало прийняття у 2001
році Земельного кодексу України, що його справедливо назвали «земельною
конституцією». Частка землі, яка знаходиться у володінні фермерів (таких
в Україні понад 36 тис. господарств) становить тільки 2% від площі
сільськогосподарських угідь. Розвиток фермерства та створення
кооперативів селян-власників землі дозволить значно піднести рівень
розвитку сільськогосподарського виробництва у

країні. Це вже проявляється в останні роки, коли процеси реформування у
сільському господарстві стали більш реальними.

Тривалий час сільськогосподарське виробництво розвивалося екстенсивним
шляхом, тобто за рахунок залучення до нього додаткових земельних площ,
особливо ріллі, збільшення поголів’я худоби. Площа орних земель
приростала за рахунок зменшення площ інших сільськогосподарських угідь
(це негативно впливало на кормову базу тваринництва), а також внаслідок
проведення водної меліорації — зрошення та осушення земель. Зрошувальні
землі розташовані на півдні України, їх площа — 2,5 млн. га. У
перезволожених і заболочених районах Полісся і північного лісостепу під
осушення залучено 3,3 млн. га земель.

Нині територія України належить до найбільш розораних в Європі і світі
(рілля становить 1/2 її площі). При цьому розорювалися навіть землі, не
дуже придатні для землеробства, — наприклад, осушені землі на Поліссі чи
осушені заплави річок. Внаслідок цього площі земель збільшувались, але
знижувалася їх продуктивність, що не сприяло збільшенню обсягів
виробництва культур.

Збільшення поголів’я худоби спричиняло проблеми її утримання через
низькоякісну кормову базу, недостатнє впровадження високопродуктивних
порід тварин та ін.

В сучасних умовах екстенсивний шлях ведення сільськогосподарського
виробництва має поступитися інтенсивному — отриманню більших врожаїв
сільськогосподарських культур у результаті поліпшення обробітку земель,
внесення добрив, використанню отрутохімікатів та ін., піднесенню
продуктивності худоби за рахунок селекції, поліпшення кормової бази
тощо. Важливо встановити правильні пропорції між

рослинництвом і тваринництвом, які забезпечили б виробництво кормів для
останнього.

Рослинництво є базовою галуззю сільського господарства, яка дає 60%
валовоїсільськогосподарської продукції. Воно поділяється на рільництво
(вирощування культур на орних землях), плодівництво (вирощування
багаторічних насаджень) і луківництво (поліпшення природних пасовищ
тасіножатей і вирощування сіяних трав).

Рілля, в основному, зайнята посівами сільськогосподарських культур. В
останні роки посівні площі скорочуються. Це пов’язано з тим, що частина
орних земель не обробляється (т. зв. чисті пари), частина переводиться в
інші сільськогосподарські угіддя (пасовища і сінокоси) або ж вилучається
із сільськогосподарського вжитку (під житлове будівництво, для потреб
промисловості, транспорту та ін.) Якщо зміна структури
сільськогосподарських угідь у напрямку зменшення частки ріллі — явище
необхідне й прогресивне, то перетворення родючих земель у
несільськогосподарські угіддя є серйозною проблемою.

Основною галуззю землеробства є зернове господарство — вирощування
продовольчих хлібних (пшениця, жито), круп’яних (гречка, рис, просо),
фуражних (ячмінь, овес, кукурудза), зернобобових (горох, квасоля)
культур.

Найважливіша зернова культура — пшениця (займає 2/5 площ зернових
культур). Вирощують, як правило, озиму пшеницю, переважно у лісостеповій
та степовій зонах. На сході цих зон, де взимку переважно малий сніговий
покрив, переважають посіви ярої пшениці.

Жита найбільше вирощують на Поліссі та у Передкарпатті, де зволоження
надмірне, ґрунти не дуже родючі, а для пшениці — це не зовсім сприятливі
умови. Жито дає нижчі врожаї, ніж інші зернові, однак воно є цінною
продовольчою культурою.

Ячмінь, кукурудза й овес використовуються як фуражні культури, однак
вони мають і важливе продовольче значення. Ячмінь вирощують всюди, але
найбільше у південних районах. Найбільші площі посівів кукурудзи е в
північній і центральній частинах Степу, на півдні Лісостепу, де вона дає
найвищі врожаї. Овес вирощують, в основному, у північній та західній
частинах України. Площі ярого ячменю і вівса зростають у ті роки, коли
ними навесні пересівають озимі культури, знищені під час суворих зим
(сильні морози, відсутність снігового покриву).

Із-за посухостійкості просо росте переважно у степу, а рис
(вологолюбний) — лише на поливних степових землях. Гречку вирощують у
лісостепових та поліських регіонах через її вибагливість до вологи.
Посівні площі під нею досить значні.

Зернобобові (горох, квасолю, кормовий люпин, вику) вирощують у лісостепу
та на Поліссі.

За рівнем виробництва зерна Україна в минулому посідала одне з провідних
місць у світі — річні обсяги збору сягали 50 млн. т і більше. У 90-х рр.
XX ст. вони скоротилися удвічі, і лише у 2001 р. було зібрано рекордний
за час незалежності урожай — близько 40 млн. т зерна. Україна прагне
увійти до числа експортерів зерна.

Технічні культури є сировиною для промисловості: їх поділяють на
волокнисті — льон-довгунець, бавовник, коноплі; олійні — соняшник,
льон-кучерявець, ріпак, соя; ефіроолійні — кмин, м’ята, троянда;
цукроносні — цукрові буряки.

