.

Закономірності функціонування туристичного ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6648
Скачать документ

Реферат на тему

Закономірності функціонування туристичного ринку

Закономірності є формою прояву фундаментальних законів, що відтворюють
необхідні, стійкі, суттєві взаємозв’язки, які визначають розвиток та
функціонування реальних об’єктів та явищ. [1; 5]. Існує й протилежна
думка про закономірність як категорію, «яка виражає сукупну дію багатьох
спеціальних законів» [4, с 11].

Визначення закономірностей є результатом теоретичного узагальнення всієї
множини емпіричних даних з особливостей функціонування
суспільно-географічного об’єкту. Географічні об’єкти зазвичай складні,
підпорядковані дії природничих та суспільних законів. Для
суспільно-географічних об’єктів природничі закони проявляються в дуже
трансформованому вигляді через дію окремих чинників розвитку чи
обмеження природокористування (наявність природних ресурсів, їх якість,
обсяги, можливість використання при даному рівні розвитку продуктивних
сил і т.д.). Природно-ресурсна складова турпродукту, тобто використання
природно-рекреаційних умов та ресурсів в туризмі, обумовлює необхідність
урахування дії природничих законів геосфери (єдності та цілісності
геосфери, ритмічності, зональності).

Туризм є явищем суспільного життя, яке виникло на певному етапі розвитку
людської цивілізації, детерміноване рівнем соціально-економічного
розвитку країн та умовами життя населення. Туризм, як суспільний
феномен, підвладний дії суспільних законів: закону вартості, закону
неухильного росту продуктивності суспільної праці, закону суспільного
поділу праці, закону постійного зростання людських потреб та іншим.
Зокрема, закон зростання потреб населення спричинив появу туризму як
суспільного явища, що виникло на певному етапі розвитку людства. Цей
закон, реалізований в обсягах та структурі туристичного споживання, є
основою динамічності та диверсифікації туристичного ринку,
територіальної диференціації споживання туристичних послуг. Закон
суспільного поділу праці лежить в самій основі виокремлення туристичної
діяльності як галузі послуг, що в подальшому знайшло відображення в
ускладненні внутригалузевої структури та зв’язків, у формуванні
міжгалузевого комплексу індустрії туризму, який став основою
функціонування ринку виробника. Закон економії часу є основою ефективної
організації виробництва товарів та послуг у цій галузі, проявляючись не
тільки в зростанні продуктивності праці, айв економії часу, грошей та
зусиль на отримання послуги завдяки оптимізації територіальної
організації туристичної галузі, раціональній організації виробництва
послуг та їх споживання.

Закономірності функціонування туризму як об’єкту суспільно-географічного
дослідження є частковими проявами дії фундаментальних економічних
законів, а геопросторові форми його організації – суспільно-географічних
законів і закономірностей. Теоретико-методологічним підґрунтям є
системно-процесуальний підхід, який передбачає виявлення властивостей,
структури, стійких взаємодій та взаємовідношень між компонентами та
елементами ринку туристичних послуг як суспільно-географічної системи,
які, створюючи синергетичний ефект, стимулюють його просторово-часовий
розвиток.

Вихідними положеннями є:

а) поняття про туристичний процес як безперервний розвиток споживання
туристичних послуг, забезпечений відповідним розвитком міжгалузевого
господарського комплексу індустрії туризму;

б) розуміння туристичного процесу як геопросторового явища, властивості
якого проявляються в функціонуванні ринку туристичних послуг;

в) специфіка формування та функціонування туристичного ринку.

Масштабність туризму як суспільного явища, а саме прискорений розвиток в
часі та поширення по території (з орієнтацією на наявні
туристсько-рекреаційні природні та культурно-історичні ресурси, особливо
на перших етапах розвитку), комплексність, обумовлена функціональною
єдністю складових, глобальність, спрямована на «всеохоплення» світу, при
одначасній конкретності, основаній на неповторності, унікальності
регіонів за сполученням умов та чинників розвитку туризму, – дозволяє
визначити його сутність як туристичний процес з властивою йому
хронологічною структурою, яка відтворює послідовну зміну станів та
стадій розвитку, та хорологічною структурою, яка відтворює характер
взаємодії явища з геоторією (територія, акваторія) в певних формах
геопросто-рових структур.

Соціально-економічною сутністю туристичного процесу є формування потреби
у змістовному проведенні вільного часу в подорожі і задоволення цієї
потреби через формування певного виду діяльності з надання послуг та
виробництва товарів спеціального призначення. Рушійними силами даного
процесу є об’єктивні потреби людського організму у відпочинку,
обумовлені, соціально-економічними умовами його здійснення, в тому числі
шляхом подорожування.

В основі туристичного процесу лежить рух: рух як розвиток в часі
(прогресивна динаміка туристичних потоків, зростання економічної,
соціо-культурної, екологічної тощо ролі туризму і нарощування обсягів
діяльності) і рух як переміщення в просторі (туристів-споживачів від
місць проживання в місця відпочинку, робочої сили та кваліфікованих
кадрів, грошей у вигляді платежів, інвестицій тощо, інформації
рекламного, службового та іншого характеру). Наслідком руху є поширення
туризму як складової стилю життя та індустрії туризму як складової
господарського комплексу країни. Поширення відповідно до інтенсивності
проявів може носити рівномірний, хаотичний, компактний, розсіяний тощо
характер і закріплюватись в певних геопросторових формах (дисперсних,
ареальних). Означені властивості туристичного процесу дозволяють
розглядати його як геопросторовий процес [1, с.88-96] або процес
просторово-часової відповідності (узгодженості) попиту на туристичні
послуги і їх задоволення внаслідок діяльності міжгалузевого комплексу
індустрії туризму.

Туристичному процесу притаманна:

єдність, взаємозв’язність механізмів формування попиту і пропозиції, які
обумовлюють інтернаціоналізацію процесу задоволення туристичних потреб
впровадженням міжнародних стандартів обслуговування, діяльністю
суб’єктів ринку в глобальних розподільчих та інформаційних мережах тощо.
Саме ця єдність обумовлює глобальність туризму, його динамізм.

– циклічність, обумовлена планетарною ритмікою Землі (річний та добовий
цикли) та суспільною практикою (тижневі та сезонні цикли, обумовлені
процесами життєдіяльності людей – відпустки, свята, вихідні дні).

– граничність, наявність об’єктивних ресурсних можливостей для розвитку
туризму з урахуванням екологічних навантажень на територію та
соціо-культурних, психологічних навантажень на місцеве населення.

– поліморфізм або різноманітність ресурсної бази, яка відбиває
об’єктивно наявну диференційованість геопростору і є основою
туристичного поділу праці. Ресурсна зорієнто-ваність туристичного
процесу потребує інвентаризації, оцінки наявних ресурсів задля
інтенсифікації їх використання та посилення атрактивних властивостей з
одночасним створенням нових туристично привабливих об’єктів відповідно
до економічних можливостей територій (країн, регіонів).

– зональність, обумовлена природно-рекреаційною складовою туристичного
продукту і є похідною загальногео-графічного закону природної
зональності.

