.

Визначні музеї України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
627 7685
Скачать документ

Реферат на тему

Визначні музеї України

Одеський державний літературний музей відкрито в 1977 р. у колишньому
палаці князя Д. І. Гагаріна – пам’ятнику архітектури середини XIX ст. у
стилі еклектики, тобто художнього поєднання кращих елементів бароко,
класицизму й ампіру (архітектор Людвіг Оттон). Експозиція музею
розміщена в 20 залах і складається з рукописів, книг, фотографій та
особистих речей письменників. Відкритий також меморіальний Золотий зал у
розкішному бароковому стилі, що був “серцем” мистецького життя Одеси XIX
– початку XX ст.

Муніципальний музей приватних колекцій імені О. В. Блещунова відкрито
після того, як власник у 1989 р. подарував місту свою розкішну колекцію.
Кожен зал цього музею розповідає про духовну та матеріальну культуру
різних країн і народів. Зокрема, зал “Україна” знайомить з вишиваними
національними костюмами українців, кролевецькими рушниками, виробами з
бісеру і дерева, розписною керамікою з Опішні й Косова, колекцією
писанок та народних полотняних ікон XIX ст. А в залі “Російська
старовина” зібрані предмети побуту одеситів XIX – початку XX ст.

Зал “Західна Європа” репрезентований порцеляною першої половини XVIII
ст. з Відня і Берліна, фаянсовими виробами з Голландії й Англії,
художнім склом з Італії і Німеччини, колекцією мініатюрних портретів,
ювелірними виробами тощо.

Зал “Мусульманський Схід” представлений іранськими, туркменськими,
афганськими килимами XVIII-XIX ст., срібними поясами, бронзовими
глеками, пишно прикрашеними піхвами кинджалів, кінською збруєю, срібними
прикрасами з бірюзовими і сердоліковими вставками.

Зал “Буддійський Схід” присвячений культурі Китаю, Японії, Монголії,
Тибету, тут виставлені статуетки Будди і предмети ритуального
призначення, рідкісні ієрогліфічні сувої, порцеляна, лакові вироби,
різьблення зі слонової кістки, флакони для нюхального тютюну, емалеві
вази Сходу. Натомість, зал “Християнство” знайомить з предметами
православного культу, серед яких чільне місце займають старообрядницькі
ікони.

У навчальній літературі з туризму мало уваги приділяється музейній
спадщині східного реґіону України. Тим не менше, тут зосереджені цікаві
об’єкти, включені у мережу сучасних туристичних маршрутів краєм.

Героїчне минуле Донецької землі здатні репрезентувати туристично
атракційні козацькі музеї під відкритим небом. Зокрема, зусиллями
осередку Донського козацтва в Новоазовсько-му районі відкрито
Музей-дворище історії Приазовського козацтва. На стадії реалізації
туристичний проект зі створення на базі легендарної Савур-могили, де
свого часу був форпост Запорізької Січі, Музею козацького побуту під
відкритим небом, а також – проект організації історико-культурного
меморіального комплексу “Козацька пристань” на місці старовинної
козацької фортеці в Райгородку Слов’янського району поряд зНПП “Святі
гори”.

Найбагатшим музеєм Середнього Подніпров’я є Дніпропетровський історичний
музей імені Д. Яворницького. Скажімо, тут зібрана найбільша в Україні
колекція кам’яних статуй (85 експонатів) від стел доби міді (III тис. до
н. є.) до половецьких “кам’яних баб”.

Експозиція історичного музею побудована за тематично-хронологічним
принципом. Зал археології знайомить з пам’ятками дописемної древньої
історії степової України від палеоліту до доби Київської Русі. Раритетом
виставки є Керносовський ідол – скульптура верховного божества-воїна –
Індри – індо-орійських племен степової України середини III тис. до н.
є. Його зображення (як і Збруцького ідола) ввійшло у всі світові
підручники зі стародавньої історії Східної Європи. Вражає багатством
скіфська колекція (VI-IV ст. до н. е.): п’ять кам’яних статуй божеств,
мечі, кинджали, навершя стріл, дротиків, сулиць, елементи кінської
збруї, прикраси у “звіриному стилі”. Унікальною є колекція інвентарю зі
срібла і золота (чаші, пластини, прикраси, зброя і збруя) з поховань
вождів кочових угрів (угорців) IX ст. (ще до їх переходу зі степового
Лівобережжя через Карпати на свою сучасну батьківщину).

