.

Загальна характеристика сили як фізичної якості людини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4949
Скачать документ

Загальна характеристика сили як фізичної якості людини

Без прояву м’язової сили людина не може виконати жодної рухової дії. Від
рівня розвитку сили певною мірою залежить прояв Інших рухових якостей.

В теорії фізичного виховання поняття “сила” застосовується для якісної
характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення
конкретних рухових завдань.

При виконанні рухових дій м’язи людини виконують чотири основні
різновиди роботи:

• утримуючу, яка виконується за рахунок напруження м’язів без зміни їх
Довжини (ізометричний режим (статична сила). Вона застосовується для
підтримання статичних поз тіла, утримання предметів (штанга) тощо;

РО різних м’язів суттєво відрізняються за структурою, силовими
можливостями та особливостями активізації.

М’язи, які забезпечують виконання рухових дій з тонкою координацією їх у
просторі, часі і за величиною зусиль, складаються переважно з великої
кількості (до 3 тис.) РО і малої кількості м’язових волокон в них (від
5-10 до 40-50). М’язи, які здійснюють відносно грубу координацію рухів,
складаються з меншої кількості РО (500-1500), а кожна з них включає
велику кількість м’язових волокон (2 тис.). Це і пояснює великі
розбіжності у силових можливостях різних РО.

Процес м’язового скорочення характеризується певним порядком активізації
РО. Коли долається незначний опір, активізуються повільні РО. Якщо опір
зростає, до роботи залучається все більша кількість швидких РО. Таким
чином, внутрішньом’язова координація полягає у синхронізації збудження
рухових одиниць з метою залучення якомога більшої кількості до подолання
опору.

Кількість РО, що залучаються до роботи при довільному напруженні м’язів,
залежить від рівня тренованості. Так, у нетренованих людей при
максимальних силових напруженнях залучається до роботи біля 30-50 % РО,
а у тренованих — до 80-90 %. Найвищого рівня синхронізації збудження РО
можна досягти при подоланні субмаксимального (80-95 %) і максимального
опору.

4. Міжм’язова координація, її суть полягає у синхронізації збудження
оптимальної для певної рухової дії кількості м’язів синергістів;
гальмуванні активності м’язів-антагоністів; раціональній послідовності
залучення до роботи м’язів; забезпеченні фіксації в суглобах, у яких не
повинно бути рухів, доборі оптимальної амплітуди робочої фази і тої її
частини, де доцільно акцентувати зусилля.

Для вдосконалення міжм’язової координації найефективніші вправи з
обтяженнями величиною 30-80 % від максимальної сили у відповідній
вправі. Участь у роботі великої кількості дрібних РО при невисоких
проявах сили, дозволяє забезпечувати ефективну регуляцію м’язової
діяльності і виконувати рухові дії на високому рівні координації. При
використанні обтяжень понад 80 % від максимальних до роботи залучаються
великі РО, що суттєво знижує ефективність регуляції рухів, їх
координацію.

5. Реактивність м’язів, її суть полягає у здатності м’язів накопичувати
енергію розтягування з наступним її використанням як силового додатку,
що підвищує потужність їх скорочення. Чим активніше (в оптимальних межах
— 15-25%) розтягуються м’язи у фазі амортизації і чим швидше вони
переключаються з поступливої до долаючої роботи, тим вища потужність їх
скорочення.

Реактивність м’язів найбільше впливає на прояв вибухової та швидкої сили
і добре розвивається при виконанні вправ з обтяженнями, які дозволяють
повторно їх долати в одному підході від 4 до 10 разів з високою
швидкістю.

6. Потужність енергоджерел. Короткочасна напружена силова і
швидкісно-силова робота забезпечується фосфатними енергоджерелами (АТФ,
КрФ), а триваліша виконується за рахунок анаеробного та аеробного
розщеплення глікогену. Якісне силове тренування сприяє накопиченню у
м’язах запасів енергоречовин. Так, нетренований м’яз вміщує до 0,5 %
креатинфосфату від його загальної маси, а добре тренований — 1,5 % від
загальної маси конкретного м’яза. Інтенсивна силова робота сприяє також
збільшенню запасів глікогену в м’язах на 80-100 %.

Засоби вдосконалення сили

При розвитку сили використовують фізичні вправи виконання яких вимагає
від учнів більшої величини зусиль, ніж у звичайних умовах. Ці вправи
називають силовими. (Табл. 4).

Вправи з обтяженнями масою власного тіла не вимагають спеціального
устаткування, не викликають ризику травм та перенавантажень і тому
широко використовуються у практиці фізичного виховання учнів на
початковому етапі їх силової підготовки.