– регіональність є також проявом ресурсної детерміності туристичного
процесу. При цьому ресурсну детермінанту треба розуміти розширено як
наявність складових турпродук-ту, призначеного для споживання
(природних, культурно-історичних, етнорелігійних, соціальних,
інфраструктурних) та суспільних умов його споживання (рівень
соціально-економічного розвитку та розвитку індустрії туризму, рівень та
стиль життя населення, інтегрованість у світогосподарські процеси тощо).
Регіональність, що проявляється в неповторності, унікальності місцевих
умов формування попиту і пропозиції, визначає стадійність туристичного
процесу, напрямки та обсяги переміщень і обумовлює формування
територіальних ринків різного рівня, типу та виду.

Формою функціонування туристичного процесу є ринок туристичних послуг,
що має, як зазначалося ( HYPERLINK
“http://www.tourlib.columb.net.ua/Lib/Books_ukr/lubiceva_rtp11.htm” п.
1.1. ), всі ознаки предмету суспільно-географічного дослідження, на який
поширюється дія суспільно-географічних законів [2; 3; 5].

Специфічні ознаки ринку туристичних послуг:

1. Ринок туристичних послуг утворюється внаслідок виникнення потреб та
запитів населення на змістовне проведення дозвілля в подорожі зреал

ізоване у платоспроможному попиті на пропоновані послуги та товари.
Ринок туристичних послуг є похідною суспільного поступу і в той же час
певною ознакою соціально-економічного рівня розвитку країни, її
інтегрованості в світогосподарську систему. Він пов’язаний з іншими
ринками процесами обміну, характер та інтенсивність яких великою мірою
залежить від рівня соціально-економічного розвитку території. Чим
розвиненішою і стабільнішою є економіка країни, чим різноманітніша її
спеціалізація на світових ринках, тим більш сталі позиції займає
національний ринок турпослуг і його місце в економіці країни конгруентне
іншим складовим.

2. Туристичний попит та відповідна туристична пропозиція стосується
одразу певного комплексу природних благ, матеріальних та нематеріальних
ресурсів, послуг та товарів як загального так і спеціального
призначення, який є туристичним продуктом і виступає специфічним товаром
на ринку туристичних послуг. Формою споживання турпродукту є туристична
подорож – переміщення туриста від місця постійного проживання в місця
проведення дозвілля, тобто туристи повинні бути доставлені до місця
споживання туристичного продукту. Цим туристський експорт відрізняється
від товарного: у товарному – рухома пропозиція і нерухомий споживач, у
туризмі навпаки – пропозиція нерухома і повинна пристосовуватись до
нерухомого потенційного та рухомого реального попиту.

3. Попит на послуги туризму формується під дією об’єктивно-суб’єктивних
умов та чинників, тому характеризується не стабільністю, мінливістю в
часі і в просторі та мобільністю. Мобільність попиту (як на традиційні,
так і на нові види, форми та райони туризму) зростає пропорційно
рухомості населення і потребує відповідної мобільності від пропозиції. В
той же час існує певний розрив (в часі та в просторі) між рухомим,
динамічним попитом та стаціонарною постійною пропозицією, можливості
якої обумовлені місцевими умовами.

4. Туристичний попит підвладний коливанням, які обумовлюють сезонний
характер туристичної діяльності. Ці коливання проявляються як в часі,
так і в просторі, впливаючи на характер туристичного процесу: його
ритміку, напрямки руху, величину потоків та інші параметри. Коливання
попиту в часі задають ритмічність туристичному процесу протягом певних
відрізків часу (тижня, року, формуючи «гарячі» та «мертві» сезони).
Коливання попиту в просторі відбивають туристичну привабливість окремих
видів, форм, районів відповідно до моди та кон’юнктури, формуючи
географію туристичних потоків.

5. Туристичний ринок характеризується рівнем розвитку – спроможністю
виробника турпродукту задовольнити існуючий попит, та ємністю –
інтенсивністю та обсягами операцій з купівлі-продажу туристичного
продукту залежно від співвідношення умов та чинників внутрішнього та
зовнішнього ринкового середовища. Кон’юнктура ринку, зафіксована в цінах
за певний продукт на певний час, є інтегральним ринковим показником.
Гнучка цінова політика грунтується на різноманітності пропозиції, а
пропозиція забезпечується розвитком індустрії туризму, її
повноструктурністю (комплексністю) та пропорційністю розвитку складових.
Розвинена індустрія туризму дає можливість країні зайняти певне місце на
світовому ринку турпослуг, забезпечивши конкурентоздатність власного
турпродукту. Чим сформованіший ринок туристичних послуг, тим більш
узгодженою є цінова політика всіх учасників виробничого процесу. Щільний
ринок виробника переміщує акценти конкуренції з цінової на дію нецінових
факторів.

6. Ринок туристичних послуг полікомпонентний, структурований,
диференційований та ієрархізований. Компонентна структура представлена
суб’єктами ринку, що є складовими міжгалузевого комплексу індустрії
туризму, і відтворена в сегментації ринку попиту та ринку пропозиції
турпродукту.

Компонентна структура відбиває видове різноманіття попиту/пропозиції
відповідно до мотивації подорожі та її параметрів (форма, сезон, термін,
клас тощо), сегментацію ринку попиту (масовий, нестандартний,
елітарний). Динаміка туристичного процесу обумовлює диверсифікацію
ринку, а ускладнення його компонентної структури прискорює інтеграційні
процеси. При цьому зростає тіснота зв’язків як між видовими, так і між
регіональними елементами туристичного ринку.

Територіальна структура відтворює властивості туристичного процесу і
спрямована на зростання доступності турпродукту, що є одним з основних
оптимізаційних критеріїв. Саме властивості туристичного процесу
(особливо поліморфізм, зональність, регіональність) обумовлюють
диференціацію туристичних ринків. Територіальна диференціація
національних ринків грунтується на нерівномірності
соціально-економічного розвитку країн. Участь у світовому туристичному
процесі обумовлена як рівнем та стилем життя населення, так і
можливостями індустрії туризму. Індустрія туризму як міжгалузевий
комплекс з формування та задоволення потреб населення у проведенні
вільного часу в подорожі може розвиватися інтенсивним або екстенсивним
шляхом залежно від рівня соціально-економічного розвитку країни та її
участі в міжнародному поділі праці. Міжнародний поділ праці пов’язаний з
глобалізаційними суспільними процесами, проявом яких в туризмі є
зростання обсягів та розширення масштабів міжнародного туризму,
транснаціоналізація індустрії туризму та формування ринкових структур на
основі створення відносних переваг турпродукту.

Територіальна диференціація туристичного процесу на певній стадії його
розвитку закріплюється мозаїчністю територіальної структури ринку
туристичних послуг.

Нерівномірність перебігу туристичного процесу призводить до відносної
поляризації як компонентної, так і територіальної структур. Відповідно
до умов і потреб туристичного процесу об’єктивною є територіальна
концентрація туристичної діяльності і спеціалізація територій на наданні
туристсько-рекреаційних послуг, внаслідок чого формуються різноманітні
таксони (центри, курорти, райони, зони) -територіально-структурні
елементи туристичного ринку.