Ще багатша експозиція залу “Історія запорізького козацтва”, значна
частина експонатів якого зібрана Д. І. Яворницьким і А. Н. Полем.
Уявлення про Запорізьку Січ (а на території Дніпропетровщини знаходилися
п’ять з восьми козацьких січей) дає її макет. Його уважний розгляд не
залишає у відвідувача сумніву у типологічній ідентичності устрою
козацької січі будові трипільського протоміста – така ж концентрична
будова, що сходиться вписаними колами будівель до центрального вічевого
майдану. А будова похідного табору дивовижним чином перегукується з
описами таборів скіфів, залишених Геродотом й іншими античними авторами.

У залі експонуються предмети озброєння й побуту запорізького козацтва:
військовий барабан, гармати, мортири, гаківниці, шаблі і кинджали,
кремінні рушниці і пістолі, збруя; жупан, шаровари, кунтуш з відкидними
рукавами, шовкові пояси, дзеркало, каламари (чорнильниці); Апостол (1574
р.) і Острозька Біблія (1581 р.) – перші друковані книги, видані в
Україні першодрукарем Іваном Федоровим, Євангеліє 1735 р. тощо.
Представлені портрети XIX ст. українських гетьманів Данила Апостола,
Павла Полуботка, а також Богдана Хмельницького (XVIII ст.) і
легендарного Козака-Мамая.

Історичні й етнографічні предмети інших залів музею знайомлять з
перипетіями російсько-турецьких воєн XVIII ст. та характером
землеробського, містобудівного й індустріального освоєння краю після
його приєднання до Російської імперії. Значна частина експозиції
присвячена висвітленню драматичних подій Першої світової війни,
державоборчих змагань українського народу у 1917-1922 pp., голодомору й
сталінських репресій та Другої світової війни.

Визнаним осередком національної музейної спадщини є Запорізький край.
Серед його краєзнавчих музеїв згадаємо музеї Бердянська, Мелітополя,
Приморська, Гуляйполя, Токмака, Вільнянська, Горіхова, Пологи, смт
Михайлівки, смт Приазов-ське, с Гусарка; серед художніх – Запорізький,
Бердянський й Енергодарський музеї.

А найвидатнішими музеями цього козацького краю є Національний заповідник
“Хортиця”, історико-археологічний музей-заповідник “Кам’яна могила”,
Запорізький обласний краєзнавчий музей і Кам’янко-Дніпровський
історико-археологічний музей.

У заповіднику “Кам’яна могила” державою охороняються унікальні пам’ятки
V-II тис. до н. е., пов’язані з етно- й культурогенезом племен
індоєвропейської спільноти. Археологічний музей у Кам’янці-Дніпровській
знайомить з пам’ятками най-багатшого міста-фортеці пізньої Скіфії, її
імовірною столицею, нанесеною на карти й описаною античним географом
Птолемеем.

Музей історії запорізького козацтва Національного заповів ника
“Хортиця”, незважаючи на 20-річний тоталітарний тиск і цькування його
першозасновників, відкрив свої двері для відвідувачів у 1983 p., але
лише з 1988 р. на хвилі національного відродження його вдалося
перепрофілювати на суто козацький, звільнивши половину виставкових площ
від революційно-ідеологічних експонатів радянської доби.