Вправи з обтяженням масою предметів дозволяють дозувати величину зусиль
відповідно до індивідуальних можливостей учнів. Велика різноманітність
вправ дозволяє ефективно впливати на розвиток різних м’язових груп і
всіх видів силових здібностей.

Вправи з обтяженням опором зовнішнього середовища. До них належать
рухові дії, в яких величина обтяження не лімітована точно визначеними
межами (біг вгору, по піску, снігу, воді).

Вправи у подоланні опору еластичних предметів ефективні для розвитку
м’язової маси, а отже і максимальної сили, але менш ефективні для
розвитку швидкої сили і непридатні для розвитку вибухової сили та
негативно впливають на міжм’язову координацію.

Вправи у подоланні опору партнера, їх особлива цінність полягає у тому,
Що, виконуючи їх, учні змушені проявляти значні вольові зусилля,
змагатись У вмінні застосовувати силу для вирішення конкретних рухових
завдань.

Вправи у самоопорі. їх суть полягає в одночасному напруженні м’язів
синергістів та антагоністів певного суглоба. Вони можуть виконуватись в
режимі статичного напруження або у напруженому повільному русі по всій
його амплітуді, коли одна група м’язів працює у долаючому, а протилежна
— у

Таблиця 1.

Класифікація засобів розвитку сили за А.А. Тер-Ованесяном, І.А.
Тер-Ованесяеом. 1986. (перероблено і доповнено М.М. Линцем)

поступливому режимах. Ці вправи сприяють зростанню м’язової сили та
вдосконаленню внутрішньом’язової координації.

Вправи з комбінованим обтяженням. Дана група засобів дозволяє досягти
варіативності впливу і цим підвищити емоційність та підвищити
ефективність тренувань. За їх допомогою можна вирішувати завдання
спеціальної силової підготовки. Наприклад, стрибки з обтяженням сприяють
розвитку вибухової сили у відштовхуванні.

Вправи на тренажерах. Сучасні тренажери дозволяють виконувати вправи з
точно дозованим опором як для окремих груп м’язів, так і загального
впливу та вибірково впливати на розвиток певної силової здібності.
Застосування тренажерів підвищує емоційне тло занять.

Ізометричні вправи набули широкої популярності у 60-ті роки. Пізніше
інтерес до них дещо знизився. В ізометричних напруженнях можна досягти
тренувального ефекту при менших, ніж у динамічних вправах, витратах
енергії. Це дозволяє використати невичерпану енергію на вирішення інших
педагогічних завдань, або виконати більшу кількість силових вправ.

При цьому застерігаємо, що ці вправи, особливо з субмаксимальним і
максимальним напруженням, недоцільно застосовувати в заняттях з дітьми,
підлітками, літніми людьми та особами, які мають порушення у роботі
серцево-судинної системи, оскільки вимагають тривалої затримки дихання і
натужування.

При використанні ізометричних вправ найбільший приріст сили м’язів
спостерігається лише у тих положеннях ланок тіла, у яких виконувались
ізометричні напруження.

Методика розвитку максимальної сили

У методиці виховання максимальної сили існує декілька напрямків, кожен з
яких спрямований на вдосконалення певного фактора, від якого вона
залежить. Розглянемо кожен з них .

Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м’язової маси

Цей напрямок у методиці силової підготовки в літературі ще називають
методом повторних зусиль. Він полягає у такій організації тренувального
процесу, яка сприяє інтенсивному розщепленню білків у м’язах, продукти
розпаду яких стимулюють їх синтез у період відновлення з наступною
компенсацією міозину і відповідним зростанням м’язової маси.

Цей шлях розвитку максимальної сили найдоцільніший у фізичному вихованні
дітей та підлітків, оскільки сприяє не тільки вдосконаленню їх сили, але
й загальному зміцненню функціональних можливостей вегетативних систем.

Позитивними сторонами цього шляху збільшення м’язової сили є також:

• можливість контролювати техніку виконання рухових дій;

• зниження небезпеки одержати травму;

• можливість уникати натужувань, які негативно позначаються на здоров’ї
учнів.

Найефективнішими засобами силової підготовки є вправи:

• з обтяженням масою предметів;

• з подоланням опору еластичних предметів;

• на спеціальних тренажерах. Досить ефективними є також вправи:

• з опором партнерів;

• у подоланні опору маси власного тіла;

• у подоланні опору маси власного тіла з додатковими обтяженнями.

