Реферат на тему:

Ефективність виробництва продукції тваринництва та перспектива розвитку
галузі

У процесі трансформаційних змін при переході до ринкової економіки
рівень виробництва сільськогосподарської продукції в господарствах
лісостепової зони, як і в країні у цілому, значно знизився. Якщо в 1990
році обсяг виробництва сільськогосподарської продукції тут становив 42,7
млрд. грн., то в 2001-му зменшився до 24,2 млрд. грн., або на 43,7 % у
господарствах усіх категорій. У тваринництві спад виробництва продукції
досяг за цей період 54,9%. Особливо істотними втрати були в
сільськогосподарських підприємствах аналізованої зони, де обсяги
виробництва тваринницької продукції зменшилися від 13,7 млрд. грн. в
1990 році до 3 млрд. грн. у 2001-му, або в 4,6 рази.

Динаміку та структурні зрушення у виробництві тваринницької продукції в
лісостеповій зоні та по областях наведено у табл. 1.35. Як видно із
даних таблиці, за період з 1990 по 2001 рік суттєво змінилася структура
виробництва тваринницької продукції по категоріях господарств. У
лісостеповій зоні питома вага сільськогосподарських підприємств
зменшилася від 67,1у 1990 році до 33,1% в 2001-му, а по Україні –
відповідно від 66% до 27,3%. У 2001 році питома вага цього сектора по
областях коливалася в межах від 10,6 у Чернівецькій області до 44,7 % у
Полтавській.

1.35. Валова продукція тваринництва по категоріях господарств
лісостепової зони (у порівнянних цінах 2000 р.), млн. грн.

Основним виробником тваринницької продукції в аналізованій зоні стали
господарства населення і фермерів, питома вага яких збільшилася від 32,9
у 1990 році до 66,9% в 2001-му, а по Україні – відповідно від 34 до
72,7%. У 2001 році питома вага господарств населення (включаючи
фермерів) по областях знаходилася в межах від 55,3 у Полтавській області
до 89,4% у Чернівецькій.

Такі ж тенденції простежуються й у виробництві окремих видів
тваринницької продукції. В лісостеповій зоні основним продуктом цієї
галузі є молоко. У 2001 році господарства тут виробили 40%
загальнодержавного обсягу виробництва цього продукту по господарствах
усіх категорій. Сільськогосподарські підприємства, включаючи фермерські
господарства, забезпечили в 2001 році 51,8 % виробництва молока від
загального показника аграрного сектора. У таблиці 1.36 наведено динаміку
і структуру виробництва молока в господарствах зони лісостепу.

1.36. Виробництво молока по категоріях господарств у зоні Лісостепу,
тис. т

Із даних таблиці видно, що протягом 1990–2001 років питома вага
сільськогосподарських підприємств у виробництві молока зменшилася більш
як у два рази, а питома вага господарств населення зросла. В 2001 році
цей сектор забезпечив майже 2/3 валового виробництва молока в Україні
(64,8 %). Питома вага господарств населення у 2001 році коливалася від
49,5 в Харківській області до 89,4 % у Чернівецькій.

Рівень виробництва молока залежить від наявності поголів’я корів та
їхньої продуктивності. Кількість цих тварин у господарствах лісостепової
зони (всі категорії) зменшилася від 3232,9 тис. в 1990 році до 1931,6
тис. у 2001-му. Особливо скоротилося поголів’я в сільськогосподарських
підприємствах зони – від 2401,8 тис. до 818,9 тис. за аналізований
період (у 2,9 рази). Збільшення кількості корів у господарствах
населення від 828,1 тис. у 1990 році до 1112,7 тис. в 2001-му, або на
34,3 %, не компенсувало втрат, що мали місце у сільськогосподарських
підприємствах. Динаміку продуктивності корів наведено в таблиці 1.37.

1.37. Середньорічний надій молока від корови (з розрахунку на поголів’я
корів на початок року) в господарствах усіх категорій, кг

У підвищенні молочної продуктивності худоби, збільшенні обсягів
виробництва продукції та зростанні її економічної ефективності важливу
роль відіграє цілеспрямована селекційно-племінна робота. Для формування
власної селекційної бази голштинської породи в областях створюють
стада–репродуктори цієї породи на базі поголів’я тварин канадської та
німецької селекцій.

Чорно–ряба порода характеризується високою молочною продуктивністю,
доброю оплатою корму молоком, інтенсивною енергією росту. Схрещування її
з чорно-рябими голштинами забезпечує підвищення продуктивності
вітчизняного поголів’я. Порода максимально відселекцінована за надоєм,
добре споживає об’ємисті корми, швидко нарощує масу в сухостійний
період. Так у ПЗ “Маяк” Золотоніського району Черкаської області від
корів чорно-рябої породи надоїли в середньому 5025 кг молока за
лактацію; в ДПЗ “Україна” Черкаського району – 4375, а в ДПЗ “Велика
Бурімка” Чорнобаївського району – 6906 кг. Водночас при ? кровності
голштинської породи у ДПЗ “Христинівське” Христинівського району в
середньому від корови за третю лактацію одержано 6228 кг молока, ДППЗ
“Коробівський” Золотоніського району – 5626, ПЗ АФ “Яснозір’я”
Черкаського району – 6155, а у ДПЗ “Велика Бурімка” Чорнобаївського
району – 6921 кг.

Досвід ефективного молочного скотарства нагромаджено у приватному
аграрно-орендному підприємстві (ПАОП) “Зоря” Красноградського району
Харківської області (табл. 1.38), де добре ведуть селекційно-племінну
роботу в молочному стаді, створили міцну кормову базу. Перелічені
фактори відіграють вирішальну роль у забезпеченні продуктивності корів.

