Роль промисловості у формуванні соціоекосистеми міста Львова у ХХ
столітті

У взаємодії суспільства і природи техніка відіграє, як правило, подвійну
роль. З одного боку, за її допомогою людина задовольняє свої потреби, а
з іншого, вона є головною причиною змін, що відбуваються в природі
(антропогенні зміни), які є небажаними для всього живого у біосфері.

Промислові підприємства перетворюють майже всі компоненти природи
(повітря, воду, ґрунт, рослинний і тваринний світ тощо). У довкілля
викидаються тверді промислові відходи, небезпечні стічні води, гази,
аерозолі, різні за розмірами й хімічним складом.

Перебуваючи в органічному зв’язку з природою, сучасне суспільство
перетворює її за допомогою техніки. Причому в таких обсягах, що
зумовлюють формування штучного середовища існування людини, яке все
більше набуває рис цілісної оболонки, що трактують як техносферу Землі.

Для будь-якого промислового виробництва характерна тенденція до
концентрації. Вона випливає з нерівномірного розподілу ресурсів, а також
пов’язана з тим, що територіальна сконцентрованість видобувної та
переробної галузей дає економію транспортних засобів. Виникають
територіально-виробничі комплекси групи технологічно та економічно
зв’язаних виробництв і підприємств. Розташовуються промислові
підприємства переважно в містах. Суперечності між природним середовищем
і промисловим виробництвом почали формуватися від самого початку
виникнення виробництва, оскільки за своєю суттю воно більш відчужене від
природних процесів порівняно з сільським господарством.

Характер взаємодії суспільства і природи в умовах розвитку промисловості
зумовлюється структурою природно-господарських систем (ПГС). Під цими
системами розуміють територіальні системи, які охоплюють різні
господарські об’єкти (промислові, енергетичні, комунальні, транспортні
тощо) та певну частину навколишнього середовища, на яку вони
безпосередньо впливають. У процесі взаємодії структурних компонентів
природно-господарських систем між господарськими об’єктами і природним
середовищем відбувається обмін речовинами та енергією. Якщо цей обмін
органічно вписується в природний колообіг речовин та енергетичні потоки,
що мають місце в біосфері нашої планети, і не порушує
речовинно-енергетичного балансу соціоеко-системи, на території якої
розташована ПГС, то таку ПГС можна вважати оптимізованою. На жаль, таких
ПГС, особливо на території сучасних міст, існує дуже мало.

Професор О.І.Шаблій відзначає, що у наш час «виробництво розвивається не
стільки за рахунок нового будівництва, скільки шляхом його оновлення на
якісно нових технічних засадах, шляхом підвищення продуктивності праці.
Велика частина капіталовкладень йде на реконструкцію і технічне
переозброєння діючих підприємств … Тепер йдеться про реорганізацію,
«настроювання» територіальних систем на розв’язання завдань висунутих їх
супер-системами: для макроекономічних районів завдань, що поставлені
національним господарським комплексом (НГК), для мезорайонів завдань, що
поставлені макрорайонами, і т.д. за ієрархічними ступенями районування
аж до окремих підприємств і їх поєднань» [6].

Сукупна дія виробничо-господарських, соціальних і природних факторів в
умовах відсутності належного наукового обґрунтування, контролю і
управління соціально-економічними і екологічними процесами в регіоні
неминуче призводить до виникнення територіальних економіко-екологічних
проблемних ситуацій (ТЕЕПС) і відповідних їм проблем, з їх певними
кількісними і структурними властивостями, поведінкою в часі,
особливостями відносин з іншими явищами та ін. Територіальні
економіко-екологічні проблеми рідко існують окремо одна від одної, а, як
правило, являють собою взаємозв’язану сукупність проблем, в тому числі
комплексну територіальну єдність. Без сумніву, матеріальною основою цієї
єдності чи комплексності є тісні виробничо-господарські
(енергетично-речовинні) зв’язки між окремими підприємствами, велика
демографічна мобільність, взаємообумовленість природних явищ і процесів,
єдність території [6].

У різний час багато вчених приділяли увагу вивченню промислових
територіальних систем (ПТС). Зокрема вивченням особливостей їх
формування, структури та типізації, ролі соціоекологічного чинника в їх
формуванні займалися такі українські вчені, як А.Т.Ващенко,
І.О.Горленко, Я.І.Жупанський, Ф.Д.Заставний, М.М.Паламарчук, М.Д.Пістун,
О.Г.Топчієв, О.І.Шаблій, О.В.Заставецька, В.І.Захарченко.

Соціоекологічна оцінка типів промислового виробництва базується на
оцінках виду та кількості речовин, що вилучаються з природного
середовища, та характеру й кількості відходів. Вилучаються з природного
середовища у першу чергу гірські породи, що містять руди металів, нафта,
газ чи інші необхідні для промислового виробництва речовини.

Негативний вплив на довкілля, обумовлений не тільки його нераціональною
структурою, але й недосконалістю технологічних процесів. Про це свідчить
уже той факт, що з величезної кількості речовин, що вилучаються людьми з
природного середовища для цілей виробництва, у кінцевий продукт
перетворюється лише 1,5-2,0%. Основна ж їх маса переходить у виробничі
та побутові відходи. Це обумовлено, з одного боку, рівнем розвитку науки
і техніки, а з іншого характером виробничих відносин, що домінують у
тому чи іншому співтоваристві.

Одним з важливих завдань соціоекологічної політики на території міста є
оптимізація діючих і створюваних природно-господарських систем, яка
полягає у відрегулюванні речовинно-енергетичного обміну і встановленні в
них між технологічними та природними процесами динамічної рівноваги, яка
б унеможливлювала пошкодження і руйнування навколишнього середовища.
Одним із головних завдань екологів, що працюють в місті, є встановлення
кореляційних зв’язків між параметрами технологічних процесів і змінами,
що відбуваються у навколишньому середовищі. Результати вивчення цих
зв’язків правлять за вихідні дані при розробці конкретних
природоохоронних заходів.

