Реферат на тему
Витрати підприємства і ціна на туристичний продукт (послуги)
В процесі безпосереднього виконання підприємством своєї основної
функції утворюються витрати, пов’язані зі створенням та використанням
туристичного продукту та наданням послуг.
Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування і облік витрат у
натуральній формі (кількість, маса, об’єм, довжина тощо) мають важливе
значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання
результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат,
оскільки вона виражає вартість туристичного продукту (послуг).
Витрати розрізняють як загальні, так і на одиницю продукції. Загальні
витрати – це витрати на весь обсяг продукції за певний період. їх
величина залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої
продукції.
Витрати на одиницю продукції обчислюється як середні, якщо продукція
виробляється постійно або серіями. В туристичній діяльності при
формуванні індивідуального туристичного продукту або наданні одиничної
послуги витрати обчислюються безпосередньо на конкретний тур або
послугу.
На підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні
та змінні. Постійні витрати не залежать від кількості виготовленої
продукції, а є незмінними впродовж певних періодів часу. До них належать
витрати на утримання та експлуатацію будівель, організацію виробництва,
управління. Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких за певний
час залежить від обсягу виготовленої продукції. Сюди відносяться витрати
на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, зарплату робітників
тощо.
Поділ витрат на постійні та змінні дає можливість визначити загальні
(сукупні) витрати за певний період за формулою:
B = Bз*N + Bп
де В – загальні (сукупні) витрати;
Вз – змінні витрати на одиницю продукції;
N – обсяг виробництва продукції в натуральному виразі;
Вп – постійні витрати за певний період.
Згідно з цією формулою, загальні витрати на одиницю продукції (Воп)
становитимуть:
Boп = Вз + Вп / N
Отже, будь-які витрати зорієнтовані на певний результат, що й
виправдовує їхню доцільність. Стосовно туристичного підприємства цей
загальний принцип діяльності покладено в основу визначення собівартості
послуг.
Собівартість туристичного продукту (послуги) – це грошова форма витрат
на формування (виробництво) та збут туристичного продукту чи послуги.
Чим краще працює підприємство (інтенсивно використовує виробничі
ресурси), тим нижча собівартість. Тому собівартість – один із важливих
показників ефективності виробництва.
Собівартість туристичного продукту (послуги) має тісний зв’язок з ціною
і є базою при ціноутворенні.
Ціна – це грошовий вираз вартості продукту (послуги).
Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції:
обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу. Обліково-вимірювальна
функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку і вимірювання
витрат суспільної праці на виробництво та надання різноманітних
туристичних послуг. Розподільча функція зводиться до того, що за
допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл
частини доходів суб’єктів господарювання та населення. Стимулююча
функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності
господарювання, забезпечення прибутковості як туроператора, так і
турагента.
В системі господарювання в сфері туризму, як і в інших виробничих
сферах, застосовується багато видів цін, які різняться певними
класифікаційними ознаками. Так, за класифікаційною ознакою рівня
встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й
регульовані, договірні та вільні ціни.
Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що
впливають на загальний рівень і динаміку цін; на послуги, які мають
важливе соціальне значення та фінансуються з державного бюджету;
Договірні ціни формуються на засадах домовленості між підприємством, яке
виробляє та продає туристичний продукт (послуги), та споживачем і
стосується конкретної послуги чи певної кількості послуг.
Вільні ціни – це ціни, що їх визначає підприємство самостійно.
Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують
світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на
перевезення вантажів, пасажирів, надання різноманітних платних послуг.
Ціноутворення в індустрії туризму – це комплексний захід, зумовлений
різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції і складністю
визначення точної оцінки майбутнього попиту.
Політика ціноутворення в туристичній сфері визначається різними
факторами, тому і методи ціноутворення можуть застосовуватися
різноманітні. Ось деякі з них:
Розрахунок ціни за методом “середні витрати плюс прибуток” є найбільш
широко застосовуваним у туризмі. Згідно з ним, ціна (ІД) визначається за
формулою:
Ц=СВ+П
де СВ – середні витрати (собівартість);
П – величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством.
Цей метод відносно простий, але має деякі недоліки, особливо при
застосуванні в готельному бізнесі, через високі постійні витрати. Він не
враховує попит, а також ціни, які пропонують конкуренти.
Розрахунок ціни на підставі фіксованого прибутку полягає в тому, що ціну
поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який
підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості послуг.
Ціна встановлюється з використанням формули:
Ц=Вз+(Вп+Пз)/ N
де Вз – змінні витрати на одиницю продукту (послугу);
Вп – постійні витрати на весь туристичний продукт за певний період;
Пз – загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу за той самий
час;
N – обсяг продажу продукту (послуг) в натуральному вимірі.