Острів Хортиця – це національна святиня України на рівні з Софійським
собором та Києво-Печерською лаврою. Це кам’яний літопис нашої
багатотисячолітньої історії, де збереглися індоорійські поховання доби
міді-бронзи, скіфська фортеця на Совутиній скелі, пам’ятки
ранньослов’янської і давньоруської доби. Про значення цього острова для
українців першим згадує ще в X ст. візантійський імператор Костянтин VII
Багрянород-ний (хресний батько княгині Ольги) у своїй книзі “Про
управління імперією”, де оповідається, що після подолання важких порогів
руси зупиняються на перепочинок на священному острові Святого Григорія
(Юр-Хорс) і там під величезним дубом вшановують жертвоприношеннями своїх
божеств.

У середині XVI ст. князь Дмитро Вишневецький побудував на острові Мала
Хортиця першу дерев’яну фортецю-січ, звідки неодноразово водив козаків у
походи проти татар і турків. З Хортицею пов’язані імена Северина
Наливайка, Криштофа Косин-ського, Івана Сулими. Під час морських походів
проти Туреччини на Хортиці певний час з козацьким військом перебував
Петро Конашевич-Сагайдачний, свідченнями чого залишилися народні назви
окремих місць острова: урочище Сагайдачного, “ліжко і колиска
Сагайдачного” (на Середній Скелі), вал Сагайдачного, Січові ворота. Нині
на території національного заповідника працює кінний етнографічний театр
“Запорізька січ”, проводяться всеукраїнські змагання з козацького
рукопашного бою, фестивалі до Дня українського козацтва та
Шевченківських днів, народні гуляння у традиційні свята України річного
календарного циклу (Купала, Покрови, Спаса, Різдво, Старий новий рік,
Коструба, Русалчин Великдень, Трійця тощо).

Експозицію хортицького Музею історії запорізького козацтва складають
такі розділи: “Запорізький край у найдавніші часи”, “Запоріжжя в період
Київської Русі”, “Запоріжжя в козацькі часи”, “Заселення Запорізького
краю в кінці XVIII- XX ст.”, є чотири діорами (у тому числі “Битва
київського князя Святослава” та “Військова рада на Січі”).

До найбільш цінних зібрань музейних фондів належать: морська козацька
чайка першої половини XVIII ст. довжиною понад 17,5 м; колекція кам’яної
скульптури доби бронзи, античності й середньовіччя; колекція предметів
віри православної: вбрання священиків, церковне начиння (потири,
підсвічники, натільні хрести та іконки, надбанні хрести XIII-XIX ст.),
козацькі надгробні хрести; колекція іконопису XVIII – початку XX ст.;
колекція стародруків XVII-XVIII ст.; колекція козацької зброї XVII-XVIII
ст. (порохівниці, шаблі, ятагани, гармати, рушниці, пищалі, кам’яні
гарматні ядра, вістря списів); колекція одягу XVIII – початку XX ст.;
колекція монет XVI-XX ст. тощо.

На початку XXI ст. на території Національного заповідника “Хортиця”
започатковано реалізацію анімаційно-туристичного проекту будівництва
історико-культурного скансена “Запорізька Січ”, що складатиметься з
внутрішнього Кошу, оточеного земляним валом, ровом та засікою, та
торгово-ремісничого Передмістя.

Дуже багатий унікальними музейними колекціями Слобожанський край, що
включає в себе Полтавську, Сумську й Харківську області.

Найціннішу етнокультурну спадщину Слобідської України репрезентують
краєзнавчі музеї Полтавщини: Полтавський обласний, Диканьський,
Миргородський, Кременчуцький, Лубенський, Лохвицький, а також
Чорнухинський музей Г. Сковороди, полтавські літературно-меморіальні
музеї Панаса Мирного й І. Котляревського, державний музей-заповідник М.
Гоголя в с. Гоголеве Шишацького району та Великосорочинський
літературно-меморіальний музей М. Гоголя у Великих Сорочинцях
Миргородського району, літературний музей родини Драгоманових у Гадячі
тощо. Прославили Полтавський край державний історико-культурний
заповідник “Поле Полтавської битви”, національний музей-заповідник
українського гончарства в Опішні й Полтавський художній музей.