Найбільші площі серед технічних культур в Україні займають соняшник і
цукрові буряки. За виробництвом цих культур Україна тривалий час
посідала провідне місце в Європі і входила до числа світових лідерів.
Однак зменшення попиту на український цукор спричинило різке скорочення
посівних площ і зборів цукрового буряка. Натомість площі під соняшником
різко зросли — до 70% посівних площ усіх технічних культур; Україна
разом з Аргентиною очолює список виробників цієї цінної культури у світі
(річний збір на рівні 3 — 3,5 млн. т).

Цукрові буряки вибагливі до тепла, світла і вологи, потребують родючих
ґрунтів, а тому основними регіонами їх вирощування є лісостеп і північ
степової зони.

Найкращі умови для вирощування соняшнику — у степовій та на півдні
лісостепової зони. Крім нього, важливими олійними культурами є ріпак
(Полісся і лісостеп), соя, рицина, льон-кучерявець (степ).

Головна волокниста культура в Україні — льон-довгунець. Основні його
посіви знаходяться на Поліссі та у Передкарпатті, де переважає нежарке і
вологе літо. Ця культура значною мірою замінила коноплі — традиційну
волокнисту культуру в Україні: площі останньої різко скоротилися у
другій половині XX ст. Зараз невеликі площі конопель є у Придністров’ї
та в Миколаївській і Одеській областях, де їх вирощують переважно для
насіння (з нього виробляють олію). В останні роки у південних регіонах
України відновлено вирощування бавовнику, посіви якого займали значні
площі на початку минулого століття.

В Україні вирощують і заготовляють багато лікарських та ефіроолійних
рослин (близько 100). Культивують валеріану лікарську, кмин, хрін,
шавлію лікарську, лаванду, м’яту перцеву, фенхель, беладонну лікарську
тощо.

Ефіроолійні культури практикують на півдні степової зони, найбільше—у
Криму.

Із технічних культур в Україні вирощують також хміль (на Поліссі,
найбільше в Житомирській області), який використовують, головним чином,
у пивоварній промисловості, та тютюн (південь лісостепу і степ), що є
сировиною для виробництва цигарок.

Важливе значення в рослинництві має картоплярство та овочівництво.
Картоплю вирощують на всій території України, але найвища її врожайність
— на Поліссі та в Лісостепу. Овочівництво розвинене скрізь, найбільше
посівів — у господарствах лісостепової і степової зон. На півночі та в
центральних районах країни переважають такі овочеві культури, як
капуста, морква, столові буряки, огірки, на півдні — помідори, перець,
баклажани, цибуля. Значні площі в Україні займають баштанні культури:
гарбузи, кавуни, дині, кабачки, патисони, які є цінними продуктами
харчування. Основні їх площі знаходяться у степовій зоні.

Понад третину посівних площ країни займають кормові культури. Серед них
найвища частка одно- і багаторічних трав, кукурудзи; вирощують також
кормові коренеплоди.

Завдяки м’якому клімату та наявності родючих грунтів Україна має значні
площі садів. Зерняткові породи дерев (яблука, груші) найкраще
плодоносять у лісостепу та на Поліссі, а кісточкові (вишня, черешня,
слива, абрикос, алича та ін.) — у степу. На всій території України
поширені ягідники, в яких ростуть смородина, порічки, малина, аґрус та
ін. У південній та центральній частинах

степу, у передгір’ях Криму та на Закарпатті розвинуте виноградарство.

Тваринництво виробляє близько 40%

Тваринництво сільськогосподарської продукції країни —цінні
висококалорійні продукти (молоко, м’ясо, сир, яйця, рибу, мед)і сировину
для харчової та легкої промисловості (шкіру, вовну, шовк).При цьому воно
використовує кормові культури польового та лучно-пасовищного виробництв,
відходи від харчової промисловості та харчування людей, комбікорми.

До найважливіших галузей належить скотарство (розведення великої рогатої
худоби). Воно дає найбільший обсяг тваринницької продукції — молока і
м’яса. За співвідношенням виробленої продукції розрізняють декілька
напрямків спеціалізації скотарства: молочне, м’ясне, м’ясо-молочне,
молочно-м’ясне. Молочне скотарство розвивається переважно там, де є
пасовища із соковитими травами (Полісся), або навколо великих міст, де є
значний споживач свіжого молока.

У районах інтенсивного землеробства з високою часткою посівних площ
кормових культур, а також сінокосів і пасовищ, переважає молочно-м’ясне
скотарство (лісостеп, південь Полісся).

М’ясо-молочне скотарство поширене у тих районах, де у кормовій базі
переважають висококалорійні комбікорми. Це — степова, посушлива зона, де
трави влітку висихають.

М’ясне скотарство розвивається в усіх природних зонах навколо великих
центрів харчової промисловості, відходи від якої є кормами для худоби.

У загальному поголів’ї великої рогатої худоби в Україні (9,4 млн. у 2000
р.) на корів припадає більше половини. Порівняно із західноєвропейськими
країнами, що мають подібні природно-кліматичні умови, продуктивність
молочного стада в Україні все ще низька. Продуктивність інших галузей
тваринництва також невисока.