1.38. Стан молочного скотарства в ПАОП “Зоря” *

Кудревич О., Геймор М. Шлях до високих надоїв // Тваринництво в
Україні.- 2002.- №9.

Формувати високопродуктивне молочне стадо корів почали у 1991 році. Для
підвищення молочної продуктивності та поліпшення технологічних якостей
маточне поголів’я осіменяли спермою голштинізованих червоно–рябих
бугаїв. Спрямований підбір плідників і відбір тварин бажаного типу дали
змогу створити в господарстві високопродуктивне стадо. Станом на 1
березня 2002 року на фермах утримували 4379 голів великої рогатої
худоби, у тому числі 1210 корів української червоно–рябої худоби
молочного напряму продуктивності.

Для поліпшення генетичного потенціалу молочного стада будуть
використовувати чистопородних голштинських червоно–рябих бугаїв.
Спільним наказом Мінагрополітики України та УААН від 22 лютого 2002 року
№ 54/17 господарству присвоєно статус племінного заводу по розведенню
української червоно-рябої худоби молочного напряму продуктивності.

Велику увагу приділяють стабільному зміцненню кормової бази. За останні
три роки в структурі посівних площ на кормові культури припадає 42%. Під
багаторічні трави у цей період відводили в середньому 33%, кукурудзу на
зелений корм і силос – 50,7, однорічні трави – 15,2, під кормові
коренеплоди – 1,1%.

У господарстві одержують високі врожаї кормових культур, що дає
можливість постійно забезпечувати тваринницьку галузь високоякісними
кормами. Так, у 1999–2001 роках урожайність зернових у середньому
становила 32,4 ц/га, сіна багаторічних трав – майже 22, зеленої маси
багаторічних та однорічних трав – відповідно 92, кукурудзи на зелений
корм і силос – 192 і кормових коренеплодів – 544 ц/га.

Піднесення кормовиробництва дало змогу збільшити витрати на корову від
56,4 ц корм. од. у 1999 році до 73,9 ц корм. од. у 2001-му й на
середньорічну телицю – від 18 до 22 ц корм. од. За останні три роки на
середньорічну корову заготовлено по 7,1 ц сіна, 123 – силосу та 10,9 ц
коренеплодів, а згодовували в середньому 3 ц сіна, 55–60 – силосу, 7–8 –
кормових коренеплодів, 25–26 ц концентрованих кормів, із них
високобілкових (соняшникова макуха) – 7,9 ц. Крім того, на корову
припадає ще до 8 ц гички цукрових буряків, близько 29 – жому і 1,5 ц
меляси.

Великого значення в господарстві надають ритмічній роботі зеленого
конвеєра. Мається на увазі не лише достатнє забезпечення тваринництва
зеленими кормами, поповнення їхніх запасів у сховищах, але й подовження
строків використання. З третьої декади квітня починають випасати худобу
на озимому житі, а також скошують останнє на зелений корм. З другої
декади травня скошують люцерну на зелений корм і згодовують в однакових
частинах із зеленою масою жита. У другій декаді червня косять однорічні
трави першого строку сівби і згодовують із зеленою масою люцерни.
Пізніше косять однорічні трави 2–3-го строків сівби. З інших площ
багаторічних і однорічних трав закладають сінаж, а з багаторічних трав
другого укосу заготовляють сіно.

У господарстві в окремих групах тварин одержано ще кращі результати.
Так, у 2001 році від 133 корів надоїли понад 7 тис. кг молока. У трьох
майстрів машинного доїння продуктивність поголів’я перевищила 8 тисячний
рубіж (від 8041 до 8728 кг).

Вагомих результатів у зростанні продуктивності корів досягнуто у
багатьох господарствах лісостепової зони. Зокрема, це племзавод
“Плосківський” Броварського району Київської області,
сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Щорса Білоцерківського
району, які перевищили раніше досягнуті надої молока.

Низька молочна продуктивність тварин у господарствах України зумовлена,
насамперед, недостатньою їх годівлею, внаслідок чого корми
використовуються на підтримку життєдіяльності поголів’я. Через це
витрати кормів у кормових одиницях з розрахунку на 1 т молока у нашій
країні в 1,5 – 1,8 рази більші порівняно з розвиненими державами світу.

Нині нерозв’язаною проблемою розвитку галузі є стабілізація поголів’я і
продуктивності корів. Наступне питання – забезпечення рівня виробництва
тваринницької продукції, поголів’я та продуктивності, досягнутого в 1990
році. У перспективі основним стратегічним завданням розвитку галузі
залишатиметься підвищення продуктивності дійного стада.

Вивчення складових формування молочної продуктивності корів підтверджує
вирішальну роль такого фактора, як повноцінна годівля (табл. 1.39).
Групування господарств України за продуктивністю корів виявило таку
закономірність: при надої 1700 кг витрати кормів на голову худоби
становили 31,7 ц корм. од., а понад 4000 кг – 61,1 ц корм. од. Різниця в
рівні годівлі між цими групами господарств – близько 30 ц корм. од., а в
продуктивності – 2832 кг. Це свідчить про те, що на приріст 1 ц молока у
групі господарств із продуктивністю корів понад 4000 кг витрачалося
порівняно з першою групою майже 0,9 ц кормів. Привертає увагу істотне
збільшення витрат концкормів з розрахунку на одну корову із зростанням
продуктивності поголів’я. В групі господарств із найвищою продуктивністю
корів (понад 4000 кг) витрати концкормів були майже в три рази більшими,
ніж у першій групі.