Сумський обласний, Глухівський, Роменський, Лебединський, Конотопський,
Охтирський, Шосткинський, а також обласний художній музей імені М.
Онацького й музей А. Чехова у Сумах. А туристично-музейною візитівкою
краю став Державний історико-культурний заповідник у Путивлі, оспіваному
у “Слові о полку Ігоревім”. Уперше в літописах Путивль згадується в 1146
р. як вотчина новгород-сіверських князів Ольговичів. Осередком
заповідника є археологічна експозиція давньоруського періоду місцевого
краєзнавчого музею.

Харківщина – це край, який є визнаним родоначальником організації
музейної справи в Україні. Сьогодні експозиційну спадщину Харківщини
представляють краєзнавчі музеї в Ізюмі, Змієві, Барвінковому,
Богодухові, Люботині, Червонограді, Золочеві, Первомайську, Лозові,
Валці, Балаклеї, Чугуєві й Куп’янську.

Етнографічним осередком Слобожанщини стали сільські музеї-заповідники
Золочівського району, а саме Етнографічний музей “Українська Слобода” у
Писарівці, де зібрано кращі зразки народної архітектури й побуту
Слобідського краю, та Літературно-меморіальний музей видатного народного
мислителя Григорія Сковороди у Сковородинівці. А прадавню історію
Харківщини висвітлює історико-археологічний музей-заповідник “Верхній
Салтов” у Верхньому Салтові, створений на місці залишків могутнього
міста-фортеці епохи Руського каганату (VII-IX ст.), створеного
аланами-русами й місцевим слов’янським населенням верхів’їв Сіверського
Дінця й Дону.

Харків – це східноукраїнська музейна “столиця” України. Тут знаходяться
Історичний музей, Художній музей і його філія – Музей народного
мистецтва Слобожанщини, Художня галерея, Літературний музей, Музей
природи Харківського національного університету тощо.

Лідером за експозиційним багатством музеїв Середнього Подніпров’я є
невелика Черкаська область. Це осередок розквіту Трипільської культури з
її велетенськими землеробськими про-томістами (V-III тис. до н. є.) та
індоєвропейських культур епохи бронзи, терен етногенезу праслов’янської
й ранньослов’ян-ської культур, територія, на якій сформувалися царство
скі-фів-орачів (VII-III ст. до н. є.) та Антське царство (III-V ст.),
система богатирських застав Київської Русі X ст., де зародився
національно-визвольний козацький рух й увінчалися славою перші
гетьманські столиці України, зрештою край, що подарував українському
народові його духовного подвижника Тараса Григоровича Шевченка.

Серед кращих музеїв області назвемо: Музей “Кобзаря” Т. Г. Шевченко в
Черкасах, Черкаський обласний художній, Державний історико-культурний
заповідник в Кам’янці, Чигиринський краєзнавчий, Уманський краєзнавчий,
Чорнобаївський краєзнавчий, Драбівський краєзнавчий, Городищенський
краєзнавчий, Звенигородський краєзнавчий, Золотонішський краєзнавчий,
Катеринопільський краєзнавчий, Монастирищенський краєзнавчий,
Смілянський краєзнавчий, Канівський музей народного декоративного
мистецтва, Стецівський етнографічний, Ватутинський історичний,
Лисянський історичний, Жашківський історичний, Літературно-меморіальний
музей Василя Симоненка у Черкасах, Стеблівський літературно-меморіальний
музей Івана Нечуя-Левицького, Городищенський літературно-меморіальний
музей письменика Івана Ле, Кам’янський літературно-меморіальний музей О.
Пушкіна і П. Чайковського, Меморіальний будинок-музей Л. П. Симиренко,
Музей історії села Старосілля, Уманська картинна галерея тощо.

Міжнародною туристичною славою Черкащина завдячує таким славнозвісним
центрам туристичного притягання, як Державний історико-культурний
заповідник “Батьківщина Тараса Шевченка” в с. Шевченкове, Шевченківський
національний заповідник “Тарасова гора” в Каневі, Канівський історичний
музей, Національний історико-культурний заповідник “Чигирин”, Черкаський
обласний краєзнавчий музей, Суботівський етнографічний музей,
Тальнівський музей історії хліборобства, Державний історико-культурний
заповідник “Трахтемирів” уГригорівці, Державний історико-культурний
заповідник у Корсуні-Шевченкові.