Історико-географічний аналіз формування природно-господарських систем м.
Львова.

В економічному відношенні Львів на початку XX століття являв собою
ремісничо-торгове місто зі слабо розвиненою промисловістю. За часів
польської влади на першому місці за кількістю підприємств і робітників
були швейна і взуттєва промисловість, на другому будівельна, на третьому
харчова, на четвертому металообробна. На одне підприємство припадало в
середньому 10,4 робітників. Згідно з даними польської офіційної
статистики, у Львові в 1926 р. було 111 середніх і великих підприємств,
на яких працювало 7006 робітників. Серед найбільш значних львівських
підприємств слід назвати машинобудівний завод спілки «Зеленєвський
Фіцнер і Гапнер», деревообробний завод, електростанцію, кондитерську
фабрику «Бранка», фабрики «Контракт.», «Аїда», газовий завод, металеву
фабрику «Арма», взуттєву фабрику «Га фота», залізничні майстерні, млини
«Аксельбрада» і «Марія Гелена», воєнні підприємства тощо.

У 1910 році було прийнято рішення про організацію окремого банку для
кредитування промисловості. Підприємства, які належали місцевим
власникам, стали частіше звільнятися від сплати місцевих податків. Під
впливом промислового пожвавлення на початку XX ст. певних змін зазнала
економіка Львова. Швидко збільшувалась кількість населення, зайнятого у
промисловості: впродовж 1901-1910 pp. його стало майже на 10 тис. осіб
більше, питома вага серед усього самодіяльного населення підвищилася на
23%. Основна частина (понад 40%) майже 100-тисячного працюючого
населення міста, як і раніше, була поза промисловістю, будівництвом,
торгівлею і транспортом. Зріс чисельно робітничий клас Львова. Кількість
робітників, які проживали у Львові, перевищила 50 тис.осіб, з яких 20
тис.осіб працювало в промисловості і будівництві. Проте питома вага їх в
усьому населенні залишалася практично без змін [2].

Збільшення кількості населення, зайнятого в промисловості, відбувалося
переважно у зв’язку з розширенням дрібних підприємств. Напередодні
Першої світової війни в місті діяло близько 100 промислових підприємств
з кількістю робітників понад 20 осіб. Всього на цих підприємствах
працювало 8-9 тис. осіб. Таким чином, проти 1902р. кількість підприємств
зросла в півтора, а зайнятих в них робітників у 2 рази. Ще більше зросла
кількість зайнятих робітників і підприємств, які використовували парові
машини і мотори. Потужність використовуваних двигунів за цей час майже
потроїлась. Будівництво великої (потужністю 10 тис.кВт) електростанції
дозволило розширити використання електромоторів.

Галузева структура фабрично-заводської промисловості, як і раніше, була
пристосована переважно до вузьких місцевих потреб. Тут були представлені
всі основні галузі, крім легкої, яка залишалася й надалі на стадії
ремесла. Як видно з даних промислового перепису 1910 р. й анотованого
покажчика промислових і торгівельних фірм, найбільшими підприємствами
Львова залишилися залізничні ремонтні майстерні, які істотно не
розширили виробництво і мали близько 1000 робітників. З машинобудівних
підприємств найбільшим був завод з виробництва обладнання для
спирто-горілчаних і деревообробних підприємств та винокурень, на якому
пра-цювало до 200 робітників і використовувалися локо-мобілі потужністю
85 к. с. У передмісті, на Левандівці, діяв лісопильний завод, де також
працювало близько 200 робітників.

На початку XX століття у Львові з’явилися два великих підприємства
паперових виробів: на фабриці цигаркових гільз напередодні Першої
світової війни працювало 300, а на фабриці паперових виробів близько 500
робітників. Великим комбінатом з виробництва різних будівельних
матеріалів була фірма І. Левитського, де працювало близько 800
робітників. Ці та інші великі фабрики і заводи були острівками серед
сотень дрібних підприємств і кількох тисяч ремісничих майстерень.
Незважаючи на деяке пожвавлення промислового розвитку міста на початку
XX ст., корінних змін у характері його економічного обличчя не
відбулося.

У міжвоєнний період промислове обличчя Львова й далі визначали переважно
дрібні підприємства. В 1938 році діяло лише 112 підприємств з числом
робітників більше як 20, де було зайнято близько 10 тис. осіб. Зокрема,
на 62-х підприємствах працювало 21-50, на 23-х 51-100, на 27-ми понад
100 робітників [3].

Наприкінці 30-х років ХХ ст. найбільшими підприємствами у Львові були
скляні заводи «Львів» і «Леополіс», які мали відповідно 400 і 350
робітників, три шкіряні заводи («Пелліс», «Дермата» і «Новость»), де
працювало відповідно 200, 150 і 75 робітників. У харчовій промисловості
міста найбільшими були кондитерські фабрики «Бранка», «Газет» і
Гефлінгера, на яких було відповідно 485, 290 і понад 100 робітників,
консервний завод Рукера (500-600), пивоварний (370), державний
спирто-горілчаний Бачевського і спирто-дріжджовий, де працювало по
100-300 робітників та ряд менших підприємств.

Металообробна промисловість у Львові була представлена старими
залізничними і трамвайними ремонтними майстернями, в яких працювало
відповідно 1,6 тис. і 300 робітників. Крім того, тут діяли заводи
електротехнічних виробів «Контакт» і приладобудівний Ромера (відповідно
220 і 180 робітників), пожежного устаткування «Унія строжацька», водяних
насосів Кунца, вимірювальних приладів Булка, низьковольтних електроламп
«Люкс», які мали по 70-120 робітників.