1.39. Рівень годівлі та продуктивність корів у сільськогосподарських
підприємствах зони Лісостепу в 2001 р.

За даними члена-кореспондента ВАСГНІЛ М.М. Бурлакова, за середньорічної
продуктивності корів 1800 кг молока питома вага підтримуючого корму в
загальній його кількості, яку згодовують худобі, сягає 68%, а на
утворення молока припадає лише 32 %. При надої 3000 кг ці показники
відповідно становлять 57 і 43 %, а при 4000 кг – 49 і 51 %.

Аналіз рівня виробництва молока, продуктивності молочного стада та
ефективності використання кормів вказує на недоліки у відображенні цих
показників офіційною статистикою. За вибірковими спостереженнями та
відповідними розрахунками валове виробництво молока і продуктивність
корів у господарствах суспільного сектора занижені. Це пояснюється тим,
що через надзвичайно складне фінансове становище і хронічну
заборгованість із заробітної плати господарства змушені в рахунок
заборгованості своїм працівникам видавати молоко, що не завжди
відображається в офіційному обліку та звітності (тіньова економіка).

У 2001 році найвищої продуктивності корів досягли сільськогосподарські
підприємства Київської області, які витрачали найбільше кормів на корову
в цій зоні, а витрати концкормів в абсолютному й відносному розрахунках
були оптимальними. У Сумській області продуктивність корів і рівень
витрат кормів, зокрема концентрованих, виявилися найнижчими в зоні.

Така ж закономірність спостерігається і в інших зонах. Серед степових
областей найвищою продуктивністю корів відзначається Донецька область
(2592 кг). Витрати кормів на корову тут становили 38,1 ц, в тому числі 9
ц концентрованих, або 24 % до загальної поживності. У Луганській області
з найнижчою продуктивністю (1790 кг) кормів на корову витрачали 32,8 ц,
в тому числі 5,6 ц концентрованих.

Економічну ефективність молочного скотарства наведено в таблиці 1.40.
Рівень рентабельності виробництва молока залежить від цін реалізації та
його собівартості. Протягом 1996 – 2001 років закупівельні ціни на
молоко, як і на інші види сільськогосподарської продукції, істотно
підвищилися. Якщо у 1996 році ціна 1 т молока та молокопродуктів,
реалізованих сільськогосподарськими підприємствами, була 191,5 грн., то
в 2001-му вона зросла до 603,6 грн. В областях лісостепової зони
динаміка закупівельних цін характеризується такими даними ( табл.
1.41.).

1.40. Ефективність виробництва молока в сільськогосподарських
підприємствах у 2000 р.

У забезпеченні рентабельного ведення молочної галузі важливу роль
відіграють ціни як екзогенний фактор. Проте, ґрунтуючись лише на
ціновому факторі, не можна розв’язати проблему оптимізації ефективності
молочного скотарства. З цією метою необхідно мобілізувати всі
внутрішньогосподарські резерви, приділивши першочергову увагу
продуктивності поголів’я та собівартості виробництва молока. Зокрема,
про важливе значення продуктивності корів у цьому процесі свідчать дані
таблиці 1.42. Як видно з наведених даних, при продуктивності до 2000 кг
виробництво молока збиткове. Мінімальний рівень рентабельності галузі в
групі господарств із продуктивністю 2001–2500 кг. Оптимального рівня
рентабельності (близько 40%) можна досягти при продуктивності 3500 кг
молока і вище.

1.41. Ціни реалізації молока сільськогосподарськими підприємствами,
грн./т

Про вирішальне значення продуктивності корів у формуванні собівартості
молока свідчить практика деяких господарств. Так, у СТОВ “Лан”
Смілянського району Черкаської області в 2000 році одержали по 5085 кг
молока від корови, собівартість 1 ц його становила 20,01 грн. при
затратах праці 4,2 люд.–год. з розрахунку на 1 ц. У ВСВК “Міжгір’я”
цього ж району надій молока від корови досяг 5091 кг при собівартості 1
ц його 23,06 грн. і затратах праці 2,9 люд.-год.

1.42. Вплив продуктивності корів на ефективність молочної галузі, %

Важливе місце у веденні тваринницької галузі відводиться вирощуванню
худоби та птиці. Вартість виробленої тут продукції в порівнянних цінах
2000 року знизилися від 30,3 млрд. грн. у 1990 році до 10,7 млрд. грн. в
2000-му і лише у 2001 році обсяг валової продукції зріс до 11,4 млрд.
грн. Питома вага продукції галузі у валовій сільськогосподарській
продукції в 2001 році становила 18,6 %

Динаміку і структуру виробництва м’яса в живій масі наведено у таблиці
1.43. Виробництво м’яса в господарствах усіх категорій зменшилося від
2465,9 тис. т у 1990 році до 981,4 тис. т у 2001-му, або в 2,5 рази.
Особливо скоротилися обсяги його виробництва у сільськогосподарських
підприємствах лісостепової зони за аналізований період – від 1824 тис. т
до 270,8 тис. т, або в 6,7 рази. Деяке зростання обсягів виробництва
м’яса у господарствах населення (від 641,9 тис. т до 710,6 тис. т, або
10,7 %) не змогло стабілізувати ситуацію в галузі.

Основним виробником м’яса у лісостеповій зоні, як і в Україні у цілому,
стали господарства населення. Питома вага цього сектора у виробництві
м’яса становила в 2001 році від 61,6% у Черкаській області до 87,6% в
Чернівецькій. У структурі виробництва м’яса в Україні велику питому вагу
становить яловичина. Так у 1990 році в господарствах усіх категорій на
її частину припадало 50,3%, у тому числі в зоні Степу 41,9, Лісостепу –
53,5 і на Поліссі – 60,4%.