Державний історико-культурний заповідник “Батьківщина Тараса Шевченка”
створений у 1992 р. на площі 27 га. Під охороною заповідника перебувають
пам’ятки, пов’язані з життям і творчою діяльністю Т. Г. Шевченка,
зокрема могили батьків поета, хата дяка, садиба Енгельгардта в с. Будище
тощо. Ядром заповідника є Моринці, в якому народився Тарас Шевченко, та
Кирилівка, в якому пройшли його дитячі літа. В оби-двох селах створені
меморіальні музеї.

Шевченківський національний заповідник “Тарасова гора” в Каневі створено
на місці, де, згідно із заповітом, було поховано подвижника українського
народу. Відтоді це місце – центр національно-патріотичного паломництва
українців з усіх куточків нашої держави та інших країн світу. На вершині
Тарасової гори відкрито Літературно-меморіальний музей Т. Шевченка,
фонди якого нараховують 17 тис. експонатів.

Музей “Кобзаря” Т. Г. Шевченка в Черкасах – це єдиний у світі музей
однієї книги. Відкрито його в 1989 р. у меморіальному будинку, в якому з
18 до 22 липня 1859 р. жив у родині Цибульських Т. Г. Шевченко. Тут
можна побачити всі видання “Кобзаря” та ілюстрації до них, а також
“Кобзарі” у перекладах на мови народів світу. Гордістю музею є раритетне
перше видання “Кобзаря” в Петербурзі в 1840 р. У фондах музею
зберігаються великі колекції шевченківських листівок, значків, медалей
тощо, з яких періодично комплектуються тематичні виставки.

Національний історико культурний заповідник “Чигирин” створений у 1989
р. на площі 1160 га. Під охороною заповідника перебувають пам’ятки
історії і культури, пов’язані з національно-визвольною боротьбою
українського народу в XVII ст., серед них – усипальниця Богдана
Хмельницького в Іллінській церкві в Суботові, Богданова гора в Чигирині
та урочище Холодний Яр, в якому знаходиться Мотронінський монастир
(заснований у 1568 p.), Мотронінське городище скіфів-орачів та інші
пам’ятки археології. У XVIII ст. козацькі онуки, очолені М. Залізняком,
освячували ножі в Холодному Яру для праведної боротьби за свою свободу
проти покріпачення – цей народний рух увійшов в історію під назвою
“Коліївщина” (ножі-колії, якими українці зазвичай колють свиней) й після
ретельних досліджень творчо відображений Т. Шевченком у поезіях
“Холодний Яр” та “Гайдамаки”. У 1992 р. в Холодному Яру встановлено
меморіальний знак УНР на місці головного штабу армії Української
Народної Республіки. У складі заповідника відкрито музей Б.
Хмельницького в Чигирині та три краєзнавчі музеї.

Тальнівський музей історії хліборобства знайомить з семитисячолітньою
історією розвитку землеробської цивілізації у Середньому Подніпров’ї. На
околицях м. Тальне археологами виявлене гігантське поселення найдавніших
хліборобів трипільської культури IV тис. до н. є. Пам’ятки цієї
землеробської цивілізації, що передувала єгипетській державі фараонів,
експонуються у виставкових залах музею (можливо, колись таки знайдуться
інвестори, щоб відродити це унікальне трипільське протомісто у формі
археологічно-анімаційного скансена). Також археологами в околицях міста
досліджено 11 доісторичних курганів, облямованих ритуальними колами з
валунів, у яких поховані привідці племен індоарійської спільноти
бронзової епохи (II тис. до н. е.), поселення скіфів-орачів і
ранньо-слов’янських землеробів. Ці знахідки також поповнили експозицію
музею історії хліборобства на українських землях.