Ієрархічна структура багаторівнева. Кожному з рівнів відповідає певний
туристичний ринок, механізм функціонування якого відмінний від ринків
інших рівнів: глобальний рівень – світовий ринок туристичних послуг;
макрорівень -макрорегіональний ринок; мезорівень – національний ринок;
мікрорівень – місцевий ринок; топорівень – маркетингова зона
туристичного підприємства. Ієрархізованість туристичного ринку дозволяє
також виокремлювати видові та регіональні субринки. Масштабність видових
субринків визначається характером попиту: чим унікальніший попит на
різновиди туризму, тим масштаби і ший його субринок. Тобто, величина
видового субринку прямопропорційна нестандартності попиту. Масштабність
регіональних субринків залежить від унікальності пропозиції, що
грунтується переважно на ресурсній основі (наприклад,
Середземноморський, Альпійський регіональні субринки). Величина
регіональних субринків прямопропорційна поширенню комплексу однотипних
ресурсів.

Однак ієрархічність нестрога. Турпродукт, сформований на ресурсах та в
умовах певної території, містить конкретну регіональну пропозицію, має
яскраво виражений регіональний характер. Створення туристичного продукту
грунтується на наявних ресурсах та вимогах певного кола споживачів і
тому територіально обмежене, його споживання просторово локалізоване,
але реалізація практично територіально безмежна (бар’єри реалізації
обумовлені ринковими, в основному фінансово-інформаційними, можливостями
суб’єкта індустрії туризму). Властивості турпродукту містять яскраво
виражені регіональні ознаки, але він є складовою частиною не тільки
місцевого туристичного ринку, а й ринків вищого порядку (від
національного до світового в залежності від характеру турпродукту).
Кожен суб’єкт ринку має можливість вийти зі своїм продуктом на ринок
будь-якого рівня. У цій особливості проявляється нестрога ієрархічність,
«проникність» туристичного ринку, обумовлена умовами та чинниками
формування кон’юнктури, яка відбиває стан ринкового середовища. Таким
чином, кон’юнктура попиту, а також вимоги до якості турпродукту
формуються на світовому рівні, а забезпечуються місцевим туристичним
ринком. Якісний рівень турпродукта, розвиток та інтенсивність діяльності
ринків нижчих ієрархічних рівнів залежить від співвідношення
попиту/пропозиції, що формується на ринках вищих ієрархічних рівнів.

7. Основною одиницею суспільно-географічного дослідження є національний
туристичний ринок як керована, інституціональна одиниця. Діяльність
суб’єктів національного ринку регулюється державною туристичною
політикою, що є системою сполучення державних та бізнесових інтересів із
задоволення туристичних потреб населення шляхом розвитку індустрії
туризму і виконання туризмом його економічних, політичних,
соціально-культурних, екологічних та просвітницьких функцій.

Місце національного ринку туристичних послуг у світовому туристичному
процесі є результатом співвідношення факторів, представлених
туристсько-рекреаційними, трудовими ресурсами та капіталом, що
забезпечують абсолютні та порівняльні переваги країнам на світовому
ринку туристичних послуг, визначаючи обсяги та напрямки турпотоків.

Функціонування ринку туристичних послуг грунтується накругообугу грошей
та інформації, регульованому маркетингом та забезпеченому системою
підготовки кадрів. Обіг грошей складає внутрішній механізм
функціонування туристичного ринку, а обіг інформації – його зовнішнє
коло (мал. 4.26).

Мал. 4.26. Модель збалансованого функціонування туристичного ринку

Збалансованість національного ринку визначається швидкістю та характером
руху капіталу, інтенсивністю обігу коштів та інформації. Розвинені
ринкові структури прискорюють фінансові процеси, що робить діяльність
індустрії туризму ефективнішою для економіки країни. Розвинений
туристичний ринок характеризується щільним інформаційним полем з
прискореним рухом інформації та зворотніх комунікаційних реакцій.
Сучасні технології, докорінно змінюючи, значно ущільнили інформаційне
поле ринку, прискорили обіг інформації і зробили її адресною та
безперервною.

Світовому господарству на етапі глобалізації притаманний ступінчатий
перебіг капіталу: від країн Центру до країн Напівпериферії та Периферії.
Саме ця риса обумовлює характер інвестиційних процесів в індустрії
туризму і впливає на розвиток національних ринків та діяльність ринкових
структур, що забезпечують туристичне споживання. Ступінчатому перебігу
капіталу в світовому господарстві конгруентне явище багатоступінчатого
туристичного обміну, пов’язане з рівнем соціально-економічного розвитку
країн і відповідним рівнем цін на турпродукт. В міжнародному
туристичному процесі переважають потоки з країн з високим рівнем
економічного розвитку в країни з середнім рівнем економічного розвитку
(при інших незмінних компонентах); і з країн з середнім рівнем розвитку
– в країни більш низького рівня розвитку. Це обумовлене більш низьким
рівнем цін та вартості життя, що діють в країнах нижчого щаблю і
приваблюють потенційних туристів помірними цінами турпродукту. Дія цього
чинника обмежена можливостями індустрії туризму країни нижчого щаблю по
створенню комфортних та безпечних умов проведення дозвілля та дотримання
відповідного рівня життя, який був би не гірший, ніж в країні постійного
проживання туристів. Ось чому не спостерігається значного потоку з країн
з високим рівнем життя в країни з найнижчим рівнем.

Маркетинг, що регулює функціонування національного ринку, є
соціально-економічним процесом, спрямованим на врівноваження
попиту/пропозиції в межах країни, підвищення та закріплення її
конкурентоздатності на міжнародних ринках. Як елемент національної
ринкової політики маркетинг є процесом творення певного стандарту життя,
цілеспрямованим, активним впливом на функціонування туристичного ринку з
метою формування відповідності потреб і пропозицій.

Маркетинг передбачає моніторинг ринку на основі безперервного
інформаційного забезпечення. Як полікомпонентна та багаторівнева
система, маркетинг дозволяє за допомогою спеціальних методів та прийомів
певною мірою знівелювати негативний вплив суб’єктивних чинників
(особливо такого сукупного чинника як мода), що визначає особливу роль
маркетингу в механізмі функціонування ринку.

Маркетинг підприємства є інтегративною функцією суб’єкта ринку турпослуг
і спрямований на отримання прибутку шляхом визначення та задоволення
потреб споживача в умовах конкуренції. Засобом конкурентного суперництва
є кваліфікація персоналу, що в процесі обслуговування створює у
споживача уявлення про цінність турпродукту.

9. Кінцевою метою функціонування ринку туристичних послуг є задоволення
потреб туристів, зреалізоване в обсягах та структурі споживання.
Туристичне споживання, згідно закону зростання потреб населення, є
комплексним, відзначається динамізмом та диверсифікованістю, його обсяг
залежить від ємності ринку пропозиції. Умови споживання визначаються
станом певного національного ринку, ступенем його інтегрованості до
світового туристичного процесу, тому різнорідні, що спричинює мінливість
споживання за обсягами, якістю та структурою і обумовлює територіальну
диференціацію споживання туристичних послуг.

