Реферат на тему
Визначні музеї України
Україна – країна музеїв. Національній історико-культурній спадщині
нашої держави можуть позаздрити чимало країн світу, і навіть серед країн
Європи Україна включена у першу десятку за кількістю й багатством
музейних збірок.
Географічна мережа музеїв України доволі розгалужена. Практично кожний
районний центр має свій краєзнавчий музей. А визначні музейні колекції
зосереджені в музеях столиці й найбільших регіональних центрів держави.
Виділяються й окремі ареали найбільшого згущення музеїв національного
значення – це Середнє Подніпров’я, Карпатський туристичний реґіон, АР
Крим.
Нижче розглянемо географічну мережу визначних музеїв нашої країни,
особливу увагу приділяючи музеям названих ареалів.
Кримський півострів – унікальний за полікультурною спадщиною
геоетнофеномен України. В історії й культурі цього терену залишили свій
слід десятки народів від таврів і скіфів до татарів і росіян. Нині з
цією спадщиною гості сонячного півострова мають нагоду знайомитися в
численних музеях краю.
Музейною “столицею” Криму є місто-герой Севастополь. Його спадщина
знайомить з багатотисячолітньою історією півострова від появи його
перших поселенців до подій Другої світової війни.
Пам’ятник світового значення – Національний, історико-археологічний
музей заповідник “Херсонес” – розташований в історичному центрі
Севастополя. Під охороною держави тут перебувають залишки одного з
найбагатпіих давньогрецьких міст-держав – Херсонеса, що проіснував майже
дві тисячі років з V ст. до н. є. до XIV ст.
У заповідник входять городище, середньовічні фортеці Каламіта і Чембало
та історико-археологічний музей, фонди якого нараховують близько 200
тис. предметів. Серед експонатів багато унікальних: фрагменти фрескового
розпису, зразки грецької мозаїки тощо. Особливий інтерес у відвідувачів
викликають руїни міста античного й візантійського періодів з його
вулицями, площами й окремими спорудами; колони базиліки, монетний двір,
театр III-II ст. до н. є. – єдиний античний театр, знайдений на
території нашої країни. У південно-східній частині міста добре
збереглися ділянки оборонних стін, вежа Зе-нона, ворота (IV-III ст. до
н. е.).
Посеред заповідника з руїни відроджено собор на честь великого князя
київського Св. Володимира. Адже саме тут, у Херсонесі, у 988 р. князь
Володимир прийняв християнство, і звідси вирушив, щоб охрестити Київську
Русь.
Херсонеський музей заснований у 1892 р. стараннями видатного вченого К.
К. Костюшко-Валюжанича. У 1978 р. рішенням українського уряду музей був
перетворений у державний історико-археологічний заповідник, а в 1994 р.
– у національний заповідник.
Севастопольська картинна галерея була створена в 1927 p., з 1965 р. це
художній музей. Колекція музею нараховує понад 8 тис. творів
образотворчого мистецтва. Західноєвропейське мистецтво представлене
полотнами голландських, італійських, французьких і німецьких художників
XVI-XIX ст. В експозиції класичного російського й українського мистецтва
зібрані полотна А. Васнецова, І. Рєпіна, В. Верещагіна, В. Орловського,
В. Маковського тощо.
Музей героїчної оборони і звільнення Севастополя відкритий у 1960 р. у
результаті об’єднання панорами “Оборона Севастополя 1854-1855 pp.” і
діорами “Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року”, що стали відділами музею.
Пізніше були утворені й інші відділи. У фондах музею зберігається понад
80 тис. експонатів.
Севастопольська панорама – унікальне творіння батального живопису. Площа
полотна – 1610 м2 (14 х 115 м). Панорама присвячена одному з найбільш
значних епізодів оборони міста – відбиттю ворожого штурму бастіону
Малахового кургану 6 липня 1855 р. Створив панораму французький художник
Франц Рубо. А спеціальний будинок для панорами побудовано за проектом
військового інженера О. І. Енберга з участю архітектора В. А. Фельдмана.
Діорама “Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року” знаходиться на Сапун-горі
і розповідає про героїчну оборону міста радянськими воїнами 51-ї і
Приморської армій, які грудьми прикрили відступ основних частин із
знекровленого міста. Довжина полотна – 25 м, висота – 5,5 м.
