.

Засоби фізичного виховання. Зміст і форма фізичних вправ (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3374
Скачать документ

Реферат на тему:

Засоби фізичного виховання. Зміст і форма фізичних вправ

У практиці фізичного виховання використовується велика кількість
різноманітних фізичних вправ, які відрізняються між собою як за формою,
так і за змістом.

Зміст фізичної вправи утворюють, з одного боку, всі ті рухи й операції,
які входять до тої чи іншої вправи, і, з другого,— ті складні і
багатогранні процеси, які відбуваються в організмі під час виконання
вправи. Вони можуть розглядатись у багатьох аспектах: психологічному,
фізіологічному, біомеханічному, біохімічному та ін.

У психолого-педагогічному аспекті фізичні вправи розглядаються як
довільні рухи, які виконуються свідомо і спрямовані на досягнення
конкретного результату (ефекту) відповідно до конкретних завдань
фізичного виховання. Виконання фізичних вправ тісно пов’язане з активною
розумовою діяльністю, спрямованою на визначення способу дії, оцінку умов
її виконання, керування рухами, мобілізацію вольових зусиль, емоцій та
інших психологічних процесів.

За фізіологічним впливом фізичні вправи характеризуються переходом
організму на підвищений рівень функціональної активності порівняно зі
станом спокою. Діапазон цих змін залежить від особливостей вправи і може
бути значним. Легенева вентиляція, наприклад, може зростати у ЗО і
більше разів, споживання кисню — у 20 і більше разів, хвилинний об’єм
крові — в 10 і більше разів. Відповідно збільшуються об’єм та
інтенсивність метаболічних, дисиміляційних і асиміляційних процесів в
організмі.

Паралельно в організмі протікають біохімічні процеси, які визначають
якісні зміни в організмі (що виражається, наприклад, у збільшенні
м’язової маси, підвищенні вмісту в м’язах креатинфосфату тощо).

Психологічні, фізіологічні і біохімічні зміни в організмі відбуваються
на тлі біомеханічних процесів, які характеризуються переміщенням тіла й
окремих його частин у просторі та відносно одна одної і визначають форму
фізичних вправ.

Форма фізичної вправи являє собою її внутрішню і зовнішню структури.

Внутрішня структура фізичної вправи характеризується взаємодією тих
процесів, які відбуваю гься в організмі під час виконання тої чи іншої
вправи. При виконанні, наприклад, таких різних за змістом вправ, як біг
і піднімання штанги, процеси нервово-м’язової координації, взаємодія
моторних і вегетативних функцій, а також співвідношення енергетичних
процесів (аеробних і анаеробних) будуть суттєво відрізнятись.

Зовнішня структура фізичної вправи — це її видима сторона, яка
характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних
параметрів руху.

Форма і зміст фізичної вправи органічно взаємопов’язані, причому зміст —
визначальна і динамічніша сторона, яка відіграє провідну роль щодо
форми. Для того, щоб досягти успіху у виконанні тієї чи іншої вправи,
необхідно, насамперед, засвоїти її змістовну сторону, створивши
необхідні умови для розвитку силових, швидкісних та інших рухових
здібностей, від прояву яких вирішальною мірою залежить результат даної
вправи. Зі зміною елементів змісту вправи змінюється і її форма. Так,
наприклад, збільшуючи потужність, швидкість рухів або витривалість, ми
впливаємо на амплітуду рухів, співвідношення опорних і безопорних фаз та
інші ознаки форми вправи.

Зі свого боку і фО’рма впливає на зміст. Недосконала форма фізичної
вправи заважає максимальному виявленню функціональних можливостей і,
навпаки, досконала форма сприяє найефективнішій реалізації фізичних
здібностей. Доведено, наприклад, що при одній і тій же швидкості
пересування на лижах людина, яка досконало володіє раціональною технікою
лижного бігу, витрачає енергії на 10-20 % менше, ніж та, в якої ця
техніка менш досконала.