Основний закон функціонування ринку – це закон відповідності
попиту/пропозиції в часі і просторі за обсягом, номенклатурою,
кількісними та якісними параметрами. Дія цього закону співвідноситься з
фундаментальними економічними законами та їх суспільно-географічними
проявами. В основу дослідження ринку туристичних послуг, особливо макро-
та мезорівня, можуть бути покладені теорії співвідношення факторів,
абсолютних та порівняльних переваг, попиту, їх застосування дозволяє
краще зрозуміти механізм функціонування ринку та пояснити
нерівномірність розвитку та територіальну диференціацію споживання, що
об’єктивно існує на туристичному ринку (мал. 4.27).

Мал. 4.27. Структурно-функціональна модель туристичного ринку

Що забезпечує країні місце на ринку турпослуг? Це – загальний рівень
розвитку економіки країни, система її організації, що стимулює рух
основних факторів виробництва: фінансових, сировинних та трудових
ресурсів. Тому вивчення будь-якої сфери економічної діяльності
передбачає дослідження середовища такої діяльності, тобто дослідження
умов та чинників, що впливають на певну галузь, в даному випадку, на
туризм. Характеристиці цих чинників присвячено в роботі достатньо уваги,
в даному ж випадку хотілося звернути увагу саме на теоретичний бік
проблеми.

Розвиток туризму в країні стимулюється попитом перш за все на унікальні
туристичні ресурси. Тому перш за все слід відзначити дію закону
абсолютних переваг, оскільки наявність в країні унікального туристського
ресурсу світового або регіонального значення формує попит, стимулює
створення в даній країні індустрії туризму з відповідною пропозицією
турпродукту. Наприклад, г. Джомолунгма, що є найвищою вершиною світу,
приваблює не тільки альпіністів, а й інші категорії туристів, стимулюючи
розвиток індустрії туризму в Непалі, орієнтований саме на ці запити;
давньоєгипетські піраміди є унікальним культурним надбанням людства і
об’єктом цікавості багатьох людей світу, що здавна стимулювало розвиток
індустрії туризму в Єгипті; об’єктом поклоніння вірних християнської,
ісламської та іудейської релігій є Єрусалим і т.д. цей список можна
подовжити.

Але туризм розвивається не тільки в країнах, обдарованих унікальними
ресурсами, айв багатьох інших, які мають менш визначні ресурси або ж
ресурси, подібні до сусідніх країн. Такі країни об’єктивно виступають
конкурентами на певних ринках (наприклад, Середземноморські країни – на
ринку масового туризму, орієнтованого на відпочинок і розваги). їх місце
на світовому ринку можна пояснити дією закону подібності країн або
теорією попиту. Згідно цієї теорії, спеціалізація країни на міжнародному
ринку залежить від рівня розвитку внутрішнього ринку. Розвиток
внутрішнього ринку туристичних послуг є результатом ефективного
впровадження ідеї проведення дозвілля в подорожі і стимулює розвиток
індустрії туризму. Саме розвинена індустрія туризму здатна забезпечити
міжнародний попит, пропонуючи диференційований туристичний продукт,
відмінний від продукту сусідніх країн. Таким чином, Специфічна
різноманітність турпродукту спонукає розвиток туристичного процесу в
країні та регіоні.

Розвиток туризму потребує інвестицій, особливо в розбудову сфери
гостинності, на екологічні та реставраційні програми, спрямовані на
збереження та посилення атрактивності ресурсів тощо, що вказує на
зв’язок туризму з іншими галузями економіки, його залежність від
загального рівня економічного розвитку країни. З іншого боку, розвиток
туризму стимулює розвиток економіки, забезпечує мультиплікаційний ефект,
особливо відчутний в сфері зайнятості.

Створення турпродукту та його реалізація в туризмі є результатом праці
як кваліфікованої, так і некваліфікованої. Таким чином, туризм
забезпечує як загальну зайнятість, так і рух робочої сили. Якість
обслуговування в туризмі, його ефективність значною мірою залежать від
кваліфікації кадрів, що стимулює систему їх підготовки та
перепідготовки, обміни в цій сфері діяльності.

Таким чином, розвиток національного ринку туристичних послуг є
результатом співвідношення факторів, представлених
туристсько-рекреаційними, трудовими ресурсами та капіталом, що
забезпечують абсолютні та відносні переваги країнам на світовому ринку
туристичних послуг, визначаючи обсяг та напрямки потоків та характер
участі в світовому туристичному процесі.

Величина туристичних потоків залежить ще й від вартості послуг, від ціни
на основні та додаткові послуги, супутні послуги та товари, що впливають
на рівень цін індустрії туризму. Цінова політика країни в галузі
туризму, а також обмінний курс валют створюють порівняльні переваги і
впливають на конкурентні позиції національного туристичного ринку на
ринках вищих рівнів.

Пропорції між зазначеними групами факторів виробництва товарів і послуг
в туризмі впливають на спеціалізацію країн в цій сфері. Так, країни з
унікальними туристсько-рекреаційними ресурсами та ресурсами, що
користуються стабільним попитом спеціалізуються на іноземному туризмі,
експортуючи послуги індустрії туризму (Іспанія, Греція, Єгипет, Туніс).
Серед факторів, що забезпечують порівняльні переваги, визначальну роль
відіграє капітал. Тому можливість залучення капіталу в сполученні з
кваліфікованими кадрами та різноманітним тур-продуктом надає переваги на
туристичному ринку економічно розвиненим країнам (Велика Британія,
Франція, Німеччина, США тощо), які виступають як генераторами
туристичних потоків, так і реціпієнтами туристичних послуг.

Розглядаючи прояв законів і закономірностей економічного і соціального
розвитку у функціонуванні ринку турпослуг не слід забувати про вектор
часу. Історичний підхід дозволяє відстежити історію розвитку туризму в
світі та окремих регіонах, визначити зміни пріоритетів, особливо
мотиваційних, які впливали на формування попиту та пропозиції, зміни
пропозиції, особливо пов’язані зі зростанням рівня комфортності
подорожування тощо, що дозволяє відстежити процес формування того чи
іншого національного ринку туристичних послуг і пояснити певною мірою
характерні риси, притаманні індустрії туризму тієї чи іншої країни.
Відповідно до дії законів соціального поступу, що проявляються в процесі
історичного розвитку суспільства, національні туристичні ринки можна
класифікувати наступним чином:

а) ринки країн, де туризм зародився і розвивався як форма проведення
дозвілля – це перш за все європейські країни, що зараз відносяться до
типу високорозвинених (Велика Британія, Швейцарія, Франція та інші) та
країни Англо-Америки, де туризм є складовою стилю життя населення;

б) ринки країн, які сприйняли туризм як спосіб проведення дозвілля і де
туризм поступово, в формах, характерних для масового ринку, ввійшов до
стилю життя основної маси населення (наприклад, постсоціалістичні країни
Європи);

в) ринки країн, куди туризм був привнесений як складова європейського
стилю життя, коли він сприймається не як спосіб проведення вільного
часу, а як спосіб отримання прибутку (країни, що розвиваються).