На протилежному східному боці півострова розташоване місто, яке в
античні часи столітями змагалося з Херсонесом за домінування у
Північному Причорномор’ї, а нині суперничає з Севастополем за багатством
музейної спадщини. Це Керч, що виросла на руїнах Пантікапея – античного
поліса-столиці Бос-порського царства (V ст. до н. є. – X ст.).
Історичний центр Керчі – державний історико-культурний заповідник й
міжнародний туристичний центр – включає в себе музейну й
антично-містобудівну спадщину. Сюди входять Історико-археологічний
музей, Музей історії оборони Аджимуш-кайських каменоломень, Картинна
галерея й Музей історії Ель-тигенського десанту.
Керченський історико-археологічний музей – один з найстарших музеїв
нашої країни. Він створений у 1826 р. як Музей старожитностей. Його
експонатами стали археологічні знахідки, отримані з початком
археологічних розкопок античного Пантікапея у 1816 р. французом Полем
Доброксом. На горі Мітридат для музею був побудований спеціальний
будинок, що відтворював афінський храм Тезея (зруйнований під час
Кримської війни при бомбардуванні міста англійськими кораблями).
При розкопці некрополів і надмогильних курганів столиці Боспорського
царства, яка за розкішшю суперничала з Афінами й Олександрією
Єгипетською, тут на початку XX ст. було знайдено безліч прекрасних
художніх виробів з дорогоцінних металів, зокрема із золота. Усі вони
були вивезені в Петербург і нині зберігаються в Ермітажі. А в
Керченському музеї залишилися лише речі, які було складно перевозити. До
того ж, решту найцінніших експонатів Музею старожитностей англійці, які
захопили Керч, вивезли в Лондон, у Британський музей. Повернення цієї
безцінної національної спадщини назад у Крим нині є доволі складною
проблемою міжнародної політики нашої країни.
Зараз фонди Керченського історико-археологічного музею нараховують понад
130 тис. предметів. Серед них окремо виділимо без перебільшення
унікальну в античній спадщині Європи колекцію лапідарних пам’ятників
світового значення, що нараховує близько 2 тис. кам’яних стел і
надгробків.
Гора Мітридат – символ Керчі. Тут знаходяться руїни античного
Пантікапея. На вершину гори ведуть Великі Мітридатові сходи, що
нараховують понад 400 сходин. Гору названо на честь понтійського царя
Мітридата VI Евпатора (132-63 pp. до н. е.), який вів завзяту
багаторічну боротьбу з Римом, намагаючись розтрощити могутню імперію,
але зрештою був розгромлений сам.
Переможений Мітридат довідався про змову, на чолі якої стояв його син
Фарнак, і тут, на ґорі, у гордій самотності прийняв отруту, не бажаючи
потрапити до рук римлян. Але отрута не подіяла, і тоді повалений цар
наказав начальнику особистої охорони заколоти його. Відбулося це в 63 р.
до н. є. Римський політик і письменник Цицерон, довідавшись про загибель
Мітридата VI, назвав його “найвеличнішим з володарів, з якими Рим вів
коли-небудь війни”.
На весь світ прославили Керч кургани-поховання боспор-ських царів і
скіфських вождів. Ці пам’ятки еквівалентні Долині пірамід древнього
Єгипта. Найвеличнішим серед античних поховань є Царський курган, що
знаходиться за 5 км від Керчі у с. Аршинцево. Усипальниця одного з
боспорських царів, побудована в IV ст. до н. е., визнана шедевром
античного зодчества. Висота кургану становить 18 м, периметр при основі
– 250 м. Углиб кургану до підземного склепу, де знаходилася гробниця
царя, веде кам’яний коридор-дромос (його первісна довжина становила 36
м, теперішня – 20 м). На думку археологів, тут було поховано
наймогутнішого з боспорських царів – Левкона І (389-349 pp. до н. е.).
Саме поховання було розграбоване ще в давнину (сарматами або готами).
Нині тут експонуються пам’ятки античної епіграфіки, навічно викарбувані
на кам’яних плитах, та колекція античних саркофагів (лапідарій).
Мелек-Чесменський курган за архітектурою схожий на Царський, але
поступається йому за величиною. У ньому виявлене поховання знатного
боспорця, що відноситься до IV чи III ст. до н. є.
Для туристів відкритий ще один всесвітньо відомий античний пам’ятник –
склеп богині Деметри. Унікальну цінність становить, насамперед, розпис
склепу з зображенням Деметри – грецької богині родючості й землеробства.
