.

Загальні основи навчання рухових дій. Структура процесу навчання рухових дій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1526
Скачать документ

Реферат на тему:

Загальні основи навчання рухових дій. Структура процесу навчання
рухових дій

Формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички,
об’єднання навичок в уміння вищого порядку — це тривалий, складний
процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є
правильне педагогічне керівництво цим процесом, яке полягає у його
чіткому структуруванні. У спеціальній літературі можна знайти інформацію
яка свідчить, що різні джерела трактують структуру по-різному. Найбільше
розбіжностей стосується кількості її етапів та їх змісту. Таку
розбіжність, як показує аналіз, можна пояснити особливостями мислення
авторів, контингентом учнів, для яких вона розробляється та специфікою
виду рухової діяльності.

У шкільному фізичному вихованні, на нашу думку, структуру процесу
навчання доцільно будувати у три етапи: розучування рухової дії, її
засвоєння та закріплення.

Етап розучування рухової дії

Мета, завдання та особливості першого етапу

Мета першого етапу полягає у засвоєнні вправи в загальних рисах, в
основному варіанті (формування уміння).

Для досягнення цієї мети вчитель і учні повинні розв’язати такі
завдання:

1) створити цілісне попереднє уявлення про вправу й осмислити її суть;

2) визначити руховий досвід учнів і при необхідності поповнити його;

3) домогтись виконання вправи загалом;

4) усунути зайві рухи, які грубо спотворюють техніку.

Досягнення поставленої мети і вирішення завдань обумовлюють методику
навчання. У зв’язку з цим необхідно підкреслити виключне значення мовної
діяльності, у процесі якої учні словесно відтворюють сприйнятий органами
відчуттів рух або рухову дію. Іншими словами, перед початком практичного
розучування вправи кожен учень повинен навчитись розповідати про дії та
операції, які необхідно засвоїти, тому на першому етапі для успішного
формування рухового уміння велике значення мають методи слова та
демонстрації.

Будь-яка рухова дія при засвоєнні включається в систему рухових умінь і
навичок, накопичених на даний час учнем, що складають його руховий
досвід. Цей досвід повинен враховуватись педагогом, оскільки він є
основою формування нових умінь. При цьому в одних випадках попередній
досвід сприяє засвоєнню нових фізичних вправ, а в інших — може ставати
перешкодою на шляху до засвоєння вправ. Аналогічну картину можна
спостерігати і при одночасному засвоєнні окремих вправ.

Такі явища в теорії фізичного виховання одержали назву переносу навички.

Аналіз випадків, що мали місце у практиці, виявив причини переносу.
Причиною переносу завжди е схожість вправ. При цьому було встановлено,
що у випадках, коли вправи схожі лише зовнішніми формами (підйом однією
і підйом зависом), то спостерігається негативний перенос (одна вправа
заважає засвоєнню іншої). Якщо вправи схожі технічною основою (метання
м’ячика і гранати; підйом однією і розгином) і вивчаються послідовно або
одночасно, то спостерігається позитивний перенос. Отже, напрям переносу
(позитивний, негативний) обумовлюється характером схожості.

При плануванні навчального процесу вчитель повинен прагнути
забезпечувати позитивний перенос навичок і уникати негативного. Для
цього слід послідовно чи одночасно вивчати вправи, що схожі між собою
технічною основою, технічною основою і зовнішньою формою, або зовсім не
схожі між собою, а також не вивчати ті вправи, які схожі зовнішньою
формою, але несхожі технічною основою.

Практика також виявила можливості симетричного переносу (з правої руки
(ноги) на ліву). Цю закономірність необхідно враховувати і
використовувати при навчанні метань, кидків, ударів, поворотів,
переворотів тощо (дивись “Методичний прийом вправляння в обидва боки”)
та шляхом включення, як складової частини, в діяльність, що має
прикладне значення (подолання природних перешкод тощо).

Враховуючи специфіку шкільного фізичного виховання, треба відзначити, що
не всі вправи, передбачені навчальною програмою, можуть бути засвоєні,
на рівні уміння вищого порядку і навіть на рівні навички, тому в кожному
конкретному випадку потрібно визначити рівні, до яких прагнемо в процесі
вивчення вправи. При цьому пам’ятаємо, що формування навичок вимагає
великої кількості повторень і для різних учнів воно неоднакове.

Щоб засвоєна рухова дія була придатна для використання в
життєдіяльності, її необхідно вдосконалювати в нестандартних,
екстремальних умовах.

. Методика навчання на першому етапі

Розпочинаючи розучування вправи, дуже важливо, щоб учні усвідомили мету
і завдання дій, прикладне і спортивне значення вправи, її місце в
життєдіяльності та в спортивному удосконаленні (дивись “Принцип
свідомості й активності”). Сильним мотивом активізації діяльності учнів
є інформація про найвищі досягнення з даного виду діяльності (стрибки у
висоту, довжину, біг тощо) та про навчальні нормативи і найвищі
результати ровесників, учнів даної школи, найближчі завдання навчання.

Пам’ятаймо, що лише зацікавлене ставлення учня до вивчення чергової
вправи принесе позитивний результат.