&

??=???????? ??????асу і де розвиток туризму інтенсифікується за рахунок
створення сприятливих інвестиційних умов; третій клас складають країни
дуже різноманітні за умовами формування індустрії туризму: з одного
боку, це країни, де туризм розвивається на підставі унікальності
пропозиції (культурно-історична та природна спадщина людства), з іншого
– країни, що не мають абсолютних переваг, але мають сприятливі умови для
залучення міжнародного капіталу (наприклад, острівні країни), але всі ці
країни об’єднує те, що індустрія туризму в них формується внаслідок
наявності попиту в країнах переважно першого класу за моделями і
стандартами цих країн при сприянні місцевої влади в залученні
транснаціонального капіталу. Таким чином, на глобальному рівні
спостерігається сполучення двох напрямків в розвиткові туристичного
процесу:

1) інтенсивний (розвиток індустрії туризму «вглиб»), спрямований на
урізноманітнення пропозиції на ринках всіх рівнів і відповідними
провідними позиціями на світовому та регіональному ринках –
країни-законодавці стандарту туристичного обслуговування;

2) екстенсивний (розвиток індустрії туризму «вшир»), спрямований на
прилучення нових територій (регіонів, країн та окремих їх частин), що на
даному етапі мають значні відносні переваги, до світового туристичного
процесу шляхом створення там індустрії туризму за світовими стандартами
– країни-послідовники різного рівня залежно від ступеня розвитку
індустрії туризму та «відкритості» національного тури стичного ринку
впливам глобалізаційних процесів.

Туристичний ринок є результатом, так би мовити, «зустрічного» руху
попиту та пропозиції. Задоволення попиту або туристичне споживання тим
інтенсивніше, чим інтенсивніше розвинена пропозиція – індустрія туризму.
Таким чином, можна провести класифікацію національних туристичних ринків
за такою ознакою як інтенсивність туристичного споживання, позначивши її
певною моделлю розбудови індустрії туризму.

Інтенсивна розбудова індустрії туризму сприяє її диверсифікації та
інтеграції в національну та світову економіку і закріпленню провідних
позицій на світовому туристичному ринку. Спостерігається така
закономірність: чим вищий рівень економічного розвитку країни, тим більш
інтегрованою до національної економіки є індустрія туризму і тим більше
вона інтегрована в світову економіку і має на світовому ринку
туристичних послуг більший вплив. Тобто, інтенсифікований національний
туристичний ринок є основою спеціалізації країни в цій сфері
міжнародного територіального поділу праці. Прикладом є національні
туристичні ринки США, розвинених європейських країн, які займають
ключові позиції на світовому туристичному ринку (навіть незалежно від
сальдо туристичного балансу). Другу, значно більшу за кількістю групу,
складають країни, де розбудова індустрії туризму йде за моделлю країн
першого типу з урахуванням національної специфіки (соціальні умови,
етнокультурні особливості) та економічних можливостей (ступінь
відкритості національної економіки, її участь в міжнародному поділі
праці). Цю модель можна назвати екстенсивною, оскільки вона є
привнесеною, коли розвивається переважно пропозиція відповідно світовим
та транснаціональним стандартам і сприятливій місцевій туристичній
політиці. Екстенсивна модель, в свою чергу, трансформована на модель
країн перехідної економіки, де існує зустрічний рух «попит – пропозиція»
не тільки на міжнародному, а й на національному рівні, тобто існує
стійкий внутрішній попит на послуги туризму, та модель
вузькоспеціалізованого туристичного ринку екстенсивного розвитку
індустрії туризму, сформований тільки завдяки наявності зовнішнього
попиту (наприклад, національні ринки південноазійських країн).

Таким чином, інтенсивна модель не тільки забезпечує провідні позиції на
галузевому світовому та регіональному ринках з відповідним стійким та
зростаючим прибутком від туризму в національну економіку, а й сталі
позиції галузі в національній економіці. При цьому слід зауважити, що
чим вищий рівень економічного розвитку країни, тим структурованішою є її
господарська система і тим менша, але стабільна частка припадає на
туристичну діяльність (наприклад, в Швейцарії – 23%, в Греції – 42%,
Барбадосі – 86%). Інтенсивна модель функціонування національного ринку
туристичних послуг є чинником додаткових переваг на світовому ринку.

Узагальнення емпіричного досвіду з сучасних процесів розвитку туризму як
суспільного явища та функціонування ринку туристичних послуг як форми
споживання туристичного продукту, відбиття загальних економічних законів
і суспільно-географічних закономірностей дозволяють простежити ряд
закономірних тенденцій, які стосуються механізму формування туристичного
ринку, його функціонування в змінних умовах ринкового середовища, форм
цього функціонування (організаційних, галузевих, територіальних) та їх
проявів на ринках різних масштабів.

Обгрунтована О.І. Шаблієм у монографії «Суспільна географія: теорія,
історія, українознавчі студії» (2001) система законів і закономірностей
суспільної географії, є цілком прийнятною для досліджуваного об’єкту і
визначення просторово-часових закономірностей розвитку та функціонування
ринку туристичних послуг. На основі геопросторових зв’язків між явищами,
предметами та процесами, які вивчає суспільна географія, визначені
чотири типи законів: генетичні, структури, відповідності та
функціональні [5, с.120-148].

До найважливіших генетичних законів віднесені закони географічного
поділу та інтеграції праці. Географічний поділ праці в туризмі
проявляється, по-перше, у зосереджені туристичної діяльності з
комплексного туристичного обслуговування в місцях, які мають для цього
найсприятливіші природні і суспільні умови. Різномасштабність проявів
дії закону дозволяє виділити міжнародний та внутрішній державний
територіальний поділ праці і, відповідно, міднародний та внутрішній
туризм. По-друге, дія цього закону простежується в туристичному
(внутригалузевому) поділі праці, характерному для ринків всіх рівнів,
сутність якого полягає в спеціалізації територіальних рекреаційних
систем на наданні тих послуг, для споживання яких існують
найоптимальніші умови як з точки зору наявності та сполучення
туристичних ресурсів, так і їх експлуатації як ринкового продукту.
Територіальна спеціалізація проявляється у формуванні місцевих
туристичних ринків та базі ТРС різного рівня.

Зростання попиту (як поступальний процес, обумовлений внутрішньою
логікою, так і пов’язаний з кон’юнктурою ринку) призводить до
концентрації виробництва турпродукту в спеціалізованих ТРС, тобто
простежуються гравітаційні просторові процеси тяжіння
виробників-продуцентів туристичних послуг (послуг розміщення,
екскурсійного обслуговування, дозвілля, харчування та інших складових
гостинності) до місцевих ТРС як до джерел туристичних і трудових
ресурсів, та посередницької діяльності з формування комплексного
турпродукту – до місць концентрації споживачів (формування місцевих
ринків на основі маркетингових зон туристичних підприємств).
Гравітаційні процеси характеризуються ефектом «стягування», обумовленим
переміщенням туристів від місця проживання (та, як частковий варіант,
придбання комплексного туру) до місця проведення дозвілля, яке в даному
випадку є «фокусом» споживчих уподобань (туристичної мотивації). Цей
ефект закріплюється формуванням просторово виражених в транспортній
інфраструктурі туристичних коридорів. Стягування, як прояв концентрації,
супроводжується територіальним розширенням ядра та ускладненням його
функцій, тобто агломеруванням. Поряд із агломеруванням спостерігається
зворотній процес дегломерації – розповсюдження туристичної функції на
прилеглі терииторії, що має під собою як об’єктивне підґрунтя
екологічних обмежень та територіальної ємності, так і суб’єктивну дію
кон’юнктурних чинників. Концентрація, агло-мерування є проявами процесу
централізації на ринку туристичних послуг. Дія стимулюючих,
стабілізуючих та лімітуючих чинників функціонування ринку обумовлює
нерівномірність зазначених процесів, яка закріплюється ієрархією
елементів територіальної структури.