Важливою галуззю тваринництва України є свинарство, яке виробляє понад
третину усього м’яса. Воно орієнтується на райони високорозвиненого
зернового господарства і картоплярства, виробництва цукрових буряків і
соняшнику, на приміські зони великих міст і центри харчової
промисловості (використання відходів). В Україні поширене повсюдно,
найбільша концентрація — у лісостепу і степу. Свинарство має
м’ясо-сальну і сальну спеціалізацію. У степу, де в кормах висока частка
концентратів, переважають сальні породи свиней, в інших регіонах —
м’ясо-сальні.

Вівчарство поширене у степу та в Карпатах. На степових ділянках
переважає вовняне, насамперед тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, а
в Карпатах — грубововняне, смушкове і молочне вівчарство. Традиційним у
високогір’ї Карпат є виробництво бринзи — сиру з овечого молока.

Птахівництво розвинене на всій території України, але найбільша
концентрація птиці (гусей, качок, індиків, курей) поблизу великих міст,
у головних зернових районах степу та лісостепу.

На всій території України відроджується конярство, яке колись було
важливою галуззю тваринництва. Нині поголів’я коней становить близько
0,5 млн. голів. Коней розводять повсюдно, найбільше — у Карпатах,
Закарпатті, на Поділлі та Поліссі. У спеціалізованих господарствах
Луганської, Полтавської та Тернопільської областей розводять племінних
коней.

Давні традиції в Україні має бджільництво. Однак інтенсивне вирубування
лісів, розорювання земель, використання дешевого штучного воску, а
пізніше й застосування отрутохімікатів призвели до

занепаду цієї галузі. Зараз бджільництво поширене в усіх регіонах, а
найбільше — на Поліссі та в лісостепу.

Ставковим рибництвом займаються скрізь; розводять переважно карася,
товстолобика, білого амура, ляща, коропа, а в гірських річках — форель.

Хутрове звірівництво — це розведення хутрових звірів на спеціальних
фермах. Найбільше вирощують норок, песців, нутрій, сріблясто-чорних
лисиць.

У багатьох районах України поширене кролівництво, найбільше — на Поліссі
та у лісостепу.

Зона Полісся займає зону мішаних лісів і прилеглі до неї райони
лісостепової природної зони. В умовах рівнинної території з достатнім
або надмірним зволоженням, із дерново-підзолистими грунтами, значними
площами пасовищ та сіножатей сформувалась така спеціалізація сільського
господарства: молочно-м’ясне скотарство, свинарство, льонарство,
картоплярство, зернове господарство (жито, пшениця, гречка).

Сільськогосподарська зона Лісостеп майже повністю співпадає з
однойменною природною зоною. Родючі, переважно чорноземні, грунти і
достатнє зволоження сприяли спеціалізації сільськогосподарського
виробництва на буряківництві, зерновому господарстві (пшениця,
кукурудза), м’ясо-молочному скотарстві і свинарстві. Розвинене також
садівництво.

У зоні Степу, яка майже збігається з такою самою природною зоною, родючі
чорноземні грунти і недостатнє зволоження зумовили розвиток зернового
господарства (пшениця, рис, кукурудза) і вирощування олійних культур,
розвиток овочівництва, баштанництва, виноградарства, м’ясного
скотарства, свинарства і вівчарства, а також птахівництва.

Своєрідну спеціалізацію сільського господарства мають передгір’я і
гірські райони. Для Карпат — це скотарство і вівчарство, вирощування
льону, картоплі і пшениці; для Закарпаття — кукурудзи, овочів, фруктів і
винограду. У передгір’ях Кримських гір вирощують зернові, овочі, фрукти,
а на Південному березі Криму — ефіроолійні культури, виноград,
цитрусові.

Навколо великих міст сформувалися приміські сільськогосподарські райони
зі спеціалізацією на виробництві продукції, яка погано транспортується,
— молока, м’яса, яєць, овочів, картоплі, фруктів.

Сільськогосподарське виробництво зазнає значних змін в останні роки
внаслідок проведення в Україні земельної реформи. Вона назріла давно,
оскільки колективна форма власності на землю, яка існувала в Україні,
спричиналася до низької продуктивності праці, виснаження грунтів та ін.
У кінці XX ст. спостерігалось відчутне падіння обсягів виробництва
сільськогосподарської продукції. Внаслідок екстенсивного господарювання
(залучення в обіг нових земель, збільшення поголів’я худоби тощо) у
державі склалася нераціональна структура земельних і
сільськогосподарських угідь з великим переважанням орних земель.

Передача землі у приватну власність, створення умов для рівноправного
розвитку різних форм господарювання на землі вже дають позитивні
результати. Зміна відносин власності, збільшення кількості фермерських
та індивідуальних селянських господарств повинні сприяти інтенсивному
господарюванню. Лише цей напрямок розвитку сільського господарства
передбачає збільшення врожайності сільськогосподарських культур і
продуктивності тваринництва шляхом активної селекційної роботи,
підвищення родючості грунтів, механізації та енергоозброєності
сільського господарства.

Література:

Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці.-Л.-1991.

Гійом Лаеассер Боплан. Опис України, або областей Королівства
Польського, розташованих між кордоном Московії і
Трансильванії…-К.-1990.

Географічна Енциклопедія України.-К.:УРЕ, 1991.-Т.1-3.

Жупанський Я. І. Історія географії в Україні.-ЛьвівгСвіт.-1997.

Кубійович В. Географія України і сумежних земель.-Л.-1926.