Таблиця 1

Стан працевлаштування працівників у найбільших підприємствах Львова на
зламі 1938 і 1939 рр.

Назва підприємства Кількість працюючих

Фабрика консерв Jana Jerzego RUCKERA  500-600

Акціонерне Товариство F.Branka  485-568

Львівська Пивоварня Акціонерне Товариство  370-520

Гута скла „Львів»  400

Гута скла „LEOPOLIS»  350

Фабрика цукру та шоколаду „HAZET»  290-350

Друкарня „ATLAS»  220-290

Підприємство електротехнічного обладнання „KONTAKT»  220-250

Фабрика цигарок „AIDА»  200-220

Пекарня „MERKURY»  200

Шкіргалантерейне підприємство „PELLIS»  200

Підприємство прохолоджувальних напоїв KUNTZA  70-120

Підприємство електричних ламп „LUX»  70-120

Шкіргалантерейне підприємство „NOWOSC» Janiszewski і sp.  100

Гута шкла HALDERSKENA  294

Мебельна фабрика CZERSKIEGO і JAKIMOWICZA  180-230

Фармацевтична фабрика LJAOSU  174

Фабрика шкіри та взуття „POLONIA»  217

Шкіргалантерейне підприємство «DERMATA»  150-185

Фабрика пожежного спорядження „UNIA STRAZACKA»  126-180

Фабрика шоколаду GEFLINGERA  100-130

Фабрика горілок та спирту HENRYKA BACZEWSKIEGO  100-130

Фабрика спирту та дріжджів  100-130

Завод парфумів та косметики  80-130

Завод гральних карт  80-130

Фабрика ножів та столових приборів  70-120

Фабрика лаків і фарб BLINANFELDA  170

Нафтопереробний завод „GAZY ZIEMNE»  115

*Джерело: DALO, 300/1/9, с.13; L.Podhorodecki, op. cit, s. 179;
Історія…, op. cit., s. 186

З підприємств інших галузей слід назвати нафтопереробний,
ультрамариновий, лакофарбовий заводи, парфумерно-косметичну і фабрику
гральних карт, на яких в кінці 30-х pp. було зайнято по 80-130
робітників. Тут діяли фабрика цигаркових гільз «Аїда», друкарня «Атлас»
(200-220 робітників), кілька поліграфічних підприємств і фабрик
поліграфічних ви-робів, що мали по 40-80 робітників («Бібльос», Піллєра,
Наукового товариства ім. Шевченка, «Нова преса» та ін.) Потужність
Львівської електростанції досягла 25 тис. кВт., тут працювало 350
робітників. У Львові була меблева фабрика Перського-Якимовича і фанерний
завод «Ойкос», де працювало по 180-230 робітників. У Законі про
п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства СРСР на
1946-1950 рр. від 18 березня 1946р. йшлося про перетворення міста Львова
у великий індустріальний центр України: «…Перетворити місто Львів у
великий індустріальний центр України. Збудувати і ввести в дію у місті
Львові автоскладальний завод, електроламповий завод, завод телеграфної і
телефонної апаратури, скляний завод, трикотажну фабрику, підприємства
промисловості, а також відбудувати і збільшити потужність міської
електростанції» [3].

У 1947 р. промисловість Львова досягла довоєнного рівня виробництва, а в
1949 р. перевищила в два рази довоєнний період. Випуск промислової
продукції у 1955 році зріс у 17 разів проти рівня 1945 року, і в 2,5
рази проти 1950 р. В післявоєнний період важливе місце у функціонуванні
міської соціоекосистеми все більше починають відігравати промислові
підприємства. Значну частку серед цих підприємств становили
підприємства, що працювали на військово-промисловий комплекс держави.
Відповідно зростає антропогенне навантаження на природні екосистеми як у
місті, так і в його околицях.

Таблиця 2

Загальна кількість підприємств у м.Львів станом на 1 січня 1940 р.

№ Галузі промисловості Кількість підприємств Частка у %

1. Харчова  67 33.0

2. Мінеральна  21 11.0

3. Деревна  14 7.4

4. Металева  28 14.7

5. Електротехнічна  7 3.7

6. Текстильна  2 1.0

7. Хімічна  21 11.0

8. Шкіряна  6 2.6

9. Паперова  15 7.8

10. Поліграфічна  15 7.8

Разом  196 100

*Джерело: Державний архів Львівської області. Ф. Р-221 оп. 1 спр. 369
арк. 1-8 копія 

У 1945 році почали випускати свою продукцію паровозоремонтний,
електроламповий і шкіряний заводи, швейна і взуттєва фабрики та ряд
підприємств місцевої промисловості і промислової кооперації. В 1946 р.
стали до ладу заводи «Львівсільмаш», телеграфної і телефонної апаратури,
вимірювальних при-ладів, інструментальний і мотороремонтний заводи, а
також трикотажна, склодзеркальна, макаронна фабрики та інші
підприємства. У 1947 р. дав першу продукцію механічний завод віконного
скла, електро-арматурний, завод газової апаратури, завод водомірів,
завод парфумерної посуди.

В 1948 р. розпочали виробництво завод автонавантажувачів, а також
картонажна фабрика і жировий комбінат.

Таким чином, Львів став великим промисловим містом. Випуск промислової
продукції в 1950 р. перевершив довоєнний рівень більше, ніж у 3,5 раза.
Змінювалася структура промисловості. Серед промислової продукції
зростала питома вага металообробної промисловості. Якщо в 1939 р.
продукція металообробної промисловості складала 1,9% всієї продукції
Львова, то в 1950 р. вона досягла 44,9%.