Прогресуюча централізація туристичного процесу проявляється в виділенні
ядер концентрації туристичної діяльності, зв’язаних
виробничо-технологічними та інформаційними зв’язками, закріпленими рухом
туристичних потоків у певних напрямках (туристичними коридорами), і веде
до формування каркасу геопросторової інтеграції туристичного процесу, що
є проявом дії закону географічної інтеграції праці. Прояв цього закону
відображений також у процесі формування міжгалузевого комплексу
індустрії туризму, комплексоутворюючі зв’язки якого посилюють
геопросторові процеси інтеграції та поділу праці в туризмі.

В основі формування індустрії туризму лежить комплексність туристичної
послуги як найхарактерніша специфічна ознака туристичної діяльності, яка
передбачає наявність стійких взаємозв’язків між елементами (видовими та
регіональними суб’єктами туристичного ринку) і компонентами
(функціональними структурами) ринку пропозиції та пропорційність
(збалансованість) їх розвитку відносно попиту населення.
Комплексно-пропорційний розвиток індустрії туризму всіх рівнів
забезпечується її стійкістю та лабільністю (здатністю змінюватися не
втрачаючи функціональності відповідно до змінних умов середовища),
основаною на виробничо-технологічних, соціально-економічних,
соціально-екологічних та еколого-господарських зв’язках. Повноструктурна
збалансована індустрія національного туризму здатна не тільки до
інтенсифікації використання наявних туристичних ресурсів, але й до
створення таких ресурсів (техногенні об’єкти спеціального туристичного
призначення – Діснейленди, аквапарки, .музейні експозиції «просто неба»,
фестивалі, виставки тощо). Такий міжгалузевий комплекс є стійкою,
самодостатньою системою, симплексний ефект якої обумовлює її
саморозвиток і здатність до регенерації (постійного відновлення).
Будь-яка структурна невідповідність індустрії туризму обумовлює
екстенсивний шлях розвитку і призводить до переексплуатації наявних
ресурсів, спричинюючи дегресивні процеси, що негативно впливає на всі
функції туризму (від економічних до соціокультурних). Крім того,
розвиток такої індустрії туризму нестійкий, підвладний зовнішнім
впливам, які почасти гальмують процеси ринкоутворення та консолідації
суб’єктів ринкової діяльності.

Таким чином, дія генетичних суспільно-географічних законів проявляється
в територіальній диференціації ринків, полілінійності їх розвитку,
централізації туристичного процесу.

Дія законів структури проявляється через механізм дії
поліфункціональних, багаторівневих, поліструктурних прямих та зворотніх
зв’язків різного типу та виду між сторонами ринку, які формують попит та
пропозицію, між елементами видових та регіональних субринків, між
суб’єктами ринку пропозиції (продуцентами та посередниками),
закріплюючись формуванням територіальних ринків різного рівня, виду та
типу. Маркетингова зона туристичного підприємства формується зусиллями
даного підприємства, тобто його фінансовими та виробничими можливостями,
маркетинговою ринковою стратегією, які обумовлюють
інформаційно-комунікативні впливи та зв’язки з ринком попиту.
Концентрація діяльності веде до ущільнення маркетингових зон і
формування місцевого ринку, функціонування якого забезпечено наявністю
попиту та відповідної пропозиції виробників і посередників ринку. Всі
властивості туристичного ринку знаходять свій прояв вже на цьому рівні.
Оскільки туристичний процес є геопросторовим за сутністю, то в основі
формування регіонального ринку лежать просторові зв’язки між споживачами
та виробниками турпродукту, і між виробниками турпродукту, що
забезпечують споживання туристичних послуг. Властива туристичному ринку
нестрога ієрархічність проявляється в доступності турпродукту саме
місцевих турринків, сформованих на базі ТРС. При цьому зона впливу
такого ринку вимірюється співвідношенням витрат часу, зусиль та грошей
до цінності в очах споживача пропонованого турпродукту. Тому наявність
прямих, безпересадочних, швидких та комфортних сполучень (зв’язків),
«стискуючи простір і час», розтягує цю зону, а відсутність таких умов,
навпаки, звужує її. Розтягування обмежене співвідношенням «комфортність
– вартість»: радіус зони тяжіння місцевого ринку прямо пропорційний
витратам часу та обернено пропорційний вартості подорожі, особливо
частці транспортних послуг у загальній вартості туру.

Ринок туристичних послуг є складовою ринку послуг, структурним
компонентом сфери обслуговування населення і його територіальна
структура формується у відповідності системам розселення (дія закону
відповідності). При цьому ієрархічна структура дисперсних елементів
туристичного ринку певного рівня практично відповідає залежності формули
Ціпфа «ранг – людність», оскільки, за інших незмінних умов, обсяг попиту
прямо пропорційний величині поселення і відповідно це правило діє й для
пропозиції, але його дія ускладнюється кон’юнктурою та умовами
конкуренції. Урбанізація ущільнює територіальний ринок, зменшує його
радіус. Геопросторові структури ринку будуються у відповідності з
теоретичними постулатами закону ґраток Кристаллера. Гексагональна
структура оптимальна з точки зору максимально можливого охоплення
виробником споживачів послуги, а з іншого, надає можливість споживачеві
вільно обирати пропоновану послугу, відповідно до власних уподобань, і є
цілком придатною для формування територіальної структури, особливо
дисперсних елементів туристичного ринку, оскільки туристична послуга є
нестандартною, орієнтованою на споживання певною категорією населення.
Превалювання певної моделі (адміністративної, транспортної чи
обслуговування) обумовлене характером попиту та властивостями
пропонованого турпродукту, тому територіальні ринки (субринки) можуть
мати будь-яку конфігурацію.

Закони функціонування грунтуються на принципах керованості (внутрішньої
самоорганізації) систем, явищ, процесів. Управлінські впливи провадяться
через дію чинників, які набувають властивостей регуляторів (внутрішніх
або зовнішніх) з функціями стимуляції, стабілізації або обмеження
процесу. Зазначені вище прояви дії генетичних, структурних та законів
відповідності у функціонуванні та геопросторовій організації ринку
туристичних послуг логічно вписуються в гравітаційні моделі поля
тяжіння, де «точками тяжіння» є місцеві територіальні ринки, «маса» яких
вимірюється обсягами попиту (кількість туристів) і пропозиції
(потужність і пропускна спроможність функціонально-господарських та
територіально-господарських складових індустрії туризму), а «відстань» –
доступністю турпродукту, яка параметризується або витратами часу, або
грошей. Тобто, туристичні переміщення, як тимчасові міграційні потоки,
можуть моделюватися формулою «ізоморфною до відомої формули закону
гравітації І. Ньютона» [5, с.145].