Развитие географической науки в Украинской ССР.-К.:Наукова думка.-1990.

Руденко В.П. Професор Антін Синявський -географії.-К.-1996.

Сучасні географічні проблеми Української РСР.-К.-1990.

Український історико-географічний збірник.-1971, вип.1 .-1972, вип.2.

Шаблійо.І. Володимир Кубійович.-Париж-Львів-т. 1-2.-1996.

Шаблій О.І. Степан Рудницький.- Львів.-Мюнхен.-1993.

Шаблій О.І. Професор Опанас Ващенко. – Львів. – 2002.

Шаблій О.І. Доктор географії Олена Степанів. – Львів. – 2003.

Шаблій О.І. Основи суспільної географії. – Львів. – 2003.

Похожие записи

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Коломийський економіко-правовий коледж

Курсова робота

З предмету: ”Розміщення продуктивних сил ”

На тему:

“Сільське господарство України”

Виконала:

студентка І курсу

групи Ф-11

Семанюк У.І.

Викладач:

Лукачик Н.В.

Коломия 2001р

.

ЗМІСТ

І Вступ_______________________________________________________

ІІ Сільське господарство України________________________________

Значення та структура сільського господарства____________

Основні риси землеробства___________________________

Основні риси рослинництва__________________________

Основні риси тваринництва__________________________

2.Продуктивність праці та рентабельність сільського
господарства_______________________________________________

Екологія і сільське господарство___________________________

Фінансові відносини в сільському господарстві______________

Сільське госпдарство на початку XXI століття______________

ІІІ Висновок____________________________________________________

IV Література___________________________________________________

V Додаток_____________________________________________________

ВСТУП

Практично у всьому світі діяльність, повязана із забезпеченням
населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі
власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних
галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна
промисловість,складське та холодильне господарство, оптові та роздрібні
торгові підприємства, сільськогосподарської хімії сільсьогосподарської
науки, агробанки.

В аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна
система земельних відносин власності у процесі виробництва
сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання.
Звідси випливає основна мета теми — з”ясувати особливості с/г
виробництва в Україні, його роль в соціально-економічному процесі,
розкрити сутність орендних відносин і основні тенденції та перспективи
різних форм господарювання у с/г за умов соціально-орієнтованої ринкової
економіки України.

Сільське господарство є однією з основних галузей народнго
господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – перша умова
життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої
та харчової промисловості. Попит на с/г продукцію постійно зростає,
оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У
сільському господарстві як і в інших галузях суспілного виробництва,
відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на
цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою
кількістю робочої сили виробляти більш виробництва.

У с/г велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне
виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю, виконати весь
агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного
забезпеченняві відповідним набором , комплексом різної
сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простаювала міжсезонний
період, то має бути універсальною.

Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробництва. Тут
має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Праця
витрачається з перервами , пов’язаними із зростанням і визріванням
рослин, протягом року.

В с/г існує велика залежність результатів виробництва від погодніх
умов, зокрема у південній частині України часті посушливі роки – врожай
зменшується. Крім того у с/г не має того монополізму у виробництві,
який є у підприємстві. В Україні с/г продукцію виробляють 8,6 тис.
колгоспів , 2,6 тис. радгоспів , сотні тисяч особистих підсобних
господарств. Ця обставина має історичне значення для умов формування
соціально-орендованої ринкової економіки, оскільки створює кращі
можливості для конкуренції різних форм власності, а тим самим для
зростання ефективності виробництва.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ

1 Значення та структура сільського господарства

1.1. Основні риси землеробства

Основною рисою в розвитку с/г є земля, природна родючість якої є дуже
висока. В Україні історично сформувався тип селянина, який успадкував у
себе багатовіковий досвід обробляти землю та розведення худоби , любов
до с/г праці, бажання і вміння працювати. І в продовж тривалого
істричного часу в Україні переважало сільське населення , в основному
зайняте землеробською працею, допоміжними промислами, виготовленням
простих селянських знарядь. За рахунок селянських робіт – основних
носіїв національно-культурної свідомсті та духовності народу, його
звичаїв, традицій поповнювалося швидко-зростаюче міське населення.
Відрив від традиційного національно-культурного і мовного середовища в
умовах посилення “переміщування” народів.

Проведення в східній Україні в 30-х роках колективізації і посилення
“класової боротьби” проти середніх і заможних селян, бильшість яких
одержали землю лише на початку 20-х років, негативно вплинуло на
загальний розвиток села, духовність села, призвело до відпливу його
жителів у міста, в інші регіони, до втрати набутого століттями
виробничого досвіду, творчої ініціативи і бажання трудитися на землі.

Праця в с/г стала непрестижною, а рівень її оплати був дуже низьким ,
часто лише символічним, селяни жили переважно з невеликих присадибних
ділянок , сплачували високі податки( в тому числі протягом тривалого
часу за кожне фруктове дерево).

Низьким рівнем розвитку зі збереженням натуральних форм господарювання
наявністю великих поміщецьких землеволодінь і малоземельних селян, їх
інтенсивною постійною та сезонною міграцією характеризувалися
західно-українські села, які на початку 50-х років, тобто після
колективізації, пройшли приблизно такий же шлях, як у свій час села
східної України.

Після земельної реформи 1861 року загальна площа селянських
господарств. За рахунок продажу поміщецької землі за 1860-1916рр. зросла
на 41%. На східно-українських етнічних землях землезабезпеченність була
значно вищою ніж на заході.