У сільськогосподарських підприємствах питома вага виробництва яловичини
й телятини зросла від 63% у 1990 році до 73,9% у 2000-му, в тому числі у
зоні Степу – відповідно від 51,3 до 64,6%, Лісостепу – від 66,4 до 75,7
% і на Поліссі — від 66,4 до 87%. У господарствах населення частка м’яса
великої рогатої худоби не була переважною: в 1990 році – 16,5 й у
2000-му – 43,4 %.

1.43. Виробництво м’яса (у живій масі) в господарствах усіх категорій у
лісостеповій зоні, тис. т

Виробництво м’яса великої рогатої худоби в лісостеповій зоні
характеризується такими даними (табл. 1.44). Основним виробником
яловичини й телятини нині є господарства населення як у цілому в зоні
Лісостепу, так і у більшості областей, що входять до її складу. Особливо
великою була питома вага населення у виробництві яловичини в 2000 році у
Чернівецькій, Сумській і Тернопільській областях.

Спад виробництва м’яса великої рогатої худоби пов’язаний із зменшенням
кількості поголів’я худоби та істотним зниженням продуктивності тварин.
Так у господарствах усіх категорій України його кількість зменшилася від
24,6 млн. голів на кінець 1990 року до 9,4 млн. в 2001-му, або у 2,6
рази, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах – відповідно
від 21,1 млн.до 4,6 млн., або в 4,6 рази. У лісостеповій зоні
чисельність поголів’я в господарствах усіх категорій зменшилася за
період з 1990 по 2001 рік від 9,5 млн. до 3,9 млн., або у 2,4 рази, в
тому числі в сільськогосподарських підприємствах – від 8,2 млн. до 2,3
млн., або в 3,6 рази. У господарствах населення поголів’я зросло від
1330,7 тис. до 1625,5 тис., або на 22,2 %. Таке значне збільшення
кількості поголів’я не може суттєво компенсувати втрати
сільськогосподарських підприємств.

1.44. Виробництво яловичини і телятини у живій масі

Динаміку м’ясної продуктивності великої рогатої худоби наведено у
таблиці 1.45. Середньодобові прирости тварин на вирощуванні, відгодівлі
та нагулі зменшилися в Україні у цілому за період з 1990 до 2000 рік від
431 до 255 г. І тільки в 2001 році цей показник зріс до 318 г.
Аналогічна тенденція склалася й у лісостеповій зоні: при середньодобових
приростах 341 г вони коливаються від 285 г у Полтавській області до 390
– в Черкаській.

На даний час головним завданням у виробництві яловичини й телятини є
стале підвищення продуктивності тварин на основі всебічної
інтенсифікації галузі. За складних сучасних умов господарювання
сільськогосподарські підприємства досягають високих результатів у
веденні м’ясного господарства. Позитивний досвід виробництва яловичини
нагромаджено в сільськогосподарському кооперативі “Промінь”
Красилівського району Хмельницької області. Тут склалась ефективна
система ведення галузі, запроваджено внутрішньогалузеву спеціалізацію.
Молодняк утримують у клітках до 2 – 2,5 місяця. Наступна стадія
передбачає дорощування бичків до живої маси 200 кг при середньодобових
приростах 400 – 500 г. На стадії відгодівлі середньодобові прирости
досягають 800 – 825 г. Середня жива маса однієї голови реалізованого
молодняку становила протягом 1999 – 2001 років 385 кг. В 2001 році
сільськогосподарський кооператив одержав за рахунок реалізації молодняку
підвищених вагових кондицій (в середньому 432 кг) додатково 123,2 тис.
грн. доплат. У 2001 році собівартість 1 ц живої маси становила 244,6
грн., а реалізаційна ціна – 503,8 грн. (з дотацією і доплатами за
важковагових тварин). Кожна тонна реалізованої худоби забезпечила
підприємству 260 грн. прибутку. Враховуючи ситуацію, що склалася в
галузі, СК “Промінь” планує до 2005 року збільшити обсяги виробництва
м’яса до 550 – 600 т, у тому числі яловичини – до 520 – 570 т.

1.45. Середньодобові прирости великої рогатої худоби на вирощуванні,
відгодівлі та нагулі в сільськогосподарських підприємствах, г

Групування сільськогосподарських підприємств за рівнем рентабельності
виробництва м’яса великої рогатої худоби в 2000 році при її мінімальному
рівні (до 5%) свідчить, що оптимальний рівень рентабельності (майже 40%)
досягається при близько 350 г середньодобових приростів.

Концептуальними положеннями розвитку м’ясного скотарства України на 2001
– 2010 роки). передбачено до 2010 року довести виробництво яловичини,
одержаної від корів молочних, комбінованих і м’ясних порід, на душу
населення до 35 кг, що в 2,3 рази більше порівняно з 2000 роком. Частка
забійної маси яловичини, одержаної від м’ясної худоби, зросте від 2,3 у
2000 році до 17,8% у 2010-му.

Чисельність поголів’я м’ясних корів передбачено довести в 2005 році до
620 тис., а у 2010-му – до 1 млн. голів. По регіонах розведення худоби
їх частка становитиме в зоні Полісся 54,5% у 2005 році і 55% у 2010-му,
в зоні Лісостепу – відповідно 31 і 30 й у Степу – 14,5 і 15%.

Обсяги виробництва яловичини від худоби м’ясного напряму продуктивності
досягнуть у 2005 році 266,6 тис. т, а в 2010-му – 475 тис. т. У зоні
Полісся яловичини вироблятимуть у забійній масі від м’ясної худоби 90,1
тис. т в 2005 році і 161,9 тис. т – у 2010-му в Лісостепу – відповідно
51,7 і 88,3 тис. т, у Степу – 23,5 і 44,2 тис. т. Це дасть можливість
суттєво підвищити рівень харчування населення високоенергетичними
м’ясними продуктами.