Таким чином, дія суспільно-географічних законів у функціонуванні
туристичного ринку простежується як співвідношення загального і
часткового та відбивається в усіх гранях цього функціонування –
хронологічна складова ринку відбиває загальну тенденцію зростання при
стрибкоподібному характері нарощування обсягів діяльності, що дає
підстави визначити туристичний процес як масштабне, глобальне явище, яке
поширюється на ойкумену відповідно до темпів і характеру
соціально-економічних процесів. Полілінійність розвитку обумовлює як
хронологічну, так і територіальну диференціацію та відносну поляризацію
туристичних ринків, мозаїчність їх територіальної структури на певний
часовий зріз. Геопросторова складова ринку формується диверсифікацією
попиту і відповідної йому пропозиції, що закріплюється поглибленням
туристичного поділу праці, посиленням територіальної диференціації,
територіальною спеціалізацією при зростанні інтеграційних процесів і їх
стимулюванні на всіх рівнях (від міжнародного до внутрішнього
національного) шляхом проведення цілеспрямованої туристичної політики та
впровадження маркетингових стратегій.

Зростання та урізноманітнення попиту обумовлює відповідні процеси на
ринку пропозиції, веде до зростання конкуренції при одночасній
монополізації та транснаціоналізації діяльності виробника турпродукту,
посилюючи можливості його впливу на формування попиту. Тобто, формується
замкнене коло: високий економічний рівень розвитку країни гарантує
розвиненість індустрії туризму, яка здатна, урізноманітнюючи турпродукт
інтенсивним та екстенсивним шляхом, утримувати лідерські позиції за
рахунок формування попиту на даний продукт. Це призводить до
розшарування й поляризації і без того диференційованого ринку.
Альтернативним у такій ситуації виглядає шлях регіоналізації, тобто
посилення ролі ресурсної складової пропозиції. При цьому значення
абсолютних (ресурсних) переваг залишається, але посилюється роль
відносних переваг, які створюються ринковою діяльністю складових
індустрії туризму. Зростання ролі індустрії туризму у формуванні попиту
і його задоволенні є проявом подальшої інтернаціоналізації діяльності на
туристичному ринку, що значно детермінує туристичний процес рівнем
соціально-економічного розвитку. Загальний багатоступінчатий перебіг
туристичного процесу закріплюється в геопросторових формах «ядер»
здебільшого ареального типу (курортів, курортних районів і зон),
з’єднаних туристичними коридорами – полімагістралями, де розвиток всього
транспортного комплексу забезпечує доступність «ядер». Елементи
лінійно-сітьової структури, агло-меруючись, формують геопросторові
структури, форма яких відповідає певним гравітаційним моделям.

Гравітаційні моделі формування територіальних ринків можуть відповідати
таким принципам:

Масовість Вибірковість

“де дешевше” “де унівальніше (неповторніше)”

“де вже були всі, крім мене” “де нікого, крім мене, ще не було”

“де модно, де престижно” “де відповідає вимогам мого хобі”

Кожному з них відповідає своя параметризація складових гравітаційної
моделі. Але їх спільними рисами є:

1) орієнтація на масовість уніфікує пропозицію і стандартизує попит,
«вганяючи» його у зручні для індустрії туризму межі. Постійність
туристичного потоку обумовлює великі обсяги прибутків від туризму, які
спрямовуються як на розбудову індустрії туризму, так і інших, особливо
поєднаних ефектом мультиплікації, суміжних галузей. Для ринків
акумулюючо-го типу це – можливість загальної розбудови економіки та
поліпшення життєвого рівня населення, для ринків інших типів також
потужна складова господарства, і чим інтен-сивніший тип ринку, тим
більшу роль починають відігравати позаекономічні функції туризму. Тобто,
відтворення туристичного процесу, нарощуючи оберти, формує не тільки
економічні, а й соціальні структури, стає складовою стилю життя все
більшої частини людства. Значна «маса ядра», де концентрується
туристичний процес і відбуваються процеси агломерування та дегломерації,
до певної міри навіть дифузії, стягує найпотужніші потоки, формуючи
компактну континуальну зону майже правильної форми, в межах якої
формуються менші за впливом вузли та центри, що відповідає
дегломераційним процесам поширення туризму та прилучення до туристичного
процесу нових територій. Таким чином формується ярусність,
різнорівневість геопрос-торової структури туристичного ринку.

2) вибірковість як провідний принцип формування туристичної мотивації,
навпаки, обумовлює дисперсність форм геопро-сторової організації
туристичного процесу, формування видових субринків, споживання послуг
яких локалізоване в окремих вузлах, центрах та пунктах, охоплює незначні
території відповідно до вимог виду туризму. Зони впливу мають
зіркоподібний, часто просто лінійно-сітьовий характер. Нестандартність
попиту індивідуалізує пропозицію, робить її ексклюзивною, що
відбивається на корпускулярному характері туристичних потоків і
обумовлює певну циклічність туристичного процесу.

Таким чином, розуміння туризму як суспільного явища, яке функціонує як
геопросторовий процес у формі ринку туристичних послуг, урахування
просторово-часових властивостей туристичного процесу та специфіки
туристичного ринку дозволило сформулювати такі закономірності
функціонування та геопро-сторової організації ринку туристичних послуг:

1) регіональної полілінійності, яка проявляється у різній швидкості
формування регіональних ринків і обумовлює мозаїчність територіальної
структури, а посилення поляризаційних тенденцій в сучасному світовому
господарстві, розвиток якого детермінує інтенсивність туристичного
процесу і інтеграційні властивості ринку, веде до збільшення розриву.
Основною структурною одиницею дослідження світового туристичного ринку є
національний ринок як інституційно-керована одиниця, що функціонує в
межах держави. Світовий туристичний ринок характеризується
просторово-часовою структурною неоднорідністю, яка визначає значну
територіальну диференціацію туристичного споживання: мінливого в часі і
просторі та підвладного коливанням попиту, позначеного кон’юнктурою
ринку. Зазначені особливості відтворені в типології національних
туристичних ринків, яка дозволяє за комплексом ознак не тільки
типологізувати національні ринки, а й визначити напрямки розвитку та
зони геопросторового тяжіння.

2) регіональної унікальності, яка грунтується на загальних властивостях
туристичного процесу з перевагою геопросторового поліморфізму, який
обумовлює різнорідність умов і ресурсів для розвитку туризму. Туристична
мотивація завжди буде виходити з неповторності тих природних,
культурно-історичних чи техногенних об’єктів (в тому числі об’єктів,
спеціально створених задля використання в туризмі), які пропонуються як
основа турпродукту, або обираються при самостійній організації подорожі.
Із зростанням глобалізаційних тенденцій можна прогнозувати посилення
ролі не тільки унікальних об’єктів, а й етно-релігійних ресурсів, які
становлять сутність розмаїття етнічної сфери. Таким чином, саме
георозмаїття – комплекс природних, соціокультурних та
соціально-економічних відмін життя населення – є основою формування
туристичного попиту/пропозиції, зреалізованій у формуванні,
спрямованості, інтенсивності туристичних потоків та обсягах споживання
туристичних послуг.