Перерозподіл землі проводився вкрай неровномірно серед селянських
госпродарств (вони володіли 65% землі),10% господарств,які володіли
більш ніж 10 десятинами (1 десятина – 1,0925 га)зосереджували в своїх
господарствах лише 6% землі.

Географія землеволодіння має свої особливості. Родгоспи переважно
створені приблизно поблизу великих міст, а також південних районах
республіки. В усіх інших районах переважають колгоспи. В усіх інших
областях очікуються найближчим часом кордіональні зміни в структурі
землеволодіння.

На кінець 1989 року в Україні нараховувалося 8234 колгоспи, 2581
родгоспи, 1964 міжгосподарськи підприємства та організації, в 49,9 тис.
господарств учасників(колгопів, родгоспів та інших державних та
коперативних підприємств та організацій).

Основні риси рослинництва.

Чорноземні грунти і сприятливий клімат, велика густота населення,
землеробські навички, які здавна склалися в нього, і зручне
економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галузю с/г.

Україна щодо виробництва озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків
посідає 1, а щодо посівів соняшнику – 2 місце між державами СНД.

На півночі та Поліссі Південно-західного району прохолодний, вологий
клімат і підзолисті грунти. Тут дуже добре ростуть льон і сіяні трави.
Крім сіяних трав для молочної худоби використовують заплавні луги та
лісовя пасовища.

Більше ніж в інших районах вирощують картоплю. Із зернових культур
родять жито та овес, а також гречка.

У лісостепу склався найважливіший в Україні район виробництва цукрових
буряків та озимої пшениці. Їх вирощуванню сприяють помірна кількість
опадів і чорноземні грунти. У районі багато садів, а в Закарпатті –
виноградників.

У Південно-Західному районі на відміну від Донецько-Приднепровського,
більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає
країні понад 40% цукру.

У Південному районі де мало опадів і високі літні температури, на
чорноземних та каштанових грунтах сіють озиму пшеницю, ячмінь , соняшик,
на поливних землях – рис.

На узбережжі Чорного моря і в Криму багато садів, виноградників, а в
степах – бахчанів.

Найважливішим основним засобом і теріторіальної базою функціонування
виробничих процесів у с/г є земля. Україна має значний земельний фонд
,який перебуває у розпоряджені с/г підприємств і господарств.

Площа цих земель становила 48,6 млн.га при загальній території України
60,3 млн.га. В державі зосереджені великі (41,7 млн.га) масиви с/г
угідь, які знаходяться у віддані с/г підприємств і господарств (33,8
млн. га займають орні землі, 4,7 млн. га пасовища і 2,1 млн. га
сіножаті). В цілому Україна характеризується великою розореністю (питома
вага ріллі становить понад половину її території), відносно низькою
питомою вагою природних кормових угідь, певною просторовою відмінністю
структури земляних угідь.

Найвищу питому вагу мають орні угіддя в степовій частині (68,8% площі).
Посівні площі українських земель розподіляються між двома основними і
найбільшими землекористувачами – колгоспами і родгоспами, які
розпоряджаються 31 млн. га усіх посівів, у тому числі на головного
землекористувача – колгоспи припадає 23,3 млн. га або 75% усіх посівних
площ республіки. Посіви, які належать міжгосподарським та іншим
виробничим с/г підприємством. Провідне місце в структурі посівів
займають близько 50% зернові культури.

Площа озимих та ярих культур становила 15,5 млн. га. За останні роки їх
плоші приблизно стали однаковими. Сіють, як правило , більше озимих
культур, бо вони дають вищи врожаї. Однак дуже часто несприятливі
природні умови призводять до загибелі посівів озимих культур.

Цінною продоволдьчою культурою є озиме жито. Цій культурі належить 2
місце за розмірами посівних площ озимих культур (після пшениці). Її
врожайність в різні роки різна і становить приблизно 15-24 ц/га.

Провідне місце в структурі посівів зернових належить ярому ячменю – під
ним було приблизно зайнято 2,8 млн.га при чому у повоєнні роки площі
названої культури істотно не змінювалися. Вона вирощується повсюду з
найбільшою концентрацією

Другою за площою ярою зерновою культурою є кукурудза її посіви
становлять приблизно 1,9 млн.га — середня врожайність 25-30 ц/га.

У повоєнні роки помітно скоротили посіви вівса – цінної фуражної
і продовольчої культури. У зв’язку з повсюдним переходом на
механічну тягу і різним значенням значенням зменшенням поголів’я
коней , значно знизилися потреби у фуражному зерні. Тепер зерно
цієї культури переважно використовують з продовольчою метою. Його
урожайність становить приблизно 16-27 ц/га.

Значні площі в Україні засіюються гречкою – до 342 тис.га. Однак
за той час після війни площі значно скоротилися. Відносно є
невеликою врожайність цієї культури – 10-12,5 ц.

Найбільш значні масиви займає гречка у Житомерській, Київській
та Сумській областях.

Також на Україні вирощують просо. Ця культура займає приблизно 241
тис.га . Просо відноситься до посухостійких круп’яних культур і
дає відносно високі і досить стабільні урожаї в посушлеві роки –
15-21 ц.