У процесі силової підготовки учнів використовують інтервальний та
комбінований методи. При цьому величина опору підбирається індивідуально
і повинна бути такою, щоб конкретний учень міг долати його протягом
25-30 с до втоми. Така тривалість роботи призводить до вичерпання
засобів фосфогенів і активізації розщеплення білків. Тривалість до 10 с
і більше 40-45 с не сприяє ефективному зростанню м’язової маси.

Велике значення для розвитку м’язової маси має темп виконання вправ.
Найвищого тренувального ефекту можна досягнути при виконанні долаючої
фази рухової дії за 1,0-1,5 с, а поступливої — за 2,0-3,0 с. при такому
темпі на одноразове виконання вправи витрачається від 3,0 до 4,5 с. Якщо
отриману тривалість роботи (20-35 с) поділити на оптимальну тривалість
одного повторення, то одержимо необхідну кількість повторень в одному
підході, що складає від 6-8 до 10-12 разів (рис. 12).

Кількість підходів у роботі з початківцями складає 2-3; з підготовленими
особами — до 5-6 на одну групу м’язів.

В одному занятті рекомендують проробляти не більше однієї третини
скелетних м’язів. Між підходами застосовується активний екстремальний
інтервал відпочинку (відновлення ЧСС до 101-120 уд/хв). Між серіями
вправ для різних груп м’язів — повний комбінований інтервал відпочинку
(91-100 уд/хв).

При активному відпочинку виконують повільну ходьбу, дихальні вправи,
вправи на розслаблення і розтягування.

Програма силової підготовки, яка складається на 4-6 тижнів і після
досягнення адаптаційних процесів повинна мінятись, може будуватись або
за принципом комплексного розвитку різних м’язових груп, або почергового

розвитку певних м’язових груп.

При комплексному розвитку різних м’язових груп тижнева програма може на
суміжних заняттях передбачати вплив на різні групи м’язів. Наприклад:
1-ше заняття — м’язи рук і плечового пояса; 2-ге — м’язи тулуба; 3-тє —
м’язи ніг і тазу. У подальших заняттях цей цикл повторюється протягом
4-6 тижнів.

Така побудова системи суміжних занять досить ефективна у роботі з
початківцями.

При почерговому розвитку певних м’язових груп на кожному занятті
протягом 4-6 тижнів розвиваються одні і ті ж м’язові групи. Коли
досягнуто необхідного тренувального ефекту, переходять до розвитку інших
груп м’язів, а для збереження досягнутого тренувального ефекту слід
продовжувати виконання силових вправ для уже розвинутих м’язів, але з
навантаженням, Що становить 30-40 % від тих, що мали місце у
розвиваючому циклі.

Треба зауважити, що при будь-якій системі побудови занять великі
повторні навантаження на одні і ті ж групи м’язів варто планувати один
раз на 2-3 доби.

Методика розвитку максимальної сили шляхом удосконалення міжм’язової
координації

Найефективнішими засобами вдосконалення міжм’язової координації є
вправи: з обтяженням масою предметів; на тренажерах; у подоланні опору
маси власного тіла з додатковим обтяженням.

При використанні цього шляху використовують інтервальний і комбінований
методи.

Величина опору в межах 30-80 % від максимального у конкретній руховій
дії. У роботі з дітьми більший ефект дають обтяження 30-50 %.

В одному підході виконують від 3-4 до 5-6 повторень підряд, орієнтуючись
на те (на відміну від першого шляху), щоб останнє повторення не вимагало
максимального вольового напруження. Фактично кількість повторень повинна
складати 0,5-0,7 ПМ. Більша кількість повторень може викликати
погіршення координації роботи м’язів внаслідок накопичення втоми.

Оптимальний темп виконання рухової дії становить (залежно від амплітуди)
0,5-1,5 с як на долаючу, так і на поступливу фази.

Кількість підходів — 2-6 для кожної вправи. Орієнтуватись при цьому
необхідно на якість виконання вправи. Сигналом для припинення вправи є
перші ознаки порушення координації роботи м’язів-синергістів та
антагоністів.

Між підходами застосовують активний екстремальний інтервал відпочинку.
Між серіями для різних груп м’язів тривалість комбінованого відпочинку
може збільшуватись на 50-100 %.

Вправи для вдосконалення міжм’язової координації слід виконувати на
початку основної частини заняття, коли організм знаходиться у стані
оптимальної працездатності.

Оптимальна кількість занять у тижневому циклі знаходиться в межах від
3-4 до 5-6 занять залежно від рівня фізичної підготовленості.
Тренувальна програма складається на 4-6 тижнів і надалі систематично
оновлюється, величина обтяжень збільшується.