Таким чином, зміст і форма фізичної вправи нерозривні між собою: вони
знаходяться у постійному діалектичному взаємозв’язку.

Техніка фізичних вправ

У процесі вдосконалення фізичних вправ іде пошук раціональних способів
виконання рухових дій. Важливою передумовою при цьому є пізнання
закономірностей, від яких залежить так звана техніка вправ.

Загальні поняття про техніку рухових дій

У кожному довільному руховому акті є рухове завдання І спосіб, яким воно
буде вирішуватись. Так, наприклад, стрибок у висоту можна здійснити з
прямого і косого розбігу, відштовхуючись ближчою і дальшою від планки
ногою. Співставляючи ці варіанти між собою, можна знайти більш або менш
ефективні способи. Ті способи виконання рухової дії, за допомогою яких
рухове завдання вирішується з відносно більшою ефективністю, прийнято
називати технікою фізичних вправ.

Техніка фізичних вправ постійно розвивається: удосконалюється звична
техніка, іноді відмирають старі способи виконання вправ, народжуються
нові. Процес цей зумовлений низкою причин:

• постійним зростанням вимог до рівня спортивних результатів;

• використанням наукових даних, які сприяють знаходженню більш
досконалих способів виконання дій;

• виготовленням нового, досконалішого спортивного інвентаря та
обладнання.

Водночас, на певному відтинку часу техніка виконання вправи лишається
сталою і характеризується раціональною основою виконання, притаманною
багатьом виконавцям, тому вона отримала назву “стандартна техніка”.

Стандартна техніка не виключає можливості індивідуальних відхилень у
деяких елементах виконання, зрозуміло, в межах, які не спотворюють
основу дії. Індивідуалізація техніки здійснюється за двома напрямами: а)
шляхом типової індивідуалізації, коли в межах стандартної техніки
вносяться деякі зміни згідно з особливостями конституції тіла і фізичної
підготовленості окремої групи учнів; б) шляхом персональної
індивідуалізації, з урахуванням особливостей кожного учня.

Компоненти техніки фізичних вправ

Значення рухів, які входять до складу рухової дії, неоднакове, тому
прийнято розрізняти основу техніки рухів, головну (визначальну) ланку і
деталі.

Основа техніки рухів — це сукупність тих ланок і рис структури рухів,
які, безумовно, необхідні для вирішення рухового завдання у певний
спосіб (почерговість прояву м’язових зусиль, основні моменти
узгодженості рухів у просторі і за часом та ін.). Вилучення хоча б
одного з цих компонентів або порушення співвідношення в даній сукупності
рухів робить неможливим вирішення рухового завдання.

Визначальна ланка техніки — це найважливіша частина способу вирішення
рухового завдання. Наприклад, при стрибках у висоту з розбігу — це

відштовхування, поєднане Із швидким і високим махом ногою; в метаннях —
фінальне зусилля; при підйомі розгином на гімнастичних снарядах —
своєчасне й енергійне розгинання в кульшових суглобах з наступним
гальмуванням ніг та синхронним напруження м’язів рук. Виконання рухів,
що складають визначальну ланку, зазвичай відбувається за порівняно
короткий проміжок часу І вимагає максимальних м’язових зусиль.

Деталі техніки — це другорядні особливості рухової дії, які не порушують
її основного механізму. Деталі техніки можуть бути різними у різних
виконавців і, здебільшого, залежать від їх індивідуальних особливостей
(наприклад, відмінності у співвідношенні довжини і частоти кроку в бігу
зумовлені відмінностями в довжині кінцівок; неоднакова глибина підсіду
при підніманні штанги — різним ступенем розвитку гнучкості та силових
здібностей тощо).