У державі близько 35 тис.га засіяно рисом. Розширення
зрошувальної меліорації в південній частині держави створює
сприятливі умови для розширення площ під посіви цієї культури,
яка вирощується на посівних землях, дає високі і стабільні
врожаї до 50 ц.

У північній та західній частинах України вирощується льон , площа
якого займає 205 тис.га , а його врожайність становить 4,6 ц/га .

Також неменш важливою галуззю с/г є садівництво, полоща якого
становить біля 865 тис.га.

Основні риси тваринництва

Галузь тваринництва поділяється на :

скотарство

свинарство

вівчарство

конярство

птахівництво

Залежно від особливостей кормової бази, застосовують різне утримання
худоби:

— стійлове

стійолово-пасовищне

При стійловому утриманні худобу годують заздалегідь заготовленими
кормами, а при стійлово-пасовищному худоба більшу частину року
перебуває на природних пасовищах, а взимку – в стійлах.

Україна має величезні природні пасовища і луки, але для кращого
розвитку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати
виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними
худобу цілий рік.

У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби , тут
легше забезпечувати її соковитими кормами.

Молочно-м’ясну худобу розводять у степовій зоні , де на природних
пасовищахмало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу
силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.

Приблизно 1/3 поголів’я великої рогатої худоби припадає на поголів’я
корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробнництва молока, в
зв’язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва
молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Середньорічні надої
молока від корови вцілому по державі становили 2918 кг.

Напрям тваринництва визначається також потребами населення і
промисловості в його продукції. Наприклад , велика рогата худоба
поширена майже всюди в усіх землеробсььких районах України. Але
використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в
промислових районах розвивається молочне тваринництво для забезпечення
населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло
, сир, молочні консерви.

Поблизу міст і особливо в зернорновій зоні створюють птахофабрики для
прискореного одержання м’яса та яєць. За останні роки м’ясо птиці
зросло із 225 до 364 тис. тонн. Зросло також виробництво яєць за той же
період – з 7,2 до 17,7 млрд штук. У розрахунку на одного жителя їх
припадає 320 штук щоріцно – близько до науково-обгрунтованої норми
споживання цього продукту.

Але завдяки застосуванню машин та електроенерії почали менше розводити
робочої худоби. Проте в гірських районах ще потрібні коні. Поголів’я
коней з часів колективізації постійно знижувалося і налічується
приблизно 782 тис. голів. Вони зосереджені переважно в районах Карпат ,
Закарпаття , Поділля та Полісся. На українських заводах розводять
племінних коней.

Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може
бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У
північних районах розводять овець на хутро і м’ясо у південних –
тонкорунних. Смужкове та молочне вівчарство переважно склалося в
Карпатах.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. В
останні два десятирічча виробництво кролячого м’яса в Україні досягло
69-80 тонн на рік. Чисельність поголів’я кролів коливається в межах
10-15тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.

Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на осові
ставків (200 тис.га) ; водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін.,
а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно
розводять коропа, білог амура, ляща, товстолобика, судака та ін.

У державі організовано кліткове звірництво і практично у всіх областях
розводять нутрій , норок, песця, андатру.

В Україні є і бджільництво , яке має тут давно історично сформовану
продукцію. Ця продукція за княжих часів була важливою статтею експорту.
Але інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, конкуренція
штучного воску призвело до занепаду бджільництва в 18 ст. У 19 ст.
відомий український пасічник П. Прокопович вперше в світі виготовив
рамковий валик, в результаті чого бджільництво на Україні почало
відновлюватися.

Продуктивність праці та рентабельність сільського господарства.

Інтенсивне відтворення це коли приріст обсягшу продукції відбувається за
рахунок зростання продуктивності праці на базі науково-технічного
прогресу прискорення виробництва, а також поліпшення її матеріального
стимулювання і оргшанізації.

Екстенсивне – коли обсяг продукції збільшується за рахунок залучення
додаткових трудових та виробничих ресурсів.

На сучасному етапі актуальними питаннями розвитку аграрного сектора
економіки є аналіз стану соціального напрямку розвитку трудових ресурсів
в Україні, яка входить у новий період перебудівних процесів, пов’язаних
не тільки з економічною , але й з банківсько-фінансовою сферою.

Насамперед , це стосується заробітної плати та ефективної трудової
діяльності і зайнятості с/г населення . Сьогодні діє деструктивний
механізм дальшого руйнування економіки і деграції трудового потенціалу
як у промисловості так і в сільскому господарстві.

Покищо не розроблені та не діють ефективні методи запобігання негативним
тенденціям. З різних причин відбуваються скорочення обсягів виробництва
продукції в суспільному секторі та чисельності трудових ресурсів
(робочої сили) , а також як наслідок зниження продуктивності аграрної
праці

Зазначимо , що виробництво валової продукції сільського господарства в
розрахунку на душу населення України зменшилося з 817 крб. до 564 крб.
, а її загальний обсяг – відповідно , з 42493 млн до 28829 млн крб. в
господарствах розташованих у порівняно однакових природно-кліматичних
умовах, трудомісткість виробництва одиниці основних видів
сільськогосподарської продукції надто коливається ( в межах 4-10 разів
) навіть за усередженими показниками по їх групах. Отже продуктивність
праці залежить від рівня господарювання та інших суб’єктивних факторів.
Такі відмінності в цьому показнику зумовлені насамперед мірою
використання досягнень науково-технічного прогресу в окремих
сільськогосподарських підприємствах. Важливим критерієм прогресу є
ефективність використання землі та худоби, до яких прикладається праця
для одержання сільськогосподарської продукції , від її рівня залежить
продуктивність трудових вкладень та ін. економічні показники.