Методика розвитку максимальної сили шляхом удосконалення
внутрішньом’язової координації

У деяких літературних джерелах цей шлях називають методом максимальних
зусиль. Він застосовується переважно у роботі зі спортсменами.
Найефективнішими засобами вдосконалення внутрішньом’язової координації є
вправи: з обтяженням масою предметів;

– на тренажерах; ізометричні; в самоопорі.

Величина опору в долаючому і змішаному режимах роботи м’язів повинна
бути 85-90 %, а в поступливому режимі — від 90-100 % до 120-140 % від
індивідуального максимуму у долаючому режимі роботи тих же м’язів.

В одному підході вправу повторюють від 1 до 3-4 разів (при обтяженнях
85_90% — 3-4 повторень; 91-95 % — 1 -2 повторень; понад 95 % — 1
повторення).

Темп виконання — 1,5-2,5 с на кожне повторення.

При виконанні вправ у поступливому режимі з обтяженням 90-100% роблять
1-2 повторення в темпі 6-8 с, а при обтяженні понад 100 % – 1 повторення
в темпі 4-6 с.

Одне тренувальне завдання для кожної групи м’язів включає від 2-3 до 4-5
підходів.

Тривалість активного відпочинку між підходами залежить від кількості
м’язів, що працюють при виконанні вправи і становить у середньому 2-6 хв
(у вправах локального впливу — 2-3 хв; регіонального — 3-4 хв;
загального — 5-6 хв). При цьому треба враховувати й суб’єктивні відчуття
готовності учнів до повторного виконання вправи. В інтервалах відпочинку
виконують вправи на розслаблення, дихання, помірне і плавне
розтягування, масаж, виси.

У занятті вправи з максимальним обтяженням слід виконувати на початку
основної частини (у стані оптимальної працездатності). Подібні заняття •
проводять 2-3 рази на тиждень.

Методика розвитку максимальної сили шляхом використання ізометричних
вправ та вправ із самоопором

В деяких літературних джерелах цей шлях називають методом ізометричних
напружень. Ізометричні вправи та самоопір з метою розвитку максимальної
сили виконуються з напруженням 70-100 % від максимального (на
початковому етапі — 70-80 %).

Оптимальна тривалість одноразового напруження складає 4-Ю с. Зрозуміло,
що чим вище напруження і нижчий рівень тренованості, тим воно повинно
бути менш тривалим і навпаки. У першій половині напруження (2-4 с)
зусилля повинно плавно зростати до запланованого, а потім утримуватись
на цьому рівні до кінця вправи.

Техніка дихання полягає у неповному вдиху перед початком напруження (3/4
ЖЕЛ), затриманні дихання і повільному видиху у заключній частині вправи.

В одному підході виконують 4-6 напружень, з інтервалами пасивного
відпочинку 1-2 хв, під час яких максимально розслабляють м’язи. В серії
роблять 2-3 підходи через 4—6 хв комбінованого або активного відпочинку.

Загальний обсяг ізометричних напружень у тренувальному занятті може
складати до 15 хв. Протягом тижня ізометричні вправи можуть
застосовуватись на 3-4 заняттях.

Більшого ефекту у розвитку максимальної сили можна досягти, якщо у
тренувальному процесі поєднувати вправи ізометричного і динамічного
характеру.

Завершуючи розгляд методики розвитку абсолютної сили, зауважимо, що
конкретні заняття з силової підготовки школярів можуть будуватись за
двома схемами.

Перша полягає у виконанні вправи на повну групу м’язів у повному обсязі
(кількість серій підходів, повторень) і лише після виконання цієї вправи
переходять до іншої. Ця схема характерна для виконання вправ загального
впливу (понад дві третини скелетних м’язів).

Другий варіант передбачає комбіноване виконання декількох вправ, які
залучають до роботи різні м’язи або м’язові групи. Наприклад, жим штанги
в положенні лежачи на спині; присідання з штангою на плечах; піднімання
тулуба із положення лежачи на животі; підтягування у висі. Ці вправи
виконуються почергово відповідно до схеми тренувального завдання. Це
дозволяє зекономити до 40 % часу, оскільки відбувається переключення з
однієї групи м’язів на іншу, і паузи відпочинку між підходами можуть
бути суттєво скорочені.

На початкових етапах силової підготовки учнів доцільно застосовувати
вправи, спрямовані на переважний розвиток м’язової маси та вдосконалення
міжм’язової координації. Лише добре зміцнивши опорно-руховий апарат і
вегетативні системи та вдосконаливши координацію рухів, можна поступово
включити у програму силової підготовки вправи з біляграничними і
граничними обтяженнями.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019