Створення великих промислових підприємств у Львові, а також
реконструкція і нове будівництво підприємств харчової і легкої
промисловості та промисловості будівельних матеріалів привело до
корінної зміни у структурі природних ландшафтів міста. Різноманітність
природних ландшафтів спричинила територіальну зумовленість розвитку
промисловості.

У промисловому відношенні тривалий час у Львові виділявся північний
район, розташований поміж горбами Розточчя на сході, Кортумовою горою на
заході і річкою Полтва. Він має досить рівну поверхню, що сприяло
промисловому будівництву. Додатковими чинниками, що діяли в цьому ж
напрямі, були близькість до залізничної станції Підзамче, розташованої з
північного боку Високого Замку в самій гущавині житлових кварталів, та
менша земельна рента, бо ця територія до 1931 року не входила до міста.
Тому на тлі розкиданості промислового виробництва та відсутності певної
промислової цілісності в межах районів і навіть кварталів північний
район відзначався більш виявленим промисловим характером. У другій
половині XX століття він формувався як район легкої та харчової
промисловості. Тут було зосереджено шкіркомбінат, лакофарбовий і газовий
заводи (розташування яких було зумовлено пануючим у Львові напрямом
вітрів), харчові підприємства великий млинкомбінат, маслозавод,
м’ясокомбінат, кондитерська фабрика, рибокоптильний, пивоварний,
лікеро-горілчаний заводи, а також скляні підприємства, розташування яких
пояснюється наявністю поблизу піску. В 1962 році на базі цих підприємств
створено виробниче об’єднання «Райдуга». Серед підприємств
металообробної промисловості виділяється інструментальний завод. Усі ці
підприємства було створено переважно на базі невеликих майстерень.

Другий, західний, сектор промислового району, територія якого в
основному збігається з межами Залізничного адміністративного району, був
основним у Львові осередком машинобудування. Його транспортні потреби
обслуговували станції Львів-Головний та Клепарів. Розгалужена залізнична
мережа, близькість до центра і зручні транспортні зв’язки з ним сприяли
розміщенню тут великих металообробних підприємств. Тут успішно працювали
в 60-80-х роках минулого століття завод автонавантажувачів,
паровозоремонтний, завод ім. Леніна, «Львів-сільгоспмаш», мотозавод,
завод «Електрон». Порівняно незначну групу становлять підприємства
харчової промисловості: хлібозавод, жировий комбінат, молокозавод,
кондитерська фабрика. Крім цього у 80-ті роки ХХ ст., за межами міста
сформувався промисловий вузол «Рясне», який увійшов у склад західного
промислового району. Забудова тут здійснювалася за рахунок підприємств,
які виносилися з житлової забудови.

Третій, південний, сектор тяжіє до залізничних станцій Персенківка та
Скнилів. Економічну основу його становлять підприємства електротехнічної
та енергетичної промисловості (завод «Іскра», ізоляторний завод, завод
електропобутової апаратури), а також автобусний завод. Тут зосереджена
група цегельних заводів (що пояснюється насамперед наявністю сировини),
завод будівельних матеріалів.

Формування в межах міста певних промислових районів зумовило виникнення
внутрішніх зв’язків в межах промислової інфраструктури, зокрема, в
процесі спільного для всього вузла використання палива, електричної і
теплової енергії, водопроводу і зовнішнього транспорту, інженерних
споруд, спільних промислових майданчиків. Як свідчить практика, розвиток
міста тісно пов’язується саме з розвитком цих промислових районів. Це
давало змогу більш раціонально використовувати територію, кооперувати
кошти на загальновузлові об’єкти і здешивити вартість будівництва,
поліпшити архітектуру промислової забудови. Наявність «вертикальних» і
«горизонтальних» зв’язків вимагає по можливості близького розміщення
взаємопов’язаних підприємств. Це частково вирішувалося створенням
«кущів»: Сихівського куща підприємств електротехнічної та скляної
промисловості, Рясненького куща підприємств підйомно-транспортного
машинобудування.

Таблиця 3

Структура галузей промисловості м.Львів (станом на 1 січня 19890 р.)

Галузі промисловості Питома вага галузі у промисловості Львова (%)

за кількістю підприємств за валовою продукцією за територією, яку
займають підприємства за кількістю працюючих

Електроенергетична 3.0 0.7 7.0 2.9

Паливна 0.7 0.3 0.6 0.1

Хімічна і нафтохімічна 3.7 2.3 4.6 1.3

Машинобудування і металообробка 26.0 51.0 4.4 62.3

Лісова і деревообробна 9.7 2.1 7.2 2.8

Будівельних матеріалів 4.7 1.2 5.0 1.8

Скляна 2.0 0.9 1.4 1.7

Фарфорова 0.3 0.1 0.2 0.2

Легка 16.7 14.3 5.2 13.4

Харчова 16.0 20.3 16.3 6.3

Мукомельно-круп’яна 1.3 1.7 0.9 0.2

Медична 1.3 2.0 1.2 2.2

Поліграфічна 3.3 0.5 0.4 1.0

Інші 11.0 2.5 2.4 3.6

*Джерело: Львов в 2010 году: программные основы развития
народнохозяйственного комплекса. — Львов, 1984. — С.136.

Прив’язка підприємств до певної території здійснювалася з урахуванням
транспортно-географічного положення, природних умов, зокрема
геологічних, кліматичних тощо. На кінець 70-х pp. ХХ ст. у місті було 42
виробничих об’єднання, до складу яких увійшли по кілька одно профільних
підприємств: у машинобудівній галузі «Львівсільгоспмаш»,
«Автонавантажувач», у приладобудівній «Електрон», «Кінескоп»,
«Львівприлад», ім. Леніна, ім. 50-річчя Жовтня, в харчовій «Колос»,
«Світоч» та ін. [4]. Головними галузями спеціалізації у промисловому
виробництві були машинобудування і металообробка, хімічна і
нафтохімічна, лісова і деревообробна, легка промисловість, а також
промисловість будматеріалів. На них припадало 89,4% всіх зайнятих у
промисловості працівників, 93,4% її валової продукції, 74,8% вартості
основних виробничих фондів.