Таким чином для виходу з кризової соціально-економічної та
кредитно-фінансової ситуації треба перш за все зупинити повсюдний спад
сільськогосподарського виробництва, а потім забезпечити його зростання.
Тому більше уваги необхідно приділити енергійному впровадженню в галузі
прогресивних технологій виробництва поліпшення її
матеріально-технічного забезпечення, гарантуванню повсюдної та вчасної
виплати заробітної плати, активізувавши матеріальне стимулювання
аграрної праці.

3 Екологія і сільське господарство.

Відомо, що природа – єдина і неподільна, а сучасне господарство –
результат взємодії природи і суспільства. Отже, суспільство,
господарство і природа – взаємопов’язані. Зв’язок цей має глобальний
характер, стан і доля кожного із компонентів – взаємозалежні.

Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних
екологічних проблем.

Нажаль протягом тисячоліть людина посилено втручалась в природу, не
дбаючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнились відносини
суспільства і природи в 20 ст., коли в процесі науково-технічної
революції різко зріс антропогенний вплив на навколишне середовище. Через
різке збільшення кількості населення , і інтенсивну індустріалізацію та
урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати
здатність екологічних систем до самоочищення і відновлення. У відносинах
людини і природи настала криза, яка викликала екологічні проблеми
глобального характеру.

Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у
природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6млн.га
родючих земель; 11 млн.га лісу вирубається, гине від пожеж або
забруднення довкілля. Внаслідок проживання в місцях інтенсивного
забруднення хворіють сотні тисяч людей. Спостереження за кліматом дають
змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище
“парникового” ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки СО2 ,
випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає
життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випрамінювання Сонця.

Катострофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води
промислових підприємств і міст , змиті з полів вдобрива і отрутохімікати
потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцями
зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних
копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим
джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафто-паливний.
Через забруднення води гине флора і фауна морів, порушуються процеси
гшлобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених
та індустріальних районах.

Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку такі
значні і маштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.

Наприклад погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча
забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є
небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходахдо висвітлення
екологічної кризи є 2 напрями наукової та суспільної думки: песимістична
та оптимістична.

Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за
співвідношенням народжуваності та смертності, темпів економічного
зростання , умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи
навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.

Оптимісти відстоюють можливість збереження маштабів економічного
розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захисту
географічного середовища та раціонального природокористування,
організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної
перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних
процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.

Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в
усвідомленні того, що захист георафічного середовища полягає в
організації раціонального використання природи.

Освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь,
розвиток сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних
політичних та соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої
сфери пов’язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне
середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на
планеті. Розв’язання проблем не можливе без використання
науково-технічного прогресу.

В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням
населення продовольством, причиною якої є нерівність у
соціально-економічному рознитку країн і подекуди стихійні лиха.

Але проблема забезпечення продовольством полягає не в тому , що в світі
не вистає с/г продуктів, а тому , що розміщення їх виробництва не
збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та
Західна Європа мають надлишок сільськогшосподарських продуктів. Водночас
у країнах , що розвиваються , продуктивність сільського господарства ще
занадто низька. Отже, шлях до ролзв’язання проблеми полягає в тому , що
необхідно шукати можливі шляхи підвищення прдуктивності сільського
господарства.

4 Фінансові відносини в сільському господарстві.

В умовах ринової економіки, до якої Україна прагне перейти , кожна
галузь , підприємство мають самі дбати про самоокупність свого
виробництва. В тому скрутному становищі , в якому перебуває Україна ,
сільському господарству важко сподіватися на підтримку збоку бюджету ,
як це робиться в усіх розвинених країнах світу і деяких країнах що
розвиваються.

Розглянемо проблему саме валютної самоокупності сільського господарства.

За рахунками міністерства сільського господарства та продовольства
України у 1994 році АПК України потребував промислової продукції на
3049,6 млн доларів США. Певну частину її треба було імпортувати.
Переважну більшість імпортної продукції становить продукція
паливно-енергетичного комплексу. Її питома вага дорівнює 75,9 % (
6809,6 млн доларів США). Тому необхідно достатньо докладніше розглядати
проблему сільськогосподарської продукції саме з точки зору споживання
продукції паливно-енергетичного комплексу. В свою чергу вона
розподіляється на продукцію нафто-газової, хімічної та нафто-хімічної
промисловості , з одного боку, і на інше паливо з другого.

Витрати сільського господарства на продукцію першого виду, тобто на
нафто-газові енергоносії, становить 393,6 млн крб , тоді як витрати на
інше паливо – тільки 17,4 млн крб. тому далі ми будемо розглядати
окупність витрат тільки на бензин та дизельне пальне.

Оскільки технологія сільськогосподарського виробництва змінюється дуже
повільно, для нашого аналізу можна використати дані роки 1985, коли в
річному звіті с/гш підприємства ще надавалися діні про споживанння
бензину та дизельного палива в вартісному вирішенні. В 1994 році на
потреби сільськогосподарського виробництва булдо використано дещо менше
пального : дизельного палива 3856,3 тис тонн, бензину 1677,6 тис тонн.