Розрахунок ціни за рівнем поточних цін полягає в тому, що ціну
розглядають та встановлюють на рівні цін на аналогічні послуги у
конкурентів або на рівні поточної ринкової ціни.
Метод ціноутворення “за рівнем попиту” передбачає встановлення ціни за
допомогою пробного продажу туристичного продукту або послуг в різних
сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон’юнктура
ринку, супутні послуги.
Метод ціноутворення на підставі закритих торгів передбачає встановлення
ціни на конкурсній основі з метою одержання замовлення на
обслуговування. (Торг за вигідний контракт).
В туристичній сфері можуть застосовуватися й інші методи ціноутворення.
Вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного
рівня ціни є початковим етапом розробки цінової стратегії і тактики
туристичного підприємства.
Будь-яке підприємство повинно мати впорядковану методику встановлення
ціни на вироблену ним продукцію чи послуги.
Послідовність процесу ціноутворення показано на рис. 8.2.1.
Вихідним етапом цінової політики підприємства є визначення її цілей.
Такими можуть бути:
забезпечення існування (виживання) в умовах конкуренції;
– максимізація отримання поточного прибутку;
– завоювання лідерства по показниках частки ринку або якості послуг.
Надалі необхідно визначити попит на туристичний продукт та послуги, який
визначає верхній рівень ціни. Мінімальний рівень ціни окреслюють
загальні витрати підприємства.
Суттєво впливає на ціну поведінка конкурентів та ціни на їх продукцію чи
послуги.
Оптимально встановлена ціна на туристичний продукт повинна повністю
забезпечувати повернення всіх витрат, пов’язаних з виробництвом і
реалізацією цього продукту, а також отримання певного прибутку.
Всі вище наведені методи ціноутворення враховують наступні можливі
варіанти: дуже низька ціна, можлива ціна і дуже висока ціна. Але це не
означає, що встановлені підприємством ціни залишаються без змін. Вони
постійно коригуються підприємством і державою згідно зі зміною
кон’юнктури ринку.
Ціноутворення в сфері послуг і в туризмі, зокрема, має низку
особливостей:
– туристичні послуги є кінцевим продуктом, призначеним безпосередньо для
споживання, тому ціни на послуги – це роздрібні ціни;
– стійкий попит на туристичні послуги залежить від індивідуальних
особливостей людини, тому при встановленні цін на них необхідно
враховувати наступний психологічний момент: ціна не повинна викликати
негативні емоції у потенційних покупців;
– процеси виробництва, реалізації і споживання послуг збігаються в часі,
тому в сфері туризму застосовується сезонна диференціація цін і тарифів.
Попит на туристичні послуги носить сезонний характер;
– туристичні послуги реалізуються як на внутрішньому, так і на
зовнішньому ринках, тому при оцінці якості і стандартизації беруться до
уваги міжнародні вимоги, бо ціни для іноземних туристів, як правило,
більш високі, ніж для вітчизняних, і встановлюються у вільно
конвертованій валюті;
– ціни на туристичні послуги включають споживну вартість, яка не набирає
безпосередньо товарної форми (наприклад, пам’ятки історії, культури,
архітектури тощо) або не є продуктами праці, а створені природою (гори,
водоспади).
Ціна на туристичні послуги має дві межі: нижню і верхню. Нижньою межею
виступає собівартість туристичного продукту, а верхню визначає попит на
туристичні послуги. Отже, величина ціни на турпродукт визначається його
вартістю і попитом. Окрім цього, на ціну туристичного продукту впливає
цілий ряд факторів: категорія обслуговування, форма обслуговування
(групова або індивідуальна), кон’юнктура ринку турпослуг, сезонність
надання послуг, транспортний засіб, що використовується, ефективність
реклами та інші.
Великий вплив на ціноутворення в туристичній індустрії має держава, і
яка через різні засоби може регулювати ціни на туристичну продукцію.
Так, в Україні майже всі пам’ятки природи, історії, культури,
архітектури знаходяться в сфері впливу державного сектора. Вся соціальна
інфраструктура, автомобільні дороги, залізниця та і більшість
авіакомпаній контролюються державою.
Держава встановлює і регулює ціни в державних готелях, санаторіях,
пансіонатах, будинках відпочинку.
Частково держава може вплинути на ціну і за допомогою економічних
важелів, наприклад, використовуючи валютний контроль, встановлюючи нові
податки або збільшуючи існуючі.
2. Економічна ефективність діяльності туристичного підприємства
t
v
¦??1/44
6
E
I
7oooooooooonoaaaaaaaaaaaaaa
&
F
&
F
Jасобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби
виробництва, персонал підприємства створює туристичний продукт та надає
послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та
уречевленої праці, а з іншого, – певні результати діяльності.