В Україні розведенням м’ясної худоби займаються 18 племінних заводів і
39 репродукторів, де утримують понад 7 тис. корів. У племпідприємствах
використовують 165 племінних бугаїв м’ясних порід. У спермосховищах
нагромаджено до 7 млн. спермодоз. Проте для досягнення запланованої
кількості поголів’я необхідно розширювати племінну базу галузі. Зокрема,
потрібно довести чисельність племінних корів до 55 тис. голів, або
збільшити в дев’ять разів, а бугаїв–плідників – до 700 голів, або у 4,2
рази. Племінна база м’ясного скотарства України представлена 14
спеціалізованими м’ясними породами, з яких шість – вітчизняні.

Характерні особливості технології розведення м’ясної худоби:
безприв’язне утримання тварин у зимовий період на глибокій підстилці в
приміщеннях полегшених конструкцій; максимальне використання природних і
культурних пасовищ та вирощування молодняку до 6 – 8–місячного віку за
системою вільного або режимного підсосу.

Система кормовиробництва і використання кормів ґрунтується на зональних
особливостях раціональної структури посівних площ, докорінному та
поверхневому поліпшенні природних угідь, створенні культурних пасовищ,
впровадженні екологічно безпечних і ресурсозберігаючих технологій
виробництва та заготівлі кормів. Раціональним є використання 3– 5–
компонентних травосумішок, з яких 2 – 3 види злакові й 1 – 2 – бобові
трави (ранньо–, середньо– і пізньостиглі) та випасання худоби переважно
за режимною системою. Передбачається виділяти на одну корову 0,4 – 0,5
га пасовищ, у структурі посівних площ частку зернобобових (горох, люпин,
соя) планується довести до 10–15%, олійних продовольчих і технічних
культур (соняшник, цукрові буряки, ріпак) до 5–10, багаторічних
бобово–злакових травосумішок – до 6%, що забезпечить підвищення виходу з
одиниці площі обмінної енергії та перетравного протеїну на 30 – 40% і
знизить енерговитрати в 3–4 рази.

Система годівлі ґрунтується на фізіологічно максимальному використанні
сухої речовини високоякісних об’ємистих і зелених кормів при економічно
оптимальному рівні концентрованих у складі біологічно повноцінних
раціонів.

Річні зональні норми заготівлі кормів на корову з приплодом із
розрахунку на одержання середньодобових приростів живої маси 1000 г і
більше становлять 72,8–75,6 ц корм. од., 99–104 г перетравного протеїну
на 1корм. од., при частці зелених кормів за поживністю від 30 до 43% та
концентрованих від 20 до 32% залежно від зони й продуктивності.

Технологією годівлі м’ясної худоби передбачено використання кормів
переважно власного виробництва, особливо зелених, у чистому і
комбінованому вигляді, в тому числі й на пасовищах протягом 7 – 8
місяців, впровадження однотипної та комбінованої годівлі тварин протягом
року, а також годівлі повноцінними кормосумішами з використанням БМВД,
преміксів і комбікормів. Планується забезпечити м’ясну худобу зеленою
масою у літній період за рахунок культурних пасовищ у зоні Степу на 70%,
Лісостепу –80 і на Поліссі – на 90%.

Для успішного розвитку спеціалізованої галузі м’ясного скотарства
середньорічна потреба в капітальних вкладеннях у 2001 – 2005 роках має
становити 58,5 млн., а у 2006 – 2010-му – 183,3 млн. грн. Цільове
використання коштів забезпечить створення надійної матеріальної бази
м’ясного скотарства й сприятливі передумови для прискореного розвитку
галузі.

З підвищенням ефективності м’ясного скотарства завдяки зменшенню витрат
кормів на одиницю продукції (20 – 23 %), зниженням їхньої собівартості
на 16 – 18 % продукцію м’ясної худоби можна здешевити на 12 – 14 % з
розрахунку на 1 ц приросту живої маси. У 2001 – 2005 роках за рахунок
заощаджених коштів щорічно планується додатково виробити й реалізувати
яловичини на суму 133 млн. грн., у 2005 – 2010-му – 237 млн. грн., що
перевищить середньорічну суму капітальних вкладень за вказаний період
відповідно у 2,3 і 1,3 рази. Основними елементами механізму управління
та контролю за виконанням концептуальних положень передбачено: розробку
науково обґрунтованої Національної програми розвитку м’ясного скотарства
на 2001 – 2010 роки; реалізацію регіональних програм розвитку м’ясного
скотарства на базі бізнес-планів для сільськогосподарських формувань, що
розводять м’ясну худобу. Контроль за виконанням регіональних програм і
бізнес–планів здійснюватиметься на основі державної статистичної
звітності за такими показниками: рух поголів’я худоби, обсяги
промислового схрещування, виробництва і реалізації яловичини тощо.

Виробництво свинини в Україні займає в загальному обсязі м’яса (у живій
масі) друге місце після яловичини. В 1990 році частка свинини в
загальному обсязі м’ясної продукції по господарствах усіх категорій
становила 32,1%, а в 2000-му зросла до 36,3%. У сільськогосподарських
підприємствах обсяги її виробництва зменшилися відповідно від 25 до
17,7%, а в господарствах населення вона переважає: 51,1% – у 1990 році й
43,4% – в 2000-му.