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

$If`„gd iA†kdd

a%?D?

a%?D?

??A??d

a%?D?

??A???

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

a%?D?

України порівняно з довоєнним періодом зросло у 14,3 раза, Львівської
області у 62,5 раза, а міста Львова у 110 разів. Провідне місце у
народному господарстві міста міцно закріпилося за машинобудуванням і
приладобудуванням, ці галузі у Львові розвивалися випереджаючими темпами
порівняно з аналогічними підприємствами у країні та республіці. Питома
вага промислової продукції цих галузей у валовому продукті СРСР
становила 28,7%, України 29,4%, а Львова 54,9%. Особливо інтенсивно
розвивалися ці галузі промисловості в 70-х pp. Валова продукція
машинобудування та металообробки країни за 1970-1980 pp. зросла на 256%,
республіки на 259%, а Львова на 340%. В 1980р. тут працювало 150тис.
осіб, або майже 2/3 зайнятих у промисловості міста. Промисловість Львова
давала 97% республіканського випуску автобусів, 25% телевізорів. У місті
було сконцентроване все республіканське виробництво мопедів,
автонавантажувачів та підвісних вантажонесучих конвеєрів.

Таблиця 4

Питома вага Львова у народногосподарському комплексі України, Західного
регіону України і Львівської області в 1980 р.

Показники

  Питома вага, в %

УРСР Західний регіон УРСР Львівська область

Чисельність населення 1.4 7.4 26.5

Зайняті у народному господарстві 2.0 10.9 39.4

Випуск валової продукції промисловості 3.4 25.2 67.5

Всього капіталовкладень (1976-1980 рр.) 0.7 4.7 15.4

Основними негативними наслідками розвитку промисловості на території
нашого міста є:

— концентрація промислових об’єктів на обмеженій території, яка призвела
до формування локальних ареалів з високим рівнем забруднення компонентів
природного середовища;

— несприятлива територіально-планувальна структура міста, зумовлена
підпорядкованістю інтересам нарощування промислового потенціалу,
внаслідок чого промислові підприємства часто оточені житловими масивами,
а значні потоки транспорту проходять через місто, що суттєво збільшує їх
загазованість;

— другорядність проблем містобудування порівняно з пріоритетами
промислового розвитку, що призвело до занедбаності таких важливих сфер
життєдіяльності міста, як водопровід і каналізаційна мережа, технічний
стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міста і якість
питної води;

— руйнування природно-географічного середовища міста Львова.

Рис.1.  Питома вага продукції окремих галузей у загальному обсязі
промислової продукції у 2000 році в м.Львів [5].

1 — енергетика, 2 — паливна промисловість, 3 — хімічна і радіохімічна
промисловість, 4 — машинобудування і металообробка, 5 — деревообробна і
целюлозно-паперова промисловість, 6 — промисловість будівельних
матеріалів, 7 — скляна і фарфорово-фаянсова промисловість, 8 — легка
промисловість, 9 — харчова промисловість, 10 — борошномельно-круп’яна і
комбікормова промисловість, 11 — поліграфічна промисловість, 12 — інші
галузі.

З 1970 по 1980 pp. обсяг валової продукції промисловості Львова виріс на
112 %, що перевищувало середньореспубліканські темпи в 1,6 раза. У місті
було сконцентровано 2 % працівників, зайнятих у народному господарстві
України.

Висока забрудненість навколишнього середовища промисловими викидами і
відходами, незадовільний стан життєзабезпечувальних систем, швидке
зростання населення міста на основі екстенсивного промислового розвитку
і необхідність розширення його території призвели до руйнування і
скорочення зеленої зони міста, забруднення і непридатного стану водоймищ
тощо.

За роки незалежності України суттєво змінилася структура промислового
виробництва. Упродовж 60 80-х років XX ст. провідне місце серед галузей
промисловості займало машинобудування та металообробка (ще у 1991р.
59,3%), де переважала продукція військово-промислового комплексу, а саме
приладобудування.

Тепер домінуючою є харчова промисловість, частка якої на кінець 2001р.
становила 39,4%. Питома вага продукції машинобудування та металообробки
склала 17,6%, легкої промисловості 6,2%, хімічної та нафтохімічної 6,0%,
енергетики 4,9%, промисловості будматеріалів 5,5%. Продукцію таких
підприємств як ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч», кавова
фабрика СП «Галка», ВАТ «Львівська пивоварня», ВАТ «Маяк», і СУШАТ
«Весна», ВАТ «Галичфарм», ВАТ «Іскра» знають не лише у Львові, але й
усій Україні. У місті сконцентровано 95% загальнодержавного виробництва
освітлювальних ламп, 100% виробництва автонавантажувачів, 11%
виробництва автобусів. На початку XXІ століття основу промислового
комплексу становлять 240 підприємств різних форм власності.