Необмірковане сліпе копіювання індивідуальної техніки відомих
спортсменів може негативно позначитись на результатах виконання рухового
завдання. У висококваліфікованих спортсменів техніка має високу
стійкість і водночас гнучкість у пристосуванні до умов виконання.
Наприклад, при повторному виконанні однієї і тієї ж рухової дії за
однакових умов спостерігається схожість їх малюнка. А в несприятливих
умовах (наприклад, в разі необхідності метнути диск проти вітру або
розбігтися по слизькому ґрунті) спортсмен успішно виконує і це рухове
завдання, попередньо внісши корективи в деталі виконання рухової дії, а
інколи навіть і в основу техніки.

Фази виконання фізичних вправ

Рухи, що входять до складу рухової дії (фізичної вправи), виконуються у
певній послідовності і їх можна умовно поділити на три фази: підготовчу,
основну (або головну) і заключну. Всі три фази взаємопов’язані,
протікають плавно і обумовлюють одна одну.

У підготовчій фазі — створюються найсприятливіші умови для виконання
рухів основної фази. Це досягається, наприклад, за допомогою виконання
ряду послідовних рухів у вигляді розбігу, стрибка або обертових рухів,
напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі. Але є
рухові дії, підготовча фаза яких пов’язана з рухами, напрямок яких
протилежний рухові в головній фазі. Наприклад, завдяки замаху в
метаннях, опорних стрибках і ударних рухах розтягуються ті м’язи, які в
головній фазі повинні сильно і швидко скоротитися. Ефективність такої
підготовчої фази полягає і в тому, що вона сприяє збільшенню амплітуди
робочого руху.

Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного
рухового завдання. З біодинамічної точки зору найважливішим у цій фазі є

раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в
необхідний момент. Наприклад, передчасний активний робочий рух руки при
плаванні кролем викличе піднімання тіла над водою і утворення хвиль.

У деяких ациклічних рухів може бути не одна, а декілька основних фаз:
наприклад, у стрибках з жердиною — відштовхування і вхід на жердину,
перехід в упор з поворотом; у потрійному стрибку з розбігу — три
відштовхування.

Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і
полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії.
Наприклад, біг після фінішу, утримуючі рухи після випуску предметів у
метаннях, піднімання голови і розведення ніг вперед-назад в кінці оберту
вперед в упорі верхи та ін.

Характеристики рухів

Усі рухові дії людини протікають у просторі та часі і виконуютькя’ї
певний зусиллям, тому можна говорити про їх просторові, часові,
просторовій» часові, динамічні та ритмічні характеристики.

Просторові характеристики

До просторових характеристик техніки фізичних вправ належать положення
тіла і траєкторія руху частин тіла.

Положення тіла. Під час виконання багатьох фізичних вправ тіло або його
окремі частини не тільки переміщуються одна відносно одної, але й
зберігають нерухоме положення завдяки статичному напруженню м’язів.

Необхідність виділення в техніці вправ “положення тіла” як самостійного
компонента пояснюється його великим значенням в раціональній організації
рухів, яка досягається:

— правильним вихідним та кінцевим положенням, яке приймається перед
початком або в кінці руху;

— збереженням необхідної пози у процесі самого руху.

Поряд з цим, у вирішенні деяких педагогічних завдань багато вихідних
положень і статичних поз набувають самостійного значення (наприклад,
стійка на руках, горизонтальна рівновага та ін.). Вихідне положення
приймають з метою створення найвигідніших умов для початку дії. Особливі
вимоги у цьому відношенні пред’являються до стартових положень (у
спринтерів — низький старт; у боксерів, фехтувальників — бойова стійка
та ін.).

Стартове положення — це стан “оперативного спокою”, в якому немає
зовнішніх рухів, але концентровано втілюється цілеспрямованість до дії.

Від вихідного положення суттєво залежить і спрямованість впливу вправи
на м’язові групи, а, значить, і на розвиток силових можливостей рухового
апарату. Наприклад, при згинанні і розгинанні тулуба з положення «лежачи
руки вгору», вплив на м’язи живота буде значно більшим, ніж з положення
руки вздовж тулуба.