Визначаючи руховий досвід учнів і поповнюючи його, вчитель одночасно
визначає метод розучування запланованої вправи (“дивись методи
розучування рухових дій”) і можливості учнів щодо її засвоєння шляхом
пробного виконання.

З метою формування уявлення про особливості виконання вправи після
одержання учнями відповідних знань її демонструють.

До демонстрації вправ на першому етапі висуваються такі вимоги:

• демонстрація повинна бути природною і досконалою, непридатним

є надмірний варіант демонстрації. Вправу потрібно продемонструвати у
такому вигляді, як цього будуть вимагати в учнів;

• акцент при першій демонстрації роблять на ті рухи, які важко пояснити;

• створюючи уявлення про вправу, демонструвати її будуть неодноразово.
При цьому в кожній демонстрації необхідно акцентувати увагу учнів на
інші деталі;

• для того, щоб викликати в усіх учнів почуття впевненості в можливості
досягнення успіху, добре, якщо вправу демонструє однокласник;

• ефективними засобами демонстрації на цьому етапі є муляжі, макети,
імітаційний показ, уповільнені кінокільцівки, які дозволяють учителю (як
і в попередньому випадку) коментувати хід виконання вправи;

• при повторних демонстраціях треба міняти не тільки об’єкти
спостереження, але й місце учнів при цьому;

• нарешті, на першому етапі застосовують демонстрацію помилок учнів.
Демонструвати помилки вчитель має право лише тоді, коли впевнений, що
точно відтворить їх. Необ’єктивна демонстрація помилки дезорієнтує учня.
Демонструючи помилки, не можна ображати учнів, перекривляти їх.
Найкращим способом демонстрації помилок є демонстрація на інших учнях,
які допускають аналогічні огріхи у виконанні вправи, що вивчається.

Після демонстрації вчитель пояснює техніку вправи, що вивчається. До
пояснення, покликаного формувати уявлення, висуваються такі вимоги:

• пояснюючи, говоріть не стільки про зовнішню структуру вправи, скільки
про внутрішню суть рухової дії, причинно-наслідкові зв’язки окремих її
рухів;

• деталізувати техніку на першому етапі не варто, оскільки
перевантаження учня одержаною інформацією може негативно позначитись на
якості виконання вправи;

• при поясненні техніки спирайтесь на руховий досвід учнів, викликайте
асоціативні відчуття;

• говоріть учневі не тільки, як потрібно виконувати рухову дію, але й
чому саме так, адже досвід може свідчити про інше;

• чергуйте пояснення з демонстрацією і поєднуйте їх;

• не говоріть учням про те, що вийде в них само по собі, або в окремих
випадках говоріть навіть навпаки і тоді вони виконають правильно.
Наприклад, навчаючи опорного стрибка, акцентуйте, що наскок на місток
слід робити на пальці прямих ніг, хоча при описанні техніки вказують, що
наскок виконується на злегка зігнуті ноги.

Після розповіді про вправу, її демонстрації та пояснення техніки учні
приступають до практичного оволодіння руховою дією, освоюючи її загалом
або по частинах. При цьому:

• широко використовуйте фізичну допомогу (дивись відповідний методичний
прийом);

• пам’ятаймо, що засвоєнню вправи допомагають зорові орієнтири (особливо
орієнтири-стимули) та різноманітні звукові сигнали, але їх слід
припинити до того, як вони стануть частиною умовно-рефлекторних
зв’язків;

• у процесі практичного виконання вправ учні повинні спиратись на
власний руховий досвід, а в перервах між спробами “виконувати” вправи в
уяві — ідеомоторне тренування (дивись відповідний методичний прийом);

• радьте учням використовувати самоприклади, самозвіти,
самопроговорювання і таке інше, що може мобілізувати їх свідомість;

• використовуйте тренажери, які допоможуть учням одержати правильні
м’язові відчуття;

• поділіться з учнями власним досвідом про м’язові відчуття при
правильному виконанні вправи, яку вони вивчають;

• допомагаючи учням успішно засвоювати вправу, використовуйте
різноманітні форми їх інформування про допущені помилки та шляхи їх
усунення.

Роль зворотного зв’язку в навчанні

Процес навчання проходить значно успішніше, якщо учень бачить результати
виконуваних ним дій, якщо він одержує інформацію про параметри дії, її
напрямки тощо. Більше того, повторення “насліпо” може спричинити
поглиблення помилок і їх закріплення.

Інформація, що поступає до учнів про виконану вправу і результати
діяльності, називається зворотнім зв’язком.

Зворотній зв’язок може бути зовнішнім (через органи зору, слуху,
тактильного аналізатора) та внутрішнім (з пропріорецепторів). Бажано,
щоб учень одержував різні види зворотного зв’язку.

Останній включає сигнал про наслідки виконання вправи і його оцінку.
Оцінка здійснюється шляхом порівняння одержаного сигналу з еталона, який
зберігається у пам’яті учнів. Якщо сигнал співпадає з еталоном, значить
дія виконана відповідно до програми, якщо розходиться, то це означає, що
допущена помилка. Дуже важливо при навчанні не просто вказати на
помилку, а створити умови для її усвідомлення учнями.