Вплив промислового потенціалу міста на стан його довкілля

У період найбільшого промислового зростання, в 70-80-і роки XX ст.,
основними забруднювачами атмосфери промисловими викидами у Львові були
шкірзавод, лакофарбовий і автобусний заводи, мех-склозавод, мотозавод,
ВО «Автонавантажувач», «Прикарпатпромарматура», «Львівсільгоспмаш»,
«Прогрес», м’ясокомбінат. Станом на 01.01.1982 року у Львові
нараховувалося 1887 джерел забруднення атмосферного повітря, з них 562
не були облаштовані газоочисними і пиловловлюючими спорудами. Сумарний
обсяг викидів в атмосферу складав 24233,9 тис. куб. м за годину, з яких
13862,0 тис. куб. м проходили очистку. Перевищення ГДК внаслідок
забруднення промисловими викидами за окремими інградієнтами
спостерігалося в районах розміщення таких підприємств, як ВО
«Автованавантажувач», «Львівсільгоспмаш,» «Львів-комунмаш»,
нафтопереробний і лакофарбовий за-води. Фіксувалося забруднення
атмосфери на територіях навколо м’ясокомбінату, шкірзаводу, відкритого
русла річки Полтви.

На розвиток промислового потенціалу міста, а отже й на якість його
довкілля, найбільший вплив мали близько 23 підприємств, серед яких на
першому місці знаходилися підприємства харчової і паливної галузей,
машинобудування і металообробки та електроенергетики. Станом на
1.01.2000 р. внесок Львова у сумарний викид забруднювальних речовин у
Львівській області дорівнював близько 20%, при цьому викиди від
стаціонарних і пересувних джерел становили відповідно 2,6 і 41% від
обласних показників. Сім підприємств міста, для яких було встановлено
обсяги викидів забруднювальних речовин в атмосферу понад 100 т, викидали
у атмосферу майже 50% від загальної суми викидів стаціонарними
джерелами. До складу найбільших за обсягами викидів в атмосферу увійшли:
Комунальне підприємство теплових мереж, Львівське обласне комунальне
підприємство «Львівтеплоенерго», ВАТ «Львівський керамічний завод», ВАТ»
Львівський локомотиво-ремонтний завод», Львівське підприємство теплових
мереж ВО «Львівенерго», ВАТ «Іскра» і ВАТ «Львівський мех-склозавод».
Серед газоподібних викидів цих підприємств на першому місці оксиди
азоту, основними джерелами якого є підприємства теплоенергетики.
Підприємства енергетики, є найбільшими стаціонарними джерелами
забруднень атмосферного повітря у Львові. Перш за все, це
теплоелектроцентралі (ТЕЦ-1 і ТЕЦ-2), а також 218 котелень.

Довжина теплових мереж у місті в 2000 р. становила понад 550 км, з них
510 км належала місту. Серед інших галузей промисловості у місті,
значний вплив на довкілля здійснюють такі галузі, як газова, будівельна,
хімічна, промисловість будівельних матеріалів. Оскільки основними
технологічними операціями цих виробництв є процеси подрібнення й
температурної обробки, це пов’язано з винесенням в атмосферу пилу
(основний інгредієнт забруднення), оксиду вуглецю, оксидів азоту,
фтористих сполук, фенолів та ін. Особливо небезпечними для довкілля є
підприємства нафтопереробної та хімічної промисловості, оскільки
необхідно враховувати кумулятивну дію сумішей різних компонентів
забруднення та їх комбінацій. Об’єм уловлених (знешкоджених)
забруднюючих речовин від промислових підприємств міста у 1999p.
дорівнював 2730 т, а у 2000 р. 2400 т.

Основними причинами, що зумовлюють незадовільний, а почасти й
небезпечний стан атмосферного повітря міста Львова, є недотримання
підприємствами технологічного режиму експлуатації пило-газоочисного
устаткування (у тому числі внаслідок обмеження енергопостачання), яке не
здатне працювати у межах екологічних і санітарних норм; невиконання у
встановлені терміни заходів щодо зниження обсягів викидів до
нормативного рівня; низькі темпи впровадження сучасних технологій
очищення викидів; відсутність ефективного очищення викидів підприємств
від газоподібних домішок; відсутність нормативних санітарно-захисних зон
між промисловими та житловими районами. Значна кількість джерел
забруднення повітря взагалі не обладнана очисним устаткуванням.

Проблема охорони атмосферного повітря загострюється також через те, що
на територіях підприємств із застарілим обладнанням розгортаються
приватні, малі орендні фірми, які експлуатують це обладнання без
проведення будь-якої модернізації або ремонту існуючих пилогазоочисток.
Впродовж останніх років XX ст. мала місце тенденція до зростання
відсотка уловлених (знешкоджених) забруднюючих речовин: якщо у 1998 р.
ця частка становила 48, то у 2000р. майже 88%. У той же час рівень
утилізації забруднюючих речовин у відсотках до загальної кількості
уловлених (знешкоджених) упродовж останніх трьох років (1998-2000 pp.)
залишалася практично на тому самому рівні і складала 72,1-75%.

У 2000 р. викиди від стаціонарних джерел забруднення на 90% були
зумовлені діяльністю 239 різногалузевих промислових підприємств, які
стояли на обліку в Державному управлінні екології і природних ресурсів
Львівської області та міськвиконкомі як основні платники збору за
забруднення довкілля. Для цих підприємств у 2000р. було нараховано 5139
організованих джерел викидів забруднювальних речовин в атмосферне
повітря. У розрізі районів міста найбільша кількість платників податків
збору за забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами була у
Залізничному (53), найменша у Франківському (32) районах міста.
Загальний викид забруднень від стаціонарних джерел у 1999 р. за
статистичною формою 2ТП «Повітря» становив 2,97 тис. тонн, а у 2000р.
3,08 тис. тонн, що на 13% менше, ніж у 1998 р. (таб. 5). 24,0% від цієї
кількості припадало на Шевченківський район, 23,5 на Залізничний, 19,7
на Галицький, 16,6 на Личаківський і 16,2% на Франківський райони.