За методикою кожне сільськогосподарске або переробне підприємство може
зробити оперативні розрахунки і вибрати найвигідніший для себе вид
експортної продукції та спосіб її реалізації.

5 Сільське господарство на початку ХХІ століття.

В 1991 році була Україна стала незалежною державою. Світ визнав Україну
як державу , але в Україні ще досі не було створено сприяливого
механізму сільського господарства. Найголовніші цьому причина
ігшнорування державного регулювання , як елемент управління в умовах
ринку та політичне протистояння.

Нарешті з’явилась програма “Україна 2010” . Звичайно їй ще належить
пройти певні узгодження і доопрацювати , але будемо сподіватися , що
“Україна 2010” стане дорогою для агропромислового комплексу , яка
виведе його на відчутно новий економічний рівень.

Поряд із зазначеною програмою інші структури та установи також вдалися
до розробок рятівних програм для АПК.

Державна програма не повинна рясніти кількісними параметрами. Державі
належить забезпечити її виконання і насамперед визначити в ній місце і
роль людини.

Сприятливий клімат для сільського господарства створити неможливо без
включення землі у економічно- вартісний оборот країни. Ігшнорування цієї
істини зробило село внутрішньою колонією держави.

На часі і розв’язання проблеми перетності відносин сільського
господарства з іншими секторами національної економіки. Це дасть змогу
нормалізувати взаємовідносини господарських структур з
бюджетно-кредитною сферою, підняти продуктивність сільського
господарства, зробити його кредитоспроможним.

Зараз спільним завданням для органів влади місцевого самоврядування та
об’єднань громодян є забезпечення її виконання в найкоротші терміни.

Головне це незволікати з організацією виконання програми, тоді вона
стане реальністю, а не декларацією чергшових намірів.

Висновки.

Світове господарство – система національних господарств , що пов’язані і
взаємодіють відповідно до законів міжнародногшо поділу праці.

Міжнародний поділ праці формує якісно нову ситуацію в географічному
поділі праці і полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві
певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на
світових ринках.

Осбливо великий вплив на розвиток господарства має науково-технічна
революція, яка являє обою якісний стрибок у розвитку науки , техніки і
продуктивних сил суспільства. Під її впливом знаходиться сруктура
господарства.

Виробництво продовольства і біологічних видів сировини для промисловості
забезпечує агровиробнича сфера , в якій поєднюються діяльність
сільського господарства , переробних виробництв харчової та легкої
промисловості , оптових та роздрібних систем збуту. Рівень її розвитку в
окремих країнах пов’язані з характером використання земельних ресурсів.

Система економічних зв’язків , що виникає в поділі праці “цементує”
господарство. Реалізація кругообігу ресурсів, продуктів, послуг,
капіталу в процесі поділу праці відбувається завдяки формуванню
механізмів ринку.

ДОДАТОК 1

Сільське господарство

Рослинництво
Тваринництво

Зернове технічні картоплярство
велика рогата

господарство культури
худоба

овічництво

пшениця волокнисті:

бавовник садівництво
свинарство

жито льон

канапля виноградництво
вівчарство

ячмінь

Олійні: баштанництво
птахівництво

овес соняшник

гірчиця тютюн
конярство

просо

Цукрові: кормові
бджільництво

кукурудза цуровий буряк

зернобобові

зернокруп’яні

Таблиця 1 : Сільське господарство України.

Таблиця 2: Темпи зниження виробництва продукції та
продуктивності праці в суспільному секторі с/г в Україні.

Роки Валова продукція с/г в цінах Середньорічна к-ть працівників
зайнятих у с/г виробництві Продуктивність аграрної праці

Тис. грн %

1992 88,1 123,9 6450,3 71,1

1993 66,3 94 6394 70,5

1994 52,6 87,5 5448,7 60,1

1995 47,9 83,1 5225,2 57,6

1996 38 77,9 4518,4 49,8

ДОДАТОК 2

Таблиця 3: Продуктивність праці в с/г і його галузях по Україні
вцілому та по її природно-економічних зонах.

Зони

Роки

1985 1996

Виробн. валової продукції с/г у розрахунку на середньорічного
працівника В тому числі Виробн. валової продукції с/г у розрахунку на
середньорічного працівника

В тому числі

рослинництва

тваринництва

рослинництва

тваринництва

Степ 8152 7442 8893 4649 5784 3644

Лісостеп 7037 6354 7891 4978 6093 4026

Полісся 5816 4932 7162 4004 4798 3428

Карпати 4604 3234 7662 2661 2569 2784

Вся Україна 7101 6257 8151 4518 5622 3737

Таблиця 4: Співвідоношення цін на с/г продукцію і внутрішньому ринках в
1992 р.

Продукція Ціна ринку Індекс ціни зовнішнього ринку до ціни внутрішнього
ринку

світового

внутрішнього

Цукор 261 45,4 5,76

Олія 453 84,6 5,35

М’ясо ВРХ 1487 412,3 3,61

Зерно 157 49,6 3,16

Тваринницьке масло 2150 69,9 3,07

Насінння соняшника 200 124,3 1,61

Насіння ріпака 160 101,6 1,57

Література.

Економіка України. За редакцією Заболотського – Львів ’97.

Економічна і соціальна географія світу. За редакцією Б.П. Яценка – Київ
2000р

Заставний Ф.Д. – Географія України, Львів ’96р.

PAGE 1

PAGE 2

Похожие записи