3) спрямованості до структурної відповідності попиту/пропозиції, що є
основною рушійною силою розвитку ринку. Туристичний ринок, як система,
прямує до врівноваженого ідеального стану, коли пропозиція за обсягом,
номенклатурою, часовими та регіональними параметрами відповідає вимогам
попиту. Реальний стан туристичного ринку характеризується або часовим,
або територіальним, або позиційним (за номенклатурою послуг)
дисбалансом. Вихід одного з ринків зі стану рівноваги призводить до
розбалансованості всього ринку на певний час, поки ємність ринку не
ввійде в рівновагу з обсягом та структурою попиту. Дисбаланс полягає в
нееластичності в цілому інерційної пропозиції до попиту, що динамічно
змінюється. Ця нееластичніс вимірюється часом між виникненням попиту на
той чи інший вид туризму (хронологічна еластичність) чи туристичний
район (регіональна еластичність) та можливістю його задоволення. Вона
визначається наявністю певного часового «лагу» (відрізку часу) між
попитом та пропозицією.

Можливі два варіанти розвитку ситуації:

а) попит випереджає пропозицію – це умови, максимально сприятливі для
ринку виробника і несприятливі для споживача, оскільки спочатку виникає
попит, для задоволення якого потрібен певний час. Це час дефіциту
турпродукту на ринку, коли високий попит стимулює зростання цін і веде
до високих прибутків виробника;

б) пропозиція випереджає попит – це ситуація ризику для виробника, який
виходить на ринок з новим турпродуктом. Вона потребує проведення заходів
стимулюючого маркетингу і вимагає від виробника додаткових витрат під
можливі (чи ні) прибутки.

Тому туристичному ринку властиві диспропорції між мінливим та мобільним
попитом і відносно стабільною пропозицією, що забезпечує ємність ринку,
виходячи з наявної матеріальної та трудоресурсної ситуації. Звідси,
сутність туристичної політики полягає у зменшенні нееластичності шляхом
ліквідації структурних (часових, територіальних чи компонентних)
диспропорцій.

4) геопросторової централізації (центрованості), проявом якої є
ярусність туристичного ринку та формування його просторового каркасу на
основі взаємозв’язків “ядер” концентрації попиту/пропозиції.

Геопросторова організація туристичного ринку відповідає просторовій
організації ринку послуг, оскільки на світовому рівні становить майже
третину його обсягів діяльності, а з урахуванням мультиплікаційного
ефекту – біля половини. Роль туристичних послуг у структурі сфери послуг
визначається соціально-економічними умовами конкретної країни, але
наявна зворотня залежність між рівнем економічного розвитку та
домінуючими позиціями індустрії туризму в національній економіці. Форми
геопросторової організації відтворюють наслідки глобалізаційних процесів
у сфері туризму, які полягають у технологічно-інформаційній поляризації
світу.

Геопросторова організація глобального туристичного ринку є результатом
сполучення зон туристичного попиту і макрорегіональних
континентально-океанічних утворень, які вже сформувались (Атлантичний,
Тихоокеанський) та мають потенційні можливості для формування
(Південно-Американський, Південно-Африканський, Австралійський). У межах
макрорегіонів простежується переважання дії законів відносних переваг та
попиту, в той час як на ринках нижчих рівнів переважає дія закону
абсолютних переваг.

Національний туристичний ринок України є ринком країни перехідної
економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує
ринкові структури та індустрію туризму відповідно до регіональних
(європейських) стандартів. Сучасний етап характеризується відносно
незначною участю у світовому туристичному обміні і переважанням експорту
туристичних послуг. Але активна туристична політика, спрямована на
стабілізацію споживчого ринку, комплексно-пропорційний розвиток
індустрії туризму сприяє інтенсифікації внутрішнього туристичного ринку,
посиленню участі країни в регіональному та світовому туристичному
процесі. Основою туристичної політики країни повинна стати концентрація
ресурсів (грошових, матеріальних, трудових) на створенні інноваційного
конкурентоздатного турпродукту.

Розвиток національного ринку туристичних послуг України грунтується на
її туристсько-ресурсному потенціалі. Мотиваційними цінностями для
розвитку внутрішнього та іноземного туризму залишиться класичне
поєднання природних і культурно-історичних ресурсів, посилене
етно-релігійною самобутністю регіонів країни. На цій основі доцільно
розвивати культурно-пізнавальний туризм, створюючи комплексні та
ексклюзивні тури. Перспективними, відповідно до сучасних тенденцій зміни
мотиваційної орієнтації у формуванні попиту на макрорегіональному
(європейському) та субрегіональному ринках, є ринки екологічного,
курортно-лікувального напрямків туризму, та ринок комбінованих (ріка –
море) круїзних турів. Релігійні ресурси, представлені християнськими,
іудаїстськими та іншими святинями, що становлять мотиваційну цінність
паломницьких турів як в межах країни, так і на міжнародному ринку, є
основою розвитку сегменту релігійного туризму. Нарешті, транзитне
географічне положення країни на перетині основних євразійських
транспортних коридорів потребує створення інфраструктури автотуризму і
розвитку даного ринкового сегменту.

Література

Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес:
Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. –
К.: Знання України, 2002. – 358 с.

Гуляев В.Г. Контракты, договоры, соглашения и формуляры в туристской
деятельности: Учебно-практическое пособие. – М.: ПРИОР, 1998. – 336 с.

Дурович А.П. Маркетинг в туризме: Учебное пособие. – Минск: Новое
знание, 2003. – 496 с.

Дурович А.П. Маркетинговые исследования в туризме: Учебное пособие. –
Минск: Новое знание, 2002. – 348 с.

Дурович А.П. Реклама в туризме: Учебное пособие. – Минск: БГЭУ, 2000. –
192 с.

Европейский гостиничный маркетинг: Учебное пособие. – М.: Финансы и
статистика, 2003. – 224 с.

Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.:
Финансы и статистика, 2000. – 256 с.

Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. –
320 с.

Кириллов А.Г., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – СПб.: Издательство
СПб. университета, 1996. – 184 с.

Котлер Ф., Боуэн Дж., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм:
Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998.

Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.:
Альтерпрес, 2002. – 436 с.

Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2001. – 320 с.

Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и
статистика, 2002. – 352 с.

Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент:
Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 348 с.

Папирян Г.А. Международные экономические отношения: маркетинг в
туризме. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 160 с.

Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства (отели и рестораны).
– М.: Экономика, 2000. – 207 с.

Туризм и гостиничное хозяйство / под. ред. Чудновского А.Д. – М.:
ТАНДЕМ, ЭКМОС, 2000. – 400 с.

Altkorn J. Marketing w turystyce. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN,
2001. – 204 c.

www.world-tourism.org/ruso/ – російська версія сторінки Всесвітньої
туристичної організації (ВТО).

20. www.itravel.ru/biblio/ – бібліотека літератури по туризму.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020