Ефективність діяльності – це комплексне відбиття кінцевих результатів
використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.
Сутнісна характеристика ефективності діяльності підприємства знаходить
відображення в загальній методології її визначення, форма якої має
вигляд:
Ефективність = Результати / Витрати
Ефективність підприємства туристичної сфери визначають як відношення
результатів його діяльності до витрат, направлених на їх якісне
досягнення (використання).
Ефективність – це характеристика процесів і впливів, в основному,
управлінського характеру, яка відображає ступінь досягнення поставлених
цілей.
Під ефективністю розуміють:
визначений конкретний результат (ефективність дії будь-чого);
– відповідність результату або процесу максимально можливому, ідеальному
чи плановому;
– функціональну різноманітність систем;
– числову характеристику задовільності функціонування;
– вірогідність виконання цільових завдань і функцій;
– відношення реального ефекту до нормативного.
У вітчизняній науці і практиці можна виділити матеріал трьох видів,
присвячений ефективності виробництва (діяльності):
– апробований, розміщений у нормативних актах (методиках, інструкціях і
т.п.);
– матеріал, який висвітлює дискусійні питання, відображені в спеціальній
літературі;
– матеріал, що стосується питань, до кінця не вирішених, серед яких
комплексна оцінка підприємств невиробничої сфери, в т.ч. туристичних.
Розрахунок ефективності проводиться шляхом порівняння витрат з
економічним ефектом як грошовим виразом результату. Позитивний
економічний ефект – це економія, негативний -збиток.
Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства є
виготовлений туристичний продукт або надані послуги, тобто новостворена
вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – отриманий
прибуток.
Відповідні види ефективності розрізняють переважно на підставі
одержуваних результатів господарської діяльності підприємства.
Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що
характеризують проміжні та кінцеві результати діяльності. До таких
показників належать: обсяг наданих послуг, величина одержаного прибутку,
рентабельність, економія ресурсів, продуктивність праці тощо.
Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня,
збільшенні кількості нових робочих місць, поліпшенні умов праці та
побуту тощо.
Для кожного туристичного підприємства бажане підвищення ефективності
діяльності всіх структурних підрозділів, що в цілому приведе до
підвищення ефективності роботи всього підприємства.
Суть проблеми підвищення ефективності діяльності полягає в тому, щоб на
кожну одиницю витрат досягти максимально можливого збільшення обсягу
наданих послуг або прибутку. Виходячи з цього, єдиним макроекономічним
критерієм ефективності діяльності стає зростання продуктивності
суспільної праці.
Система показників ефективності діяльності включає декілька груп:
– узагальнюючі показники ефективності діяльності – рівень задоволення
потреб ринку, надання послуг на одиницю витрат ресурсів, прибуток на
одиницю загальних витрат, витрати на одиницю послуг, рентабельність
туристичного продукту чи надання послуг, частка приросту послуг за
рахунок інтенсифікації діяльності;
– показники ефективності використання праці (персоналу) – темпи
зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок
зростання продуктивності праці, коефіцієнт використання корисного фонду
робочого часу, трудомісткість, зарплатомісткість одиниці продукту
(послуги);
– показники ефективності використання основних та оборотних фондів –
загальна фондовіддача та фондовіддача активної частини основних фондів,
рентабельність основних фондів, фондомісткість одиниці продукту
(послуги), матеріаломісткість;
– показники ефективності використання фінансових коштів – оборотність
коштів, рентабельність оборотних коштів, рентабельність інвестицій,
термін окупності вкладених інвестицій.
Рівень ефективності економічної та соціальної діяльності залежить від
багатьох чинників. Тому для практичного розв’язання завдань управління
ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її
зростання за певними ознаками: видами витрат і ресурсів; напрямами
розвитку та вдосконалення діяльності; місцем реалізації в системі
управління діяльністю.
Отже, за видами витрат і ресурсів джерелами підвищення ефективності
такі: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості
послуг, зниження фондомісткості та матеріаломісткості, раціональне
використання природних ресурсів.
Активне використання цих джерел підвищення ефективності діяльності
передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують
основні напрями розвитку та вдосконалення комерційної діяльності.
Визначальними напрямами є: прискорення науково-технічного та
організаційного прогресу, вдосконалення структури виробництва,
підвищення якості та конкурентоспроможності туристичного продукту й
послуг, різносторонній розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної
діяльності.
Важливою ознакою вважається класифікація чинників ефективності за місцем
реалізації в системі управління діяльністю. Особливо важливий поділ на
внутрішні і зовнішні чинники. Внутрішні – технологія, працівники, методи
роботи, стиль управління тощо. Зовнішні – державна економічна та
соціальна політика, структурні зміни, інфраструктура.
Напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення
ефективності діяльності туристичних підприємств і організацій неоднакові
за мірою впливу, ступенем використання та контролю, тому для практичної
діяльності керівникам, менеджерам, спеціалістам важливо знати масштаби
дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і
зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю
трудових колективів.
Список літератури
1. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_turyzm.htm” Закон України
“Про туризм” (15 вересня 1995р.). – К., 1995 .
2. HYPERLINK “http://tourlib.net/Zakon/pro_strahuv.htm” Закон України
“Про страхування”: Збірник нормативно-правових актів. – Т 2. – Ужгород,
1999 .
3. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/aleks1.htm”
Александрова А.Ю. Международный туризм. – Москва, 2001 .
4. Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. – Москва,
1975.
5. Балабанов И. Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. – Москва, 2000.
6. Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области
туризма. – М.: Международные отношения, 1986.
7. Бейдик О. О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та
рекреаційної географії. – К.: Палітра, 1997.
8. Биржаков М.Б. Введение в туризм. – Москва – Санкт-Петербург: Герда,
2000.
9. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994.
10. Гаврилишин И.П. Рекреационный рынок мира // Посредник. -1995.- №40.
11. Герасименко ВТ. Основы туристического бизнеса. – Одесса, 1997.
12. Гуляев В.Г. Организация туристической деятельности. -Москва, 1996.
13. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. -Київ,
2002.
14. Джон Уокер. Введение в гостеприимство. – Москва: Юнити, 1999.
15. Долішній М.І., Кравців В.С. Карпатський регіон у контексті державної
економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку // Економіка
України. – 1995. -№ 8.
16. Дурович А.П. Маркетинг в туризме. – Минск, 2001.
17. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці:
Прут, 1996.
18. Євдокименко В.К., Садова У.Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура
Карпатського регіону: пошуки перпектив розвитку. – Чернівці: Прут, 1995.
19. HYPERLINK “http://tourlib.net/statti_tourism/kravciv1.htm” Жук
П.В., Кравців В.С. Концептуальні основи перспективного розвитку
рекреаційної індустрії в Карпатах // Економіка України. – 1993, № 12 .
20. Ресторанный и гостиничный бизнес. – 2001. – № 4(8).
21. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма. -Москва, 2000.
22. Іванов Ю. Туристична діяльність і оподаткування // Бухгалтерія.
-2002.-№20/2.
23. Іванова И.О. Маркетингові можливості сучасного готельного бізнесу в
Україні. – Львів, 1997.
24. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма. – Минск: Новое знание, 2001.
25. Квартальнов В.А. Туризм. – Москва, 2001.
26. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/kvartalnov1.htm”
Квартальнов В.А. Стратегический менеджмент в туризме: современный опыт
управления. – Москва: Финансы и статистика, 2000 .
27. Кириллов А.Т. Маркетинг в туризме. – С.-Петербург, 1997.
28. Кирилов А. Т., Волкова Л.А. Маркетинг в туризме. – Издательство
С.-Петербургского университета, 1996.
29. Ковалевский Г.В., Абрамов В.В. Проблемы развития туризма в Украине:
интегрированый подход // Туристично-краєзнавчі дослідження. – 1999. –
Вип.2.
30. Котлер Ф. Основы маркетига. – Москва, 1990.
31. Крачило М.П. Основи економічної теорії. – К., 1997.
32. Кузик С.П., Касянчук З.О. Оцінка туристської придатності території
Карпат Карпати: український міст в Європу: проблеми і перспективи. –
Львів, 1993.
33. Кузнецова Н.М. Основи економіки готельного та ресторанного
господарства. – К., 1997.
34. Макконнелл Кемпбел Р., Брю Стенли Л. Экономикс: принципы, проблемы и
политика. – К.: ХаГар, 1998.
35. Матеш В. Україна запрошує на відпочинок // Вісті з України.
-1994.-№4.
36. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание.
Класификация гостиниц. – Киев: Госстандарт Украины, 1996.
37. Межгосударственый стандарт. Туристско-екскурсионное обслуживание.
Проектирование туристских услуг. – Киев: Госстандарт Украины, 1996.
38. Папирян Г.А. Менеджмент в индустрии гостеприимства. – Москва:
Економика, 2000.
39. HYPERLINK “http://tourlib.net/Books_tourism/EkonTur.htm” Папирян
Г. А. Экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 1998 .
40. Песоцкая Е.В. Маркетинг услуг. – С.-Петербург: Питер, 2000.
41. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – Київ, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