Таблиця 5

Викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними джерелами міста
Львова у 1998-2000 рр., тонн/рік

№ п/п Показник 1998 1999 2000

1. Викиди від стаціонарних джерел, у т.ч. 3368.0 2971.8 3081.2

Тверді 340.6 310.8 326.9

Газоподібні 3027.4 2661.0 2754.3

2. Кількість організованих джерел викидів 7035 5685 5139

За класами викидів серед газоподібних речовин:

3. Сірчистий ангідрид 182.2 136.4 115.4

4. Окис вуглецю 929.8 912.0 952.1

5. Окисли азоту (у перерахунку на NO2 1351.8 1175.3 1071.4

6. Вуглеводи (без летких органічних сполук) 61.4 63.0 85.0

7. Леткі органічні сполуки 419.3 300.9 388.9

8. Інші газуваті і рідкі 82.8 73.4 141.6

Актуальною проблемою для міста є тенденція наближення і, навіть,
проникнення промислових підприємств до житлових забудов. При цьому, це
відбувається, як правило, не на окремо визначених за об’ємом
територіями, а у вигляді «черезсмужжя», що порушує вирішення основних
містобудівних завдань. У такій ситуації відбувається безпосереднє
наближення потенційних джерел забруднення атмосферного повітря
промисловими викидами, підвищеними рівнями шуму та електромагнітних
полів до житлової забудови, загострюється проблема дотримання
нормативних рівнів якості довкілля житлової зони. Така тенденція є
об’єктивною реалією часу, складовою частиною істотних процесів
реструктуризації колишніх об’єктів нежитлового призначення, що
відбуваються в країні. І це зрозуміло. Наявність готових капітальних
споруд із відповідною внутрішньою інфраструктурою, інженерних мереж
забезпечення таких об’єктів (водопровід, каналізація, електропостачання
тощо) і максимальне наближення до потенційних споживачів кінцевої
продукції виробництва, перспектива мінімальних капіталовкладень в
організацію того чи іншого виробництва на визначеній ділянці роблять
такі ділянки інвестиційно привабливими. Наприклад, території таких
підприємств як завод телеграфно-телефонної апаратури, ВО «Кінескоп».
Але, беручи до уваги можливі вищезгадані несприятливі наслідки на умови
проживання і здоров’я населення прилеглої житлової зони, вважаємо за
можливе погодитись до певного наближення до житлової забудови лише
підприємств IV-V класів небезпеки за діючою санітарною класифікацією, —
так званих підприємств малої потужності. Станом на 1.01.2001р. в місті
нараховувалося 7519 малих підприємств. Найбільша частка підприємств
малого бізнесу зосереджена в сфері роздрібної торгівлі та громадського
харчування — 58,3%, в промисловості — 18,4% підприємств, будівництві —
6,0%, у побутовому обслуговуванні — 4,8%, в інших сферах — 12,5%. Можна
виділити підприємства харчової промисловості (кондитерські мініцехи,
хлібопекарські, м’ясопереробні, рибопереробні тощо), підприємства
деревообробної промисловості (майданчики складання корпусних меблів,
столярні виробництва тощо), підприємства будівельної промисловості
(мініцехи з виробництва полівінілхлоридних вікон та дверей, виробництва
полімерних виробів), підприємства металообробки та ін. При всій
різноманітності виробничих процесів на малих підприємствах вищезгаданих
видів промисловості основними несприятливими чинниками впливу на
довкілля і здоров’я населення залишаються викиди шкідливих речовин в
атмосферне повітря і виробничий шум. Тому безумовною вимогою до
наближення промислових мініпідприємств до житлової забудови є
необхідність дотримання вимог гігієнічних нормативів щодо охорони
атмосферного повітря та безпечного шумового режиму.

Охорона повітря в межах щільної особливо багатоповерхової, забудови
потребує розробки заходів щодо зменшення об’ємів шкідливих викидів,
централізації викидів шкідливих речовин шляхом максимального скорочення
числа димарів, вентиляційних шахт, дефлекторів, аераційних ліхтарів,
максимальне використання технологічного і обслуговуючого обладнання на
електричному живленні, безумовне підключення таких об’єктів до
централізованих інженерних мереж і мінімізація утворення твердих
промислових та побутових відходів. Дані натурних досліджень рівнів шуму
від підприємств малої потужності зазначених галузей промисловості на
різних відстанях від джерел їхнього шумоутворення часто свідчать про
невідповідність фактичних рівнів шуму допустимим значенням, навіть на
нормативній відстані санітарно-захисних зон. Для забезпечення
нормативних рівнів шуму на території прилеглої житлової зони на
виробництві необхідно обов’язково здійснювати комплекс шумозахисних
заходів (встановлення малошумного обладнання, шумопоглинання,
екранування із можливою ефективністю знижених рівнів шуму на 15-30 дБА),
які повинні бути підтверджені відповідними розрахунками та лабораторними
дослідженнями при введенні об’єкта промисловості в експлуатацію.

В умовах зміни виробничих відносин в суспільстві, приватизації
промислових об’єктів еко-номіка стає ефективним важелем управління
процесами природокористування. Досвід промислово розвинутих країн
свідчить, що економічні важелі незрівнянно ефективніші в порівнянні з
адміністративними методами управління. Система адміністративних
за-борон, періодичних і часто символічних штрафів за їх порушення не
дала позитивних результатів, не зберегла природу від занепаду.
Економічні методи роблять невигідним неекономне використання природних
ресурсів і руйнування своєю діяльністю навколишнього природного
середовища. Головним економічним важелем має стати висока плата за
використання і руйнування основних природних компонентів соціоекосистем
— повітря, води, ґрунту, рослинності і тваринного світу.