У лісостеповій зоні за аналізований період частка свинини практично мало
змінилася по господарствах усіх категорій: відповідно 32,6 і 36,3%. У
сільськогосподарських підприємствах за ці роки рівень її виробництва
знизився від 25,3 до 17,1%, а в господарствах населення у 1990 – 2000
роках він також знизився від 53,4 до 44,7 %.

Динаміку й структуру виробництва свинини по господарствах усіх категорій
наведено в таблиці 1.46.

1.46. Виробництво свинини у живій масі

Господарства населення стали основними виробниками свинини в усіх
регіонах країни, зокрема в лісостеповій зоні, де питома вага її в 2000
році коливалася від 77,3% у Полтавській області до 92,8 – у
Чернівецькій. Зменшення виробництва свинини, як і яловичини, пояснюється
двома причинами: скороченням кількості поголів’я свиней у господарствах
усіх категорій, а також істотним зниженням продуктивності тварин.
Динаміку середньодобових приростів свиней на вирощуванні та відгодівлі
наведено в таблиці 1.47.

З 1990 року по 2000-й середньодобові прирости свиней на вирощуванні та
відгодівлі у зоні Лісостепу зменшилися в два рази. Лише у 2001 році
спостерігалося деяке зростання порівняно з попереднім роком. У межах
зони найменшими були прирости в Чернівецькій області (119 г), а
найбільшими – у Харківській (199 г).

1.47. Середньодобові прирости свиней на вирощуванні та відгодівлі у
сільськогосподарських підприємствах, г

Групування сільськогосподарських підприємств, які вирощують свиней,
залежно від рівня рентабельності (2000 р.) свідчить, що дана галузь була
збитковою в усіх господарствах із середньодобовим приростом менше 136 г.
Мінімальний рівень рентабельності (1,6%) забезпечила група господарств
із середньодобовим приростом 184 г. У групі із 336 господарств (4,4% до
підсумку) з рівнем рентабельності 38% середньодобові прирости перевищили
205 г.

Прикладом ефективного ведення свинарства є ВАТ “Племзавод Степной”
Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. Високих результатів
тут досягли завдяки цілеспрямованій селекційно–племінній роботі з
поголів’ям, впровадженню прогресивних технологій годівлі та утримання
свиней. У 2001 році середньодобові прирости тварин на дорощуванні й
відгодівлі становили 467 г, у тому числі на відгодівлі – 535 г. На 1 ц
приросту живої маси в 2001 році витратили 6,8 ц корм. од. Собівартість 1
ц живої маси була 430,6 грн. при середній реалізаційній ціні 770 грн./ц.
Від реалізації свиней одержали 1843,8 тис. грн. прибутку, а рівень
рентабельності галузі досяг у 2001 році 78,4 %.

Виробництво м’яса птиці в структурі м’ясної продукції у господарствах
всіх категоріях займало третє місце (після яловичини та свинини), його
питома вага становила в 1990 році 14,7 %, а у 2000-му зменшилося до
10,1%. У сільськогосподарських підприємствах питома вага м’яса птиці
відповідно зменшилася від 10,1 до 6,8%, а в господарствах населення –
від 26,8 до 11,3%.

У лісостеповій зоні спостерігається така ж тенденція. В господарствах
усіх категорій аналізований показник знизився від 11,8 до 9,8 %, у
сільськогосподарських підприємствах – від 7,2 до 6,1% і в господарствах
населення – від 24,7 до 11,4 %.

Динаміку та структуру виробництва м’яса птиці наведено у таблиці 1.48.

1.48. Виробництво м’яса птиці у живій масі

Основними виробниками м’яса птиці були господарства населення як у
цілому в лісостеповій зоні, так і в усіх областях: від 67,4% у Київській
до 96,9% у Чернівецькій.

Групування сільськогосподарських підприємств України за показником
виробництва м’яса птиці залежно від рівня рентабельності (2000 р.)
свідчить, що галузь не буде збитковою при досягненні середньодобових
приростів на 1 тис. голів 34,4 кг.

Ефективність виробництва м’яса значною мірою залежить від цін
реалізації. Динаміку цін на худобу і птицю у сільськогосподарських
підприємствах наведено в таблиці 1.49. У 2001 році найвищий рівень цін
на м’ясної продукцію спостерігався у Київській, а найнижчий – у
Тернопільській області. Ціни на велику рогату худобу протягом 1996–2001
років у сільськогосподарських підприємствах лісостепової зони зросли від
854 до 3658 грн. за 1 т. В 2001 році вони коливалися від 3295 грн. у
Тернопільській області до 3789 грн. у Хмельницькій.

1.49. Ціни реалізації худоби та птиці, грн./т живої маси

Ціна реалізації свиней підвищилась в сільськогосподарських підприємствах
лісостепової зони від 1446 грн. у 1996 році до 6399 грн. в 2001-му.
Найвищою була вона у Харківській області (6931 грн.), а найнижчою – в
Київській (6075 грн.).

М’ясо птиці у 1996 році реалізовувалося в сільськогосподарських
підприємствах за ціною 1808 грн./т, а в 2001-му – 5171 грн. По областях
у 2001 році вона коливалася від 3901 грн. у Сумській області до 6047
грн. в Чернівецькій.

Виробництво яєць у господарствах усіх категорій України зменшилося від
16286,7 млн. шт. в 1990 році до 8808,6 млн. шт. у 2000-му, або в 1,85
рази, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах – відповідно
від 10 126 млн. до 2 977,3 млн. шт., або у 3,4 рази. Скорочення обсягів
спостерігалося і в господарствах населення: від 6160,7до 5831,3 млн.
шт., або на 9,5 %.