На стінах склепу збереглися також зображення фігур Гермеса – заступника
мандрівників, Плутона – володаря царства мертвих, німфи Каліпсо.
Неабияку художню цінність має мистецька спадщина Феодосії – міста,
давнішого і за Пантікапей, і за Херсонес, яке заснували ще древні
кіммерійці і таври (тоді воно називалося Ардаб-ра) й у 529 р. до н. є.
розбудували мілетські колоністи.
Феодосійська картинна галерея імені І. К.Айвазовського володіє
найбільшою колекцією полотен видатного художника-мариніста. Вона
експонується у будинку, який в 1845 р. І. Айвазовский побудував своїм
коштом і подарував місту. Його заповіт написаний на меморіальній дошці:
“Моє щире бажання, щоб будинок моєї картинної галереї в місті Феодосії з
усіма його картинами, статуями й іншими творами мистецтва, що
знаходяться в цій галереї, складали повну власність міста Феодосії, і в
пам’ять про мене, Айвазовського, заповідаю місту Феодосії, моєму рідному
місту”. У фондах галереї є також полотна М. А. Волошина, К. Е.
Богаєвського, Л. Ф. Лагоріо, А. І. Куінджі й інших художників.
Літературно меморіальний музей А. С. Гріна відкрито в будинку, інтер’єр
якого нагадує фантастичний корабель. Його експозиція знайомить з
особистими речами, документами й рукописами письменника.
Державний музей дельтапланеризму і парапланеризму – унікальний у своєму
роді музей, що знайомить з історією світового й російського
повітроплавання і першими літальними апаратами XIX – початку XX ст.
На півдорозі морем із Севастополя до Керчі лежить курортна столиця Криму
– Ялта. Вона не менш відома своїми музеями.
них монет, античне скло, срібні і бронзові статуетки богів грецького
пантеону.
Музей природи Ялтинського гірсько-лісового заповідника на Грушевій
галявині в околиці Ялти розповідає про біотичне багатство Кримських гір.
А музей “Галявини Казок” знайомить із скульптурною колекцією персонажів
світових казок.
Однак, найбільшою популярністю серед гостей півострова користуються
палаци-музеї Південного берега Криму: Лівадійський, Масандрівський й
Алупкинський.
Експонати Масандрівського палацу знайомлять з курортим побутом
російського імпратора Олександра III.
Білокам’яний Лівадійський палац є літньою резиденцією останнього
російського імператора Миколи II, він перебудований у 1910 р.
архітектором М. Красновим на місці викупленого палацу українського
магната Потоцького. Експозиція палацу знайомить з побутом імператора і
його родини, а також розповідає про хід історичної Ялтинської
конференції Сталіна, Рузвельта і Черчілля про повоєнне облаштування
Європи й домовленість про створення Організації Об’єднаних Націй.
Алупкинський палац належав графу Воронцову – генерал-губернатору
Новоросії (до її складу входив весь південь України, включаючи Крим)
(рис. 8.15). Проект палацу виконав англійський архітектор Едуард Блор.
Алупкинський палац побудова ний із блоків сіро-зеленого діабазу. Кожен
його корпус нагадує визначену епоху в англійській архітектурі – від веж
феодального замка XIV-XV ст. з їхніми оборонними стінами до вишуканого
будинку головного корпусу, побудованого в єлизаветин-ському стилі. Тому
у його відвідувачів створюється враження, наче палац будувався не в XIX
ст., а протягом багатьох сторіч. Такого динамізму в часі, відбитого в
архітектурі, більше ніде не існує у світовому зодчестві. Найрозкішніший
південний фасад палацу нагадує портал мечеті Джамі Масджид у Делі, його
прикрашають напис арабською мовою “Немає переможця, окрім Аллаха” та
мармурові леви, привезені з Італії.
Усередині приміщення розгорнута музейна експозиція, що знайомить з
англійськими меблями, бронзовими скульптурами і портретним живописом
першої половини XIX ст. Працівники музею постаралися відтворити
інтер’єри Ситцевої кімнати, Китайського кабінету, Блакитної вітальні,
Парадної їдальні. Колекція західноєвропейського живопису XV-XVIIICT.
знаходиться в більярдній. У Зимовому саду палацу серед зелені розміщені
декоративні мармурові скульптури роботи видатних італійських і
російських ваятелів.