Оцінюванню стійкості геосистем та їх окремих компонентів до зовнішніх
впливів присвячені праці П.Г.Шищенка, О.І.Шаблія, О.Г.Топчієва,
В.А.Барановського та багатьох інших вчених. Однак єдиного підходу до її
вирішення немає. В.А. Барановський включає в потенціал стійкості
природного середовища метеорологічний потенціал атмосфери, потенціал
стійкості природних вод, ґрунтів і біотичний потенціал. На наш погляд
невід’ємною ланкою функціонування еколого-географічних комплексів є
соціально-економічна складова (населення, транспорт, промисловість,
виробники енергії тощо).

Основними напрямками нового механізму природокористування в умовах, що
склалися, є такі:

— формування системи соціоекологічних обмежень на територіях і в
екосистемах (встановлення лімітів викидів (скидів), забруднюючих речовин
в навколишнє і лімітів допустимого використання (вилучення) природних
ресурсів;

— створення системи економічних важелів плати за забруднення
навколишнього середовища, за використання природних ресурсів, витрат на
поліпшення їх якості, а також економічно-правових санкцій;

— проведення гігієнічного та екологічного нормування викидів з метою
соціального захисту населення, недопущення негативного впливу забруднень
на здоров’я людей, збереження комфортного їх проживання.

Однак ці напрямки є тільки елементами зовнішнього, системного підходу до
вирішення проблеми. Він полягає в тому, що на основі вивчення процесів
впливу й поширення забруднення в природному і урбанізованому середовищах
важливо сформувати соціоекологічні критерії та поставити низку завдань
управління взаємодією суспільства і навколишнього середовища та
планування цього процесу. Виконання цих завдань дало б змогу шляхом
постійних компромісів здійснювати ефективну екологічну діяльність і
забезпечувати комфортні умови проживання, поліпшення природного
середовища. Системний аналіз і системне моделювання — ефективний
інструментарій такої оптимізації.

У джерелах антропогенного забруднення довкілля (за системним аналізом)
технології виробництв, види сировини або палива, технології та ступені
очищення є елементами системи взаємодії природи й суспільства, аналіз
варіантів яких може суттєво впливати на критеріальну оцінку всієї
системи, Що ж до питань вибору таких елементів, то завжди необхідно
розглядати конкретну екологічну ситуацію, наукові досягнення та
практичні реалізації. Для обмеження техногенного (антропогенного) впливу
на екосистеми Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) рекомендує
використовувати для визначення якості повітря чотири рівні ГДК:

І. — немає прямого чи побічного впливу на людину, тваринний світ або
рослинність;

ІІ. — можливість подразнення органів чуття, негативної дії на
рослинність. Зменшення прозорості повітря тощо;

III. — порушення життєво важливих фізіологічних функцій і виникнення
хронічних захворювань;

IV. — виникнення гострих захворювань, загибель людей і тварин.

В Україні при встановленні ГДК беруть рівень І, коли максимальні домішки
в атмосфері, віднесені до певного часу осереднення, за умов періодичної
дії або впродовж усього життя людини не спричиняють шкідливого впливу ні
на людей, ні на навколишнє середовище. Гранично допустимі концентрації
розроблено для 600 хімічних речовин і 33 їхніх комбінації, що дає змогу
використовувати їхні кількісні показники для контролю забрудненості
навколишнього середовища та для оптимізації планувальних заходів.

Крім ГДК, відомі підходи до встановлення гранично допустимих викидів
(ГДВ) окремих підприємств. Показник ГДВ враховує характер місцевих умов,
сукупність промислових підприємств та їхню специфіку щодо
забруднювальних речовин, перспективи розвитку тощо. Згідно з державними
стандартами, передбачається встановлення ГДВ для всіх промислових
підприємств. Використання цього показника має прикладне значення і
полегшує як контроль за діяльністю окремих підприємств, так і можливість
на даній території дотримувати сумарні концентрації, менші за ГДК. ГДВ є
техноекологічним критерієм, що регламентує техногенне навантаження на
певну територію або окремі її місця. Але, як правило, це — територія
проживання населення (селитебна зона), зона рекреації або
сільськогосподарські угіддя, якість продукції з яких залежить від
потужності викидів і впливає на здоров’я людей. Звідси і ГДВ як
критерій, спрямований забезпечувати комфортність проживання або захист
здоров’я людей, також є соціоекологічним критерієм. Крім оптимізації
варіантів технологій технічної системи (окремого підприємства, їхньої
сукупності тощо), для захисту повітря від забруднення велике значення
мають структура ландшафту, зелені насадження, планувальні рішення. В
цьому випадку маємо природно-технічну систему (з критеріями
технологічних рішень, оцінками природних, містобудівних елементів), яка
є підсистемою системи вищого рівня ієрархії — соціо-екологічної, що за
критеріями ГДК і ГДВ оцінює природно-технічну систему як середовище
проживання людей. Виходячи з такого типу ієрархії систем, формуємо
основні завдання оптимізації соціоекологічної системи, які полягають у:

— створенні та впровадженні у реальність функціонування міста системи
моніторингу стану навколишнього середовища; управлінні цим станом
залежно від метеоумов, на основі регулювання технологічних режимів
підприємств;

— довгостроковому прогнозуванні санітарно-гігієнічних ситуацій
забруднення довкілля; оцінці сумарних забруднень довкілля, пов’язаних з
транснаціональним перенесенням та прийняття оптимальних рішень.

Література:

Екологія Львова в цифрах і фактах. Міський екологічний бюлетень. —
Випуск № 1. — Львів, 2002.

Історія Львова. Короткий нарис. — Львів: Видавництво Львівського
університету, 1956.

Куц А.С. Львів. Економіко- географічний нарис. — Київ: Радянська школа,
1956.

Львов в 2010 году. Программные основы развития народнохозяйственного
комплекса. — Львов, 1984.

Основні економічні та соціальні показники міста Львова за 1990-2002
роки. Збірник. Львів. — 2002.

Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії.
— Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. —
С. 286.

Похожие записи