Поза тіла під час виконання вправи повинна відповідати біомеханічним і
іншим природним закономірностям та естетичним вимогам. Так, низька
посадка в бігу на ковзанах і їзді на велосипеді зменшує опір зовнішнього
середовища і тим самим сприяє швидшому пересуванню.

Суттєве значення в техніці виконання багатьох вправ, пов’язаних із
згинаннями, розгинаннями та поворотами, має певне положення голови.
Багато помилок у положенні тіла або рухах є наслідком неправильного
положення голови (дія шийно-тонічних рефлексів).

Траєкторія руху визначається шляхом, пройденим тілом від початкового до
кінцевого положення, і вимірюється в лінійних або кутових одиницях. В
траєкторії виділяють форму, напрямок і амплітуду.

Залежно від форми траєкторії рухи поділяються на прямолінійні і
криволінійні. Незважаючи на те, що загальний шлях криволінійного руху
більший, ніж загальний шлях прямолінійного, перевага криволінійних рухів
очевидна: немає потреби витрачати додаткових м’язових зусиль для
подолання стану спокою та інерції руху. Яскравим прикладом цього може
служити перехід від замаху ракеткою до удару по м’ячу в тенісі.

Як виняток, коли цього вимагає рухове завдання (наприклад, при прямих
ударах у боксі або уколах у фехтуванні), використовують прямолінійну
траєкторію руху.

Ефективність фізичних вправ залежить від напрямку траєкторії тіла, його
частин або предмета. Наприклад, відведення назад зігнутих перед грудьми
рук з метою розтягування великих грудних м’язів втратить ефективність,
якщо лікті будуть опускатись нижче рівня плечей. При відхиленні напрямку
польоту баскетбольного м’яча, кинутого з відстані 6 метрів, всього на
4°, – м’яч у кошик не потрапить.

Амплітуда — це розмах руху, її величина визначається в кутових градусах
(наприклад, піднімання ноги вперед чи назад на певну висоту), лінійних
мірах (наприклад, довжина кроку 75 см) або за домовленістю (наприклад,
напівприсідання).

Рухи дуже великої амплітуди називають переважно розмашистими. Рухи з
малою величиною шляху — дрібними. Якщо напрямок або амплітуда руху не
відповідає поставленому руховому завданню, то такі рухи називаються
неточними.

Література

1. Барков В.А. Динамический рукоход // Физическая культура в школе. —
1989.—№4. —С.35-36.

2. Васильков Г.А. Эстафеты на уроке // Физическая культура в школе. —
1985.—№3. —С.23-27.

3. Васильков Г.А., Васильков В.Г. От игры к спорту // Сборник эстафет и
игровых заданий.— М.: Физкультура и спорт, 1985. — 80 с.

4. Гелета З.С., Олеха Н.Т. Игровые эстафеты на уроках кроссовой
подготовки // Физическая культура в школе. — 1989. — № 9. — С.13.

5. Гуревич И.А. 1500 упражнений для круговой тренировки. — 22-е изд.,
перераб. и доп. — Минск: Высшейшая школа, 1980. — 256 с.

6. Донской Д.Д. Спортивная техника. — М.: Физкультура и спорт, 1962.

7. Короткое И.М. Подвижные игры детей. — М.. Советская Россия, 1987.

8. Кочкин В.В. Лабиринт и его использование // Физическая культура в
школе.— 1983. — № 10. — С.43-45.

9. Рунцов Б.С. Игры с длинной веревкой // Физическая культура в школе. —
1988. — № 10. — С. — 50-51.

10. Синкевич В.Ф. Комплексная система перекладин и брусьев // Физическая
культура в школе. — 1981. — № 6. — С.43.

11. Слободкин М.М. Тренажер для мышц ног // Физическая культура в школе.
— 1983. — № 5. — С.20-21.

12. Шолих М. Круговая тренировка. — М.: Физкультура и спорт, 1961.

13. Яцкин В.М. Применяя многокомплектные универсальные гимнастические
снаряды // Физическая культура в школе. — 1982 — № 2. — С.35-39.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019