Палац оточує Алупкинський парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва
площею 40 га, спроектований німецьким інженером-садівником Карлом
Кебахом. У парку нараховується близько 200 екзотичних
деревно-чагарникових видів, різновидів і садових форм. Тут
акліматизовано безліч рослин з країн Середземномор’я, Північної і
Південної Америки, Східної Азії. Тут завжди панують прохолода і тиша, що
порушується лише дзюрчанням численних струмків і шумом невеликих
водоспадів. У “Бахчисарайському дворику” парку, в альтанці, повитій
гліцинією, можна побачити “Фонтан сліз” – копію славнозвісного
Бахчисарайського фонтану. А на нижній терасі перед палацом знаходиться
“Фонтан амурів” італійської роботи XVI ст., виконаний у вигляді
барельєфа з дельфінами й амурами.
На південній окраїні Алупкинського парку на березі моря розташований
“Чайний будиночок”, побудований у стилі класицизму в 1834 р.
архітектором Ф. Эльсоном. У цьому павільйоні періодично влаштовуються
виставки робіт кримських художників.
Музейною столицею Півдня України є Одеса. Тут функціонують такі музеї:
археологічний НАН України, обласний краєзнавчий, обласний художній,
західного і східного мистецтва, Муніципальний музей приватних колекцій
імені А. Блещуно-ва, державний літературний, літературно-меморіальний
музей О. Пушкіна, Воєнно-історичний та морського флота України, Меморіал
героїчної оборони Одеси тощо, а на території області –
Білгород-Дністровський краєзнавчий, Ізмаїлський краєзнавчий музей
Придунав’я, Ізмаїлська художня галерея та Діорама “Штурм Ізмаїла”,
Белградський історико-етнографічний музей, Ананьївський
історико-художній, Іллічівський витончених мистецтв та ін.
Одеський археологічний музей НАН України – найстаріший в країні,
заснований ще в 1825 р. Розвитку музею сприяло засноване у 1839 р.
Одеське товариство історії та старожитностей, яке мало право здійснювати
розкопки на півдні імперії.
Фонди музею налічують понад 160 тис. експонатів, серед яких – колекції
пам’яток степових культур доби міді, бронзи, заліза та багатої античної
спадщини грецьких колоній Північного Причорномор’я, колекції предметів
Древнього Єгипту, Древньої Греції та Римської імперії, нумізматичні
колекції (50 тис. монет) тощо.
Славу музеєві принесла унікальна збірка предметів з Єгипту доби
фараонів, представлена дерев’яними й кам’яними саркофагами, погребальним
інвентарем, фрагментами папірусів з ієрогліфічними текстами. Окрасою
музею є коштовні прикраси зі скіфських, сарматських поховань, поховань
хазарів, печенігів і половців, вироби антів черняхівської культури та
слов’ян V-XIII ст., античні грецькі і римські, середньовічні
візантійські монети і давньоруські гривні й монета-злотник князя
Володимира Великого тощо. А кращі зразки античної скульптури, знайдені
на території України, експонуються у вестибюлі палацу-музею.
Одеський державний історико-краєзнавчий музей відкрито в 1944 р. у
колишньому палаці О. Я. Новікова – пам’ятнику архітектури 1876 р. з
внутрішнім двориком-парком із витонченим фонтаном “Грот” (архітектор Ф.
Гонсіоровський). Експозиція музею складається з документів з історії
міста і краю, предметів прикладного й образотворчого мистецтва, колекцій
грошових знаків і зброї XVII-XIX ст., українських першодруків –
Острозької Біблії (1581р.) і Требника (1606 р.), Універсалів УНР, її
грошових знаків, фотографій першого Президента України М. Грушевського,
а також керівників Центральної Ради В. Винниченка і Є. Петлюри,
законодавчих актів, герба і прапора Української держави гетьмана П.
Скоропадського, історичних матеріалів періоду Директорії (маніфести,
військові знаки відмінності, зразок паспорта громадянина Української
Народної Республіки та ін.) й ранніх етапів історії УРСР тощо.
Особливу увагу в Одеському краєзнавчому музеї привертає копія (1839 р.)
козацької ікони “Покрова Пресвятої Богородиці”, де зображено козацьких
опікунів – Богородицю, Св. Мико-лая й Архістратига Михаїла, а також
схилених у молитві запорожців на чолі з останнім кошовим отаманом
Калнишевським, які моляться про врятування Запорізької Січі від
ліквідації Катериною II.