Державний історикокультурний заповідник “Трахтемирів” у Григорівці
створений у 1994 р. на площі 4582 га. Під охороною заповідника
перебувають унікальні пам’ятки археології, історії та природи. Серед
них: укріплене Трахтемирівське городище праслов’ян (скіфів-орачів),
залишки храмів літописного За-рубського монастиря, багатошарове
поселення на горі Городки, козацький цвинтар у Трахтемирові, пам’ятки
природи – Канівські дислокації, заповідні урочища, Рожена криниця.

Рекомендована література

1. Арсенич П. З історії музеїв Галичини // Наукові записки
Івано-Франківського краєзнавчого музею. – 1993. – Вип. 1.

2. Василенко А. О. Літопис історії становлення і розвитку народних
музеїв України. – К.: Наукова думка, 1974.

3. Гавдяк М. Із наших обласних музеїв // Наша Батьківщина. – 1938. – №
4.

4. Географічна енциклопедія України: У 3 т. – К.: Українська
енциклопедія імені М. П. Бажана, 1993.

5. Грабовецький В. Народні музеї Львівщини. – Л.: Книжно-журнальне
видавництво, 1962.

6. Данилюк А. Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. –
Л.: Українські технології, 2004. – 168 с.

7. Данилюк А. Г., Рибак Б. Я. Музей народної архітектури та побуту у
Львові. – Л.: Каменяр, 1988.

8. Данилюк А. З глини, дерева і соломи. Пам’ятки народної архітектури
Західного Поділля. – Тернопіль: Навчальна книга “Богдан”, 2003. – 96 с

9. Данилюк А. Скарби народної архітектури Гуцулыцини: Етнографічний
нарис. – Л.: Логос, 2000. – 135 с

10. Данилюк А. Традиційна архітектура реґіонів України: Полісся:
Монографія. – Л.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 147 с

11. Дем’ян Г. Історико-етнографічна діяльність першого бойківського
музею // Архіви України. – 1970. – № 5.

12. Закон України “Про музеї і музейну справу” від 29.06.1995 р.
№249/95.

13. Игнаткин И.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ, пособ. –
К.: Вища школа, 1990.

14. Козицъкий А. Українські краєзнавчі музеї Галичини в міжвоєнний
період // Вісник Львівського університету. – Серія історична. – 1999. –
Вип. 34. – С 467-477.

15. Мезенцева Г. Г. Музеєзнавство (на матеріалах музеїв УРСР) / За ред.
С. М. Чайковського. – К.: Вища школа, 1990.

16. Музеї Карпатського регіону. – Л.: Центр Європи, 2004. – 63 с

17. Музеї України: Довідник / Міністерство культури і мистецтв України.
– К.: Задруга, 1999. – 130 с.

18. Музейний фонд України // Урядовий кур’єр. – 1992. – 7 серпня.

19. Папкова Є. В. Туристичне краєзнавство: Навч. посіб. – К., 2003.

20. Погорелова А. Музейна справа: орієнтири розвитку // Українська
культура. – 1996. – № 2. – С. 2-3.

21. Скрипник Г. Етнографічні музеї України. – К.: Наукова думка, 1989.

22. Скрипник Г. Українське етнографічне музейництво: становлення та
розвиток: Автореф. дис. …д-раістор. наук: НАНУ, Інститут мистецтва,
фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського. – К., 1998. – 40 с

23. Теодорович А. Ю. Основні напрямки діяльності музеїв
істо-рико-краєзнавчого профілю // Трибуна. – 1999. – № 9-10.

24. Україна: Путівник / Підг. і упоряд. О. Зінкевич і В. Гула. – К.:
Смолоскип, 1993.

25. Филипчак І. Про музейництво і наші музеї // Життя і знання. – 1935.
– № 6.

26. Хведась А. О. Розвиток краєзнавчих музеїв в західній Україні в кінці
XIX – І пол. 40-х pp. XX століття. Джерела і література (на матеріалах
Волинської, Рівненської та Тернопільської областей): Автореф. дис.
…канд. істор. наук. – Дніпропетровськ, 1997. – 19 с.

27. Шмелев В.Г. Музей под откытым небом. – К.: Наукова думка, 1983.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020