В такій ситуації помилковому виконанню протиставляється правильне, що
дозволяє уникнути запам’ятовування помилки і її відтворення.

На початковому етапі навчання провідна роль в корекції рухових дій
належить зовнішньому зворотному зв’язку, по мірі засвоєння вправи
зростає питома вага внутрішнього зв’язку.

Велике значення в навчанні має своєчасність інформації. На початковому
етапі навчання великою є потреба в терміновій (негайній) Інформації, яка
поступає до учня в ході виконання вправи або відразу після ЇЇ
закінчення. Це викликано тим, що учні ще не здатні до самоконтролю через
несформованість образів і еталонів.

При наданні інформації учням необхідно дотримуватись принципу
оптимальності, тобто надавати в їх розпорядження тільки необхідну для
управління діями частину інформації. Принцип “чим повніша інформація,
тим краще” не завжди ефективний.

Формуючи методику навчання, вчитель орієнтується на індивідуальні
можливості учнів, їх здібності, тому для різних учнів прийоми навчальної
діяльності можуть бути різні, різним буде і темп педагогічних кроків.
Він залежить від кількості і складності помилок, які допускаються учнями
при оволодінні руховою дією.

Зрозуміло, що вчитель та учні будуть докладати всіх зусиль для
безпомилкового виконання вправ. Проте практика показує, що їм це
вдається рідко. В цьому контексті процес навчання можна розглядати як
процес проб, помилок і їх виправлення. Отже, вчитель повинен вміти
виправляти помилки. Аналіз показує, що всі помилки мають свої причини, а
їх виправлення полягає в усуненні причин. Саме на усунення причин
помилок і будуть спрямовані ваші зусилля та зусилля ваших учнів.

Що ж заважає учням з першого разу безпомилково виконувати вправи? Які
причини помилок при вивченні вправ зустрічаються найчастіше?

До них відносяться:

• нераціональна методика навчання, обрана вчителем (неправильна
послідовність вправ, негативна їх взаємодія, недостатній руховий досвід
та фізична підготовленість, нераціональні методи навчання, погана
організація навчально-виховного процесу тощо);

• нерозуміння учнями поставлених завдань та техніки виконання вправ;

• надмірне збудження або гальмування, що впливає на емоційний стан
учнів;

• страх виконувати рухову дію;

• порушення ритму виконання вправи;

• неправильне виконання попередніх фаз рухової дії або попередньої
вправи в комбінації вправ;

• невиконання або несвоєчасне виконання окремих рухів в руховій дії;

• неправильний напрям рухів;

• недостатня або надмірна амплітуда;

• надмірна розслабленість або скутість;

• втома, яка при перших спробах наступає раніше, ніж на наступних етапах
навчання;

• несприятливі умови виконання рухових дій (метеорологічні умови,
неякісне устаткування та прилади тощо);

• надмірне старання, що призводить до м’язового та нервового
перенапруження.

Ще раз нагадуємо, що методика виправлення помилок полягає у визначенні
причин і підборі прийомів їх усунення. Наприклад, якщо учень боїться, то
зрозуміло, що посилена страховка і забезпечення належних безпечних умов
буде сприяти правильному виконанню вправи.

Помилки є типові, індивідуальні. Типові — це ті, які допускаються
більшістю учнів, їх можна прогнозувати, а, отже, і запобігати.
Індивідуальні помилки допускаються окремими учнями або групами учнів і
повинні виправлятись персонально. Помилки легше виправляти у процесі,
ніж після засвоєння вправи.

Успішне розучування вправи можливе лише за умови достатньої кількості її
повторень в одному занятті та кількості занять у тижневому циклі (дивись
“Методи навчання”).

Урок, присвячений розучуванню вправ, не повинен бути перевантажений
іншими завданнями.

Література

1. Боген М.М. Обучение двигательньїм действиям. — М.: ФиС, 1985.

2. Вайзер С.Р. Зто помогает обучению // Физическая культура в школе, —
1975. — №7. — С. 27-28.

3. Иванов Н.Д. Обучение метанню малого мяча в VI классе // Физическая
культура в школе, 1975. — №7. — С. 20-23.

4. Коссов Б.Б., Озернюк А.Г. Произвольность движений у младших
школьников: диагностика й способи формирования // Физическая культура в
школе, — 1989. — № 7. — С. 60-64.

5. Литвинов Е.Н. Обучающая программа по технике попеременного
двухшажного хода // Физическая культура в школе, 1982 — №1. — С. 27-29.

6. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения //
Физическая культура в школе, 1984. — № 12. — С. 26-29.

7. Семеринский В.Й. В универсальном секторе для прьіжков // Физическая
культура в школе, 1990. — № 4 — С. 27-29.

8. Сінчаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка)
// Фізичне виховання в школі, 1999. — №2. — с.25-28.

9. Слупский Л.Н. Волейбол. Активньїе методьі обучения // Физическая
культура в школе, 1987. — №11. — С. 23-25.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019