Середня несучість курок-несучок у сільськогосподарських підприємствах
усіх форм власності знизилася від 214 шт. яєць в 1990 році до 169 шт. у
1996-му. З 1997 року вона почала підвищуватися і в 2000 році становила
213 шт. яєць.

Динаміку виробництва яєць та його структуру в господарствах усіх
категорій лісостепової зони наведено в таблиці 1.50. Основними
виробниками яєць у лісостеповій зоні були господарства населення, питома
вага яких збільшилася від 38,6% уоці1990 р. до 63,3 – у 2000-му. Лише в
двох областях зони – Київській і Полтавській – основними виробниками
яєць залишилися сільськогосподарські підприємства. У Тернопільській та
Чернівецькій областях питома вага господарств населення перевищила 90%.

Групування сільськогосподарських підприємств України за виробництвом
яєць залежно від рівня рентабельності (2000 р.) показало, що мінімальний
цей показник (2,7%) був у групі із середньою несучістю курей 234 шт.
яєць. У групі із 123 господарств середній рівень рентабельності становив
33,1%, а несучість – 246 шт. яєць.

1.50. Виробництво яєць усіх видів, шт.

Ціни реалізації яєць сільськогосподарськими підприємствами за останні
роки істотно зросли (табл. 1.51). У 2001 році ціна 1 тис. яєць
коливалася від 192,3 грн. в Харківській області до 453,9 грн. у
Чернівецькій.

Виробництво вовни в Україні у господарствах усіх категорій зменшилося
від 29 804 т в 1990 році до 3 400 т у 2000-му, або у 8,8 рази, в тому
числі у сільськогосподарських підприємствах – від 26 466 до 1 311 т, або
в 20,2 рази, а у господарствах населення – від 3 338 до 2 089 т, або на
37,7%. Надзвичайно велике скорочення обсягів виробництва вовни в Україні
пов’язано із зменшенням кількості овець у господарствах усіх категорій –
від 8 545,4 тис. (станом на 01.01.1990 р.) до 963,1 тис. голів (на
01.01.2001 р.), або у 8,9 рази. Середній настриг вовни від однієї вівці
знизився від 3,4 до 3 кг.

1.51. Ціни реалізації яєць, грн./тис. шт.

Динаміку та структуру виробництва вовни в господарствах усіх категорій
лісостепової зони наведено в таблиці 1.52. За період з 1990 по 2000 рік
виробництво вовни в господарствах усіх категорій лісостепової зони
зменшилося у 13,7 рази, в тому числі у сільськогосподарських
підприємствах – в 29,6 рази. Лише у господарствах населення було
досягнуто деяке підвищення цього показника (на 18%). На цей сектор
припадало в 2000 році 55,3% загального обсягу виробництва вовни у
лісостеповій зоні.

1.52. Виробництво вовни всіх видів, т

В Україні, зокрема у зоні Лісостепу, молочне скотарство є однією з
провідних галузей тваринництва, яка забезпечує виробництво молока і
молочних продуктів, а також значних обсягів м’яса. Поголів’я молочних
корів у країні необхідно стабілізувати на рівні орієнтовно 5 млн., а в
лісостеповій зоні – близько 2 млн. Потребує пожвавлення роботи з
поліпшення генетичного потенціалу молочної худоби у
сільськогосподарських товаровиробників (табл.. 1.53).

Основне завдання в розвитку галузі – підвищення рівня та якості годівлі
молочної худоби. Необхідно забезпечити середньорічний рівень годівлі
корів у товарних господарствах – 40-50 ц корм. од., а у племінних – не
менше 60 ц корм. од. із розрахунку на одну голову, щоб одержати від
корови за рік 3500 – 4000 кг молока в товарних і 5000–7000 кг у
племінних господарствах, зменшити витрати кормів із розрахунку на 1 ц
молока.

1.53. Кількість молочних корів у господарствах усіх категорій, тис.
голів на кінець року

Підвищення ефективності селекційного процесу в розведенні молочної
худоби потребує вдосконалення системи селекційно-племінної роботи.
Управління селекційно-племінною роботою здійснюється через асоціації та
об’єднання, які повинні забезпечувати комплексну й об’єктивну оцінку
продуктивності та екстер’єру корів, розширювати мережі лабораторій
якості молока, впроваджувати сучасні інформаційні технології й
удосконалювати систему оцінки бугаїв за якістю потомства.

У господарствах різних форм власності з гарантовано стабільною кормовою
базою, високим рівнем вирощування і годівлі тварин перевагу слід
віддавати високопродуктивним спеціалізованим молочним породам
вітчизняної селекції, які краще пристосовані до наших умов. Імпортувати
племінні ресурси необхідно з селекційною метою згідно із затвердженими
програмами.

1.54. Надій молока від корови у господарствах усіх категорій, кг

Надій молока від корови в цілому у лісостеповій зоні прогнозується на
2005 рік близько 3000 кг (табл. 1.54). У чотирьох областях (Київська,
Тернопільська, Черкаська та Чернівецька) подолано 3000-й рубіж молочної
продуктивності. Прогнозовані показники виробництва молока на 2005 рік у
лісостеповій зоні наведено в таблиці 1.55.

1.55. Виробництво молока в господарствах усіх категорій, кг

Поряд із молочним скотарством важлива роль у тваринництві відводиться
виробництву м’яса (яловичина, свинина, м’ясо птиці). Прогнозується
нарощування обсягів виробництва яловичини за рахунок збільшення
вирощування великої рогатої худоби м’ясних і комбінованих порід. Основні
напрями розвитку виробництва яловичини наступні:

впровадження технології інтенсивного вирощування великої рогатої худоби
при середньодобових приростах молодняку 700 г та більше, досягнення
живої маси однієї голови худоби при реалізації 500 – 550 кг і більше;

переорієнтування кормовиробництва на максимальне вирощування необхідних
для галузі кормів; створення високопродуктивних культурних пасовищ, у
тому числі й за рахунок залуження ріллі та поліпшення природних пасовищ,
зменшення витрат кормів на 1 ц приросту до 8 ц корм. од.