Одеський художній музей відкритий у 1899 р. у палаці – пам’ятнику
архітектури початку XIX ст. – зі штучним підземним гротом, що імітував
природну печеру зі штучним водоспадом (нині грот доступний для
відвідування). Першою власницею цього романтичного палацу була графиня
О. С. Потоцька. Художній музей володіє кращою в державі колекцією (понад
10 тис. предметів) українського й російського образотворчого мистецтва
XVI-XX ст. (живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне
мистецтво, іконопис). Експозиція розміщена в 26 залах на двох поверхах.
Вона побудована в історико-хронологічній послідовності. Окрасою
експозиції є великі полотна художників Петербурзької академії мистецтв.
Рекомендована література
1. Арсенич П. З історії музеїв Галичини // Наукові записки
Івано-Франківського краєзнавчого музею. – 1993. – Вип. 1.
2. Василенко А. О. Літопис історії становлення і розвитку народних
музеїв України. – К.: Наукова думка, 1974.
3. Гавдяк М. Із наших обласних музеїв // Наша Батьківщина. – 1938. – №
4.
4. Географічна енциклопедія України: У 3 т. – К.: Українська
енциклопедія імені М. П. Бажана, 1993.
5. Грабовецький В. Народні музеї Львівщини. – Л.: Книжно-журнальне
видавництво, 1962.
6. Данилюк А. Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. –
Л.: Українські технології, 2004. – 168 с.
7. Данилюк А. Г., Рибак Б. Я. Музей народної архітектури та побуту у
Львові. – Л.: Каменяр, 1988.
8. Данилюк А. З глини, дерева і соломи. Пам’ятки народної архітектури
Західного Поділля. – Тернопіль: Навчальна книга “Богдан”, 2003. – 96 с
9. Данилюк А. Скарби народної архітектури Гуцулыцини: Етнографічний
нарис. – Л.: Логос, 2000. – 135 с
10. Данилюк А. Традиційна архітектура реґіонів України: Полісся:
Монографія. – Л.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 147 с
11. Дем’ян Г. Історико-етнографічна діяльність першого бойківського
музею // Архіви України. – 1970. – № 5.
12. Закон України “Про музеї і музейну справу” від 29.06.1995 р.
№249/95.
13. Игнаткин И.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ, пособ. –
К.: Вища школа, 1990.
14. Козицъкий А. Українські краєзнавчі музеї Галичини в міжвоєнний
період // Вісник Львівського університету. – Серія історична. – 1999. –
Вип. 34. – С 467-477.
15. Мезенцева Г. Г. Музеєзнавство (на матеріалах музеїв УРСР) / За ред.
С. М. Чайковського. – К.: Вища школа, 1990.
16. Музеї Карпатського регіону. – Л.: Центр Європи, 2004. – 63 с
17. Музеї України: Довідник / Міністерство культури і мистецтв України.
– К.: Задруга, 1999. – 130 с.
18. Музейний фонд України // Урядовий кур’єр. – 1992. – 7 серпня.
19. Папкова Є. В. Туристичне краєзнавство: Навч. посіб. – К., 2003.
20. Погорелова А. Музейна справа: орієнтири розвитку // Українська
культура. – 1996. – № 2. – С. 2-3.
21. Скрипник Г. Етнографічні музеї України. – К.: Наукова думка, 1989.
22. Скрипник Г. Українське етнографічне музейництво: становлення та
розвиток: Автореф. дис. …д-раістор. наук: НАНУ, Інститут мистецтва,
фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського. – К., 1998. – 40 с
23. Теодорович А. Ю. Основні напрямки діяльності музеїв
істо-рико-краєзнавчого профілю // Трибуна. – 1999. – № 9-10.
24. Україна: Путівник / Підг. і упоряд. О. Зінкевич і В. Гула. – К.:
Смолоскип, 1993.
25. Филипчак І. Про музейництво і наші музеї // Життя і знання. – 1935.
– № 6.
26. Хведась А. О. Розвиток краєзнавчих музеїв в західній Україні в кінці
XIX – І пол. 40-х pp. XX століття. Джерела і література (на матеріалах
Волинської, Рівненської та Тернопільської областей): Автореф. дис.
…канд. істор. наук. – Дніпропетровськ, 1997. – 19 с.
27. Шмелев В.Г. Музей под откытым небом. – К.: Наукова думка, 1983.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