Реалізація перелічених заходів дасть змогу одержати у 2005 році в
Україні від 5 млн. корів молочного і комбінованого напрямів
продуктивності 300 кг м’яса в живій масі з розрахунку від корови.
Загальний обсяг виробництва яловичини досягне близько 900 тис. у
забійній масі, в тому числі у лісостеповій зоні – 360 тис. т.

Виробництво яловичини і телятини великою мірою залежить від кількості
поголів’я великої рогатої худоби. З цією метою в перспективі необхідно
забезпечити істотне збільшення її в цій галузі (табл. 1.56).

Природнокліматичні умови України сприяють виробництву достатньої
кількості власних концентрованих та інших кормів для забезпечення потреб
свинарства. В цій галузі необхідно невідкладно розв’язати такі основні
проблеми:

на першому етапі стабілізувати кількість поголів’я і почати його
нарощування;

у 2005 році довести обсяги виробництва свинини до 1,3 млн. т у живій
масі; для цього в господарствах усіх категорій потрібно утримувати 1
млн. основних і 1,5 млн. перевірюваних свиноматок й одержувати від них
достатню кількість поросят;

відновити роботу племзаводів, племгоспів і племферм, у стадах яких
утримувати 50 тис. основних свиноматок й одержувати щорічно близько 1
млн. племінних поросят.

1.56. Кількість великої рогатої худоби в господарствах усіх категорій,
тис. голів на кінець року

У нарощуванні виробництва м’яса в перспективі важливу роль відіграватиме
така скороспіла галузь, як птахівництво. Економічно доцільним є
відновлення роботи великих птахофабрик як найефективніших підприємств
галузі (табл. 1.57).

1.57. Реалізація на забій худоби і птиці в господарствах усіх категорій,
тис. тонн у живій масі

Нарощування обсягів виробництва продукції тваринництва передбачає
першочергове розв’язання проблеми кормової бази з метою повної
реалізації генетичного потенціалу продуктивності тварин. В Україні є всі
можливості для забезпечення тваринництва необхідними кормами, а
комбікормової промисловості сировиною. Потрібно відновити роботу
комбікормової промисловості й переорієнтувати її на випуск переважно
преміксів, кормових добавок і спеціальних сумішей, щоб можна було
виробляти комбікорми безпосередньо у господарствах.

Невідкладним завданням є врегулювання системи економічних відносин між
виробниками комбікормів і господарствами-споживачами, розробка державних
стандартів та забезпечення виробництва комбікормів, преміксів і кормових
добавок для різних вікових і технологічних груп тварин. З метою
повнішого постачання підприємств комбікормової промисловості сировиною
для виробництва комбікормів запровадити регіональні контракти по
заготівлі фуражного зерна та білкової сировини.

Програми з кормовиробництва мають передбачати застосування найменш
енергозатратних технологій вирощування й заготівлі кормів, найповніше
використання потенціалу природних кормових угідь, створення багаторічних
пасовищ, розширення посівів і підвищення валових зборів високобілкових
культур.

У 2005 році необхідно довести виробництво кормів в Україні до 80 млн. т
корм. од., перетравного протеїну – 8,8 млн. тонн і 105–110 г його з
розрахунку на 1 корм. од. У 2005 році планується виробляти 17–18,5 млн.
т комбікормів, 11,9 – сіна, 16 – сінажу, 32,5 – силосу, 23 – кормових
коренеплодів, 15 – жому. Для забезпечення тваринництва високобілковими
кормами виробництво макухи і шротів потрібно довести до 2,8 млн. т.

У лісостеповій зоні доцільно виробляти 32 млн. т корм. од. Проблема
забезпечення тваринництва кормами повинна вирішуватись за рахунок
оптимізації структури посівних площ, зокрема кормових культур,
збільшення виробництва протеїну, створення нових сортів і гібридів
кормових культур, удосконалення їх насінництва, підвищення ефективності
використання меліорованих земель, інтенсифікації лучного
кормовиробництва.

У 2005 році питому вагу зернофуражних культур у загальному виробництві
зерна необхідно довести до 55%, а в її структурі частку фуражного зерна
– до 10, кукурудзи – 25, ячменю – 30%. Посівні площі кукурудзи на зерно
слід також збільшити і впровадити технологію зберігання зерна з
використанням консерванту вітчизняного виробництва. Частка зернобобових
культур повинна зрости до 12 %. Пріоритетним напрямом є розширення площ
посіву сої, ріпаку, люпину, кормових бобів та інших високобілкових
культур. Площу кормових угідь, включаючи пасовища, треба збільшити за
рахунок вилучення з ріллі силових земель.

Велике значення у відродженні тваринницьких галузей має поліпшення
племінної справи. Необхідно реформувати систему селекційно-племінної
роботи в тваринництві відповідно до Закону України “Про племінну справу
у тваринництві”, насамперед в таких напрямах:

удосконалення структури управління селекційно-племінною роботою та
формування державної племінної інспекції;

запровадження державної підтримки племінної справи у тваринництві і
птахівництві;

проведення селекційно-племінної роботи відповідно до програми селекції в
тваринництві та птахівництві;

поширення системи селекційно-племінної роботи на тваринництво у
фермерських і особистих селянських господарствах.

Похожие записи